Політична концепція Гуго Гроція

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Філософський факультет

Кафедра політології

«Політична концепція Гуго Гроція»

Курсова робота

Студент-виконавець:

Хорохордін Андрій Андрійович

2 курс, 4 група, напрямок: «Політологія»

Роботу захищено з оцінкою __________

Науковий керівник:

Петренко Вікторія Василівна, канд. пол. наук, доц. кафедри політології

Члени комісії:                                                 ____________________________

_________________________________

_________________________________

«___»___________ 2014 р.

Вступ

Актуальність теми дослідження: в сучасних умовах значення міжнародного права у світовій політиці зростає з кожним днем, що обумовлено цілою низкою об’єктивних чинників розвитку суспільства. Ще ніколи світ настільки відчутно не стикався з особливостями глибокої взаємоінтеграції та глобалістичних процесів на фоні кризи інституту держави. Причому ця теза актуальна не тільки в довготривалій переспективі. Події, що прямо зараз відбуваються на українських теренах вимагають від дослідників політичної науки серйозних пошуків міцного фундаменту для розбудови спільного майбутнього.

Цими фактами викликаний неабиякий інтерес до праць Нідерландського мислителя Гуго Гроція, якого називають «батьком міжнародного права».

Спираючись на праці попередніх дослідників і систематизуючи знання з різних аспектів міждержавних відносин, Гроцій створив грунтовну працю - трактат «Три книги про право війни і миру», увага науковців до якого не стихає вже майже чотири століття.

В своїй роботі Гуго Гроцій дотримувався природно-правового напряму, вважаючи його найпринятнішим для наукового аналізу і найбільш актуально відображаючого суспільний розвиток. Цей підхід знаходить своє продовження на сучасному етапі у вигляді поширення науки про права людини та уставних документів міжнародних організацій. А принцип справедливості, який поклав Гроцій в основу своєї політичної доктрини слугує чудовою ілюстрацією того, як зменшини конфлікти і соціальне напруження між окремими групами людей.

Надзвичайним був вплив праць мислителя на подальший розвиток політичної науки: натхненні поглядами Гроція, його послідовники – Самюель Пуфендорф, Християн Томазій, Емер де Ватель розвивали й поглиблювали теорію міжнародного права. Їх надбання належить до «школи чистого природного права».

Проте, політична думка Гроція торкається не тільки сфери законів. Знаменитий нідерландець збудував цілісну державну концепцію, що охоплює більшість аспектів фунціонування державного механізму.

Варто не забувати, що за радянських часів відношення до робіт Гроція було упередженим. Його доктрина, як така, що на думку науковців цієї епохи,  сприяла поширенню «буржазної хвороби», по можливості, ігнорувалася. З цим пов’язана наявність великої кількості «білих плям» у його вченні. Таким чином, в незалежній Україні і навіть загалом у сучасному світі інтерес до праць відомого нідерландця зростає з цілком об’єктивних причин.

Мета роботи – в повному обсязі відобразити сутність політичної концепції Гуго Гроція. Для здійснення мети були поставлені такі завдання:

• Проілюструвати історичні умови, в яких Гуго Гроцій почав свою політико-правову діяльність;
• дати вичерпний аналіз Гроцієвської концепції природного права;
• вивести основні структурні положення державної моделі на основі політичних поглядів мислителя;
• дослідити вчення Гуго Гроція у розрізі міжнародних відносин;
• проаналізувати концепцію «справедливої війни», запропоновану Гроцієм, як засобу зменшення соціальної напруженості та уникнення конфліктів.

Об’єктом дослідження курсової роботи стали міжнародні відносини в Європі на стику Середньовіччя та Нової епохи, що отримали відображення в працях Гуго Гроція

Предмет дослідження -  політичні погляди Гуго Гроція, його вчення про природне право та комплексні закономірності ведення міжнародних відносин.

Наукова розробка проблеми: в дослідженні реалізовано комплексний підхід до аналізу літератури – використані першоджерела, а також наукові посібники, й аналітичні статті як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

Структура роботи: Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 24     сторінки. Кількість використаних джерел – 16.

