Поняття фінансів підприємницьких структур
ВСТУП
Трансформація українського суспільства, національної економіки зумовлює відхід у небуття старих і вихід на громадську арену нових економічних відносин. В цих умовах значно більше місця, ніж в командно-адміністративній економіці, займають фінанси, які відіграють провідну роль у ринковій економіці. Без нормального функціонування фінансового механізму ринкова економіка працювати не в змозі. Досвід останніх років проведення економічних реформ в Україні переконливо підтвердив це положення. Завдання полягає в тому, щоб оцінити і удосконалити роль фінансових відносин в той чи інший період розвитку, у тих чи інших суб'єктів економіки.
У фінансовій системі країни основною ланкою є фінанси підприємств, роль яких посилюється з появою підприємств нових форм власності і форм господарювання, розвитком процесу роздержавлення і приватизації, зменшенням частки державних підприємств, переходом підприємств на принципи реального, а не проголошеного самофінансування.
В умовах самофінансування важливе місце займають фінансові ресурси підприємств - головна складова їх функціонування і один з факторів виробництва в умовах ринку. Самостійність підприємств не в останню чергу характеризується наявністю фінансових ресурсів. Забезпеченість підприємств фінансовими ресурсами та їх ефективне використання суттєво впливає і на поповнення бюджету, державних і регіональних фондів. Залежність тут пряма: чим міцніше і стійкіше фінансове становище підприємств, тим забезпеченіше державні і регіональні грошові фонди, бюджет, більш повно задовольняються соціально-культурні та інші потреби суспільства. В сукупності фінансові ресурси підприємств відіграють важливу роль для формування ринкових відносин у національній економіці в цілому.
Все це вказує на актуальність теми «Фінансові ресурси суб’єктів господарювання: їх сутність та необхідного ефективного використання». Завданням роботі є розглядання теоретичних аспектів категорії фінансових ресурсів підприємств, дослідження стану, формування, особливостей використання фінансових ресурсів підприємства на сучасному етапі.
Об’єктом роботи виступатимуть підприємства зі своїми фінансовими ресурсами. Предметом дослідження являються самі фінансові ресурси суб’єктів господарювання різних форм власності та видів діяльності, зв'язок і залежність між джерелами формування і напрямками використання фінансових ресурсів, оптимізація співвідношення між ними.
Темою фінансових ресурсів цікавиться чимало науковців, зокрема професор КНЕУ Поддєрьогін А.М., кандидати економічних наук, такі як Садеков А.А., Лащак В.В., Чацкіс Ю.Д., Литвиненко Є.О., Василик О.Д. та багато інших. Підходи до трактування фінансових ресурсів у роботі запропоновані різними авторами. Фінансові ресурси як сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємств, розглядаються в роботах І.Т.Балабанова “Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом”. Фінансові ресурси як грошові фонди, що створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, який створюються упродовж певного часу в державі досліджуються в праці Василика О.Д. “Теорія фінансів”. Дослідженню походження та еволюції терміну “фінансові ресурси” присвячена робота Д.С.Молякова “Финансы предприятий отраслей народного хозяйства”.
РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
- Поняття фінансів підприємницьких структур
Економічна природа і суть фінансів підприємницьких структур залежить від рівня економічного розвитку суспільства, а тому на кожному етапі має свої особливості. Дослідження цих особливостей дасть змогу вивчити, проаналізувати і використати у фінансовій роботі певні методи і прийоми для вирішення складних проблем підприємництва на сучасному етапі.
Фінанси підприємницьких структур – це особлива галузь функціонування самих фінансів і фінансових відносин з метою забезпечення процесу виробництва. Фінанси підприємницьких структур – це процес формування фондів грошових коштів для обслуговування виробничого процесу з метою одержання прибутку, підвищення ефективності виробництва, забезпечення розрахунків з Державним бюджетом, фінансовими інститутами та іншими юридичними і фізичними особами.
