Політичний дискурс
ВСТУП
Сьогодні політичний дискурс став знаряддям різних політичних кіл. На його створення витрачаються величезні кошти та зусилля. Політичні тексти соціально обумовлені. Особлива мова, що використовується при написанні політичних текстів, вимагає постійного вивчення й опису. Політичний дискурс-аналіз являє собою складну систему роботи з текстом.
Політичний дискурс - це сукупність «всіх мовних актів, що використовуються в політичних дискусіях, а також правил публічної політики, освячених традицією і перевірених досвідом» [1, с. 6].
Актуальність даної теми обумовлена інтенсифікацією міжнародної інтеграції у сфері політики та соціального життя, і, у зв'язку з цим, необхідністю адекватного, коректного перекладу політичного дискурсу для ефективної міжнародної політичної взаємодії.
Мета роботи – розглянути політичний дискурс, вивчити його лінгвістичні особливості, дослідити практику перекладу лексики політичного дискурсу.
В рамках
цього дослідження, для
1)вивчити різні підходи до тлумачення поняття «політичний дискурс»;
2)вивчити лінгвістичні особливості політичної мови;
3)розглянути комунікативний та прагматичний аспекти перекладу текстів політичного дискурсу.
Об'єктом дослідження є англомовні та україномовні тексти політичної сфери.
Предмет дослідження:лексика політичного дискурсу і прояв її особливостей в практиці перекладу, як засобу міжкультурного спілкування.
Методика дослідження: робота виконана комплексною методикою на основі порівняльного аналізу текстів.
1 ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА
Науковці аналізують різні аспекти функціонування мови в політиці, відтак термін «політична мова» став уже звичним. Проте дослідники й досі не виробили єдиного підходу до розуміння цього феномена. Навіть термін «політична мова» не є на сьогодні загальноприйнятим. Тому існує необхідність визначити сутність політичної мови, її особливості, з’ясувати основний зміст цього поняття та уточнити термінологію, пов’язану з ним.
У літературі, у зв’язку з розглядом політичної мови, іноді вживаються такі терміни, як «спеціальна мова політики» або «функціональний стиль політики». Та на думку, наприклад, німецького дослідника В. Шмідта обидва ці терміни мають досить суттєві вади: хоча для мови політики безумовною є наявність спеціального словника, та все ж він відрізняється від інших спеціальних мов цілою низкою особливостей, основна з яких полягає в тому, що спеціальний словник політики використовується не тільки в політичних текстах, але і в різних сферах повсякденного життя. Крім того, політичні тексти можуть належати до різних жанрів, що, у свою чергу, обумовлює існування різних стилів у межах політичної мови. Отже, вважає В. Шмідт, найточніше зміст цього феномена відображають такі терміни, як «спеціальний словник політики» та «мова політики». Перший термін включає всю термінологію міжнародних відносин і сферу економіки, реалії внутрішньополітичного та економічного життя, визначення, пов’язані з політичним устроєм і суспільно-політичним життям окремих держав. Термін же «мова політики» об’єднує спеціальний словник політики і особливий, прагматичний аспект його застосування [10, с.60-73].
Дехто з науковців, досліджуючи проблеми функціонування політичної мови, вживає для означення цього феномена термін «політичний дискурс». Оскільки це поняття застосовується дуже часто, то й потребує додаткової уваги. Загалом, поняття «дискурс» – це один з найбільш багатозначних термінів, які використовуються в гуманітарних науках, що прямо чи опосередковано вивчають функціонування мови. Популярність його в різних науках обумовила ситуацію, яка полягає в тому, що загальновизнаного й чіткого визначення дискурсу, яке б охоплювало всі випадки його вживання, немає.
Термін «дискурс» потрапив до широкого наукового вжитку, зокрема, й до політологічного, з лінгвістики за безпосередньої участі М. Фуко, Р. Барта, Г. Маркузе десь наприкінці 1950 – початку 1960-х років. У праці «Міф сьогодні», яка вийшла 1956 року, Р. Барт ще не вживав терміна «політичний дискурс», проте вже використовував термін «дискурс». Часто на початку 1960-х років це поняття з’являється і в працях М. Фуко. В. Долгих припускає, що термін «політичний дискурс» набуває всесвітнього наукового поширення з виходом праці Г. Маркузе «Одновимірна людина: дослідження ідеології розвиненого індустріального суспільства» (1964 р.) [7,с.121-125]. В ній йдеться про «універсум політичного дискурсу» як про даність, яка є сама собою зрозумілою, хоча Г. Маркузе так і не розкриває його змісту. У М. Фуко про «політичний дискурс» йдеться в працях, що виходять з 1966 року. У нього він співіснує поряд з іншими видами дискурсу (науковим, релігійним, економічним тощо). Загалом же розуміння М. Фуко дискурсу та його політичного характеру в значній мірі визначило розуміння цього поняття і межі його використання в подальшому іншими дослідниками.
