Понятие одаренности в современной психологии

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….. 3

Розділ І. Психологічні підходи дослідження обдарованості………. 5

      1.1 Загальне поняття «обдарованість»…………………………… 5

      1.2. Види обдарованості…………………………………………… 7

1.3. Порівняльний аналіз психологічних підходів до вивчення                               обдарованості………………………………………………………………...12

       Висновки до І розділу…………………………………………… 17

Розділ ІІ. Критерії та методи оцінки обдарованості………………. 18

      2.1. Критерії  оцінки обдарованості……………………………... 18

      2.2. Методи виявлення обдарованості…………………………...22

      Висновки до ІІ розділу…………………………………………….27

Загальні висновки………………………………………………………29

Література………………………………………………………………30

ВСТУП

Дослідження проблеми обдарованості  має довготривалу історію в психології, але й до цього часу існує багато відкритих питань в цій області  знань, що робить актуальним подальше проведення як теоретичних, так і  методологічних досліджень, вдосконалення  концептуального апарату і методів  вивчення даної проблеми.

В останні десятиліття  значно зріс науковий інтерес до обдарованої  особистості як найважливішого ресурсу  розвитку суспільства. Слід зазначити, що було розроблено психологічно обґрунтовані підходи до виховання і навчання обдарованих дітей як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями (А. Біне, Дж. Гілфорд, Дж. Мензулі, В. Штерн                           Д.Б Богоявленська, В.М. Дружинін, А.М. Матюшкін, Д.Р. Ушаков,           В.Д.  Шадриков,   В.О. Моляко, О.Л. Музика, Н.С. Лейтес, М.А. Холодна, Б.М. Теплов та ін.). 

Проблема обдарованості  являє собою комплексну проблему, в якій перетинаються інтереси різних наукових дисциплін. Основними з  них є проблеми виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей, а  також проблеми професійної та особистісної підготовки педагогів, психологів, управлінців  освіти для роботи з обдарованими дітьми. Обдарованість як найбільш загальна характеристика сфери здібностей вимагає комплексного вивчення.

  Отже, проблема розвитку  обдарованості індивідуума в  останні роки стає однією з  центральних проблем психології  здібностей.  Суспільство відчуває  потребу в неординарній творчій  особистості. Невизначеність сучасного  навколишнього середовища вимагає  не лише високої активності  людини, але й її здатності  до творчого мислення і нестандартної  поведінки. Сьогодні необхідне  формування особистості, готової  не лише жити в сучасному  суспільстві, але й активно  впливати на нього. Саме ці  підстави й обумовили вибір  теми для нашої курсової роботи.

Об’єкт дослідження: обдарованість як психологічний феномен.

Предмет дослідження: особливості обдарованості в різних психологічних підходах.

Мета роботи: дослідити та проаналізувати проблеми обдарованості в сучасній психології.

Досягнення такої мети передбачає постанову і вирішення  наступних задач:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної літератури, розглянувши різні психологічні підходи обдарованості.
2. Вивчити загальне поняття обдарованості.
3. Розглянути і проаналізувати методи та критерії оцінки обдарованості.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

1. Підходи до визначення поняття «обдарованість»

Багато дослідників сходяться на думці, що обдарованість людини часто не проявляється через несприятливе виховання в дитинстві та відсутність умов для самореалізації в подальшому житті. Обдарована дитина нерідко не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків. Тому підтримка та розвиток обдарованості є одним із пріоритетних напрямків сучасної освіти, оскільки прогрес будь-якої країни, регіону, міста залежить саме від здатності її громадян нестандартно, креативно мислити, впроваджувати перспективні інновації в різні сфери суспільного життя.

Нині обдарованість тлумачать  як складне і багатозначне поняття. Одні вчені розглядають обдарованість  як загальні здібності, завдяки яким людина схильна до різних видів діяльності, інші – сукупність задатків, що є своєрідними природними передумовами здібностей. Іноді цим терміном позначають індивідуальну характеристику пізнавальних можливостей та здібностей до навчання. Та найчастіше цей термін використовують при характеристиці дітей.