Для проведення радикальної економічної реформи, направленої на створення в країні ринкових відносин, уряд розробив програму дій. Одним із важливих її напрямків є перетворення відносин власності, створення її різних видів і форм, а також необхідних умов для свободи підприємництва в країні, здорової конкуренції, насичення ринку товарами.
Для здійснення намічених програм була підготовлена законодавча база. Був прийнятий Закон України “Про власність” у 1991 році, згідно з яким в країні передбачається багатогранність форм власності. Доля державної власності поступово повинна знижуватись, зате мають розвиватись різні форми індивідуальної і колективної власності: індивідуальні підприємства, товариства з повною та обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого та закритого типу, кооперативи, асоціації та інші. Допускається утворення змішаних форм власності, в т. ч. власність спільних підприємств та інших форм власності.
В Законі України “Про підприємства в Україні" визначені види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечена самостійність підприємств, чітке фіксування їх прав і відповідальність за господарську діяльність, регулювання відносин з іншими господарюючими суб’єктами та державою.
1.2 Економічна природа
та призначення фінансових
Для успішного функціонування будь-якого підприємства вирішальне значення має забезпечення його діяльності необхідним обсягом фінансових ресурсів. Термін «фінансові ресурси» широко використовується в економічній літературі та практиці господарювання. Часте вживання та обговорення науковцями економічної сутності цього терміну закономірно привело до появи різних підходів щодо його трактування. Сьогодні можливі два напрямки вивчення змісту та ролі фінансових ресурсів у економічному середовищі. Перший з них пов’язаний з ретроспективним аналізом запропонованих до цього часу тлумачень поняття “фінансові ресурси”, що дозволяє зрозуміти їх природу, сутність та значення в сучасних умовах господарювання, а другий характеризується пошуком нового визначення поняття «фінансові ресурси», що закономірно ставить питання про його доцільність.
В економічній сфері ще не вироблено єдиного, загальноприйнятого погляду на фінансові ресурси, особливо на рівні підприємств. Питання пов’язані з його визначенням досліджували і досліджують багато вчених. Крім пошуку відповіді на питання про сутність та зміст фінансових ресурсів, велика увага в їхніх роботах приділяється практичній реалізації фінансових відносин, дослідженню як джерел фінансових ресурсів, так і варіантів їх використання.
Зупинимося на короткому огляді основних результатів наукових досліджень поняття «фінансові ресурси». Зокрема питанням сутності фінансів, їх ролі в розподілі та перерозподілі національного доходу присвячена праця Д.А.Аллахвердяна “Роль финансов в распределении национального дохода СССР”[7]. В ній зазначається, що фінансові ресурси утворюються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємств завдяки створюваному ними чистому продукту, який отримуючи своє грошове вираження, виступає в якості фонду грошових коштів. Дане визначення, на нашу думку, є неповним оскільки: по-перше, не враховує те, що фінансові ресурси можуть крім виробничо-фінансової діяльності підприємств, також створюватися в процесі інвестування; по-друге, у визначенні робиться акцент на процесі формування фінансових ресурсів, а не їх розподілі та використанні, тобто досліджуються джерела фінансових ресурсів, а не самі фінансові ресурси; по-третє, грошові кошти підприємства можуть знаходитися не лише у фондовій формі.
Фінансові ресурси як сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємств, розглядаються в роботах І.Т.Балабанова “Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом”[14], А.О.Єпіфанова, І.В.Сало, І.І.Дьяконова “Бюджет і фінансова політика України”[86] та Поддєрьогіна А.М. “Фінанси підприємств”[238]. Для більшої точності, на нашу думку, доцільно б було окремо зазначити, що фінансові ресурси не просто грошові кошти, а деякий ресурс, що здатний перетворюватися на капітал який не виступає у вигляді реальних грошей.
