Политическая коррупция в Украине

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….с.2

Розділ 1. Поняття корупції та політичної корупції. Її загальні риси та особливості …………………………………………………………….......с.3

1.1 Науковий та нормативно-правовий  підходи до визначення поняття  «корупція». Класифікація корупції та її наслідки

1.2 Поняття «політичної корупції». Її складові та чинники виникнення. Розмежування політичної та бюрократичної корупції

Розділ 2. Політична корупція в Україні……………………………………...с.16

2.1 Сфери поширення  корупції. Розвиток політичної корупції

2.2 Прояви політичної  корупції в діяльності політичних  партій

2.3 Корупційні прояви  в роботі Верховної Ради України  та Президента України

2.4 Корупційні прояви  в Уряді України та судових органах

Розділ 3. Боротьба із корупцією в Україні…………………………………...с.30

3.1 Нормативно-правова  база для боротьби із корупцією

3.2 Чинники зниження  ефективності протидії корупції

3.3 Засоби протидії  політичній корупції

Висновки……………………………………………………………………….с.42

Список використаної літератури та джерел………………………………с.44

Вступ

Актуальність. Актуальність проблеми зумовлена тим, що корупція є досить поширеним явищем в сучасному світі. Більшість дослідників погоджуються, що вона негативно впливає на ведення політики в державі і загрожує національній безпеці держави. Не таємниця, що корупція в Україні є масовим явищем, яке проникло на всі рівні суспільного життя. Вона підриває державу як зсередини – зменшується ефективність ведення політики, не висвітлюється багато проблем сучасного суспільства, так і ззовні – Україна, як країна, що прагне до Європейського Союзу, значно втрачає престиж на міжнародній арені, всепроникність корупції дуже негативно впливає на формування іміджу країни. Особливістю політичної корупції є саме її руйнівна характеристика всієї політичної системи держави, а, наразі, саме ця корупція є найбільш поширеною в Україні.

Ступінь наукової розробки. Так як проблема є досить актуальною вона має широкий резонанс і, тому є темою, яка розглядається і аналізується осить часто. Не зважаючи на це, на сучасному етапі не існує ні єдиного підходу до понятійно-категоріального апарату даної теми, ані ефективних засобів боротьби проти явища політичної корупції.

Об’єктом даної роботи є явище корупції.

Суб'єктом роботи є, власне, політична корупція, а також антикорупційна законодавча база України.

Метою роботи є дослідження поширення явища політичної корупції в Україні та виявлення всіх факторів, що впливають на боротьбу із цим явищем.

Мета досягається через  виконання завдань:

1. дослідження корупції та політичної корупції як явищ;
2. розмежування цим понять між собою;
3. використання соціологічних даних для аналізу ситуації в Україні
4. аналіз антикорупційної законодавчої бази в Україні
5. виявлення перешкод на шляху ефективної боротьби з корупцією.

Джерельна база. У даній роботі використовувалися  різні нормативно-правові документи, Конституція України, Кримінальний кодекс України.

Методологічна база. У роботі були використані різні наукові методи та підходи. Серед них методи порівняння, класифікації, ранжування, систематизації.

Розділ 1. Поняття корупції та політичної корупції. Її загальні риси та особливості

1. Науковий та нормативно-правовий підходи до визначення поняття «корупція». Класифікація корупції та її наслідки.

Тема корупції з кожним роком набуває все більшої актуальності. Адже, корупція - це корозія, що руйнує політичну систему, а також імідж держави на міжнародній арені просто зсередини. При цьому відбувається вплив на економічний, політичний стан держави; рівень освіти, настрої, забезпечення прав кожного громадянина. Окремим і досить важливим пунктом є вплив, навіть, на державну безпеку. Тим не менш, корупція загалом, а також політична корупція зокрема є досить поширеним явищем як в Україні, так і в усьому світі.

 Але для більш  детального дослідження цього  явища, перш за все, необхідно чітко окреслити понятійно-категоріальний апарат, і визначити такі поняття як корупція, політична корупція, мета і цілі цього явища, її причини та наслідки.

Уже на цьому етапі виникають деякі труднощі, адже досі між вченими немає узгодженості стосовно визначення поняття корупція. Існує багато визначень, які у саме поняття включають дещо різні складові.

Корупція - це термін, що походить від латинського слова «corruptio», яке перекладається як підкуп. Досить близько до такого перекладу визначає поняття корупція І.Ожегов: «Корупція - це підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів»[¹]. Таке визначення є досить простим і не включає багатьох аспектів. Таке визначення є більш характерним для окремого аспекту корупції – хабарництва.

