Похідні фінансові інструменти: сутність, види, перспективи розвитку в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Похідні фінансові інструменти: сутність, види, перспективи розвитку в Україні.»

Маріуполь – 2014

Зміст

Вступ                                                                                                                    3 Розділ 1 Похідні фінансові інструменти як економічна категорія                5 1.1 Сутність похідних фінансових інструментів                                             5 1.2 Складові похідних фінансових інструментів                                             8 Розділ 2 Становлення ринку похідних фінансових інструментів

України                                                                                                                   18 2.1 Розвиток ринку похідних фінансових інструментів в межах

 системного та синергетичного підходів.                                                       18 2.2 Формалізація впливу факторів на стійкий розвиток ринку

похідних фінансових інструментів                                                                 23 Розділ 3 Проблеми та перспективи розвитку ринку похідних

фінансових інструментів.                                                                                28 3.1 Методи регулювання ринку похідних фінансових інструментів

 України                                                                                                            28 3.2Обґрунтування концептуальних засад стійкого розвитку ринку

 похідних фінансових  інструментів України                                                  33 Висновки                                                                                                              39 Список літератури                                                                                               42 

Вступ

Актуальність теми. З інтенсифікацією глобалізаційних процесів, зростанням обсягів та прискоренням потоків капіталу, поглибленням кризових явищ посилюється дискусія щодо ролі похідних фінансових інструментів у світовій фінансовій архітектурі. Незважаючи на безумовний позитивний ефект від використання похідних фінансових інструментів з метою хеджування широкого спектра ризиків, накопичення системного ризику внаслідок неконтрольованих спекулятивних операцій з ними ставить під сумнів доцільність їх застосування. Існування дилеми між роллю ринку ПФІ як інструмента макроекономічної стабілізації та можливим деструктивним впливом на увесь фінансовий ринок зумовлює необхідність дослідження питань його стійкого розвитку.

Вивчення ринку похідних фінансових інструментів тісно пов’язане з поступальним, стійким розвитком усього фінансового ринку, який широко висвітлений в працях вітчизняних науковців: О.І.Барановського, А.О.Єпіфанова,О.М.Іваницької,Ю.М.Коваленко,О.В.Козьменко, В.В.Корнєєва, І.О.Школьник.

Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає в дослідженні розвитку практичних рекомендацій щодо забезпечення стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів України. Обрана мета дослідження зумовила необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

-розкрити загальні поняття «похідні фінансові інструменти», класифікаційних ознак цих інструментів та особливостей сегментації ринку їх обігу;

- виявити основні складові  похідних фінансових інструментів;

-дослідити системний та синергетичний підходи розвитку ринку похідних фінансових інструментів ;

-розкрити сутність поняття «стійкий розвиток ринку похідних фінансових інструментів»;

-виявити методи регулювання ринку похідних фінансових інструментів України;

-запропонувати науково-методичні засади стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів України.

Об’єкт дослідження – ринок похідних фінансових інструментів як система фінансово-економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу ризиків між його учасниками.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади оцінювання стану та забезпечення стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи виступають фундаментальні положення економічної теорії, теорії фінансів, сучасні концепції та гіпотези функціонування фінансових ринків та ринку похідних фінансових інструментів, а також теоретичний доробок вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячений проблемам розвитку ринку похідних фінансових інструментів.

Інформаційно-аналітичну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти з питань функціонування фінансового ринку та його учасників; монографічні дослідження та наукові праці з питань функціонування ринку похідних фінансових інструментів

Курсова складається зі вступу, 3 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1 Похідні фінансові інструменти як економічна категорія

1. Сутність похідних фінансових інструментів

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського  терміну  „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість  є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу .наприклад, інвестиційні сертифікати, що є цінними паперами, емітованими інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повинна перевищувати 15 кратного розміру статутного фонду емітента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів - інвестиційний портфель емітента, яким керують професійні менеджери

