Поняття і класифікація цивільних правовідносин
Курсова робота
на тему:
Поняття і класифікація цивільних правовідносин
ПЛАН
ВСТУП.........................
РОЗДІЛ 1: Поняття та особливості
цивільних правовідносин.......
РОЗДІЛ 2: Елементи цивільно-правових
відносин......................
2.1 Суб’єкти цивільно-правових
відносин......................
- Об’єкти цивільно-правових відносин......................
...................13 - Зміст цивільних правовідносин.................
.............................. ...16
РОЗДІЛ 3: Види цивільно-правових відносин......................
3.1 Абсолютні,
3.2 Речові та зобов’язальні
3.3 Регулятивні і охоронні
3.4 Інші види цивільних
правовідносин.................
ВИСНОВКИ......................
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА.......................
Вступ
Становлення права як соціальної нормативно-регулятивної системи, як цілісного соціального інституту на рубежі 3 і 2 тисячоліття до н.е. привело до суттєвих змін в політичній, економічній, духовній і інших сферах життя людського суспільства. Різкі зміни відбулися в соціальній сфері – у відносинах людей і їх колективних утвореннях між собою, в організації суспільних відносин.
Сьогодні суспільні
відносини набувають все
Правовідносини – це особливий юридичний зв’язок учасників різних соціальних процесів, їх вхід в цивілізоване суспільство. Всі елементи правового регулювання (повноваження, заборони, дозволи) розподіляються між учасниками суспільних відносин відповідно до соціальної ролі і місця учасників в суспільному житті.
Норми цивільного права, як і інші правові норми, регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Таким чином, цивільно-правовими відносинами є форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Враховуючи це, важливою проблемою залишається з’ясування суті цих відносин.
Метою курсової роботи є спроба дослідити на основі опрацьованого наукового матеріалу поняття і природу цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, розглянути їх елементи і класифікацію, а також з’ясувати значення цих відносин в житті суспільства.
РОЗДІЛ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.
Учасники цивільно-правових відносин мають суб’єктивні права та обов’язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб’єктивних прав та виконання суб’єктивних обов’язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.
В предмет цивільного права входять як майнові, так і особисті немайнові відносини. В результаті регулювання цивільним правом майнових відносин виникають цивільні майнові правовідносини. Якщо ж цивільно-правовими нормами врегульовані особисті немайнові відносини, тоді утворюються особисті немайнові правовідносини. [7, с.77-78]
Цивільне право, перш за все, має справу з майновими відносинами, які існують у сфері економічного базису суспільства. Їх правове регулювання характеризується сукупністю особливостей, які не можуть не відбиватися на цивільних правовідносинах. Одна з найважливіших особливостей цивільних майнових правовідносин в тому, що в них відображається єдність права і економічного базису, їх зв’язок і взаємодія. Цінність цих правовідносин як окремого наукового поняття полягає в тому, що вони дозволяють виділити ту ланку в загальній структурі, в якій безпосередньо стикаються елементи правового і економічного характеру. Останнє має надзвичайно важливе значення для характеристики механізму правового регулювання майнових відносин. Право не змогло б впливати на економіку, якби його елементи не були пов’язані з суспільними відносинами, які входять в економічний базис суспільства. Цей зв’язок якраз і проходить в тій ланці, яку називають цивільними майновим правовідносинами.
Разом з поняттям майнових відносин в радянській науковій літературі використовуються і інші поняття: матеріальні, виробничі і економічні відносини. Основна причина, яка спонукала дослідників предмету цивільного права розмежовувати, з одного боку, поняття майнових відносин, а з іншого матеріальних, виробничих і економічних відносин полягає в тому, що останні носять об’єктивний характер і не залежать від волі і свідомості людини. Це викликає сумніви щодо можливості правового регулювання матеріальних, виробничих, а іноді і економічних відносин. Тому і виникає бажання виявити такі суспільні відносини, що формуються у сфері матеріальної діяльності людини, носять майновий характер і в той же час підпадають під дію правових норм.[4, с. 7-25]
В літературі зроблені спроби відмежувати майнові відносини від матеріальних, виробничих і економічних. Так, С. Братусь, який одним з перших обґрунтував відмінності, які існують між майновими і виробничими відносинами, прийшов до висновку, що майнові — це не виробничі, а конкретні вольові відносини, які виникають на їх основі. З цих конкретних вольових відносин кінець кінцем, як результат вольової діяльності людини, виділяються виробничі (матеріальні) відносини. Втім неминучим буде висновок про безрезультатність спроб людини вплинути на розвиток виробничих відносин, оскільки кінець кінцем результат її діяльності об’єктивно приречений виробничими відносинами, на які вона вплинути не може. Такий же висновок випливає з аналогічної позиції З. Алексєєва. Він пише: „окремі вольові акти майнового характеру, які стосуються виробництва, обміну, розподілу і споживання, утворюють виробничі відносини лише в кінцевому результаті, в сумі”. Також, висловлюється думка, що майнові відносини не входять в економічний базис суспільства і на відміну від економічних є ідеологічними, надбудовними суспільними відносинами вольового характеру.
