Поняття бюджетної політики держави

  
ЗМІСТ

Вступ...............................................................................................................3

Розділ 1. Поняття бюджетної політики держави........................................5

1.1. Сутність бюджетної  політики...............................................................5

1.2. Напрямки бюджетної політики  держави..............................................7

Розділ 2. Сутність бюджетного механізму...............................................14

2.1. Склад і структура бюджетного механізму.........................................14

Розділ 3. Основні напрями бюджетної  політики на сучасному етапі....20

3.1. Аналіз напрямків бюджетної політики на 2013 рік..........................20

Розділ 4. Практична частина...............................................................27

Висновок......................................................................................................29

         Список  літератури.......................................................................................30 
ВСТУП

Вирішальною і провідною ланкою фінансової системи є бюджет, за допомогою якого здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу. Бюджет забезпечує існування держави, розвиток її економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду коштів є необхідним не тільки для розв’язання проблем усієї країни, але й в першу чергу — для задоволення потреб розвитку економіки в цілому.

Складання, розгляд, затвердження та виконання бюджету – складний та багатогранний процес, який починається із прийняття бюджетної резолюції. Бюджетна резолюція в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період.

Основним завдання бюджетної політики на наступний  період є передусім нарощування  бюджетного потенціалу, який був би здатний здійснити державні видатки для відновлення економічного зростання й забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонування економіки і зміцнення держави.

Зміцнення економічних  відносин в умовах переходу до ринкової економіки та її удосконалення вимагають підвищення ролі бюджету як системи економічного розподілу і перерозподілу ВВП, здійснюваних через фінансову систему. Не можна також забувати, що бюджет виконує не тільки розподільчі функції — він бере активну участь і у формуванні ресурсів держави. Отже, все це свідчить про актуальність обраної теми курсової роботи на сучасному етапі розвитку держави.

Метою написання даної  роботи є удосконалення знань  з питання бюджетної політики та бюджетного механізму держави.

Об’єктом вивчення в даній роботі є бюджетна політика та бюджетний механізм України на сучасному етапі.

До основних завдань  дослідження можемо віднести:

1. Визначення сутності  бюджетної політики України.

2. Аналіз напрямків  бюджетної політики держави.

3. Характеристика складу та структури бюджетного механізму.

4. Аналіз напрямків  бюджетної політики на 2013 рік

5. Формування висновків.

Слід відмітити, що тема роботи в літературних джерелах описана  достатньо широко, що свідчить про  її актуальність. В процесі написання роботи використовувались нормативні акти України, що стосуються бюджетної системи (Бюджетний кодекс, Бюджетна резолюція, закони про Державний бюджет тощо). Також було використано спеціальну літературу: посібники, монографії, статті.

Розділ 1. Поняття бюджетної політики держави

1.1. Сутність  бюджетної політики

Бюджетна політика (резолюція) -  нормативний документ, який приймається Верховною Радою України. Бюджетна резолюція в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період. Вона є орієнтиром для уряду України при розробці проекту державного бюджету і для Верховної Ради при розгляді бюджету і законів, що впливають на доходи і видатки державного бюджету. Питання розробки та прийняття бюджетної резолюції регулюються Регламентом Верховної Ради України. [12]

Не пізніше 1 червня або  першого наступного за цією датою  дня пленарних засідань Верховної  Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські  слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України  подає до Верховної Ради України  проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний  бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

1) граничного розміру  дефіциту (профіциту) Державного  бюджету України у відсотках  до прогнозного річного обсягу  валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного  річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу  державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу  міжбюджетних трансфертів у видатках  Державного бюджету України і  коефіцієнту вирівнювання для  місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних  вкладень у видатках Державного  бюджету України та пріоритетних  напрямів їх використання;

6) взаємовідносин між  Державним бюджетом України та  місцевими бюджетами в наступному  бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних  розпорядників коштів Державного  бюджету України;

9) захищених статей  видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності  поділу бюджету на загальний  та спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний  бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України  на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття.

Національний банк України  до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:

1) проект основних  засад грошово-кредитної політики  на наступний бюджетний період;

2) проект кошторису  доходів та видатків Національного  банку України на наступний  бюджетний період.

За результатами парламентських слухань  Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, визначених  частиною третьою цієї статті, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

1.2. Напрямки  та завдання бюджетної політики  держави

Розглянемо  основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі.

