Поняття детермінації віктимної поведінки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
ІНСТИТУТ
ПРОКУРАТУРИ І СЛІДСТВА
Реєстраційний
номер №_____
Дата _________
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ :
ПОНЯТТЯ
ДЕТЕРМІНАЦІЇ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ
Студентки 4 курсу, 2 потоку, 4 групи
Гончар Оксани Петрівни
Одеса- 2008
Зміст
Вступ
………………………………………………………………………………
Розділ 1. Загальні положення віктимологічної детермінації………………….....5
1.1. Детермінація як філософська категорія………………………………..5
1.2. Визначення і суть детермінації віктимної поведінки……………........9
Розділ
2. Детермінанти віктимної поведінки……………………………
2.1. Класифікація детермінант віктимної поведінки……………………...18
2.2. Віктимологічна детермінація окремих видів злочинності…………...21
Висновок…………………………………………………………
Список
використаної літератури………………………………………………….
Вступ
Глибокі зміни, що відбуваються у житті нашого суспільства, породжують багато труднощів не лише в економічній, політичній та соціальній сферах, а й в етико-психологічній. Наслідком ускладнення соціально-економічної і політичної ситуації, процесів, пов’язаних зі швидкими змінами в суспільстві, є, зокрема, бурхливе зростання кількості та розмаїття соціальних конфліктів, в основі яких часто бувають нерозуміння людьми одне одного, надмірна дратівливість, агресивні прояви. Увиразнення показників правопорушень і злочинів зумовлює актуальність дослідження факторів та передумов виникнення конфліктності, агресії, злочинності і пошуку шляхів їх запобігання.
Традиційно дослідження причин агресії, злочинів та соціальних конфліктів спрямовуються на вивчення властивостей особистості агресора (злочинця), можливих причин вербальних або фізичних нападів, мотивів скоєння злочинів, особливостей конфліктної, агресивної чи злочинної поведінки. Водночас одна з найзначніших причин цих явищ залишається малодослідженою, хоча вона й очевидна: йдеться про віктимологічний аспект проблеми соціальних конфліктів і злочинів.
Виходячи
з вищевикладеного, можна стверджувати,
що проблеми віктимної поведінки
потерпілих в умовах загальної ескалації
злочинності в сучасному
Вивченню проблеми віктимної поведінки присвячено праці багатьох дослідників (Г. Андрєєва, Є. Афонін, О. Бандурка, В. Бойко, Ф. Бородкін, І. Ващенко, О. Волков, Н. Гришина, В.В. Голіна, С. Горбов, О. Донченко, В. Друзь, В,М, Дрьомін, І.М. Даньшин, А,І. Долгова, О.М. Джужа, О. Єршов, В. Ковальов, О.М. Костенко, О.М. Литвак, І. Ладанов, В.С. Мінська, М. Обозов, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, М. Рибакова, В. Симонов, О.Д. Татарковський, В.О. Туляков, Л.В. Франк, В.Є. Христенко та інші). Їх аналіз дозволяє зробити висновок, що інтенсивність і характер перебігу будь-яких конфліктів (побутових, виробничих, педагогічних, криміногенних тощо) залежать переважно від поведінки тих, хто їх провокує. При тому, саме ці особи насамкінець здебільшого залишаються у програші, опиняючись у ролі постраждалих, жертв.
Довгий час в дослідженнях увага зосереджувалася на поведінці злочинця, а особливості сприяючої, або віктимної, поведінки потенційної жертви майже зовсім не враховувалася. Але ж відомо, що поведінка потенційної жертви дуже впливає на характер розгортання агресивної взаємодії та її наслідки. Часто-густо саме поведінка жертви є основною причиною актуалізації агресивних проявів з боку потенційного агресора чи злочинця.
Очевидно, що сукупність якостей, що характеризують злочинця, сприяють скоєнню злочину лише при взаємодії з сукупністю особистісних властивостей, що характеризують жертву, особливо за певних об’єктивних обставин. Віктимогенні ознаки поведінки та особистості жертви (постраждалого) є істотними умовами реалізації причинного зв’язку, де наслідками виступають дії агресора чи злочинця.
Водночас дослідження причин
віктимізації, виявлення сукупності
психологічних властивостей
Отже,
віктимологічний підхід до вирішення
проблем запобігання таких соціально-негативних
явищ, як деструктивні конфлікти, правопорушення
та злочини, є актуальним і необхідним.
Розділ 1. Загальні положення віктимологічної детермінації.
1.1. Детермінація як філософська категорія.
