Політика перерозподілу доходів і її ефективність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………….. 3

  1. Види доходів. Історія проблеми розподілу доходів у працях учених економістів……………………………………………………………………...5
  2. Функціональний і персональний розподіл доходів…………………………10
  3. Регіональна диференціація доходів України і завдання соціально-економічної політики…………………………………………………………17
  4. Перерозподіл і вирівнювання доходів і можливі наслідки встановлення рівності в доходах……………………………………………………………..23

Висновки та пропозиції………………………………………………………31

Список використаних джерел……………………………………………….33

Додатки……………………………………………………………………….34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Зростання економіки та процеси  модернізації, що відбулися в Україні, супроводжуються безпрецедентним  зростанням нерівності в розподілі  результатів економічної діяльності. Зниження реальних доходів і зростання  їхньої диференціації - це дві основні  тенденції у зміні рівня життя  громадян за роки незалежності. Особливість  ситуації в Україні полягає в  тому, що, маючи невисокий ВВП  та невисокі доходи на душу населення, економічне зростання відбувається в умовах небувало високої поляризації  доходів. Особливо відзначимо, нерівність, що посилюється, не сприяє оздоровленню економіки, а, навпаки, породжує тіньові  розподільчі процеси. При цьому, нерівність у розподілі спостерігається  на підприємствах, у галузі, на міжгалузевому  й міжрегіональному рівнях.

Актуальність теми, полягає  в тому, що останніми роками тривав інтенсивний процес перерозподілу  загального обсягу грошових доходів  на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів  найбідніших верств населення. Процеси  соціальної диференціації спостерігаються  в усіх трансформаційних економіках. Однак варто визнати, що в Україні, поряд з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед  східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Фахівці Світового  банку пояснюють істотне зростання  нерівності з недоліком реформ і  здатністю груп, що мають владу, впливати на політику в інтересах особистого збагачення, а також наявністю  високого рівня корупції в країні. Проблема ускладнюється тим, що сформована в Україні економічна система  не містить ніяких вбудованих механізмів перерозподілу доходів у національному  масштабі.

Істотний внесок у розробку проблеми перерозподілу доходів  та їх диференціації здійснили вітчизняні науковці. Зокрема, вивченню тенденцій  розшарування населення на рівні  країни і регіонів, особливостей формування доходів населення за джерелами, проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів присвячено праці В.С. Заяць, Г.С. Кваснікова, А.В.Саввова, А.Н. Гвелесіані, О.В. Гудими, М.І. Долішнього.

Метою дослідження є макроекономічний аналіз процесів розподілу та перерозподілу  доходів населення та їх ефективність.

Для досягнення мети курсової роботи поставлено такі завдання:

  • дослідити види доходів та історію проблем розподілу у працях вчених; виявити особливості функціонального та персонального розподілу доходів;
  • дослідити регіональну диференціацію доходів України та завдання соціально-економічної політики; визначити перерозподіл і вирівнювання доходів і можливі наслідки встановлення рівності в доходах.

Об'єктом дослідження  є сфера розподілу та перерозподілу  доходів населення в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є  закономірності, тенденції та особливості  розподілу та перерозподілу доходів  України.

Методологічною основою  курсової роботи стали загальнонаукові  та спеціальні методи дослідження. Серед  них - методи аналізу та синтезу, статистичні  методи, зокрема групувань, зіставлення, графічний та табличний методи, порівняльний аналіз, історичний метод, системний  підхід тощо.

Інформаційною базою дослідження  стали основні положення сучасної економічної теорії, наукові праці  вітчизняних і зарубіжних учених, публікації міжнародних та вітчизняних  дослідницьких центрів, дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства праці і соціальної політики України, Інституту демографії та соціальної політики, Національного інституту  стратегічних досліджень тощо.

 

  1. ВИДИ ДОХОДІВ. ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМ РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ У ПРАЦЯХ ВЧЕНИХ

 

Формування доходів у  ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

1. Усі доходи формуються  відповідно до вкладу праці,  природних ресурсів, капіталу і  підприємницьких здібностей у  виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить  факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.