Це передусім  нарощування бюджетного потенціалу, який був би здатний здійснити  державні видатки для відновлення  економічного зростання й забезпечити  фінансовими ресурсами ефективне  функціонування економіки і зміцнення  держави.

Необхідно намітити і здійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

Слід розширити  практику розміщення державних цінних паперів серед населення, вести  лінію на забезпечення їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

Треба здійснювати  довгострокову політику регулювання  бюджетного дефіциту, відмовитися від  його споживчого характеру з метою  використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

Варто домогтися  реалізації принципу сильного і сталого  державного бюджету. Подолати спроби окремих  органів місцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні утворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Потреба в сильному державному бюджеті викликається такими причинами:

• державний бюджет повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв'язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни;
• вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет. Нерівномірність ринкового розвитку викликає необхідність посилення регулюючої і соціальної функцій держави;
• спроба забезпечити формування бюджетів областей, міст, районів тільки на власну дохідну базу без загальнодержавного регулювання призведе до великої різниці в бюджетному забезпеченні населення різних територій і до втрати керованості єдиним соціальним простором.

Актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі. загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення.

Так, механізм бюджетного федералізму у США формувався багато десятиріч у суперечливих умовах. І лише в останні десятиріччя склалася стабільна система фінансової взаємодії федерального уряду, штатів і територій. Воднораз перенесення знайдених іншими країнами вирішень в інші умови може дати зовсім інші наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам треба знайти власне вирішення цього питання.

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає змогу в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утворень та органів місцевого самоврядування.  
Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необгрунтованих рішень як із боку центральної виконавчої влади, так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної  системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна  реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація.

Наші законодавці  при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обов'язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу  лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними  бюджетами. Першим важливим кроком в  удосконаленні системи бюджетних, відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

При закріпленні  бюджетних повноважень між рівнями  системи основне питання полягає  в тім, влада якого рівня повинна  забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

У кожного адміністративно-територіального  утворення є свої специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити  свою соціально-економічну політику, витрачати бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі вести якусь самостійну соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Відсутність системи  оцінок потреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює  протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.

Перебудова  бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним  та регіональними бюджетами, а й  відносин бюджетів вищестоящого рівня  до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів — основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Створення механізму  розвитку міжбюджетних відносин на регіональному рівні — досить серйозне питання, воно сприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система міжбюджетних відносин при всій її важливості — лише частина загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетних відносин неможливо розв'язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою удосконалення  міжбюджетних відносин необхідно було б:

• вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками бюджетної системи;
• зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;
• підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;
• усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом покриття її за допомогою бюджетного регулювання;
• привести законодавство у відповідність із наявними джерелами фінансування.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.  

Із прийняттям Конституції України, закону "Про  місцеве самоврядування в Україні", затвердженням нової структури класифікації доходів та видатків бюджету гостро постала необхідність внесення змін до основного бюджетного закону. З цією метою розроблений  законопроект "Про бюджетний  устрій та бюджетний процес" Він покликаний забезпечити встановлення юридичних норм і процедур бюджетного процесу в Україні, привести його у відповідність із вимогами чинного законодавства, тобто визначити концепцію правового  регулювання бюджетного процесу з метою приведення його у відповідність із сучасними умовами економічної ситуації в Україні.  

Запропоновані в законопроекті норми дають  змогу: чітко розмежувати  повноваження і відповідальність виконавчої та законодавчої влади у процесі підготовки, затвердження і виконання бюджету; сформулювати процес утворення зобов'язань по платежах з бюджету та їх погашенню таким чином, щоб не допускати утворення заборгованості в бюджетній сфері; контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов'язань уряду; чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях; забезпечити необхідні повноваження міністру фінансів для організації розробки й виконання державного бюджету.  

Вперше до бюджетного законодавства внесені чіткі  норми, які регламентують державні запозичення, визначають умови надання державних гарантій у структурі  державного боргу та видатках бюджету, дають дозвіл на кредитування й здійснення фінансових інвестицій коштів державного бюджету.

Розділ 2. Сутність бюджетного механізму

2.1. Склад і  структура бюджетного механізму

Бюджетний механізм - це сукупність конкретних форм бюджетних  відносин,  методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі і соціальні процеси. [12]

До бюджетних  методів регулювання економічних і соціальних процесів відносяться:  

1. податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит і пропозицію на них;  
2. бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва і вдосконалення його структур; розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян;  
3. фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через субвенції, пільгові, безпроцентні кредити і ін.);  
4. створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій в розвитку економіки.

