Поняття „контрабанди” та способи її вчинення. Момент закінчення злочин

План:

Вступ.

1. Історичний та міжнародний аспект відповідальності за контрабанду.
2. Особливості об’єкта та предмета злочину, передбаченого ст. 201 КК. Відмежування даного злочину від відповідних адміністративних правопорушень, передбачених статтями 351, 352 Митного кодексу України.
3. Поняття „контрабанди” та способи її вчинення. Момент закінчення злочину.
4. Характеристика суб’єктивних ознак злочину. Кваліфікуючі ознаки контрабанди.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Вступ

 Розбудова демократичного  суспільства в Україні неможлива  без розв'язання відчутної і  складної проблеми - злочинності.  В історичному аспекті складається  така ситуація, що поряд з розвитком  суспільства на Землі розвивалась  його протилежна сторона - злочинність,  про яку немало написано праць.  Напевне, немає жодного політичного  діяча, філософа, соціолога, психолога,  юриста, письменника, навіть фахівця  з галузі природничих наук, які  у різні часи, певним чином  не порушували б цієї пекучої  для людства проблеми.

 Контрабанда як вид  злочинної діяльності відома  з давніх пір. Вона робить  замах на встановлений порядок  у сфері зовнішньої торгівлі, перешкоджає прогресивному розвитку  економічних відносин між державами  і порушує їх державний і  економічний суверенітет. Її небезпека  визначається тим, що в результаті  нелегального ввезення в країну  товарів, що реалізуються потім  за низькими цінами, падає попит  на вітчизняну продукцію, знижується  конкурентоспроможність вітчизняних  товарів, що негативно позначається  на розвитку економіки в цілому.

 Актуальність теми. Недостатня захищеність легітимних економічних відносин стала визначальною причиною кримінальних процесів у сфері господарської діяльності, серед яких контрабанда набула значного поширення.

 За оцінкою Кабінету  Міністрів України, контрабанда  завдає суттєвої шкоди економічним  відносинам у сфері господарської  діяльності нашої держави. Збитків  зазнають інтереси вітчизняного  товаровиробника і порушується  нормальний порядок товаровідносин  на внутрішньому ринку України  та у сфері зовнішньої торгівлі, що, у свою чергу, негативно  позначається на розвитку економічних  відносин між державами, гальмує  входження України до загальносвітового  економічного простору. Нелегальне  ввезення іноземних товарів зменшує  попит на вітчизняну продукцію.  Порушується монополія держави  на експорт та імпорт певних  груп товарів, особливо на ті  з них, що виключені із загального  товарообігу. Крім того, результати  такої злочинної діяльності негативно  впливають на суспільні відносини  у сфері захисту життя та  здоров'я громадян (контрабанда зброї  та боєприпасів, ядерних матеріалів  та речовин), прав громадян у  галузі користування культурними  цінностями, культурним надбанням  нашої держави, іншим інтересам  особи. Незважаючи на зазначені  загрози, контрабанда досі не  дістала належної правової оцінки.

 Наявна конструкція  ст. 201 Кримінального кодексу України  (далі - КК України) є недосконалою. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки  контрабанди мають бути вивчені  більш глибоко, що певною мірою  сприятиме призначенню кримінального  покарання залежно від ступеня  суспільної небезпеки цього злочину  та переміщуваних предметів контрабанди.

 Частину зазначених  проблем намагався розв'язати  Пленум Верховного Суду України  постановою № 8 від 03 червня 2005 р. "Про судову практику у  справах про контрабанду та  порушення митних правил", але  низка проблем все ж залишилася  поза межами уваги вищої судової  інстанції.

 Дослідженню комплексу  проблем, які пов'язані із удосконаленням  кримінально-правових заходів охорони  інтересів держави у сфері  зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) від злочинних посягань, а також аналізу різноманітних  аспектів кримінальної відповідальності  за контрабанду присвячені роботи  таких вітчизняних і зарубіжних  авторів: П.П.Андрушка, О.Ф.Бантишева,  Л.В.Багрій-Шахматова, О.І.Бойка, Б.В.Волженкіна, В.М.Володька, В.О.Владимирова, В.О.Глушкова, О.О.Дудорова, М.П.Карпушина, М.Й.Коржанського, М. А. Кочубея, О.О.Кравченко,  В.І.Курляндського, П.С.Матишевського,  П.П.Михайленка, М.І.Мельника, Ю.Б.Мельникова, А.А.Музики, В.О.Навроцького, С.І.Нікуліна, В.М.Поповича, Л.Ю.Родіної, М.С.Таганцева,  Г.Б.Устинова, М.І.Хавронюка, П.С.Яні  та ін.