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

1.2 Складові похідних фінансових інструментів

На сьогодні відсутній єдиний підхід щодо того, які фінансові інструменти слід відносити до деривативів. У зв’язку з цім деякі дослідники пропонують класифікувати деривативи на їх складові. Так, І.Є. Вишняк класифікував деривативи за формою на форвард, ф’ючерс, опціон та своп [5, с. 60], Н.Є.Білінська за характером здійснення поділила похідні фінансові інструменти на форвард, ф’ючерс та опціон [4, с. 82]. Проте, вважаємо невірним класифікувати деривативи за їх вмістом (складовими), оскільки, якщо проаналізувати різні ознаки та групи класифікації, можна помітити, що кожна група включає в себе той чи інший вид (складову) деривативу. Тому видається  недоцільним та нелогічним класифікувати складові деривативу знову ж таки на складові. Отже, ми будемо розглядати ф’ючерси, форварди та опціони, а не як групу або ознаку їх класифікації.

Що стосується наукових позицій щодо складових похідних фінансових інструментів, то більшість дослідників основою похідних фінансових інструментів вважають ф’ючерс, форвард, опціон та своп. Розглянемо кожну класифікацію складових деривативів окремо. Форвард. На законодавчому рівні відповідно до Податкового кодексу [1] форвардом визнається стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

Оскільки форвард не є стандартизованим документом, то умови здійснення операцій з ним на практиці варіюються. Тому науковці не вважають доречним виділяти будь-які класифікаційні ознаки та види форварду.

Проте, проф. Л.О Примостка [16, с. 51] та О.Ю. Смолянська [17, с. 239] пропонують класифікувати форвард наступним чином:

1. Форвардний контракт  за відсотковими ставками (FRA) –  це двостороння угода, в якій  фіксується відсоткова ставка  та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

2. Форвардний валютний  контракт (FXA) – це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому. Суми контрактів і тривалість форвардного періоду за форвардними валютними контрактами можуть бути довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їх потребам. Угодами FXA передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного курсу, у момент підписання контракту.

3. Форвардний контракт  за цінними паперами. Автори не наводять коментарів щодо цього деривативу, мотивуючи це тим, що в останнє десятиліття поширення набули останні два види форвардних контрактів.Позиції науковців щодо видів форварду в цілому не відрізняються. Недоліком запропонованої класифікації форварду є відсутність характеристики форвардного контракту за цінними паперами та невиділення класифікаційної ознаки.

На основі вивчення питання класифікації форварду вважаємо, що необхідним моментом її удосконалення є виділення класифікаційної ознаки. На нашу думку, вищезазначені види форварду можна виділяти за предметом контракту. З метою полегшення розуміння пропонуємо спростити назви видів форвардів наступним чином: “форвард за валютою” на “валютний”, форвард за відсотковими ставками” на “відсотковий”, “форвард за цінними паперами” на “фондовий”. Отже, класифікація форварду матиме такий вигляд (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Удосконалення класифікації форварду.

 Згідно із Податковим кодексом [1], ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Що стосується надання наукового обґрунтування класифікації ф’ючерсу, то над цим питанням працювала більша кількість дослідників, ніж над класифікацією форварду, зокрема проф. Л.О. Примостка, О.Ю. Смолянська, Т.А. Батяєва, І.І. Столяров, Я.С. Мєлкумов, Гох Лео, Д.В. Митропан, С.В.Єкимов, Н.Є. Білінська, тому мають місце деякі суперечності у запропонованих видах строкового контракту.

Ідентичною є класифікація дослідників Л.О. Примостки та О.Ю.Смолянської. На їх думку, ф’ючерсний контракт може бути наступних видів:

– ф’ючерсний контракт на іноземну валюту – це угода між продавцем (покупцем) та кліринговою палатою ф’ючерсної біржі про продаж (купівлю) стандартної суми однієї валюти за іншу за узгодженим валютним курсом на конкретну дату в майбутньому. Сутність ф’ючерсного валютного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в момент укладення угоди валютний курс, за яким відбудеться операція обміну валют у майбутньому.