З усього сказаного Єгоров Н.Д. зауважує: „оскільки право здатне впливати на суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва, тоді відпадає необхідність в розмежуванні понять виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин. Ці поняття з різних сторін характеризують один і той же вид суспільних відносин. Так, термін „матеріальні” відображає той факт, що характер виробничих відносин визначається матеріальними умовами життя людей. Вказаний термін використовується в тих випадках, коли необхідно підкреслити матеріальну обумовленість цих відносин. Оскільки дані суспільні відносини виникають в процесі виробництва, їх називають виробничими відносинами. Термін „економічні” використовується в тих випадках, коли важливо підкреслити, що суспільні відносини, які виникають в процесі виробництва, складають економічний базис суспільства. Щоб відобразити зв’язок економічних відносин з речами (майном), їх називають майновими відносинами.” [4, с. 7-25]
Таким чином, в поняттях виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин з різних сторін відображені одні і ті ж суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Слід зазначити, що далеко не всі майнові відносини входять в предмет цивільного права. В літературі пропонуються різні критерії, що дозволяють відмежувати майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, від майнових відносин, що входять в предмет інших галузей права. Так, З. Братусь стверджує, що специфічною ознакою майнових відносин, які входять в предмет цивільного права, є майнова самостійність їх суб’єктів. З. Алексєєв — в майнова і розпорядча самостійність учасників майнових відносин. В. Дозорцев як такий критерій використовує ознаку відособленого в обороті майна. Ю.Толстой вважає, що ознакою виступає рівність учасників майнових відносин. Для викладених вище позицій характерна одна загальна особливість: як основна ознака цивільного права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічна ознака (становище) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому становище учасників суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в які вони вступають.
Поняття цивільних правовідносин як виду суспільних відносин, врегульованих нормою цивільного права, також підходить і до особистих немайнових правовідносин. Включення останніх в предмет цивільного права обгрунтовується по-різному. Одні автори вважають, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом через їх зв’язаність з майновими відносинами. Проте зв’язаність різних суспільних відносин не означає їх однорідності і сама по собі не служить підставою для включення вказаних відносин в предмет однієї і тієї ж галузі права. Суспільні відносини можуть бути нерозривно пов’язані і входити в предмети різних галузей права. Так, відносини, що виникають з приводу надання громадянам житлової площі виконкомами місцевих рад, і відносини найму житлових приміщень нерозривно пов’язані між собою. Проте належать вони різним галузям права: адміністративному і цивільному. Навпаки, між даруванням і контрактацією сільськогосподарської продукції немає видимого зв’язку, проте вони входять в предмет однієї і тієї ж галузі цивільного права.[5, с. 34]
Суспільні відносини, які входять в предмет цивільного права, регулюються методом юридичної рівності сторін. Типовою для цивільного права підставою виникнення правовідносин є договір. Це відображається і на характері цивільних правовідносин. Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов’язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.
Юридична рівність сторін
є невід’ємною властивістю
Виходячи зі сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб’єктивні права
та обов’язки учасників цивільно-
Отже, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примуcу.
Таким чином, у визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб’єктивних прав та обов’язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків).
Більш чітке уявлення про цивільні правовідносини виникає тоді, коли вони розглядаються не тільки як єдине ціле, але і у вигляді окремих його структурних елементів, до числа яких відносяться зміст, форма, суб’єкти і об’єкти правовідносин.
РОЗДІЛ 2: Елементи цивільно-правових відносин.
2.1 Суб’єкти цивільно-правових відносин.
Фізичні і юридичні особи
вступають у різні цивільно-
В радянській цивілістиці тривалий час панувала думка, що суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути лише конкретні особи. Це пояснювали тим, що кожний громадянин або юридична особа в певний час повинні знати тих осіб (або представників даних осіб), з якими вони перебувають в цивільних правовідносинах або в усякому разі в тих фактичних відносинах, на базі яких виникають правовідносини. Це необхідно, зокрема, на випадок можливого пред’явлення правових вимог при порушенні обов’язків або, навпаки, виконання обов’язків у стадії здійснення правовідносин. В цьому випадку, якщо хто-небудь з суб’єктів правовідносин є недієздатною особою, його представляють особи, зобов’язані нести за нею нагляд. Тому цивільними правовідносинами (на думку радянських вчених) є лише так звані відносні правовідносини, характерною ознакою яких є відомий склад їх суб’єктів (договірні відносини, відносини, що виникають із спричинення шкоди, і т. д.) і наявність у останніх взаємно обумовлених суб’єктивних прав і обов’язків.[6, c. 89.]
Сучасним цивільним правом України встановлено, що цивільними правовідносинами є не тільки відносні, але і абсолютні (де визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону, а зобов’язаною стороною є кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав) і загальнорегулятивні (де на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі).
Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.
Фізичним, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.
Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.
Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.
За малолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов’язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.
Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов’язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.
У ряді випадків малолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).
Неповнолітні (від 14 до 18 років) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.
Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов’язки належать фізичній особі, яка визнана недієздатною [1, ст. 39].
Обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника [1, ст. 37] .
Новий ЦК України пішов шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене правило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обмежено дієздатної особи і членів її сім’ї.
Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Новий ЦК України з метою розвитку ринкових відносин надає юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.
Дієздатність юридичних
осіб виникає водночас з правоздатністю.
Особливості виникнення і змісту
праводієздатності юридичних
2.2 Об’єкти цивільно-правових відносин.
Кожне цивільне правовідношення має свій об’єкт, безоб’єктних правовідносин не існує. І хоча об’єкти не входять безпосередньо до складу правовідносин, їх значення для останніх величезне. Об’єкти правовідносин служать засобом задоволення певних потреб громадян і організацій.
Залежно від змісту цивільно-правових відносин можна говорити, що їх виникнення пов’язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зробити висновок, що об’єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. Тобто об’єктами цивільних правових відносин є:
а) речі;
б) дії, у тому числі послуги;
в) результати духовної та інтелектуальної творчості;
г) особисті немайнові блага.
Речі — найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об’єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави.
Речі — також об’єкти цивільно-
Дії — об’єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об’єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов’язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов’язаної зі створенням матеріальних благ.
Послуги можуть мати юридичний характер. Об’єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.
Об’єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).[7, с.79]
Результати духовної та інтелектуальної творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини, їх об’єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об’єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.
Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права і тому це різновид цивільно-правових відносин.
Новий ЦК України не тільки ґрунтовно узаконив інститут особистих немайнових прав фізичних осіб у книзі 2, а й значно розширив особисті немайнові блага фізичних осіб, що охороняються нормами цивільного права. Тут не тільки традиційні особисті нематеріальні блага фізичних осіб: життя, здоров’я, честь і т. п. У книзі 2 передбачаються нові особисті нематеріальні блага: інформація про стан здоров’я, таємниця про стан здоров’я, свобода і особиста недоторканність, безпечне довкілля, індивідуальність, особисті папери та інші, які є об’єктами цивільно-правових відносин.
В новому кодексі також передбачається відкритий перелік особистих немайнових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зазначені права захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.
Наведені поняття об’єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Окремі автори, визнаючи за правильну основну тезу про множинність об’єктів цивільних правовідносин, разом з тим йдуть на обмеження кола останніх шляхом виключення з їх числа дій суб’єктів правовідносин. В результаті допускається існування безоб’єктних цивільних правовідносин, що є недопустимим. Прихильники цієї точки зору не проводять розрізнень між діями, що відносяться до змісту цивільних правовідносин, і виробничою діяльністю, яка складає об’єкт правовідношення.
Значного поширення набула також теорія, відповідно до якої єдиним об’єктом кожного цивільного правовідношення є поведінка людей. Дана теорія є наслідком неправильного уявлення про характер зв’язку правових відносин з діями суб’єктів цих відносин. Останні виявилися штучно відірваними від поняття самого правовідношення (на думку Я. Магазінера, об’єкти не входять до числа елементів правовідношення).
Останнім часом з’явилася теорія багатоступінчатого об’єкту цивільного правовідношення. Вона була запропонована О. Іоффе. З його точки зору, слід розрізняти три види об’єктів правовідносин: 1) юридичний об’єкт — поведінка зобов’язаної особи, 2) ідеологічний об’єкт — воля учасників правовідношення і 3) матеріальний об’єкт — річ або інше благо, з яким пов’язане суспільне відношення і на яке направлена поведінка учасників правовідношення.
Подібну точку зору висловив Ю. Толстой. На його думку, в правовідносинах є не три, а два об’єкти: загальний об’єкт — фактичні відносини, на які впливає правовідношення, і спеціальний об’єкт у вигляді речі або продукту духовної творчості.
В. І. Корецький запропонував вважати об’єктом правовідносин ту мету, якої прагнуть досягти учасники правовідносин. „Об’єктами правовідносин, — продовжує він, — буде така мета, як передача речі, вчинення певних дій або утримання від них, користування тим або іншим благом і т. д.”.[ 3, c.108—109]
Деякі науковці додержуються думки про те, що до об’єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб’єктивне право та правовий обов’язок. До них належать:
— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки);
— особисті немайнові блага, особисте життя громадян, честь, гідність і т. ін. 3 об’єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об’єктами правовідносин, оскільки дії зобов’язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов’язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об’єкт і зміст правовідносин. Водночас визначається, що об’єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об’єкти зобов’язальних відносин, пов’язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов’язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов’язальних відносинах, які породжуються договором доручення).
2.3 Зміст цивільних правовідносин.
Зміст цивільних правовідносин станов
