Польсько-українська міжмовна омонімія

   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

   Київський славістичний університет 

   Кафедра полоністики 
 

     Курсова робота

     з дисципліни

     “Теоретична граматика польської мови”

     на  тему:

     “Польсько-українська міжмовна омонімія” 
 
 
 
 
 

Студентки III курсу

Спеціальності “Польська мова

та  література”, групи 3.1 П.А.

Мурадян Ангеліни Мгерівни

Науковий  керівник:

ст. викл.  Куц Юлія Михайлівна 
 
 
 

                                                 Київ – 2009      

                                               Зміст 
 

Вступ………….………………………………………………………...............3

Розділ 1 Джерела виникнення та принципи класифікації міжмовних

омонімів.................................................................................................................5

     1.1 Історія вивчення проблеми міжмовної омонімії.................................5

     1.2 Класифікація міжмовних омонімів……...............................................7

Розділ 2 Структуро-семантична характеристика польсько-української міжмовної омонімії.............................................................................................10

     2.1 Словотвірні омоніми: структурний та та функціонально-семантичні                       аспекти................................................................................................................10

     2.2 Запозичені омоніми та інтернаціоналізми в польській та українській мовах....................................................................................................................15

Висновки……………………………………………………………..............18

Список  використаних джерел………..……………………………......22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Проблема  культури двомовності, особливо при  контактуванні та взаємопроникненні двох лексико-семантичних систем, потребує вивчення у різноманітних аспектах. Не зважаючи на розбіжності у поглядах на міжмовні омоніми, неоднозначність термінології, у сучасному, передусім східнослов’янському, мовознавстві представлена лексична категорія яка має самостійний лінгвістичний статус, хоча і розглядається у зв’язку з суміжними та подібними поняттями – паронімією та омологією.

     Омонімія  належить до тих лінгвістичних понять, які відзначаються неоднозначністю підходів та трактувань. Саме тому це явище ніколи не втрачало своєї актуальності, а отже, і інтересу мовознавців. Питання омонімії можна розглядати як у плані лексикологічних досліджень, так і з позиції лексикографічної фіксації фактів сучасної мови. Ще О. Потебня у праці “Із записок з російської граматики” фіксує присутність омонімії та відсутність полісемії за умови наявності більше, ніж одного значення в мовному знакові: “Ми вважаємо багатозначність поняттям хибним: де два значення, там два слова” [5, 13].

     Міжмовні  омоніми знаходяться у полі зору окремих зарубіжних лінгвістів: З. Гроссбарта, К. Готліба, А. Гудавічуса, Р. Ладо, які вивчають лексико-семантичні кореляти в різних індоєвропейських мовах, як генетично споріднених, так і віддалених, різноструктурних. Необхідно зазначити, що в останній час після, деякого занепаду, інтерес до цієї тематики знову зріс; достатньо згадат окремі досліди, присвячені аналізу українсько-польської, російсько-польської, українсько-чеської міжмовної омонімії.

     Незважаючи  на те, що теоретичні основи явища міжмовної  омонімії у споріднених та близькоспоріднених мовах, його місце у лексико-семантичній системі, можливі принципи класифікації, систематизації вже розроблялись,  але проблема недостатноь досліджена і потребує новітнього погляду і дослідження- це і зумовлює актуальність теми.

     Об’єк дослідження – міжмовні омоніми в українській та польській мовах з погляду їх форми та змісту.

     Метою роботи є проаналізувати явище польсько-української омонімії у лексико-семантичному аспекті.

     Окреслені  об’єкт та мета передбачають такі завдання:

     1) здійснити теоретичний огляд критеріїв та принципів виділення міжмовних омонімів;

     2) виявити характер і тип лексико-семантичних корелятів;

     3) з’ясувати шляхи засвоєння  іншомовних за походженням омонімічних одиниць в польській та українській мовах.

     Для розв’язання поставлених завдань використовуються такі методи дослідження: аналіз та узагальнення наукової літератури, описовий, зіставний та метод компонентного аналізу.

     Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Джерела виникнення та принципи класифікації міжмовних

омонімів

     1.1 Історія вивчення проблеми міжмовної омонімії

     Наукова розробка проблеми міжмовної омонімії лексичних одиниць в споріднених i неспоріднених мовах має свою icтopiю та певні перспективи вивчення. Асиметрія мовних знаків як вияв їх довільності, визначення характеру та типів відповідників у двох i більше лексико-семантичних системах, особливо якщо останні виявляються не тільки генетично спорідненими, а й на певному синхронному зpiзi перебували чи перебувають у безпосередніх контактах, –  це предмет розгляду не тільки зіставної типології, семасіології, психолінгвістики, а й ширше – тeopiї i практики перекладознавства, загальних проблем інтерлінгвістики.

     Загалом, торкаючись проблем омонімiї українські вчені (О. Потебня. Л. Булаховський) обминали категорію слів, якi однаково звучать, але позначають piзнi денотати в різних мовах, акцентуючи увагу передусім на омонімічних одиницях однієї мови. Розглядаючи закономірності виникнення омонімічних пар в слов’янських мовах на усіх мовних рівнях, особливо фонетичному і семантичному, Л. Булаховський детально підходить до так званої міжчастиномовної та лексичної омонімії, омонімії морфем (коренів, суфіксів). Проте вчений не дає застережень щодо існування омонімії у двох мовах [8, 48]. Проблеми омонімії як явища торкалися такі мовознавці, як О. Єсперсен, Б. Трнка, які звернули увагу на нечіткість, непрозорість і водночас рухомість семантичних меж між омонімією і полісемією [11, 245]. На думку С.Ульмана, на відміну від полісемії, яка пов’язана із самою сутністю мови, омонімія не становить абсолютної універсалії. Одне з найбільш ранніх визначень омонімів належить Ш. Баллі, який кваліфікує омоніми як два знаки, що мають тотожні значення, але відмінні позначення [6, 56].

     Не  заглиблюючись детально в проблему розмежування полісемії та омонімії в межах однієї мови, можна зазначити, що вона актуальна і для паралельного явища в двох мовах, оскільки природа і джерела його виникнення виявляються дуже подібними. Ще в рамках лінгвістичної дискусії 50-их років щодо статусу омонімів думки вчених суттєво розходилися – від тверджень про виникнення омонімів із різних значень колись одного слова, до абсолютно протилежних, які не визнають жодної семантичної або історичної спільності між цими одиницями [8, 58-59]. Загалом з’ясування семантичних меж між полісемантичними словами і словами-омонімами  торкається проблеми тотожності слова як основної одиниці мови. На це й звертали увагу дискутуючі сторони. Так, В. Абаєв, який вважав омонімію лише грою випадку, висловив думку про неможливість виникнення омонімів з пололісемічних слів. У свою чергу Л. Кутіна підкреслила, що створення словника передбачає і визнання того, що носії сучасної мови сприймають як одне слово, тобто з’ясування проблеми його тотожності, яка грунтується на усвідомленні смислової єдності всі значень слова, наявності живого зв’язку між елементами його семантичної структури [7, 44].

       Традиційно міжмовні омоніми,  переусім у зарубіжному мовознавстві, розглядались як «складний мовний матеріал», який ускладнює процес комунікації; заважає точності і адекватності перекладу. З одного боку, це зумовлено тривалим поширеним поглядом на омонімію, навіть у системі однієї мови, як на своєрідну аномалію, мовну випадковість, «хворобу мови», що руйнує її якість, однозначність, регулярність (В. Абаєв, Е. Еман, А. Малаховський). З іншого – складність цього явища підсилюється, коли йдеться про зіставлення двох мов, що перебувають у тісних стосунках, в умовах полілінгвізму, коли мовці переключаючись з одного мовного коду на інший, у процесі комунікаціїї «не можуть позбавитись звичних семантичних зв’язків та асоціацій» [5, 43].

     Із  появою комплексних та системних підходів до явища, що досліджується, в семасіологічних розвідках 60–80-их років погляд на нього дещо змінився, а власне факт типологічної омонімії викликав інтерес, як теоретичний, так і практичний. В останній час з’явилися грунтовні дослідження цієї категорії слів на матеріалі близькоспоріднених мов, у яких вивчається природа, джерела та типи міжмовної омонімії в функціонально-семантичному аспекті, виникли перші вдалі спроби лексикографічної систематизації міжмовних омонімічних утворень.