2. Дохід від факторів  виробництва пропорційний кількості  і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип  соціальної справедливості в  розподілі. Він означає, що  кожний учасник має право примножувати  своє багатство, збільшуючи при  цьому свій вклад у підвищення  ефективності виробництва. Принцип  соціальної справедливості фіксує  не походження доходів, а ступінь  рівності і відповідно нерівності  розподілу. Цей принцип прямо  пов'язаний із функціонально-виробничим  розподілом, бо рівність або нерівність  залежать від того, за рахунок  чого і за яких обставин  ці доходи присвоюються.

Нерівномірність у розподілі  ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності  може створювати низку соціально-економічних  проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через  бюджет.

У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва  у випуск готової продукції. Це пов'язується, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.

Отже, доходи - це сума грошових засобів та натуральних надходжень до суб'єктів господарського життя. У вузькому значенні дохід - це потік  грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік).

В Додатку «А» наведена таблиця класифікації доходів.

Слід розрізняти доходи, які мають виробниче призначення (спрямовуються на нагромадження - збільшення основного капіталу і оборотних  засобів, а також створення страхових  запасів), від доходів, які мають  споживче призначення. Такі доходи використовуються на задоволення особистих потреб людини (харчування, одяг, взуття, житло, предмети побуту, культурно-освітні  послуги, тощо).

Розрізняють номінальні, наявні та реальні наявні доходи громадян. Номінальні доходи охоплюють обсяги доходів, одержаних домогосподарством  у грошовій формі в поточному  періоді. Наявні доходи - це та сума грошових доходів, яка використовується домогосподарствами на придбання споживчих товарів  та оплату послуг. Величина наявних  доходів є меншою за суму номінальних  доходів на величину податків і зборів. Реальні наявні доходи визначають, ґрунтуючись на сумі наявних доходів  громадян з урахуванням індексу  інфляції.

Є різні підходи вчених до проблем перерозподілу доходів.

Підхід утилітаризму (І. Бентам та Д. Мілль) до перерозподілу доходу ґрунтується на припущенні про спадаючу граничну корисність. Здається цілком слушним, що додаткова одиниця доходу для бідної людини надає цій людині більше додаткової корисності ніж для багатої людини. Таке припущення, разом з метою максимізації загальної корисності, означає, що уряд має прагнути досягнення рівномірного розподілу доходу.

Однак, висновки утилітарної  теорії не означають, що уряд повинен  продовжувати перерозподіл доходу то такого моменту, коли все суспільство  матиме рівний дохід. Причиною цьому  є те, що перерозподіл доходу впливатиме на загальний дохід суспільства завдяки впливу на заохочувальні стимули. Для перерозподілу доходу люди з високими прибутками повинні сплачувати великі податки, а люди з низьким доходом - отримувати соціальну допомогу від держави. Якщо уряд відбирає додатковий дохід, який людина може отримати, через високі податки на прибуток або зниження субсидіювання, обидві групи матимуть менше стимулів для праці. Оскільки вони працюватимуть менше, то й дохід суспільства спадатиме разом із загальною корисністю. Утилітаристський уряд має збалансовувати надбання від більшої рівності та втрати від зниження стимулювання до праці.

Перерозподіл доходів  за утилітаризмом має на увазі  проведення відповідної державної  політики. Однак податки спотворюють  стимули і призводять до втрат. Якщо уряд вводить прогресивне оподаткування  з метою вилучення додаткових доходів у багатих і направляє  їх у формі трансфертів бідним, тоді стимули до праці слабшають, відповідно знижуються як сукупний дохід, так і гранична корисність. Держава, яка керується утилітаристськими  цінностями, повинна постійно підтримувати баланс вигод рівності членів суспільства  і втрат, пов'язаних з втратами стимулів. Щоб максимізувати граничну корисність уряд повинен припинити спроби подальшого вирівнювання доходів в суспільстві.

Отже, утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів  ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці  вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці  додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільна корисність максимізується, Парето - ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів.

Інше направлення філософської думки, яке досліджує питання  рівності членів суспільства, є лібералізм ( Джон Роулз).