Сучасні науковці пропонують різні визначення політичного дискурсу. О. Гайдулін зазначає, що політичний дискурс, як правило, розуміється «як практичне структурування вербально-смислової реальності через комунікативну взаємодію суб’єктів владних інтенцій у політичній реальності» [5,с.23-25]. На його думку, політичний дискурс – це вербалізація політичних ідей для їх реалізації у політичній дії.
Е. Шейгал вважає, що під політичним дискурсом слід розуміти «будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких належить до сфери політики» [17, с.367]. На думку Н. Герасименко, про політичний дискурс можна говорити як про «суму мовних утворень у певному паралінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань, включно з негативними її проявами (ухиляння від політичної діяльності, брак політичних переконань)» [6,с.22].
А. Бєлова вважає, що політичний дискурс існує в усній і письмовій формі. До усної форми можна віднести публічні виступи політиків високого рангу, їх інтерв’ю, виступи на радіо і телебаченні, прес-конференції, парламентські дебати, блоки політичних новин у теле- та радіопередачах. До письмової форми політичного дискурсу належать різні документи – договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новин у пресі й такі форми політичної реклами, як політичні плакати і листівки [4,с.311].
Усі ці визначення можна віднести до широкого розуміння політичного дискурсу, для якого характерне включення до цього поняття будь-якого актуального використання мови в соціально-політичній сфері, тобто політичний дискурс – це слово про політику, система суджень, наповнених політичним змістом. Згідно з вузьким розумінням, політичний дискурс – це лише дискурс політиків. Його складають урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми та виступи політиків.
- КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУ
РСУ
З’ясувати сутність політичної мови неможливо без визначення її видів. Але й це не просте питання. Німецький дослідник В. Бергедорф включає до складу політичної мови такі підсистеми: мова законодавства та адміністративно-правова термінологія, адміністративна мова чи мова управління, мова переговорів, мова політичного виховання, мова політичної пропаганди [13,с.400].
2.1 Класифікація політичної мови за М.Едельманом
Американський дослідник М. Еделман, встановивши взаємозв’язок між стилістичними структурами політичної мови та її політичними цілями виокремив чотири основні різновиди політичної мови на основі політичної стилістики: мову умовлянь, мову закону, адміністративну мову та мову угод [15,с.142-163].
- Загальнонауковий підхід до класифікації політичної мови
В залежності від форми функціонування і передачі інформації, політичну мову можна поділити на вербальну – мову слів та символічну – мову спеціальних знаків, умовних сигналів, емблем, ритуальних дій тощо. Політична мова поділяється також на спеціальну професійну мову політичних відомств (інструкцій, переговорів, розпоряджень, листування тощо) та загальнозрозумілу і більш доступну мову публічних політичних виступів (політичної інформації, доповідей, повідомлень, мітингів, парламентських дебатів тощо).
- Власна класифікація політичної мови на основі опрацьованого матеріалу
Проаналізувавши та узагальнивши попередні класифікації ми хочемо запропонувати свою класифікацію. На нашу думку, до політичної мови можна віднести:
- мову публічних виступів політичних діячів у різних її проявах (заяви, інтерв’ю, радіо- і телезвернення, прес-конференції, радіо- і теледебати);
- мову функціонування політичних інститутів (мова урядових засідань, партійних з’їздів тощо). Особливо тут привертає увагу парламентська мова, головна складова якої – мова дебатів;
- мову політичної пропаганди і політичної реклами як в усній, так і в письмовій формі (у першу чергу – мова листівок, плакатів, радіо- та відеороликів);
- мову політичних документів (закони, договори, угоди, меморандуми, декларації, програми і статути політичних партій, протоколи засідань);
- мову засобів масової інформації (мова передач на політичні теми, блоки політичних новин на радіо і телебаченні, рубрики, які відводяться політичним подіям у пресі, статті на політичні теми, заяви політичних коментаторів та оглядачів, матеріали спеціалізованих видань стосовно різних аспектів політики тощо;
- мову виборів, у якій перетинаються й іноді набувають своєрідного значення згадані вище різновиди політичної мови.