     Узагальнюючи  погляди вчених щодо міжмовних омонімів, можна сказати, що в сучасному мовознавстві склалися два головні напрями, хоча і в межах представників одного напряму немає цілковитої єдності. Перший  передбачає широке розуміння міжмовних омонімів: дослідники цим терміном називають й омографи (слова, якi однаково пишуться, але вимовляються по-рiзному), омофони (слова, якi вимовляються однаково, але рiзнi за написанням),

омоформи (слова в яких збiгаються тiльки окремi форми), (Д. Будняк, Н. Заславська, М. Кочерган, А. Супрун, І. Ровдо та ін.). Другий  напрям постулює такі критерії виділення міжмовної омонімії: а) випадковий збіг; б) лише ті випадки, коли звучання у рідній та іноземній мовах збігаються, але немає ні спільного походження, ні паралельного запозичення (О. Реформатський); в) слова двох мов, що мають хоча б один спільний логічний або контативний компонент семантики не вважаються омонічними у двох мовний системах [15, 78-79].    

            1.2 Класифікація   міжмовних омонімів

     Класифікаційний поділ міжмовних омонімів в лексико-семантичних  системах мов з різним ступенем спорідненості має свої традиції і проводиться з урахуванням різних чиннників, як внутрішньомовних, так і позамовних, а також на основі різних принципів та підходів. Структурування цієї категоріі слів повинні опиратися на усталені в мовознавстві, загальноприйняті класифікації внутрішньомовної омонімії.

     Усі мовознавці виходять з положення  про те, що в основі групування типологічної омонімії лежить або синхронний, або  діахронічний зріз, які, як зазначає М. Кочерган, часто сплутувалися, тому тут немає достатьньої чіткості, прозорості [8, 55].

       Аналіз міжмовних омонімів з погляду плану їх вираження пропонують К. Готліб, Н. Заславська, І. Ровдо. На основі їх класифікації розглянемо ряд міжмовних польсько-українськіх омонімів:

     1. Міжмовні омоніми,  які повністью збігаються за формою вираження:

     пол. bajka –   збігається із семантикою українського слова байка 1а)

                              омонімічне зіткнення укр.  байка 2 і пол. bajka;

     укр. байка  –   1. а) «невеликий віршований твір»,

                                  б) «вигадка».

                              2. «м’яка бавов’яна тканина».

     пол. rota – 1. значення укр. рота,

                         2. «формула присяги»;

     укр. рота – 1. «військовий підрозділ, що входить до складу батальйону».

     2. Міжмовні омоніми  з регулярними  фонетичними відмінностями:

     пол. grono – 1. у значенні укр. гроно,

                           2. «группа людей»;

          укр. гроно – 1. «скупчення плодів на одній гілці»;

(проривний  польській [g] протиставляеться [г] фрекативному українському).

          пол. opiekun – 1. значення укр. опікун,

                              2. «заступник, покровитель»,

                              3. «класний керівник»;

     укр. опікун – 1. «той, хто виявляє піклування про кого-небудь»,

                             2. «особа, що здійснює опіку».

     3. Міжмовні омоутворення, диференційовані за графіко-фонетичними особливостями:

     пол. makutra – 1. «глиняна посуда»;

     укр. макітра – 1. «вид глиняного посуду»,

                                 2. «стрижений під макітру»,

                                 3. «про розумну людину».

       ([u] – в польскій, як етимологічний складник, в укр. йому в закритому складі відповідає [і]);

     пол. bohater – 1. значення укр. богатир,

                              2. «головний герой літературного  твору»,

                              3. «той, хто привертає до себе увагу оточуючих»;

     укр. богатир – 1. «герой, хоробрий воїн»,

       ([х] [е] в польській корелюють з [г] та [и] в українській);

     4. Міжмовні омоніми  з закономірними  графічно-орфографічними  розбіжностями:

     пол. stanowisko – 1. значення    укр. становисько.

                                   2. «погляд, точка зору», 

                                   3. «військова позиція»;

     укр. становисько – 1. «те саме, що становище».

