Поняття,  походження  та  розвиток  держави  і  права

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  I  Виникнення та сутність держави і права

1. Характерні  риси  додержавної  організації  суспільства……………………4
2. Основні  причини  виникнення  держави і права…………………………..5
3. Поняття, сутність  та  основні  теорії  виникнення  держави……………….6-11
4. Поняття  та  сутність  права. Основні  концепції  права……………………12-15

РОЗДІЛ  II Еволюція держави та права

2.1 Розвиток  держави  і  права  в   період  рабовласницького  ладу…………...16-18

2.2 Держава   і  право  в  період  феодалізму……………………………………..19-25

2.3 Буржуазний  період  розвитку  держави   і  права……………………………26-31 

  РОЗДІЛ III  Держава і право в сучасній Україні……….…………..32-35  

 ВИСНОВКИ ………………………………………….……………………….36-38 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….………..39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Науковий  прогрес не стоїть на місці. Із кожною прожитою нами хвилиною він рухається  вперед, вдосконалюючи вже досягнуте  й створюючи щось нове, що може приємно  вразити нас або ж кардинально змінити життя усього людства. Як сказала одна талановита людина: “Все йде, все минає…”. Час невблаганно летить, залишаючи в пам’яті очевидців згадку про минулі роки. І саме ці очевидці розповідають нам, своїм нащадкам, про досягнення та втрати минулих століть.

     Як  відомо, тривалий час люди жили і  розвивались, не знаючи держави та права. Це була епоха первісного суспільства. У сучасному ж світі немає  суспільства, в якому б не використовувалися, не культивувалися поняття держави  та права. Тому правильне розуміння явищ, які ними відображаються, безпосередньо набуває світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відсутні знання щодо сутності права та держави. Немає, ясна річ, людини, котра у своєму буденному житті не вживала б таких слів, як “право”, “права”, “свобода”, “обов’язок”, “демократія”, “держава” та інші. Адже саме до цих термінів (точніше, до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обгрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання  виправдати свої вчинки і дії. Але переконливість, ефективність застосування  у таких випадках зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння грунтується на наукових висновках та аргументах.

     Саме  науковці дають змогу нам, пересічним громадянам, усвідомити сутність державно-правових явищ і ефективно використовувати їх у повсякденному житті. Але, як відомо, держава та право мають складну будову, характеризуються наявністю різних  сторін, граней та аспектів.

     Враховуючи  ж багатоманітність держави та права, не слід оминати й того, що із часом держава та право розвиваються. Поступово на зміну рабовласницькій державі та праву приходить феодальна, яку пізніше змінила буржуазна держава та право. Такі зміни у суспільному житті не могли не привернути уваги науковців, адже кожний період розвитку держави та права мав свої характерні особливості. І для  того, щоб існувати в нових умовах, відійти від старих, уже не діючих догм та правил, людство було змушене вивчати та досліджувати  нові аспекти державно-правових явищ, щоб зрозуміти їхню сутність та  ефективно ними користуватись. Саме це й призвело до актуальності проблем, що стосуються держави та права.

     На  сьогодні розвиток держави та права  також не стоїть на місці. Із кожним днем він вносить зміни у свою структуру та властивості, тим самим змінюючи життя суспільства. А отже, дане питання залишається актуальним і сьогодні. Для того, щоб у цьому впевнитись, не потрібно значних зусиль та часу, просто слід заглянути на сторінки газет і все стане зрозуміло. Але газети – це лише вершина айзбергу, а копнувши глибше, натикаємось на чималу кількість наукових видань, монограм, підручників та матеріалів про державу та право, які людство накопичило за тисячолітню історію. 

  РОЗДІЛ  І  Виникнення та сутність держави і права

  1.1 Характерні риси  додержавної організації  суспільства

         У світовій науці переважає  погляд на державу і право  як на історичне явище. Іх розглядають як такі, що з’являються лише на певному ступені людського суспільства як наслідок соціально-економічного розвитку. Саме рівень соціально-економічного розвитку і обумовлює тип держави, тобто її соціально змістовну сутність і соціальне призначення.