Грунтовніше визначення наявне в юридичному словнику Генрі Блека: «Діяння, яке вчинюється з наміром надати деякі переваги, що несумісні з офіційними обов’язками посадової особи і правами інших осіб; діяння посадової особи, яка неправомірно використовує своє становище чи статус для одержання будь-якої переваги для себе або іншої особи в цілях, які протирічать обов’язкам і правам інших осіб[²]. Це визначення є більш глибоким, адже воно визначає  протиправність такого діяння, що стосується і законодавчого рівня, крім того, виділяє  суб’єктів і об'єктів корупції. На відміну від Ожегова, Г.Блек включає в це поняття не тільки певні дії чиновників та політичних гравців на користь інших осіб, але й перевищення власних службових обов’язків лише для власної вигоди, здобуття як матеріальних(гроші, техніка, акції і т.п.), так і нематеріальних благ(визнання, слава, влада).

Задля повного розуміння  поняття корупції,  варто розглянути вітчизняні варіанти визначень. Так, наприклад, пан М.Ю.Тихомиров пропонує розглядати корупцію «як злочинну діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення.»[³]. Ця точка зору включає в себе лише аспект збагачення посадових осіб, не включаючи інші переваги і можливості, які надаються.

На сучасному етапі  корупція набула такого широкого розмаху, що це поняття включене у термінологічну базу законодавства кожної держави(найчастіше воно зустрічається в антикорупційних  законах). Саме тому, в даній роботі варто розглянути визначення, що надає нам законодавство України в Законі «Про засади запобігання і протидії корупції», який був прийнятий в2011 році і є чинним й досі: «Корупція - використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей»[⁴]. Як сказано у самому визначенні, перелік осіб, що визнаються суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення зазначений у статті 4 цього ж закону. До нього відносяться:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) особи, які для  цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) особи, які постійно  або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих  чи адміністративно-господарських  обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних  осіб, фізичні особи - у разі  одержання від них особами, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди[⁵].

Тобто, люди, які мають владні повноваження, приймають політичні рішення і втілюють їх у життя, і своїми діями можуть нашкодити або надати переваги іншим особам підпадають під цей перелік.

Що стосується класифікацій корупції – то їх існує  декілька видів. Адже залежно від рівня посади службовця, розміру отриманої вигоди, протиправних діянь, які він вчиняє розрізняють різні види корупційної діяльності.

По-перше, за протиправним діянням виділяють:

- Хабарництво: обіцянка, пропозиція або надання якої-небудь вигоди, що неналежним чином впливають на дії або рішення посадової особи.

- Розбазарювання: крадіжка ресурсів людьми, наділеними владою і контролем за чимось цінним.

- Шахрайство: поведінка, націлена на обман або введення в оману людини або юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони.

- Вимагання: примушування  людини заплатити гроші або  надати інші цінності в обмін  на певні дії або бездіяльність.

- Зловживання: використання службових повноважень для надання необґрунтованих пільг чи преференцій якійсь особі або групі чи навпаки; дискримінація людини або групи задля особистої вигоди.

- Використання конфліктів  інтересів / незаконні операції  з цінними паперами: участь в  угодах, придбання посади або отримання комерційної вигоди, що несумісне з офіційним становищем і обов’язками з метою незаконного збагачення.

- Отримання незаконних пільг чи винагород: посадовець отримує що-небудь цінне від тих, хто хотів би отримати державне замовлення.

- Фаворитизм: надання послуг або ресурсів родичам, знайомим, друзям однопартійцям тощо.

- Кумівство або непотизм: перевага у наданні державних посад родичам.

- Незаконні пожертви і внески: отримання грошей в обмін на лояльність до того, хто вносить пожертву.

Якщо співвідносити  кожен із вищенаведених видів  корупційної діяльності з законодавством України, то прослідковується зв`язок із кримінальним кодексом корупційних  злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержання хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадова підробка (ст. 172), розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суддями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з використанням посадового становища (ст. 176-1), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з використанням посадового становища (ст. 189-3), зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші.⁶ Це означає, що кожен із наведених видів корупції є кримінальним злочином і особа, яка вчинила таку дію мусить бути покарана згідно з Кримінальним кодексом України.

Для того, щоб зрозуміти всю серйозність такого злочину як корупційна діяльність необхідно проаналізувати наслідки, що загрожують державі.

