Поняття і цілі менеджменту (управління). Складові управлінської діяльності: планування, організація, мотивація, контроль

                                    Зміст:

    Вступ

Розділ 1. Урахування вікових особливостей у викладанні менеджменту.

Розділ 2. Методи викладання менеджменту

2.1. Лекційне  викладання.

2.2. Методи  практичної підготовки менеджерів.

2.3. Самостійна  робота студентів.

Розділ 3. Навчально-методичне забезпечення викладання менеджменту

3.1. Планування навчального процесу.

3.2. Навчально-методичний комплекс дисципліни.

3.3. Контроль і моніторинг у викладанні менеджменту.

Розділ 4. Засоби активізації навчально - пізнавальної діяльності учнів при викладанні теми.

4.1. Матеріали до лекцій.

4.1.1. Вступ.  Презентація навчального курсу  «Основи менеджменту».

4.2. Матеріали до практичних  занять.

4.2.1. Дискусія  «Роль навчальної дисципліни  «Основи менеджменту» у підготовці  менеджерів».

4.2.2. Творча  вправа: «Образ професії».

4.2.3. Практичне  заняття: «Визначення менеджменту.  Зміст управлінської діяльності».

4.3. Контроль знань.

4.3.1. Аналіз  ситуації «Менеджер чи підприємець».

4.3.2. Практична вправа «Аналіз принципів управління в компанії IBM».

4.3.4. Кейс «Електро».

4.3.5. Аналіз ситуації морально-етичного вибору.

Висновки                                                                    

Список  використаної економічної  та педагогічної літератури

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

«Якось один чоловік вселився в дім без вікон і прожив у ньому деякий час, не виходячи на вулицю. Сусіди стали умовляти його прорубати вікна. — «У твоєму будинку стане світліше», — переконували вони. Врешті-решт він піддався на умовляння і прорубав одне вікно. Була ніч, і світліше в будинку не стало. «От диваки, — вигукнув чоловік, маючи на увазі сусідів. — Кому потрібні ці вікна, адже завжди однаково темно». 

    Методика викладання управлінських  дисциплін у вищій школі є  складною науково-практичною системою  роботи. Вона грунтується на інноваційних  підходах до навчально-пізнавальної  діяльності студентів і постійно  вдосконалюється під впливом  економічних і соціальних процесів, що відбувається в Україні.

    Обєктом нашого дослідження є встановлення теоретико-методичної підготовленості студентів щодо проведення уроків з економічних дичциплін

    Предметом дослідження є сучасні засоби і технології формування економічних знань та вмінь, форми, методи викладання економіки, контроль та мотивація економічного навчання.

    Мета даної роботи – сформувати систему знань та практичних навичок з викладання управлінських дисциплін, створити умови для забезпечення прагнення до знань.

   Для забезпечення досягнення  даної мети  передбачаться виконати  такі основні завдання:

1. Ознайомлення студентів з категорійним апаратом у сфері досліджуваної дисципліни.

2. Формування педагогічної майстерності.

3. Сприяння оволодінню методикою проведення лекційних і практичних занять.

4. Сприяння засвоєнню сучасних технологій навчання.

5. Формування навичок з організації самостійної роботи студентів при вивченні менеджменту.

6. Ознайомлення з технологією інформаційного забезпечення викладання менеджменту.

7. Наявність уміння на основі аналізу використання робочого часу складати плани особистої роботи, планувати час як ресурс.

     Мотивацією виступає розширення знань щодо категорійного апарату у сфері досліджуваної дисципліни; формування педагогічної майстерності; оволодінню методикою проведення лекційних і практичних занять; сприяння засвоєнню сучасних технологій навчання; формування навичок з організації самостійної роботи при вивченні менеджменту; ознайомлення з технологією інформаційного забезпечення викладання менеджменту; створення умов для творчості, винахідливості, оригінальності шляхом надання значної свободи у діях, самостійному прийнятті рішень та виборі засобів вирішення виробничих завдань; збагачення і розвиток самої особистості.

     З огляду на специфіку теми навчання за цією дисципліною має практичну  спрямованість, основою якої є формування і відпрацювання навичок спілкування, групової динаміки, технологічний тренінг  процесу.

     Таким чином розгляд даної тематики є актуальним, адже Процес навчання учнів з управління бізнесом обов’язково повинен включати формування знань та навичок викладача, які б сприяли підготовці фахівців із синтезованими знаннями та вміннями, адекватними кваліфікаційним вимогам. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Урахування вікових особливостей у викладанні менеджменту.