         Дослідження багатьох науковців  свідчать, що протягом тисячоліть існувало первісне суспільство, в якому індивідуальні та суспільні інтереси співпадали. Праця всіх членів общини, тобто колективна праця, виступала економічною формою організації людей, власність — усі примітивні знаряддя праці і засоби існування (плоди, риба, тварини і т. ін.) — була спільною.

         У такому суспільстві діяв  принцип народовладдя, коли головне значення мала колективна воля общинників. Управління здійснювалося на засадах первісної демократії. Найважливіші питання роду або племені вирішувалися на загальних зборах. Особливу роль тут відігравали представники старшого покоління — старійшини, які вважалися наймудрішими і були найавторитетнішими. Серед них виділялися вожді, які обиралися дорослими членами племені або ставали ними внаслідок загального визнання їх авторитету. Під час воєн влада їх різко посилювалася. Особливі пільги чи привілеї вождям, не передбачалися.

         У первісному суспільстві соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм, що спираються на звичай.

         Норми-звичаї ґрунтувалися на природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім' ї. Це були „мононорми”, тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.

         Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали „первісну рівність”, жорстко регламентуючи їх дяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'зків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу. 
 
 

       1.2 Основні причини  виникнення держави  і права

         Отже, такі характерні особливості  мав первісно-общинний лад, але  в процесі еволюції на зміну  родоплемінному устрою приходить  держава, а норми-звичаї замінюються  правом. Але як і будь-які інші процеси та явища, процес виникнення держави та права спричинила спільна дія багатьох факторів – економічного, політичного, соціального тощо. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

  1. Економічні: перехід від споживчого господарства до виробничого; три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, які займалися лише обміном — купців); зростання продуктивності праці й поява надлишкового продукту; можливість експлуатації чужої праці; концентрація засобів праці та запасів товару в окремій сім'ї; внутрішньородова нерівність, виникнення приватної власності.

  2. Політичні: неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації; виникнення класів з протилежними інтересами; необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму; потреба у сильній владі з відокремленим апаратом, що має можливість здійснювати примус.

  3. Соціальні: ліквідація племінного та общинного колективізму, виникнення патріархальної сім'ї; виникнення соціальних протиріч між групами людей; ускладнення процесів соціального регулювання; упорядкування відносин між людьми; необхідність вирішення спорів, що виникають у результаті індивідуалізації суспільства.

  4. Психологічні: заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини; розподіл свідомості на права й обов'язки.

  5. Культурні: необхідність управління суспільством цивілізованішими методами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3 Поняття, сутність  та основні теорії виникнення держави

         Таким чином, протягом багатьох  століть ідея держави цікавила  мільйони людей. Вони хотіли зрозуміти, що таке держава, як і для чого вона створена. І сьогодні тривають широкі дискусії з питань сутності держави, визначення межі її втручання у приватне й суспільне життя та багато інших аспектів, пов'язаних з цим суспільним інститутом. Особливий інтерес викликали і викликають основні закономірності виникнення, розвитку га функціонування держави у вчених-юристів.

         Під терміном (словом) „держава” розуміють: по-перше, визначений спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, порядок створення публічної влади, яка поширюється на все суспільство, виступає від його імені і діє на основі організованого та легітимного примусу; по-друге — це сукупність офіційних органів влади (парламент, уряд, суди) з характерною для них структурою, що діють у масштабах усієї країни; по-третє, дсржава може бути представлена як юридична особа, як своєрідна корпорація, що відрізняється від інших корпорацій лише більшими масштабами; по-четверте, як суб'єкт міжнародного публічного права — це специфічна юридична особа зі своїми властивими інтересами, носій суверенітету і юридична персоніфікація певного народу (держава — нація) у міжнародних стосунках; по-п'яте, держава визначається як ”живий біологічний механізм”. 3а цим підходом суспільство ототожнюється з організмом, а держава є основним органом, що забезпечує життєздатність громадян.

         Термін „держава” походить, очевидню, від слова ”держати” і позначає суспільний інститут, що є найвищим носієм влади.

