Погляди В.О.Сухомлинского та А.С.Макаренко на естетичне виховання учнів

                                           ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ……………………………………………...........................7

1.1 Основні поняття естетичного виховання та їх характеристика…..7

1.2 Зміст естетичного виховання…………………………………..….14

1.3 Шляхи естетичного виховання…………………………………….22

РОЗДІЛ ІІ.ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ……………………………………………………………..30

2.1 Реалізація естетичного  виховання  на уроках в початковій  школі……………………………………………………………………..30

2.2 Позакласна робота як  шлях естетичного виховання  молодших  школярів………………………………………………………………...59

2.3 Погляди  В.О.Сухомлинского та  А.С.Макаренко на естетичне виховання учнів…………………………………………………………61

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………77

                                                           В С Т У П

   Всебічний гармонійний  розвиток особистості не можна  уявити без її естетичної вихованості,тому  питання  естетичного виховання  і розвитку естетичної культури  підростаючого покоління  є актуальними питаннями сьогодення . Красу, діти не можуть пізнати без яскравого емоційного слова вчителя про красу навколишнього світу. Але, слово про красу, естетично впливає на дитину, якщо вона побачила красу своїми очима .Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. Краса - могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості. Найважливіше завдання естетичного виховання навчити дитину бачити в красі навколишнього світу духовне благородство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі.  Однією з важливих умов багатства естетичних потреб, почуттів, переживань є глибокий інтелектуальний розвиток людини. Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого -- стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості та дружби. Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.

   Двадцяте століття  було наповнене соціальними потрясіннями -- революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами, економічними  катаклізмами. Все це призводило  до руйнування краси навколишнього  світу і краси людського духу  насамперед. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра і краси є передумовою ефективного естетичного виховання.Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

  У Національній доктрині  розвитку освіти України в  ХХI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.

  У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

  Естетичне ставлення людини до світу формується і розвивається протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів культури (К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський, Д.Б.Кабалевський, Б.Неменський та інші) констатують особливе значення що до цього молодшого шкільного віку. Особливості дітей цього віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Новітні дослідження доводять, що прогалини в естетичному розвитку молодшого школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.

  Проблема естетичного  виховання у естетико-педагогічному  аспекті широко репрезентована  у спадщині видатних українських  педагогів та діячів освіти  Е.Водовозової, П.Каптерева, С.Русової, Е.Михеєвої, К.Ушинського.

  Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю.Борева, І.Гончарова, М.Киященка, В.Ядова.

  Психологічні основи  естетичного виховання розкрили  Б.Ананьєв, Л.Божович, Л.Виготський, І.Кон, Б.Теплов та інші.

 Видатні вчені, естети  і педагоги Ю.Борев, О.Буров, В.Вансаалов, Л.Волович, І.Долецька, М.Каган, Л.Коган, В.Розумний, В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров, А.Макаренко, О.Семашко, В.Сухомлинський, В.Шестакова, зробили значний внесок  у розробку теорії естетичного  виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

  Важливі питання теорії  і методики естетичного виховання  підростаючого покоління висвітлюються  в працях Л.Коваль, В.Передерій, Ю.Фохт-Бабушкіна, Т.Цвілих, Г.Шевченко, А.Щербо та інших.

  За останні роки  опубліковано багато праць, в  яких вирішуються питання значення  творчості та пізнавальної діяльності  в естетичному вихованні молодших  школярів; розкриваються механізми  творчості; закономірності взаємозв'язку  творчої діяльності з відтвореною  дійсністю; сформульовані основні  принципи формування творчої  особистості (Ф.Говорун, Б.Коротяєв, В.Лєвін, В.Моляко, Ю.Петров, П.Підкасистий, Я.Пономарьов, В.Романець, В.Цапок).

  Значний внесок у  розв'язання проблеми розвитку  естетичної культури зробили  вчені М.Аріарський, Д.Генкін, Г.Єскіна, Г.Загадарчук, В.Кірсанов, О.Миронюк, І.Петрова, Ф.Соломонік, котрі розглядають процес  естетичного виховання як цілеспрямоване  формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість їй сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси.

  Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

  Таким чином, важливість  естетичного виховання,його необхідність та водночас недостатність у навчально-виховному процесі й зумовило вибір теми курсової роботи – «Естетичне виховання молодших школярів».

