Поняття і характеристика громадянського суспільства

                              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

                       КАФЕДРА ТЕОРІЇ, ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ  І ПРАВА

                               КУРСОВА РОБОТА З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА»

НА ТЕМУ:

«ВЗАЄМОЗВ 'ЯЗОК CУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ, ПРАВА Й ОСОБИ»

ГРУПА ПЗ-14-1з

                                        Друзь Юлія Володимирівна

                                        Залікова книжка № 156124

                                                         КЕРІВНИК: к. ю. н., доцент Латишева В. В.

                                                         Національна шкала ___________________

                                                         Кількість балів: ____ Оцінка: ECTS _____

                                                         Члени комісії :

                                                          _____________                      Латишева В. В.

                                                          _____________                      Шаповал В. Д.

                                                          _____________                      Прилипко В. М.

КРЕМЕНЧУК 2015

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..……3

1. Поняття і характеристика  громадянського суспільства……………………..4

2.Партії та держава  в політичній системі………………………………………12 

3.Правові форми взаємовідносин держав і громадянського суспільства……17

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..23

ВСТУП

Актуальність роботи. Держава, особистість, суспільство - поняття тісно взаємопов'язані.           Держава - політична організація суспільства з певною формою правління.           Суспільство - сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей (у широкому сенсі); історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин (у вузькому сенсі).    Держава, суспільство і особистість є об'єктом і головними взаємопов'язаними джерелами предмета теорії держави і права.   Об'єктом дослідження даної роботи є суспільні відносини, пов'язані з державою і правом.            Предметом дослідження є закономірності виникнення, становлення, розвитку держави і права. Щоб зрозуміти сучасний розвиток російського права і принципи державного будівництва доцільно докладний розгляд окремих проблем, аспектів і питань держави, суспільства і особистості в ньому.         Мета курсової роботи - проаналізувати тісний взаємозв'язок держави та громадянського суспільства.         Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі завдання:

• розгляти поняття і характеристику громадянського суспільства;
• розглянути та проаналізувати партії та державу в політичній системі;
• розглянути та проаналізувати правові форми взаємовідносин держав і громадянського суспільства;

Теологічна теорія (XIII ст., Ф. Аквінський) пояснює походження держави волею Бога, відстоює її недоторканність, залежність від релігійних догм, закликає до підкорення всіх державній владі. Теологічна теорія висувала ідеї непорушності і вічності і водночас залежності держави від божественної волі, яка знаходить свій вияв через релігійні організації. Патріархальна теорія походження держави (Платон, Аристотель, Фільмер) представляє її продуктом природного розвитку, результатом поступового розростання сім'ї. В основі виникнення держави вбачає природний потяг людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, кілька сімей складають рід (селища), а з селищ утворюється держава. Державна влада є продовженням батьківської влади в сім'ї, влади домогосподаря. Держава — це найвища форма політичного спілкування людей лі, яка знаходить свій вияв через релігійні організації. 

1.ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА  ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

            Громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних).     

          Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

            Громадянське суспільство за  своїм змістом не збігається  із суспільством у цілому: останнє  включає в себе державу. Держава  є складовою суспільства, громадянське  ж суспільство — це сфера  відносин, які не зазнають прямого  втручання з боку держави.

           Звичайно, такі відносини між  державою і громадянським суспільством  з’являються лише тоді, коли і  суспільство, і держава перебувають  на високому рівні економічного, політичного, культурного і духовного  розвитку.

          Громадянське суспільство — правове  демократичне суспільство, де сполучним  фактором виступають визнання, забезпечення  і захист прав людини і громадянина. Ідеям громадянського суспільства  про розумність і справедливість  влади, про свободу і благополуччя  особистості відповідають ідеї  пріоритету права, єдності права  і закону, правового розмежування  діяльності різних галузей державної  влади.

           Індивід може існувати самостійно, має право на досить автономну  самоорганізацію для задоволення  своїх потреб та інтересів. Політичний  аспект свободи індивіда як  члена громадянського суспільства  полягає в його незалежності  від держави, тобто в можливості, наприклад, бути членом політичної  партії або іншого об’єднання, що виступає з критикою нинішньої  державної влади, має право брати  участь або не брати участі  у виборах органів державної  влади і місцевого самоврядування.

          Забезпеченою свобода вважається тоді, коли індивід через певні механізми (суд та ін.) може обмежувати свавілля державних та інших структур відносно себе.