Під обдарованістю дитини розуміється більш висока, ніж  у його однолітків за інших рівних умов, сприйнятливість до навчання і більш виражені творчі прояви. Зрозуміло, що «обдарованість» походить від слова «дар» і означає  особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку. Але й це не дає підстав прийти до спільної думки щодо цього поняття.

Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: «Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя» [6, стор.370]. Саме це визначення  залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.

Обдарованість - це системна, що розвивається протягом життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих, непересічних результатів в одному або декількох  видах діяльності порівняно з іншими людьми [10].

Можна сказати, що обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує. Обдарованість нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість.

Обдарованість виявляється  лише через свою співвіднесеність з  умовами, в яких відбувається конкретна  діяльність людини. Вона виражає внутрішні  задатки й можливості людини, тобто  внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність.

На сьогоднішній день більшість  психологів признає, що рівень, якісна своєрідність та характер розвитку обдарованості  – це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних  задатків) та соціокультурного середовища, опосередкованого діяльністю (навчальною, трудовою). При цьому особливе значення мають власна активність, а також  психологічні механізми саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуального обдарування.

Зазвичай в психології виділяють загальну на спеціальну обдарованість. У літературі, що присвячена проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш проблемним.

Ч. Спірмен, відстоюючи положення про існування загальної обдарованості, у своїй теорії «двох чинників» розглядає її як «загальну обдарованість», або «загальний чинник», поряд із спеціальними здібностями.

Варто сказати ще й про  те, що поняття «обдарованість» дуже близьке до поняття «здібності». Наприклад Н.С. Лейтес говорить, що слово «здібність» в російській мові має два значення: 1)природне дарування; 2)можливість, вміння що-небудь робити. Прикметник «здібний» зазвичай розуміється в першому словарному значенні( «здібна учениця», «здібний молодий вчений»). У такому випадку цей термін і «обдарованість» так тісно пов'язані, що не завжди можна розрізнити їх. Але існує й інше значення слова «здібність», коли воно може позначати результат накопиченого досвіду і цілком зводитися до нього [1].

Обдарованість і здібності  людей відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються  не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній сфері, а інша - в другій, а й у рівні сформованості  обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології.

 Мета дослідження обдарованості  полягає не в ранжуванні людей за рівнем обдарованості, а в розробленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості та здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, якими є обдарованість, здібності цієї людини.

1.2.Види обдарованості

Систематизація видів  обдарованості визначається критерієм, покладеним в основу класифікації. У обдарованості можна виділити як якісний, так і кількісний аспекти.

Якісні характеристики обдарованості  висловлюють специфіку психічних  можливостей людини та особливості  їх прояву в тих чи інших видах  діяльності. Кількісні характеристики обдарованості дозволяють описати  ступінь їх вираженості.

Серед критеріїв видів, які виділяють в обдарованості                 (Шадриков В.Д., Лейтес Н.С., Богоявленська Д.Б.) можна назвати наступні:   

1. Вид діяльності та забезпечуючі її фактори.

2. Ступінь сформованості.

3. Форма проявів.

4. Широта проявів у  різних видах діяльності.

5. Особливості вікового  розвитку.

За критерієм вид діяльності та забезпечуючі її сфери психіки виділення видів обдарованості здійснюється в рамках основних видів діяльності з урахуванням різних психічних сфер і відповідно ступеню участі певних рівнів психічної організації .

До основних видів діяльності належать: практична, теоретична, художньо-естетична, комунікативна та духовно-ціннісна. Сфери психіки представлені інтелектуальною, емоційною та мотиваційно-вольовою. В рамках кожної сфери можуть бути виділені наступні рівні психічної організації. Так, в рамках інтелектуальної сфери розрізняють сенсомоторний, просторово-візуальний і понятійно-логічний рівні. В рамках емоційної сфери - рівні емоційного реагування та емоційного переживання. В рамках мотиваційно-вольової сфери - рівні спонукання, постановки цілей і смислопородження [10].