       (формант -isk- відповідає -иськ-).

       пол. wieniec – 1. «в’язанка квітів»,

                              2. «предмет у вигляді кола»,

                              3. «роги оленя»;

       укр. вінець – 1. «вінок»,

                              2. «найвищий ступінь чого-небудь»,

                              3. «коштовна прикраса».

     5. Міжмовні омоніми  з регулярними  розбіжностями:

       пол. dodatek – 1. у значенні укр. додаток,

                              2. «короткометражний фільм перед  кінофільмом»;               

     укр. додаток – 1. «дія за значенням додавати»,

                                 2. «друготядний член речення».

     пол. gadanie – 1. «невимушена розмова»;

     укр. гадання – 1. «дія за значенням гадати».

                               2. «ворожіння» [22, 25-26, 32-34, 44-45, 49-50]. 
 
 

Розділ 2. Структурно-семантична характеристика польсько-української міжмовної омонімії

2.1 Словотвірні омоніми: структурний та функціонально-семантичний                       аспекти

     Семантичні  відмінності міжмовних омонімічних  одиниць можуть бути зумовлені різним характером дериваційних процесів в українській та польських мовах, тобто структурно-словотвірними особливостями похідного слова. Характеристика словотвірних омонімічних утворень на міжмовному рівні значною мірою спирається  на  аналогічну  категорію   внутрішньомовного   плану, зокрема й такі oсновні параметри, як дериваційне значення, словотвірний тип (модель). Оскільки майже будь-яка мовна одиниця, як відомо, належить одночасно до трьох мовних рівнів – лексичного, граматичного i словотвірного – жодне явище в мові не може бути зрозумілим,  без урахування  системи, до якої воно належить. Дериваційна структура лексеми у споріднених мовах також має системний характер, який визначається аналізом типологіі структурних закономірностей, що зіставляються з одиницями з подібним або ідентичними зовнішнім виражальним планом, але відмінним значениям [10, 19-21].

     Словотвірну омонімію в межах однієї мови дослідники кваліфікують однозначно, як слова, значення яких співвідносяться з різними одиницями одного і того ж словотвірного гнізда і лексико семантичні варіанти яких мають дериваційну структуру. Словотворення – один із найпродуктивніших шляхів формування омоструктур не тільки в одній мовній системі.

     Від спільного дериваційного значення утворюється лише по одному деривату з відмінним значенням, а в інших наявні спільні дериваційні   семантичні структури, а розбіжності зводяться до неоднакової якісної характеристики семем, зокрема і співвідношення прямого і вторинного значень. Унаслідок цього явище абсолютної міжмовної омонімії тісно переплітається з відносною омонімією. Наприклад в українській мові від однієї  основи: польське слово zabieg має конкретизоване значення – «заходи», «медична лікувальна процедура», а в українській мові віддієслівний дериват забіг пов’язуеться передусім із спортивним поняттям «біг на певну відстань», а інші значення «притулок», «захист» кваліфікуються як архаїчні або діалектні.

     Від різних мотиваційних основ утворені омоніми, що характеризуються випадковим збігом зовнішньої форми, наприклад, укр. оскал – «рудокопна скала», мотивоване словом скала. Таку омонімію дослідники кваліфікують як  успадковану, що виникає внаслідок омонімічності кореневої морфеми [9, 13-15].

     Від наведених прикладів слід відрізняти явище омонімії внутрішньомовного типу, співвіднесене з полісемією значень в іншій мові, при ідентичності чи подібності покладеної в основу назв мотиваційної ознаки, пов’язаної з позначенням різних денотатів. Ці приклади можна кваліфікувати як результат різного підходу лексикографів до омонімії в межах окремо взятої мови. Зокрема в польській мові слово:

       podmiot – 1. граматичне «підмет»,

                        2. філософське «суб’єкт»;

     В українській мові йому відповідають відповідають слова різні значення:

       підмет – 1. «головний член речення, що означає суб’єкт», 

       підмет – 2. «невелика грядка, ділянка землі».

Порівняймо  також польське:

          chlodnik – збігається з першим значенням укр. холоднік;

          холоднік – 1. «холодний борщ на буряковому відварі»,

                              2. «холодильник» (діал.).

