Поетапність розвитку форми українського костюму
4
Міністерство освіти і науки України
Криворізький державний педагогічний університет
Поетапність розвитку форми українського костюму
Основи теорії та практитки проектування костюму
Введення……………………………………………………3
Глава 1. Відмінності в особливостях одягу чоловіків і жінок …..
1.1 Чоловічий костюм
1.2 Жіноче вбрання
Глава 2. Етапи розвитку українського костюму…………………………………………………..
2.1
2.2Висновки……………………………………………….
Список літератури…………………………………
Глава 1. Відмінності в особливостях одягу чоловіків і жінок
1.1 Чоловічий костюм
Традиційний чоловічий костюм українців має велику схожість з іншими східнослов'янськими - російським та білоруським.
Основу чоловічого одягу становлять сорочка, шита з конопляного або лляного полотна і вовняні або суконні штани. Сорочка, що надягається на тіло, часто служить і верхнім одягом. Відмінною особливістю української чоловічої сорочки є розріз спереду (пазушка), прикрашений вишивкою. По конструкції ворота сорочки розрізняються - зі стоячим, відкладним коміром або без коміра. Варіант сорочки в цьому випадку збирають у збірку, її обшивають тасьмою або вузькою смужкою матерії, таким чином виходить низький стоячий комір, який українці пришивають до коміру сорочки не згори, а знизу.
Відомий українцям і широкий відкладний комір. Сорочку застібають або зав'язують у ворота за допомогою гудзиків або тасьм. Українські чоловіки носять сорочку, заправляючи поділ її в штани; в цьому також проглядається відміну від способу носіння сорочки поверх штанів у росіян і білорусів, що пояснюється запозиченнями українців від східних кочових народів. У крої сорочки у всіх східнослов'янських народів були відомі вставки під пахвами з трьох-чотирикутних шматків тканини. Однак донські козаки вважали відсутність ластка ознакою відмінності від "мужиків", тобто від селян, яким козаки завжди протиставляли себе. На плечах українські сорочки мали нашивки, що нагадують погони чи вишиті вставки - "уставки".
Штани (штани, гачi, споднi, шаровари, холошi, ногавки, портки, убрання, портяніцi) українці закріплювали на тілі за допомогою шнурка або ременя (очкур, гачнік), - його українці носили з пряжкою. Українські штани, особливо штани козаків, відрізнялися дуже великою шириною. Між штанінкамі (Холоша, ногавиці) вшивається Матня. Вона виготовлялася з прямокутних шматків матерії з підшитим внизу паралелограмом, таким чином утворювалося подоба мішка. Штани шилися з полотна або сукна, українські гуцули прикрашали з вивороту вишивкою нижній край червоних суконних штанів; вишивали світло-жовтими і зеленими вовняними нитками, вишиті кінці штанин завжди відгинають наверх.
Чоловічи головні убори українців дуже різноманітні за формою, матеріалу і назвах. За формою - це конуси, циліндри і напівкруглі шапки. Виготовлялися головні убори з хутра (овчини), вовни, сукна.
У числі останніх - висока смушкова шапка (кучма), зимова шапка з видовженими навушниками (ушанці, малахай), капелюх з повсті і соломи (бриль). В кінці XIX в. українці стали носити на голові широко поширені серед інших етнічних груп картуз і кепки.
Верхній одяг чоловіків і жінок був схожий по крою.
Верхній одяг малоросіян чоловіків полягає в плисовому і сукняному козакині або нанковому халаті, шароварах і чоботях, на голові носять картуз або поярковий капелюх. Буденний або вседенний одяг, восени - суконна свита (Чапаєв), зимою кожух (овечий кожух), нагольний або критий сукном, залежно від стану.
Автор етнографічних описів зупиняється на їх характеристиці: "верхнім платтям як для чоловіків, так і для жінок служили вузькі, абсолютно прямі, потворно обтягуючі тіло, кожухи і свити, з дуже вузькими стоячими комірами, не закривали навіть шиї. Свита робилася з самого товстого, саморобного сукна: у жінок - завжди білого, у чоловіків - сірого, чорного кольору, а кожухи - з недублених овчин. Кожухи і свити, дивлячись по потребі, робилися різної довжини, і найдовші з них були трохи нижче колін. До дорожних свит, одягненим на кожухи, позаду пришивалися мішки, що служили під час холоду або негоди замість Башликов ".
