Міністерство фінансів України 

Український державний університет  фінансів та міжнародної  торговлі 
 

Кафедра теорії , історії  та конституційного  права 
 
 
 

Курсова робота

З дисципліни : “ Теорія держав і права ”

На  тему:

“Поняття, ознаки, види законів, порядок їх прийняття в Україні” 
 

Студентки І курсу  
Факультету міжнародного права та правознавства

Спеціальність БДМП 13

“Міжнародні відносини”

_________    підпис 
 
 

Перевірив:

                                                                                професор Ткачова Наталія Аксентіївна

_________    підпис

Дата здачі  роботи на перевірку    ________________

Реєстраційний номер                    ________________

         Оцінка  _________

Комісія із захисту __________________ 

Київ 2009

ПЛАН

      Ст.

ВСТУП    _________________________________________________      3  

1. Закон як різновид  нормативно-правових  актів України

     1.1. Поняття закону ______________________________________      4 

   1.2. Ознаки закону     ______________________________________      5 

1.3. Структура закону______________________________________     6 

2. Види законів        ______________________________________     11

3. Поняття і стадії законотворчого процесу_______________     16

4. Порядок прийняття законiв в Укаїнi   __________________    20 

ВИСНОВКИ ______________________________________________    22 

Список  використаної літератури   ________________________    23 

Додатки      _______________________________________________    24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

  На сьогоднішній день більшість країн світу – це держави соціально-демократичної орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади в країні. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення поняття закону. Базуючись на положеннях даної науки, вітчизняна юридична практика регламентує свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм.

  Саме  тому основними питаннями, які досліджуються у даній роботі будуть наступні: 

• визначення  поняття закону;
• визначення ознак закону;
• аналіз рiзновидiв закону;
• розгляд основних стадій законодавчого процесу;

1. Закон як різновид  нормативно-правових  актів України

     1.1. Поняття закону  

  Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

  Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

  Характеристика  закону як правового документа вищої  юридичної чинності означає таке:

  — закон  є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

  — усі  інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних  корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються  на законах і не суперечать їм.¹

  Закон — це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Звичайно, мова не йде про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра — скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо загальмувати їхню дію. Це стосується також і об'єктивних законів розвитку суспільства, таких, зокрема, як залежність суспільної свідомості від суспільного буття, чи основного соціологічного закону про вирішальну роль способу виробництва у суспільному житті. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами. 
Закон — це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є об'єктивним, необхідним,  загальним,  внутрішнім, суттєвим, повторювальним. 
 

  Можна виділити три групи законів:

   1) окремі  закони, притаманні певним формам  руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо); 
2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження); 
3) загальні, універсальні закони (закони діалектики).

1. Закон як різновид  нормативно-правових  актів України

   1.2. Ознаки закону    

  1. Акт  точно визначених, вищих за статусом  суб'єктів влади в державі,  як правило, вищого представницького  органу країни (в Україні —  Верховна Рада) або громадянського  суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

  2. Акт,  що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

  3. Завжди  письмовий акт-документ, який закріплює  норми права, що вводяться,  або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких  раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

  4. Акт,  що ухвалений у суворій відповідності  з конституцією і раніше ухваленими  законами і не потребує додаткового  затвердження;

  5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

  6. Акт,  що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного  «рангу»; всі інші акти повинні  відповідати закону, ні в чому  йому не суперечити;

  7. Акт,  ухвалений із дотриманням особливої  законодавчої процедури, яка зветься  законодавчим процесом.²

  Структура закону це організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів. Структура  закону займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності.³

1. Закон як різновид  нормативно-правових  актів України

     1.3. Структура закону 

   Структура закону складається з наступних  основних елементів (частин).

   1. Найменування органу, що прийняв закон.

   Вказівкою на орган, що прийняв закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само і закон, повинен  мати найменування органу, що його прийняв. Тим самим створюється відповідна ієрархія нормативно-правих актів за їх юридичною силою. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов'язкові, але юридична сила їх різна.

   2. Назва  закону.