Зміст

  
Розділ 1. Історичний контекст та початок політичної діяльності Гуго Гроція

Наприкінці 15-16 ст. в Нідерландах відбувалося розкладання феодальних відносин, йшов процес так званого первісного нагромадження, зароджувався капіталістичний спосіб виробництва. Швидко розвивалися капіталістичні мануфактури, відбувалися докорінні зміни в структурі аграрних відносин, склалися райони торгового землеробства. Формувався клас буржуазії, зароджувався пролетаріат. Головним гальмом подальшого розвитку капіталізму був гніт іспанського абсолютизму, що експлуатувало економічно і мучити політично Нідерланди в інтересах реакційного іспанського дворянства і династії Габсбургів. Головною опорою іспанського абсолютизму і феодального ладу в країні служила католицька церква. Соціально-політичні вимоги революційної частини нідерландської буржуазії і народних мас виділилися в форму реформаційного вчення - кальвінізму. Економічні перетворення стали рушієм перетворень і в релігійному, і в державному житті.

Гострі соціальні конфлікти ставали неминучими. Вони вилилися в ряд повстань. Найбільш великими були народний рух 1534- 1535 р.. у північних провінціях під керівництвом революційних анабаптистів і Гентское повстання 1539-1540 р. Обоє вони відрізнялися великою гостротою й складністю соціальних протиріч, які позначилися й у роки революції [2, c. 173-175].

Нові часи потребували нової ідеології. Класичним втіленням нового світогляду стала теорія природного права. Вона почала оформлюватись у XVII столітті й одразу ж отримала широке визнання.

Тим часом Голландія перебувала в стані війни з Іспанією і Португалією (оскільки остання була приєднана до володінь іспанських Габсбургів Філіпом II в 1581 р. на основі особистої унії). В 1603 році, в момент, коли Гуго Гроцій вже працював офіціальним історіографом Голландської держави, завантажене судно - португальська каррака «Санта Катаріна» - була захоплена адміралом Якобом ван Хемскерком. Вона мала водотоннажність 1500 тонн і перевозила вантаж китайського фарфору, проданого потім на торгах в Амстердамі за 3,5 млн гульденів. Ван Хемскерк служив в Об'єднаній Амстердамської Компанії (яка входила до Голландської Ост-Індської компанії), і, незважаючи на те, що він не був уповноважений ні компанією, ні урядом використовувати силу, багато хто з акціонерів жадали залишити принесені судном багатства. Не тільки правомірність збереження призу була спірною з точки зору голландських законів, а й група акціонерів компанії також виступала проти силового захоплення, грунтуючись на своїх моральних позиціях, і, звичайно ж, португальці вимагали повернення вантажу. Результатом скандалу були публічні судові слухання і гостра суспільна (у тому числі, міжнародна) полеміка з приводу даного питання. Суперечка набула такого розголосу, що представники компанії звернулися до Гроція , щоб той підготував захист для виправдання захоплення.

Результатом творчих зусиль Гроція в 1604-1605 роках став об'ємний, теоретично обгрунтований трактат, який він попередньо назвав «De Indis» («Про Індії»). Слідуючи за стопами Франсіско де Віторія, Гроцій шукав грунт для захисту захоплення в принципах природного права, в принципі справедливості, який, на його думку, був нівельований португальцями, що давало підставу голландцям звернутися до сили. У цьому він зайшов далі, ніж того вимагала справа - його цікавила глибина проблеми і правомірність війни в цілому. Трактат не був опублікований повністю під час життя Гроція . Рукопис був виявлений ​​у майні Гроція і опублікований в 1864 р. під назвою «De Jure Praedae commentarius» («Коментарі про право видобутку»). Тим не менш, одна (дванадцята) глава цього трактату була опублікована у вигляді памфлету під назвою «Mare Liberum» («Вільне море») в 1609 році, а принципи, які Гроцій розвинув у цій роботі, поклали основу його зрілій роботі, присвяченій міжнародному праву, «De jure belli ac pacis» («Про право війни і миру») ( 1625 р.).

