Подсолнечное масло на мировом рынке

Вступ

Соняшникова олія є в світі  одним з основних рослинних жирів. Попит на нього постійно зростає. З одного боку, це обумовлено загальними причинами, характерними для зростання  ринку рослинних олій. З іншого боку, зростає використання рослинних  олій в інших цілях. Стрімкий розвиток біодизельної промисловості вимагає додаткових обсягів ріпакової, пальмової та соєвої олії. Тому в харчовому секторі значення соняшникової олії постійно зростає, обсяг споживання соняшникової олії в світі щорічно збільшується в середньому на 4%.

Сьогодні на Євросоюз, Індію, Єгипет, Туреччину, Іран, Алжир і  ПАР припадає 70-74% світового імпорту  олії. За прогнозами, наведеними в дослідженні OECD-FAOAgriculturalOutlook 2010-2019, до 2019 року світове споживання рослинного масла зросте на 30% (на 42 млн тонн), а світовий імпорт - на 34% (на 20 млн тонн). Власними потужностями буде забезпечена тільки половина цього приросту, решту країнам-імпортерам доведеться ввозити. Це визначає перспективність даного ринку і орієнтири для виробництва рослинного масла [1].

Починаючи з 2008/2009 маркетингового року, що триває з вересня по серпень, Україна стала світовим лідером по експорту соняшникової олії. І протягом 2009/2010 та 2010/2011 років, її частка на міжнародному ринку збільшується і сягає 57% світового експорту соняшникової олії. Точніше кажучи, Україна у 2010 році виготовила 3,3 млн т. соняшникової олії, з яких експортувала понад 90% [5].

Основна частина виробленого  в Україні рослинного масла припадає на соняшникову. Саме збільшення виробництва  соняшникової олії на внутрішньому ринку  сприяє збільшенню конкуренції між  основними компаніями-виробниками. Надлишок вироблених обсягів, компанії реалізують завдяки розширенню географії  зовнішніх ринків збуту, забезпечуючи тим самим Україні статус надійного  партнера з постачання соняшникової олії на світовий ринок [4].

I. Загальна характеристика галузі

Підприємства масложирової галузі України можна розділити  на три категорії. До першої категорії  належать підприємства, що виробляють рослинну олію: масложирові і масло екстракційні комбінати. До другої категорії належать дрібні виробники рослинної олії в компаніях, для яких виробництво рослинної олії не є основним видом діяльності. Ці переробні підприємства, залежать від ситуації на внутрішньому ринку, оскільки на них налагоджено виробництво дрібних партій рослинної олії, і вони використовують для потреб сільського населення.

Україна мало не єдина країна у світі, де населення віддає перевагу нерафінованій соняшниковій олії, і  не лише тому, що воно дешевше. Але останнім часом намітилася тенденція до збільшення долі бутильованої і рафінованої соняшникової олії.

Сільськогосподарські підприємства використовують для переробки насіння  власні маслоробки з метою отримання  готівкових коштів для поточних розрахунків. Дрібні виробники роблять до 30% від  загального об'єму соняшникової олії. Третю категорію складають виробники  масложирової продукції - маргаринові  заводи, миловарні комбінати [6].

Експортне мито на насіння  соняшнику за останні роки зробило  істотний вплив на олійно-жировий сектор українського агрокомплексу. Воно викликало скорочення експорту насіння соняшнику, що сприяло збільшенню пропозиції цієї продукції на внутрішньому ринку, зростанню завантаженості потужностей переробних підприємств, збільшенню інвестицій у виробництво олії, зростанню виробництва насіння соняшнику та соняшникової олії в Україні, збільшенню частки експорту Україною на світовому ринку олії [1]. Зараз на українському ринку працює 32 великих виробника олії та майже тисяча невеликих підприємств. Найбільші виробники займають 90% ринку [5]. Українська олійно-жирова галузь представлена підприємствами, які входять в асоціацію " Укроліяпром", а також великими компаніями ЗАТ " Каргіл", ТОВ "Холдинг Зерноторгівельна компанія", компанія " Бунге" [6]. У 2009 році найбільші оператори ринку запустили три переробні заводи з потужністю переробки від півтори тисячі до 620 тонн насіння на добу. Також підприємства економлять на енергоресурсах при переробці насіння на своїх заводах 360 тис. тонн лушпиння соняшника спалюють для власних потреб виробники, економлячи 200 млн м³ природного газу [2].