Працюючи над «Робочою концепцією обдарованості»        Богоявленська Д.Б., Шадриков В.Д., Бабаєва Ю.Д., Брушлинский А.В., Дружинін В.Н., Ильясов И.И., Калиш И.В., Лейтес Н.С., Матюшкін A.M., Мелик-Пашаев А.А., Панов В.И., Ушаков В.Д., Холодна М.А.,         Шумакова Н.Б., Юркевич B.C. виділяють наступні види обдарованості:

• У практичній діяльності, зокрема, можна виділити обдарованість у ремеслах, спортивну та організаційну.
• У пізнавальній діяльності - інтелектуальну обдарованість різних видів залежно від предметного змісту діяльності.
• У художньо-естетичної діяльності - хореографічну, сценічну, літературно-поетичну, образотворчу і музичну обдарованість.
• В комунікативній діяльності - лідерську та атрактивну обдарованість.
• В духовно-ціннісній діяльності, - обдарованість, яка виявляється у створенні нових духовних цінностей та служінні людям [10].

Як ми бачимо, кожен вид обдарованості передбачає одночасне включення всіх рівнів психічної організації з переважанням того рівня, який найбільш значущий для даного конкретного виду діяльності. Та кожен з варіантів по своїм проявам охоплює в тій чи іншій мірі всі п'ять видів діяльності. Наприклад, музична обдарованість може формуватися і проявлятися в практичному, пізнавальному, комунікативному та духовно-ціннісному планах.

За критерієм «ступінь сформованості обдарованості» можна виділити:

- актуальну обдарованість(психологічна характеристика дитини з вже досягнутими показниками психічного розвитку, які проявляються в більш високому рівні виконання діяльності в конкретній предметній області в порівнянні з віковою і соціальною нормами);

- потенційну обдарованість(психологічна характеристика дитини, яка має лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень в тому чи іншому виді діяльності, але не може реалізувати свої можливості в даний момент часу в силу їх функціональної недостатності).

За критерієм «форма прояву»  можна говорити про:

- явну обдарованість(виявляє себе в діяльності дитини досить яскраво і чітко (як би «сама по собі»), в тому числі і при несприятливих умовах);

- приховану обдарованість( проявляється в атиповій, замаскованій формі, вона не помічається оточуючими). В результаті зростає небезпека помилкових висновків про відсутність обдарованості такої дитини.

За критерієм «широта  проявів у різних видах діяльності»  можна виділити:

- загальну обдарованість(проявляється по відношенню до різних видів діяльності і виступає в якості основи їхньої продуктивності);

- спеціальну обдарованість(виявляє себе у конкретних видах діяльності і зазвичай визначається щодо окремих областей (поезія, математика, спорт, спілкування тощо)).

За критерієм «особливості вікового розвитку» можна диференціювати:

- ранню обдарованість;

- пізню обдарованість.

Вирішальними показниками  тут виступають темп психічного розвитку дитини, а також ті вікові етапи, на яких обдарованість проявляється в явному вигляді. Необхідно враховувати, що прискорений психічний розвиток і відповідно раннє виявлення обдарувань далеко не завжди пов'язані з високими досягненнями в більш старшому віці. Та відсутність яскравих проявів обдарованості у дитячому віці не дає підстав для того, щоб робити  негативні висновки щодо перспектив подальшого психічного розвитку особистості.

Прикладом ранньої обдарованості  є діти, які отримали назву «вундеркіндів».  Це дитина, як правило, дошкільного або молодшого шкільного віку з надзвичайними, блискучими успіхами в якому-небудь певному виді діяльності - математики, поезії, музиці, малюванні, танці, співі і т.д. Це не по роках розвинені діти, чиї можливості виявляється у вкрай високому випереджальному темпі розвитку розумових здібностей. Їх відрізняє надзвичайно високий розвиток окремих пізнавальних здібностей (блискуча пам'ять, незвичайна сила абстрактного мислення тощо).

Існує певна залежність між  віком, в якому виявляється обдарованість, і областю діяльності. Найбільш рано дарування проявляються в сфері  мистецтва, особливо в музиці. Дещо пізніше обдарованість проявляється у сфері образотворчого мистецтва. У науці досягнення значущих результатів  у вигляді видатних відкриттів, створення  нових галузей і методів дослідження  і т.п. відбувається зазвичай пізніше, ніж в мистецтві. Це пов'язано, зокрема, з необхідністю придбання глибоких і великих знань, без яких неможливі наукові відкриття. Ця закономірність підтверджується фактами біографій великих людей.