 Контрабанда як склад  злочину розглядалась у дослідженнях  С.А.Гадойбоєва, Д.Д.Давітадзе, М.ГІ.Вороніна, Н.В.Качева, В.М.Колдаєва, М.Б.Крупкіна, В.В.Лук'янова, О.М.Омельчука, Ю.І.Сучкова,  Б.І.Тишкевича та ін.

 Не заперечуючи вагомого  внеску вищевказаних вчених, можна  зазначити, що чимало питань  кримінально-правового характеру  вирішуються у доктрині суперечливості, що, в свою чергу, гальмує як  зовнішні, так і внутрішні економічні  процеси, створює вагомі перешкоди  входження нашої держави до  загальносвітових економічних організацій.

 Однак і зарубіжне  законодавство має різні погляди  на питання відповідальності  за контрабанду.

 Наприклад, кримінальне  законодавство Іспанії не передбачає  окремої норми, яка регламентує  відповідальність за контрабанду,  а норми за незаконне переміщення  згідно з предметом злочину  поміщено у відповідні глави  КК цієї країни. Натомість у  КК Болгарії, всі можливі злочинні  дії з незаконного переміщення  товарів, зброї, наркотичних речовин,  їх аналогів та прекурсорів,  сильнодіючих речовин та ін., а  також усі кваліфікуючі ознаки  контрабанди закріплено в одній  статті, окрім ст. 242а "Псевдотранзит". До речі дана норма в КК  Болгарії є чи не єдиним  прикладом прямо передбаченої  кримінальної відповідальність  за так званий "перерваний" транзит.

 Усе-таки удосконалення  національного законодавства має  відбуватися не тільки шляхом  прямого запозичення законодавства  європейських та інших країн,  але й з врахуванням власного  досвіду.

 В ст. 201 КК України,  вивченню якої присвячується  дана робота, слід вказати на  те, що ця стаття є бланкетною. Для розкриття її змісту та  правильної кваліфікації дій осіб, що незаконно переміщують товари та інші предмети через митний кордон України, необхідно звернутися до низки інших нормативних актів, зокрема Митного кодексу України (далі - МК України). Зазначений кодекс містить низку нових і таких, які потребують поглибленого тлумачення понять, що, у свою чергу, впливає на застосування їх у кримінальному законодавстві та призводить до правових колізій.

 Усе вищевикладене  і важливість розв'язання проблеми  соціально-економічних перетворень  на загальнодержавному рівні,  зміцнення внутрішнього ринку  та ЗЕД, захист держави від  злочинних посягань, а також нагальна  потреба вдосконалити кримінальне  законодавство й зумовили вибір  теми роботи.

 Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз кримінального законодавства у сфері боротьби з контрабандою.

 Відповідно до мети  дослідження сформульовано такий  комплекс завдань:

 а) розкрити сутність  і зміст контрабанди як суспільне  небезпечного діянням з урахуванням  новітніх тенденцій у кримінальному  законодавстві України;

 б) охарактеризувати  сутність і зміст контрабанди  як історичного та соціального  явища;

 в) оцінити правоохоронну  ефективність норми, що встановлює  кримінальну відповідальність за  контрабанду;

 г) оцінити співвідношення  та потребу уніфікації норми,  що встановлює кримінальну відповідальність  за контрабанду, із загальноєвропейським  законодавством;

 д) здійснити чітке  відмежування контрабанди від  суміжних злочинів;

 е) розробити пропозиції  щодо вдосконалення кримінального  законодавства України з питань  боротьби з контрабандою.

 Об'єктом дослідження є контрабанда як суспільно небезпечне явище, його історична та соціальна природа і сутність.

 Предмет дослідження - теоретичні положення кримінального права України, статті як КК України, так і КК зарубіжних країн, що встановлюють відповідальність за контрабанду, правозастосовча практика з питань кримінальної відповідальності за контрабанду.

