Поняття і види господарських товариств



Міністерство освіти і науки України

ВІІЗ Відкритого Міжнародного університету розвитку людини „Україна“

Полтавський інститут економіки  і права

Кафедра правознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: „Господарське  право“

на тему: „Поняття і  види господарських товариств“

 

 

Виконав: студент 5 курсу, 41-12 ПР 08/з групи

юридичного факультету заочної форми навчання

Красій Артур Вячеславович

Науковий керівник: ст. викладач

Молчановська В. М.

 

 

 

 

ПОЛТАВА 2010

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття та ознаки  господарських товариств як юридичних осіб

1.1 Права та обов’язки  учасників господарських товариств

1.2 Види господарських  товариств

2. Порядок утворення  і припинення господарських товариств

3. Характеристика видів  господарських товариств

3.1 Акціонерне товариство

3.1.1 Майно та майнові права в акціонерному товаристві

3.1.2 Управління акціонерним  товариством

3.2 Товариство з обмеженою  відповідальністю

3.2.1 Управління товариством  з обмеженою відповідальністю

3.3 Товариство з додатковою  відповідальністю

3.4 Повне товариство

3.5 Командитне товариство

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

Актуальність теми полягає  у тому, що вона є однією із важливих тем цивільного права. Господарські товариства, як юридичні особи, є результатом цивільно-правових відносин.

Мета і завдання роботи – розкрити суть господарських товариств, дати повну характеристику кожному виду господарських товариств, розкрити принципи діяльності кожного з них.

Об’єктом дослідження  являються різні види господарських  товариств, що утворюються з метою  одержання прибутку або для задоволення певних суспільних потреб та інтересів.

Предметом дослідження  є поняття і види господарських  товариств.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються  на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх това-риств та установ застосовуються положення ЦК України та інші закони.

Підприємницькі  товариства – це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькі  товариства – це товариства, які здійснюють свою діяльність з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості.

Отже господарські товариства – це організації, які створюються  на основі об’єднання осіб та об’єднання майна. За статтею 1 Закону України „Про господарські товариства“ до господарських товариств належать п’ять самостійних видів товариств: повне, командитне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Їх загальною ознакою є статутний капітал, який поділений на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Між тим кожний вид товариства має свої особливі ознаки.

 

 

1. Поняття та ознаки  господарських товариств як юридичних  осіб

 

Одним з найпоширеніших видів суб’єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 ЦК „Господарські товариства“, главою 9 ГК, та Законом України від 19 вересня 1991 року „Про господарські товариства“.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку [2, с. 20].

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

З наведеного визначення можна сформулювати наступні ознаки.

  1. Організаційна єдність.
  2. Товариство створюється шляхом об’єднання майна засновників.
  3. Учасники товариства беруть участь в діяльності товариства.
  4. Наявність відокремленого майна.
  5. Товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства являють собою організоване в  єдине ціле об’єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, із метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.

Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Наприклад: право користування землею та іншими природними ресурсами, будинками, устаткуванням [2, с. 79].

Речі, що споживаються (гроші, сировина, паливо), мають передаватись учасниками товариству на праві власності, а щодо індивідуально визначених речей (земельні ділянки, будинки, споруди), можливе застосування як права власності, так і права користування, але правовий режим речей, що передаються товариству його засновниками, має бути чітко визначений у договорі – або ці речі передаються у власність, або у користування.

Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників. Майнова  участь є обов’язковою, а особиста – правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) – обов’язком.

Наступна ознака господарського товариства – наявність відокремленого майна. Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) і право власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати.

Основна мета господарських товариств – отримання прибутку, це досягається шляхом промислу – систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб [8, c. 832].

Господарські товариства є юридичними особами. Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб’єкти права.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Товариство набуває  статусу юридичної особи з  дня його державної реєстрації. Відповідно до ч. 1, ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців“, державною реєстрацією юридичних та фізичних осіб – підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [6, с. 5].

В Україні облік юридичних  осіб здійснюється в декількох реєстрах: Єдиному державному реєстрі, що створюється  і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації і Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який ведеться Державним комітетом статистики України.