У праці Бєлоліпецького В.Г. “Финансы фирмы”[22] поняття “фінансові ресурси” трактується як частина грошових коштів у формі доходів та зовнішніх надходжень, що призначені для виконання фінансових зобов’язань та здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення. Дане визначення, на нашу думку, не враховує те, що частина фінансових ресурсів може бути іммобілізована у вигляді капіталу.
Фінансові ресурси як грошові фонди,
що створюються в процесі
Базові проблеми теорії фінансів у взаємозв’язку із положеннями політичної економії досліджував Е.О.Вознесенський “Методологические аспекты анализа сущности финансов”[62]. Автором зроблено спробу проаналізувати закономірності розвитку фінансів у різних формаціях. Він зазначає, що “фінансові ресурси” – це грошові фонди. На рівні держави це дійсно так, проте на нашу думку, фінансові ресурси на рівні суб’єктів господарювання це не тільки грошові фонди, але й грошові кошти у не фондовій формі.
Cистематизація великого
Дослідженню походження та еволюції терміну “фінансові ресурси” присвячена робота Д.С.Молякова “Финансы предприятий отраслей народного хозяйства”[142]. У ній стверджується, що поняття “фінансові ресурси” у вітчизняній практиці вперше було вжите під час складання першого п’ятирічного плану, до складу якого входив баланс фінансових ресурсів. Крім того, в ній наводиться декілька існуючих визначень терміну “фінансові ресурси”, а саме:
– це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств, господарських організацій і установ та які використовуються для фінансування витрат та утворення різних фондів та резервів. На нашу думку говорячи про фінансові ресурси мається на увазі вже результат використання грошових коштів;
– це складова частина економічних ресурсів, що представляє собою кошти грошово-кредитної та бюджетної системи, які використовуються для забезпечення безперебійного функціонування та розвитку економіки, здійснення соціально-культурних заходів, задоволення потреб управління та оборони. На нашу думку, фінансові ресурси не можна трактувати лише в контексті коштів грошово-кредитної та бюджетної системи. В даному випадку ведеться мова лише про централізовані фонди фінансових ресурсів, які сформовані з метою виконання функцій держави, тобто не враховуються ті грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні суб’єктів господарювання;
– це виражена в грошових коштах частина національного доходу, яка може бути використана державою (безпосередньо чи через підприємства) з метою розширеного відтворення. Дане визначення теж потребує уточнення, оскільки фінансові ресурси може використовувати не лише держава, а й ті ж суб’єкти підприємницької діяльності.
У праці С.Я.Огородника “Финансово-кредитные методы повышения эффективности промышленного производства”[229] сформульовано поняття “фінансові ресурси” враховуючи такі припущення: фінанси слід розглядати як складову частину виробничих відносин суспільства; фінансові ресурси створюються та використовуються в процесі реалізації фінансових відносин; поняття “ресурс” розглядається як щось таке, що може бути використане для досягнення певних цілей. Виходячи з цього фінансові ресурси розглядаються автором як грошові кошти, що сформовані у фондах цільового призначення для здійснення певних витрат. У даній роботі спостерігається та ж сама помилка, що і в попередній праці, а саме не врахування в складі фінансових ресурсів грошових коштів які використовуються у нефондовій формі.
Проблеми теорії та методології утворення та використання фінансових ресурсів, дослідження взаємозв’язків фінансів та економічних законів, а також роль фінансових ресурсів у фінансово-кредитному механізмі розглядаються в роботі В.К.Сенчагова “Эффективность использования основных фондов (показатели, факторы, стимулы)”[199]. Цим автором фінансові ресурси трактуються як фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємств та організацій, а також джерело їх подальшого розвитку. Вони характеризують в грошовій формі процеси утворення, розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та найважливіших його елементів. Недоліком даного тлумачення, на нашу думку, є те, що автор аналізуючи їх походження (джерела та способи утворення) та призначення не розкриває конкретні форми та види їх існування.
