Поетика жанру новели едгара алана по «Викрадений лист»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ Й ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА
КАФЕДРА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
КУРСОВА РОБОТА
ПОЕТИКА ЖАНРУ НОВЕЛИ ЕДГАРА АЛАНА ПО «ВИКРАДЕНИЙ ЛИСТ»
Виконавець:
Студентка групи УА-08-01
Керівник:
Ст. викл. кафедри зарубіжної
літератури
Дніпропетровськ
2009
РЕФЕРАТ
Курсова робота: 47 сторінок, 33 джерел
Тема роботи: Поетика жанру новели Едгара Алана По “Викрадений лист”
Об’єкт дослідження: новела Е. По “Викрадений лист”
Мета роботи: визначити основі аспекти дослідження творчості По в сучасному літературознавстві, проаналізувати поетику жанру новели Е. По “Викрадений лист”
Одержані висновки та їх новизна: в процесі аналізу літературознавчих досліджень, присвячених Едгару По, було виявлено, що творчість американського письменника у вітчизняній філологічній науці розглядалась лише оглядово, а його новела “Викрадений лист” ще не ставала об’єктом дослідження; були виявлені поетологічні риси романтизму; аналіз новели “Викрадений лист” свідчить, що в цьому творі наявні риси романтизму.
Результати дослідження можуть бути застосовані у курсі “Історія зарубіжної літератури ХІХ ст..” та у спецкурсах з історії американської літератури.
Перелік ключових слів: РОМАНТИЗМ, БІОГРАФІЯ, ДЕТЕКТИВ, СИЩИК, НОВЕЛА, ПОЕТИКА
ANNOTATION
The term-paper of the student of the group UE-08-01 of the Faculty of the Ukrainian and Foreign Philology and Art History Вudnichenko Iryna on the topiс “Genre’s poetics of E. Poe’s short-story “The purloined letter”.
Pages – 47, Bibliography – 33.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ I. Едгар Алан По та його творчість………………………………….... 9
Розділ II. Едгар По – засновник детективної новели………………………...21
1.1. Незвичайні новели Едгара По…………………………………...21
1.2. Особливості детективного жанру. Різновиди детективу……...25
Розділ III. Поетика жанру новели Е. По «Викрадений лист»……………….32
3.1. Історія написання новели «Викрадений лист»………………....32
3.2. Аналіз новели «Викрадений лист»……………………………...34
Висновки…………………………………………………………
Бібліографія………………………………………………
ВСТУП
Едгар Алан По (Edgar Allan Poe; 1809-1849) - одна з найсуперечливіших постатей американської літератури. За життя він не був широко відомий а ні як поет, а ні як прозаїк. Про нього більше знали в літературних колах завдяки скандальним і напівскандальним ситуаціям, які спричиняли його дошкульні рецензії. Всесвітньої слави Е. По набув лише після смерті і в історію американської літератури увійшов як поет, новеліст і критик, навіть перетворився на культову постать, а його твори стали своєрідною школою для всіх письменників-модерністів. Проте суперечки щодо його особи не вщухають. Дехто не визнає таланту й оригінальності письменника, а хтось вважає його одним з найгеніальніших митців слова.
Творчість Едгара По – одне із найскладніших явищ у світовій літературі, навіть зараз не усвідомлене до кінця, не дивлячись на велику кількість досліджень. Багато що в житті і творчості цього письменника виходило за межі звичних понять і стандартів, дратувало його сучасників, схильних скоріше придумувати про нього легенди, ніж намагатися зрозуміти трагічну реальність його життя і творчості. Хоча, спокійніше було не розуміти або посилатися на складну психіку письменника. Так, романіст Д.Г. Лоуренс розпочав свій нарис про Едгара По такою сентенцією: "По повністю захоплений процесом розпаду власної душі". Подібні думки звучать і у дослідженнях Емерсона, Дж. Хілла, Л. Кендала [13, c.192-194]. Не визнаний, не зрозумілий співвітчизниками, По був відкритий не на батьківщині, а в Європі у кінці ХІХ ст. Але і це відкриття – в період розквіту декадансу – представило По настільки односторонньо, що до цих пір майже кожен дослідник починає з своєрідного виправдання письменника, а не зі спроби його розуміння, - хоча зрозуміти його дійсно важко, як і будь-яке неординарне явище в мистецтві.