Зареєструвавши організацію, держава засвідчує, що вона визнала  цю організацію, а тому всі учасники цивільних відносин теж повинні визнати цю організацію. Факт державної реєстрації фіксується у спеціальних документах, що видаються реєстраційними органами (сертифікат, свідоцтво). Інформація про зареєстровану організацію включається до спеціального реєстру. Частина інформаційних ресурсів такого реєстру доступна для зацікавлених осіб [6, с. 9].

Господарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в  подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

При державній реєстрації у найменуванні господарських товариств  обов'язково має бути зазначений вид  товариства: „повне товариство“, „акціонерне товариство“ тощо, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства і не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути в Ук-раїні [6, с. 24].

Господарські  товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого імені.

Зміни, які сталися  в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Товариство  зобов'язане у п'ятиденний строк  повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб’єктом  права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:

  • майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного капіталу;
  • продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;
  • одержаних доходів;
  • іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом.

Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності [3, с. 125].

Законом передбачена  можливість створення господарського товариства однією особою. Це положення  не поширюється на повні та командитні товарис-тва. Учасниками господарського товариства можуть бути фізичні або юридичні особи, як резиденти, так і іноземні суб’єкти права.

Законодавство України  встановлює обмеження щодо участі певних су-б’єктів у господарських товариствах. Стаття 80 ГК передбачає, що учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Також відповідно до ст. 14 Закону України „Про банки та банківську діяльність“ власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Цей же закон встановлює обмеження стосовно учасників товариства, зокрема ст. 14 ГК вказує, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації [7, с. 186].

Згідно з ЦК України  учасники господарського товариства мають  права та обов’язки у порядку, встановленому установчими документами  товариства.

 

1.1 Права та  обов’язки учасників господарських  товариств

 

Права учасників

  1. Брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі.
  2. Брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
  3. Вийти з товариства.
  4. Здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.
  5. Одержувати інформацію про діяльність товариства.

Залежно від змісту ці права поділяються на майнові (право  брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину) та особисті немайнові права (право брати участь в управлінні товариством). Право на управління товариством реалізується, як шляхом безпосередньої участі в роботі товариства (членство в правлінні, наглядовій раді), так і через представників, які обираються в органи управління товариством [9, с. 325].

Учасник товариства має  право одержувати інформацію про  діяльність товариства. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі. Інформація про діяльність товариства міститься у фінансовій звітності, балансі. Реалізувати своє право на інформацію учасник може звернувшись безпосередньо до товариства. Порядок одержання інформації встановлюється в установчих документах, процедура її отримання може бути прописаною у спеціальному положенні, яке затверджується загальними зборами товариства [9, с. 354].

За нормами ЦК учасники мають право вийти з товариства. Вихід учасника з товариства пов’язаний з обов’язком сплатити певну суму коштів чи передати майно. Це може вплинути на фінансовий стан товариства, тому установчими документами може бути встановлений обов’язок для учасників письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк. Цей строк не може перевищувати одного року [5, с. 420].

Обов’язки:

  • додержуватись установчого документа товариства (статуту чи договору) та виконувати рішення загальних зборів;
  • виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю;
  • вносити вклади у розмірі (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами, що передбачені установчими документами;
  • не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники товариства зобов’язані не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства Комерційною таємницею згідно ст. 505 ЦК є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційна інформація – це інформація, яка є корисною і не є загальновідомою суспільству. Вона має дійсну або комерційну цінність, з якої можна отримати прибуток і щодо якої власник вживає заходів для її захисту в усіх сферах життя і діяльності. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру [8, с. 454].

Конфіденційною  інформацією є відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

В установчих документах товариства може бути передбачена відповідальність за невиконання чи неналежне виконання учасниками товариства своїх обов’язків.

Згідно ст. 57 ГК установчими  документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках передбачених законом статут (положення) [2, с. 163].

Відповідно  до ст. 82 ГК установчі документи повинні  містити відомості про вид  товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. [7, с. 253].

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у  державній реєстрації товариства.

Якщо в установчих документах не вказаний строк діяльності господарського товариства, то воно вважається створеним на невизначений строк.

Установчі документи  у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним  комітетом України.