В кінці XIX - початку XX ст. українці перейшли на міський костюм, і багато рис національної традиційного одягу були втрачені.
1.2 Відмінності в одязі аристократів
і простих городян
2. Локальні особливості народного одягу жінок.
Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу. В цьому розумінні український народний одяг вирізняється значною варіативністю. Найбільш помітні відмінності у народному костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, на Слобожанщині та частково на Поділлі. Це ж стосується традиційного одягу населення Карпат, Полісся, Волині.
Жіночий народний одяг Наддніпрянщини складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, корсетки, свити або юпки, кожуха. Найбільше розповсюдження мала сорочка з суцільнокроєним рукавом, пришитим до станка по основі тканини. Вона „була відома й іншим східним слов'янам. Другий тип сорочок — з прямими плечовими вставками {полики, або уставки), що пришивались до станка по основі або пітканню,— був характерний для Полтавщини. На Правобережжі сорочки мали виложистий або стоячий комір, а також широкі чохли. На Київщині сорочки шились коротшими, ніж в інших місцевостях, довжина їх сягала колін. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині й по подолу вишивались льняною білосірою ниткою (Лівобережжя) або червоною та чорною заполоччю (Правобережжя). На Полтавщині комірчик, краї рукавів і пазуха жіночої сорочки прикрашалися вишивкою менше.
Поверх сорочки жінка огортала стегна двома шматками однотонної або орнаментованої вовняної тканини — запаскою. Іноді замість запаски одягали дергу — розпашний одяг, зшитий з кількох шматків тканини.
Як святковий одяг була поширена плахта — поясне вбрання з двох до середини зшитих полотен, доповнене спереду вовняним або полотняним фартухом (попередниця, хвартух). Одяг типу плахти був поширений тільки на Подніпров'ї і мав дуже давнє походження. На початку XX ст. зазначені види поясного вбрання поступово витісняє спідниця — саморобна (димка, мальованка) або з фабричної тканини.
Зверху на сорочку одягався керсет — безрукавка з фабричної тканини, яка в кожній місцевості мала своє забарвлення, особливості крою та оздоблення.
Верхнім одягом жінок були свита з білого сукна з вусами або юпка з легких тканин (вибійки на полотні, доморобної баї та фабричних тканин). У деяких районах різновидністю юпки був халат. Узимку жінки носили кожух, який оздобленням не відрізнявся від чоловічого.
Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягали вінки. На Лівобережжі обв'язували голову хусткою, складеною у вузьку смугу. Така пов'язка зустрічалась і в інших слов'янських народів. Взимку поверх неї вдягали теплу хустку, влітку — легеньку, зав'язуючи кінці під підборіддям або на потилиці.
Заміжні жінки скрізь в Україні обов'язково покривали голову очіпком. До кінця XIX ст. був поширений давній головний убір — намітка, оздоблена вишитим або тканим орнаментом. Намітку одягали на надітий на голову обруч (кибалку) з лубу, картону або на очіпок.
Основними прикрасами жіночого населення Наддніпрянщини були стрічки, сережки, намисто з коралів, бурштину або дутого скла, дукачі, каблучки, персні.
Чоботи носили чорні або двокольорові (чорнобривці), які вийшли з ужитку в кінці XIX ст. Святковим взуттям улітку були черевики. Повсякденно жінки, як і чоловіки, здебільшого ходили босоніж або в постолах.
Своєрідністю відзначався
Лівобережне Полісся певною мірою відрізнялось від Правобережного. Крім андарака, який тут шили з однотонної червоної вовняної тканини зі смугою орнаменту на спинці, жінки носили плахти й керсетки з домашніх, а пізніше — з фабричних тканин. Для костюмів Полісся в основному характерний білий колорит з переважанням червоного тону в оздобленні.