Детальними є дослідження творчості Едгара По Ф.М. Достоєвського, Ш. Бодлера, М. Хоффмана [13, c.195]. Та вони не приділяють достатньо уваги художнім принципам, засобам і прийомам, які По використовує у своїх "страшних" новелах з метою глибшого і повнішого розкриття особистості людини з точки зору психології.
Він є класиком “короткого оповідання”. Його вважають родоначальником детективного жанру. Як це не дивно, але Америка По не відразу оцінила. За його життя американці не сприймали американських письменників всерйоз і захоплювалися Діккєнсом. Настрої вікторіанської Англії, література якої була схильною до моралізаторства і втілення релігійного ідеалу, були широко розповсюдженими і в Америці. Тому творчість По “прийшлася не до двору”. Першими оцінили “божевільного поета” французькі “прокляті поети” ( Бодлер, Верлен, Рембо ), а також символісти. Вони побачили у ньому фундатора нового мистецтва, позбавленого дидактичного, виховного начала. Розповсюдження у Європі теоретичних робіт “Філософія творчості” та “Поетичний принцип” теж сприяли новому баченню спадщини Едгара По. Чудернацькі марення По приваблювали Достоєвського, але російський письменник писав: “Едгара По можна, скоріше, назвати письменником капризним, ніж фантастичним”. Образи По лякають своєю природністю і буденністю. Це жах, який давно став звичним. Жах, в якому постійно існує людина, що є повністю відірваною від суспільства “нормальних людей” [4, c.68-70].
Едгар Аллан По написав відносно небагато. Все створене ним в царині поезії та художньої прози можна об'єднати в двох томах : in quarto – вірші, in folio – оповідання. Та під обкладинками цих книг збереться велика кількість шедеврів світового рівня. Час уже відібрав найкраще з доробку письменника, і ми досі дивуємось величі й незвичайності таланту По. Твори “Крук”, “Аннабел Лі”, “Улялюм”, “Ельдорадо”, “Падіння дому Ашерів”, “Маска Червоної Смерті”, “Чорний кіт”, “Золотий жук” живуть у пам'яті поколінь читачів як сліпучий образний і чуттєвий спалах. Музика й барви цих творів, як усе незвичне, новаторське, зухвале, вкарбовуються у свідомість назавжди. Ось чому творчість американського митця і в наші дні, майже через півтора століття після його смерті, приваблює свіжістю і силою, чарує художньою неповторністю, глибокою оригінальністю.
Ця оригінальність помітна й на тлі світового романтизму, й зокрема американського. Едгар По - романтик у найповнішому, ба навіть абсолютному значенні цього слова. Вся його творчість наскрізь романтична.
Американський класик жив і писав за законами романтизму. Одним з цих законів ще з 90-х років XVIII століття, було творення власної особистості за певним каноном [3, c.56].
Треба додати, що поет, прозаїк Едгар По був ще одним із перших і найоригінальніших літературних критиків США. Зокрема пильну увагу він приділяв обґрунтуванню природи жанру короткого оповідання. Усього Едгар По написав 64 оповідання. Він не був новатором у створенні "малої форми", але детально розробив жанрові відтінки оповідань, давно існуючих у світовій літературі.
В історію американської літератури Едгар По увійшов як романтичний поет, новеліст і критик. Він є класиком "короткого оповідання" і родоначальником психологічної, науково-фантастичної, детективної новели.
Однією з його детективних новел є “Викрадений лист”. В основу цієї новели покладений аналітичний принцип дослідження. Якістю психологічного розслідування наділений один з його найвідоміших персонажів, детектив-любитель, - Огюст Дюпен, герой декількох новел Едгара По. Дюпен перший з ряду знаменитих літературних детективів. Він аристократ за походженням здобувши солідну освіту, багато читає і взагалі любить книги. За допомогою своїх блискучих здібностей Дюпен розгадує таємниці та розкриває злочин.
У нього виключно аналітичний розум і він не раз зізнається своєму другові, що люди для нього відкрита книга. Його метод розкриття злочинів цілком заснований на математичному підході: зіставленню фактів та деталей при побудові ланок умовиводу. Але злочин для Дюпена тільки привід для логічної гри, справедливість не цікавить його як і навколишній світ. Він живе “в собі та для себе”, відвернувшись від простого та нецікавого буденного життя.