Завдяки лібералізму сучасна  цивілізація набула своїх багатьох характерних рис - як позитивних, так  і негативних. За допомогою ліберальної  політики долалися кризи й відбувалися  докорінні трансформації в житті  народів. Немає такої значимої соціальної сфери або інституції, на існування  і функціонування якої не вплинув (і  не продовжував би впливати) лібералізм. Разом з тим, саме в ліберальних  тенденціях можна вбачати небезпеку  для стійкості й спадкоємності, ліберальні модернізації нерідко невідворотно руйнують структури усталеного соціального  порядку і світогляду, примусово  втягують спільноти й окремих  людей до нового цивілізаційного  круговорот, де ефективність і темп існування, користь і корисність замінюють колишню повагу до авторитету й шанобливе ставлення до традиції та історії.

Лібералізм: теорія, за якою уряд повинен обирати політику справедливості, оцінену безстороннім необізнаним  спостерігачем.

Максимінний критерій: завдання уряду - максимізація добробуту найбіднішої людини в суспільстві.

Лібертаризм (Джон Локк, Девід Г’юм, Адам Сміт, Томас Джефферсон і Томас Пейн): теорія, згідно з якою уряд повинен карати злочини та заохочувати добровільні угоди, а не перерозподіляти дохід.

За теорією лібертаризму уряд не повинен забирати дохід у одних і віддавати його іншим, щоб досягти будь-якого певного розподілення доходу. Загальний дохід суспільства не є розподільним ресурсом, який може перерозподілитися державним урядовцем, щоб досягти певної соціальної мети. Замість цього лібертаристи стверджують, що суспільство, як таке, не має доходу - тільки окремі члени суспільства можуть заробити гроші.

Лібертаристською альтернативою до оцінювання результатів економічного процесу є оцінка самого економічного процесу. Коли розподілення доходу досягнуто нечесним шляхом (наприклад, коли одна людина щось краде у іншої) уряд має право та повинен виправити ситуацію. Але, оскільки процес, який визначає розподілення доходу, є справедливим, остаточне розподілення також є справедливим, незважаючи на те, чи є воно рівним.

Лібертаристи роблять наступний висновок. Рівність можливостей є важливішою за рівність доходів. Вони твердять, що уряд повинен підтримувати та захищати індивідуальні права, щоб надати кожному рівну можливість використати його талант у досягненні успіху. Як тільки ці "правила гри" будуть встановлені, уряд не повинен буде втручатися в розподілення доходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ І ПЕРСОНАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ

 

Створений в процесі суспільного  виробництва продукт, проходить  стадію (фазу) розподілу. В результаті утворюються доходи основних суб'єктів  ринкової економіки. Отримані доходи визначають рівень і структуру споживання, ступінь  задоволення матеріальних потреб членів суспільства.

Основними факторами виробництва є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва. В умовах ринкової економіки кожен фактор (ресурс) має свого власника і ціну. Існують ринки факторів виробництва: землі, праці, капіталу. Всі фактори приймають участь у створенні матеріальних благ (продукту) і приносять своїм власникам відповідний доход, який визначається ринковою ціною кожного ресурсу.

Функціональний розподіл доходів - це розподіл їх між основними  чинниками: праця, капітал, природні ресурси  і підприємницькі спроможності. У  результаті функціонального розподілу  доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента  і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення  функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від  праці і від власності.

Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею  макроекономіки є простежити зміну  співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх.

Розглянемо далі основні  форми функціонального розподілу  доходів: заробітну плату, ренту, процент, прибуток.

Як економічна категорія - заробітна плата є грошовою формою вартості і ціни робочої сили на ринку праці.

В кількісному відношенні зарплата - це частка працюючих по найму  у фонді споживання національного  доходу.

Зарплата є основною формою трудового доходу, головним джерелом формування бюджетів домогосподарств.

Організація зарплати включає  три взаємопов'язаних елементи: тарифну  систему, нормування праці, форми і  системи зарплати.

Важливою економічною  закономірністю є випереджаюче зростання  продуктивності праці порівняно  із зростанням заробітної плати. Саме зростання продуктивності праці  є економічною основою і необхідною умовою підвищення зарплати. Якщо ж  заробітна плата буде підвищуватися  без врахування збільшення обсягів  виробництва товарів та послуг, то це призведе лише до розгортання інфляції, зростатиме тільки номінальна зарплата, а реальна буде знижуватися.

Як економічна категорія, земельна рента становить дохід  від власності на землю та інші природні ресурси.