В галузі виробництва соняшникової олії, Україна домоглася високих результатів. Завдяки введенню експортного мита в країні відновилося виробництво якісної продукції, яка змогла зацікавити імпортерів. Це зумовило лідируючі позиції вітчизняних виробників, як експортерів, на світовому ринку соняшникової олії. Іноземні інвестори вкладають гроші в будівництво нових заводів, що позитивно впливає на розвиток галузі, на ситуацію на ринку праці. Країна може ще більш покращити позиції на світовому ринку соняшникової олії, наприклад, збільшувати урожайність культур, вводити нові технології переробки насіння, впроваджувати енергозберігаючі технології.

Структурними елементами територіальної організації олійно-жирової  промисловості виступають: Дніпропетровський  олійно-жировий завод (ТМ "Олейна"), Волчанський олійно-жировий завод, Запорізький олійно-жировий завод, Пологівський завод, Одеський завод, Вінницький завод, Полтавський олійно-жировий завод (ТМ "Щедрий дар"), Приколотиянський олійно-жировий завод, Кіровоградський, Слов’янський олійно-жировий завод, Каховський олійно-жировий завод (Херсонська область, ТМ "Чумак") [13].

За результатами експертної перевірки якості олії різних виробників було встановлено, що найкращий товар представлений під марками: «Щедрий дар», «Стожар», «Премія», «Олком», «Чумак», за ними йдуть представники таких марок – «Олейна», «Королівський смак», «Диканька», «Дар сонця», «Оліс», «Славія» тощо [3].

Далі розглянемо об’єми виробництва, національного споживання та експорту соняшникової олії, що зображені у Таблиці 1.1 [4].

Пропозиція і  розподіл соняшникової олії в Україні

Таблиця 1.1

* прогноз на майбутній  період

У 2010/2011 маркетинговому році на Україну припало 57% світового  експорту соняшникової олії. Відомо, що у 2010 році було виготовлено 3,3 млн т. соняшникової олії, з яких експортовано понад 90%. Українська олія експортується у 88 країн світу, і в минулому році відкрився дуже перспективний ринок – китайський. Найбільше даного товару постачається в Індію, Туреччину, Єгипет, Нідерланди, Росію, Італію, Іспанію, Білорусію, Саудівську Аравію та Грузію [5].

II. Ромб Портера для олійно-жирової галузі

2.1. Факторні умови

Україну називають «країною насіння», так як найбільша кількість  соняшників вирощується саме на даній  території, через відповідність кліматичних умов та ґрунтів.

Соняшник – теплолюбна і посухостійка культура; його вегетація  починається при температурі 6-8^оС, у період цвітіння добре розвивається при температурі понад 25^оС. Вегетаційний період триває 100-200 днів із сумами активних температур 2200-2300 ^оС. В Україні він вирощується на території, де сума температур становить 3000 ^оС.

Кращими ґрунтами для соняшнику  є типові чорноземи, темно-каштанові, сірі лісові суглинки та перегнійно-карбонатні. Отже, найсприятливіші умови для  вирощування соняшнику в степовій і частково лісостеповій природних  зонах. Тому, найбільші посіви соняшника  в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській  областях [13].

Вирощування соняшнику та виробництво олії – один з найдавніших  видів сільськогосподарського виробництва  на території України, що пов’язано  з наявністю необхідних природних  та кліматичних ресурсів, розвинутою землеробською культурою населення. Тому в Україні готують високо кваліфікованих спеціалістів в таких  вищих навчальних закладах – КПІ, НУХТ та інші. Також Національний університет біоресурсів і природокористування України – займається підготовкою кадрів та робітничих професій для агропромислової та природоохоронної галузей. Розробкою і реалізацією новітніх проектів біоенергетики [7].