           Нерідко словотвірна омонімія може супроводжуватися акцентологічними (графічними) відмінностями, наприклад, польське:

           ciemnik – 1. «абажур, ковпак на лампу»,

                           2. «захісний козирок»;

          темник – 1. «погріб»,

                              2. «приміщення для зимування бджіл»[21, 56-57, 78-79].

      Морфологічна  словотвірна структура омонімічних одиниць у споріднених мовах зумовлена як національною своєрідністю членування позамовної дійсності, національно-культурними, психолінгвістичними чинниками, так і своєрідністю вираження внутрішньої семантичної структури однаково лінгвалізованих реалій, предметів, явищ. Номінаційні, словотворчі, семантичні та стилістичні властивості міжмовних омоутворень значною мірою залежить від їхньої частиномовної належності. За данними спостережень мовознаців, переважають омоніми віддієслівного характеру. Значно скромніше представлені омоутворення від іменників та прикметників. Названі омоутворення в міжмовному аспекті входять до таких семантико-граматичних і структурно-морфологічних груп:

      1. міжмовні омоніми з конкретним значеням, що означають діючу особу, виконавця, або носія процесуально-статичної ознаки, названої твірним словом (модель1: омонімія/омоформія/або омографія основи + полісемантичний афікс -nik/ -нік, -un/ -ун).

      2. міжмовні омоніми з абстрактним значенням віддієслівного типу із спільним значенням опредмеченої дії, процесу, стану, які утворені:

      а) шляхом афіксації – форманти: -nie ,-anie ,-enie, -ok, -ek з відповідниками української мови: -ость, -ння, -ання, -ення, -яння –

      б) шляхом нульвої афіксаціїї + омоформія/омографія = слово-омонім.

      Омонімічні  одиниці з абстрактними значеннями становлять досить продуктивний словотворчий тип в польській та українській  мовах. Цей пласт свідчить про рівень духовної культури етносів. Омонімічні лексеми з абстрактною семантикою торкаються різних сфер (наукової, виробничо-професійної, політичної, соціальної), явищ і реалій ідеологічного життя, культурних стосунків [4, 54-57].

      У процесі засвоєння віддієслівних  іменників у літературній мові і творення за цією моделлю нових абстрактних назв на матеріалі народно-розмовної мови та діалектів простежується тенденція до лексикалізації, конкретизації, що й зумовлює зміщення семантики абстрактних назв, її диференціацію,  появу невідповідних лексем. Зокрема, в польській мові форма:

          spychanie – 1. «ступа для проса»,

           а в польській ззовні подібне:             

     спихання  – 1. позначає дію за значенням спихати.

     Трапляються і віддієслівні абстрактні міжмовні омоніми-іменники в різних жанрах народної творчості. Так, омонімічними можуть бути одиниці, що вступають у синонімічні звязки, наприклад:

     пол. widzenie – 2. має архаїчний значенневий комплекс «можливість бачити», «мара, привід»;

     укр. видіння – 1. позначає образ, що постає у свідомості, уяві.

     пол. baczenie – 1. «звертання уваги, пильність»

               2. також застаріле значення, яке вже вийшло з ужитку «увага, чуйність, око»;

      укр. бачення – 1. виражає дію за значенням бачити або здатність бачити.

     Повністю розійшлися за значенням і не мають історично спільних семем омонімічні утворення від дієслів  skazać і сказати :

пол. skazanie – 1. «присудження до чогось»,

                           2. «засудження»;

укр. сказання – 1. «жанр давньоруської літератури про історичних діячів,     

                           2. «передача словами думок, почуттів»[22, 45-46, 68-67, 96-98].

     Загалом усі омонімічні утворення з абстрактним  значення тяжіють до категорій відносних  омонімів, оскільки переважна їхня більшість має подібну        семантичну структуру, особливо у прямому значенні, а розбіжності можуть бути зведені до такого типу зіставлень, як у кількісному, так і якісному плані:

     а) прямому значенню в одній мові відповідає кілька переносних в іншій;

б) моносемні одиниці-омоніми диференціюються або тільки за прямим,         або тільки за переносним значенням;