Політична еліта та політичне лідерство

Вступ

Початок шкільного навчання та виховання дитини є переломним моментом його життя. Зовнішні ознаки цього переломного моменту виявляються в нових обов'язки дитини як учня. Однак цей переломний моментмає глибоке внутрішнє підстава – з приходом до школи дитина починає засвоювати ази найбільш розвинутих форм суспільної свідомості – науки, мистецтва, моралі, права, які пов'язані з теоретичним свідомістю і мисленням людей.

У процесі навчальної діяльності як провідної в молодшому шкільному  віці діти відтворюють не тільки знання та вміння, які відповідають основам зазначених вище форм суспільної свідомості, а й ті історично здібності, які лежать в основі теоретичного свідомості і мислення, рефлексію, аналіз, уявний експеримент. Молодший шкільний вік – це період позитивних змін і перетворень. Тому так важливий рівень досягнень, здійснених дитиною на даному віковому етапі. Якщо в цьому віці дитина не відчує радість пізнання, не придбає вміння вчитися, не навчиться дружити, не знайде упевненість в своїх здібностях і можливостях, зробити це в подальшому буде значно важче і вимагатиме незмірно більш високих душевних і фізичних витрат. Більшість цих позитивних досягнень (організованість, самоконтроль, зацікавлене ставлення до навчання) зовні можуть бути втрачені дитиною на піку глобальної перебудови підліткового віку.

Об'єкт дослідження — визначити особливості навчальної діяльності у молодшому шкільному віці, охарактеризувати її зміст і структуру, дослідити основні методи навчальної діяльності.

Предмет дослідження — вплив навчальної діяльності на школяра в молодшому віці.

Мета роботи —  розкрити сенс поняття навчальної роботи і її особливості.

Завдання: проаналізувати літературу з питань навчальної діяльності; розглянути особливості навчальної діяльності з прикладу молодших школярів.

Розділ I. Загальна характеристика навчальної діяльності в молодшому шкільному віці

Навчальна діяльність — провідна для психічного розвитку молодшого школяра. На початок шкільного навчання дитина володіє окремими елементами навчальної діяльності. Наприклад, за вказівкою учителя дитина виконує певні вправи, завдання, але повна структура навчальної діяльності із системою взаємопов'язаних її компонентів формується протягом усього початкового навчання. При оволодінні учнем всіма компонентами навчальної діяльності говорять про самостійну навчальну діяльність, яка є необхідною умовою успішного навчання дитини в середній школі. Змістом навчальної діяльності виступають теоретичні знання, характерною відзнакою яких є дедуктивна будова: від абстрактного (понять, правил, законів, постулатів) до конкретного (прикладів, практичних задач).

1.1. Зміст і структура навчальної діяльності

Дитина стає школярем тоді, коли знаходить внутрішню позицію школяра. У молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною. Розглянемо коротко компоненти навчальної діяльності, у відповідності з уявленнями Д.Б. Ельконіна.

 Перший компонент — мотивація. Навчальна діяльність збуджується і спрямовується різними навчальними мотивами. Серед них є мотиви, найбільш адекватні навчальним завданням; якщо вони формуються в учня, його навчальна робота стає осмисленою і ефективною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Це інтерес до змістовної сторони навчальної діяльності, до того, що вивчається, і інтерес до процесу діяльності — як, яким чином досягаються результати, вирішуються навчальні завдання. Дитина повинна бути мотивована не тільки результатом, а й самим процесом учбової діяльності. Це також мотив власного зростання, самовдосконалення, розвитку своїх здібностей.

 Другий компонент — навчальне завдання, тобто система завдань, при виконанні яких дитина освоює найбільш загальні способи дії. Навчальну завдання необхідно відрізняти від окремих завдань. Зазвичай діти, вирішуючи багато конкретних завдань, самі стихійно відкривають для себе загальний спосіб їх розв'язання, причому цей спосіб виявляється усвідомленим в різній мірі в різних учнів, і вони допускають помилки, вирішуючи аналогічні завдання. Розвивальне навчання передбачає спільне "відкриття" і формулювання дітьми і вчителем загального способу вирішення цілого класу задач. У цьому випадку загальний спосіб засвоюється як зразок і легше переноситься на інші завдання даного класу, навчальна робота стає більш продуктивною, а помилки зустрічаються не так часто і швидше зникають.