На початку даної  роботи був короткий огляд наслідків  корупції в державі.

Але більш широкий  їх огляд дасть можливість побачити всю «картинку».

Буде досить доречно  систематизувати наслідки корупції за сферами суспільного життя, серед  яких найголовніші: політичну, економічну, соціальну та міжнародну сферу.

 Політичні наслідки. Перш за все, корупція підриває  легітимність самої влади, змінює і порушує принципи формування політичних інститутів, надає змогу проходженню в законодавство неадекватних, неприйнятних політичних рішень. Формування гілок влади відбувається не у відповідності із законодавством, а завдяки впливам корупційних осіб( високопосадовці, олігархічні кола). Тобто, процеси формування коаліції в Парламенті, Уряду, призначення на керівні посади не враховують професійні і особисті якості кандидатів, що є одним із найважливіших факторів для ефективної роботи та розвитку держави. Крім того, джерело влади в демократичній державі – народ, втрачає цю свою функцію, не допускається до творення суспільного життя у власній державі. Тобто політична система держави зазнає значних змін, які мають негативний вплив на її функціонування та розвиток. Важливим також є велика загроза національній безпеці держави через поширення корупції.

Економічні наслідки. В цій сфері також виникає  багато проблем, через привласнення державних ресурсів приватними особами, виникнення «тіньової» економіки, «відмивання» коштів. Розвиток держави гальмується, а іноді, навіть, регресує.

Соціальні наслідки. Суспільство  зневіряється у владі, відбувається значне відчуження влади від народу. Фактично вибудовується двояка система функціонування: офіційна ззовні та неофіційна всередині. Саме неофіційна система використовує протиправні методи здійснення політики.

Міжнародні наслідки. Цей аспект представляє державу  на міжнародній арені з однієї із найгірших сторін. Високий рівень корупції в державі породжує значне зниження авторитету на міжнародному рівні, а також можливу «тиху, але досить відчутну для держави ізоляцію».⁷

Отож, визначення поняття «корупція» є досить проблемним. Наразі  існує науковий та нормативно-правовий підходи до його визначення. Корупція має класифікацію та включає в себе ряд протиправних діянь, що відрізняються за характером дій.

Наслідки корупції проявляються в політичній, економічній, соціальній та міжнародній сферах життя і  мають вкрай негативний ефект  на функціонування та розвиток держави.

1.2Поняття «політичної корупції». Її складові та чинники виникнення. Розмежування політичної та бюрократичної корупції

Визначившись із поняттям корупції, можна звузити цей дискурс  і спробувати надати визначення політичній корупції.

Як пише М.Дюверже, політична  корупція має глибоке історичне коріння, що було пов’язане із виникненням парламентських демократій, де впроваджувалася система розподілу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову, а також інститут загальних виборів. Наприклад, англійські міністри протягом тривалого часу просто купували голоси депутатів, таким чином отримуючи впевнену більшість. В палаті Представників, навіть, існувало спеціальне віконце, де депутат міг дізнатися ціну свого голосу безпосередньо перед голосуванням за певного кандидата[⁸].

Поняття «політичної корупції», так само, як і корупції загалом не має єдиного підходу до визначення. Цікавий підхід до визначення викладає М. Мельник, який характеризує політичну корупцію трьома основними моментами: статусом суб’єкта корупційного правопорушення, спрямованістю і вмотивованістю його протиправної діяльності та характером її наслідків. На основі цього він говорить, що «оскільки публічна влада сама по собі є насамперед політичним інститутом, то й корупція як форма зловживання цією владою є насамперед політичним феноменом. За такого підходу можна стверджувати, що будь-які корупційні діяння, вчинені представниками державної влади чи місцевого самоврядування, мають політичний зміст і можуть вважатися політичною корупцією»[⁹] тобто, характер зловживання владою має саме політичне підґрунтя.

Фактично, політична корупція – це нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями публічної влади їх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод. При цьому вигода може мати будь-який характер – від безпосередньо матеріального до символічного, а механізми використання повноважень можуть набувати протиправних форм. Водночас, специфіка політичної корупції як явища не дає можливості чітко кваліфікувати деякі дії чи наміри політичних сил як політично корупційні, а лише припускати можливість наявності в них політично корупційних мотивів.¹⁰

Для масштабного розвитку політичної корупції необхідне створення  певних сприятливих умов в державі. Такі умови - це комплекс  політичного, економічного, правового,  морально-психологічного характеру.