Кожен злочин являє собою акт поведінки. При навмисному злочині ця поведінка має більш або менш повну оцінку особою як самої поведінки, так і її наслідку. Проте, при аналізі злочину не можна відділяти злочинця від конкретної життєвої обстановки, в якій він діє. Злочини людини неможливо ізолювати від ситуації, яка їх спричинила і визначила за формою та змістом. Аналізуючи злочин, неможливо оцінити його в кримінологічному плані доти, доки не будуть розглянуті усі внутрішні зв’язки обставин, які в сукупності сприяли можливості його вчинення, тією або іншою мірою вплинули на результати злочинної діяльності, визначили рішимість злочинця та мотиви його поведінки. Щоб аналіз причин злочинів був об’єктивним, необхідно враховувати весь комплекс чинників, що створюють замкнений причиновий ланцюг, останнім елементом якого є злочин. Вивчення цього причинового ланцюга здебільшого веде за межі конкретної кримінальної ситуації, відкриваючи можливість оцінити сукупність обставин, які визначили формування не тільки конкретного злочинного наміру, а й загалом – анти суспільної установки особи, визначивши негативну лінію поведінки злочинця. Однією з найактуальніших і порівняно мало опрацьованих є проблема детермінації віктимної поведінки.
Детермінація (від лат. determinare – визначати) – процес обумовлення, визначення. Про детермінанти, або обставини, фактори, говорять як про об’єднуючі терміни для причин і умов.
Процес детермінації певного явища являє собою складну взаємодію різних форм зв’язків : не лише причинних, але й функціональних, статистичних, зв’язків станів і інших.
Функціональна залежність відображає об’єктивну відповідність, паралелізм в існуванні та зміні двох факторів.
Статистичний зв’язок виявляється у зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого, наприклад, збільшення числа злочинів із ростом чисельності населення. Окремий вид статистичного зв’язку – кореляційна залежність. У цьому випадку за основу береться середнє значення фактора, явища. Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо пропорційно розподілу іншого, кореляція має позитивний характер, якщо навпаки – негативний. Коефіцієнт кореляції має значення від 0 до 1, і чим він ближче до 1, тим сильніший зв’язок між явищами.
Зв’язок стану характеризується тим, що один стан будь-якого явища в цей момент за конкретних умов визначає стан цього явища в інший момент. Але саме по собі виявлення факту взаємозв’язку між певними явищами чи процесами не можна визнати достатнім, необхідно з’ясувати характер такого зв’язку.1
Проблема детермінації є однією з центральних. Детермінізм – це найбільш загальна категорія, що характеризує виникнення явищ, їх причинову зумовленість, що спостерігається в природі та суспільстві. Це стосується, насамперед, залежності одних явищ, процесів та станів від інших. Єдність та багатогранність світу ґрунтується на загальності зв’язків. У концепції діалектичного детермінізму основний принцип – це принцип універсальної взаємодії. Під час дослідження взаємодії явищ необхідним є аналіз їх сторін, процесу їх існування, а також оцінка зміни сторін взаємодії.
Детермінізм пояснює, чому саме відповідний процес відбувався так, а не інакше, чому виникло саме це явище, які саме умови, що його породжують, та рівень стійкості цього процесу.
Уся поведінка людини підпорядковується законам причинності. Існують об’єктивні причини, через які людина може вчинити той або інший вчинок, існує і наслідок – вчинення суспільно небезпечного та протиправного діяння щодо іншої особи. Але який “механізм” цього процесу, у чому існує специфіка причинових зв’язків у поведінці людини – ці питання недостатньо досліджені.
Різноманітні види закономірностей залежності між явищами охоплюються поняттям детермінації. Це поняття є значно ширшим від причинного зв’язку. Але, водночас, останнє є більш конкретним та змістовним. Як різновид закономірного зв’язку, причинність має певні ознаки : загальність, необоротність, просторова та часова непереривність, за своєю природою вона має генетичний характер.
При причинному поясненні встановлюється, під впливом яких обставин породжується певне явище, а при більш широкому детермінічному підході – чому явище не просто існує, а існує в певних формах, з тими чи іншими характеристиками.