   Кожний  закон (як і будь-який правовий акт) повинен мати назву, що дозволяє відразу  ж визначити його предмет, коло регульованих ним суспільних відносин. При цьому назва закону повинна формулюватися максимально стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Бувають, проте, випадки, коли довгої назви закону важко або навіть неможливо уникнути. Тоді доцільно давати короткі підзаголовки. Вимога законодавчої техніки щодо стислості назви закону пов’язано з необхідністю швидко орієнтуватися в об’ємному законодавчому матеріалі.

   Назва закону, який регулює певне коло суспільних відносин, відрізняється  від назви закону, який змінює прийняті закони і інші правові акти. В першому випадку стисло вказується його основний зміст; в-другому — необхідно перераховувати статті або відтворювати повністю назви актів, які новим законом змінюються або доповнюються.

   3. Преамбула  закону.

   Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тим сам розкриваються причини прийняття і спрямованість закону, політичне, економічне або соціально-культурне значення. Преамбула пропагує закон, мобілізує і активізує діяльність людей на його практичну реалізацію, втілення в життя.

   Преамбулу закону слід висловлювати стисло, без  зайвих слів, урочистих описів і  популістських закликів. Гасла, декларації в законі недоречні: вони не несуть ніякого правового навантаження і лише захаращують його текст.

   Правила законодавчої техніки зовсім не вимагають, щоб у всіх законах формулювалися  преамбули. Наприклад, в кодексах вони відсутні, бо сам зміст зі всією  очевидністю свідчить про прагнення  законодавця звести воєдино і  систематизувати нормативно-правовий матеріал відповідних галузей законодавства. Немає потреби в преамбулах і в тих законах, мотиви, задачі або цілі яких, випливають із змісту їх приписів. В тих же випадках, коли закон встановлює винятки із загального порядку регулювання відповідних суспільних відносин або по-новому регулює інші відносини, преамбула закону необхідна для того, щоб пояснити підстави його прийняття.

   Іноді в преамбулу включається так  звана констатуюча частина, яка  описує незадовільність раніше прийнятих  правових актів або критично аналізує становище справ у відповідних сферах суспільних відносин, які склались в результаті реалізації цих актів. Такого роду констатуючі частини преамбули є зайвими, оскільки перевантажують текст відомостями, що не мають нормативно-правового значення: вони є вихідним пунктом для введення в життя нових, більш досконалих правових актів і тому доречні в заключних положеннях, пояснювальних записках або доповідях при обговоренні законопроекту.

   Не  можна допускати, щоб мотиви, задачі або цілі закону викладались не в преамбулі закону, а в його ухвалюючій частині, як і преамбула закону не повинна мати конкретний нормативно - правовий характер.

   4. Нормативно-правовий  зміст закону.

   Основною  частиною закону є його нормативно-правовий зміст, правові приписи, дозволи і заборони. На цю частину слід зосередити головну увагу в процесі законотворчості, оскільки саме в ній висловлюються обов’язкові вимоги, що становлять зміст закону.⁴

   Нормативно-правова  частина закону звичайно починається  після слів такий-то орган "ухвалює"; вслід за цим викладається конкретний зміст відповідних розпоряджень, дозволів, заборон. Нормативно-правовий зміст закону викладається в логічній послідовності з розбиттям на статті, які в свою чергу діляться на пункти з цифрами або буквеними позначеннями або на частини, кожна з яких починається з абзацу. При цьому пунктам і частинам надається рівноцінне значення.

   Підзаконні  акти часто викладаються не по статтях, а по пунктах з цифровим позначенням, що є доцільним. Більш логічним був  би виклад підзаконних актів, так само як і законів, тобто з розбиттям на статті.

   Постановлююча частина великих за об'ємом законів  розбивається також на розділи, глави  і параграфи. При цьому не тільки розділи, глави і параграфи, але  і статті закону повинні бути забезпечені спеціальними заголовками, що лаконічно виражають їхню суть, що дозволяє ознайомитися з предметом закону і легко знайти в ньому необхідний законний припис.