Олію одержують пресовим і екстракційним способами. Другий спосіб — ефективніший. дає змогу  вилучити значно більше олії з сировини. На сьогоднішній день, переробка сировини на олійницях здійснюється за примітивною технологією з великими втратами олії. Звідси випливає, що подальша переробка давальницької сировини на олійницях й надалі може бути причиною значних втрат і нераціонального використання насіння соняшнику. В останні роки загальні втрати олії становлять 12-13%, через незадовільний стан виробничих потужностей (оснащення більшості олійно-добувних підприємств морально і фізично застаріло) виступають основною умовою активної інвестиційної діяльності в комплексі. Зараз в Україні функціонує 20 олійно-екстракційних ліній (загальною продуктивністю 3 млн т на рік переробки насіння соняшнику), з яких експлуатується: близько 40 років – 12 ліній (57 %), від 15 до 30 років – 7 ліній (33 %), до 5 років – 1 лінія (10 %) [13].

За оцінками фахівців, у 2004 році із 3,2 тис. типорозмірів основного  технологічного устаткування для харчової і переробної промисловості українські підприємства виробляли 2240 од. (70%). Серед  галузей, які опинилися у найгіршій  ситуації щодо найменшого випуску вітчизняної техніки, є і олійно-жирова - 40% від загальної кількості типорозмірів. Якщо взяти до уваги, що в технологічній структурі інвестицій в основний капітал частка устаткування, інструментів та інвентарю становить 55%, а потреба в них за рахунок вітчизняного технологічного устаткування задовольняється в межах 10%, то неминучий висновок - проблема техніко-технологічного забезпечення харчової промисловості фактично формує інноваційний зміст функціонування галузі [15].

У результаті роздержавлення та приватизації в переробній сфері  АПК складається принципово нова ситуація: у державній власності  залишається лише кожне дванадцяте підприємство і восьма частина основних фондів стратегічно важливих галузей. Істотне звуження прямого регулюючого  впливу держави на інвестиційний  процес в аналізованій сфері забезпечує об'єктивні передумови для широкого прояву переваг, заради яких і здійснювалася  приватизація підприємств. Водночас зростаючий попит на продукцію олійно-жирової  галузі зумовлює підвищення уваги інвесторів до підприємств цієї галузі. Таким  чином, в Україні набули розвитку процеси розширення виробничих потужностей діючих олійно-жирових підприємств та будівництво нових.

Основними лідерами по виробництву  олії в країні є три компанії –  Кернел Груп, Cargill та Bunge. Кернел груп – українська компанія, яка володіє власними фінансами та активами. Cargill та Bunge – іноземні компанії по торгівлі, виробництву і реалізації сільськогосподарської та харчової продукції.

Допоміжними компаніями є  товариство з обмеженою відповідальністю ІА "Експерт Агро", що займається наданням інформаційних та аналітичних  послуг про ринки сільгосппродукції, зокрема ринки зерна, олійних  культур та олійно-жирової продукції, цукрової сировини та цукру тощо.

Одним із основних елементів  виробничої інфраструктури є транспорт та система зв’язку для обслуговування виробництва. На сьогоднішній день, вітчизняна транспортна інфраструктура розвивається завдяки Євро-2012, що буде проведено в Україні. Будуються нові та відновлюються старі транспортні шляхи. Вдосконалюються авіаційна інфраструктура, залізнична тощо.

Також достатніми темпами  розвивається система зв’язку, високий  попит на міжнародні телефонні розмови, посилки, та зменшився попит на такі послуги – як відправлення листів.