Праслов'янські риси досить стійко зберігались у народному одязі Волині: поликові жіночі сорочки, прикрашені червоною гладдю, намітки, постоли та ін. Одяг цього регіону відзначався різноманітними декоративно-технічними засобами оздоблення: заволікання, хрестик, ткайі узори (перетик), настилування, ажурне вирізування (ризь) тощо.
В окремий комплекс можна виділити одяг населення Карпат. Своєрідністю відзначався костюм гуцулів, в якому зберігалося багато архаїчних рис. Не розлучались гуцули зі шкіряною, прикрашеною тисненням та мідними бляшками торбинкою, яку вішали через плече (тобівка, дісаги), порохівницею (перехресниця) і топірцем.
Чоловіки, як і жінки, прикрашали себе намистом з плодів, у яке іноді вплітали мідні ґудзики, а також браслетами, мідними лтщюжкамтА-ретязями. Ретязі з хрестиками одягали на шию, ними скріплювали поли сердака, коли його накидали на плечі, на них підвішували до пояса люльку. Носили також персні з пірамідальними бугорками.
Сорочка гуцулок була з прямим поликом і вузенькою обшивкою при шиї. Заміжні жінки одягали одну або дві смугасті запаски, дівчата — спідниці. Жіночі киптар і сердак не відрізнялися від чоловічих. Крім того, жінки носили також сердак на хутрі і короткий кожушок. Святковим жіночим одягом була гугля — плащоподібна накидка з вовняної тканини.
У гуцулів заплітали коси не тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучні коси з конопель або гарусу. Дівоче вбрання голови було, як правило, вінкоподібне; зокрема тут носили старовинне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжніх жінок побутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою. На свята надівали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди — нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дротики; гердан — плоский ланцюжок, подібний до ажурного коміра; ковтки — низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорової вовни), персні. За взуття для всіх жінок правили постоли, які в свята одягали з панчохами (капчурами), а для дівчат — ще й чоботи. Жінки носили ногавиці — доколін-ниці.
Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (манта у буковинців і покутян, сірманя у лемків, сіряк у бойків).
На Буковині переважали
тунікоподібна сорочка і
Спільними елементами жіночого костюма бойків, лемків, буковинців і покутян були безрукавки і сердаки, що майже не відрізнялися від чоловічих, і постоли — як найбільш поширений вид взуття. Проте вбрання кожної з цих груп також мало свої відмінності.
Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивались на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шились із білого полотна або вибійки, рясно призбирувались і вишивались. З-під очіпка заміжні жінки випускали по боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. У свята волосся розпускалося, а на голову одягалася біла хустка.
Лемчанки носили також дводольну зі зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію і покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком; зверху накидався обрус (тип рушника).
Значно більше різнився одяг буковинок і покутянок. Тут побутувало два типи жіночої сорочки: тунікоподібна з рукавами без зборок і сорочка з поликами. Поясним одягом були горботка або спідниця. Горботка — це шматок смугастої або однотонної чорної чи червоної вовняної тканини, якою огортаються стегна, один із кінців підтикається під пояс.
До плечового та верхнього одягу буковинців і покутян входили киптарі, сердаки і кожухи. Кожух іноді покривався фабричним сукном (кунтуш). Кожухи на свята одягали і влітку. Був поширений на Буковині одяг типу пальта — бурнус. Дівчата, крім хусток, носили коди — вінко-подібні прикраси із жмутку тирси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, а волосся при цьому розпускалось. Іноді під цей убір підтикалося пташине пір'я. Заміжні жінки, викладаючи волосся, робили фігурну пов'язку на тімені. Взимку та влітку носили постоли і чоботи.
Своєрідним був костюм українського населення Закарпаття. У жінок Закарпаття поширеними були плісирована сорочка з розрізом на плечі або на спині, полотняна спідниця з передньою вставкою (попередниця). Побутував також фартух (плат) як єдиний поясний одяг. Широкого вжитку набули безрукавки міського типу (камізельки), сіряки й кожушки, що не відрізнялись від чоловічих, й оригінальне верхнє вбрання — гуня з ворсистого сірого або білого сукна з імітацією рукавів. Дівчата заплітали волосся в дрібні коси (дрібушки), на голову вдягали луб'яний обруч з нашитими монетами, вінки і жмутки штучних квітів. В усі пори року взували постоли або чоботи.