Актуальність теми даної курсової роботи обумовлена недостатньою вивченістю прози Едгара По в українському літературознавстві, а також необхідністю вивчення творчого спадку відомого американського письменника.
Метою дослідження є аналіз поетики жанру новели Е. По «Викрадений лист».
Поставлена мета передбачає вирішення низки завдань:
узагальнити підходи досліджень до інтерпретації детективної спадщини Едгара Алана По;
запропонувати огляд сучасного стану вивчення феномена масової літератури і детективу, як одного з її жанрів;
проаналізувати поетологічні особливості детективної новели «Викрадений лист».
Об’єктом курсової роботи є текст новели Е. По «Викрадений лист».
Предметом дослідження є поетика жанру новели «Викрадений лист».
Методологічну основу роботи складає комплексний підхід, що включає в себе: історико-функціональний, соціо-культурний і герменевтичний методи.
Структура роботи: курсова робота складається з вступу, висновку, історико-літературного, теоретичного і аналітичного розділів, а також бібліографії, яка налічує 33 джерел.
Розділ I . Едгар Алан По та його творчість
“Він там не жив, він там помер”
Бернард Шоу
Виражаючи погляди чи не всіх європейських цінителів таланту По, Бернард Шоу з подивом запитував: “Яким чином міг з’явитися в Америці цей найтонший із художників, дійсний аристократ літератури? ” І робив поспішний висновок: “Він там не жив, він там помер”[15, с.179]. Ймовірно, Шоу не знав, що По походив із сім’ї мандруючих акторів, або не наділив цій обставині належного значення. Проте вона суттєва, хоч і не в тому сенсі, що майбутнього поета з дитинства оточувало художнє середовище. Його батько Девід По таємничим чином зник, коли дитині було трохи більше року, а в три роки він утратив і матір, яка померла від сухоти. Але за два тижні після її смерті відбулася подія, яка була б дуже доречна в якійсь з містичних “страшних” новел: річмондський театр, де вона виступала, під час вистави загорівся від свічки, що впала на завісу, загинули сімдесят три людини – того вечора зал був переповнений. Про пожежу говорили багато років. Для По, ймовірно, це було одне з самих ранніх зіткнень з витонченою жорстокістю життя.
Вихованням Едгара займався вітчим Джон Аллан, заможний бізнесмен, який спеціалізувався на торгівлі тютюном, він був людиною швидше ощадливою, ніж добросердною. До приймака він рік від року відносився все більш недовірливо і насторожено, з не дуже дбайливого опікуна перетворившись під старість у гонителя.
Дитинство По – це закриті лондонські пансіони ( в Алана були справи в Англії, і сім’я прожила там п’ять років), холодні комірки, перетворені на дортуари, зубріння, педанти-наставники. У новелі “Вільям Вільсон” По описав і оточуючу шкільну ділянку високу кам’яну стіну, що втикається битим склом і масивні ворота з привареними масивними шпильками, і недільні прогулянки колоною до сусідньої церкви і назад. Магія уяви допомогла йому відкрити в цих нудних спогадах “безодню почуттів, цілий світ різноманітних подій, цілий всесвіт різних емоцій” [15, с.180]. Проте насправді його дитинство було безрадісним. Закінчивши середній навчальний заклад, По вступаємо університету Вір-джинії. Загалом він одержав непогану філологічну підготовку: володів кількома мовами, знав історію літератури, твори тогочасних письменників.
Потай По опублікував свою першу поетичну збірку "Тамерлан та інші поезії", на яку майже ніхто не звернув уваги. 1829р. він видає нову книгу віршів "Аль Араф, Тамерлан і дрібні поезії", а через два роки - ще одну.
Улітку 1835 року Едгар По починає працювати в журналі "Південний літературний вісник". Це зміцнило його репутацію. Однак виснажлива робота поглинала весь час, позбавляла можливості серйозно творити. Зустріч Едгара По із семирічною двоюрідною сестрою Вірджинією, яка через шість років стала його дружиною, мала глибокі наслідки для його життя. Ця зустріч, а потім одруження дуже добре вплинули на По. Вірджинія була незвичайною людиною, вона "втілювала в собі єдино можливий компроміс з реальністю в його стосунках з жінками,- таких складних і витончених". Тяжка спадковість, сирітство, непосильна боротьба з перешкодами, що стояли на шляху волелюбного духу й високих устремлінь, зіткнення з життєвими дрібницями, хвороба серця, Надзвичайна вразливість, травмована й неврівноважена психіка, а головне - неможливість розв'язання основного життєвого конфлікту вкорочували йому віку. Хвороба й передчасна смерть Вірджимії стали для нього страшним ударом, початком глибокої душевної недуги.