Розкриттю питань теорії та методології радянських фінансів, історії їх становлення та розвитку присвячено спільну роботу М.Г.Сичова та Б.І.Болдирєва “Финансы СССР”[235]. Щодо сутності фінансових ресурсів у ній зазначено, що утворені підприємствами, об’єднаннями, організаціями та державою грошові нагромадження та грошові фонди в порядку розподілу та перерозподілу суспільного продукту та національного доходу і є фінансовими ресурсами. Враховуючи це визначення можна зробити висновок, що автори розмежували фінансові ресурси та джерела їх утворення, що дозволило виділити в структурі фінансових ресурсів крім грошових фондів також і грошові нагромадження.
Питання фінансового управління підприємством розглядаються в роботі В.І.Терьохіна “Финансовое управление фирмой”[228]. У даній праці під фінансовими ресурсами розуміються фонди грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні держави, господарюючих суб’єктів та населення, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту, головним чином чистого доходу у грошовій формі та призначені для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб. З цього визначення випливає, що автор теж розмежовує фінансові ресурси та джерела їх формування, проте не враховує те, що використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими компаніями здійснюється у нефондовій формі.
У праці М.І.Туган-Барановського “Социальная теория распределения” запропонована соціально-економічна теорія розподілу фінансових ресурсів, що стала важливим кроком в розвитку економічної думки України[99, 321]. Незважаючи на прогресивність даного підходу він розкриває сутність лише формування первинних доходів, що акцентує увагу не на дослідженні фінансових ресурсів, як таких, а на джерелах їх формування.
Аналіз чинників, що впливають на процес формування та використання фінансових ресурсів проведений у праці М.П.Яснопольського[99, 312]. Ця робота, на нашу думку, заслуговує на особливу увагу зі сторони суб’єктів розподілу фінансових ресурсів оскільки пов’язує результативність управлінських рішень з економічними та іншими особливостями регіонів.
Проаналізувавши запропоновані різними авторами підходи до трактування фінансових ресурсів, можна зробити висновок, що вітчизняна наукова думка сформувала достатньо цілісне та докладне уявлення про процеси формування фінансових ресурсів підприємницьких структур і, у той же час, практично не нагромадила теоретичного та практичного досвіду розробки шляхів їх цільового та ефективного використання.
В результаті виникає потреба комплексного дослідження процесів формування та розподілу фінансових ресурсів в умовах ринкової трансформації економіки України, що дасть змогу забезпечити більш повне та всебічне висвітлення сутності терміна “фінансові ресурси підприємств ”. У контексті цієї роботи акцент робиться на процес розподілу фінансових ресурсів, а не їх формування. Керуючись цим, у дисертаційній роботі, пропонуємо таке визначення фінансових ресурсів підприємств: це грошові кошти фондового та нефондового характеру, що є в розпорядженні підприємств і використовуються ними для споживання, трансформації в інші види ресурсів або виконання фінансових зобов’язань.
Фінансові ресурси формуються під час заснування підприємств, утворюються за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізуються на фінансовому ринку, поступають у порядку розподілу грошових надходжень. Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.
Вони можуть використовуватися для:
– придбання сировини, матеріалів та напівфабрикатів у постачальників;
– придбання основних засобів;
– придбання нематеріальних активів;
– придбання довготермінових
– виплати заробітної плати операційним працівникам;
– виплати заробітної плати адміністративно-управлінському персоналу;
– виплати дивідендів власникам підприємства;
– здійснення інших виплат грошових засобів в процесі операційної діяльності;
– сплати податкових платежів до бюджету;
– сплати податкових платежів до позабюджетних фондів;
– погашення основного боргу за довготерміновими кредитами і позиками;
– погашення основного боргу за короткотерміновими кредитами і позиками;
– забезпечення приросту незавершеного капітального будівництва;
– викупу власних акцій підприємства.
Розмір та структура фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.
Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.
Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.
Фінансові ресурси підприємств формуються за рахунок різних джерел. Їх пропонуємо поділяти на сім видів як це показано на рис.1.1.
Рис. 1.1. Структура джерел фінансових ресурсів підприємств
у перехідній економіці України.