Таким чином, у «Mare Liberum» Гроцій сформулював новий принцип , що море було міжнародною територією, і всі народи вільні у використанні його для мореплавних торгівлі. Гроцій, заявляючи про «вільне море», надавав відповідне ідеологічне виправдання для політики Голландії. [5, c. 114 - 115]

Розділ 2. Сутність природного права

У результаті успішної боротьби проти гніту іспанського короля і феодалів Нідерланди добилися незалежності і створення республіки. Між групами городян і дворянства Нідерландів йшла боротьба за владу, нерідко у формі зіткнень кальвіністських сект. Взявши участь в цій боротьбі, Гроцій був засуджений прихильниками ворожої угруповання і, уникаючи покарання, змушений виїхати до Франції. Там він написав знаменитий трактат "Про право війни і миру. Три книги" (1625 р.).

Мета трактату - вирішення актуальних проблем міжнародного права. Розбір теоретичних проблем війни і миру зажадав вирішення більш загальних питань про право, справедливість, їх джерела, форми існування, методи вивчення. В результаті Гроцієм була розроблена політико-правова доктрина, заснована на новій методології, яка містить оригінальні рішення ряду проблем загальної теорії права і держави, а також деякі радикальні для того часу програмні положення.

Вихідний пункт навчання Гроція - природа людини, соціальні якості людей. Слідом за Арістотелем Гроцій поділяв право на природне і встановлене волею. Найкращий поділ права у прийнятному значенні, відзначав він, запропоновано Арістотелем, згідно з яким, з одного боку, є природне право, а з іншого - право, встановлене волею, що його Гроцій називав законним правом.

Джерелом природного права є людський розум, в якому закладено прагнення до спокійного спілкування людини з іншими людьми. На цій основі Гроцій визначає приписи природного права (вимоги розуму), до яких відносить "як утримання від чужого майна, так і повернення отриманої чужої речі і відшкодування витягнутої з неї вигоди, обов'язок дотримання обіцянок, відшкодування шкоди, заподіяної з нашої вини, а також відплата людям заслуженого покарання" [2, с. 163].

Установлене волею право (воно ділиться на людське і божественне) має відповідати приписам природного права.

Гроцій писав, що він не прагне зачіпати пекучі питання сучасності й майбутнього. Проте вже вихідна, стрижнева категорія його доктрини - поняття і зміст справедливості і природного права - розкривається через ті політичні інститути, втілення яких в законодавстві мало першорядну важливість для становлення громадянського суспільства і для розвивається буржуазії. "Суспільство, - стверджував Гроцій, - переслідує ту мету, щоб користування своїм надбанням було забезпечено кожному спільними силами і за загальною згодою". Тому справедливість як умова гуртожитку "цілком полягає в утриманні від посягань на чуже надбання" [11, c. 380]

Мати природного права - це сама природа людини. Також природне право визначалося ним як припис здорового глузду. Згідно з цим приписом, та чи інша дія - залежно від її відповідності чи суперечності розумній природі (тобто вимогам, природі розуму) — визначається або морально необхідною, або морально хибною. Це тому, що природне право, за твердженням Гроція, не залежить не тільки від свавілля людей, а й від волі Бога. Воно зовсім не будь-чия вигода, інтерес чи воля, а сама розумна природа людини як соціальної істоти.

З вищесказанного стає зрозуміло, що спільне життя, з якого беруть початок всі взаємини між людьми, криється в глибших властивостях людської природи. Усвідомлюючи це, він наполягав на тлумаченні прагнення до гуртожитку не як простий факт, а як розумну потребу людини, що знаходить початок в його раціональному єстві, в інстинкті самозбереження. Так чи інкаше, з робіти мислителя ми маємо лише натяки з цього приводу, в повному обсязі ця тема була розрита із розвитком науки, що має назву «філософія права». [9, c. 163 – 164]

Торкаючись майнових відносин людей, Гроцій зупинився на обставинах виникнення в людському суспільстві власності. Останню він не вважав природним правом, властивим людині від самого початку. Первісний стан людей, на його думку, характеризувався наявністю спільності майна. Приватна власність виникла в пізніший період, коли згоду між людьми було порушено честолюбством, браком справедливості, взаємною неприязню. Настав неминучий перехід від спільності майна до приватної власності.

