Походження держави і права

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................4-5

І. ОГЛЯДОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕОРІЙ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА............................................................................5-10

ІІ. ПРИРОДНО ІСТОРИЧНА ТЕОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА...............................................................................................10-12

ІІІ. ПЕРВІСНА ГРОМАДА...............................................................12-31

а) Суспільна влада і соціальне  регулювання в умовах первісної  громади................................................................................................12-15

б) Загальні закономірності походження держави і права. Форми..................................................................................................15-24

в) Держава і публічна влада первісної  общини: ознаки і відмінності.........................................................................................24-28

г) Походження права. Особливості права  і соціальних норм первісної громади...............................................................................28-31

ВИСНОВОК........................................................................................31-32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................33

ВСТУП

Вивчення процесу походження держави  і права має не тільки чисто  пізнавальний, академічний, але і  політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу  держави і права, їхні особливості  і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови їхнього виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначити  усі властивості їхніх функцій  — основні напрямки їхньої діяльності, точніше установити їхнє місце і  роль у житті суспільства і  політичної системи. Сучасність не відрізняється  від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії. Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі тенденції  минулого, заперечує віджиле, наділяє  перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і  явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасні  державу і право потрібно знати  як вони виникли, які основні етапи  пройшли у своєму розвитку, які  причини впливали на їхнє утворення, становлення, розвиток, зміну їхньої форми і змісту.

Теорія держави і права вивчає розмаїтість першопричин утворення  і розвитку держави і права. При  цьому особливе значення надається  зміні організаційно-виробничої структури  суспільства. Кардинально ускладнилося в період розкладання первісно-общинного  ладу буття суспільства, погроза  його ослаблення, розпаду і навіть загибелі породжує необхідність в особі, що стоїть над ним, що регулює силу, а звідси й державу, що забезпечує її життєздатність і цілісність. Цей  тривалий і складний процес поступово  здобував усе більш чітко виражений  політичний характер. В міру поглиблення  соціального розшарування населення  механізм держави усе більш виявлявся  у володінні верхів суспільства, що ставлять його на службу в першу  чергу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави і  права обумовлюється всією сукупністю причин усілякого, насамперед, загальнонаціонального  порядку. Держава і право виступають як визначене вираження цивільної  спільності, здобуваючи при цьому  ту, чи іншу ступінь відносної самостійності. Вони починають функціонувати, багато в чому підкоряючись своїй внутрішній закономірності розвитку. Кожна країна формує неповторний, індивідуальний образ  національної державності. Загальні закономірності розвитку держави і права в  кожній країні виявляються неоднозначно. Теорія держави і права, спираючи на наукові результати історико-юридичних  досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності розвитку і  функціонування держави і права.

І.ОГЛЯДОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕОРІЙ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Серед теоретиків держави і права  ніколи не було раніш і в даний  час немає не тільки єдності, але  навіть спільності поглядів у процесах походження держави і права. При  розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держави і право.

Не обговорюються і багато інших  історичних фактів, що стосуються походження держави і права. Однак цього  не можна сказати про всі ті випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характер походження держави і права. У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і  розвитку держави і права. Це цілком природно і зрозуміло, тому що чи не кожна з них відображає різні  погляди і судження різних груп, громад, націй і інших соціальних общин на даний процес або погляди  і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу виникнення і розвитку держави  і права.

Більшість істориків, учених-юристів  розрізняють шість основних теорій походження держави:

теологічна теорія;

патріархальна теорія;

органічна теорія;

теорія насильства;

психологічна теорія;

теорія суспільного договору (природного права)

історико-матеріалістична теорія.

Теологічна теорія була однією з  перших теорій походження держави і  права і пояснювала їхнє виникнення божественною волею. Її представниками були численні релігійні діячі Стародавнього  Сходу, середньовічної Європи (Хома Аквінський - XIII в.), ідеологія Ісламу і сучасної католицької церкви (Ж. Маритен). Теологічна теорія не розкриває конкретних шляхів, способів реалізації цієї божественної волі (а вона може укладатися в будь-яку  іншу концепцію). У той же час теорія відстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування  державній волі як влади від Бога, але разом з тим і залежності самої держави від божественної волі, що виявляється через церкву й інші релігійні організації.