   Кожну статтю (пункт, частина) закону слід формулювати  так, щоб вона містила по можливості окреме, але закінчене правове правило зі всіма його складовими елементами. У випадку, якщо в одній статті (пункті, частині) важко відтворити всі ознаки правового правила, деякі з них можуть бути виділені в окремий абзац при неодмінній умові, що в ньому не буде викладено інше правове правило, яке логічно не пов’язане з самою статтею єдністю внутрішнього змісту. Інакше кажучи, даний абзац — лише доповнення до статті, але ні в якому разі не самостійна частина.

   Статті (пункти, частини) закону можуть викладатися або в узагальненій формі, що охоплює однорідні факти або однопорядкові суспільні відносини, або шляхом перечислення конкретних предметів, дій або явищ. Останній варіант є менш досконалим в порівнянні з першим (методом узагальнених формул), оскільки статті закону при переліку в результаті стають громіздкими за об'ємом і, що більш важливо, такий перелік далеко не завжди виявляється вичерпним. Тому в тих випадках, коли неможливо обійтися без перечислень, необхідно досягати їх повноти. Якщо ж повний перелік дати неможливо, то слід привести примірний перелік, який допоможе зрозуміти сенс і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин. При цьому вимушеному варіанті примірного переліку слід користуватися обережно, не розширювати його зміст, що може потягти за собою помилки в правозастосовчій практиці. В усякому разі, необхідно уникати виразів на зразок "і т. ін.", "інші питання", якими в законодавстві звичайно закінчується примірний перелік. Ці вирази допускають розповсюдження правового правила на ті випадки, які прямо не вказані в переліку. А це досить складна операція, яка вимагає з'ясування загальних ознак всіх випадків, вказаних в переліку, вслід за тим загальні ознаки необхідно підвести під ті випадки, які підпадали під вирази "і т. ін.", "інші питання".

   В більшості  випадків нормативно-правова частина  закону викладається постатейно відповідно до схеми "якщо — то", вслід  за якою указуються ті невигідні наслідки (санкції), які настають при невиконанні  або порушенні статті. Слід, проте, помітити, що невигідні наслідки (санкції) не завжди містяться в даній статті, вони можуть бути вказані в іншій статті закону або навіть в іншому правовому акті.

   В тому випадку, якщо законом (або підзаконним  актом) змінюється, доповнюється або  відміняється стаття раніше діючого закону (або підзаконного акту), то відповідний припис закону починається із слів: "статтю таку-то викласти в наступній редакції" або "такий-то акт доповнити статтею (пунктом, частиною) такою-то наступного змісту". Якщо, далі, законом встановлюється нормативно-правовий припис, який поширює дію раніше прийнятих актів на інше коло осіб і суспільних відносин, або якщо тимчасовим нормативно-правовим приписом (дія яких обмежена певним періодом; календарним строком або часом, встановленим для виконання того або іншого припису) надається характер невизначено-тривалої дії, то цей нормативно-правовий припис викладається як правове правило, що знов прийняте. З точки зору законодавчої техніки неприпустимо включення в закон постійної (точніше — невизначено-тривалої) дії нормативно-правових приписів тимчасового характеру, і, навпаки, включення в закон постійної (точніше — невизначено-тривалої) дії приписів тимчасового характеру.

   Ухвалююча частина закону повинна включати правові приписи лише нормативного характеру. Неприпустимо включати в неї правові приписи ненормативного характеру. В законотворчій практиці бувають винятки з цього правила, але не відносно закону, а тільки відносно підзаконних нормативно-правових актів. Вимоги стабільності закону виключають можливість включення в його ухвалюючу частину ненормативних правових приписів, оскільки останні діють однократно і після їх реалізації стають непотрібними. В результаті ж включення ненормативних приписів структура закону порушується, втрачається логічна стрункість у викладі його нормативно-правового змісту.

   5. Наслідки  недотримання закону.

   Недотримання  нормативно-правового змісту закону тягне за собою різні наслідки залежно від характеру порушень. Вони можуть мати цивільно-правовий, адміністративно-правовий або кримінально-правовий характер.