Отже, природне право стає основою, що слугувала формуванню принципів міжнародних відносин. Розглянемо їх детальніше

Розділ 3. Концепція держави за Гроцієм

Державу Гроцій визначав як “совершенный союз свободных людей, заключенный ради соблюдения права и общей пользы”. [10, c. 47]

Ознакою держави є верховна влада, невід’ємними атрибутами якої Гроцій, подібно Бодену, називав законодавчу владу (видання законів як у релігійній, так і у світській), інститут правосуддя. До цього ж списку входить апарат для призначення посадових осіб та керівництва за їх діяльністю, податковий орган. Окремим пунктом йдеться про дипломатичні органи, які вирішують питання війни і мир, та кладання договорів між державами.

У ілюстрації державотворчої концепції Гроція, і як такої у теорії, ключове місце посідає питання про носія верховної влади, а отже, й про форми правління. Слід одразу зазначити, що в цьому аспекті філософ не був категоричним. Як стверджує Гроцій, і як стає зрозуміло з його договірної теорії, кожна існуюча форма правління має своїм джерелом суспільний договір, тому носієм суверенітету є особа, або група осіб, або збори чи поєднання осіб та зборів, що володіють атрибутами верховної влади. Носії верховної влади представляють державу не тільки в міжнародних зв'язках, а й у відносинах з власним народом.

При створенні держави народ міг обрати будь-яку форму правління. Але, обравши її, жителі держави мають підкорюватися волі правителя (в конкретному випадку, монарха, бо саме на цей тип державного устрою акцентував увагу мислитель). Пояснення шукаємо ще в античних витоках концепції, яка стверджує, що будь-який договір, в даному випадку, доручення владних повноважень верховному правителю, повинен завжди виконуватися.

З цих позицій правомірною є, фактично, будь-яка існуюча (говорячи сучасною мовою, легальна) державна влада і устрій.

Однак, ці погляди також піддалися корегуванню автором. Він стверджує, що за кричащих умов все ж можна змінити владу (явно або неявно), це право залишено за народом у суспільному договорі.

По-друге, що ще важливіше, за особливих обставин право народу перетворити державу випливає із суті суспільного договору. Оскільки при укладанні суспільного договору люди навряд чи поклали на себе "суворий обов'язок за всіх обставин віддати перевагу смерті над необхідностю збройного опору насильству посадових осіб", піддані мають право вважати суспільний договір розірваним у випадку "крайньої необхідності", "великої і явної небезпеки", що загрожує підданим зі боку правителів держави. [1, c. 318, 322]

До таких випадків належить той, коли "цар, пройнятий чисто ворожим духом, замислює загибель всього народу". Зокрема, помічав Гроцій, явно маючи на увазі боротьбу Нідерландів проти гніту феодальної Іспанії, правомірним може вважатися опір монарху, якщо "заради благополуччя одного народу він задумає загибель іншого, щоб влаштувати там колонії".

Окрему увагу в розгляді концепції держави Гроція, слід звернути на міжнародні відносини саме з позицій конкретної держави та існуючого в ній ладу (Теоретичні аспекти міжнародних відносин детальніше описані в . Головною причиною написання «трьох книг про право війни і миру" було прагнення Гроція довести, що під час війни глас закону не заглушається гуркотом зброї. Природне право зберігає свою дію і під час війн, про що , сумував Гроцій , нерідко забували його сучасники :

“Я был свидетелем такого безобразия на войне между христианами, которое позорно даже для варваров, а именно: сплошь и рядом берутся за оружие по ничтожным поводам, а то и вовсе без всякого повода, а раз начав войну, не соблюдают даже божеских, не говоря уже о человеческих, законов, как если бы в силу общего закона разнузданное неистовство вступило на путь всевозможных злодеяний”. [2, с. 166]