Наприклад, В Штерн, розглядаючи обдарованість як загальну здатність індивіда, виділяє спонтанну та реактивну обдарованість. Учні, які мають реактивну обдарованість, щоразу потребують «поштовху ззовні». Їм притаманна практична діяльність, в той час як дітям, що володіють спонтанною обдарованістю, інтелектуальна та теоретична діяльність. Реактивна обдарованість, на думку В. Штерна, стоїть нижче спонтанної, оскільки вона є у тварин, у маленьких дітей, у дикунів. А спонтанна і теоретична діяльність властива лише людині, і то, лише на вищих щаблях її розвитку [11].

В. Штерн також виділяє два види обдарованості, в залежності від характеру взаємодії між суб'єктом і об'єктом: суб'єктивна та об'єктивна обдарованість. У першому випадку суб'єкт виробляє самостійне тлумачення об'єкта у зв'язку зі своїми особистими запитами; у другому - він цілком зосереджується лише на розгляді об'єктів та їх закономірностей [11].

Таким чином, орієнтуючись насамперед на теорію «двох факторів»,    В. Штерн вважав обдарованість загальнолюдським нахилом, який виник в результаті «конвергенції внутрішніх і зовнішніх умов».

Тож тепер ми можемо сказати, що будь-який індивідуальний випадок обдарованості може бути оцінений з точки зору всіх перерахованих вище критеріїв класифікації видів обдарованості. Як бачимо, обдарованість виявляється, таким чином, багатовимірним за своїм характером явищем. І тому її вивченню присвячено велику кількість робіт. І вже в наступному підрозділі ми розглянемо ряд теорій і напрямів у дослідженні проблеми обдарованості, де актуальним стає питання пропорційності розвитку обдарованості і успішності навчання.

1.3. Порівняльний аналіз психологічних підходів до вивчення обдарованості.

Так як поняття «обдарованість» багатогранне і є багато думок з приводу його трактування, так і існує багато точок зору щодо вивчення проблеми обдарованості. Саме тому в цьому підрозділі ми розглянемо підходи до вивчення обдарованості у вітчизняній та зарубіжній психології.

Обдарованість вивчалась  і досліджувалась багатьма вченими, але своєї актуальності дана проблема не втратила і до нашого часу, оскільки її складність не дозволила дослідникам цю проблему вичерпати.

Прикладом ненадійності отриманих результатів можуть служити дослідження впливу спадковості і середовища, проведені за узгодженою програмою психологів Станфордского і Чиказького університетів                 Л. Терменом і Ф. Фріменом. Предметом вивчення є вплив на обдарованість таких факторів, як роль спадковості (порівняння братів і сестер, близнюків), расові особливості, вплив соціального середовища (вплив виховання в Будинках дитини, шкільне навчання, спеціальна тренування). Матеріал був зібраний великий, але результати виявилися суперечливими.

Ненадійність висновків  по вивченню обдарованості у великій  мірі пояснюється вузькістю і  механістичністю застосовуваних методів.

Таким чином, твердження про біологічну та соціальну зумовленості сходяться в одному пункті - у визнанні обдарованості, здібностей людини чимось незмінним. Тому обдарованість та рівень здібностей представляється як деяка постійна величина.

У дослідженнях зарубіжних авторів приділяється увага різним аспектам проблеми обдарованості. Так, у роботах В. Штерна чітко представлено визначення розумової обдарованості. Автор детально зупиняється на практичних завданнях, які повинні вирішуватися за допомогою психологічної методики, призначеної для вимірювання розумової обдарованості дорослих і дітей різного віку, а також для розмежування норми та відхилень від неї. Аналіз умов застосування тестів і принципів складання серій тестів, порівняння тестових випробувань з оцінкою розумової обдарованості дітей вчителями дозволяють краще відчути ті проблеми, які в силу їхньої простоти можуть не братися до уваги сучасного дослідника.