Теологічну теорію не можна довести, як не можна і прямо спростувати: питання про її істинність стоїть разом з питанням про існування  Бога, Вищого розуму, тобто це, у кінцевому  рахунку, питання віри.

Патріархальна теорія також як і  теологічна теорія виникла в Стародавній  Греції. Її засновником був Арістотель (III в. до н.е.), однак подібні ідеї висловлювалися й у порівняно  недавні часи (Фільмер, Михайлівський  і інші).

Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає з родини, що розростається з покоління в  покоління. Глава цієї родини стає главою держави - монархом. Його влада, у такий  спосіб - це продовження влади батька, монарх же є батьком усіх своїх  підданих. З патріархальної теорії природно випливає висновок про необхідність усіх людей підкорятися державній  владі.

Основні положення патріархальної теорії переконливо спростовуються сучасною наукою. Немає жодного історичного  свідчення подібного способу  виникнення держави. Напроти, встановлено, що патріархальна родина з'явилася  разом з державою в процесі  розпаду первісно-общинного ладу. До того ж у суспільстві, у якому  існує така родина, родинні зв'язки досить швидко руйнуються.

Виникнення органічної теорії зв'язують з успіхами природознавства в XIXв., хоча подібні ідеї висловлювалися значно раніш. Так, деякі давньогрецькі  мислителі, у їхньому числі Платон (IV-III ст. до н.е.), порівнювали державу  з організмом, а закони держави - із процесами людської психіки.

Поява дарвінізму привело до того, що багато юристів, соціологів стали  поширювати біологічні закономірності (міжвидова і внутрішньовидова боротьба, еволюція, природний добір і т.п.) на соціальні процеси. Представниками цієї теорії були Блюнчлі, Спенсер, Вормс, Прейс і інші.1

Відповідно до органічної теорії людство  виникає як результат еволюції тваринного світу - від нижчого до вищого. Подальший  розвиток призвів до об'єднання людей  у процесі природнього добору (боротьба із сусідами) у єдиний організм - держава, у якій уряд виконує функції  мозку, керує всім організмом, використовуючи, зокрема, право як передані мозком імпульси. Нижчі класи реалізують внутрішні  функції (забезпечують його життєдіяльність), а панівні класи - зовнішні (оборона, напад).

Некоректність органічної теорії походження держави і права визначається наступним. Усе суще має різні  рівні прояву, буття і життєдіяльності. Розвиток кожного рівня визначається властивими цьому рівню законами (квантової і класичної механіки, хімії, біології і т.п.). І так само, як не можна пояснювати еволюцію тваринного світу, виходячи лише з законів фізики чи хімії, неможливо поширювати біологічні закони на розвиток людського суспільства.

Теорія насильства також виникла  в XIX ст. Її представниками були Л. Гумплович, К.Каутсткий, Е. Дюрінг і інші. Вони пояснювали виникнення держави і пра1ва факторами  військово-політичного характеру: завоюванням  одним плем'ям

(союзом племен) іншого. Для придушення  поневоленого племені і створювався  державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином,  розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному. Історія не пред'являє нам жодного прикладу, — міркував у зв'язку з цим Л.Гумплович у своїй фундаментальній роботі “Загальне навчання про державу”, — де б держава виникала не за допомогою акта насильства, а якось інакше. Крім того, це завжди було насильством одного племені над іншим, воно виражалося в завоюванні і поневоленні більш сильним чужим плем'ям більш слабкого, вже осілого населення.

Посилаючись на приклад утворення  держав у Європі та Азії, що виникли, на думку вченого, не інакше, як шляхом насильства, Л.Гумплович робив остаточний висновок. Відповідно до його теорії в  наслідок підпорядкування одного класу  людей іншому утвориться держава, а  з потреби переможців володіти “живими  знаряддями” виникли економічна основа античної родини, відносини  володарювання, що існували між паном  і його слугою.