 Методи дослідження. Методологічним фундаментом дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об'єктів і закономірностей їх відображення, за допомогою якого проаналізовано сучасний стан ефективності дії кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за контрабанду (ст. 201 КК України); обґрунтовано точність результатів, здобутих під час застосування інших методів пізнання; доведено наявність і вивчено причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного предмета.

 Для вирішення завдань  дослідження використовувалися  також загальнонаукові методи, такі  як: історико-правовий, що дозволив  дослідити природу та сутність  контрабанди, особливості історичного  розвитку законодавства щодо  боротьби з контрабандою, виявити  їх історичні й соціальні закономірності  та існуючі нині суперечності; структурно-функціональний, що дозволив  відокремити контрабанду від  інших злочинних посягань, визначити  функції елементів кримінально-правової  норми у правозахисній системі  України; системно-функціональний, що дозволив комплексно дослідити  потребу уніфікації норми, що  встановлює кримінальну відповідальність  за контрабанду з урахуванням  існуючих умов і потреб практики.

 Нормативну базу дослідження  становлять Конституція України,  КК України, МК України, нормативно-правові  акти, що регламентують діяльність  у сфері зовнішньоекономічних  відносин, а також кримінальне  законодавство Болгарії, Російської  Федерації, США, Японії.

 Теоретичною базою  дослідження є праці вітчизняних  і зарубіжних вчених з кримінального  права, криміналістики, кримінології, юридичної психології, соціології, управління, опрацьовуючи які було  застосовано комплексний міжгалузевий  підхід та метод порівняльного  аналізу наукової і методичної  літератури. Вищевказані джерела  стали основою для формування  авторського підходу до розгляду  проблем, пов'язаних із кваліфікацією  контрабанди.

 Наукова новизна одержаних  результатів полягає в тому, що  за характером і змістом розглянутих  питань курсова робота є монографічним  дослідженням в Україні, в якій  проведено комплексний аналіз  контрабанди з позиції історичного  аспекту розвитку даного явища,  формалізовано та визначено терміни  "переміщення" й "товар", що має першочергове значення  для кваліфікації даного діяння, досліджено специфічні зв'язки  контрабанди та існування організованих  форм злочинності, визначено ефективність  норм кримінального та митного  законодавства з питань боротьби  з контрабандою.

 Практичне значення  одержаних результатів. Сформульовані  в курсовій роботі положення,  висновки і пропозиції спрямовано  на забезпечення якісно нового  рівня розкриття, розслідування  та попередження контрабанди.  Більшість положень і рекомендацій  мають прикладний характер і  скеровані на їх використання  при кваліфікації даного виду  злочину.

1.  Історичний та міжнародний аспект відповідальності за контрабанду

Вважається, що контрабанда  виникла разом з митною системою і державою як такою.

Протягом історії контрабанда  мала особливий розвиток в країнах, де або запроваджувались високі митні  тарифи на імпорт деяких груп товарів, як напр., у Британії наприкінці XVIII ст. були встановлені високі мита на алкоголь та предмети розкоші, що сприяло  їх незаконному завезенню з материка, або в тих країнах, де за умов дефіциту якихось груп товарів, встановлені  штучні, санкціоновані державою обмеження  на їх імпорт, як протягом майже всієї  історії існування після Другої світової війни СРСР.[15]

Найчастішими передумовами для виникнення контрабанди є  різниця (іноді дуже значна) цін на окремі товари всередині держави, та поза її межами. Так, з причини єдиної тарифної і цінової політики у  країнах ЄС, ціни на більшість товарів  споживання в Україні у порівнянні з цінами у сусідніх державах—членах  ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина тощо) є набагато нижчими, що породжує значні передумови для контрабанди; те саме стосується ситуації з бензином у  Тунісі, внутрішня ціна на який є  в декілька разів вищою, ніж в  сусідніх Алжирі та Лівії, що зумовлює значне ввезення до Тунісу більш дешевого палива контрабандою.