- ВІДМІННОСТІ АНГЛОМОВНОГО І УКРАЇНОМОВНОГО СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ
, ЗУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ ЕКСТРАЛІНГВІ СТИЧНИХ ЧИННИКІВ
Політичний дискурс утворився внаслідок бурхливого розвитку міжнародних контактів, становлення незалежних держав, зміцнення культурних і політичних зв'язків. Внаслідок цього розвитку і сформувалися особливості політичного дискурсу українських провідних діячів політики, так само і англійських та американських, які обов’язково слід враховувати під час перекладу. Адже передача екстралінгвістичних аспектів будь-якого тексту чи дискурсу становить мету перекладача, іноді надзвичайно важливу для правильного сприйняття та розуміння реципієнтом отриманого повідомлення.
Невпинно зростаюча роль
політиків у вирішенні
Для того, щоб зрозуміти основні характеристики англомовного та україномовного політичного дискурсу слід провести аналіз і виділити основні відмінності між ними, що безперечно допоможе перекладачеві направити переклад того чи іншого політичного дискурсу у правильне русло.
Як нам відомо, кожен народ окремої країни має свою культурну спадщину, історію розвитку, соціальний устрій, що протягом років у своїй сукупності і формує його менталітет, зумовлюючи психологічні особливості сприйняття життя, чинить безперечний вплив на його свідомість і утворює значним чином модель поведінки у своїй країни, тим самим визначаючи соціальну поведінку, соціальні прагнення, рівень домагань. Усе це у кінцевому рахунку утворює картину політичного життя країни кожного члена нації. Тим самим окремий народ очікує і потребує певних дій від політиків, що і є ключовим для політичного діяча під час формування агітаційної програми і конкретно промови. Український народ і американський чи англійський значно відрізняються своїм менталітетом, історією, традиціями, що і відображається у політичному дискурсі як і в інших сферах життя. Безперечно існують спільні риси, схожі особливості для політичного дискурсу як комунікативного та лінгвістичного явища, але прагматичний ефект, і мовні засоби досягнення кінцевої мети промови і виконання результату відмінні. Тож далі, розглядатимемо український та американський дискурс, з метою виділення основних відмінностей та взагалі особливостей, і їх важливість для здійснення перекладу.
Як зазначає К. С. Серажим у своїй статті «Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону» докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації [14].
На ритуалізацію політичної мови в радянські часи цілком слушно вказують А.Н. Баранов і Е. Г. Казакевич. На їхній погляд, ритуалізація мови є неодмінною умовою функціонування політичної культури, основаної на тому, що супер-его «народ» займає в політичному дискурсі, тобто в ситуації політичної комунікації, одночасно два місця – і суб'єкта («від імені якого усе робиться»), й адресата («в ім'я якого усе робиться»). У політичній культурі такого типу «досягнення згоди відсувається на задній план, а то й зникає взагалі - домовлятися ні з ким» [3, с. 14]. Іншими словами, в доперебудовні часи політична мова не виконувала функції засобу комунікації, отже, повноцінного політичного дискурсу як такого не існувало. А.Н. Баранов і Е.Г. Казакевич формулюють цей факт так: «у політичному дискурсі «народ» як супер-его був поданий у вигляді окремих неавтономних псевдополітичних суб'єктів, що не перебували в реальному діалозі, але імітували його, мимоволі ритуалізуючи політичну комунікацію» [3, с. 15-16]. Справжній політичний дискурс став можливим лише у посттоталітарну добу.
Негнучкість і формальність як визначальні ознаки радянського політичного дискурсу визначає О.В. Какоріна; за її спостереженнями, радянський політичний дискурс (особливо в період від середини 60-х - до середини 80-х років) становив собою неприродно стабільну систему. Коло тем було заздалегідь задане, оцінки були соціально санкціоновані, існувала вироблена система фразеологічних засобів, використовувалися відібрані в ході становлення традиції способи - кліше [8, с. 18].