 Навчальні операції (третій  компонент) входять до складу  способу дій.  Операції та навчальне  завдання вважаються основною  ланкою структури навчальної  діяльності. Програми навчання часто  передбачають поетапну відпрацювання  за системою П. Я. Гальперіна. Учень, отримавши повну орієнтування у складі операцій (включаючи визначення послідовності своїх дій), виконує операції в матеріалізованій формі, під контролем вчителя.

Четвертий компонент –  контроль. Спочатку навчальну роботу контролює вчитель. Але поступово вони починають контролювати її самі, навчаючись цьому частково стихійно, почасти під керівництвом викладача. Без самоконтролю неможливе повноцінне розгортання навчальної діяльності, тому навчання контролю — важлива і складна педагогічна задача. Недостатньо контролювати роботу тільки за кінцевим результатом (вірно чи невірно виконано завдання). Дитині необхідний так званий поопераційний контроль – за правильністю та повнотою виконання операцій, тобто за процесом навчальної діяльності. Навчити учня контролювати сам процес своєї навчальної роботи — значить, сприяти формуванню такої психічної функції, як увага.

 Останній етап контролю — оцінка. Її можна вважати п'ятим компонентом структури навчальної діяльності. Дитина, контролюючи свою роботу, повинен навчитися адекватно її оцінювати. При цьому також недостатньо загальної оцінки-наскільки правильно і якісно виконано завдання; потрібна оцінка своїх дій — освоєно спосіб вирішення завдань чи ні, які операції ще не відпрацьовані. Учитель, оцінюючи роботу учнів, не обмежується виставленням позначки. Для розвитку саморегуляції дітей важлива не відмітка як така, а змістовна оцінка — пояснення, чому поставлена ​​ця позначка, які плюси і мінуси має відповідь або письмова робота. Змістовно оцінюючи навчальну діяльність, її результати та процес, вчитель задає певні орієнтири - критерії оцінки, які повинні бути засвоєні дітьми. Але у дітей є і свої критерії оцінки. Як показала А.І. Ліпкіна, молодші школярі високо оцінюють свою роботу, якщо вони витратили на неї багато часу, вклали багато сил, старання, незалежно від того, що вони отримали в результаті. До роботи інших дітей вони відносяться звичайно більш критично, ніж до своєї власної. У зв'язку з цим учнів навчають оцінювати не тільки свою роботу, але й роботу однокласників за загальними для всіх критеріям.

У структурі навчальної діяльності прийнято виділяти наступні компоненти (за Д. Б. Ельконіним, В. В. Давидовим):

• мета і головний результат, які в узагальненому вигляді полягають у засвоєнні основ наук, що виступають змістом навчальної діяльності (поняття, закони, загальні способи розв'язання задач);
• потреби, що ґрунтуються на необхідності отримання теоретичних знань;
• мотиви, що передбачають прагнення до засвоєння способів відтворення теоретичних знань;
• навчальні ситуації (задачі), при розв'язання яких школяр оволодіває загальним способом вирішення цілого класу часткових задач певного типу (письмо під диктовку, розв'язання арифметичних задач, вироби з паперу);
• навчальні дії та операції, що складаються з навчально-пізнавальних дій, а також дій контролю й оцінки й спрямовані на розв'язання учбової задачі.

Розглянемо сутність кожного  з компонентів навчальної діяльності.

Конкретна навчальна мета ставиться на кожному уроці. Наприклад, засвоїти дію додавання у межах 10, або навчитись виділяти присудок у двоскладовому реченні. Слід зауважити, що мету навчальної діяльності учень  повинен усвідомлювати як необхідний кінцевий результат своїх зусиль. Спочатку навчальну мету формулює вчитель, а учень приймає її. Згодом дитина повинна сама ставити навчальну мету. На практиці дитина часто не усвідомлює навчальної мети. Наприклад, читає параграф підручника, бо вчитель дав завдання, а не для того, щоб засвоїти певний обсяг знань.