   Особливості навчального процесу  в системі підготовки та вдосконалення менеджерів полягають перш за все у тому, що викладач має справу з молодими і дорослими людьми, а якщо мова йде про заочне та післядипломне навчання, то — переважно зрілого, а то й літнього віку, які вже сформувались як особистості, мають тривалий професійний і життєвий досвід.

   Вікові  межі студентів очного навчання коливаються  пересічно від 18–20 років на першому  курсі, та 23–25 років на випускних  курсах. Якщо рання юність (від 15 до 18 років) — це період життя, коли закінчується статеве формування юнаків та дівчат, то після 18 років людина фактично вважається фізично дорослою. Однак в соціальному плані спостерігається нерівномірність та неоднорідність цієї вікової групи. Перш за все, це обумовлено тим, що більшість молодих людей вчаться, а працююча молодь потребує певного періоду професійної та соціальної адаптації до виробничих умов.

   Разом з тим життєдіяльність юнацтва  відрізняється широким діапазоном вибору життєвого шляху. По-перше, це соціально- професіональне самовизначення, вибір професії та способів її опанування, вибір освітнього закладу для отримання вищої освіти. По-друге, це значно більша ступінь свободи поведінки, відносна незалежність у прийнятті деяких рішень. Це і пошук майбутнього супутника життя, і визначення соціально-політичних орієнтирів, і необхідність брати на себе відповідальність тощо. Слід зазначити, що для періоду ранньої юності усе ще зберігається певна двоїстість, проміжність соціального статусу юної особистості.

   Іноді можна спостерігати недостатню цілеспрямованість, недостатню усталеність поведінки студентів, особливо першокурсників, незрілість у вирішенні ними певних моральних проблем, юнацьку категоричність, а часто й зверхність по відношенню до однокурсників та викладачів, людей старшого покоління.

   Наступний етап — пізня юність, починається з настанням повноліття — від 18 до 23–25 років, і до 29 років. Цей період характеризується тим, що молода людина стає дорослою як біологічно, так і соціально. Фактично, процес соціалізації завершується, і суспільство повною мірою зацікавлене у молодій зрілій людині вже не як в об’єкті виховного процесу, а як у повністю відповідальному за свої вчинки суб’єкті економічної і соціально-культурної сфер діяльності. Цей період є завершальним у соціальному становленні молодої людини. Він пов’язаний із закінченням навчання у вищих навчальних закладах, більшою матеріальною незалежністю від своїх батьків та близьких.

   Саме  через те, що досвід ідентифікується  з особистістю, будь-яка критика  або ж ігнорування її досвіду  сприймається як приниження значущості чи навіть невизнання особистості. Ось чому викладач повинен уникати, особливо на початку курсу, будь-якої прямої критики на адресу досвіду студентів.

   Багаті  знання і досвід аудиторії при  правильному їх врахуванні сприяють пожвавленню навчального процесу, обміну ідеями, стають джерелом підвищення компетентності кожного учасника навчальної групи. Тут доречно нагадати слова Бернарда Шоу:

   «Коли ми маємо по одному яблуку і якщо ми обміняємось ними, то у кожного залишиться лише одне яблуко, а  коли ми обміняємось  ідеями, то кожен  матиме по дві ідеї».

   Враховуючи  цю особливість, форми та методи навчання слід будувати на конкретних прикладах і ситуаціях із життя та професійної діяльності. При цьому викладач має акцентувати увагу на тому, що ситуації слід розглядати з точки зору їх узагальненого застосування в різноманітних сферах професійної діяльності менеджера, а не тільки на заняттях. Цю думку необхідно аргументувати та ілюструвати конкретними прикладами.

   Для правильного побудування навчання менеджерів з урахуванням їх досвіду важливо попередньо і на першому занятті ознайомитись із складом аудиторії, — це допоможе здійснити диференційований індивідуальний підхід до кожного, більш повно врахувати психологічні особливості та індивідуальні потреби кожного учасника. Згодом ми розкриємо методи та прийоми спілкування, що допомагають викладачеві більш повно вивчити склад студентів, сформувати у них відповідну мотивацію і встановити сприятливі для навчання стосунки.

   Ще  однією важливою особливістю навчання менеджерів є те, що мотивація студентів  до навчання значною мірою залежить від усвідомлення ними тієї користі, яку можуть дати їм нова інформація, нові вміння та навички.

   Високий рівень самосвідомості і відповідальності дорослих ставить також питання  про залучення студентів (особливо на курсах та семінарах) до активної участі у формуванні чи корегуванні програми і методики навчання.