Банківська система України  продовжує відновлюватися після світової кризи, хоча все ще має високу чутливість до основних індивідуальних ризик. Ключовим чинником, стримуючим розвиток, залишається слабке операційне середовище і регуляторна база. Збитки банківської системи значно скоротилися, а збільшення об'єму чистого операційного доходу було наслідком нарощування прибуткової бази при збереженні високих показників процентної маржі. За останній рік істотно посилилася конкуренція на фінансовому ринку, а зроблені законодавчі зміни можуть стимулювати хвилю злиття і поглинань. В цілому інвестиційна привабливість, ліквідність і потенціал розвитку банківського сектора країни мають високу залежність від дій регулятора і темпів відновлення економіки [16].

Висновок відносно факторних  умов у Таблиці 1.2.

Аналіз факторних  умов

Таблиця 1.2.

Базові факторні умови  цілком задовольняють українську олійно-жирову галузь. Це проявляється у відповідному кліматі та ґрунтах. У такому випадку, компанії не змушені вкладати додаткові кошти на зрошення ґрунтів тощо, чим зменшують свої ризики.

Набуті факторні умови  не відповідають потребам галузі. Україна задовольняє потреби світового ринку на 57%, в майбутньому потреби можуть збільшитися, але вітчизняний виробник не зможе їх задовольнити в достатній мірі, через застаріле обладнання. Також необхідно збільшити сировину базу шляхом виведення нових сортів соняшника та вдосконалення технології виробництва.

2.2. Кластер підтримуючих  галузей

Відомо, що функціонування олійно-жирової галузі пов’язане з такими галузями: машинобудівною (постачання устаткування і апаратури, інструментів і запасних частин), хімічною (розчинники, реактиви, есенції, ароматичні речовини), текстильною (фільтри, пакувальний матеріал, тарні тканини), скляною та паперово-целюлозною [13].

Також важливу роль відіграють посівні площі, тому що при їх збільшенні, збільшуються об’єми виробництва. У  галузевій структурі комплексу  сільськогосподарська ланка представлена виробництвом соняшнику, його насіння. Товарні посіви культури розміщені  на полях колективних та державних  сільськогосподарських підприємств. Під соняшником в Україні зайнято  більше площ ніж під будь-якою іншою  технічною культурою. На відміну  від інших технічних культур  посівні площі соняшнику в  останні роки практично не зменшувались. Вирощують соняшник господарства 19 областей і Автономної Республіки Крим. Товарних посівів немає у Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Волинській та Рівненській областях.

Машинобудування України, на відміну від інших держав світу, базується на технологіях, що залишилися з часів Радянського союзу, це знижує її конкурентоспроможність та можливості на світовому ринку.

До галузей, які забезпечують розвиток і обслуговування матеріально-технічної  бази комплексу, належать сільськогосподарське машинобудування та машинобудування  для харчової, комбікормової промисловості, гірсько-складського господарства. Перше з них виробляє плуги, сівалки, жатки, комбайни для зернового господарства, друге — в основному технологічне устаткування для зерносховищ, елеваторів, млинів, круп'яних заводів, кондитерських та макаронних фабрик, хлібозаводів, комбікормових підприємств тощо. Підприємства цих машинобудівних галузей зосереджені у Києві, Харкові, Одесі, Кіровограді, Дніпропетровську, Херсоні та інших містах.

Відкрите акціонерне товариство "Хімтекстильмаш" – це українська компанія, що займається виготовленням обладнання для виробництва рослинної олії; товариство з обмеженою відповідальністю "ТАН" – займається виробництвом обладнання для олійно-жирової промисловості; товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальне проектно-конструкторське та технологічне бюро "ЕНЕРГОМАШПРОЕКТ" - виробництвом та монтажем теплоенергетичного обладнання, а також проектно-конструкторськими роботами тощо [7].

Хімічний комплекс України - це більш ніж 250 підприємств, з яких майже 100 є справжніми велетнями  індустрії, де зайнято майже 220 тисяч  висококваліфікованих працівників, що становить 5,4% від усього промислово-виробничого  персоналу країни. Їхні обсяги виробництва  складають майже 7% від загального обсягу промислового виробництва країни та цілком задовольняють олійно-жирову галузь, при цьому 70% продукції поставляється на експорт.