Навчальна задача спрямована на засвоєння загальних способів розв'язання задач. Ось приклади навчальних задач: письмо під диктовку, переписування, письмо по пам'яті. Якщо конкретна задача полягає в тому, щоб написати, наприклад, диктант на тему "Весна", то навчальна задача – навчитись писати під диктовку взагалі.

У навчальній ситуації вчитель  розкриває мотив її виконання  і дає зразок розв'язання задач  певного типу, який учні засвоюють  у процесі його відтворення і  вже потім самостійно використовують для розв'язання конкретно-практичних задач. Сучасний стан методики початкового  навчання не завжди передбачає виділення  вчителем цього загального способу  розв'язання певного класу навчальних задач, тому учні засвоюють його стихійно у процесі виконання значної  кількості конкретних задач. Наприклад: учні пишуть значну кількість письмових робіт, але як це робити взагалі, вчитель окремо не розкриває. Або вчитель виділяє у словах суфікси і вимагає, щоб учні шляхом наслідування робили те ж. Проте, як це робити взагалі – з будь-яким словом, на основі яких перетворень слова, вчитель не пояснює. В удосконаленні методик початкового навчання полягає важлива задача педагогічної психології.

За допомогою навчальних дій учні засвоюють зразки загальних  способів розв'язання задач. Навчальні  дії надзвичайно різноманітні, відрізняються  залежно від засвоюваного матеріалу. Дії контролю полягають у співвіднесенні учбових дій з їх зразками. Дитина повинна навчитись контролювати себе. При цьому дії контролю стають самоконтролем. Контроль передбачає виправлення  недоліків, усунення помилок.

Вчитель повинен вчити  учнів контролювати себе, використовуючи такі прийоми: поділ результатів  на елементи та їх співвіднесення зі зразками, розкриття типів помилок (пропуск, перестановка, незнання правила), виділяє  етап обмірковування наступної дії, пояснюючи зміст приказки "Сім  раз відмір, один раз - відріж". У навчальній діяльності всі навчальні дії тісно взаємопов'язані і утворюють цілісну систему. Зокрема, система навчальних дій на розв'язання навчальної задачі включає наступні дії:

• перетворення умов задачі з метою виявлення її суттєвих компонентів і відношень (загального способу розв'язання);
• моделювання відношення в предметній, графічній, буквеній формі;
• перетворення моделі відношення для вивчення його властивостей;
• побудова системи часткових задач, що розв'язуються способом, відображеним у моделі;
• контроль за виконанням;
• оцінка засвоєння загального способу як результату розв'язання даної навчальної задачі.

У молодших школярів розвивається широка палітра мотивів навчальної діяльності. Серед них позитивні  і негативні, пізнавальні, соціальні  мотиви, мотиви уникнення невдач та ін. Якщо першокласника відзначає узагальнений інтерес до школи, то згодом інтереси диференціюються, наповнюються конкретним змістом. Водночас, до закінчення початкової школи пізнавальний інтерес значно знижується. Протягом усього початкового періоду навчання дуже сильними є соціальні мотиви: схвалення з боку дорослих, досягнення престижних позицій серед ровесників, відповідальність, обов'язок тощо (Л. І. Божович).

Структура навчальної діяльності складається поступово, відповідно до того, як учні навчаються її виконувати, виробляючи перші вміння вчитися. Уже  наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають  самостійно виконувати окремі компоненти навчальної діяльності.