   Важливо враховувати, що мотивація у навчанні має подвійний характер: зовнішній і внутрішній. Вплив зовнішніх чинників, таких як наказ, можливості отримати бажану роботу після закінчення вищого навчального закладу, просування на більш високу посаду, або ж збереження роботи, чи, навпаки, загроза її втрати (якщо не пройшов підвищення кваліфікації) складає лише один бік спонукання до навчання.

   Більш цінними є внутрішні чинники, а саме: потяг до нових знань  і вмінь, прагнення самовдосконалення, бажання поліпшити справу, якою займаєшся, принести більше користі людям. Тому вже на початку викладання необхідно  ретельно вивчити склад студентів, провівши індивідуальну бесіду, по-можливості з кожним, з’ясувавши їх очікування та рівень мотивації до навчання. Означений принцип конкретизується у цілому ряді прийомів:

     ■ з’ясування експектацій (очікувань) учасників групи щодо навчання взагалі і кожного модулю зокрема, щодо сучасних технологій навчання;

   ■ спільне обговорення (у складі загальної групи і малими групами) цілей та змісту навчальної програми;

   ■ використання елементів самоврядування;

   ■ оцінювання і вільне висловлювання свого відношення до рівня викладання навчального матеріалу, організації навчального процесу тощо.

   Слід  застерегти від будь-якого тиску  на студентів з боку викладача, ігнорування їх думок та пропозицій. Застосування сили наказу, погрози може призвести або до прийняття ролі покірного і мовчазного студента, мовляв, «Ну, що ж, робіть вигляд, що вчите, а я буду робити вигляд, що вчуся!», або ж до виникнення конфліктної ситуації, пов’язаної з потребою у самоврядуванні, прагненням особистої свободи, з одного боку, а з іншого, — необґрунтованими обмеженнями і залежністю від викладача.

   Особливості сучасного навчання молоді й дорослих вимагають від викладача дещо інших підходів як до розробки змісту, так і до організації навчального процесу, вибору методів. На відміну від традиційного підходу, коли увага зосереджується в основному на структуруванні змісту, сучасні технології навчання ґрунтуються на ретельній розробці процесуальної сторони, тобто на створенні таких психологічних і педагогічних умов, коли учасники здебільшого самі (в групі та індивідуально) можуть опановувати необхідний їм зміст. Завдання передачі знань звичайно ставиться, але воно відступає на другий план. Отже першочерговими завданнями для викладача є такі:

   ■ обґрунтування та підбір способів створення сприятливої для ефективного навчання соціально-психологічної атмосфери, довірливих, товариських стосунків між викладачем і аудиторією, а також між студентами в групі;

   ■ розробка прийомів залучення учасників навчання до планування навчальної програми, обґрунтування її доцільності та практичної спрямованості;

   ■ вироблення процедури з’ясування очікувань та професійної інформованості, формулювання цілей навчання кожного студента;

   ■ відбір та адаптація прийомів і методів  інтерактивної навчальної діяльності та мотивації студентів;

   ■ формування засобів залучення студентів до оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання.  
 

Розділ 2. Методи викладання менеджменту

2.1. Лекційне викладання.

   Навчальний  процес у вищому навчальному закладі  здійснюється у різних формах аудиторних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, спецкурси, спецсемінари, факультативи, індивідуальні заняття, консультації, колоквіуми), у процесі виконання контрольних, курсових і дипломних робіт, інших видів самостійної роботи студентів, а також під час проходження навчальної, виробничої та переддипломної практики.

   Основною  формою традиційного теоретичного навчання з менеджменту є лекція. Кількість лекційних годин та їх тематика визначається робочою навчальною програмою.

   Читаючи лекцію, викладач забезпечує системний  і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, знайомить студентів з основними теоретичними положеннями певної наукової чи практичної проблеми.

   Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановні, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. На відміну від підручника лекція поряд із фундаментальним матеріалом містить актуальні, сучасні знання стосовно навчальної теми. Перші методологічні вказівки зазвичай даються на вступних лекціях, докладна методологічна розробка їх — у подальшому лекційному викладі.

   Як  правило, лекція охоплює основний теоретичний  матеріал окремої або кількох  тем навчальної дисципліни, курсу  лекцій. Можливим є читання окремих  лекцій з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але  не охоплені навчальною програмою. Такі лекції для студентів проводяться запрошеними провідними науковцями або спеціалістами в окремо відведений час.

   Подоланню проблем сприйняття та засвоєння  викладеного матеріалу сприяє знання логічної побудови лекції, яка, незалежно від методичних підходів, найчастіше складається з трьох основних частин.