Оцінюючи цю теорію, слід зазначити, для того щоб могла виникнути  держава, необхідний такий рівень економічного розвитку суспільства, що дозволив би містити державний апарат. Якщо цього  рівня буде досягнуто, то ніякі завоювання самі по собі не можуть привести до виникнення держави. І для того, щоб держава  з'явилася в результаті завоювання, до цього часу повинні дозріти  внутрішні умови, що мали місце при  виникненні німецьких і угорських  держав.

Представниками психологічної  теорії, що виникла в XIX ст., були Г. Тард, Л.И.Петражицький та інші. Вони пояснювали появу держави і права проявом  властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості визначених варіантів дії і відносин і ін.

Природно, що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження і діяльність. Тому властивості людської психіки, що роблять визначений вплив, не є вирішальними, а з іншого боку - сама людська психіка формується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх  умов.

Теорія суспільного договору (природного права) була сформульована в роботах  ранньобуржуазних мислителів: Г. Гроція, Т. Гобса, Д. Лока, Б. Спинози, Ж.-Ж. Руссо, А.Н.Радищева й інших, у XVII-XIII ст. За теорією, до появи держави, люди знаходилися  в “природному стані”, що розумілося різними авторами по-різному (необмежена особиста воля, війна всіх проти  усіх, загальне благоденство - “золоте  століття” і т.п.). Джон Лок (1632-1704) виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згоду народу. Обговорюючи у відомій роботі “Два трактати про правління” з приводу чого, що “з державами відбувається те ж, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство”, Лок разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що “об'єднання в єдине політичне суспільство” може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою “однієї лише згоди”. А це, на думку автора, і є “весь той договір, що існує чи повинний існувати між правителями, що представляють державу”.

У більшість концепцій входить  ідея “природного права”, тобто  наявності в кожної людини невід'ємних, природних прав, отриманих від  Бога чи від Природи. Однак у процесі  розвитку людства права одних  людей входять у суперечність із правами інших, порушується порядок, виникає насильство. Щоб забезпечити  нормальне життя, люди укладають  між собою договір про державотворення, добровільно передаючи їм частину  своїх прав. Ці положення знайшли  своє відображення в конституціях ряду західних держав. Так, у Декларації незалежності США (1776) говориться: “Ми  вважаємо самоочевидними істини: що всі  люди є рівними і наділені Творцем  визначеними невід'ємними правами, до числа яких належить право на життя, на волю і прагнення на щастя; що для забезпечення цих прав люди створюють уряди, справедлива влада  яких ґрунтується на згоді керованих”.2

Характерно, що в роботах багатьох представників зазначеної школи  вклали права народу на насильницьку, революційну зміну, що порушує природні права (Руссо, Радищев і інші). Це знайшло своє відображення й у  Декларації незалежності США.

Відзначаючи прогресивність багатьох положень теорії суспільного договору, що протистояла феодальній державі, що панує в цьому суспільстві, сваволі, нерівності людей перед  законом, варто вказати все-таки на те, що немає переконливих наукових даних, що підтверджують реальність цієї теорії. Чи можна уявити собі можливість того, щоб десятки тисяч людей  могли домовитися між собою при  наявності гострих соціальних протиріч між ними і при відсутності  вже існуючих владних структур? Ігнорує  ця теорія і необхідність економічних, матеріальних передумов для того, щоб могла виникнути держава.

Виникнення історико-матеріалістичної теорії пов'язано не тільки з іменами  К. Маркса і Ф. Энгельса, але і з  іменами їхніх попередників, таких, як Л.Моргана. Зміст цієї теорії полягає  в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, насамперед економічного, яке не тільки забезпечує матеріальні  умови виникнення держави і права, але і визначає соціальні зміни  суспільства, що також являють собою  важливі причини й умови виникнення держави і права.

Історико-матеріалістична концепція  включає два підходи.