Землі розрізняються за своєю  родючістю, природними умовами місцевості, розташуванням щодо ринків збуту  продукції. Витрати на одиницю продукції  на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. Проте однорідна за якістю продукція на товарних ринках продається за однаковою ціною. Це призводить до того, що виробники, які працюють на кращих землях отримуватимуть більший  дохід, ніж ті, хто виростив цей  вид сільськогосподарської продукції  на гіршій землі. Останній отримає менший дохід.

Земля є унікальним ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може використовуватись в різних галузях  економіки. Ділянка землі може бути використана в рослинництві і  тваринництві, в добувній промисловості  і на транспорті, в будівництві  і як територія промислового підприємства. Все це характеризує альтернативне  використання землі. Тому власник землі  може обрати різноманітні варіанти використання землі: самостійно обробляти, здати  в оренду або продати. Від продажу  землі він бажав би мати таку суму, яка, за умови внесення до банку, надавала б йому доход не менший, ніж рента. В іншому випадку йому вигідніше надавати землю в оренду й отримувати ренту. Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту — ціну землі.

Дохід, що отримує власник  земельної ділянки незалежно  від якості землі, яка надається  у користування, є абсолютною рентою. Існування абсолютної ренти пов'язане  з унікальністю земельного ресурсу, тобто з тим, що землю не можна  додатково створити або збільшити  її обсяг. Крім того, земля не може бути замінена іншим типом ресурсу, як у випадку з капіталом і працею.

Процент - це доход власника капіталу, під яким розуміють функціонуючі в процесі виробництв засоби виробництва (виробничі приміщення підприємств, машини, устаткування тощо).

В економічній теорії відомі два основних підходи в трактовці  сутності та змісту категорій капіталу і прибутку: марксистський і маржиналістський.

Розглядаючи сутність прибутку як доходу на капітал, К. Маркс обґрунтував, що прибуток в процесі його розподілу  виступає в двох формах: підприємницького доходу, тобто прибутку, який отримує  функціонуючий капіталіст як власник  засобів виробництва і позичкового  проценту, як доходу власника грошового  капіталу.

Позичковий процент - є  винагородою, яку одержує власник  грошей за те, що надав їх підприємствам  або приватним особам для використання. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанні позичених  грошей, підприємство (підприємець) має  не лише повернути борг, а й заплатити  за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою (ставкою) позичкового  проценту.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації  виробництва та компетентність управління. Завдяки цьому підприємець може без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Впровадження нових ідей в процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості продукції, появі нових товарів і послуг, збільшенню обсягів реалізації, що забезпечує додатковий доход підприємству.

Розподіл доходів складається  на етапі формування доходів власників  виробничих чинників (функціональний розподіл). Персональний розподіл номінальних  доходів є результатом перерозподілу. Проходячи через сімейний бюджет, обсяг душового доходу змінюється в  залежності від розміру і структури  сімей, співвідношення утриманців і  осіб, що мають самостійні доходи. Розмір реальних доходів залежить від параметрів інфляційного процесу. Головним же каналом  перерозподілу доходів є державне регулювання цього процесу. Податкові  системи і державні трансферти (грошові  і натуральні), системи соціального  забезпечення і страхування й  ін. показують, що сучасна держава  втягнута в широкомасштабну діяльність з перерозподілу доходів.

Будь-яка з форм державного регулювання (у тому числі соціальна) утворюється з матеріальних, інституціональних  і концептуальних складових. Відзначимо, що соціальне регулювання не є  винятковим привілеєм держави, воно охоплює не тільки перерозподіл доходів, але й інші показники рівня  життя. Об'єктами соціального регулювання  є охорона навколишнього середовища і захист прав споживача. Соціальне  регулювання здійснюють ділові одиниці, профспілки, церква та інші неурядові  організації. Матеріальна основа державного регулювання залежить від обсягу національного виробництва і  тієї його частки, що перерозподіляється централізовано, через державний  бюджет. Інституціональна основа пов'язана  з організацією процесу перерозподілу  і діяльністю відповідних установ (у тому числі неурядових).

Персональний розподіл доходів  — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або  домогосподарствами. Аналіз персонального  розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих  сімей.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої  на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність  яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Існують різні джерела  формування сімейних доходів: заробітна  плата; доходи від власності; доходи від особистого підсобного господарства; доходи від кооперативної діяльності; доходи від індивідуальної трудової діяльності;  державні трансфертні  платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в  галузі охорони здоров'я, освіти та ін.); доходи з інших джерел (спадщина тощо).