         Громадянське суспільство — відкрите соціальне утворення. У ньому забезпечується свобода слова, включаючи свободу критики, гласність, доступ до різного роду інформації, право вільного в’їзду в країну і виїзду з неї, культурне і наукове співробітництво із закордонними державними і громадськими організаціями.

            Громадянське суспільство — складна структурована плюралістична система.  

            Наявність різноманітних суспільних форм і інститутів (профспілки, партії, об’єднання підприємців, спілки споживачів, клуби тощо) дозволяє виразити і реалізувати різноманітні потреби й інтереси індивідів, забезпечує можливість прояву кожним своєї індивідуальності. Однією з важливих характеристик громадянського суспільства є громадська ініціатива як усвідомлена й активна діяльність індивідів на благо суспільства.

           Структуру сучасного громадянського  суспільства можна представити  у вигляді п’яти основних систем, що відображають відповідні сфери  його життєдіяльності. Це соціальна (у вузькому розумінні слова), економічна, політична, духовно-культурна й інформаційна системи. Соціальна система охоплює сукупність спільностей, що об’єктивно сформувалися, і взаємин між ними. Це первинний, основний пласт громадянського суспільства. В нього входять інститути родини, виховання, освіти, що допомагають людині соціалізуватися. Другий блок складають відносини, що відображають різноманітні зв’язки людини з людиною як безпосередньо, так і в різних колективах (суспільних об’єднаннях за інтересами). Третій блок утворюють відносини між великими соціальними спільностями людей (групами, станами, класами, націями, расами).

            Економічна сфера громадянського  суспільства являє собою сукупність  економічних інститутів власності, виробництва, розподілу, обміну, споживання  сукупного суспільного продукту. В цій сфері індивід реалізує  свої економічні інтереси.

              Політичну сферу громадянського суспільства складає діяльність політичних партій, громадсько-політичних об’єднань, в яких індивіди реалізують свої політичні інтереси і через які вони вступають у політичне життя.

             Духовно-культурна система утворюється  з відносин, що виникають на  тлі духовно-культурних благ, діяльності  відповідних інститутів, установ (освітніх, наукових, культурних, релігійних).

           Громадянське суспільство тісно  пов’язане як з державою, так і з правом.

           Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави.[1, 752 с.]

        Право  формується всередині громадянського  суспільства як потреба у нормативній  регламентації найважливіших суспільних  відносин. Саме у громадянському  суспільстві відчуваються ті  зміни, які мають бути певним  чином упорядковані. Держава повинна цю потребу задовольнити, прийнявши відповідний нормативно-правовий акт, покликаний як найоптимальніше вирішити проблему, що назріла. Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство».

        Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

        Суспільство — це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних).

      У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін.

       Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.

     Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

     Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

[2, 793с. ]

          Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

       Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII ст.ст.

        Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

       І (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

        II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

     Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством.

            Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють Ті закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;

         Ш (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму;

розширення і поглиблення рівноправності людей.

        Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

     1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

     2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

    3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

        Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

       1) не існує до держави і поза державою;

       2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

      3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

        4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

        5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

        6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

       7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

       8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.[3, 657с.]

      Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

         У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

    — служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

    — є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

    — встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

     — не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

  — надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

— виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

— юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

— має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

         І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.

          Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

          • суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне;

           • суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

         • суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

          • суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

               Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: забезпечити добробут усіх; відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи.

            Співвідношення праці і різноманітних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського суспільства.[5, 761с.]

             Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці.         

            Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади.

           Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства.У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. [4, 548с.]

          Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

         Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави.

2.ПАРТІЇ ТА ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ

            Взаємовідносини і взаємодія  між державою та громадянським  суспільством визначаються наявністю  чітко врегульованих правом «каналів»  цієї взаємодії. Такими є політичні  партії та громадські організації.

        Політичні  партії — добровільні об'єднання громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, мають за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.[6, 581c.]

         В Україні загальні засади утворення та діяльності політичних партій закріплені основним Законом (ст. 15, 36, 37). Конституційне право громадян на свободу об'єднання у партії забезпечується Законом України «Про політичні партії в Україні» (2001 p.). Відповідно до цього Закону членом партії може бути лише громадянин України, який має право голосу на виборах. Причому він може перебувати одночасно лише в одній партії. Обмеження щодо членства в партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України. Членами партії не можуть бути, зокрема, судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці тощо.

       Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки за всеукраїнським статусом. Вони підлягають обов'язковій реєстрації Мін'юстом України і набувають статусу юридичної особи. Рішення про утворення партії приймається на її установчому з'їзді (конференції, зборах) і має бути підтримане підписами не менше 10 тис. громадян України, які відповідно до Конституції мають право голосу на виборах, зібраними не менше яку 2/3 районів не менш як 2/3 областей України, містах Києві та Севастополі та не менше як у 2/3 районів АР Крим. Партія повинна мати статут і програму.

       Політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право: вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених чинним законодавством; брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; використовувати державні ЗМІ; ідейно, організаційно і матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх утворенні; підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями іншими державними міжнародними та міжурядовими організаціями тощо. Партіям гарантується свобода опозиційної діяльності.

          Гарантуючи громадянам право на свободу об'єднання у політичні партії, законодавство водночас передбачає обмеження щодо їх утворення і діяльності.

          Забороняється утворення та діяльність партій, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, релігійної чи расової ворожнечі, посягання на права і свободи людини, на здоров'я населення. Партії в політичній системі у свою чергу утворюють партійну систему.

           Партійна система — це сукупний зв'язок партій, які діють у межах своїх програм і статутів та ведуть боротьбу за державну владу. Як суб'єкти формування владних відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, політичну стабільність суспільства, формують розвиток демократичних держав.

       Піднесення ролі політичних партій обумовлено такими факторами:

      1) зростанням політичної активності населення, його різних соціальних груп;

       2) процесом демократизації владних структур держави;

      3) політичним та ідеологічним плюралізмом, що обумовлюється перш за все різноманітністю форм власності.

       У країнах із демократичною політичною системою визнається політична різноманітність і багатопартійність. Більше того, вони мають право формувати вищі органи держави шляхом висунення своїх представників у парламент чи до складу уряду.                                                                                                                           

          Суспільству відомі два різновиди партійних систем. Одна з них заснована на монополії правлячих партій. Це досягається шляхом заборони діяльності опозиційних партій або безроздільним пануванням тих із них, які отримують відчутну організаційну чи фінансову підтримку.

        Інша — характеризується помітною багатопартійною різноманітністю. До влади приходить партія, яка перемогла на парламентських виборах. Така партійна система втілює дійсний політичний плюралізм, який існує в суспільстві.

        Слово «партія» — латинського походження (partio — ділю, розділяю, тобто це група людей, об'єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певної роботи).

    Уявлення про ту чи іншу партію дають такі ознаки:

      1) мета партії — завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

      2) характер організації партії;

      3) зміст ідеології партії;

       У філософському  енциклопедичному словнику (1989 р.) дається таке визначення партії: «Політична партія — це політична організація, яка виражає інтереси суспільного класу або прошарку, що об'єднує їх найактивнішу частину представників і керує ними для досягнення певної мети та ідеалів».

        Існування багатопартійності у суспільстві дозволить ефективніше рухатися до громадянського суспільства.

          Велике теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах, має розгляд проблеми, пов'язаної з визначенням співвідношення політичної системи суспільства і держави, виявленням економічних і соціально-політичних факторів, які впливають на визначення її місця і ролі в політичній системі суспільства.

         Державу не можна ототожнювати з політичною системою, її потрібно розглядати як складову частину тієї системи, яка входить до неї не як сукупність роз'єднаних органів, а як цілісний політичний інститут.[7, 459с.]

        У сучасній і зарубіжній літературі дослідженню питань щодо різних сторін внутрішньої організації і діяльності суспільства, приділялася значна увага. Держава докладно вивчається у різних напрямках: у структурному і функціональному плані, з точки зору її статистики і динаміки, з позиції філософської категорії форми, змісту, сутності. Але при цьому нерідко залишається поза увагою ряд питань, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням держави як складового елементу політичної системи суспільства.

         Розгляд держави в цьому ракурсі є безперечно, цікавим, оскільки дозволяє охарактеризувати державний механізм через опосередковані у ньому політичні відносини і дає можливість визначити місце і роль держави в політичній системі суспільства.

       Держава — особлива ланка в структурі політичної системи суспільства, її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з одного боку, правлячої партії, а з другого — інших ланок цієї системи.