  Мета дослідження-систематизувати теоретичні питання та узагальнити практичний досвід естетичного виховання молодших школярів .

  Об'єкт дослідження - естетичне виховання молодших школярів.

  Предмет дослідження - форми і методи естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання.

  Завдання дослідження: 1) на основі вивченої психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури  розглянути сутність та структуру  естетичного виховання молодших  школярів; 2)  визначити зміст ,форми  та методи естетичного виховання  молодших школярів; 3) проаналізувати  шляхи естетичного виховання.

Методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, порівняння, узагальнення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використанних джерел( с.77).                                     

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Основні поняття естетичного виховання та їх характеристика

    Поняття “процес  навчання” належить до вихідних  у педагогічній науці. Ознаками  навчання є:

- організація засвоєння  новими поколіннями накопиченого  суспільством соціального досвіду, що вимагає суспільної діяльності  тих, хто вчиться і тих, хто  навчає;

- активність суб`єкта  навчальної діяльності.

  Отже, процес навчання - це спеціально організована  діяльність, яка моделюється (визначаються  цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми) для прискореного опанування  людиною основ соціального досвіду, накопиченого людством.

  Враховуючи вищезазначене, навчання можна визначити як  цілеспрямовану взаємодію вчителя  і учнів, у процесі якої здійснюються  формування у школярів наукових  знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного  і творчого ставлення до оточуючої  дійсності, відбувається загальний  розвиток дитини [ 19, c.208 ].

   Основними структурними  елементами навчання як соціально-педагогічної  системи є :

- мета навчання як ідеальна  модель бажаного результату засвоєння  змісту освіти, до якого прагнуть  ті, що навчають , і ті, що навчаються;

- зміст освіти - педагогічно  адаптований соціальний досвід  людства, тотожній за структурою (а не за об`ємом) культурі людства;

- методи навчання - упорядковані  способи взаємопов`язаної діяльності  вчителя і учнів, спрямовані на  розв`язання навчально-виховних  завдань;

- організаційні форми  навчання - спеціальна діяльність  вчителя і учнів у процесі  навчання, що здійснюються у певному  порядку і установленому режимі;

- реальний результат - об`єктивно  фіксовані кількісні й якісні  зміни особистості учнів відносно  початкового стану, що сталися  в результаті засвоєння ним  у процесі пізнавально-практичної  діяльності накопиченого соціального  досвіду.

   Навчання як соціально - педагогічне явище, взяте в динаміці ,являє собою цілісний процес  зі своїми елементами і етапами. У процесі навчання змінюються  не тільки учні, змінюються і  викладачі, змінюються всі елементи  системи: конкретна мета, зміст конкретного  матеріалу, мотиви суб`єктів навчання  та їх об`єкти, механізм і заключні  результати.

  Тому процес навчання  можна визначити як цілеспрямовану  послідовну зміну навчальних  завдань, мети і відповідну зміну  всіх елементів навчання, орієнтованих  на формування властивостей суб'єкта  діяльності .

   Процес навчання  як спеціально організована діяльність  є двобічним процесом, який охоплює  викладання (діяльність учителя) та  учіння (діяльність учня).

   Отже, процес навчання  забезпечує освіту, виховання і  розвиток особистості школяра.

   Поняття “виховання”  в широкому розумінні розглядається  як передача й організація  засвоєння накопиченого людством  соціально-історичного досвіду, його  духовної культури. Виховання притаманне  людству на всіх етапах його  розвитку. Вже первісні племена  здійснювали виховання дітей, використовуючи  різноманітні засоби для передачі  людям досвіду дорослих, досвіду  попередніх поколінь. Гегель у  “Філософії права” пише: “Людина  не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй  доводиться спочатку придбати  собі ці якості”, тобто кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін. Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

  Виховання в широкому  соціальному значенні — процес  формування особистості під впливом  навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Кажучи «виховує  життя», мають на увазі виховання  в широкому значенні цього  слова. Оскільки дійсність нерідко  буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не лише  формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом  антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з  труднощами, виховувати в собі  не сприйнятливість до цих  явищ

  Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях І.Зязюна, А.Зіся, М.Кагана, М.Киященко, Л.Когана, Л.Левчук, В.Скатерщикова, Л.Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов`язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

  Естетичне виховання  у широкому філософському значенні  передбачає якісні зміни рівня  естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема  особистість, соціальна група, так  і суспільство в цілому. Це  безперервний процес, що триває  впродовж життя людини, коли усуваються  суперечності між рівнем естетичної  культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