У державах, проти яких запроваджено торгівельне ембарго або діють  інші санкції (зазвичай політичні санкції  тісно пов'язані з економічними — обмеження або заборона на здійснення комерційних і банківських операцій) також набирає обертів контрабанда  та інші негативні економічні явища, як скажімо «чорний ринок» . Напр., після запровадження міжнародного ембарго проти Куби імпорт багатьох товарів до цією держави став контрабандним, те саме сталося у 1990-і роки після  введення санкцій щодо Сербії —  тільки завдяки контрабанді палива і товарів ширвжитку економіка  Сербії не зазнала повного краху. У таких умовах нерідко сама держава  у особі своїх вищих чиновників «покриває» здійснення контрабанди. Ну і вже справжніми «розсадниками» контрабанди є невизнані (сепаратистські) державні формування, як напр., Придністровська  Молдавська Республіка або Південна Осетія, а також нестабільні слабкі держави, у яких правова система, митний контроль є несталими, або  ті, що переживають значні внутрішні  потрясіння (напр., Сомалі).

Переміщення деяких предметів  завдає не лише економічної шкоди  окремим держaвaм, а й нерідко несе загрозу життю і здоров'ю громадян — це стосується контрабанди зброї, наркотичних речовин, вибухівки тощо. Більшість з таких злочинів є міжнародними і нерідко кваліфікується не як контрабанда, а як міжнародний тероризм. Ці злочини набули особливого поширення у 2-й пол. ХХ ст. з процесами глобалізації і утворення міжнародної злочинності та мережі міжнародних терористичних організацій.

У Західній Європі контрабанда  як правопорушення з'явилася в XIV-XVI ст. в період бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли держави визнали для  себе невигідним для себе безперешкодний ввіз і вивіз товарів і в  законодавчому порядку встановили певні правила провезення товарів через державний кордон.  
Для здійснення контролю над провозом товарів і стягнення мита та інших зборів, встановлених державою, на сухопутному кордоні й у портах були створені спеціальні державні установи-митниці.  
Будь-яке порушення встановлених законом та іншими нормативними актами правил провезення товарів і цінностей через кордон з приховуванням їх від контролю з боку митниці стало іменуватися контрабандою, а винні у вчиненні таких дій підлягали покаранню.  
Саме слово «контрабанда» була запозичена з італійської мови і увійшло в багато сучасних мов (contra - проти і bando-урядовий указ). Воно включає поняття порушення закону або урядового розпорядження.  
Слово «контрабанда» означає також товар, або який-небудь заборонений законом до ввезення чи вивезення предмет, таємно провезений чи пронесений через кордон держави.  
Мита стали набувати роль знаряддя державної торгової політики в міру виникнення єдиного національного ринку. Цей процес у різних країнах відбувався неординарно і нерівномірно, але всюди він починався з митних обмежень, виникнення яких і послужило поштовхом до розвитку контрабанди.  
Інакше кажучи, контрабанда виникла і стала розвиватися як протидія введеним обмеженням та встановленим митним бар'єрам.  
Війни в Європі в XVI-XVII століттях породили ще один різновид контрабанди-військову.  Під цим видом контрабанди малися на увазі поставки нейтральними державами однієї з воюючих сторін таких предметів і матеріалів, які інший воюючою стороною оголошувалися забороненими.  
Зауважу, що і під час війн і в періоди між ними контрабандна торгівля продовжувала зростати, незважаючи на прийняття низкою країн спеціальних законів. І якщо в період раннього меркантилізму контрабандою займалися окремі купці, то в епоху розвиненого меркантилізму контрабандною торгівлею стали займатися торгові компанії Європи.

 Сучасні дослідження присвячені ролі українських губерній у митній політиці Російської імперії залишають без достатньої уваги проблематику історії контрабанди. Дослідження такого соціального явища, як контрабанда, або «неформальна економіка» розкриває нові можливості для пояснення складних економічних, політичних та соціальних процесів, що відбуваються внаслідок реалізації завдань митної політики. В цьому полягає наукова новизна і актуальність даної проблематики. Показником початкового етапу розробки зазначеної проблематики є незначна кількість наукових праць, які б розкривали історію боротьби з контрабандою в українських губерніях у XVIII – ХІХ ст. На складність вирішення наукового завдання також впливає розпорошеність архівних джерел з цього питання, а в історіографії практично не присутній «український аспект» в імперських заходах боротьби з контрабандою, що відкриває нові перспективи для наукових розвідок. [7]

Таким чином метою статті є вивчення факторів, що сприяли  формуванню і поширенню контрабандного промислу в українських губерніях, а також визначення напрямів протидії цьому явищу митними органами Російської імперії.