Доходи населення в  ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту — забезпечують  певний рівень життя населення;

2) мотиваційну — сприяють  ефективному включенню до виробничого  процесу шляхом створення системи  нових стимулів;

3) формують відповідну  якість життя, що охоплює умови  праці, життя і відпочинку, соціальні  гарантії та забезпеченість, охорону  правопорядку і дотримання прав  людини, природно-кліматичні умови  і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й  можливості його ефективного  використання, а також суб'єктивні  відчуття спокою, комфортності та  стабільності.

Доходи населення мають  тенденцію до зростання. Якщо в 2006 році вони становили 472061 млн. грн., то в 2010 році вони зросли в 2,5 рази і становили 1101015 млн. грн.

Так само має тенденцію  до зростання наявний дохід населення  України, який в 2010 році становить 841591 млн. грн. Щорічне приріст наявного доходу знаходиться в межах від 4,3% в 2009 порівняно з 2008 роком до 34,7% в 2007 році порівняно з 2006 роком.

Наявний дохід на одну особу  в 2010 році складає 18347,0 грн. і зріс порівняно  з 2009 роком на 3974,2 грн.

Упродовж 2010 року структура  номінальних доходів населення  практично не змінилася порівняно  з попередніми роками. Найбільшу  частку складала заробітна плата (більше 41,7 %), соціальні допомоги (більше 38,5%), прибуток та змішаний дохід (більше 15 %). Соціальні трансферти в натурі у  загальній структурі доходів  становлять близько 13,9 %.

Розмір номінальної середньомісячної заробітної плати у розрахунку на одного штатного працівника склав 2239 грн. і зріс на 17,5 % щодо показника попереднього року (Додаток В). Це перевищує державні соціальні стандарти (рівень мінімальної  заробітної плати та прожитковий  мінімум працездатної особи, що дорівнюють 922 грн.) майже у 2,4 раза.

Майнове розшарування в Україні  одне з найбільших серед європейських країн. За оцінками Світового Банку, в 2009 році доходи 10% найбільш забезпеченого  населення України перевищували доходи 10% найменш забезпеченого  населення більш ніж у 47 рази. Нерівність доходів збільшується за рахунок власності й підприємницької  діяльності, а також за рахунок  нерівності видатків на заощадження  й придбання нерухомості й  навіть нерівність видатків а покупку  непродовольчих товарів і оплату послуг.

За загальними оцінками дослідників, заможні українці акумулюють приблизно 85% всіх заощаджень у банківській  системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів  від власності й 96 % видатків на покупку  валюти. Наприклад, вартість всіх активів  тільки «Метінвест Холдінгу», до якого увійшли всі активи групи в гірничовидобувній і металургійній галузі, становить, за даними СКМ, близько 20 мільярдів доларів. Це трохи більше, за доходи загального фонду держбюджету України в 2006 році (97264 мільярда гривень, або 1822 мільярда доларів). Сукупний грошовий результат 100 найбагатших людей України, становить 70 млрд доларів (без урахування іноземних активів).

У щорічному рейтингу американського ділового щотижневика Forbes серед 946 світових мільярдерів - 7 українців. Правда, укладачі рейтингу відзначають високу непрозорість ринку, що не дозволяє виявити реальну структуру власності компанії. До того ж визнати свої високі доходи сьогодні в країні готові не всі.

Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані  й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто  за величину, яка у вартісному вираженні  відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності  людини та збереження її здоров'я.

За Законом України "Про  прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум  є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний  рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

 

 

 

 

 

 

 

  1. РЕГІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДОХОДІВ УКРАЇНІ І ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

За дослідженнями науковців, неоднорідність регіонального економічного простору зростає, що не може не позначитися  на характері і динаміці регіональних соціально-економічних процесів, у  тому числі, пов'язаних з формуванням  доходів населення.

Ґрунтуючись на визначеннях  М.І. Долішнього, можна зробити висновок, що міжрегіональна диференціація процесу  формування доходів населення обумовлена відмінностями у потенціалах  розвитку регіонів:

  • природно-ресурсному;
  • трудовому;
  • демографічному;
  • виробничому;
  • науково-технічному;
  • інфраструктурному.
Політика перерозподілу доходів і її ефективність