         Необхідно відзначити, що цілком обгрунтоване й узагальнене поняття держави виникло у ХVІ ст. Італійський політичний мислитель Н. Макіавеллі ввів у науковий обіг термін „stato”, як організація публічної політичної влади. Італійським словом „stato”, як і латинським „status” також називають стан, становище. Мислитель уперше почав розглядати державу „людськими очима” і „виводив її природні закони із розуму і досвіду”, а не з теології. До нього використовували такі поняття як: „поліс”, „civitas”, під яким розуміли місто-державу; республіку; князівство; герцогство; королівство; царство, імперію.

         3упинимося на з'ясуванні змісту двох термінів – „поняття” і „сутність”. У правовій науці для цілісної понятійної характеристики дсржавно-правового явища, для встановлення його  сутності використовують "сутнісну", істотну, найважливішу ознаку. Згадана ознака, як і інші, входить у загальне поняття, що характеризує основні риси досліджуваного об'єкта.

         Отже, характеристика сутності держави — це визначення її загального поняття. Разом з тим, розкриваючи сутність згаданого інституту, потрібно віднайти основне, те найбільш важливе і значиме, що вказує на саму його природу. 3авдяки цим ознакам об'єкт стає самим собою. При зміні сутності він перетворюється в інше явище.

         Професор О.Ф. Скакун стверджує: щоб висвітлити поняття держави, необхідно розкрити її сутність. На його думку, сутність держави — це внутрішній зміст діяльності згаданого інституту, який виражає єдність загальносоціальних і групових (класових) інтересів людей¹.

         Сьогодні у політико-правовій літературі можна віднайти різноманіття понять держави. Неоднозначність розуміння держави, поняття, ідеї розвитку, роль і призначення її, обумовлена, в першу чергу, складністю цього явища, рівнем розвитку суспільства, відмінним світосприйняттям, свідомістю загалу.

         Що ж таке держава? Звернемося до великої історичної спадщини — державно-правових вчень наших пращурів. Австрійський вчений Людвіг Гумплович (1838 -1909) з приводу визначення сутності держави писав: "Скільки існувало державознавців і філософів, стільки існувало й визначень держави". Це породжувало помітний суб'єктивізм. Автори таких визначень у своїх працях часто висвітлювали не те, що становить собою держава, а те, на думку мислителів, якою повинна бути держава. 0днак це не повинно накладати табу, якусь заборону, під приводом боротьби із суб'єктивізмом, на творчий пошук визначення сутності й поняття держави, на вироблення різнобічних уявлень про неї, на формулювання багатоваріантних дефініцій. І якщо ці дослідження відповідають принципу науковості, об'єктивності, то вони не тільки виправдані, а й і природно необхідні. Такі пошуки надають широкі можливості для глибшого, всебічного пізнання держави.

         Один із мислителів стародавньої Греції Аристотель (384 — 322 рр. до н. е.) робив спробу визначити категорію „держава”. Держава — це союз людей, що живуть на одній території, це є спілкуванням людей заради якомога кращого існування.

         Великий французький мислитель ХVІ ст. Жан Боден (1530 — 1596) розглядав державу як „правове управління сім'ями”.

         Відомий англійський філософ ХVІ ст. Томас Гоббс (1588 — 1679) стверджував, що для панування спокою необхідно примирити людські пристрасті, які ніколи не вгамовуються. 0сь це і повинна виконати держава. У його розумінні „держава” — це єдина особа, волю якої у результаті договору багатьох людей вважають волею всіх.

         По-різному трактували поняття держави у пізніший час. У німецькій літературі державу визначали: як організацію спільного народного життя на визначеній території і під однією вищою владою (Р. Моль); як союз вільних людей на визначеній території під керівництвом спільної верховної влади, що існує для користування правовим станом (Н. Аренін), як природно започатковану організацію владарювання, що призначена для охорони встановленого правопорядку (Гумплович).

         Звернемося й до традиційних визначень держави.

         Держава — є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально-неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму.

         Держава – це особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління і примусу й здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни, яка створюється для керівництва суспільством і виконання загальносуспільних справ.

         Держава — це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів при необхідності, опорі, застосовуючи примус (проф. О. Скакун).