За відносно короткий період олійно-добувний комплекс Україна значно оновив і збільшив свій виробничий потенціал. Було побудовано п'ять нових оліє-екстракційних заводів сумарною продуктивністю 1 млн. 350 тис. тонн / рік переробки насіння соняшнику, два олійно-пресових заводу, сумарною продуктивністю 527 тис. тонн / рік.

Була проведена корінна  реконструкція на чотирьох оліє-екстракційних заводах з установкою нових екстракторів сумарною продуктивністю 1 млн. 470 тис. тонн / рік переробки насіння соняшнику. При цьому було демонтовано 6 застарілих оліє-екстракційних ліній (3 лінії НД-1250; 2 лінії МЕЗ-350, 1 лінія Ольє - НД-1250), які перебували в експлуатації більше 50 років.

В даний час олійно-добувний комплекс Україна має в своєму розпорядженні сучасними високопродуктивними олійно-екстракційний лініями як ДЕ КОШТОРИСІВ - 3 лінії, ЄВРОПА Краун -3 лінії; та іншими АНДРІОТТІ, Бернардинів.

Важливе значення у розвитку ресурсно-виробничого потенціалу масложирової галузі України має його науково-технічне забезпечення.

У сфері забезпечення якісним  олійним сировиною (насінням соняшнику, ріпаку, сої) велику роль виконують  Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва  УААН (м. Харків), Український науково-дослідний  інститут олійних культур УААН (м. Запоріжжя), Івано-Франківський інститут хрестоцвітих культур УААН. Ці інститути активно працюють в напрямках: селекції високопродуктивних сортів і гібридів олійних культур, стійких до основних хвороб і шкідників; вдосконалення системи їх насінництва та виробництва насіння вищих репродукцій для щорічного сортооновлення в країні; розробки для різних зон країни адаптивних, екологічно безпечних технологій обробітку олійних і ефіроолійних культур.

Важливе значення у розвитку ресурсно-виробничого потенціалу олійно-жирової Галузі України має йо науково-технічне забезпечення.

У сфері забезпечення якіснім  олійнім сировина (насінням Соняшнику, ріпаку, сої) велику роль виконують  Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва  УААН (м. Харків), Український науково-дослідний інститут олійних культур УААН (м. Запоріжжя), Івано-Франківський інститут хрестоцвітих культур УААН. Ці інституті активно Працюють в напрямком: селекції високопродуктивних сортів и гібридів олійних культур, стійких до основних хвороб и шкідників; вдосконалення системи їх насінництва та виробництва насіння вищих репродукцій для щорічного сортооновлення в Країні; розробка для різних зон Країни адаптивних, Екологічно безпечне технологій обробітку олійних и ефіроолійних культур [17].

Відповідно до сайту «Державної підтримки українського експортера», про запроси підприємств олійно-жирової  галузі, що надані до імпортерів видно, що українські виробники олії мають потребу лише у сировині. Тобто, можна зробити висновок, що кластер підтримуючих галузей достатньо відповідає потребам олійно-жирової галузі.

2.3. Умови попиту  на внутрішньому ринку

Проаналізувавши умови попиту на внутрішньому ринку, можна зробити  висновок відносно майбутньої перспективи  розвитку товару відносно міжнародних  конкурентів, тобто при високому внутрішньому споживанні олії в країні, по Портеру, вимоги постійно зростають  до якості товару.

Споживання соняшникової олії власного виробництва в Україні  виросло за останні роки з 7,5 кг в 1998 р. до 12 кг в 2010 р., при рекомендованій нормі споживання 13 кг на людину, що пов'язано зі збільшеною купівельною  спроможністю населення. Під впливом  споживчого попиту, що посилюється, і  зростання обсягів виробництва  в кондитерській і хлібопекарською  галузях, зростає також виробництво  усередині країни маргарину і  майонезу, і нині на це йде 1/5 сумарного  виробництва соняшникової олії [7]. Дані про споживання олії в ведучих країнах світу наведені в Таблиці 1.3.