Протягом початкового  навчання і далі навчальна діяльність вдосконалюється за рахунок ускладнення  своїх цілей, задач, а також відповідних  їм дій. Важливу роль у навчальній діяльності відіграють пізнавальні  психічні процеси. Насамперед, мислення, пам'ять, мовлення. Співвідношення їх між  собою залежить від етапу навчання та його змісту при оволодінні такими предметами, як мова, математика, природознавство  тощо. Особливості мислення молодшого  школяра, що полягають у його опорі на сприймання, пояснюють необхідність використання у навчанні молодших школярів різних видів наочності: малюнків і схем до задач, макетів, моделей, роздаткового матеріалу, таблиць тощо. Крім функції опори, наочність для молодшого школяра слугує джерелом розширення чуттєвого досвіду, необхідного для формування теоретичного мислення.

1.2. Загальні психологічні  особливості навчальної діяльності

Ефективна організація навчального  процесу неможлива без розуміння  психологічної суті навчальної діяльності школяра. Цій діяльності притаманні своя психологічна структура, механізми, закономірності перебігу і розвитку, а також адекватні умови розгортання, вплив вікових та індивідуальних особливостей дитини. Вищою формою навчальної діяльності є самостійна робота.

Від інших форм учіння навчальна  діяльність відрізняється спеціальною  спрямованістю на оволодіння навчальним матеріалом і розв'язання навчальних завдань, засвоєння загальних способів дій і формування наукових понять. У ній оволодіння загальними способами  дій випереджає розв'язання завдань. Навчальна діяльність зумовлює, зміни  психічних та особистісних властивостей суб'єкта, які залежать від результатів  його дій. Навчальна діяльність має суспільну значущість за змістом (спрямована на засвоєння надбань культури і науки) і за формою (відповідає суспільне виробленим нормам навчання і здійснюється у спеціальних суспільних установах: школах, гімназіях, коледжах, університетах, академіях), їй притаманні суб'єктність і суб'єктивність, активність, предметність, цілеспрямованість, усвідомленість, певна структура і зміст.

Навчальна діяльність не тотожна  засвоєнню навчального матеріалу, хоч воно є її основним змістом  і залежить від її структури і  рівня організації. Залежить вона від  специфіки предметного змісту і  зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчальним діям, спрямованим на його розв'язання.

Соціальні вимоги до навчальної діяльності мають конкретно-історичний характер, залежать від оточення її суб'єкта та соціального оточення (учителів, батьків, ровесників).

Будь-яка діяльність є  єдністю внутрішньої (психофізіологічної, психологічної, ціннісно - орієнтаційної, духовної) і зовнішньої (фізичної, комунікативної, маніпулятивної) складових: спонукальної (потреби, мотиви, цінності, смисли тощо), цільової (цілі, завдання); засобів (дії, операції, уміння, навички, рухи, звички тощо); результативної (матеріальні та ідеальні результати); само-регулятивної (самодіагностика, самооцінка, планування, самопрогноз, самокорекція тощо). Усі вони притаманні навчальній діяльності школяра, мають специфічний характер.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямованість, особливий  предмет, притаманні лише їй психологічну структуру, організацію, результати.

Предметом навчальної діяльності є:

очікуваний результат (матеріальний, ідеальний) цієї діяльності який спонукає суб'єкта діяти задля його досягнення. Метою і результатом навчальної діяльності є зміни суб'єкта, а  не зміна предметів, на які спрямовані дії, хоч без цього не обійтися. Зміни суб'єкта неможливі без  здійснення ним предметних дій.

Основною метою суб'єкта навчальної діяльності є розширення, збагачення його можливостей, розвиток здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями  і матеріальними предметами.

Особливості змісту та результатів  навчальної діяльності залежать від  потреб суспільства, конкретизованих  у цілях освіти. Основним джерелом змісту освіти є здобутий попередніми  поколіннями соціальний досвід.

Більшості навчальних предметів  відповідає певна галузь наукових знань. У зміст, що підлягає засвоєнню у  межах конкретної дисципліни, необхідно  проектувати не лише знання, але  й способи оперування ними.

Особливість навчальної діяльності зумовлюється місцем у ній навчального  завдання, яке є не метою, а засобом  досягнення навчальної мети (засвоєння  теоретичних знань про предмет, вироблення вмінь і навичок, розвиток інтелекту, здібностей тощо). Там, де вчитель  систематично створює у класі  проблемно-пошукові ситуації, умови  для експериментування і творчого пошуку, школярі є повноцінними суб'єктами навчальної діяльності.