         Держава — це територіальна, суверенна організація політичної влади в неоднорідному суспільстві, що з допомогою законів робить свої веління обов'язковими, забезпечує їх організованим примусом і володіє монополією на збір податків (О. Черданцев).

         Складність держави як соціального явища обумовила і багатоманітність визначень її поняття. У навчальній юридичній літературі останніх років "державу" визначають як форму організації політичної влади в суспільстві, яка  володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права з допомогою спеціального механізму. Чи по-іншому: „держава — це публічно-правова і суверенна організація влади, що забезпечує загальні інтереси всього населення і виступає гарантом прав і свобод особи, громадян”. Тобто термін „держава” може бути використаний у двоякому розумінні: як особлива організація, апарат публічної влади і як державно-організаційна спільність, що розташована на певній території.

         Визначити загальне поняття держави, яке б висвітлювало абсолютно всі без винятків ознаки і властивості, характерні для кожного з періодів її буття (минулого, сьогодення, майбутнього), неможливо. Разом з тим, кожна держава володіє набором таких універсальних ознак, рис, які проявляються на всіх етапах цього розвитку і відрізняють її від інших організацій суспільства.

         Отже, розглянемо основні ознаки держави. Врахувавши підходи, погляди щодо аналізу, характеристики ознак держави різними науковцями (проф. О.Ф. Скакун; В.М. Протасов; В.І. Четвернін; В.С. Нерсесянц) сформулюємо їх.

         Держава – це єдина політична організація, яка:

  1) охоплює все населення країни у просторових кордонах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу. Вона тільки створює простір, у межах котрого держава поширює владу на населення, яке проживає у ній. Територія породжує громадянство — юридичний зв' язок особи з державою, що виражається у встановленні спільних прав і обов'язків, основним її призначенням є здійснення владних, управлінських функцій у суспільстві;

  2) невід'ємною ознакою держави є населення, яке пов'язане з нею громадянством чи підданством;

  3) вона має організацію особливої публічної влади: держава — це така публічна влада, яка не зливається з суспільством, а стоїть над ним; це система спеціальних професійних органів як єдине ціле, що виконують функції, пов'язані з управлінням суспільними справами; держава формально зовні представляє все суспільство;

  4) це організація влади, яка має у своєму підпорядкуванні апарат примусу (армія, поліція, виправні установи), побудований на правовій основі;

  5) це організація суверенної влади. Суверенітет є політико-юридичним виразом автономії держави (неподільність, недоторканість, незалежність та єдність влади і території). Він, як ознака держави, має внутрішній і зовнішній прояв.      Зовнішній — проявляється у незалежності й рівноправності держави як суб'єкта міжнародних відносин, полягає в охороні влади і території держави від будь-яких впливів інших держав чи сил. Внутрішній — виражає верховенство і повноту державної влади щодо інших організацій політичної системи, її монопольного права на законотворчість, управління і юрисдикцію. Він полягає в захищеності державно-правового організму від внутрішніх насильницьких дій. Єдність державної влади означає, що єдиним джерелом влади у державі є народ, і лише народ може визначати питання про організаційні форми і межі її здійснення;

  6) це організація влади, фінансову основу діяльності якої становлять податки;

  7) невід'ємною ознакою держави є наявність загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), які розробляє, приймає і охороняє держава. Вони визначають сферу відносин, що їх охороняє держава, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільства та встановлюють можливі міри покарання за порушення встановлених норм. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно управляти суспільством, забезпечувати виконання своїх рішень.

         Як вже було сказано, сьогодні  тривають широкі дискусії щодо  держави, але все ж таки юридична наука розробила досить широке коло теорій, що по-різному пояснюють її походження:

• теологічна (релігійна) теорія походження держави — одна з найдавніших теорій, за якою держава походить від Бога. Представниками цієї теорії були: Аврелій Августин (354 — 430) та домініканський чернець, видатний вчений богослов Фома Аквінський (1225 — 1274). 3гідно з цією теорією, творцем усього земного, в тому числі держави, є Бог. Стверджуючи, що першопричиною походження держави є „Божа воля”, Ф. Аквінський обгрунтовував її вічність і непорушність, аргументував безумовне й покірне прийняття даного нам зверху, виправдовував будь-які реакційні держави тому, що, за його словами, всяке посягання на державу приречене на невдачу;
• патріархальна теорія — була поширена, розповсюджена у Давній Греції та рабовласницькому Римі. Основоположник її — Арістотель (384 — 322 до н. е.), який вважав, що держава походить від сім' ї, котра шляхом розвитку переходить у рід, від роду — до племені, до об'єднання племен і до виникнення народності — союзу племен та є результатом її історичного розвитку і розростання. Державна влада поступово виростає від влади батька сім'ї до влади старійшин, вождя. Абсолютна влада монарха є продовженням необхідної батьківської влади. Представниками цієї теорії були також Р. Фільмер, М. Михайловський, котрі продовжили розвиток її положень;
• договірна теорія — виникла у Давній Греції, а пізніше була сформована і обгрунтована у працях Г. Гроція (1583— 1646), Ш. Л. Монтеск'є (1689 — 1755), Ж. Руссо (1712 — 1778), Б. Спінози, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радіщева. 3а цією теорією, заради миру і благополуччя відбувається  об' єднання людей у державу на основі добровільного договору між людьми, які до цього перебували в ”природному стані”, тобто у стані „війни всіх проти всіх”. Укладали договір між кожним членом суспільства і майбутньою державою про те, що одні будуть управляти, а інші — виконувати їхні управлінські рішення. Тобто люди передавали частину своїх прав державній владі, натомість отримуючи обов' язок підкорятись їй, а держава зобов'язувалася охороняти права кожної людини. Правителі — це представники народу, які повинні звітувати перед ним і замінюватися за його волею. Договірна теорія стверджує, що першопричиною виникнення держави був суспільний договір між народом та його правителями, відповідно до якого народ відмовлявся від своєї свободи і зобов'язувався підкорятися правителям, в обмін на що отримував від них гарантії особистої безпеки;
• психологічна теорія — у цій теорії обгрунтоване виникнення дсржави і права завдяки особливим властивостям, що лежать у людській психіці, якій характерна потреба до наслідування, покори, усвідомлення залежності від видатної особистості, котра спроможна керувати суспільством. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного керівництва. Фундаторами цієї теорії були Л. Петражицький (1867— 1931) та Д. Фрезер, які пояснювали виникнення держави психічними потребами одних людей здійснювати керівництво, а інших— підкорятися. 
• теорія насильства — опрацьована у наукових розробках Л. Гумпловича,       К. Каутського (1854 — 1938), Є. Дюрінга (1833 — 1921) та інших. Вони обгрунтували виникнення держави як результат завоювання одних племен іншими, насильства, перетворення у рабство одного народу іншим. 3а цією теорією, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання у покорі завойованих народів і зміцнення певної влади над переможеними. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори виникнення держави, але нехтує соціальними причинами виникнення держави;
• соціально-економічна, або класова (марксистська) теорія — пов'язує виникнення держави з результатом природного економічного розвитку первісного суспільства (економічні умови також визначають соціальні зміни суспільства). Отже, держава — це продукт природноісторичного розвитку суспільства. Існують два підходи цієї теорії: один надає важливого значення виникненню класів і протиріччям між ними (держава виникає внаслідок непримиримості класів, як знаряддя підкорення пануючому класові інших класів); другий на перше місце ставить економічний розвиток суспільства: великі суспільні поділи праці, перехід від родової (колективної) власності до приватної власності. Ці причини ускладнили і саме суспільство, що призвело до потреби вдосконалення управління. 3гідно з концепцією, викладеною у праці Ф. Енгельса „Походження сім' ї, приватної власності і держави”, виникнення держави має свої особливості й загальні закономірності: виникнення моногамної сім' ї, приватної власності та протилежних антагоністичних класів;

         До сучасних теорій виникнення держави належать: органічна теорія, космічна теорія, теорії — правової, національної, фашистської держав, теорія „держави загального благоденства”, теорія еліт та інші.