Використання фінансових ресурсів на підприємствах здійснюється в результаті розподілу грошових поступлень шляхом:
– утворення фондів грошових коштів;
– виконання фінансових зобов’язань перед державою та суб’єктами господарювання;
– фінансового забезпечення процесів відтворення на підприємствах.
Звідси випливає, що розподіл фінансових ресурсів може здійснюватися у 2-х формах – фондовій і нефондовій. Це пояснюється тим, що частина фінансових ресурсів підприємства використовується на утворення грошових фондів цільового призначення: фонду оплати праці, фонду виробничого розвитку, фонду матеріального заохочення тощо. В той же час інша частина фінансових ресурсів використовується для виконання платіжних зобов’язань перед бюджетом, установами фінансово-кредитної системи, постачальниками.
В процесі розподілу фінансових ресурсів важливе значення має оцінка ефективності окремих напрямів їх використання. Допомогти в цій справі, на нашу думку, може класифікація фінансових ресурсів за рядом ознак (див. рис. 1.2.–1.5).
– за термінами використання фінансових ресурсів підприємств (рис.1.2.);
Рис.1.2. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за термінами їх використання.
- за напрямами використання фінансових ресурсів підприємств (рис.1.3.);
Рис.1.3. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за напрямками їх використання.
- за видами фондів, що утворюються в результаті розподілу доходів підприємств (рис.1.4.);
Рис.1.4. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за видом фонду, що утворюється в результаті їх використання
- за приналежністю фінансових ресурсів підприємств (рис.1.5.)
Рис.1.5. Класифікація фінансових ресурсів підприємств за приналежністю
На формування та використання фінансових
ресурсів підприємств впливають
різноманітні чинники, які по відношенню
до суб’єктів підприємницької
До внутрішніх чинників можна віднести:
– рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);
– якість організації управління фінансовими ресурсами;
– оптимізація потоків сировини/
– вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;
– налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії із виробничою;
– позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;
– визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах “ціна – якість”;
– аналіз існуючого ринку продукції;
– якість фінансового, управлінського та податкового обліку;
– планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;
– планування рекламної кампанії;
– здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;
– аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;
– загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;
– визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;
– характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства.
До зовнішніх чинників слід відносити:
– інфляцію;
– зміну ціни на ресурси;
– зміну політичного курсу влади;
– зміну правового поля;
– стан розвитку фінансового ринку;
– стан економіки в цілому.
Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел. Так, наприклад, зменшення собівартості за умов стабільності інших факторів виробництва та реалізації продукції призведе до збільшення прибутку організації і, як наслідок, до збільшення обсягу її фінансових ресурсів.
Ріст виробництва та підвищення його ефективності є основою для збільшення обсягу фінансових ресурсів, що інвестуються у сферу виробництва, забезпечуючи тим самим ріст його обсягу. Процес функціонування будь-якого підприємства носить циклічний характер. В межах одного циклу відбувається залучення необхідних фінансових ресурсів, поєднання їх з виробничим процесом, реалізація виробленої продукції та отримання фінансових результатів. Тобто фінансові ресурси перебувають у постійному русі, переходячи з однієї фази виробничо-господарської діяльності в іншу. Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах та ефективне їх використання забезпечують належний рівень фінансової безпеки підприємства.
Слід також зазначити, що вивчення спадщини минулого набуває винятково важливого значення для повнішого розкриття сутності фінансових ресурсів, вироблення чіткого бачення майбутнього, оцінки доцільності сприйняття зарубіжних ідей, врахування помилок минулого. Це дозволить вирішити надзвичайно складні практичні завдання, що постають сьогодні перед українською державою.
Наукові дослідження, що проводяться у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів. Саме обґрунтуванню цього і присвячено наступний розділ даної роботи.
1.3. Класифікація суб’єктів господарювання за певними ознаками
Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.
Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці. Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць. Майно, що закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.