   Якщо  закон забороняє здійснення певних дій, то в нього включається спеціальна вказівка, що передбачає застосування відповідної санкції. Проте найчастіше санкції містяться в інших  законах або інших правових актах.

   6. Відміна законом інших нормативно-правових приписів.

   Новий закон звичайно містить вказівку про відміну, якщо не передбачено  інше, всіх інших діючих законів  і підзаконних актів, які йому суперечать. Така загальна вимога законотворчої  техніки. Проте у багатьох випадках ця вимога потребує деталізації. Вимагається визначити, які саме закони і підзаконні акти (або їхні окремі статті, пункти або частини) відміняються у зв'язку з прийняттям нового закону. На визначення законів і підзаконних актів, що підлягають скасуванню, затрачається звичайно багато часу, особливо тоді, коли раніше видані закони і підзаконні акти були прийняті в різні історичні періоди і у великій кількості.

   Для спрощення цієї роботи законодавець часто вдавався до загальної вказівки: "Раніше прийняті з даного питання акти вважати такими, що втратили силу". Проте таке спрощення в законодавстві неприпустиме, бо питання про дію того або іншого закону або підзаконного акту залишається на розсуд окремих посадових осіб і органів, не говорячи вже про те, що в них можуть виникнути сумніви про дію або бездіяльність того або іншого закону і підзаконного акту. Все це може призвести до серйозних помилок в правозастосовчій практиці. Тому необхідно при прийнятті нового закону своєчасно давати вичерпний перелік раніше діючих законів і підзаконних актів (їх статей, пунктів і частин), які відміняються у зв'язку з ухваленням нового закону.

   7. Опублікування  закону і вступ його до сили. Закон обов'язково публікується  в офіційних видання а також  може бути опублікований і в інших органах друку, обнародуваний по телебаченню, радіо, переданий по лініях зв'язку відповідним державним органам і громадським організаціям.

   Що  стосується вступу закону до сили, то це визначається самим законом або  з моменту його офіційного опублікування.

   8. Підпис  відповідного посадовця. Структура  закону завершується підписом  відповідної посадової особи,  що надає йому офіційного значення. Як правило, такою особою є  глава держави або голова парламенту, що зазначається конституцією  тої або іншої країни.⁵

   Такі  основні структурні частини закону, при формуванні кожної з яких потрібно чітко дотримуватись правил і  прийомів законодавчої техніки. Тільки при цій умові закон отримає  досконалу форму.

2. Види законів

   З метою  ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів і загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

   1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється  перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

   2. Видання  спеціального закону про правові  акти з наведенням у ньому  їх переліку і нормативних  характеристик, зазначенням способів  забезпечення з метою правильного  співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

   конституції

   конституційні закони

   звичайні (поточні) закони

   забезпечуючі (оперативні) закони

   1. Конституції  — основні закони, які регламентують  основи суспільного, політичного,  економічного життя суспільства,  права і свободи громадян.

   Вони  бувають двох видів:

   • кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не. можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.;

   • некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискримінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів)1 —Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу. 2. Конституційні закони — закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);

   • закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

   Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення  якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

   На  жаль, у Конституції України чітко  не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України  можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

   У Конституції  Росії чітко визначений блок федеральних  конституційних законів. До них віднесені  закони, що регламентують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок  використання Державного прапора, герба  і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

   Конституційний  закон відрізняється від інших  законів такими ознаками:

   а) юридичною  чинністю;

   б) предметом  регулювання — особлива сфера;

   в) порядком ухвалення — особлива процедура.

   Як  правило, конституційний закон ухвалюється  кваліфікованою більшістю голосів (в Україні — 2/3, у Росії — 3/4).

   3. Звичайні  закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

   Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

   а) загальні закони — закони, що регламентують  певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

   Загальні  закони можуть бути:

   — кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний  кодекс та ін.);

   — поточні (наприклад, Закон про вибори);

   б) спеціальні закони — закони, що регламентують  обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину  населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

   4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми.⁶ Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.