• органічна теорія — розглядає державу як витвір самої природи, продукт її розвитку, як результат соціальної (органічної) еволюції. Обгрунтував цю теорію Г. Спенсер. Держава, за нею, схожа на людський організм, де окремі її біологічні органи тотожні органам управління, галузям господарства, а вона народжується, розмножується і гине тощо;
• космічна теорія — найновіша теорія виникнення держави, суть якої полягає в тому, що держава виникла і була рекомендована як вища організація управління суспільством іншими космічними цивілізаціями.
• теорія „держави загального благоденства” — її створив у першій половині ХХ ст. Дж. Кейс і нині вона має багато прихильників. На думку засновників цієї концепції, сутність її полягає в тому, що сучасні держави позбулися класового характеру і тому найголовнішим призначенням майбутньої держави виступає не захист класових інтересів, а забезпечення благ усього суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров' я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців;
• теорія еліт — її заснували на початку двадцятого століття італійські політологи Г.Моска та В.Парето. Сутність цієї теорії полягає в боротьбі пануючої меншості (еліти), котра керує державою, та підпорядкованої більшості до якої належить усе інше населення. Демократію, за цією теорією визначають як утопію, марево. Некомпетентне населення, виборюючи демократію, прокладає шлях до тоталітаризму (соціалізму, фашизму). Вони пов'язували свободу людства не з демократією, а з управлінням державою компетентною правлячою елітою. На їх думку, державою завжди править пануюча еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах: політичній, економічній та інтелектуальній. Найкращі індивіди еліти здійснюють керівництво державою. 3 часом кожна правляча еліта зупиняється на досягнутому, втрачає свої творчі якості і вироджується. На зміну їй у суспільстві виникає нова потенційна еліта, яка прагне захопити владу. Пануюча еліта добровільно владу не передає. Тому зміна еліт, як правило, здійснюється шляхом насильства (переворотів, революцій). Ці явища на думку авторів згаданої теорії, є природними і корисними.

         Отже, в теорії держави і права нема єдиної думки щодо закономірностей виникнення держави. Існують численні домарксистські й марксистсько-ленінські доктрини, а також історичні, економічні, географічні, демографічні, політичні, соціальні та інші особливі причини виникнення держави у різних народів. Жодна з цих теорій виникнення держави не  в змозі охопити й розкрити як сутність держави, так і передумови її походження. Кожна з уже існуючих і тих теорій, які ще можуть виникнути, висвітлює лише одну або групу причин виникнення держави. Як правило, кожна з концепцій виражала інтереси певної групи населення і часто є однобокою. Тому лише у своїй єдності всі вони відтворюють більш-менш повну картину передумов і процесів походження держави. 
 
 

       1.4 Поняття та сутність  права. Основні  концепції права

         Термін (слово) „право” багатоманітний. Ним називають, різні явища. По-перше, під цим терміном розуміють систему норм, які видає держава (позитивне право). Подруге, це система ідей, уявлень про те, яким повинне бути позитивне право (природне право). По-третє, це встановлена правова можливість конкретного суб' єкта (суб'єктивне право). По-четверте, ним визначаються явища етичного, морального характеру.

         Право у повсякденному житті людей пов'язується з вирішенням їхніх практичних справ, конфліктів, узгодженням інтересів різних груп людей. Воно виражається і реалізується у законах, урядових постановах, указах президента, адміністративних та судових рішеннях, адвокатських документах та інших актах законотворчих і правозастосовчих органів держави. Право впливає на всі сфери функціонування суспільства і життя його індивідів. Цей інститут, маючи фундаментальне, доленосне значення для людей, їхніх спільностсй, об'єднань, привертав велику увагу визначних діячів у сфері політики, науки, мистецтва, мислителів різних краін і народів протягом тисячолітньої історії розвитку цивілізації. Сутність та вартісність права висвітлені у численних працях вчених-юристів. Вони вважають, що право — це історично обумовлена людською свободою динамічна рівновага між особистим інтересом і суспільною необхідністю.

         Право — це мораль правителя. Воно повинно забезпечувати спільне громадсько-політичне буття людей на засадах особистої свободи за мінімального карального насильства. Основними ознаками права, поряд з нормативністю і загальною обов' язковістю, є рівність, справедливість, свобода.