Перехідним між буковинсько-
Подільський народний костюм визначався також специфікою фактури доморобних матеріалів, яка полягала у більшій рельєфності порівняно з іншими районами України, підкресленою прямолінійністю крою, оригінальним принципом вирішення підлеглості одних компонентів іншим, своєрідністю носіння одягу.
Костюм населення степової частини України — наслідок взаємодії культур українського, російського, білоруського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому позначився вплив міста. Жінки одягали сорочки та керсети з чотирикутним вирізом, сарафани. Під впливом сарафана та міського плаття набула поширення сорочка до талійки — з поликами, на кокетці, до якої пришивались станок і підтичка. Широко побутували міські спідниці, кофточки, блузки, пальта з фабричної тканини, іноді з пелериною, а також свити із стоячим коміром, хустки, взимку — шалі, у заміжніх жінок — традиційні очіпки та шапки міського типу. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.
2. Ретроспективний аналіз костюму Франції XVII століття
2.1 Характеристика моделей
аналогів за ознаками крою
За часів Людовика XIV поганим тоном вважалася
простота в костюмі. Як
писав Мольєр, «від черевиків до капелюха
- банти, стрічки, банти, стрічки». Виразну
альтернативу суворої готики пропонують
сучасні дизайнери. У
колекціях дизайнерів знайдеться все:
широкі спідниці на збірках, мереживні
манжети, шлейфи з підборами або задрапіровані
з одного боку - як у придворних дам XVII
століття. А
ще декор з нашарувань бантів і стрічок,
вишивки, галуни, хутра. Звичайно,
багатошаровість і різноманітність фактур
стомлює мінімалістів. Але
саме в цих ансамблях присутня життєва
енергія.
Одяг Франції і до сьогодення не дає про
себе забути. Пишні
повітряні мережива, розшиті корсети,
хвилясті спідниці, пишність парчі, тафти
й атласу, велика кількість бантів, стрічок
та кольорів - вишукана розкіш того часу
сподобалася і нареченим.
Саме в той період увійшли в моду вінчальні
сукні жовтих і золотих відтінків, головним
елементом декору яких стало мереживо
і стрічки. І
до цих пір стиль Франції, незважаючи на
свій поважний вік, час від часу повертається
у світ моди, щоб внести радість і блиск
розкоші, в тому числі і у весільні вбрання.
На тижні високої моди 2010 були представлені
моделі прет-а-порте в яких явно проглядалися
тенденції стилю Франції 17-го століття.
Велика кількість швів на корсеті повторює
частково крій тієї епохи, робить талію
вужчою а декольте підкреслює груди і
плечі; пишна спідниця, подвійна лінія
низу, багатошаровість, рюші, банти і все
це розшите мереживом і чеським стеклярусом.
В сучасних аналогах костюма в стилі
Франції 17-го століття, конструктивне
рішення костюма практично збігається
з рішенням історичного костюма. У
наведених прикладах ясно проступає аналогія
крою корсета, верхньої частини ліфа.
Це підкреслює вузьку талію, а також сильно
розкльошена спідниця.
2.2 Обгрунтування розробки колекці
Під
колекцією розуміють сукупність моделей,
об'єднаних єдиним цільовим простором
або задумом. Щоб
створити колекцію, художнику-проектувальнику
необхідно мати знання в галузі психології,
соціології, ергономіки, технології і
мистецтва.
Естетичний
образ задуманої колекції-романтична,
жіночна, чарівна наречена-принцеса. Силует
м'який, повітряний. Плаття
колекції за образом нагадують історичний
костюм Франції 17-го століття. Розшиті
корсети, хвилясті спідниці, пишність
парчі, тафти й атласу, велика кількість
бантів, стрічок та кольорів - вишукана
розкіш того часу сподобалася і нареченим. Дуже
пишна спідниця, розшитий бісером корсет
і відрізна талія - саме так виглядає сукня принцеси. Багато
дівчат віддають перевагу саме такому
образу не даремно, адже таке плаття миттєво
перетворює фігуру, ефектно піднімає груди
і вимальовує струнку талію. Більшість
наречених зупиняють свій вибір саме на
такому фасоні сукні. Таке
плаття - завжди виглядає святково, шикарно
і дорого. У
ньому дивовижно виглядають стрункі і
високі нареченої. Корсет
повинен бути максимально «підігнаний»
по фігурі, не мати складок і обвислості.