Поняття
причинності безпосередньо пов’
Причинний зв’язок характеризується певними особливостями. По-перше, причина, породжуючи дію, спричиняє наслідки. Для дії причини необхідні певні умови, але вони самі по собі не здатні породити наслідок. Пасивна позиція очевидців злочину – це умова успішного досягнення злочинного результату, але не причина злочину. По- друге, між причиною і наслідком існує послідовність у часі. Причина завжди передує у часі наслідку, хоча часовий інтервал може бути й не значним. По-третє, наслідок не може бути причиною цієї ж причини. Наприклад, новий стан злочинності обумовлює формування нового суспільства, в якому буде відтворюватися не попередня злочинність,а злочинність з новими характеристиками. По-четверте, дія однієї і тієї ж причини в однакових умовах завжди породжує один і той же наслідок. По-п’яте, причина не зводиться до наслідку. Наслідок не повторює причину, він є результатом перетворення, зміни об’єкта.2
Виділяють чотири підходи до розуміння причинності.
Перший підхід називають кондиціоналістським, або умовним. Під причиною розуміють необхідні і достатні умови даного наслідку або сукупність обставин, при яких мав місце наслідок. Тут мова йде про обставини, фактори, а не про причини і умови.
Традиційний підхід під причиною злочину, злочинності визначає зовнішні силові впливи, при чому в кримінології такий вплив розуміється не лише як фізичний, а й психологічний в різних його варіантах. Найчастіше в межах даного підходу аналізуються причини конкретного злочину або окремих видів злочинності.
Третій підхід – традиційно-діалектичний. Відповідно до нього причина – це все те, що породжує даний наслідок. З цим підходом пов’язане поняття “безпосередньої” або “найближчої” причини злочину. Інакше, на злочинну поведінку впливають не тільки умови середовища, які раніше пройшли через свідомість людини і залишили певний відбиток, але й нові, що виникли і почали діяти саме в ситуації кримінальної поведінки, часто несподівані для людини.
Останній підхід до розуміння причинності – інтеракціоністський, або з позиції взаємодії. Причиною тут виступає взаємодія соціального середовища і особистості.3
Філософська
категорія причинності
1.2. Визначення і суть детермінації віктимної поведінки.
Вчинення значної кількості злочинів залежить не тільки від злочинця, а й від потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. За висловом Гегеля, для вчинення злочину необхідно двоє – винний та потерпілий. На певних етапах злочинного посягання вони взаємодіють, а нерідко прямо “співпрацюють”. Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і вирішення криміногенної ситуації.
Проблеми особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінологічної віктимології. Віктимологія в буквальному перекладі з латинського (victima – жертва) і грецького (logos – вчення) означає вчення про жертву. Основними вихідними поняттями віктимології є “жертва”, “віктимність”, “віктимна поведінка”, “віктимізації”.
Жертва злочину – це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально-процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб’єктивно. Віктимність – це підвищений ступінь схильності особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй якостей (властивостей). Віктимна поведінка людини – це процес, який складається з дій, що змінюють зовнішній стан, і психологічних явищ та процесів, що призводять до них, а також визначають механізм протиправного вчинку. Під віктимізацією розуміють процес перетворення особи на реальну жертву злочину, а також зміст і результат такого процесу.4
На законодавчому рівні визначення віктимної поведінки дається лише в Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001. Стаття 1 цього Закону – віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї – це поведінка потенційної жертви, що провокує насильство в сім’ї.5
Причинний зв’язок, що пояснює процес віктимізації особи, є складним, тривалим і різноманітним, оскільки він стосується багатьох соціальних та природних явищ, різних форм руху матерії.
До основних елементів причинного зв’язку належать причина та наслідок. Причина охоплює те, що передує процесу віктимізації особи : період формування особи, її взаємодії з конкретною життєвою ситуацією. Наслідок містить у собі розвиток причинного зв’язку – від акту поведінки особи до настання злочинного результату. Вольовий акт жертви злочину виявляється у фізичному або інформаційному впливі на зовнішне середовище.
Особа потерпілого з його свідомістю та вольовими якостями – центральний елемент, що пов’язує причину та наслідок.6
Причинний зв’язок має інформаційну природу. Складний механізм такого зв’язку складається внаслідок взаємодії причин та умов, причин головних та другорядних, подій закономірних та випадкових.
У філософській та юридичній літературі розрізняють повну та специфічну причину. Під повною причиною розуміють сукупність усіх обставин, за яких неминуче настає наслідок. Це поняття включає в себе не тільки причину у вузькому значенні слова (специфічну причину явища), а і всі необхідні та достатні умови. Умовами називається комплекс явищ, що самі не можуть породжувати наслідок, але супроводжують причину в просторі та часі, впливаючи на них, забезпечуючи певний їх розвиток, необхідний для виникнення наслідку. Відмінність між причинами та умовами відносна, вона має значення лише для конкретних явищ. У широкому значенні, умови є також причинами подій, адже без них вони не могли відбутися. Інколи причини та умови можуть мінятися місцями.7
Що стосується віктимної поведінки як соціального явища, то розмежування причин та умов з урахуванням їх зміни та стабільності дає можливість відокремити змінні соціальні явища від деяких постійно діючих (демографічних, кліматичних та ін.) природних факторів.