Для мови наших днів характерним є розвиток тенденцій, що з'явилися у період перебудови. Комунікація стає адресною, діалогічною. На зміну «розмитому» «ми» приходить конкретне «я». Повертаються лексеми, що у радянський період вийшли зі щоденного вжитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони позначали в українському минулому (віче; правиця (праве крило парламенту). Актуалізації «застарілої» лексики великою мірою сприяє відродження духовних традицій, культурник цінностей і суспільних реалій, які були втрачені чи заборонені у добу тоталітаризму. З іншого боку, значна частина політичної лексики, що донедавна становила поняттєву основу політичного дискурсу, перейшла у розряд потенційних історизмів, які позначають явища радянського минулого (політбюро, соціалістичний табір) [14].
У Сполучених Штатах внаслідок зростання зв’язку політики та капіталу, проведення масштабних виборчих кампаній, розвитку високих технологій та ЗМІ, нарешті, завдяки особистісним якостям видатних американських президентів був створений сучасний інститут президентства, складовою частиною якого став політичний дискурс. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять [16, с. 5].
За час існування політичної
комунікації сформувався
Питання, пов’язані з проблемами жінок та представників етнічних груп, є одними з центральних у дискурсі сучасних американських політиків. Всі лексичні поняття, що стосуються жінок та етнічних меншин, з’являються у політичному дискурсі, переважно, у позитивному контексті. Політики, як правило, звертаються до них, пов’язуючи їх з ціннісними поняттями [16, с. 15]. Можемо, також, додати, що у сучасному політичному дискурсі США діяльність жінок оцінюється як позитивна.
З усіх видів комунікативних дій для дипломатичного дискурсу характерніша інтернаціональна дія «переконання», що виявляється в різних етноспецифічних модусах-вчинках, мовних та комунікативних стереотипах. На основі повної вибірки з протокольних формул у дипломатичних промовах, можна зробити висновок, що український дипломатичний дискурс є стриманішим і менш експресивним, ніж англомовний.
Окрім відмінних рис, є звичайні спільні, характерні для політичних промов і на теренах України і на американському просторі. Українські та американські дипломатичні промови несуть на собі відбиток офіційно-ділового стилю, якому властива логічність, об’єктивність, чіткість, замкнутість і консервативність у доборі синтаксичних конструкцій та лексичних засобів вираження, брак емоційності, стереотипність, підкреслена ввічливість і увага до адресата (аудиторії). Необхідними атрибутами стилю дипломатичних документів є складні синтаксичні конструкції, політологічна лексика з елементами військової, юридичної тощо, особлива терміносистема. У дипломатичній терміносистемі переважають інтернаціоналізми, слова набувають іншого значення, ніж у літературній мові, або використовується лише один з лексико-семантичних варіантів полісемічного слова. Національне забарвлення протокольним текстам забезпечують етноспецифічні компоненти - цитати, алюзії, компліменти [12, с. 8]. Саме на такі мовні одиниці і явищі слід звертати увагу під час перекладу, адже вони переносять інформацію, що містить екстралінгвістичні дані, та наділені значним прагматичним аспектом.
4 ЗАСОБИ
ВІДТВОРЕННЯ
Робота перекладача над
текстом політичної тематики лише на
перший погляд не представляє труднощів.
Адже, політичний дискурс вміщує у
своєму змісті, окрім значної частини
клішованих, усталених фраз, які
мають чіткі і однозначні еквіваленти
в українській мові, прийняті і зрозумілі
кожному, ще й лінгвокультурологічно-
Окрім перерахованих труднощів перекладу пов’язаних із лінгвокультурологічними особливостями політичної промови, іншу проблему для перекладача становить і прагматичний аспект. Оскільки мета перекладу політичного дискурсу – викликати в іншомовного адресата реакцію, подібну до реакції адресатів вихідного тексту, то завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що політичний дискурс апелює до ієрархії цінностей, актуальної лише в межах певної культури, для якої політичний дискурс власне створений. Перекладач повинен, перш за все, правильно інтерпретувати вихідний текст, а тоді починати пошук засобів мови перекладу, здатних передати функцію вихідного повідомлення, його прагматику та емоційність. Адекватний переклад не може бути дослівним, адже дуже часто концепти чи реалії, які відсутні в мові перекладу, але наявні в оригіналі, вимагають додаткових пояснень чи тлумачень, інакше зміст перекладу залишиться незрозумілим для адресата і не матиме на нього такого ж впливу, як вихідний текст – на свого адресата, чим порушить адекватність перекладу [9, с. 159].