– ф’ючерсний контракт за відсотковими ставками – це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого, про поставку чи прийняття на депозит стандартної суми грошових коштів під визначену відсоткову ставку на конкретну дату в майбутньому.

На думку Т.А. Батяєвої та І.І. Столярова, ф’ючерсні контракти поділяються на товарні та фінансові [3, с. 159]. Товарні ф’ючерси, в свою чергу, автори поділяють на наступні групи біржових товарів:

1) сільськогосподарська  сировина і напівфабрикати (зерно, худоба, м’ясо тощо);

2) ліс і пиломатеріали;

3) кольорові та дорогоцінні  метали;

Фінансові ф’ючерси дослідники поділили на наступні групи:

– валютні ф’ючерси – ф’ючерсні контракти купівлі-продажу будь-якої валюти, тобто стандартний біржовий договір купівлі-продажу конвертованої валюти у визначений строк в майбутньому за курсом, встановленим в момент укладання договору.

– фондові ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти купівлі-продажу акцій.

– процентні ф’ючерси – ф’ючерсні контракти на зміну процентних ставок і купівлю-продаж довгострокових облігацій. Дана група ф’ючерсів включає ф’ючерси на зміну процентних ставок, а також короткострокові та довгострокові процентні ф’ючерси.

– індексні ф’ючерси – це біржовий договір купівлі-продажу фондового індексу в конкретний день в майбутньому за ціною, встановленою в момент укладання контракту.

На мою думку, запропонована дослідниками Т.А. Батяєвою та І.І. Столяровим класифікація ф’ючерсу є більш повною та зрозумілішою, ніж

дослідників Л.О. Примостки та О.Ю. Смолянської, тому вважаємо за доцільне взяти за основу саме її.

Питанням класифікації ф’ючерсу також займалися науковці Д.В. Митропан та С.В. Єкимов. Вказані дослідники, так як і Т.А. Батяєва та І.І. Столяров,  розрізняють два основних види ф’ючерсних контрактів: товарні та фінансові. В складі фінансових ф’ючерсів автори виділили валютні, процентні та індексні [11, с. 74, 76]. Як видно, дослідники Д.В. Митропан та С.В. Єкимов запропонували схожу класифікацію, але дещо вужчу.

Таким чином, загальні підходи до класифікації ф’ючерсу можна представити в наступній схемі (рис.1 2)

Рис.1.2 Загальні підходи до класифікації ф’ючерсу.

Відповідно до Податкового кодексу опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Питання класифікації опціону досліджували такі вчені як Л.О. Примостка, О.Ю. Смолянська, В.М. Шелудько, Т.А. Батяєва, І.І. Столяров, Я.С. Мєлкумов, Гох Лео, Д.Д. Шваґер.

Дослідники В.М. Шелудько, Т.А. Батяєва, І.І. Столяров, Я.С. Мєлкумов виділяють наступні види опціонів:

– біржові – це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити чи продати фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди [23, с. 137];

– позабіржові – деривативи, ринок яких формується банками-дилерами, які, як правило, є стороною кожного небіржового опціону [10, с. 160]. Проте недоліком є те, що дослідники не запропонували класифікаційної ознаки.

Суперечливі питання щодо цих видів виникають у зв’язку з класифікаційними ознаками. Професор Л.О. Примостка вважає, що дані види доцільно виділяти за умовами виконання [16, с. 44], Т.А. Батяєва, І.І. Столяров [3, с. 161], Я.С. Мєлкумов [10, с. 156] – за строками виконання, В.М. Шелудько [17, с. 136] взагалі не пропонує жодної ознаки. Для того, щоб зрозуміти, яка з класифікаційних ознак є прийнятнішою, з’ясуємо їх сутність: американський опціон може бути здійснений у будь-який день протягом зазначеного періоду, а у європейському фіксується конкретна дата його виконання.

Професор Л.О. Примостка та Я.С. Мєлкумов наголошують, що назви видів не залежать від географічного місця укладання угоди. У міжнародній практиці більшого поширення набули опціони американського типу як гнучкіші й зручніші для покупців.

