Поняття, класифікація і структура підприємства

ВСТУП

Актуальність теми дослідження  величезна, адже статтею 1 Закону України "Про підприємництво" підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню  робіт, наданню послуг з метою  отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими  як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької  діяльності юридичної особи, а також  володіння корпоративними правами  не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької  діяльності становить власність. Власність  як економічна категорія - це відносини  між людьми з приводу речей, які  полягають у присвоєнні або в  належності матеріальних благ одним  особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб. Власник має право використовувати  належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької  діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх  прав. Власність не повинна використовуватися  на шкоду людині й суспільству. Згідно з ч.4 ст.13 Конституції України  держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість  економіки. Всі суб'єкти права власності  рівні перед законом.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст.2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни  України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або  дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом  України "Про власність".

Не допускається заняття  підприємницькою діяльністю таких  категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" та ст.5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Метою дослідження є теоретична класифікація і структура підприємств.

1 Теоретичні засади класифікації  та структури підприємств

1.1 Сутність та види  підприємств

Одним з основних елементів  ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розуміється  економічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство об’єднує ресурси для виробництва економічних  благ із метою збільшення прибутку.

Підприємство - це юридична особа й одночасно господарська та фінансова одиниця.

 Закон України "Про  підприємства в Україні" дає  таке визначення

підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний  суб'єкт, який має права юридичної  особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою  одержання відповідного прибутку (доходу) ".

 З економічної точки  зору, підприємство самостійно здійснює  індивідуальне відтворення, тобто  організовує виробництво, для  чого наймає робочу силу, купує  сировину і матеріали, напівфабрикати  в інших підприємств, платить  за це готівкою або бере  в кредит, користуючись безготівковим  обігом, свої товари продає чи  тимчасово складає. Шляхом інкасування  готівки або занесення на банківський  рахунок своїх претензій (заявок  на права володіння) підприємство  перетворює продукцію в ліквідні  засоби, якими сплачує борги чи  тримає її як ліквідний резерв  для покриття нових закупівель. Так здійснюється повторення  процесу виробництва, і кругообіг  починається знову.

 Одночасно поряд з  організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим  комплексом, що складається з  основного та оборотного капіталу.

 Економічна сутність  підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання  прибутку, його діяльність спрямована  на отримання прибутку після  реалізації товару, об'єктивними  умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес  виробництва, тобто відтворення.  Чинниками виробництва його є  робоча сила і виробничі фонди.

 Як економічне явище,  підприємство характеризується  певною сукупністю продуктивних  сил і виробничих відносин. По-перше,  воно має певну кількість засобів  виробництва і робітників, що  дає можливість виконувати закінчену  серію операцій і здійснювати  випуск продукції. Підприємство  також характеризується певною  організацією виробничого процесу,  спрямованого на досягнення економічної  ефективності.

 По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих  відносин. Засоби виробництва можуть  бути в різних формах власності:

• різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління.

На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці  та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються  в розподілі за вартістю робочої  сили, за працею і за власністю. Подолання  викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих  умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними  формами власності на засоби виробництва.

 Підприємство, як і  будь-яка складна система, складається  з комплексу більш простих  систем, що виконують визначені  функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний  комплекс, систему робочих машин  і механізмів, підібраних пропорційно  по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається ( виконуваних робіт, послуг), технологією  її виготовлення й обсягами випуску.

 Організаційно підприємство  являє собою первинною ланкою  економіки, виробничу одиницю  народного господарства з визначеною  внутрішньою структурою, зовнішнім  середовищем, закономірностями функціонування  і розвитку. Організаційна система  підприємства включає його виробничу  й організаційну структуру керування  підприємством, а також зв'язку  між виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми  організаціями.

 У соціальному відношенні  підприємство виступає в якості  соціальної підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється  взаємодія суспільних, колективних  і особистих інтересів, укладаються  відношення приятельської взаємодопомоги.

 Економічно підприємство  є відособленою ланкою економіки,  що володіє визначеною оперативно-господарською  самостійністю і здійснює своєю  діяльністю на основі повного  господарського розрахунку. Економічна  система підприємства включає  економічні відношення підприємства  з державою, що вище стоячою  організацією, постачальниками і  споживачами, фінансовими організаціями.

 У інформаційному відношенні  підприємство - складна динамічна  система, що характеризується  великим обсягом, інтенсивністю  і різнонаправленістю інформаційних  зв'язків між підсистемами й  елементами, що постійно обмінюється з зовнішнім середовищем різноманітного роду інформацією. Інформаційна система підприємства включає звітну і нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, що характеризує стан і напрямок компонентів підприємства.

 У адміністративно-правовому  відношенні, підприємство виступає  в якості юридичної особи з  установленими державою в законодавчому  порядку правами й обов'язками.