Споживання рослинної  олії на душу населення в рік

Таблиця 1.3.

Такий стан попиту у кожній країні пояснюється тим, що в Україні  та Росії з рослинних олій в  основному користуються соняшниковою (традиційно високе споживання соняшникової олії, тому що ми - країна соняшника, на сьогодні в домашньому споживанні українці використовують близько 98% соняшникової олії та лише 2% займає решта олій, зокрема 1,8% - оливкова [12]) та по закладеним національним цінностям – тваринним жиром. Цього не можна сказати про інші зарубіжні країни, в їх споживчий кошик входить: соняшникова олія, оливкова, лляна, кедрова тощо.

Як вже зазначалося  раніше, сьогодні на Євросоюз, Індію, Єгипет, Туреччину, Іран, Алжир і ПАР припадає 70-74% світового імпорту масла. За прогнозами, наведеними в дослідженні OECD-FAOAgriculturalOutlook 2010-2019, до 2019 року світове  споживання рослинного масла зросте на 30% (на 42 млн тонн), а світовий імпорт - на 34% (на 20 млн тонн). Власними потужностями буде забезпечена тільки половина цього приросту, решту країнам-імпортерам доведеться ввозити. Це визначає перспективність даного ринку і орієнтири для виробництва рослинного масла [1].

За один тиждень ціна на соняшникову олію знизилась на 1200 грн за тонну. В результаті вартість олії на вітчизняному ринку не перевищує 8400-8600 грн за тонну, в той час як ще 21 вересня ціна продукту складала 9600-10000 грн за тонну. Другою причиною падіння цін стало підвищення пропозиції на ринку. Начальник відділу АПК ДІАЦ "Держзовнішінформ" відносить цей фактор, у першу чергу, до українського ринку: «Йде активна збиральна кампанія, внаслідок якої з'явилася велика пропозиція соняшнику на ринку. Це призвело до його здешевлення». 

 За даними Міністерства агропромислової продукції, на 30 вересня зібрано 6,4 млн тонн соняшнику. Очікується рекордний врожай на рівні 8,2 млн тонн (проти 6,8 млн. т в 2010 р.). Це дозволяє розраховувати на те, що буде вироблено 3,5 млн тонн соняшникової олії при внутрішній потребі, яка не перевищує 0,5 млн тонн.

 Експорту в цьому  випадку буде підлягати понад  3 млн. тонни, що вказує на пряму залежність ринку від світової кон'юнктури. Відповідно, будь-які коливання цін у світі будуть негайно позначатися на українських виробниках [11].

В Україні традиційно високе споживання соняшникової олії, тому що ми - країна соняшника, на сьогодні в  домашньому споживанні українці використовують близько 98% соняшникової олії та лише 2% займає решта олій, зокрема 1,8% - оливкова. Тому можна виділити такі сегменти: споживачі оливкової олії, кукурудзяної, «базарної» - вважається, що її корисність вища від соняшникової олії національних виробників, також споживачі соняшникової олії, що розділяються на два – рафінованої та нерафінованої, і вже на сьогоднішній день виведений новий товар, що орієнтований на новий сегмент – мікси (змішування різних олій) [12].

Взагалі можна виділити ці сегменти, але їхня більшість мотивується можливо, не корисністю олії, а її ціною. І тому українські виробники стверджують, що культура споживання в Україні не розвинена. І тому вони спершу мають сформувати саму культуру споживання, а потім виводити на ринок новий товар [12].

Тому можна стверджувати, що дана ситуація на українському ринку  не стимулює виробників до удосконалення  свого товару для отримання конкурентний позицій. Усі можливості галузі наведені у Таблиці 1.4.

Аналіз умов попиту внутрішньому ринку

Таблиця 1.4.