На мою думку, зазначені види опціонів слід виділяти за строками, а не умовами виконання. Адже їх сутність пов’язана саме з періодом або датою реалізації угоди.

Також більшість авторів, які займалися дослідженням класифікації опціону, виділяють наступні види:

1) Call (опціон купівлі) – надає право купити обумовлену кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від купівлі і захищає покупця від підвищення цін;

2) Put (опціон продажу) – надає право покупцеві опціону продати обумовлену в контракті кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від продажу.

Щодо сутності вказаних видів у дослідників єдиний погляд, а стосовно ознак класифікації прослідковується деяка неузгодженість. На нашу думку, найбільш прийнятною ознакою можна вважати придбання права купівлі-продажу.

Дослідник Гох Лео виділяє ще один вид опціонів – подвійний [6, с. 226]. Це комбінація опціонів “пут” і “кол” на одні й ті самі цінні папери з однаковими цінами виконання і строками, але з подвійною премією. Виконання одного опціону означає, що інший залишається невиконаним.

Також Л.О. Примостка, О.Ю. Смолянська, Т.А. Батяєва, І.І. Столяров вважають за необхідне виділяти наступні види опціонів:

– “Cap” – двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсоткової ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому. Він використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Розрахунки за кепом здійснюються не одноразово в момент виконання опціону, а багаторазово через певні інтервали часу.

– “Floor” – це угода, яка надає право її покупцеві одержати компенсацію у разі зменшення ринкових ставок нижче за попередньо обумовлену відсоткову ставку в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду в майбутньому.

Угода призначена для захисту інвестора від ймовірного зниження його доходів. Встановлення мінімальної ставки для активів інвестора в умовах плаваючих ставок захищає від зниження доходів унаслідок несприятливого руху ринкових відсоткових ставок, але водночас дозволяє одержати переваги від загального підвищення ставок. Угода страхує покупця опціону від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець опціону, одержуючи за це опціонну премію.

Переваги та недоліки угоди для покупця залежать від чинників: прийнятої системи оподаткування, методики обчислення витрат і прибутків, характеру і напрямів використання банківського кредиту тощо.

– “Colar” – це угода, яка передбачає одночасну купівлю кеп і продаж флор і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайного кеп. Угода може супроводжуватися реальною операцією надання кредиту або бути відокремленою від кредитування, але в обох випадках сторони домовляються лише про обмін різницями відсоткових ставок.

Зазначені види дослідники проф. Л.О. Примостка та О.Ю. Смолянська виділяють за відсотковими ставками, а дослідники Т.А. Батяєва та І.І.Столяров не пропонують жодної класифікаційної ознаки.

Важливим аспектом є виділення вченими Т.А. Батяєвою та І.І. Столяровим класифікації за активом, взятим за основу контракту наступних опціонів: товарні, валютні, процентні, індексні, на акції.

Дослідник Я.С. Мєлкумов також виділяє ще два види опціонів – варанти та райти. На його думку варанти – похідний фінансовий інструмент (фінансовий документ), що дає право купувати акції компанії, яка його випустила, за встановленою ціною в обумовлений строк. На розвинутих фінансових ринках строкових контрактів варанти за своїм функціональним призначенням є опціонами кол, випущеними компанією на свої акції.

Райти, або права, також є опціонами кол, випущеними підприємством на свої акції. Вони дають акціонерам привілейовані права придбання простих акцій нової емісії до їх публічного розміщення.

Кожна випущена в оборот акція дає одне право. Відмінність райтів від варантів полягає в тому, що вони мають значно менший строк обороту (від двох до десяти тижнів з моменту емісії). Ціна їх виконання нижча ринкового курсу акцій [10, с. 161-162]. На основі проведеного дослідження можна сказати, що опціони характеризуються значною варіативністю.

Висновок до розділу

Таким чином, до складових похідних фінансових інструментів слід відносити форварди, ф’ючерси, опціони та свопи та обліковувати їх у складі фінансових інструментів, а не цінних паперів. Існуюча класифікація складових деривативів різноманітна. Деякі науковці пропонують класифікувати складові деривативів знову ж таки на складові, що видається мені недоцільним та нелогічним. На мою думку, доцільніше складові деривативів поділяти за певними ознаками на види.