 Підприємництво - це певна  система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні  форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права  ініціативи у виборі сфер, форм  і методів господарювання, економічної,  організаційної та технічної  творчості і новаторства. У  центрі даної системи знаходиться  підприємець - компетентний господарник,  здатний забезпечити організацію  ведення господарства на базі  найновіших досягнень економічної  та технічної науки.

 Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного  товариства, кооператор, орендар і  т.д. Підприємницькою діяльністю  може займатися, як окрема особа,  так і група людей (колективне  підприємство). Законом України "Про  підприємництво" передбачено, що  суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи усіх форм власності, установлені Законом України "Про власність".

 Відомо, що серцевину  будь-якої економіки складає виробництво,  створення економічного продукту. Саме підприємства випускають  продукцію, виконують роботи і  послуги, тобто створюють основу  для споживання і збільшення  національного багатства.

 Економіку держави  спрощено можна розглядати як  сукупність усіляких підприємств,  що знаходяться в тісному виробничому,  кооперативному, комерційному й  іншому взаємозв'язку між собою  і державою.

 Від того, наскільки  ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежить  здоров'я всієї економіки й  індивідуального здоров'я держави.  Якщо схематично уявити всю  систему господарського керування  в країні у виді піраміди, те  її підставною частиною є підприємства. Державне, регіональне, відомче керування  може розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства, тільки як надбудовні, другорядні  явища.

 Будь-які зміни в  системі господарського керування  будуть безглуздими, якщо вони  благотворно не відображаються  на діяльності підприємства.

 Підприємство як юридична  особа - це підприємство, що відповідає  визначеним ознакам, установленим  законодавством країни.

До числа ознак юридичної  особи відносяться: наявність свого  майна; самостійна майнова відповідальність; право одержувати, користуватися  і розпоряджатися власністю, а також  здійснювати від свого імені  інші дозволені законом дії; право  від свого імені бути позивачем  і відповідачем у суді й арбітражі, мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок і інші рахунки в банку.

 При будь-якій формі  господарювання підприємства грають  найважливішу роль в економіці  держави. З мікроекономічних позицій  підприємства є основою для: 

*збільшення національного  прибутку, валового внутрішнього  продукту, валового національного  продукту;

* можливості існування  всієї держави і виконання  єю своїх функцій. Це пов'язано  з тим, що значна частина  державного бюджету формується  за рахунок податків і зборів  із підприємств; 

* забезпечення обороноздатності держави;

* простого і розширеного відтворення;

* розвитки національної науки і прискорення НТП;

* підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

* розвитки медицини, культури, мистецтва та ін;

* вирішення проблеми зайнятості;

* вирішення багатьох інших соціальних проблем. Цю роль підприємства будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно функціонують.

 Вся історія розвитку  суспільного виробництва свідчить  і доводити, що найбільше ефективно  підприємства функціонують в  умовах цивілізованого ринку,  для якого характерна наявність  різноманітних форм власності,  здорова конкуренція, демонополізація  економіки, вільне ціноутворення,  наявність розвиненої ринкової  інфраструктури, перевага споживача  в порівнянні з виробником  і інші необхідні атрибути.

 Перехідний період  в Україні від планової економіки  до ринкової затягнувся. Цей затяжний  перехідної період обумовлений  також політичною і соціальною напруженістю в країні. Багато громадян країни, особливо середнього і пристаркуватого віку, у психологічному плані не були готові до переходові на ринкові відносини, за цей період вони багато чого втратили як в матеріальному (знецінення внесків населення), так і в соціальному плані. Природно, багато хто з них проти переходові на ринкові відносини. Є і досить міцні політичні сили, що проти ринку і за повернення до соціалізму.

 Перехідний період  характеризувався не тільки негативними  наслідками, але і деякими позитивними  моментами:

 До позитивних моментів  слід насамперед віднести:

*усе більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою української економіки, від її вирішення залежать як найближчі, так і віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни;

* багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спасу інфляції - єдиний шлях для забезпечення фінансового добробуту;

* ринки насичуються товарами, з'являється в деяких сферах економіки здорова конкуренція;

* збільшення числа спеціалістів самого різноманітного напряму, які спроможні ефективно управляти підприємством в умовах ринку, і ін.

1.1.1 Види підприємств

Для забезпечення ефективного  господарювання за ринкових умов, кваліфікованого  управління підприємствами винятково  важливою є їхня чітка й повна  класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств  можна скласти, користуючись такими ознаками:

1) мета та характер  діяльності;

2) форма власності;

3) національна належність  капіталу;

4) правовий статус і  форма господарювання;

5) галузево-функціональний  вид діяльності;

6) технологічна й територіальна  цілісність;

7) розмір за кількістю  працівників Діяльність переважної  більшості підприємств має комерційний  характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого  доброчинні, освітянські, медичні,  наукові та інші організації  невиробничої сфери народного  господарства. Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам  на правах приватної власності  та з правом найму робочої  сили.