Огляд історіографії історії  боротьби з контрабандою дозволяє виділити два умовні напрями. Перший напрямок формується з досліджень присвячених  питанням боротьби з економічною  контрабандою в межах процесуального права ХVIII – поч. ХХ ст. і розкриває  правоохоронний аспект державних заходів  у цій сфері. Цей напрямок знайшов  відображення в роботах М. П. Чернушевича , А. М. Плеханова , Г. В. Поташнікової , Ю. І. Головко . Слід зазначити, що наукові  роботи двох останніх жінок – істориків  присвячені дослідженню контрабандних  процесів саме на території України  в ХІХ ст.

Другий напрямок аналізує історію розвитку контрабанди в  контексті економічної історії  людства. Серед науковців, які досліджують  економічну сторону контрабанди  та її вплив на соціальні і міжнародні інститути, слід відзначити:

Р. Є. Вайсберга , М. Я. Волкова , Ф. Я. Полянського .

Аналіз архівних джерел дозволяє впевнено казати, що одним з головних факторів, які призвели до формування контрабандного промислу стало створення  мануфактурного виробництва у першій чверті XVIII ст. Застосування протекційних заходів з метою захисту внутрішнього виробництва автоматично створило умови для поширення неформальної економіки чи просто контрабанди. Охорона  митних кордонів у 1720-х рр. було складним процесом: товари, що відправлялись  з прибалтійських портів у внутрішні  губернії обкладалися додатковими  митами. Різні митно-правові режими окремих територій імперії (у  тому числі митна автономія Гетьманщини), що склались історично зіграли фатальну роль для всієї справи протекційної політики. Територіальна система  створила таку величезну лінію митної охорони з анклавами, де діяли  інші митно-правові норми, при якій справа боротьби з контрабандою ставала  безперспективною. І цей фактор суттєво  впливав на весь хід митної політки  Росії першої половини XVIII ст. та підштовхував урядові кола форсувати процес уніфікації митної системи в межах всієї  імперії. Таким чином, територія  Лівобережної України, після втрати у 1754 р. митної автономії, стає ареною боротьби з контрабандою.

Розвитку контрабанди  у XVIII ст., безумовно, сприяли створення  міжнародного ринку, пожвавлення торгівлі та технічний прогрес. Ще одним сприятливим  фактором була традиція митних відкупів. Завдяки відкупам уряд не тільки позбавлявся  клопотів з організацією митної мережі, але й отримував гроші наперед. Водночас уряд дистанціювався від проблеми боротьби з контрабандою, боротьбу з якою було перекладенона відкупників. Лише коли контрабанда набула таких масштабів, що навіть відкуп став збитковим (відкупники не змогли розрахуватися з державою), урядовці звернули увагу на цю проблему.  З включенням Гетьманської України до імперського митного простору об’єктами контрабанди ставали як правило товари на які поширювались норми державної монополії, і відповідно їх вільний продаж обмежувався; товари, що підлягали акцизному обкладенню і це збільшувало їхню роздрібну ціну для населення; товари, ввезення або вивезення яких обмежувалось митними тарифами. Для українського споживчого ринку з 1750-х рр. такими товарами були: шовк, тютюн, юхта, швацькі гілки, горілка, гральні карти, срібні рублі та золоті «єфимки» (вільноконвертована валюта XVIII ст.) .

Такий стан речей на митному  кордоні став предметом розгляду Комісії з комерції у 1767 р. Слід відзначити, що митні чиновники того часу мали негативну репутацію. Наприклад, після  першого розподілу Речі Посполитої на територіях, що відійшли до складу Російської імперії, потрібно було провести ревізію  імпортних товарів у купецьких  лавках. Командуючий російськими  військами граф Чернишов віддав розпорядження, щоб ця ревізія здійснювалась  митними чинами в присутності  міської адміністрації, «дабы не было учинено в таможнях какого подлогу» . На поширену по західному кордону  контрабанду вказував і сенатський Генерал-Прокурор князь О. Вяземський. Проведені в 60-х рр. XVIII ст. ревізії  показали, що деякі ділянки кордону  не просто незадовільно охороняються, але навіть не позначені належним чином. Проблему намагалися вирішити Комерц-колегія, Комісія з комерції та Головна  над митними зборами канцелярія. Дійшли вони наступних висновків: по-перше, винними у збільшенні обсягів  контрабанди були визнані недбалі  митники та нечесне купецтво; по-друге, повне припинення контрабандного промислу було визнане неможливим – розраховувати  можна було хіба що на зменшення  його обсягів; і, по-третє, попри перші  два висновки припиняти торгівлю, закривати кордон та ліквідувати  митну мережу було визнано недоцільним[7].