Переклад реалій передбачає застосування наступних перекладацьких прийомів – транскодування, калькування та описовий переклад. Прийом транскодування включає в себе транслітерацію і транскрипцію. Наведемо деякі приклади перекладу реалій:
У партії Януковича, як у жодній іншій, існує потужне ядро непоправних апаратників [20]. (дивись Додатку А, 1)
Yanukovich’s party contains the largest core of unreconstructed apparatchiks of any party [25]. (дивись у Додатку А, 1)
Тут перекладач вдається до прийому транскодування, і додає також закінчення множини в англійському перекладі, з метою передачі екстралінгвального аспекту.
Розглянемо приклад описового, але дуже лаконічного і влучного перекладу, коли повністю переданий смисл і комунікативна інтенція фрази.
Ми вийшли на бій з укоріненою
корупцією, призвали до відповіді українських
магнатів-грабіжників і
We began the battle against entrenched corruption, imposed the rule of law on Ukraine’s robber barons, and encouraged the birth of a vital society [25]. (дивись у Додатку А, 2)
Тож проаналізуємо переклад наступної фрази:
The Senate may vote on the governor’s confirmation during the lame-duck session, but the House will probably postpone its vote until next year [23]. (дивись у Додатку А, 3)
Сенат, можливо, висуне на голосування
питання про ствердження
Словосполучення lame-duck доводиться перекладати описово, через те, що воно являє собою реалію відсутню в українському суспільно-політичному житті. Для того, щоб надати адекватний переклад, перекладач повинен володіти потужною базою фонових знань, або у разі можливості звертатися до додаткових джерел інформації. Кожні два роки у листопаді місяці, в США, відбуваються перевибори однієї третьої сенату і всього складу палати представників. Однак, після перевиборів до 20 січня старий склад конгресу продовжує свою роботу. І оскільки його діяльність в цей період обмежена, і він не виносить на обговорення кардинальні питання, то називається lame-duck.
Окрім такого значення це слово фігурує і в іншому контексті з іншим перекладом:
By now Britain had become mostly a diplomatic and economic lame-duck [23]. (дивись у Додатку А, 4)
На сьогоднішній день Великобританія у галузі дипломатії та економіки у значній мірі почала відігравати другорядну роль [18]. (дивись у Додатку А, 4)
У цьому прикладі слово lame-duck взагалі перекладається розгорнуто, згідно з локальним контекстуальним значенням. Адже в англійській мові lame-duck означає, також, той, що втрачає позиції або по відношенню до країни або впливово політичного діяча, як, той, що втратив колишню силу впливу, владу.
В англо-американській пресі у статях на політичну тематику часто зустрічаються посилання, натяки на історичні факти, літературних персонажів, біблеїзми, а також уривки літературних творів, популярні пісні, кінофільми. Переклад таких посилань або цитат потребує звернення до відповідних довідників і передачі змісту таким чином, щоб текст цільовою мовою мав той самий вплив і ефект на українського читача як і на американського чи англійського. Наведемо приклад з газети "Morning Star" з уривку висловлювання американського сенатора:
… unless the Middle East time-bomb was defused the world will see a new war, a new oil boycott, and possible consequences therefrom ranging from another great depression to Armageddon itself [23]. (дивись у Додатку А, 5)
…якщо не буде
знешкоджено близькосхідна
У цьому висловлюванні міститься посилання на Апокаліпсис (частина Нового Заповіту), у якій згадується про настання кінця світу. Armageddon – місце, де повинні зіткнутися у кінцевій боротьбі сили добра і зла. Отже, сенатор для того, щоб максимально яскраво і емоційно передати свої думки про можливі наслідки згаданих ним подій вдається до порівняння ситуації з кінцем світу. Тож, обов’язок перекладача передати весь трагізм висловлювання, у даному прикладі йому це вдалося за допомогою словосполучення – «повний катаклізм».