Вивчення причинних зв’язків у сфері злочинної поведінки являє собою багатогранне та складне завдання. Труднощі пов’язані ще з тим, що загальний механізм людської поведінки ще не вивчено повністю ні в соціологічному, ні в психологічному планах.
Причинність розглядається як один із видів детермінації, що визначає лише генетичний зв’язок, який розкриває те, з чого виникло це явище, як відбувався процес, що його породжував, встановлює факт зв’язку між тим, що породжувало, і його результатом. Причинність визначається як об’єктивно існуючі відносини між явищами, за яких одне або декілька взаємодіючих явищ (причина) породжує інше явище (наслідок).
При
детерміністському підході
Процес
детермінації віктимної поведінки
– це складна взаємодія
Із кримінологічної точки зору, потерпілий (особа та його поведінка – як позитивна, так і негативна) поряд з приводом, причинами та умовами вчинення злочину є самостійним компонентом криміногенної ситуації. Тому питання про неправомірну поведінку потерпілого, що призвела до вчинення злочину, є дискусійним.
Причини та умови вчинення злочинів можуть бути пов’язані як з особою самого злочинця, так і із ситуацією (саме з особою та поведінкою потерпілого, обставинами вчинення злочину). Але все це не означає, що особа та поведінка потерпілого, привід, час і місце злочину є причинами його вчинення, передусім “вина потерпілого” може бути умовами реалізації антисуспільної та асоціальної установки й дефектів правосвідомості суб’єкта при вчиненні конкретного злочину, обставинами, що сприяють його вчиненню.
Так, особистісні якості та характер потерпілого можуть сприяти вчиненню необережного злочину або вплинули на формування та реалізацію наміру суб’єкта злочину, визначити його спрямованість та характер його дій, штовхнути його у сприятливій ситуацій на вчинення суспільно небезпечного діяння.
У поведінці потерпілого, яка створює обстановку, що сприяє вчиненню злочину, необхідно виділити два якісно різних типи:
1) поведінка (поштовх), що характеризується провокацією до вчинення злочину (наприклад, образа);
2)
поведінка, що створює об’
Якщо особа та поведінка лише сприяють злочинному посяганню, то вони створюють об’єктивні сприятливі для злочину умови, що прискорюють формування злочинного наміру та полегшують реалізацію. Як правило, винний свідомо використовує таку ситуацію для досягнення своєї мети.
Провокуюча роль потерпілого створює реальну можливість для вчинення злочину, вона є умовою для суспільно небезпечної поведінки з боку винного, його негативної реакції на дії потерпілого.
Визначення провокуючих обставин, що належать до особи і поведінки потерпілого, залежить, насамперед, від характеру вчиненого злочину і характеру дій потерпілого. Наприклад, при вбивствах провокуючу роль відіграє аморальна або неправомірна поведінка, що породжує агресивність, гнів та інші негативні емоції та стан винного. Навмисне вбивство виникає під впливом фізичного насильства, побиття, знущань, грубого та жорстокого ставлення, погроз, поставлення у тяжке матеріальне становище.
При
вчиненні зґвалтувань провокування
статевого акту відбувається під
впливом легковажної або
Розмежування в конкретному злочинному акті провокуючих та сприяючих чинників, що притаманні особі та поведінці потерпілого, - питання факту, який виражає різну роль у злочинному ґенезі причин та умов антисуспільної поведінки. Якщо обставини, що характеризують потерпілого, є причиною вчиненого злочину, тобто створювали реальну можливість суспільно небезпечної поведінки з боку винного, то такі обставини мають бути визнані провокуючими. Це має велике значення для визначення ролі особи потерпілого в механізмі індивідуальної віктимної поведінки.11
Значне місце в багатьох випадках вчинення злочину посідає “нейтральна” поведінка потерпілого, яка не створює суттєвих умов для полегшення кримінального акту або перешкоджає останньому. Як правило, це фактична бездіяльність потерпілого, який :
- не підозрює про посягання через відсутність на місці злочину (крадіжки);
- не встигає вжити певних заходів або здійснити будь-які дії для свого захисту у зв’язку з раптовістю та стрімкістю нападу (злочини проти особи);
- бездіяльність у зв’язку з тим, що воля потерпілого паралізована страхом, спричиненим погрозами та насильством з боку винного (вбивства, зґвалтування, пограбування, розбої).12
За наявності різноманіття ситуацій, що передують злочину і входять до його, існують типові риси, пов’язані з поведінкою потерпілого. Це не лише фактична схожість ситуацій, а й типовість поведінки потерпілого у причинних зв’язках механізму злочину.