1838 р. побачив світ його єдиний роман "Пригоди Артура Гордона Піма", а 1840 р. була надрукована збірка оповідань "Гротески та арабески", до якої увійшло 25 творів.
1847 р. він опублікував "Еврику", одну із найнезначніших книжок у світовій літературі. Того ж, 1847 р. По друкує свої новели, есе, а також ще один дуже важливий для розуміння його внеску до світової літератури твір - критичне есе "Поетичний принцип".
Останні дні життя поета на землі оповиті таємницею. Так описує А.М. Звєрєв цей час перед кончиною Едгара: «Осталось много свидетельств о его конце. В частностях все они противоречат друг другу, но сходны в главном - из них возникает образ человека полубезумного, лихорадочно сжигающего себя, отчаянно цепляющегося за призрачные надежды и воюющего против всего мира с тем предельным ожесточением, которое предвещает скорый и трагический финал» [27, c. 9].
Ця Трагічність долі письменника відкладає глибокий відбиток на всю його творчість. Інакше, може бути, і не було б Едгара По такого, якого ми знаємо, людини, за словами Бальмонта, «из расы причудливых изобретателей нового» [5, c.35].
Російський поет, зачаровано читаючи твори По, пише про свого вчителя пройняті безмежним захопленням і трепетом рядки: «Идя по дороге, которую мы как будто уже давно знаем, он вдруг заставляет нас обратиться к каким-то неожиданным поворотам и открывает не только уголки, но и огромные равнины, которых раньше не касался наш взгляд, заставляет нас дышать запахом трав, до тех пор никогда нами не виданных и, однако же, странно напоминающих нашей душе о чем-то бывшем очень давно, случившемся с нами где-то не здесь. И след от такого чувства остается в душе надолго, пробуждая или пересоздавая в ней какие-то скрытые способности, так что после прочтения той или другой необыкновенной страницы, написанной безумным Эдгаром, мы смотрим на самые повседневные предметы иным, проникновенным взглядом. События, которые он описывает, все проходят в замкнутой душе самого поэта; страшно похожие на жизнь, они совершаются где-то вне жизни, out of space - out of time, вне времени - вне пространства, их видишь сквозь какое-то окно и, лихорадочно следя за ними, дрожишь, оттого что не можешь с ними соединиться» [5, c.35-36].
Чудовий письменник, талановитий теоретик Едгар Алан По був блудним сином Америки. При житті його називали невдахою і гостро засуджували. Він поєднував у собі дар художника, математика, дослідника природи. Його творчість не вкладалася в рамки своєї епохи і не була представником певного напрямку чи течії в літературі. Він був очевидцем різних соціальних конфліктів, вирісши на Півдні Америки, в рабовласницькому штаті Вірджинія. Едгар По був сином свого часу і жваво цікавився його проблемами.
Після смерті письменника і завдяки зусиллям його недоброзичливців зміцнилася легенда про те, що він сам наблизив свою передчасну смерть тим, що вів безладне життя. Лише через багато років, вже в наш час біографи і дослідники творчості По, отримавши в своє розпорядження матеріали, що ховалися раніше, довели інше: загибель По мала причини соціальні. В сучасних роботах спростовується легенда про По як про людину порочну і слабку, наділену “свідомістю хворою, божевільною, охопленою ненавистю до людства і зосередженою на самому собі” [11, c.26-30].
Едгар По був натурою яскравою і діяльною, але постійні матеріальні труднощі, важкі обставини особистого життя обірвали його творчість у момент розквіту.
По поєднав у собі тверезого американця і романтичного поета.