Таблиця 1.1- Класифікація підприємств(фірм) за певними ознаками [3]

Продовження таблиці 1.1

Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування:

а)Головні (материнські);

б)Дочірні;

в)Асоційовані;

г)Філії.

Розмір за кількістю працівників:

а)Великі (надвеликі);

б)Середні;

в)Малі (дрібні);

г)Мікропідприємства.

До цього виду відносять  також ті індивідуальні та сімейні  підприємства, які базуються на приватній  власності, але тільки на особистій  праці (праці членів сім'ї). Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується  на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне - підприємство, яке засноване  на засадах власності відповідної  територіальної громади. Державними є  підприємства, засновані на державній  власності. До державних належать також  так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне  приймає Кабінет Міністрів України  за однією з таких умов:

а) підприємство провадить  виробничу або іншу діяльність, яка  відповідно до чинного законодавства  може здійснюватись тільки державним  підприємством;

б) головним споживачем продукції  підприємства (понад 50 відсотків) є  держава;

в) підприємство є суб'єктом  природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних  підприємців повністю або в тій  частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються  у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані - капітал належить підприємцям  двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників  такого підприємства; якщо метою створення  змішаного підприємства є спільна  підприємницька діяльність, то його називають  спільним. Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване  як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних  підприємств мають переважно  малі за кількістю працівників фірми. Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення  господарської або іншої діяльності.

Характерною їхньою ознакою  є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або  орендованого майна. В економіці  України функціонують два основні  типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати  великого поширення кооперативів також  і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо. У державному секторі економіки  однією з форм підприємництва є орендні  підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й  користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької  діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних  підприємств або їхніх структурних  підрозділів (філій, цехів, дільниць), а  також окремі одиниці майна. Виокремлювані  за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У  більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

1.2 Класифікація та структуризація підприємств

1.2.1Класифікація підприємств

Хоча кожне підприємство відрізняється від інших особливостями  продукції, характером виробництва, місцем розміщення тощо, все ж є можливість розробити типові рішення для  окремих груп підприємств, чим доводиться доцільність їх класифікації. Основними ознаками, за якими класифікуються підприємства, є:

1. Чисельність працівників  і обсяг господарського обороту:

• малі;
• середні;
• великі.

Так, згідно із Законом України "Про підприємства в Україні", до малих підприємств у сфері  промисловості і будівництва  віднесено підприємства з чисельністю  працівників до 200 чоловік, у науці  та науковому обслуговуванні - до 100, в інших галузях виробничої сфери - до 50, невиробничої сфери-до 25, у роздрібній торгівлі-до 15 чоловік.

2. Галузева належність:

• промислові;
• сільськогосподарські;
• будівельні;
• транспортні;
• торговельні;
• зв'язку;
• побутового обслуговування та інші.

Можливе створення комбінованих підприємств.

3. Форма власності:

• індивідуальні підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи і тільки її праці;
• сімейні підприємства - засновані на власності та праці членів однієї сім'ї, які проживають разом;
• приватні підприємства - засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили;
• колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу підприємства, а також кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації;
• державні та державні комунальні підприємства - засновані на власності загальнодержавних (республіканських) чи адміністративно-територіальних одиниць;
• спільні підприємства - засновані на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян інших держав) зі змішаною формою власності.

4. Правовий статус і  форма господарювання:

• одноосібні (приватні) підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;
• кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;
• орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах на тимчасове володіння і користування майном;
• господарські товариства (партнерства) - певні об'єднання підприємств, які передбачають з'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів.

Господарські товариства за ступенем відповідальності та за своїми зобов'язаннями поділяються на товариства:

а) з повною відповідальністю;

б) з обмеженою відповідальністю;

в) командитні;

г) акціонерні (відкритого і  закритого типу).

5. Технологічна і територіальна  цілісність:

• материнські (головні) підприємства - вони контролюють інші фірми залежно від розміру капіталу, правового статусу і ступеня підпорядкованості;
• дочірні підприємства (дублери);
• асоційовані.

6. Належність капіталу:

• національні - капітал належить підприємцям своєї країни;
• закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю;
• змішані (спільні) - капітал належить підприємцям своєї та інших країн.

7. Мета і характер діяльності:

• комерційні підприємства - мають на меті отримання прибутку;
• некомерційні - підприємства невиробничої сфери (освіта, наука, медицина). [5]

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства мають  право на добровільних засадах об'єднувати свою.

Структуризація підприємства

Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підрозділів), що становлять єдиний господарський об'єкт. Розрізняють загальну, виробничу й організаційну структури підприємства.

1.2.2 Загальна структура підприємства