Основною структурною  одиницею навчальної діяльності є навчальне  завдання, у розв'язанні якого полягає  її суть. Опановані при цьому способи  розв'язування учні згодом використовують у розв'язуванні споріднених завдань. Ці завдання задаються в певних навчальних ситуаціях і передбачають певні  навчальні дії - предметні, контрольні, допоміжні (технічні), розумові (аналіз, узагальнення,схематизація, систематизація, порівняння, класифікація тощо), особистісні (самоконтроль, самооцінка, самодіагностика, самокорекція).

Розділ II. Інтерактивні методи навчання молодших школярів

Педагогічне спілкування  має змістову і формотворчу сторони. Змістова сторона — це сфера самоут­вердження і реалізація сутнісних сил особистості, а формотворча — це способи, прийоми  здійснення взаємодії — діалогу.

Основою інтерактивного навчання є взаємодія учасників процесу  навчання, що здійснюється за допомогою  методів, які активізують педагогічне  спілкування — діалог.

2.1. Класифікація  інтерактивних методів навчання

Існують різні підходи  до класифікації інтерактивних методів  навчання. В основу класифікації дослідника М. В. Кларіна покладено принцип активності. Науковець пропонує методи фізичної, соціальної, пізнавальної активності. Так, прикладами фізичної активності є зміна робочого місця, запис, малювання тощо. В соціальну активність учні включені тоді, коли ставлять запитання, відповідають тощо. Пізнавальна активність — це доповнення учасниками викладеного матеріалу, виступ як джерело досвіду, самостійний пошук розв'язання проблеми. Звичайно всі три види активності взаємопов'язані.

 Інший принцип класифікації  ураховує ключове положення навчання, а саме взаємодії-діалогу. На  думку вченого О. В. Киричука, механізми спілкування розглядаються  як форми реалізації його основних  функцій: інформаційної, пізнавальної, мотиваційної та регулятивної.

 Інформаційні інтерактивні  методи навчання —- це способи  діалогічної взаємодії учасників  навчання з метою обміну матеріальними  або духовними цінностями.

Пізнавальні інтерактивні методи — це способи пізнавальної взаємодії  учасників з метою отримання  нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення умінь і навичок.

Мотиваційні інтерактивні методи — це способи діалогічної взаємодії  учасників навчального процесу, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до способів діяльності групи, окремих  учасників, викладача, самого себе.

Регулятивні інтерактивні методи — це способи, завдяки яким встановлюються та приймаються певні правила  діалогічної взаємодії учасників  навчання.

Дослідники О. Пометун і Л. Пироженко поділили і інтерактивні методи навчання на чотири групи: групове навчання, фронтальне, навчання у грі, навчання у дискусії.

 Групова навчальна  діяльність — це форма організації  навчання у малих групах учнів,  об'єднаних спіль­ною навчальною  метою. За такої організації  вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Таке навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формувань вмінь. До групового навчання можна віднести роботу в парах, ротаційні трійки, «Два — чотири — всі разом», роботу в малих групах, «Акваріум».

 До фронтальних інтерактивних  методів належать такі, що передбачають  одночасну спільну роботу всього  класу. Це — обговорення проблеми  у загальному колі: «Мікрофон», незакінчені  речення, «Мозковий штурм», «Навчаючи  — вчуся», «Дерево рішень» та  ін.

 До методів навчання  у грі належать імітації, рольові  ігри, драматизація. Учням надають  максимальну свободу інтелектуальної  діяльності, що обмежується лише  конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі — інструктор, суддя - рефері, тренер, головуючий, ведучий.

 Як правило, ігрова  модель навчання має 4 етапи:

• орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її ходу);
• підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);
• основна частина — проведення гри;
• обговорення.

 Метод навчання у  дискусії — важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія — широке публічне обговорення спірного питання. Дискусія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. До таких методів відносять: «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Ток — шоу», «Дебати».