Один з них, що у радянській науці, що вирішувала роль виникнення класів, антагоністичним протиріччям між  ними, класової боротьби: держава виникає  як продукт цієї непримиренності, як знаряддя придушення панівним класом інших класів.

Другий підхід виходить з того, що в результаті економічного розвитку ускладнюється саме суспільство, його виробнича і розподільна сфери. Це вимагає вдосконалення керування, що і приводить до виникнення держави.

ІІ.ПРИРОДНО ІСТОРИЧНА ТЕОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

Як показує історичний досвід, головні  причини виникнення і розвитку держави  і права лежать зовсім не в сфері  релігії чи моралі. Вони кореняться в області економіки й у  соціальній сфері життя людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація  приходить на зміну родоплемінної  організації, право — на зміну  звичаям. Саме вони привели до розкладання  первісно-общинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових  умовах.

Відомі у всесвітній історії  найбільші поділи праці, зв'язані  з відділенням скотарства від  землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну, привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини самоудосконалюватись, що і було потрібно для підтримки  життя. Стає економічно вигідним використовувати  чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати  в рабів, змушували працювати  на себе. Вироблений ними залишковий (понад  необхідний для проживання) продукт  привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці  швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою  одержання залишкового продукту стала широко використовуватися  не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою  соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоріч, розділилося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

В усій Галії, писав з цього приводу  Гай Юлій Цезар, існують тільки два  класи людей, що користаються відомим  значенням і пошаною, тому що простий  народ там тримають на положенні  рабів: сам по собі він ні на що не зважується і не приймає участь у  зборах. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з  боку сильних, добровільно віддаються в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над  рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать — відособлена  група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику

частину військового майна, кращі  ділянки землі, давалась величезна  кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала  згодом спадкоємною, вони використовували  не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів  і незаможних одноплемінників. З'явилися  й інші ознаки розкладання первісно-общинного  ладу і відповідної йому родоплемінної  організації, що поступово стала  витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних  умовах колишня система організації  влади — родоплемінна організація, розрахована на керування суспільством, що не знало майнового поділу і  соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в  сфері економіки і соціального  життя, що підсилюються протиріччями в  суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється. “Родовий лад, —  писав Ф.Энгельс у роботі “Про походження родини, приватної власності  і держави”, — віджив своє століття. Він був висаджений поділом праці  і його наслідком був розкол суспільства  на класи. Він був замінений державою”.3 Державні органи й організації з'явилися  в результаті переваги органів і  організацій, що склалися в рамках первісно-общинного  ладу, частково — шляхом повного  виключення останніх.

ІІІ. ПЕРВІСНА ГРОМАДА

а) Суспільна влада і соціальне  регулювання в умовах первісної  громади.

Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапів, кожний з яких відрізнявся  визначеним рівнем і характером суспільних відносин: культурних, економічних, релігійних. Найбільш тривалим етапом у житті  людського суспільства були часи, коли не існувало держави і права  в сучасному змісті слова. Цей  період охоплює перше тисячоріччя  від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав. У  науці за ним закріплена назва  первісного чи суспільства общинно-родового ладу.

Сучасна антропологія довела, що людина сучасного, кроманьонського типу існує  близько 40 тис. років. У цей період людський рід вже почав перехід  від біологічної до соцальної  еволюції. Тим часом перші державні утворення з'явилися лише біля п'яти  тисяч років тому. Звідси випливає, що десятки тисяч років люди сучасного  типу існували не знаючи  держави. Першою клітинкою людської самоорганізації  була громада, її ще називають первісно-родовою  громадою - рід, плем'я, їхні об'єднання. У більшості народів світу  родовий лад проходить два  основних етапи - матріархат і патріархат.

Матріархат, характерний для періоду  становлення і первісного розвитку родового ладу. Жінка займає в цей  період чільне положення в родовій  громаді, тому що вона, по-перше, відіграє важливу роль у добуванні коштів до життя, а по-друге споріднення  визначається тільки по жіночій лінії, і всі члени роду вважаються нащадками  однієї жінки. Патріархат, стає основною формою громадської організації  пізніше. Він виникає з появою суспільного виробництва - землеробства, скотарства, плавки металів. У цій  ситуації чоловіча праця переважає  над жіночою.