Оскільки війнам між державами з тих чи інших причини запобігти неможливо, то вони, за глибоким переконанням Гроція, повинні вестися відповідно до принципів права і гуманності. Гроцій вступає в суперечку з тими, хто стверджує, ніби в міжнародних відносинах все вирішує сила і що під час війни всі закони припиняють свою дію. Він намагається інакше вирішити проблему співвідношення війни і миру. Вирішення цієї глобальної проблеми стикалося з розв'язанням питання про те, чим узагалі є право. Працюючи над цим, Гроцій висловлює думку про існування двох видів права: норм, що виникли «шляхом встановлення», і норм, що випливають «із самої природи». Неважко зрозуміти, що Гроцій має на увазі ідею про існування так званого природного права. «Матір'ю природного права є сама природа людини», — стверджує Гроцій. Це право не залежить не тільки від людської сваволі, але й від волі бога.

Розвиваючи цю думку, Гроцій зауважує, що норми природного права не розходяться з волею бога. Більше того, бог вимагає їхнього виконання. Джерелом природного права Ґроцій вважає, як зазначалося вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагнення людини до спілкування. Принципи природного права відповідають основним потребам співжиття людей. Це право випливає зі здорового глузду, котрим та чи інша дія, в залежності від її відповідності або протиріччя розумній природі людини, визнається або морально ганебною, або морально необхідною.

Водночас необхідно підкреслити, що вчення про походження держави з суспільного договору не виражено у Гроція з такою визначеністю, як у його послідовників - Гоббса, Локка, Руссо, і в цьому немає нічого дивного, бо він був одним із ранніх представників цього вчення. Зате Гроцій багато уваги приділяв питанням верховної влади і державного суверенітету. Як і Ж. Боден, Гроцій розвивав таке вчення про державний суверенітет, яке виправдовувало надання широких повноважень правителям і незалежність їх від народу у вирішенні багатьох найважливіших питань життя держави.

Але теорію державного суверенітету філософ розробляв в основному стосовно не до республіканських, а до монархічних порядків, які в той час певні кола буржуазії ще вважали для себе прийнятними. Абсолютизм у ряді європейських країн іще не зжив себе і певною мірою сприяв ростові буржуазних елементів.

Рушієм, який урухомлює весь державний організм, є, за вченням Гроція, верховна влада, дії якої не перебувають під будь-чиїм контролем і не можуть бути скасовані ніким, опріч самого носія вказаної влади або його наступника. Загальним носієм верховної влади, суверенітету мислитель вважав державу в цілому. На цій підставі він заперечував думку про те, що верховна влада скрізь та без винятку належала народу і що народ у випадку зловживання володарем своєю владою міг його скинути й покарати.

Гроцій допускав, що колись народ був сувереном, але, зіткнувшись із певними обставинами, повністю передав владу над собою одній особі або декільком особам без збереження за собою хоча б найменшої частки цієї влади. Такими обставинами могли бути: крайня небезпека, якої не можна було уникнути інакше, або гостра потреба в засобах існування, яку в інший спосіб не можна було задовольнити, і под. Щоб підсилити свої докази, мислитель навіть звернувся до промови римського імператора Валентиніана перед солдатами: «Вибрати мене вашим імператором, солдати, було у вашій власті, але після того, як ви мене вибрали, те, чого ви вимагаєте, залежить не від вашого, а від мого свавілля. Вам як підданим належить коритися, мені ж належить міркувати про те, як мені діяти».

Після розгляду питання про сутність і носія верховної влади Гроцій поставив питання про способи володіння нею. Мислитель розрізняв володіння владою на правах повної власності й на правах узуфрукта. На правах повної власності верховна влада може бути набута у спосіб війни та за деяких інших обставин. Держави з такою владою Гроцій називав вотчинними. їхні зверхники аж ніяк не були зв´язані волею народу і могли розпоряджатися країною на свій розсуд - аж до відчуження управління кому завгодно.