Розглянемо ці методи детальніше.

Податки - це економічні відносини в грошовій формі, які  виникають між державою з одного боку і населенням та підприємствами з іншого з приводу примусового  обов'язкового вилучення частини  доходу для створення централізованого грошового фонду держави.

Податковими надходженнями  до бюджетів визнаються передбачені  податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.    

Податковими надходженнями  до державного бюджету України являються:

- податок  на  прибуток  підприємств;

- збір за спеціальне  використання водних ресурсів  загальнодержавного  значення  та  збір  за користування водами  для потреб гідроенергетики і  водного транспорту;

- платежі  за  спеціальне  використання лісових ресурсів державного значення;

- платежі   за   користування   надрами   загальнодержавного  значення;

- акцизний  збір  з   вироблених  в  Україні  товарів;

- акцизний збір з   ввезених  на  територію  України   товарів.

Податковими надходженнями  до місцевих бюджетів являються:

- прибутковий податок  з громадян;

- державне мито в  частині, що належить відповідним  бюджетам;

- плата за ліцензії  на провадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються виконавчими  органами відповідних рад;

- плата за державну  реєстрацію суб’єктів підприємницької  діяльності, що справляється виконавчими  органами відповідних рад;

- плата за торговий  патент на здійснення деяких  видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання  торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

- надходження адміністративних  штрафів, що накладаються виконавчими  органами відповідних рад або  утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

- єдиний податок для суб’єктів  малого підприємництва у частині,  що належить відповідним бюджетам.

Бюджетне фінансування - надання в безповоротному порядку  коштів з бюджету господарюючим  суб’єктам для повного або часткового покриття їх витрат.

Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами, — з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі принципів: плановості; цільового спрямування коштів; безповоротності та безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел; додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім використанням.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського  рахунку. Цей метод використовується  для фінансування заходів з  державного бюджету України. Це  система бюджетних рахунків органів  Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності;

2. Метод перерахування  бюджетних коштів з поточних  рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Фінансова підтримка  окремих галузей і підприємств  для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку здійснюється через надання  субвенцій, пільгових, безпроцентних  кредитів і ін. Позики з бюджету державним підприємствам — це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка.

Фінансову підтримку  як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Умовами  договору мають бути передбачені  зобов'язання сторін щодо обсягів, строків  надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного  повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка  застосовується при фінансуванні планово-збиткових  підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

 Наступним методом  бюджетного регулювання є створення  за рахунок бюджетних коштів  спеціальних фондів, резервів для  попередження диспропорцій в розвитку економіки. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не носять постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про виділення  коштів з резервного фонду бюджету  приймаються відповідно Кабінетом  Міністрів України, Радою міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевими  державними адміністраціями та виконавчими  органами місцевого самоврядування.

Резервний фонд бюджету  не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації  та виконавчі органи місцевого самоврядування  щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та  відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Отже, бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики. Тому перехід на ринкові відносини, зміни, які відбуваються в пріоритетах бюджетної політики, потребують радикальних змін і в бюджетному механізмі.

Розділ 3. Основні напрями  бюджетної політики на сучасному  етапі

3.1. Аналіз напрямків  бюджетної політики на 2013 рік

Основні напрями бюджетної  політики на 2013 рік ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України.

 Реалізація бюджетної політики спрямована на забезпечення сталого розвитку національної економіки у 2013 році, підвищення стандартів життя і рівня добробуту громадян, сприяння збалансованому розвитку конкурентоспроможної економіки, забезпечення фінансової стабільності держави та здійснення заходів із зменшення рівня "доларизації" економіки, підвищення ефективності виконання програм імпортозаміщення, розвиток виробництва вітчизняних товарів, ефективний захист внутрішнього ринку та підтримку експорту, модернізацію інфраструктури та базових секторів економіки, забезпечення екологічної безпеки, оптимізацію соціального захисту населення в результаті підвищення його рівня та адресності.

 Пріоритетами національної  економічної політики є надання  державної підтримки підприємствам, що реалізують інноваційні проекти або використовують у своїй діяльності інноваційні технології, а також збільшення обсягів виробництва базових галузей економіки (зокрема, сільського господарства, вугільної промисловості, машинобудування і виробництва мінеральних добрив).