Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення

МІНІСТЕРСТВО OСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені Петра Могили

юридичний факультет

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни “Цивільне  право” (особлива частина)

 

на тему: « Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення»

 

 

 

Виконав:

студент групи  Е-Х

Прізвище А. Б.

 

Перевірив:

Викладач

Прізвище Б. В.

 

 

Миколаїв

2013

 

ЗМІСТ

 стор.

Вступ………………………………………………………………………………3

  1. Поняття договору стахування. Законодавчі норми щодо страхування та договорів, що оформлюють відповідні відносини………………………………...5                
  2. Зміст та основні вимоги до договору страхування……………………………..9
  3. Права та обов’язки суб’єктів страхового забов’язання……………………….13
  4. Припинення дії договору страхування…………………………………………22                                             

Висновки………………………………………………………………………...25

Список використаної літератури…………………………………………………..27 

 

ВСТУП

Люди цілком природно прагнуть захиститися  від небезпеки, що загрожує їм втратою  життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька  до їхніх первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. Із урізноманітненням інтересів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху  розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій - ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо - це випадок, спричинений  руйнівною дією сил природи, яка  охоплює, здебільшого, немалу територію  і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я  багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, які  через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осіб або їх групи.

Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків, які призводять до збитків  або упущення вигоди, становить сутність ризику.

Спираючись на свій багатовіковий  досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів у протистоянні стихійним  явищам. Підвищуються вимоги до будівництва  об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші  інженерні конструкції, вогнетривкі  та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, більша увага  приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання  й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і  багатотоннажних транспортних засобів, посилення криміногенних явищ - ось  лише деякі з тих чинників, які  примножують нові ризики.

На долю України випала найбільша  з відомих у світі техногенних  катастроф - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала  збитків на суму понад 140 млрд дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в  побуті, забруднення навколишнього  середовища та інші локальні події  трапляються в нашій країні практично  щодня.

Великі ризики зумовлюються й новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві та в побуті. Не можна  також не брати до уваги ризиків  для юридичних і фізичних осіб, які дедалі підсилюються зі зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно  шукати шляхів послаблення їх негативного  впливу на життя людей.

Економічно розвинуте суспільство  не може існувати без страхування, яке  є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і  стабільного розвитку. Можна із впевненістю  припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба  в безпеці, заснованої на інстинкті  самозбереження. Відносини, що виникають  між особами, зацікавленими у  страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному  законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які  здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором  страхування. Таким чином, цей договір  є правовим засобом, який опосередковує  процес надання страхової послуги  страховиком страхувальникові.

Розвиток суспільства та конкуренція  на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових  продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів  страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

Метою даної роботи є дослідження  правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів.

 

      1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ СТАХУВАННЯ.  ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН

 

Законодавчі норми щодо страхування  та договорів, що оформлюють відповідні відносини, містяться у § 2 гл. 35 ГК України1, гл. 67 ЦК України2. Базовим нормативним актом у сфері страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР "Про страхування" 3. Оскільки страхування є видом фінансових послуг, на нього поширюються вимоги Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"4. Правове регулювання страхування на рівні підзаконних нормативних актів здійснюється на основі Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 15235, Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 7476, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003 р. № 155 "Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України"7, Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 травня 2004 р. № 7368, та ін. Відповідні положення щодо страхування в сфері кредитування містяться і у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів"9. Крім того, для кожного виду страхування страховиком розробляються окремі локальні акти - правила страхування, які підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

У юридичній літературі зазначається, що такий договір виконує дві  функції. По-перше, цей договір —  юридичний факт, з яким норми права  пов'язують виникнення, зміну чи припинення зобов'язань. Відповідне зобов'язання, оскільки воно виникає на основі договору, називається договірним, а даний  договір є юридичним фактом, на підставі якого виникло договірне  зобов'язальне правовідношення. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою  визначають його зміст, то договір є  ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується  правовий зв'язок між його учасниками10.

У такій якості він покликаний виконувати конкретні функції, властиві йому як самостійному договору. Самостійність  договору страхування є тим показником, який дозволяє відмежовувати його від  інших, зовнішньосхожих з ним  договорів (договору поруки, доручення, зберігання, позики, перевезення). Таке відмежування особливо важливе для  правильного розуміння суті страхування  взагалі, і, крім того, воно дає можливість усувати виникнення практичних казусів11.