   У першій — вступній частині викладач знайомить студентів з темою лекції, основними питаннями, які будуть розглянуті, а такожз основною літературою, рекомендованою до самостійного опрацювання та поглибленого вивчення проблеми. Іноді викладач робить стисле нагадування про зв’язок лекції з попереднім матеріалом курсу, невеликий вступ або коротку співбесіду для поступового входження в коло проблем, які будуть розглянуті.

   Друга (основна) частина  відводиться логічному і послідовному викладенню ключових питань лекційного заняття. Викладач залучає студентів до активного аналізу фактів, принципів, властивостей, структури та зв’язків між елементами, що входять до предмету вивчення. Студенти за допомогою викладача знайомляться з різними позиціями щодо обґрунтування тієї чи іншої проблеми, на конкретних прикладах намагаються встановити зв’язок теоретичних положень з практикою, формулюють висновки з кожного питання.

   Як  правило, викладач читає лекцію за такою  логічною схемою: теза, аргументація, тобто доведення, висновок. Під час викладу питання перехід від однієї думки до іншої може бути позначений прямою вказівкою, паузою, зміною інтонації. Викладач підкреслює важливі положення, висновки, основні формулювання, на які студентам слід звернути особливу увагу.

   У третій частині  викладач має допомогти студентам сформулювати загальні висновки, відповісти на питання, надати вказівки та рекомендації до самостійного опрацювання викладеного матеріалу та поглиб- лення знань.

   Логіка  викладення змісту лекції може бути побудована за декількома методами. Найбільш широко використовуються такі: ступеневий (індуктивний та дедуктивний), спіральний, контрастний, асоціативний, хронологічний. 
 

2.2. Методи практичної  підготовки менеджерів.

   Обов’язковим  компонентом навчальних планів для  здобуття кваліфікаційного рівня є практична підготовка студентів. Вона має на меті набуття професійних навичок та вмінь і здійснюється за наскрізними програмами практики.

   Важливою  проблемою вищої школи є співвідношення лекцій і семінарських занять: в одних випадках семінарські заняття проводяться слідом за лекціями, в інших — випереджають читання лекцій, передбачають самостійне засвоєння знань, нагромадження фактів, у третіх — лектор взагалі може не читати тем, які достатньо висвітлені в навчальній літературі, відсилаючи студентів до підручника або першоджерела, орієнтуючи їх на наступне обговорення питань на семінарі.

   Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань, у тому числі рефератів.

   Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни.

   На  кожному семінарському занятті  викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у  дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

   Підсумкові  оцінки за кожне семінарське заняття  вносяться у журнал викладача і враховуються в оцінці атестації та у підсумковій оцінці з даної навчальної дисципліни.

   Отже  метою семінару є узагальнення, поглиблення  і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріалом і навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань. Семінарськізаняття є чи найважчою і найскладнішою формою навчального процесу як для студентів, так і для викладача. Адже на них розв’язуються важливі завдання щодо поглиблення, конкретизації та систематизації знань, здобутих на лекціях, консультаціях і в самостійній роботі. Семінарські заняття спрямовуються на розвиток навичок самостійної роботи, формування правильного методу мислення, а також передбачають контроль за ступенем і характером засвоєння матеріалу студентами.

   Традиційно  склалися два типи семінарських занять: 1) розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь; 2) читання й обговорення рефератів, доповідей. Слід звернути увагу, що семінарське  заняття не дублює лекцію, а присвячується  поглибленню та розширенню навчального  матеріалу.

   Поряд із семінарами широко використовуються практичні заняття.

   Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування завдяки індивідуальному виконанню студентом відповідно сформульованих завдань.

   Практичні заняття проводяться в аудиторіях, у навчальних лабораторіях, обладнаних необхідними інструментами, технічними демонстраційними засобами навчання та обчислювальною технікою, за традиційною формою або у формі ділових ігор, ігрового проектування, вирішення ситуаційних завдань тощо.

   Перелік тем практичних занять і форма  їх проведення визначається навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі для опанування студентами необхідних теоретичних, методичних положень, наборі завдань різної складності.

   Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок  студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв’язування контрольних завдань, перевірку, оцінювання.

   Оцінки, отримані студентом за окремі практичні  заняття, враховуються під час атестацій та у підсумковій оцінці з даної навчальної дисципліни.