Творчість За перебувало під впливом романтизму, вже завершують свій шлях на Заході. «Мрачная фантастика, постепенно исчезавшая из европейской литературы, вспыхнула ещё раз оригинально и ярко в „страшных рассказах" По - то был эпилог романтизма» (Фриче). На творчість По зробили сильний вплив англійські і німецькі романтики, особливо Гофман (недарма По захоплювався німецькою літературою і ідеалістичною філософією), йому споріднений зловісно-похмурий відтінок гофманівських фантазій, хоча він і заявив про себе: «Ужас моих рассказов не от Германии, а от души». Слова Гофмана: «Жизнь - безумный кошмар, который преследует нас до тех пор, пока не бросит наконец в объятия смерти» виражають собою основну ідею «страшних оповідань» По - ідею, яка разом зі своєрідним стилем її вираження народилася вже в перших оповіданнях По і тільки поглиблювалася, оброблялася з великою майстерністю в його подальшій художній творчості.
Е По ставлять в ряд американських романтиків, і це небезпідставно. Однак варто враховувати своєрідність американського романтизму. У якому не було єдиної творчої концепції. Відособлені один від одного стоять імена Вашингтона Ірвінга, Натаніеля Готорна, Фенімора Купера. В повній літературній та громадській ізоляції знаходився і Едгар По, що належить до пізніх романтиків.
Відмінність ця суттєва. Так, якщо у В. Ірвінга і Ф. Купера немає героїв з надломленої психікою, їх душевний світ позбавлений внутрішнього конфлікту, гармонійний і цілісний, то у Едгара По все вже по-іншому: людина протиставлена не тільки «толпе стяжателей и пошляков», але змушена боротися і з власною психікою. Звідси - основні теми поезії По: скорбота, сум, страждання.
Проблема «двоемирия» стала однією з визначальних рис творчості Е. По. Романтичне протиріччя ідеалу і дійсності виявлялося не тільки у змісті, у методі вирішення конфліктів, але і в стилі, в особливостях форми, структурі художнього твору, в окремих прийомах створення образу.
Навколишнє середовище нерідко постає у творах Едгара По як несправжнє, неістинне, що є порожньою видимістю в порівнянні з справжнім, ідеальним світом, що існують за межами її. Тому в багатьох новелах ми стикаємося з відчуттям дійсності як якогось сну («Повесть крутых гор»).
У багатьох оповіданнях По «двоемирие» реалізується в переплетенні казково-фантастичного і реально-побутового. Ці два світи утворюють світ єдиний, але роздвоєний, повний внутрішнього бродіння, нестійкості, занепокоєння. Поєднання містичного з предметним утворює дисонанс, характерний для романтичного мистецтва [17, c. 87].
Особливий сенс в творчості Едгара По як романтика набуває тема смерті, яка виступає і як щось страшне, невідоме, і як щось, що рятує від суперечностей, і як вища сила, і як перехід між світами. Ця тематика розроблена По до найменших подробиць, тому іноді його називають «поэтом смерти».
Самобутність творчого методу письменника настільки велика, що він, користуючись романтичною тематикою, традиційними для романтиків ідеями, образами, багато в чому відходив від них.
Ось, що пише з цього приводу Бальмонт: «Колумб новых областей в человеческой душе, он первый сознательно задался мыслью ввести уродство в область красоты и, с лукавством мудрого мага, создал поэзию ужаса. Он первый угадал поэзию распадающихся величественных зданий, угадал жизнь корабля как одухотворенного существа, уловил великий символизм явлений моря, установил художественную, полную волнующих намеков связь между человеческой душой и неодушевленными предметами, пророчески почувствовал настроение наших дней и в подавляющих мрачностью красок картинах изобразил чудовищные - неизбежные для души - последствия механического миросозерцания» [5, c. 35].Samobutnistʹ tvorchoho metodu pysʹmennyka nastilʹky velyka, shcho vin, korystuyuchysʹ romantychnoï tematykoyu, tradytsiy̆nymy dlya romantykiv ideyamy, obrazamy, bahato v chomu vidkhodyv vid nykh.
Тому для різних літературних шкіл і напрямів стало можливо запозичення у письменника окремих положень і пристосування їх до власних потреб. Тому ж Е. По виявився «отцом символизма», «прародителем импрессионизма и футуризма».
Захоплення американським письменником передалося і російським символістам. Так, Блок говорив про нього: «Эдгар По имеет...отношение к нескольким широким руслам литературы XIX века» [8, c. 617].
Блок також точно помітив і те, що творчість По вплинула і на художній світ Жуля Верна, Уеллса, Достоєвського.