Споживачем
даної колекції є-дівчина, вікової групи
від 20 до 30 років, висока, пропорціонально
складена. Це
дівчина впевнена в своєму соціальному
майбутньому, що вступила в самостійне
життя, постійно змінюється і шукає свій
стиль.Колекція розрахована на групу людей
із середнім доходом.
Силует
весільного плаття в стилі Франції 17-го
століття вузький корсет з безліччю вертикальних
швів, пишна багатошарова спідниця. Все
це підкреслює жіночну, витончену фігуру.
Сучасні
тенденції весільної моди звертають увагу
на хвилясті тканини, які відповідають
легкості і податливості рухам. Шовк,
сатин, органза, шифон, парча - це виграшна
комбінація для будь-якого весільного
вбрання.
Оздоблення весільних суконь різноманітне
і багате. Це
може бути мереживо тонкої роботи, стрази
Сваровськи, стрічки, люрексові нитки,
намистини, вишивка, драпірування, квіти
....Франції в цьому немає і не було рівних,
тут панують розкіш і багатство обробки.
В
образі нареченої звичайно ж не обійтися
без аксесуарів, таких головних доповнень
до сукні як фата, рукавички, туфлі.
Фата
різноманітна за довжиною і пишностю,
тонка мереживна пелерина, закріплена
в зачісці нареченої. Або
довгі рукавички, або короткі на зап'ястя
можуть бути з тонкого мережива або прикрашені
вишивкою, бісером, стеклярусом, намистинами.
Взуття
- обов'язковий каблук-тонка шпилька, весільним
взуттям можуть виступати як туфлі, так
і чобітки. Взуття
знову таки повинне бути оброблена декоративними
елементами.
Зачіски урочисті, прикрашені діадемами,
це головний атрибут стилю Франції. У
тенденціях розглядається варіант прикраси
зачіски квітами, капелюшками, стрічками.
Розроблена колекція відповідає сучасним
тенденціям і стильовому рішенню заданої
історичної епохи Франції 17-го століття.
Список використаної літератури
1 В. Мещеряков. Пандора
в ящике, или превращения тоги.
2 Н. М. Каминская. История костюма. – М., 1977 г. Стр.3
3 С. М. Темерин. Русское прикладное искусство. Очерки. М., 1960 г. Стр. 135.
4 В. Мещеряков. Пандора
в ящике, или превращения тоги.
5 Г.Дудникова. История костюма,Ростов н\Дону «Феникс»,2001г.-416с.,-стр.204
6 М. Аксенова, Т.Евсеева и др. Мода и стиль. Мир энциклопедий Аванта+, 2007.- стр.150
7 М. Аксенова, Т.Евсеева и др. Мода и стиль. Мир энциклопедий Аванта+, 2007.- стр.158
8 Р.Захаржевская.История костюма: От античности до современности.Рипол Классик.2005 г.288 стр.
9 Янсон К.В. Основы истории искусств. АОЗТ «Икар», Санкт - Петербург,
1996 г.
10. Гнедич Р.П. Всемирная история искусств.Современник.Мос 1996 г.
11. Искусство стран и народов мира. Государственное научное издательство,
«Советская энциклопедия», Москва, 1965 г.
12. Ф.Комиссаржевский.История костюма.Аст,2006.-125стр
13. И.Блохина.Всемирная история моді,костюма и стиля.Харвест,2009.-200стр
14.С.Попова.История моды,костюма и стиля.Аст,2009.-147 стр
15. Й.Литллвуд. История Франции.Аст,2009.-194 стр
16.Jesse Russel. История Франции.VSD,2011.-144 стр
17. Д.Нанн.История костюма.Аст,2008.-132 стр
18. И.Сыромятникова.
19. А.Васильев История моды.Арт-Родник,1999.-83 стр
20. Бауэр Герман.Барокко.