  У процесі естетичного  виховання формуються і розвиваються  здатність людини до сприйняття  і співпереживання, її естетичні  смаки й ідеали, здатність до  творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві  та поза ним (у сфері трудової  діяльності, побуті, у вчинках і  поведінці). Таким чином, естетичному  вихованню властиві дві основні  функції:

- формування естетично-ціннісної  орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих  потенцій, які визначають місце  естетичного виховання в суспільному  житті та зв`язок з іншими  видами виховної діяльності. Естетичне  виховання розкриває всі духовні  здібності людини, що необхідні  у різноманітних галузях творчості.

Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо. 
Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі .У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Структура естетичної свідомості:

1. естетичне почуття;

2. естетичний смак;

3. естетичний ідеал;

4. естетичні погляди і

     теорії.

Естетичне почуття - безпосереднє емоційне переживання людиною свого естетичного відношення до дійсності, що закріплюється естетичною діяльністю у всіх її різновидах, не обминаючи художню творчість. В процесі засвоєння індивідом соціального досвіду починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. До таких належить естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

   Естетична потреба виникає лише за наявності естетичного почуття – підвалини духовного ставлення до світу.

   Естетичне почуття є тим духовним утворенням, що визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

  Засвоєні ним у процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що є панівними у суспільстві, - для нього орієнтир в естетичному ставленні до дійсності, еталон формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи. Ступінь розвиненості естетичного почуття справляє істотний вплив на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це виявляється в потязі до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління. Чи впливає мистецтво на розвиток естетичного почуття?  Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвинутого споглядання. Мистецтво розвиває найвищі форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка стає тим підгрунтям, на якому постають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення.

   Отже, естетичні почуття є підвалиною естетичної свідомості, на якій можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства.

Естетичний смак - здатність людини згідно з почуттям задоволення чи незадоволення ("подобається” – "не подобається”) диференційовано сприймати та оцінювати різні естетичні об’єкти, вирізняти прекрасне від потворного у дійсності та у мистецтві, відрізняти естетичне та неестетичне, знаходити у явищах риси  трагічного та комічного (почуття гумору).

Категорія естетичного смаку з’явилась в європейській науці в ХVІІ ст. як результат розвитку нових течій мистецтва, що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в універсальних критеріях їх оцінювання.

   Водночас розвиток  індивідуальності, започаткований  епохою Відродження, ставив питання  про можливість суб’єктивної, самостійної  оцінки художнього твору, що грунтується  на почутті естетичного задоволення  або смаку. Термін "смак” в естетичному значенні вперше вжив іспанський мислитель ХVІІ cт. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності людського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінки творів мистецтва.

    Проблема смаку набула надзвичайної популярності у французькій суспільній думці ХVІІ-ХVІІІ ст. (Ларошфуко, Буало, Монтеск’є, Вольтер, Гельвецій та ін.).

    В естетиці класицизму та Просвітництва категорія смаку тлумачиться як категорія пізнавальна, як певна здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю та розумом.

   Д.Юм, англ. філософ вважав, що істинні  судження смаку можливі лише за наявності загальної його "норми”, якою володіють лише деякі люди з витонченим смаком. 

  І.Кант, нім.філософ вважав естетичний смак як центральну категорію, визначав смак як "спроможність естетичної здібності судження робити загальнозначущий вибір”. .

Отже, естетичний смак не є природженою властивістю людини, його не можна зводити до психофізіологічний реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у процесі виховання і  навчання.

Становлення особистості -процес тривалий, який не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа – від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, зокрема й естетичний смак. Неповторність, своєрідність кожної людини досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає повний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється унікальність умов формування кожної людини, і естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її суспільного самоутвердження

  Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів.

  Таким чином, естетичне  виховання- це педагогічний процес, спрямований на формування і  розвиток естетичних почуттів, потреб  сприймати, оцінювати прекрасне  та творчо діяти у всіх сферах  життя, зокрема й у мистецтві. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі .У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Таким чином,структура естетичної свідомості складається з таких елементів:

1. естетичне почуття;

2. естетичний смак;

3. естетичний ідеал;

4. естетичні погляди і

     теорії.

1.2 Зміст естетичного виховання.

