Поняття правовідносин та їх види

                                            Курсова робота

            «Поняття правовідносин та їх  види»

                                             План     

Вступ..................................................................................................                       

Розділ 1. Правові відносини ............................................................

1.1 Поняття, види та зміст правовідносин ........................................

1.2 Ознаки  правових відносин ...........................................................

Розділ 2. Складові елементи правових відносин ..........................

2.1 Суб’єкти  правових відносин,  юридичні властивості  суб’єктів,        

      види суб’єктів ..............................................................................

2.2 Об’єкти  правових відносин, види об’єктів ..................................

Розділ 3. Юридичні факти ...............................................................

3.1 Поняття  юридичних фактів ..........................................................

3.2 Проблема юридичних фактів у сучасній теорії права................ 

Висновки ..........................................................................................

Список використаної  літератури .................................................

Додатки………………………………………………..……………….

                                                        Вступ

         Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного виду. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні — це лише надбудова над першими.      

       Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і покупцем) і багато інших. 

       Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства. Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об'єднаннями можна розділити на суспільні, або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Людське суспільство — це сукупність відносин, продукт взаємодій людей.

       Юридичні, або правові відносини органічно зв'язані з правом.  
         Вибираючи цю тему для курсової роботи, я керувалася важливістю цієї теми, її значимістю для всіх галузей права. І ця значимість не випадкова, вона випливає з самої сутності правового регулювання суспільних відносин. Незважаючи на те, що кожна галузь права регулює окремий вид суспільних відносин, кожна галузь права має свої зумовлені специфікою метод і об'єкт, але правовідносини, тим не менш, в будь-яких правових відносинах присутня завжди. І для того, щоб ясно уявити собі механізм дії правових відносин, необхідно, перш за все, оволодіти поняттям і структурою правовідносини.  

   Право – особливий державний регулятор суспільних відносин.      Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими. У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь- які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.       

        Вивчення  правовідносини  актуально і зараз, тому що воно не вичерпується формальними  характеристиками, хоча в спеціально юридичному сенсі визначається цими характеристиками: це юридичні тексти, сформульовані владою і містять правові норми.  
Метою даної  курсової  роботи є детальне вивчення правовідносин: його виникнення, класифікацій на види, об'єкти, суб'єкти. 

Завдання:

 
Дана робота складається з 3 розділів, три з яких поділяються на підрозділи. У додатках в кінці курсової роботи наведені деякі додаткові дані в табличній формі.

                                Розділ 1. Правові відносини.

1. Поняття, види та зміст правовідносин

        Правовідносини – наслідок дії права як соціального, так і державного інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.                                                                

          У до державному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким чином  право впливає на поведінку людей. Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.                                                                                                                   Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:                                                  -Матеріальні(загальні);                                                                                                            -юридичні(спеціальні).                                                                                                                                                                                  

         До  матеріального  відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально- економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. [Інтерес – от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своїх потреб].

     Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб’єктність;

- юридичний факт (як  реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі.

       Правовідносини – це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв’язок між особами за допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок носить вольовий характер.

        Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

        Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

       Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.     

         Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини.

        Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація – суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

· у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п;

· у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні;

· у залежності від функціональної ролі – на регулятивні й охоронні;

· у залежності від природи юридичного обов’язку – на пасивні, зв’язані зі здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених позитивних дій;

· у залежності від складу учасників – на прості, виникаючі між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами.

 · у залежності від тривалості дії – на короткочасні і довгострокові

 · у залежності від визначеності сторін – на відносні, абсолютні і загальні.

       У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов’язкові особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів управомочного.

       Види правовідносин за функціями права:

1.Регулятивні  — виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами;  
2.Охоронні — виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини) . Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми.

        Види правовідносин за галузями права: 
— конституційно-правові (відносини громадянства); 
— адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків); 
— цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів); 
— трудові (відносини за трудовим договором) та ін.

  1.2.Ознаки правових відносин

       Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

        1)вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Нема норми — нема і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм;

        2)суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносини, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи;

         3) правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок;

       4) правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу;

       5) правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності;

     6) правові відносини являють особою різновид суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

[....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духу.... навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах]. В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки. Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах. Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом. Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач.

         Таким чином, ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем. Правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.

                Розділ 2. Складові елементи правових відносин.

2.1. Суб’єкти правових  відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів

         Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

          Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

 - суб’єктив правових відносин;

- об’єктив правових  відносин.

         Суб'єкт правовідносин — це суб'єкт права, який виступає учасником правових відносин і наділений відповідними суб'єктивними правами та юридичними обов‘язками.

         Суб’єкти правових відносин — це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

        Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право — суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності, дієздатність.

         Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

         В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей, не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави — належним чином гарантувати і захищати цю якість.

         Головне в дієздатності — не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

       Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:

- невід’ємна від особи;

- не можна людину лишити правоздатності;

- не залежить від  кола, віку, професії, національності, майнового стану або   інших життєвих обставин;

- невід’ємна - її не  можливо віддати іншим;

- по відношенню до  суб’єктивного права, вона первинна;

- суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність — абстрактна.

       Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.    

       Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

         Дієздатність — це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

          Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

          Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

         Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14 — річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку, передбаченому законом.

     Суб’єктами права можуть бути:

1.    Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

 г) апатриди.

2.    Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

 б) підприємства;

в) державні установи;

 г) установи та їх посадові  особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава в цілому;

б) народна нація;

в) адміністративно-територіальні одиниці;

г) трудові колективи.

        В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

        Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, призупинення і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

       Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

[ Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

       Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі…ст.124].

        Різні суб’єкти вступають у правові відносин і насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат — об’єкти правових відносин, заради якого відбулися правові відносини.

                  2.2. Об’єкти правових відносин, види об’єктів

        Об'єкт правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини. Тобто, об'єкт правовідносин —це те, з приводу чого виникають правовідносини.

         Об’єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:

 - матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;

- також особа може  вступати в правові відносини  в інтересах здійснення визначених  дій. Отже, об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

- поведінка учасників  правових відносин може бути  направлена на саме суб’єктивне  право. Це має місто в тих  випадках, коли фізична особа, юридична  особа домагається визнання за  ними факту належності в них  того або іншого юридичного права.

         Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

         Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже, діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

         Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

 1.Матеріальні блага:

а) засоби виробництва.

2. Немайнові особисті блага:

а) життя;

б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин

3.Продукти харчової творчості:

 а) твори літератури;

б) наукові твори.

 Все, що являється наслідком  інтелектуальної праці.

4. Гроші та цінні папери:

 а) облігації;

б) гроші.

5. Наслідок поведінки суб’єктів:

 а) ремонт побутової техніки;

б) будівництво будинку.