Верховною владою на правах узуфрукта володіли особи, які ставали правителями безпосередньо в результаті народного обрання. Голови таких монархій не мали права відчужувати без згоди народу своїх повноважень. Крім того, якщо в таких монархіях вибраний монарх помирав і припинялася династія там, де існував перехід престолу за спадком, верховна влада поверталася народові.

Сказане свідчить про те, ще Гроцій у розгляді деяких проблем визнав за народом певні права зі здійснення влади в державі. Тому необхідно зупинитися на міркуваннях філософа з приводу права народу повставати проти своїх правителів.

Оголошуючи головним у державних справах дотримання порядку владарювання і підкорення, мислитель доводив несумісність цього порядку зі свободою приватних інтересів. Заперечуючи в принципі право підданих чинити опір правителеві, який допускав зловживання, виконуючи функції публічної влади, Гроцій вніс у цю концепцію деякі корективи в дусі юридичного світогляду, а саме: народ може змінити спосіб правління, якщо це право залишено за ним суспільним договором. Народ може вважати суспільний договір розторгнутим у випадку явної небезпеки, яка загрожує йому внаслідок насильства начальницьких осіб. До таких випадків він відносив той, коли цар (король), пройнятий ворожим духом, готував загибель усього народу. «Не можна припустити,- писав Гроцій,- щоб з укладенням договору про утворення держави люди вирішили надати перевагу смерті, ніж чинити опір властям у подібних ситуаціях». У цім випадку філософ мав на увазі боротьбу Нідерландів проти гніту феодальної Іспанії, коли монарх Іспанії заради благополуччя одного народу задумав загибель іншого, щоб утворити там колонію.

Наведено у трактаті й деякі особливі випадки, коли дозволялося чинити опір правителеві. Зокрема, піддані могли би перешкодити відчуженню повноважень із управління країною в тих монархіях, які початково виникли в результаті обрання народом певної особи на царство і голови яких володіли владою на правах узуфрукта. [15, c. 163]

Правомірним був би також опір узурпаторові, коли владу було захоплено протиправною війною. Тож мислитель, хоч і в досить обмежених межах, але визнавав за народом право на повстання, рамки якого значно розширили ідеологи наступних епох.

Отже, гроцієвська держава постає в нашій уяві у якості сучасної конституційної монархії, в якій правитель має досить широкий спектр повноважень, але його дії обмежені законом, що був схвалений в інтересах більшості.

.

Розділ 4. Теоретичні засади міжнародних відносин

Гуго Гроцій виділяє міжнародні відносини в самостійну науку, дає назву «найшляхетніша частина юриспруденції».

До теоретичних засад міжнародних відносин у Гуго Гроція можемо включити аспекти ведення, класифікації та методів уникнення війн, ведення дипломатичних взаємовідносин між державами, сукупність теоретично обгрунтованих нормативних актів, що регулюють міжнародну взаєиодію за великою кількістю аспектів – від теориторіального аспекту, наприклад, регулювання морських кордонів, закінчуючи етичними нормами взаємодії між різними представниками мультикультурного (вже навіть на той час) світу.

У першому пункті «Пролегоменів» автор зазначає, що міжнародне право - це право, яке визначає відносини між народами і правителями. Він робить підсумовує, що в міжнародному праві дієвими є, по-перше, норми природного права, і по-друге, норми позитивного права (міжнародні угоди)

Особлива увага приділяється праву війни. Війна - стан боротьби силами, війна є і природним правом («кожен є носієм права на відображення заподіяного насильства»). Але, в цьому контексті ключовим є слово «відображення», оскільки йдеться про те, що насильство може бути виправданним тільки у випадку відповіді на таке ж насильство.

Чи не найдетальнішу увагу мислитель звернув на методи та типи війн. Це можна пояснити тим, що сучасна Гроцію епоха було досить насичена збройними конфліктами. Все його життя пройшло в межах Вісімдесятилітньо революції між Іспанією та Нідерландами. То ж не дивно, що пошук способів уникнення збройних конфліктів посів серйозне місце в його працях.