Поняття договору страхування  міститься в ст. 16 Закону України  від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІП (далі — Закон «Про страхування»)12. згідно з яким договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 Цивільного кодексу України та ст. 354 Господарського Кодексу України.

Проаналізувавши дане визначення, можна зробити певні висновки. По-перше, договір страхування є  оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити  зустрічну дію. По-друге, даний договір  є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує  відповідне право страхувальника і  навпаки. По-третє, договір страхування  є реальним, оскільки він набирає  чинності з моменту внесення першого  страхового платежу, якщо інше не встановлено  договором (ст. 18 Закону «Про страхування»; ст. 983 ЦК України). Диспозитивність  даної норми дає можливість сторонам визначити інший момент набрання чинності договором страхування.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про страхування» страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих) та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (вигодонабувачів), а також змінювати їх до настання страхового випадку. У таких випадках є підстави стверджувати, що договір страхування є договором на користь третьої особи. Загальне поняття договору на користь третьої особи міститься в ст. 636 ЦК України. Прикладом договору страхування на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі — вигодонабувачеві.

У теорії страхового права, починаючи  ще з дореволюційних часів, існують  дві протилежні позиції стосовно того, чи можна договір страхування  відносити до умовних угод, оскільки відповідальність страховика обумовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового ризику. Проте, на мою думку, правильною є позиція тих науковців, які стверджують, що даний договір не може вважатися умовною угодою13. Адже умова може бути в будь-якій цивільно-правовій угоді й виступати при цьому додатковим приєднаним сторонами до основної угоди застереженням. Дана угода може існувати і без такої умови. Зобов'язання зі страхування, навпаки, неможливе без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов'язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов'язкового елемента будь-якого зобов'язання зі страхування.

Договір страхування відноситься  до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка  алеаторних угод полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша14. Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано. Так, страховик не знає, чи буде він платити за договором чи ні, не знає також ні суми, ні часу платежу. В такому стані він перебуває як при страхуванні майна до тих пір,"поки не настала передбачена договором подія (повінь, пожар), так і при особистому страхуванні до моменту смерті застрахованої особи чи досягнення нею певного віку. Тому, якщо подія, передбачена договором, уже настала чи стала неможливою ще до укладення договору, страховик відповідальності не несе (будинок згорів, застрахована особа померла до укладення договору страхування). Ризик несе і страхувальник, який, сплачуючи страховий платіж, невпевнений чи отримає він або вигодонабувач страхову виплату.

 

  1. ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

 

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

Договір страхування укладається в письмовій формі, відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен  містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Факт укладення його може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника. В  юридичній літературі дані документи  визнаються специфічною, «страховою» формою договору15. Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування16. В інших — в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору17. Поряд з цим варто додати, що все ж таки страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває зміст поняття страхового поліса (свідоцтва,-сертифіката). У відповідних наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними18.

Для отримання страхової  виплати страхувальник повинен  пред'явити страховикові страховий  поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий  поліс не дає його власнику права  вимагати виконання того, що в ньому  зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання  тільки того, що в ньому буквально  зазначено. Страховий поліс є  виключною приналежністю страхової  вимоги: папір слідує за вимогою, а  не вимога за папером, як це має місце  в цінних паперах. Не є страховий  поліс цінним папером і в тих  випадках, коли він складений на пред'явника. Таким чином, про страховий  поліс можна говорити як про документ, який посвідчує особистість страхувальника (вигодонабувача, застрахованої особи) перед страховиком для отримання  страхових виплат.

Нині на практиці поширюється  «продаж страхових полісів», у  яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому  порядку страховиком, так звані, стандартні форми договору (страхового полісу) з окремих видів страхування. Придбавши такий поліс, страхувальник  «погоджується» (в противному випадку  страхувальник змушений відмовитися  від вступу в договір) із запропонованими  умовами. Таким чином, договір страхування  є різновидністю договору приєднання. Загальне визначення договору приєднання міститься в ст. 634 ЦК України. Відповідно до вказаної статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені  однією із сторін у формулярах або  інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого  договору в цілому. Друга сторона  не може запропонувати свої умови  договору. Проте в юридичній літературі інколи з цього приводу висловлюється протилежна думка19.