Основними чинниками, що впливають на поширення політичної корупції є такі:

• політична нестабільність. Вона, перш за все, проявляється в нестабільності політичних інститутів. Це неефективна діяльність, «затягування» певних рішень, постійна зміна політичних настроїв, посадових осіб, підміна правових засад діяльності політичною доцільністю. В такій ситуації кожен посадовець намагається задовольнити власні інтереси, що передбачає постійне зловживання владними повноваженнями та їх використання в особистих цілях.
• Відсутність політичних реформ та їх хибна ідеологія. Навіть, в ситуації, коли політичні реформи присутні, вони можуть здійснюватися фрагментовано, без будь-якої системи. Крім того, часто впроваджені реформи є вмотивованими та зорієнтованими на власні інтереси суб’єктів. В результаті назрілі у суспільстві проблеми або ж не розв'язуються взагалі, або розв'язуються в неадекватний і неприпустимий з правової точки зору спосіб.
• Дисбаланс функцій і повноважень гілок влади та порушення принципу поділу державної влади. Наперекір демократичному принципу розподілу трьох гілок влади та існуючій системі «стримувань та противаг» в державі можливе певне зміщення акцентів. Наприклад, більше повноважень на себе перебирає одна з гілок влади, утискаючи іншу. При цьому, повноваження посадової особи використовуються для розширення цих самих повноважень.
• Відхід від демократичних засад у діяльності головних політичних суб’єктів. Важливого значення набуває підміна демократичних засад суспільства певними авторитарними проявами, наприклад при призначення на посаду та/або на виборах. Також в цей чинник можна включити блокаду засобів масової інформації та маніпулювання нею, що може зводити нанівець антикорупційні програми держави.
• Уникнення кримінальної відповідальності за корупційні діяння. Цей чинник може проявлятися, наприклад, під час виборів, коли складність доведення таких дій є досить високою, наявна слабка підготовка правоохоронців, а також можлива присутність домовленості таких осіб з керівниками влади про недоторканість.¹¹

Тобто, загальна атмосфера  і стан розвитку політичної системи  має неабиякий вплив на розвиток політичної корупції. Частіше за все  такі чинники присутні в державі, що тільки виникла на політичній карті світу, або знаходиться в стані розвитку. Також чинники можуть виникати в кризових та революційних ситуаціях в державі. В даній роботі перераховані тільки основні чинники( які мали місце і в Україні), вплив яких надає найсприятливіші умови для поширення політичної корупції в державі.

Детально розглядаючи  політичну корупцію варто виділити головні її аспекти, до яких відносяться:

• суб’єкти - це особи, які беруть безпосередню участь в політичному процесі та мають доступ до повноважень прийняття політичних рішень. Суб’єкти можуть бути як індивідуальними, так і колективними ( в такому випадку набагато важче вжити певних заходів та санкцій)
• цілі – це особливості мотивації суб’єкта, який вчиняє корупційне правопорушення. Метою політичної корупції може бути особисте чи групове збагачення; здобуття, збереження та/або розширення політичної влади; або політично корупційні дії можуть включати в себе обидва аспекти і створювати так званий «повний корупційний цикл».  Суть його полягає в тому, що вилучені через застосування корупційних схем ресурси використовуються для збереження та розширення влади.
• Зміст дій – конвертація певних благ, що належать колективу у приватні за допомогою влади.
• Характер дій – зловживання, порушення норм, що визначені законом. Серйозною проблемою у визначення характеру дій суб’єкту корупційної діяльності є те, що ці дії не обов’язково є правопорушенням. Наприклад,  окремо взята дія може не розглядатися як прояв політичної корупції, але в ширшому контексті вона набуває такого значення.¹²

Охарактеризувавши поняття корупції загалом та політичної корупції зокрема, необхідно все-таки відокремити політичну корупцію від «звичайної», так званої бюрократичної.

Власне, з огляду на класифікацію корупції бюрократичною корупцією  є та, яку вчиняють бюрократи. Тобто, люди, які не мають повноважень приймати політичні рішення, а лише виконують розпорядження, реалізовують відповідні, вже прийняті рішення. Політична ж корупція наявна в колах посадових осіб, які мають безпосередній доступ до прийняття цих відповідних рішень. Саме на цьому рівні корупція є суспільно небезпечним явищем, яке може мати катастрофічні наслідки. Політична корупція сприяє прийняттю рішень, що будуть підлаштовані під індивіда чи коло індивідів, що будуть зацікавлені саме в такому, а не інакшому рішенні. Крім того, можливі ігнорування закону, уникання відповідальності за їх порушення. Тобто, політична корупція має місце у вищих ешалонах влади. Відмінність  політичної і бюрократичної корупції полягає не так у масштабах, кількості ресурсів, що задіяні в корупційних діяннях, як  у місці вироблення, прийняття та втілення політики.