  Важливою складовою  всебічного гармонійного розвитку  особистості є естетичне виховання.Зміст  естетичного виховання, орієнтованого  на формування естетичної культури  школярів, передбачає: розвиток у  школярів здібності сприймати  в природі, в праці, в творах  мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці  людей, які бажають насолоджуватися  цим прекрасним.

  Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

  Естетичне сприйняття  є початковим моментом у формуванні  естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній  спостережливості, в здібності помічати  прекрасне і звертати на нього  увагу. Що саме сприймається і  як - визначається особистісними  особливостями школяра. Тонка поетична  натура по-особливому бачить світ.

  Хоча естетичні враження  виникають тільки в результаті  безпосереднього контакту людини  із значущими об'єктами, досвід  показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та  бачити його красу - речі різні.

  Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично. Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

  Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в  собі величезну силу впливу  на особистість. Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

   Починаючи з несміливих  і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не  подобається”, оцінки поступово  набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність  людини правильно розуміти і  оцінювати прекрасне.

   Найбільш повна  і закінчена форма естетичного  судження знаходить вияв у  естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює  навколишню дійсність, людей, їх  вчинки. Естетичний ідеал відображає  уявлення людини про красу, тобто  це мета, до досягнення якої  прагне людина, і разом з тим  це основний критерій, з позиції  якого оцінюється навколишня  дійсність, особистість людини, її  поведінка, вчинки.

   На базі конкретних  естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується  естетичний смак, під яким розуміємо  стійке емоційно-оцінне ставлення  людини до прекрасного, що носить  вибірковий характер. У відповідності  з особливостями розвитку і  виховання у кожної людини  виробляється свій особистий  смак в тій чи іншій галузі.

   Якщо предмет не  залишає дитину байдужою, його  емоційне відношення переходить  в активно-дійове відношення, прагнення  зберегти те, що подобається, помножити  красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку  і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

  Тому естетична діяльність - важливий компонент змісту естетичної  культури особистості.

    На основі аналізу основних показників рівня естетичної культури особистості ми можемо підійти до питання про головні фактори, що впливають на молоду людину в процесі його естетичного виховання і самовиховання. Вплив творів мистецтва є лише одним, хоча і часто визначальним, чинником естетичного виховання.

До основних факторів естетичного виховання молодої людини в розвиненому суспільстві належить виховання:

-виховання у праці  та інших видах людської діяльності;

-виховання під впливом  навколишнього предметного середовища;

-виховання через вплив  творів мистецтва;

-виховання в ході занять  художньою самодіяльністю;

- виховання теоретичне  естетичне виховання.

 Спробуємо розглянути  перераховані фактори більш докладно.

   Для сучасної людини  становлення почуття прекрасного  буде одностороннім, неповним і  пасивним, якщо він тільки милується  красою природи, творами мистецтва  або вчинив результатами матеріальної  людської діяльності. Лише здобуваючи  свободу в будь-якому вигляді  предметно-трудової і взагалі  людської практики, індивід безпосередньо  стикається з витоками прекрасного  в суспільстві і вже не умоглядно, а дієво долучається до творчості  за законами краси.

   Тому естетичне  виховання у процесі праці  є абсолютно необхідний компонент  у формуванні високої і багатосторонній  естетичної культури.

   Важливу роль в  естетичному вихованні відіграють  і ті, кому доручена охорона  лісів, водойм і заповідників, хто  відповідає за збереження і  розмноження багатьох видів птахів  і тварин, словом, ті, хто піклується  про збереження екологічної рівноваги  природи в умовах бурхливого розвитку промислового виробництва, сучасної науково -технічної революції і урбанізації.

   Радості безпосереднього  естетичного спілкування з природою  не замінять людині ніякі книги, симфонії плі кінофільми, А прямо  чи опосередковано втягнута в  людську практику природа володіє  величезним потенціалом облагораживающим  у своєму естетичному впливі  на особистість.

   Мистецтво шляхом  узагальнення та передачі непрямого  досвіду допомагає молодій, людині  відчути естетичні моменти, моменти  свободи і творчості в власній  праці. Художнє опис таких моментів, присутніх в найпростіших і  фізично важких трудових операціях, може послужити поштовхом для  зміни ставлення до праці, постійних  пошуків у ньому творчих, естетичних  аспектів. Те ж саме стосується  навчання, наукових досліджень, організаторської  діяльності та громадської роботи.