Вже в другій половині XX століття в побуті науки існує безліч трактувань поняття інтелект, але, незважаючи на це, термін інтелектуальна обдарованість в психології придбав ясний зміст. Саме тут потрібно згадати французького вченого А. Біне, адже саме з його допомогою були розроблені тести на визначення рівня розумової відсталості дитини. Але несподівано ці методики отримали широке розповсюдження в Європі та Америці саме як засіб визначення обдарованості. З появою перших тестів вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз, а й на прогноз, тобто з‘ясування потенціалу дитячої обдарованості.

К.Г. Юнг у своїх дослідженнях також робить акцент на проблемі розпізнавання обдарованості, яка часто затрудняє несприятливими поведінковими проявами дитини, і необхідностю дослідження дитячої індивідуальності. Та він розглядає обдарованість в контексті розвитку моральних якостей особистості, і для підкреслення їх ролі вводить поняття «Обдарований розум» і «Обдароване серце» [9].

В 50-60-ті роки з’являються  нові вчення про обдарованість, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей - креативність.

 За останнє десятиріччя найпопулярнішою вважається концепція обдарованості Дж. Рензулі, де це поняття виступає в поєднанні трьох характеристик: інтелектуальних здібностей, креативності й наполегливості. Дана модель відрізняється демократичністю, яка дозволяє віднести до категорії обдарованих та успішних хоча б один з параметрів. Саме Рензуллі замінив «обдарованість» на поняття «потенціал». Тому дану концепцію можна представити універсальною схемою розробки системи виховання й навчання не лише обдарованих, але й всіх дітей.

Що стосується вітчизняних  підходів, то серед наукових розробок останніх років найбільш цікавим видається дослідження групи вчених-психологів під керівництвом Н.Є. Веракса. Витоки даного дослідження лежать у вітчизняній психології в роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Б.М. Теплова, А.Р. Лурії, А.В. Запорожця та інших авторів, де ставиться акцент на визначальній ролі культури в розвитку дитини.

Вивчаючи розвиток розумової  обдарованості в дошкільному  віці, вчені вводять поняття «нормативна  ситуація», під якою розуміють поєднання фактів, умов та обставин щодо яких соціум наказує суб'єкту певні дії. Нормативна ситуація є простір активності особистості, яка виступає як сукупність типових ситуацій з набором стандартних, приписаних нормами способів активності чи культури. Дослідники довели залежність нормативних ситуацій, що виникають в освітньому процесі від самої системи освіти, яка може по-різному впливати на становлення дитячої обдарованості, підтримуючи або гальмуючи дитячу активність та ініціативу.

Введення даного поняття  дозволяє по-новому розглянути концепцію  розвитку обдарованості тобто активність обдарованої дитини в нормативній  ситуації. Дослідження дозволили  виділити кілька видів активності. В одному випадку дії дитини спрямовані на виявлення можливостей, що існують  в даних обставинах, що говорить про творчу обдарованість. Коли активність протікає в просторі можливостей, де дитина сама шукає культурну норму як особливу можливість, вона відображається в понятті інтелектуальної обдарованості.

Істотний теоретичний внесок у розгляд проблеми здібностей і обдарованості був зроблений вітчизняним психологом Б. М. Тепловим, що передбачив багато в сучасних концепціях. На його думку, для розуміння обдарованості доцільно виходити з базового поняття здібностей тому він запропонував три емпіричних по суті ознаки здібностей, які і лягли в основу визначення, найбільш часто використовуваного фахівцями: 1)здібності - це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; 2)тільки ті особливості, які мають відношення до успішного виконання діяльності чи декількох діяльностей; 3) здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, які вже вироблені у людини, хоча і обумовлюють легкість і швидкість придбання цих знань і навичок.

Природно, успішність виконання  діяльності визначають і мотивація, і особистісні особливості. Висока мотивація і така особливість особистості, як, наприклад, працьовитість, підвищують успішність. Б.М.Теплов доводить те, що крім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю, та це змінює становище з визначенням: швидкість навчання може залежати від мотивації, але відчуття легкості при навчанні швидше назад пропорційно мотиваційній напрузі.