Уряд Катерини ІІ наполегливо намагався  боротися з контрабандою, але досягнуті  успіхи не відповідали докладеним зусиллям та витраченим коштам. Одним із засобів  боротьби з контрабандою було часткове або вибірково спрямоване припинення торгівлі. Періодично уряд «вилучав»  із товарообігу деякі товари, які  таким чином отримували статус контрабанди. Такі дії могли бути спричинені політичними («митна блокада»), економічними (протекціонізм) або військовими факторами.Так, у 1789 р. був заборонений імпорт шовкових, вовняних та бавовняних виробів, напоїв та деяких інших товарів через  прикордонні митні установи. На час  військових дій увезення товарів  до Російської імперії дозволялося  лише для потреб діючої російської армії – у той же час експорт  російських товарів не заборонявся. Це, однак, не стосувалося необхідних для армії речей, наприклад коней  – із початком військових дій експорт  коней суворо заборонявся . Така заборона діяла впродовж усієї війни з  Туреччиною (1787 – 1791 рр.) неодноразово підкреслювалася урядом . Яскравим прикладом політичних причин може слугувати згадувана раніше митна блокада Франції в 1793 – 1796 рр., адже тоді вважалися контрабандою не тільки будь-які французькі товари, але й подібні до них . Запроваджені відповідно до іменного указу 1797 р. правила стосовно конфіскації затриманої контрабанди та нагородження учасників затримання були подовжені «Положенням про нейтральну торгівлю на 1811 рік» : контрабандисти повинні були сплатити штраф у розмірі вартості затриманої контрабанди на користь учасників затримання контрабандного товару.

Як один із способів попередження контрабанди та інших порушень правил перевезення товарів через державний  кордон російський уряд використовував практику реєстрації імпортованих товарів уже на території Російської імперії, для чого необхідним було визначення шляхів від митної установи до найближчого прикордонного міста для свідчення товарів .

Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. номенклатура товарів і предметів  контрабандного промислу по європейському  митному кордону Російської імперії  дещо змінилась. Це стали споживчі продукти і товари, на які поширювалось акцизне  законодавство (спирт, цукор, чай, сахарин), золотовалютні цінності та цінні  папери, антикваріат та витвори мистецтва, зброя, вибухівка, а також друкарські верстати для таємного виготовлення підробних акцизних марок і друку  нелегальної літератури.

Статистична інформація про обсяги нелегальної торгівлі, тобто контрабанди, що проникала на внутрішній ринок  Російської імперії і у тому числі  в українські губернії, достатньо  розпорошена. Ми можемо оперувати лише показниками митної статистики, яка  представлена даними про затримання контрабандистів, а також суми реалізації контрабандних товарів на аукціонах  та вплати грошової винагороди митникам за викриття контрабанди. Ці показники  дозволяють визначити більш напружені  ділянки митного кордону і  порівняти успішність у цій діяльності різних митних округів.