І такі, з одного боку, не пов'язані паралелі не випадкові. За зауваженням Юрія Олеші, в Едгара По «великий математик был поэтом», а «великий поэт — математиком» [23, c. 10].
З цієї формули стає зрозуміло, як вдалося По створити чудову модель інтелектуального детективу, по суті, нового жанру, так благодатно використовуваного після нього. При цьому Едгар По виступає тонким психологом, якого ще не бачила світова література. Володіючи рідкісною інтуїцією, По передбачив деякі висновки сучасної психіатрії та парапсихології. Зокрема, саме він розробив тему «двойничества». Глибиною психологічного проникнення відрізняються його новели «Падіння дому Ашер», «Без дихання» та ін.
Особливий цикл утворюють «страшні» новели, в яких присутні мотиви потойбічного життя, тісніше пов'язуючи творчість По з романтизмом і символізмом: «Маска смерті», «Чорний кіт», «Повалення в Мальстрем». Цікавила його і тема живцем похованих людей.
Е. По був людиною свого часу, американцем, що розділяв разом зі своєю країною її ілюзії. Він був захоплений тими можливостями, які обіцяли стрімко наступаючий науково-технічний прогрес у США, покладав великі надії на силу людського розуму, здатного перетворити світ.
Достоєвський дав нам ключ до таємниці художнього світу Е. По, і разом з тим він перший у російській критиці визначив його національну специфіку: “У По якщо і є фантастичність, то якась матеріальна якщо б тільки можна було так виразитися. Видно, що він цілком американець, навіть у найфантастичніших його творах” [13, c. 67].
Феномен творчості По, своєрідні “примхи” його неповторно оригінального, унікального таланту з’ясовані умовами епохи, що визначили його письменницьку і життєву долю, характер світосприйняття і поглядів. По вступив в літературу в 30-і рр. і створив свої шедеври вже в 40-і. Це був період, коли суперечності американського буржуазного суспільства виявилися достатньо повно. Доля поета була трагічна, оскільки сама природа оточуючої його меркантильної дійсності вступала в нерозв’язний конфлікт з поезією. Ці два начала – комерція і мистецтво – були несумісні. Неприйняття духу наживи і користолюбства, егоїзму і бездушшя ділків і торгашів поєднувалося у По з глибоким песимізмом, негативне відношення до світу, ворожого самій людській природі, переростало у відчай. Звідси – прагнення піти в породжуваний силою уяви “нетутешній” світ, зануритися “в марення, що ще не снилися нікому до цих пір” (“Ворон”).
Оригінальність стилю По не знайшла собі послідовників в Америці. У той же час творчість По знайшла відображення в поезії французького символіста Бодлера, який переводить По, знайомить з ним Європу, і звідси починається вплив По на літературу декадансу та символізму - на Вільє де Ліль-Адама, Малларме, Метерлінка, Уайльда, Говарда Філліпса Лавкрафта , Эверса тощо, аж до російських символістів [7, c. 89-95].
Малларме говорив від імені молодшого покоління символістів - він був їхнім визнаним лідером. Символісти без коливань оголосили По своїм предтечею. Наприклад, вірш «Аннабель Лі».
«Неведомый американец» був ще в 1852 році відкритий Шарлем Бодлером. Звернемо увагу на дату - вона багато що пояснює і в бодлерівський інтерпретації, і в самій цікавості творця «Квітів Зла» до творця «Ворона». Закінчилося червневе повстання 1848 року (Бодлер був на барикадах), стався бонапартистський переворот. Світ забарвився для Бодлера в похмурі, тьмяні тони. Читаючи По, він був вражений глибокою спорідненостю світовідчуття, що розкривалося перед ним власним трагічним переживанням. На кілька років він присвятив себе перекладам та вивченню творчості свого нового кумира. Його велика стаття, написана в 1856 році, зіграла в подальшій літературній долі По виняткову роль.
Він залишився в історії поезії і як художник, який вважав поверхневою саму думку, наче геній несумісний з майстерністю, знаходить наполегливою і цілком усвідомленою роботою, так що в підсумку саме тонке переживання, самий невловимий відтінок думки виявляються доступні словесного втілення, що грунтується на точному розрахунку. Натхненна математика По відштовхувала його літературних сучасників, вони помічали тільки геометрію, але не знаходили в його віршах істинного почуття, яке дало б твору завершеність і високий сенс. У 1845 році вийшла найзначніша прижиттєва книга По «Ворон і інші вірші». Рецензуючи її, поет Джеймс Рассел Лоуелл робить висновок, що автор чудово обтесав купу каміння, якого вистачило б на вражаючу піраміду, але всі вони так і залишилися валятися перед майданчиком для майбутньої споруди, не утворивши хоча б фундаменту.