   Важливе місце серед інших видів практичних занять займає так зване «Кейс-навчання» («Case-study»). Суть його полягає в тому, що за основу береться ситуація з практичної діяльності конкретної організації. Передстудентами ставиться завдання проаналізувати ситуацію (кейс), відповісти на ряд питань, взяти активну участь в обговоренні, запропонувати власне вирішення проблеми. Такий метод виконує роль ланцюга, що поєднує теоретичне навчання з реальною практикою сучасного бізнесу.

   Доцільно  також поєднувати розгляд ситуації (кейса) із роботою студентів у  мікрогрупах (по 3–5 осіб). На першому  етапі група повинна проаналізувати ситуацію і при необхідності попрацювати  з додатковими джерелами, нагромадити  релевантну інформацію. На другому  етапі ефективним є метод мозкового штурму, коли група прагне продукувати якнайбільше альтернатив вирішення проблемної ситуації. Третій етап складається з аналізу та вибору найбільш цікавих варіантів рішень із наступною презентацією результатів роботи групи в студентській аудиторії. 
 

2.3. Самостійна робота  студентів.

     Непересічне значення для успішної роботи менеджера мають такі здатності особистості, як незалежність думок та самостійність у прийнятті рішень. Для того, аби забезпечити високий рівень професійної підготовки фахівця, сучасні вищі навчальні заклади повинні приділяти надзвичайно велику увагу формуванню цих якостей у студентів. Практика роботи з першокурсниками показує, що часто навіть кращі випускники шкіл виявляються недостатньо підготовленими для навчання у вузі, до активної самостійної роботи. Адже в школі здебільшого учні привчаються до вивчення і запам’ятовування готових знань, але не до самостійного їх пошуку і засвоєння.

     Вступивши до вищого навчального закладу, вчорашні школярі стикаються з труднощами, пов’язаними з необхідністю самостійно набувати знань, уміти вести дискусію, обговорювати гострі проблеми сучасної економіки та менеджменту, відстоювати  свою думку. Певна частина студентів-першокурсників шукають найлегший шлях, прагнучи механічно й некритично завчити  лише те, що говорить викладач на лекції або написано в підручниках. Такий  спосіб навчання неодмінно призводить до того, що молодий фахівець після  закінчення університету чи інституту  виявляється безпорадним в складних виробничих ситуаціях, не може самостійно відшукати альтернативне рішення, оскільки привчився жити й працювати  за чужими вказівками.

     Краще, якщо у ході виконання навчальної програми студенти отримують завдання, які вимагають практичного застосування комплексу знань з різних навчальних дисциплін (економіки, менеджменту, маркетингу, фінансів, психології, права тощо). Нині у вищих навчальних закладах все  більше уваги приділяють формуванню у студентів смаку до самостійної  творчості, глибокого розу-міння  гостроти управлінських проблем, що виникають у сфері практичного  бізнесу. Університети та інститути  намагаються будувати навчальний процес як самостійне дослідження цих проблем  з наступним їх обговоренням. Це дає змогу подолати формалізм  у навчальному процесі, забезпечити  більший демократизм і в індивідуальному  навчанні, і у колективній творчості, і у спілкуванні студентів  зі своїми наставниками.

     Для активізації самостійного опанування професією значна частина навчального часу у вищому навчальному закладі відводиться для самостійної роботи студента, яка є основною формою опанування навчального матеріалу у час, вільний від аудиторних навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і становить не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни на стаціонарній формі навчання. 
 

Розділ 3. Навчально-методичне забезпечення викладання менеджменту

3.1. Планування навчального процесу.

Ефективність  навчання у процесі підготовки менеджерів залежить від багатьох чинників, однак з них можна виділити шість основних, — таких, що мають вирішальний вплив на кінцевий результат. Це такі:

   ■ Цілі навчання, тобто які результати будуть досягнені.

   ■ Викладач — його знання, педагогічна майстерність.

   ■ Зміст навчання — інформація, описання досвіду, що пропонується студентам до засвоєння.

   ■ Учасники — студенти, їх основні соціально-демографічні, професійні та мотиваційні характеристики.

   ■ Технології, методи навчання — тобто способи викладання, організації взаємодії викладача і студентів у процесі навчання.

   ■ Середовище навчання — тобто матеріально-технічні, санітарно- гігієнічні, естетичні та інші умови, в яких здійснюється навчальний процес.

   Ключовим  елементом навчального процесу  виступають технології навчання, які забезпечують ефективність навчання у тісному взаємозв’язку з іншими чинниками. Так, змінюючи цілі навчання, слід передбачити відповідні зміни у розробці змісту навчання, доборі методів викладання, поведінці студентів тощо.