Материнська громада, рід поступається місцем громаді патріархальної, де споріднення ведеться по батьківській лінії.

Первісна родова громада представляла собою об'єднання людей на основі кровного споріднення, спільної колективної  праці, спільної власності на знаряддя праці і продукти виробництва. З  цих умов виникали рівність соціального  стану, єдність інтересів і згуртованість  членів роду. У спільній власності, що не була юридично закріплена, первісні громади знаходили певні території, знаряддя праці, господарське начиння, житло. Виробничі продукти, їжа - розподілялися  нарівно між всіма членами  роду, з урахуванням заслуг кожного. Роди могли переміщатися з однієї території на іншу, але їхня організація  при цьому зберігалася. У відомому обсязі існувало особисте володіння  власність на зброю, прикраси, і деякі  інші предмети. Знаряддя праці були вкрай примітивні.

Органами суспільної влади при  суспільному ладі були родові збори: старійшини, вожді, воєначальники виконуючи  свою функцію під час війни. Влада  носила сугубо суспільний характер. Її носієм була вся родова громада в  цілому, що також безпосередньо формувала  органи самоврядування. Вищою владою були загальні збори (рада) усіх дорослих членів роду. Рада вирішувала усі важливі  питання життя громади, що стосуються виробничої діяльності: релігійних обрядів  і т.д. Спеціального апарата, що займався б тільки керуванням, загальними справами роду, не було. Повсякденне керування  справами родової громади здійснював старійшина, що обирається на зборах усіма  членами роду, як чоловіками, так  і жінками. Влада старійшини, а  також влада воєначальника і  жреця не була спадкоємною. Старійшини обрані на час воєнних дій воєначальники - брали участь у виробничій діяльності родової громади нарівні з  іншими її членами.

Суспільна влада при первісному ладі була ефективною й авторитетною. Вона спиралася на свідомість усіх членів роду і моральний авторитет  старійшин. У зв'язку з цим можна  привести характеристику організації  влади в первісному ладі суспільства, що вказував В.И.Ленін: “Ми бачимо панування  звичаїв, авторитет, повагу, владу, якою користувалися старійшини роду, бачимо, що ця влада визнавалася іноді  за жінками... але ніде не бачимо особливого розряду людей, що виділялися б, щоб  керувати іншими, з метою керування  постійно.” 

Рід був основною, самостійною спільністю. Окремі роди поєднувалися в більш  широкі об'єднання - фратії. Фратія була поділена на кілька дочірніх родів, що вказували на походження їх усіх від  загального родоначальника. Кілька родинних фратій складали плем'я. Ф.Энгельс відзначав, що рід, фратія і плем'я являли собою  три природно зв'язані один з одним  ступеня кревного споріднення.

Влада у фратії і племені ґрунтувалася на тих же принципах що й у родовій  громаді. Рада фратії являла собою загальні збори всіх її членів. На чолі племені  стояла рада, в яку входили представники фратій - старійшини, воєначальники, жреці.

У поемах Гомера видно, що грецькі  племена в більшості випадків вже об'єднані в невеликі народності, усередині яких роди, фратії і племена  зберегли свою автономію. Організація  у цих племен і дрібних народностей  була наступною:

Постійним органом влади була рада, що спочатку складалася зі старійшин  родів, пізніше - з виборчих старійшин.

Народні збори. Вони скликались для  рішення важливих питань, кожен чоловік  міг брати слово. Рішення тут  приймалося підняттям руки. Зборам належала верховна влада в останній інстанції.

Воєначальник. У греків при пануванні  батьківського права посада басилея  переходила до сина. Басилей, крім військових, виконував ще й жрецькі й суддівські повноваження.

б) Загальні закономірності походження держави і права. Форми.