 

 

1.2 Види господарських товариств

 

Види господарських  товариств названі у ч. 1, ст. 80 ГК України, до господарських товариств належать:

  • акціонерні товариства;
  • товариства з обмеженою відповідальністю;
  • товариства з додатковою відповідальністю;
  • повні товариства;
  • командитні товариства [2, с. 211].

 

 

2. Порядок утворення  і припинення господарських товариств

 

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні  та юридичні особи.

Громадяни України можуть бути засновниками та учасниками акціонерних товариств крім випадків, передбачених законодавчими актами України, тобто, якщо вони не мають обмежень підприємницької правосуб'єктності. Також засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства. Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами [10, с. 103].

Засновниками вважаються особи, які виконують дії, пов’язані  із заснуванням акціонерного товариства. Тобто засновниками товариства є особи, які заінтересовані у створенні і подальшій діяльності товариства, і готові заради цього покласти на себе певні обов’язки із заснування товариства. Основна особливість правового статусу засновників полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

Учасники – це особи, які виконують обов'язки підписчиків  на акції перед товариством засновників  та акціонерів перед акціонерним  товариством. На відміну від засновників, учасники АТ погоджуються зробити внесок до статутного фонду товариства, що створюється, але не бажають брати на себе будь-яких обов’язків із його створення. Вони купують акції при створенні АТ на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв’язку із збільшенням статутного фонду – з товариством [11, с. 267].

Створення акціонерного товариства покладається на засновників. Засновники роблять повідомлення в засобах масової інформації про намір створення акціонерного товариства. В ньому вказується: найменування акціонерного товариства, мета створення і діяльності, розмір статутного фонду, кількість, номінальна вартість і види акцій, що випускаються, склад засновників та інші відомості.

Процес створення акціонерного товариства передбачає ряд послідовних стадій:

Перша стадія передбачає заснування фізичними або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Якщо товариство створюється фізичною особою, то договір підлягає нотаріальному посвідченню. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед платниками на акції і третіми особами. У договорі зазначається кількість акцій, яку купує кожний засновник (відповідно до закону засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25% статутного фонду строком не менше двох років). У цьому разі відповідальність засновника визначається пропорційно кількості його акцій. [11, с. 299].

Другою  стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) відповідно до вимог чинного законодавства інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. [11, с. 315].

Певні особливості має  ця стадія у разі створення відкритих акціонерних товариств, у процесі корпоратизації та приватизації, що відображені в Положенні про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 14 квітня 2000 р. № 39. Відповідно до пункту 2 цього Положення при випуску акцій у зв'язку зі створенням відкритого акціонерного товариства із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації відкритий продаж акцій не здійснюється, інформація про випуск акцій обов'язковій реєстрації та публікації не піддягає [11, с. 326].

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка організовується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. 30 Закону України „Про господарські товариства“.

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Засновники роблять повідомлення у засобах масової інформації інформацію про випуск акцій [5, с. 89].

Після закінчення вказаного  у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше ніж через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до нестворення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частини вартості акцій [5, с. 93].

Установчі збори – це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку.

Якщо через відсутність  кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні збори, але знову ж таки для  заснування товариства і на них має бути кворум. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося [9, с. 241].

Правомочні установчі  збори здійснюють юридичні акти щодо створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція – один голос. Це такі дії, як прийняття рішення про створення акціонерного товариства; затвердження статуту товариства; обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчого (правління) та контролюючого (ревізійна комісія) органів; прийняття рішення про створення дочірніх підприємств, філій, представництв. Рішення з цих питань, а також щодо надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів.

Установчі збори вирішують  також інші питання, пов'язані із засновництвом [9, с. 280, 286].

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка здійснюється за процедурою, встановленою для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Державною реєстрацією вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця [14].

Установчі документи  товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами [12, с. 277].

Товариство з обмеженою  відповідальністю має статутний  фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів [12, с. 361].

Згідно ч. 2 ст. 144 ЦК не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від  обов’язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Статутний (складений) капітал товариства з обмеженою  відповідальністю, повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту  реєстрації товариства з обмеженою  відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50% вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою [8, с. 155, 156].

Поняття і види господарських товариств