Отже, чим більше розвинена  у людини здатність, тим успішніше вона виконує діяльність, а процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються їй суб'єктивно легше, ніж навчання чи робота в тій сфері, в якій вона не має здатності. Здатному все дається легше, а нездатний проливає більше поту і сліз [9].

Виникає проблема, в чому ж полягає психічна сутність здібностей? Найбільш детально це розглядається в роботах В.Д.Шадрикова. Він приходить до висновку, що поняття «здібність» є психологічною конкретизацією категорії властивості.

За В.Д.Шадриковим, найбільш загальним поняттям, яке описує психологічну реальність, є поняття психічної функціональної системи, процес функціонування якої (психічний процес), забезпечує досягнення корисного людині результату.

Здібності, розуміються по В.Д.Шадрикову, як загальні, а не віднесені до конкретних видів діяльності, що не існує, з цієї точки зору, «льотних»,

«кулінарних», «музичних», «педагогічних» та інших здібностей [9].

Якщо Теплов та Шадриков характеризували обдарованість як загальні здібності, Н.С.Лейтес розрізняв «більш загальні» і «більш спеціальні» здібності. До «більш загальних» він відносить такі психічні властивості, як «якості розуму або якості пам'яті», які необхідні для широкого кола діяльності. Разом з тим він підкреслює, що ніяка загальна здібність не може забезпечити успіху в діяльності сама по собі, тому що досягнення залежать від комбінації здібностей. Самого визначення обдарованості автор не дає [2].

С.Л. Рубінштейн висловлює таку думку: «Спеціальні здібності визначаються в відношенні до окремих спеціальних сфер діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей виявляється загальна обдарованість індивіда, яка співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності» [8 стор.33].

Л.С. Виготський же у своїй «педагогічній психології» звертається до самого поняття «здатність», позначаючи цим поняттям в нерозривному взаємозв'язку вищі психічні функції. В його розумінні здібності – це існуючі в культурі способи взаємодії з дійсністю. Розвиток здібностей розглядається як підпорядковане закономірностям цілісного розвитку свідомості і аналізується в контексті цілого. І нарешті, розвиток здібностей характеризується освоєнням дитиною певних досягнень культури. Та процес розвитку здібностей є не лінійним інтегративним утворенням існуючих в культурі способів людського пізнання. У центрі освіти знаходиться, перш за все, знак(слово), проте в подальших дослідженнях, виконаних у руслі даної парадигми природно було поставлено питання про специфіку опосередкування, з одного боку, образних форм пізнання, а з іншого - ранніх онтогенетичних етапів розвитку вищих психічних функцій.

Тож можна сказати, що до теперішнього часу ще не склалося такого поняття обдарованості, яке якоюсь мірою могло б претендувати на статус загальноприйнятого.

Висновки до І розділу

За своїм характером обдарованість  являється багатовимірним явищем, про  що свідчить різноманітна кількість визначень цього поняття.

Виділено досить багато видів  обдарованості (актуальна, потенційна; явна, прихована; загальна, спеціальна; рання, пізня), в залежності від різноманітних критеріїв.

Представники диференційного напряму (В.Штерн, А.Біне, Дж.Гілфорд, Дж. Рензулі) розглядали інтелектуальну обдарованість, в психоаналітичному напрямі(К. Юнг) розглядають обдарованість в контексті розвитку моральних якостей особистості. Представники діяльнісного підходу (Б.М.Теплов, Н.С.Лейтес, С.Л. Рубінштейн , Л.С. Виготський) ототожнювали обдарованість зі здібностями. В диференційному підході (В.Шадриков) поняття «здібність» виступає як  психологічна конкретизація категорії властивості.

РОЗДІЛ ІІ. КРИТЕРІЇ ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ОБДАРОВАНОСТІ

2.1. Критерії оцінки обдарованості

Як вже було вище сказано, обдарованість – поняття багатогранне та різноманітне. Вона проявляється на різних рівнях і в усіх сферах життєдіяльності, а кожна обдарована людина - індивідуальність, що вимагає особливого підходу. Тому методи і критерії оцінки обдарованості теж мають свої особливості, які потребують уваги і правильного використання.