Наявність такого розмежування можна підтвердити і даними опитувань  населення. Зокрема, досить авторитетний Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова 19-25 червня 2008року та 20-28 липня 2009 року проводив соціологічне опитування у всіх регіонах України, основним завданням якого було визначити чи існує в державі поряд із звичайною корупцією також і політична корупція.

За даними цього загальнонаціонального опитування існування в Україні політичної корупції поряд із звичайною визнає переважна більшість громадян – 87-92% в різних регіонах України.(рис.1) Дані опитування також показують, що велика кількість опитаних схильні вважати, що політична корупція відрізняється за сферою поширення, при цьому значна частка також включає і рівень її суб’єктів.

Рис.1

Поряд з тим, що суспільство  розмежовує ці поняття, все ще виникають  проблеми з наповненням поняття  «політична корупція». За даними того ж опитування в 2009 році 51,8% населення вважають, що політична корупція – це корупція в органах влади всіх рівнів, органах самоврядування, політичних партіях; тоді як «звичайна» корупція – це корупція в інших сферах суспільного життя (медицина, освіта). При цьому 37,3% населення політичну корупцію визначають як корупцію на вищому рівні влади та політики ( Президент, Уряд, Верховна Рада, вищі судові органи, тоді як звичайна корупція – це корупція на нижчих рівнях влади та інших сферах суспільного життя. Порівняно з 2008 роком відсоткове співвідношення в розумінні політичної та «звичайної» корупції змінилося в позитивну сторону(в 2008 році – 57,5% та 29,3%  відповідно).¹³

Також в 2009 році Центр Разумкова провів фахову дискусію стосовно питання політичної корупції. Кожен учасник зробив свій вагомий внесок в розгляд проблем корупції і власне розподілу корупції бюрократичної та політичної. О.Маркеєва, керівник Управління проблем боротьби з корупцією Апарату РНБО України, член Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції під час свого виступу сказала наступне: «З приводу політичної корупції від загальної і загально кримінальної. Насамперед, небезпека полягає в дуже серйозних наслідках. По-перше, політична корупція породжує мультиплікативний ефект, корупційна поведінка починає відтворюватися на нижчих рівнях. Це виглядає, як певна ступінчата схема. По-друге, небезпечним є те, що до невідомих кишень ідуть найбільш цінні суспільні ресурси, сьогодні – земля, завтра – вода..»¹⁴.

В контексті цього  виступу варто говорити про тісний взаємозв’язок, що існує між бюрократичною та політичною корупцією. «Інфікування» політичної системи дуже рідко або взагалі не буває частковим. Це означає, що політична корупція на вищому рівні призводить до виникнення корупції і на адміністративному рівні. Відбувається «ураження» всіх органів управління, що повністю змінює звичний спосіб життя для громадян, будуючи нове суспільство, основою побудови якого є власний інтерес окремих або кола осіб.

При цьому може виникати так звана «системна корупція». «На відміну від використовування випадкових можливостей, системна корупція є укоріненою важливою частиною економічної, соціальної і політичної ситеми, яка  зачіпає набагато ширшу царину, ніж  та, що безпосередньо живить її. Системна корупція не є особливим різновидом корупційних діянь, швидше це така ситуація, коли основні інститути і процеси в державі постійно використовуються окремими корумпованими громадянами і групами, а більшість громадян не має альтернативи»¹⁵.

Саме така система  і є поєднанням бюрократичної  та політичної корупції в єдине ціле. Вона функціонує на усіх рівнях суспільного  життя в суспільстві. Система  передбачає те, що такі події не є  одноразовими, а їх систематичність  і поширеність стає ніби «нормою», яку приймає або вимушене приймати все суспільство.

Крістоф Сефес у своїй  статті говорить про те, що при системній  корупції корупційні дії стають скоріше правилом, аніж винятком. Крім того, така корупція починає інституціалізуватися, що означає запровадження  певних правил та норм, які діють в суспільстві. Звісно такі установи не є офіційними, вони не можуть бути кодифіковані. Але й на неофіційному рівні системна корупція має великий вплив на формування стратегій та інтересів посадовців та суспільства.¹⁶

Отож, визначення політичної корупції є проблемним, так само, як і корупції загалом. Політична  корупція характеризується тим, що сферою її поширення є вищі ешалони влади, які мають безпосередній доступ до прийняття рішень. Метою політичної корупції може бути як звичайне збагачення, так і збереження і розширення власних владних повноважень, здобуття влади і слави, тобто як матеріальні, так і нематеріальні цінності.