 Головні організаційно-педагогічні  основи, які є спільними для  будь-яких видів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання);
• не слід висувати питання на зразок: хто має рацію, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;
• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло б статися, якби...? Чи були інші можливості, способи, дії?);
• усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;
• усі твердження учнів мають супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?»;
• дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), такі збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.

2.2. Використання  інтерактивних методів у навчанні

Для ефективного застосування інтерактивних методів, у тому числі  — й для того, щоб охопити  весь необхідний обсяг матеріалу  і глибоко його засвоїти, вчитель  має ретельно планувати свою роботу:

• використовувати методи, адекватні вікові учнів, їхньому досвідові роботи з інтерактивними мето­дами;
• дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, обміркувати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• дібрати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б учням «ключ» до засвоєння теми;
• упродовж інтерактивної вправи дати учням час обміркувати завдання, щоб вони сприйняли його серйозно, а не виконували механічно;
• враховувати темп роботи кожного учня і його здібності;
• на одному занятті використовувати один — два (максимум) інтерактивних методи;
• провести неквапливе обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі ак­туалізуючи раніше вивчений матеріал.

 Інтерактивні методики  потребують зміни всього життя  класу, а також значної кількості  часу для підготовки як учнів,  так і педагогів. Починати слід  з поступового використання цих  методів, до яких треба звикнути. Краще старанно підготувати кілька  інтерактивних занять у навчальному  році, ніж часто проводити наспіх  підготовлені «ігри».

Спочатку варто використовувати  прості інтерактивні методи — робота з парах, малих групах, «мозковий штурм».

2.3. Стратегії невеличких груп

Невеличкі групи планують здійснення рольової гри до того, як вона презентується всьому класу. Ця процедура допомагає повністю задіяти  всіх учнів.

Заняття: ситуативний аналіз, рольова гра.

Тривалість: 20 — 30 хвилин.

Основні пункти

Перед початком розробіть  ситуацію. Об'єднайте учнів у групи. Роздайте інформацію про ситуацію та роль кожної з груп. Попросіть кожну  групу обговорити та домовитися про  стратегії, якими вони будуть користуватися  у рольовій грі. Дайте їм достатньо  часу на підготовку для сумлінного розгляду їхніх ролей. Попросіть  добровольця від кожної з груп зіграти ситуацію.

Ознайомте іншу частину групи, яка складається зі спостерігачів, про те, що саме вони повинні шукати у рольовій грі. Добре, якщо спостерігачі занотовуватимуть свої спостереження  у визначеній вами формі.

Проведіть рольову гру. Проведіть  загальну дискусію після цього, включаючи  порівняння планів та очікувань групи  з тим, що відбулося насправді. Використайте нотатки спостерігачів для управління подальшими дискусіями. Узагальніть  результати рольової гри.

2.4. Мозковий штурм

Мозковий штурм є прекрасним методом для використання досвіду  учнів з метою розв'язання проблем  та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для  мозкового штурму, яких потрібно дотримуватись. Мозковий штурм спрацьовує найкраще в групах по 5—7 осіб.

Заняття: мозковий штурм.

Тривалість: різна.

Основні пункти

Чітко визначте проблему або  тему для мозкового штурму. Працюйте в колі. Виберіть лідера, який веде обговорення і заохочує появу нових ідей. Він повинен заохочувати кількість, а не якість ідей. Щоб збільшити появу нових ідей, ви можете надати учням певний час на роздуми і після декількох хвилин розпочинати знову.

Правила мозкового штурму є такі.

Жодної критики!

Запозичення інших ідей є  нормальним явищем.

Бажана велика кількість  ідей.

Оцінка приходить пізніше.

Щоб вдосконалити якість ідей, надайте час дітям, щоб вони написали свої ідеї спочатку індивідуально.

Діліться ідеями циклічно, коли окремі учасники або групи розповідають про одну ідею по черзі та ідеї не повторюються.

Мозковий штурм може бути проведеним у двох групах — тоді кожна група поширює список, який складається з огляду на список інших.