Кримінологічна ситуація виступає у вигляді завершеної системи, що містить у собі всі обставини конкретного злочину, де процес формування особи злочинця є етапом (і одночасно елементом, що входить до його складу), а віктимна поведінка потерпілого в цій системі відіграє роль проміжної ланки, яка сприяє виникненню такого явища, як злочин.
У багатьох випадках, що призводять до злочинного посягання, найважливішою обставиною виступає поведінка жертви злочину. Злочинець та жертва злочину, як це не парадоксально, взаємодіють, а інколи безпосередньо спілкуються протягом тривалого періоду. Жертва злочину, таким чином, робить значний внесок у посягання, що спрямоване проти неї. Більш того, взаємодія злочинця та жертви злочину за певних обставин може призвести до взаємних посягань, до інверсії стану “злочинець”, “жертва”, до поєднання в одній особі особі двох соціально-кримінологічних, а іноді кримінально-процесуальних ролей, протилежних одна одній (злочинець-жертва, підсудний-потерпілий). Саме це сприяє виникненню ситуації, що значною мірою породжує проблему потерпілого від злочину, його вини та відповідальності, проблему наслідків реалізації потенційної віктимності.13
Поведінка жертви, її конкретні дії можуть спричиняти виникнення у злочинця стану агресивності, ненависті, афекту та спровокувати правопорушника на вчинення злочину. У повсякденному житті люди вступають між собою в різноманітні громадські, побутові, особисті зв’язки та стосунки. У процесі цих зв’язків між ними можуть виникати ділові, товариські, ворожі або нейтральні стосунки. Вони базуються на різноманітних психічних процесах людей – симпатії або антипатії, емоційного піднесення або пасивності, страху тощо.
Специфічні взаємостосунки між потенційною жертвою та злочинцем об’єктивно можуть виникнути на основі різноманітних зв’язків та призвести до конфліктної ситуації.
Із проблемою взаємовідносин потенційного злочинця та можливого потерпілого безпосередньо пов’язане питання про так звану вину жертви. Оскільки приводом багатьох конкретних злочинів виступає неправильна, негативна поведінка самих потерпілих, можна розглядати вину жертви як таку, що сприяє зародженню та розвитку таких деліктів.
Вина жертви – це соціально-психологічна категорія, що не збігається з обсягом вини в праві. Остання виявляється у психічному ставленні суб’єкта до вчиненого ним протиправного діяння і тому є необхідним елементом, ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Вина жертви виступає як один з приводів протиправного діяння, не може належати до суб’єктивного аспекту складу злочинів, а перебуває серед елементів його об’єктивної сторони, саме так, як і інші обставини, що сприяють злочину. Вина у кримінальній віктимології виражається в порушенні будь-яких соціальних норм, за винятком норм юридичних, коли віктимологічний аспект поведінки суб’єкта виступає на другий план і переважає аспект правовий, тобто потерпілий в одному злочині може бути винним у вчиненні іншого.
Винною є така поведінка, для якої характерно свідоме або несвідоме ставлення до результату злочинного діяння і яка містить причинні фактори, що впливають на протиправну поведінку злочинця.
Є люди, для яких характерною є підвищена здатність стати жертвою злочинного посягання. Така здатність може бути винною або невинною. Перша виявляється в неналежній поведінці потенційної жертви, яка стає одним із причиново-наслідкових факторів зародження та розвитку злочину.
Невинною
здатністю стати жертвою
Взаємовідносини між злочинцем та його жертвою не зводяться лише до проблеми вини потерпілого. Зв’язок між винним і можливою жертвою, на основі якого зароджується злочин, називають специфічними. Вони виникають на основі можливих зв’язків та взаємовідносин. Але не сам характер соціальних зв’язків та стосунків між людьми неминуче створює той чи інший конфлікт, що породжує злочин, а лише суб’єктивні особистісні якості, насамперед злочинця, а згодом – і жертви, що в певній ситуації можуть призвести до злочину, оскільки характерною особливістю будь-якої конфліктної ситуації є те, що вона потребує від людини прийняття певного рішення, вольового вибору варіанта своєї поведінки.14