Отже, Гуго Гроцій класифікує війни наступним чином:

За формою:

• Публічні
• Приватні
• Змішані

До публічних належать неурочисті та урочисті. Різниця між ними полягає в тому, що урочисту війну веде особа, наділена верховною владою в країні, і, відповідно, неурочисті – будь-якою іншою особою, наділеною державною владою. Приватна війна - війна, яка ведеться окремою групою осіб. Вони можуть не мати прямого доступу до державної влади, але загалом здатні впливати на суспільне життя в межах тієї чи іншої країни/теориторії. Джерелом приватної війни завжди є конфлікт особистих майнових або немайнових інтересів.

За формою мислитель ділить війни на:

• справедливі (які, в свою чергу бувають або оборонними, або слугують відповіддю на правопорушення);
• несправедливі (загарбницькі) - протиправні діяння, що порушують принципи природного і волеустановленного права. [12, c. 4 – 8]

Дослідник також вводить категорію відповідальності за несправедливу війну. Повна відповідальність за відшкодування збитків лягає на плечі того, хто розпалює несправедливу війну. Це економічне обмеження було покликане на зменшення війн-експансій та як інструмент тиску на політичного агресора.

Перемир’я - кінцева мета будь-якої війни. Для підтримки миру Гуго Гроцій пропонував укладати договори і заснувати авторитетний орган для вирішення спорів. [14, - 5.]

Гуго Гроцій заснував ряд понять міжнародних правовідносин:

Інститут нейтралітету - збереження нормальних відносин з воюючими державами при відмові від військової допомоги. Воюючі держави поважали інтереси нейтралів і відшкодовували заподіяний їм збиток.

Репресалії - порушення прав держав у відповідь на насильницькі/протиправні дії іншої держави, але без застосування насилля. Наприклад, замороження банківських рахунків чи вантажів у відповідь на несправедливу агресію. В сучасній мові словом с подібним лексичним заченням є слово «санкції», що в наш час значно розширили межу своєї можливої дії.

Дипломатичний імунітет - поширюється на осіб, яких відправляють один до одного володарі верховної влади. Свита посла користувалася особистою недоторканністю.

Висновок

Отже, через призму праць Гуго Гроція, в роботі було порушено декілька важливих для вивчення історії політичних вчень питань:

Розглянутий історичний контекст праць відомого Нідерландського дослідника. Гуго Гроцій народився на одній з найяскравіших сторінок історії Голландії – під час буржуазної революції, інтересам якої слугувала перша його грунтовна праця – «Вільне море». Вона містила грунтовне пояснення права Нідерландів вільно користуватися водними ресурсами, що згодом дозволило невеликій західноєвропейській країні претендувати на лідерство у морі.

Проаналізовано сутність Гроцієвської концепції природного права. Визначено, що не дивлячись на те, що мислителю помилково приписують «батьківство теорії природного права», Гроцій був став із перших, хто використав власноруч систематизовану природно-правову концепцію для обґрунтування переходу людства на новий, післяфеодальний ступінь.

Визначений механізм функціонування держави за Гуго Гроцієм. Дослідник пояснює виникнення держави з допомогою договірної теорії, вважаючи найкращою формою регуляції міжособистісних і міждержавних відносин –закон, заснований на природно-правових засадах.

Також в роботі були досліджені прогресивні для свого часу засади міжнародного права, сформульовані Гроцієм. Він став людиною, що найповнішим чином змогла систематизувати актуальні знання у галузі міжнародно-правових відносин, додавши до них свої власні погляди, які значно вплинули на розвиток цієї науки його наступниками.

Проведений аналіз концепції справедливої війни. Цій проблематиці надано чимало уваги в роботах Гроція – він здійснив класифікацію війн за кількома критеріями, винайшовши при цьому алгоритм, що дозволяє провести логічну лінію між мотивами війни, її типом та необхідним типом реакції.

Таким чином, відомий Нідерландський мислитель Гуго Гроцій створив насправді унікальну концептуальну систему політичних поглядів, які набули широкого використання у міжнародному праві, політології та ін.

Саме на Гроцієвському політичному баченні були засновані ідеї представників школи «чистого природного права», які стали розробниками сучасної нам дисципліни – міжнародного права.