Французький поет Шарль Бодлер, натура, споріднена По, так описав це положення: «Соединённые Штаты были для По лишь громадной тюрьмой, по которой он лихорадочно метался как существо, рождённое дышать в мире с более чистым воздухом, — громадным варварским загоном, освещаемым газом». А Дж. Б. Шоу висловився так: «По не жил в Америке, он там умер» [15, c. 179].
Особливо багато уваги приділяли По російські декаденти ( «Ворон», переклад Д. Мережковського, в «Північному віснику», 1890; «Балади і фантазії», «Таємничі оповідання», переклад К. Бальмонта, 1895; «Ворон», переклад В. Брюсова, у «Питаннях життя», 1905, Ї 2). Особливо популярним був у декадентів розмір «Ворона» (Бальмонт, Брюсов, «Алтея» В. Голікова).
Ясність манери оповіді, раціоналізм ( По був талановитим математиком ) поєднуються у прозі і поезії По з драматизмом і трагедійністю переживання, з атмосферою кошмарів та жахів; чіткість деталей – з зовнішньо правдоподібним й страхітливим; аналітичність роботи думки – з естетизацією страждань і смерті. Естетизація смерті займає центральне місце у новелі “Маска Червоної смерті”, яка стверджує жорстокість і необхідність давлючого над людьми фатуму. Люди намагаються втекти від чуми, запобігти смерті, влаштовуючи бенкет у розкішному палаці. Під час середньовічної європейської чуми подібні бенкети, насправді, рятували через перенасичення організму алкоголем. Але не так у По. В нього люди мруть, мруть масово, і письменник, із задоволенням деталізуючи, малює жахливі картини. У подібному ключі є створеними новели “Демон пороку” і “Чорний кіт”.
Зміст творчої спадщини Едгара По можна виразити його власними словами: “Я родом із тих, хто відзначений силою фантазії і полум’яністю пристрасті".
Оповідання По зазвичай поділяють на чотири основні групи: "страшні" або "арабески" ("Падіння дому Ашерів", "Лігейя", "Барильце амонтільядо", "Вільям Вільсон", "Маска Червоної Смерті" та ін. ); сатиричні, або "гротески" ("Без дихання", "Ділок", "Чорт на дзвіниці" та ін.); фантастичні ("Рукопис, знайдений у пляшці", "Незвичайна пригода Ганса Пфааля" та ін.) та детективні ("Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" та ін.).
Детективний роман чи оповідання є цілком законним літературним жанром, хоч діапазон його оцінок був доволі різноманітним - від повної негативної реакції, зневаги, в'їдливого висміювання, пародіювання, недбалого прийняття як способу марнувати час у вагоні або черзі - аж до захопленого колекціонування читачами книжок детективного характеру і далі - до теоретичних досліджень, у яких на високому науковому рівні вивчають феномен цього літературного жанру [18, c. 25-30].
На думку Д. Сейєрс, вже в творчості Едгара Алана По детектив починає розшаровуватись на два основні напрями – класичний або інтелектуальний (найближчі послідовники – М.П. Шил, баронеса Орсі, Ф.У. Крофтс) та романтичний або сенсаційний (Уїльям Ле Ке, Едгар Уоллес).
"Є такий тип сучасного читача - любитель детективів. Цей читач був створений Едгаром Аланом По", - сказав знаменитий письменник Хорхе Луїс Борхес про великого попередника. Едгару По зобов'язаний своїм існуванням не тільки цей тип читача, а й особливий тип письменника. Його вплив позначився на багатьох чудових явища у світовій літературі. Родоначальник детективного жанру, він не менш успішно створював шедеври в інших жанрах: і новели жахів з елементами фантастики; і романтичні розповіді про любов, яка не знає кордонів, і притчі-мініатюри, які є вишуканими поезіями в прозі, і власне вірші на чолі з безсмертним " Вороном ", який з криком:" Nevermore! " - "Ніколи!" - Увірвався у світову поезію і залишився в ній назавжди ... [12, c.55]