Форвард  пропоную класифікувати за предметом контракту на валютний, відсотковий та фондовий. Ф’ючерс, на мою думку, доцільно поділяти за предметом контракту на відсотковий, валютний, фондовий; за походженням (природою) предмету контракту на товарний та фінансовий; за терміном дії на короткострокові та довгострокові. Опціон слід класифікувати за формою організації торгівлі на біржовий та позабіржовий; за строками виконання на американський та європейський; за терміном дії на короткостроковий та довгостроковий; за правами, що надаються власнику на кол і пут; за відсотковими ставками на кап, флор, колар; за предметом контракту на товарний, валютний, процентний, індексний та фондовий.

Розділ 2 Становлення ринку похідних фінансових інструментів України

2.1 Розвиток ринку похідних фінансових інструментів в межах системного та синергетичного підходів 

Існування дилеми між роллю ринку похідних фінансових інструментів як інструменту макроекономічної стабілізації за класичною економічною теорією та можливою деструктивною роллю цього ринку для усієї фінансової системи у випадку виникнення кризи на ньому зумовлює необхідність дослідження питань стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів У методологічному та методичному аспектах таке дослідження є певною мірою піонерним, оскільки питання стійкого розвитку фінансових систем і фінансових ринків почали розроблятись порівняно недавно – з початку 1990 – х рр., і до цього часу не склалося єдиного аналітичного механізму чи моделі для її визначення та оцінки. Підґрунтям окреслених розробок є трактування ринків як складних систем, здатних до саморозвитку, та стійкості як їх системної характеристики з позиції системного та синергетичного підходів.

Розглядаючи ринок похідних фінансових інструментів згідно з таким трактуванням, можна навести наступне його визначення як «складної самоорганізуючої економічної системи, яка характеризується не лінійністю та еволюційним характером розвитку, наявністю зворотного зв’язку, мінливістю й волатильністю в довгостроковій перспективі» [2, с. 173]. М. В. Кисельов також доводить твердження, що строковий ринок є відкритою самоорганізуючою системою, і на його основі робить висновок про необхідність системного регулювання ринку [9].

З позиції синергетичного підходу, запропонованого Г. Хакеном, розвинутого Е.Петерсом ринок ПФІ є синергетичною системою з певним характерним станом, від якого система постійно відхиляється під дією зовнішніх та внутрішніх факторів. Перехід до нового стану ринку проходить за певними закономірностями технічного аналізу, що можуть бути вивчені і математично обумовлені [19]. З позиції синергетичного підходу, запропонованого Г. Хакеном, розвинутого Е. Петерсом ринок ПФІ є синергетичною системою з певним характерним станом, від якого система постійно відхиляється під дією зовнішніх та внутрішніх факторів. Перехід до нового стану ринку проходить за певними закономірностями технічного аналізу, що можуть бути вивчені і математично обумовлені [19].

Система, що розвивається, повинна обмежувати дисбаланси у своєму розвитку через вказані механізми самоорганізації і саморегуляції до того як ці дисбаланси призведуть до виникнення криз і порушення системної цілісності та функціональності [24].

Апріорі ринок ПФІ з високим ступенем самоорганізації та саморегуляції, де нівелюються ризики використання похідних фінансових інструментів теоретично є здатним до встановлення рівноваги та підтримання стійкого розвитку. Зважаючи на класичну теорією Дж. М. Кейнса, наявність строкового сегменту в структурі фінансового ринку сприяє макроекономічній стабілізації [7, 126]. Однак, об’єктивно з урахуванням реалій розвитку глобального фінансового ринку та ринку ПФІ його здатність до саморегуляції (самокорекції) не працює. Саме нездатність до саморегуляції ринку ПФІ Дж. Сорос вважає причиною реалізації і поширення можливих катастрофічних ризиків на ньому та виникнення криз на глобальному фінансовому ринку [18].