Найважливішою ступінню людського  прогресу була неолітична революція, що мала місце 10-15 тисяч років тому. У цей період з'явилися шліфовані  кам'яні знаряддя, виникли скотарство і землеробство, відбулося помітне  підвищення продуктивності праці: людина нарешті стала робити більше, ніж  споживала, з'явився надлишковий продукт, можливість нагромадження суспільних багацтв, створення запасів. Людина стала менше залежати від примх  природи, і це призвело до значного росту населення. Але разом з  тим виникла і можливість експлуатації людини людиною, присвоєння багацтв, що накопичуються. З цього часу з'являється  можливість забезпечення великої групи  людей, що спеціалізується на виконанні  яких-небудь суспільно значимих функцій, що особистої участі в матеріальному  виробництві вже не приймає.

Саме в цей період, в епоху  неоліту, почалося розкладання первісно-общинного  ладу і поступовий перехід до державно-організованого суспільства. Прогресуюче суспільний поділ праці змінює зміст і  форми організації громадського життя в сімейних і родових  громадах, у фратіях, куріях і племенах. Родоплеменна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися  поділ соціальних функцій. У цей  час поряд з розвитком економіки  відбуваються і соціальні зміни. Оскільки все зроблене спільним, а  потім перерозподіляється і цей  перерозподіл здійснюється вождями  і старійшинами, та саме в їхніх  руках осідає і накопичуються  суспільні надбання. Виникають родоплеменна знать і таке соціальне явище, як “влада-власність”, суть якого в  розпорядженні суспільною власністю  в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає  власність). У зв'язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплемінної знаті при розподілі суспільного продукту. Керування стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин “за посадою” з'являється й економічна залежність, та все ж продовжує існувати “виборність” осіб, яка стає більш формальною. Це все призводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім до появи спадкування посад.

Поступово виникає особлива стадія розвитку суспільства і форма  його організації, що одержала назву  “протодержава”.

Для цієї форми характерна: суспільна  форма власності, істотний ріст продуктивності праці, осідання накопичених багацтв  у руках родоплемінної знаті  на основі “влади - власності”, швидкий  ріст населення, його концентрація, поява  міст, що стають адміністративними, релігійними  і культурними центрами. І хоча інтереси верховного вождя і його оточення в основному збігаються з інтересами всього суспільства, однак, поступово з'являється соціальна  нерівність, що приводить до усе  більшої розбіжності інтересів  керуючих і керованих.

Саме в цей період, що у різних народів за часом не збігався, відбувся “поділ” шляхів розвитку людства  на “східний” і “західний”. Причини  такого поділу полягали в тому, що на сході в силу ряду обставин збереглися громади і, відповідно, суспільна  власність на землю. На заході ж громади  розпалися, і земля виявилася  в приватній власності.

Східний шлях виникнення держави.

Стародавні держави виникли  близько 5 тисяч років тому в долинах  великих рік, наприклад Нілу, Тигру  і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, тобто  в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищення врожайності різко підвищити  продуктивність праці. Саме там були вперше створені умови для виникнення державності: з'явився матеріальний надлишок продукту, що призвів до виникнення апарату керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсягу робіт - побудови каналів, дамб, водопідйомників  та інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочому стані, розширення зрошувальної мережі і т.п. Усе це визначало, насамперед, необхідність об'єднання  громад під єдиним централізованим  керуванням, оскільки обсяг суспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Однак збереглися сільськогосподарські громади і, відповідно, суспільна  форма власності на основний засіб  виробництва - землю.

Східний шлях формування державності  відрізнявся тим, що політичне панування  ґрунтувалося на відправленні якої-небудь суспільної функції, посади.

У рамках громади основним призначенням влади ставало керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася  велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення  усередині громади особливої  групи посадових осіб, що виконують  функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Витягаючи  зі свого положення ряд вигод  і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні  за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне “чиновництво” поступово  перетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок - найважливіший  елемент апарата, що складається  з державної влади.4 Отже, однієї з головних передумов як правоосвіти, так і утворення класів по східному типу було використання пануючими шарами і групами сформованого апарата  керування, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.