Як приклад розглянемо ситуацію на південних митницях і  в першу чергу на Одеській. Про  розміри контрабанди, яка провозилась  через митний кордон, свідчать наступні показники. Надходження коштів від  продажу конфіскованих товарів  склали в грудні 1819 р. – 240 руб. асигнаціями  та 75 руб. сріблом; у липні 1820 р. – 2580 руб. асигнаціями і 45 руб. сріблом . Ці суми доречно порівняти з показниками  митних зборів по Одеській митниці  за ці ж роки: 1819 р. – 1413739,06 руб., 1820 р. – 1365549,12 руб. Для формування цілісного  уявлення про обсяги контрабандних  затримань звернемось до такого джерела, як «Ведомость о денежных наградах»  по всіх митних округах Російської імперії з 1824 по 1837 рр. . Згідно з відомостями  ситуація виглядала наступним чином: Радзивилівський – 1862089,82 руб., Скулянський  – 50108,71 руб., Ізмаїльський – 513,45 руб., Одеський – 11662,91 руб., Феодосійський – 307,09 руб., Керч-Єнікальський – 635,69 руб., Архангельський – 103815,85 руб., Петербурзький – 1130960,58 руб., Ревельський – 317178,89 руб., Ризький  – 817161,92руб., Лібавський – 268582,33 руб., Юрбурзький – 1054399,36 руб.

Можна побачити, що лідерами боротьби з контрабандою та по її надходженню  були Петербурзький, Ризький, Юрбурзький та Радзивилівський митний округи. Абсолютним лідером у протидії контрабанді  став Радзивилівський митний округ (територіально він охоплював  правобережні українські губернії). І  дійсно, найбільші обсяги нелегальних  товарів надходили з Австрійської імперії. Про ступінь загрози  на австрійській ділянці митного  кордону свідчить факт залучення  регулярних частин російської армії  для допомоги митникам протидіяти проривам добре озброєних контрабандистів.

Результативність митниць  Радзивилівського митного округу в  другій чверті ХІХ ст. можна оцінити  за показниками з конфіскацій  контрабандних товарів. З 1829 по 1837 рр. показники з кількості конфіскацій  по митницях були наступними: Радзивилівська – 4134, Бердичівська – 157, Гусятинська  – 1392, Дружпільська – 799, Волочиська – 656, Ісаковецька – 604 . У прикордонних повітах Волинської та Подільської губерній ситуація з контрабандою загострюється після поразки польського повстання. Крім звичайної економічної контрабанди, додається ще й політична. Таємні польські організації, до складу яких входили і місцеві дворяни, регулярно отримували нелегальну літературу з австрійської Польщі . Перед митниками поставили завдання по можливості взагалі припинити контакти між польським населенням двох імперій, окрім територій митниць. З початком угорського повстання у 1848 р., потім Східної війни 1853 – 1856 рр. контрабандна активність дещо знизилась. Це стало наслідком концентрації російських військ у цьому регіоні, їх участі у придушенні угорського повстання, а під час Східної війни необхідності утримувати Австрію військовою демонстрацією від можливої участі в конфлікті на боці Англії і Франції. Різке зростання активності контрабандистів спостерігається з другої половини ХІХ ст. При цьому австрійські військові починають активно використовувати контрабандистів для виконання агентурних завдань військової розвідки.

До переліку найбільш поширених  контрабандних товарів, крім спирту, входили: хустки вовняні і шовкові, сукно, готовий одяг, одяг з бавовни, дрібні промислові речі. Але їх кількість  у порівнянні із спиртом і сахарином  була незначною і реалізовувалась  серед населення в прикордонній смузі на відстані до 21 версти в глибину  від митного кордону.

Стосовно південних митниць, і  особливо Одеської, то статистичні  матеріали спростовують образ міста  Одеси як основного джерела контрабанди  в Російській імперії. Номенклатура контрабандних товарів на початку  ХХ ст. майже не змінилась порівняно  з ХІХ ст. Згідно зі звітом начальника Південного митного округу за 1910 р. предмети контрабанди становили: срібні та золоті монети, сукно, костюми чоловічі, вовна, вогнепальна зброя, сахарин . Згідно зі звітом за 1910 р. підрозділами Ізмаїльської прикордонної бригади  проведено 20 затримань, затримано 36 чоловік, оцінка нелегального товару склала 124 руб. Службовцями митниць Південного митного округу за 1909 р. проведено 32 затримання з 23 затриманими, товари оцінені  на 256 руб. У 1910 р. здійснено 87 затримань  контрабанди, затримано 106 чоловік, вартість контрабандного товару склала 367 руб. Протидія контрабандному промислу в прикордонних губерніях ускладнювалась тим, що для  значної частини населення цей  промисел був основним заняттям. Тому поширеним методом боротьби з  контрабандистами на початку ХХ ст. стає практика вербовки інформаторів з числа місцевого населення.