При цьому «звичайна», або бюрократична корупція діє на рівні втілення політичних рішень. Тобто, вона  не має стосунку до прийняття саме політичних рішень, а її «цариною» є втілення рішень на адміністративному рівні.

Українське суспільство  також розмежовує ці поняття, хоча не має одностайної думки стосовно наповнення понять політичної та бюрократичної корупції.

Політична корупція є  наслідком цілого комплексу чинників політичного, економічного, правового  та соціально-психологічного характеру, які негативно характеризують стан політичної системи держави.

Розділ 2. Політична корупція в Україні

2.1 Сфери поширення корупції. Розвиток політичної корупції

Корупція в Україні є неймовірно поширеним явищем, яке пронизує кожну  сферу суспільного життя. Це явище стало невід`ємною частиною політичної системи України. Для розуміння причин процвітання корупції в нашій державі необхідно, перш за все, визначити причини його виникнення.

Як вважають М.Камлик і Є.Невмержицький значною мірою корупцію стимулює наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи як надмірно великого управлінського апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільно змісту, та переважання в ньому, передусім за рахунок керівних посад, службовців старої генерації з консервативною психологією, які не сприймають потреби демократичних перетворень ¹⁷. Радянське минуле відіграє чи не найважливішу роль у корумпованості політичної системи України на сучасному етапі. Така спадщина навчила не лише посадовців корупційній діяльності, але й фактично «привчила» суспільство до вирішення будь-яких проблем шляхом корупції. Звісно, історичне минуле не є єдиною причиною явища. Занадто великий державний апарат, з величезною кількістю службових крісел, мала або повністю відсутня ефективність «дешевих» чиновників намагається перекриватися їх чисельністю. Звісно, така практика не дає позитивних результатів, а лише занурює суспільство в бюрократизовану корупційну систему. Держава, наразі, є досить слабкою у виконанні своїх прямих обов’язків.

Поняття корупції застосовувалося  з моменту набуття Україною незалежності, яке включало в себе і політичну корупцію. Окремо термін «політична корупція» ввійшов до політичного лексикону в 2007 році, вперше прозвучавши із вуст Президента України Віктора Ющенка на пресконференції: «Те, що сталося в березні цього року, це та сама маніпуляція, тільки маніпуляція мандатами, за якими стоять голоси виборців. Міграція народних депутатів з однієї фракції до іншої, по суті, скасовує вибори частково в тій чи іншій умовно взятій території. І тому, якщо ми говоримо про витоки цього процесу, витоки політичної кризи в Україні, в основі її лежить парламентська криза, в основі лежать ті нелегітимні процеси, які стають нормою, певною традицією в українському Парламенті. За цим стоїть не просто технічна міграція – за цим стоїть політична корупція. На політичній корупції вибудувати  демократичні перспективи нації неможливо… Політична корупція стала проблемою для нації. Корупція, яка починається у стінах парламенту, політична, вона доходить до кожної селищної ради, до кожної людини, вона зачіпає ваші інтереси».¹⁸

Згідно з рейтингом  «Transparency International» - міжнародної недержавної організації по боротьбі з корупцією та дослідженню питань корупції у світі, Україна займає останні місця за рівнем сприйняття корупції. У 2006 р. цей індекс склав 2,8 (за шкалою від 0 до 10, де межа 3,0 і нижче свідчить про високий рівень сприйняття корупції). У 2007 р. український показник був вищим і становив 2,7, а у 2008 р. – 2,5. За даними 2010 року, показник ще більш погіршився і становив 2,4. Наразі,Україна опустилася з 134 на 152 місце в рейтингу корумпованості, складеному Transparency International в 2011 р. і опублікованому на веб-сайті організації. Україна набрала 2,3 бали з 10 можливих, посівши місце між Азербайджаном, Росією, Білорусією, Нігерією, Угандою і Центрально-Африканській республікою, Республікою Конго, Кот д'Івуаром, Кенією, Гвінеєю-Бісау. 152 місце з Україною ділить Таджикистан, який також має 2,3 бали. Всього в рейтингу 183 країни.