Наступний приклад також пов'язаний з наявністю і реалії, і алюзії одночасно:
Teddy Kennedy was holding his press conference to bow out of the 1976 presidential race. Not only was he facing the constant threat of assassination and beset by Job’s own variety of family problems, but ghost of Chappaquiddick threatened a messy, mudslinging campaign [23]. (дивись у Додатку А, 6)
Під час перекладу слід приймати до уваги три наступні моменти. По-перше, у англійській пресі дуже часто державного діяча називають зменшеним ім’ям, а прізвище позначають заголовними літерами. Так як у нашій друкованій літературі це не властиво, то під час перекладу ми передаємо повне ім’я та прізвище. По-друге, у висловлюванні згадується ім’я біблійного патріарха Іова, який мав велику родину, і постійні клопоти з грошима, тому став символом бідності, і потерпання від горя. Асоціація Кеннеді з Іовом проводиться на основі того факту, що Кеннеді також стерпів немало бід, і мав велику родину. І по-третє, у цьому реченні згадується Chappaquiddick – місце, де затонула машина, за кермом якої був Т. Кеннеді, і загинула колишня секретарка Дж. Кеннеді. То ж, врахувавши перелічені моменти маємо такий переклад:
Т. Кеннеді провів прес-конференцію, щоб заявити про те, що він не висуватиме свою кандидатуру для участі у президентських виборах 1976 року. Це рішення зумовлене не лише тим, що його життю постійно загрожує небезпека, як біблійному Іову, і він не здужає сімейні клопоти, але й тим, що все ще існуючий привід Чаппаквіддіка створює загрозу брудній та обмовницькій кампанії проти нього [18]. (дивись у Додатку А, 6)
Слід додати, що не всім читачам цільового тексту може бути відомо про випадок у Чаппаквіддіці, а тому враховуючи аудиторію, на яку направлений текст можна розширити переклад, додавши часткове пояснення наступним чином: … все ще існуючий привід жахливої аварії у Чаппаквіддіці…
Звернення до історичних подій, що багато означають для народу, часто зустрічається і у промовах українських політичний діячів. Такі посилання мають свою специфічну мету, а тому дуже важливо надавати уточнення, для того щоб цільова аудиторія змогла зрозуміти всю важливість промови. Наведемо приклад:
У цей день згадаймо героїв, що полягли за Перемогу, мучеників Освенцимів і ГУЛАГів, жертв Голодоморів, депортацій і Голокосту [19]. (дивись у Додатку А, 7)
On this day let’s commemorate the heroes who died for Victory, martyrs of Nazi and Soviet camps, victims of Holodomor (genocide famine of 1932-33), deportation and Holocaust [22]. (дивись у Додатку А, 7)
Під час перекладу суспільних реалій слід звертатися до довідкових джерел, але у разі усного перекладу, перекладач повинен володіти великим досвідом і бути різносторонньо обізнаним, щоб глибоко розуміти контекст і вміти передати будь-яку реалію, або іншу лінгвокультурологічні марковану одиницю. Не завжди це вдається. Тому розгланемо наступний приклад:
Дорогий мій український народе! Високоповажні гості! Шановна громадо!... ...Я став Президентом волею українського народу. Ми з вами – його сини і дочки. ... Але, дорогі друзі, дорогі українці, наш спільний вибір – кольори українського прапору, він об'єднує нас усіх, хто живе на сході, на заході, на півночі і на півдні [19]. (дивись у Додатку А, 8)
My Dear Ukrainian people! Honorable guests!... I have become the President of Ukraine by the will of Ukrainian people. ... ... Still our common choice – the colors of the National Flag of Ukraine. They unite us [22]. (дивись у Додатку А, 8)
Як бачимо, під час перекладу автор цільового тексту опускає деякі важливі слова: «Шановна громадо!», «Ми з вами – його сини і дочки», «… дорогі друзі, дорогі українці…». Очевидно перекладач не зміг підібрати еквіваленту для передачі поняття «громада», яке дуже актуальне для ментальності українця. Але від цього страждає емоційний, прагматичний зміст оригінального повідомлення, адже для українського народу питання єдності і патріотизму болюче і нагальне протягом всієї історіє нації. Тут відбувається оцінка поняття з позиції «наш-не наш», тобто відзначається належність певної соціальної групи до національної общини, а така позиція є поширеною серед політичних лідерів всіх країн, це невід’ємна частка політичного бізнесу. Тож президент України намагається підкреслити, що він вирішить хвилююче питання національної і духовної єдності уявно розділеної як самим народом, так і політиками, Західної та Східної України, намагаючись так залучитись підтримкою усього населення.