Законодавства зарубіжних країн  також визнають договір страхування  різновидом договору приєднання, але  захищають споживачів від тих  умов страхового договору, які невигідні  покупцю. Так, Директива № 93/13 права  Європейського Союзу, законодавство  якого є взірцем для тих  країн, які прагнуть стати його членами, встановлює, що «несправедливі» умови  договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані стосовно споживача (наприклад, через суд), при умові, що такі «несправедливі умови» не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Умови договору не визнаються погодженими належним чином, якщо покупець страхового товару отримав вже сформований текст договору і не мав можливості змінити його зміст20. Віднесення договору-страхування до договору приєднання дає підстави визнавати даний договір публічним (ст. 633 ЦК України).

Зміст договору як спільного  вольового юридичного акта сторін становлять умови, на яких укладена їх відповідна угода. Законодавством визначені умови, які повинні міститися в договорі страхування (ст. 16 Закону «Про страхування»), а також передбачається, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування  — це локальний нормативний акт  страховика, який містить умови конкретного  виду страхування і підлягає реєстрації в Державній комісії з регулювання  ринків фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встановлює окремі вимоги до правил страхування (ст. 17).

 

3.ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ СТРАХОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

 

Страхове зобов'язання - це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом або  договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов'язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні  і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або  іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої - страхової  суми, а в разі особистого страхування - виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов 'язаний:

1) ознайомити страхувальника  з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих  днів, тільки-но стане відомо про  настання страхового випадку,  вжити заходів щодо оформлення  всіх необхідних документів для  своєчасного здійснення страхової  виплати або страхового відшкодування  страхувальникові;

3)у разі настання страхового  випадку здійснити страхову виплату  або виплату страхового відшкодування  в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність  за несвоєчасне здійснення виплати  страхової суми (страхового відшкодування)  шляхом сплати страхувальникові  неустойки (штрафу, пені), розмір  якої визначається умовами договору  страхування;

4) відшкодувати витрати,  що їх у разі настання страхового  випадку взяв на себе страхувальник,  аби запобігти збиткам або  зменшити їх, якщо це передбачено  умовами договору;

5)у разі збільшення  вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих  на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір  страхування;

6) тримати в таємниці  відомості про страхувальника  та його майновий стан, за винятком  випадків, передбачених законодавством  України.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають  ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові  платежі;

2) при укладанні договору  страхування надати страховикові  інформацію про всі відомі  йому обставини, що мають істотне  значення для оцінювання страхового  ризику, і надалі інформувати  його про будь-яку зміну страхового  ризику;

3) повідомити страховика  про інші чинні договори страхування  щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів, щоб  запобігти збиткам, завданим внаслідок  настання страхового випадку  та зменшити їх;

5) повідомити страховика  про настання страхового випадку  в термін, передбачений умовами  страхування.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених  договором грошових сум.

Так, за договором страхування  майна або пов'язаного з ним  майнового інтересу (договір майнового  страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані  збитки повністю або частково (виплатити  страхове відшкодування), у межах  обумовленої договором суми (страхової  суми).

На випадок, коли майно  застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено  законодавчими актами або договором  страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є  недійсним у тій частині страхової  суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку  заплатити страхувальникові або  іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка  за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для  покриття шкоди.

При страхуванні майна  страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення  договору (страхової вартості). Сторони  не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик  доведе, що він введений в оману  страхувальником. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих  положень статті 9 Закону України "Про  внесення змін до Закону України "Про  страхування"", які мають важливе  правове значення.

По-перше, основним принципом  майнового страхування є страхування  майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування  не може перевищувати розміру прямого  збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься  норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування  скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової  вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового  страхування є відшкодування  заподіяних негативними чинниками  збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування  не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні  має страхова сума - максимальна  грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з  виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку. Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид)страхового забезпечення.

В особистому страхуванні  страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором  страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених  у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні  застосовуються дві основні системи  страхового забезпечення: пропорційна  і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування  залежить від співвідношення між  страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі  збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення