Поняття, предмет, завдання, система і принципи кримінального права

Міністерство  освіти і науки України

Міжнародний науково – технічний університет

«Полтавський  інститут бізнесу»

Кафедра правових дисциплін

Курсова робота

на тему:

«Поняття, предмет, завдання, система і принципи кримінального права»

                 Виконала:

   студентка групи ЮП - 41

                           Ященко Марина

                  Василівна

                   Перевірив:

                           Терещенко А.В.

Полтава 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Поняття  кримінального права, його предмет  і метод……………………...6

2. Принципи, завдання і функції кримінального права ……………………..13                                                3. Поняття кримінального закону. Кримінальний кодекс України,

як основне  джерело кримінального законодавства………………………….20

Висновки………………………………………………………………………..28

Використана література………………………………………………………..31

Вступ

   За останні кілька років злочинність в Україні стала явищем загальнонаціонального значення. Якщо раніше боротьба зі злочинністю розглядалась як важлива, проте все таки обмежена функціями правоохоронних органів, то зараз вона на фоні не досить послідовних і виважених економічних реформ виходить на одне з перших місць серед проблем, що дуже непокоять суспільство. І це не дивно, оскільки тимчасова криміногенна ситуація в Україні являє собою нове якісне явище як за чисельністю злочинних проявів, так і за ступенем рушійного впливу на життєздатність суспільства, функціонування і безпеку держави, права та свободи її громадян. Необхідно досягти припинення росту злочинності, а потім і помітного її скорочення. Задля цих цілей вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи. Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Для того щоб це законодавство було досить ефективним, потрібне його правильне використання. А для цього його необхідно ґрунтовно вивчати з метою кращого знання та застосування у практичній діяльності.

   У зв’язку з цим дослідження питання, щодо визначення поняття кримінального права, його методів, зумовлені певним предметом, функцій, принципів набуває особливого значення та розуміння цих теоретичних основ, що  зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом данної роботи є сукупність суспільних відносин, що регулюються кримінальним правом, як галуззю системи права, а предметом дослідження є конкретно те, що вивчає галузь кримінального права. А саме: загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Метою данної роботи є: визначити поняття кримінального права, його предмет і методи, основні завдання, принципи, джерела, як основні засоби вираження кримінально-правових норм.

Щоб досягти даної мети були поставлені завдання:

1. Визначити поняття кримінального права, його предмет і методи;
2. Проаналізувати основні завдання, принципи і функції данної галузі права;
3. Розкрити сутність кримінального закону;
4. Дати характеристику Кримінального кодекса України, як основного джерела кримінального права.

Правовою  базою курсової роботи є: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально – процесуальний кодекс України.

Теоретичною базою стали праці українських та російських авторів: Ю.В. Александрова, Ю.В. Антипова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Р.В. Вереша, Ю.М. Грошевого, Є.Г. Коваленка, М.І. Мельника, О.М. Омельчука, В.М. Поповича, С.І. Селецького, В.М. Тертишника.

1.Поняття кримінального  права, його предмет і метод

Кримінальне право виникає разом  з виникненням права в цілому на відповідному етапі розвитку суспільства. Його основним завданням є боротьба з вчинками членів суспільства, які суперечать загальноприйнятим нормам та стандартам, визнаним у конкретній спільності людей на відповідному етапі соціального розвитку.

Кримінальному праву, як галузі системи  права, притаманні ті самі ознаки, якими  характеризуються інші галузі системи  права і право в цілому як елемент  культури суспільства. Разом з тим  воно має і власну, специфічну насиченість, яка визначається характером завдань, що стоять перед цією галуззю права. Кримінальне право належить до публічних галузей системи права. Всі пам'ятки  - Закони дванадцяти таблиць, Закони Хамурагіпі, Закони Ману та ін.- містили в собі кримінально-правові норми. Не випадає з цього загального ряду і найдавніша пам'ятка права східних слов'ян - «Руська правда». Перша її стаття містить саме кримінально-правову норму: «Убьет муж(ь) мужа, мьстить брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братучаду, любо сестрину сынови; аще не будеть кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будет русин, любо гридин, любо купчина, любо ябет-ник, любо мечник, аще изъгои бедеть, любо Словении, то 40 гривен положити за нь». Як самостійна галузь права в системі права кримінальне право починає виділятись у Європі в XII ст. Саме в цей період у Булонському університеті вивчаються римське та канонічне кримінальне право. У Росії виділення кримінального права в самостійну галузь проходить у XVIII ст. і пов'язано з виданням «Військових артикулів» Петра І. Назва галузі походить від латинського сгіmen - злочин. Поляки, чехи користуються для визначення цієї галузі терміном «карне право» (pravo karne). Якщо розглядати одне із основних призначень цієї галузі - карати за вчинений злочин, то цю назву можна було б визнати вдалою. Російськомовна назва - «уголовное право». Її походження також пов'язане з соціальним призначенням галузі - покаранням винних, які відповідали головою. Коріння назви проростають з найдревнішої пам'ятки східнослов'янського права - «Руської правди», яка і визначала такий вид відповідальності (головою). Виходячи з того, що цей правовий акт є джерельним і для українського права, М. Й. Коржанський висуває пропозицію про зміну україномовної назви нашої галузі і перейменування її в «уголовне право». Саме поняття кримінального права містить у собі подвійне значення.

З одного боку, його розглядають як галузь законодавства - позитивне кримінальне право, яке знаходить свій прояв у єдиному нормативному акті - Кримінальному кодексі України. З іншого боку, - як галузь юридичної науки - вчення про кримінальний закон, практику його застосування, теоретичні проблеми розвитку тощо.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне  право України - це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання[10,с.111].

Характерні ознаки позитивного  кримінального права:

1)його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВРУкраїни;                                                                                                                  2)воно знаходить свій вияв у законах;                                                                                                        3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. 

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку  ознак, як загальних для всіх галузей  права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право[12,с.96]:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права – це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Наприклад, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися. Норми кримінального права, призначені на загальну дію, крім того, є загальнообов’язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів – кримінального покарання;

2) норми (правила поведінки) кримінального  права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або інакше, чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність – воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які висунуто до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Треба спеціально зазначити, що формальна визначеність кримінального права це не тільки гарантія законності й однаковості застосування його норм, а й одне з невід’ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко окреслює тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України  кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Ніякі інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права¹. Цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права – навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право дістає вираження тільки в законах. Основним джерелом кримінального права, таким чином, є кримінальний закон;

3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом і методом правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України)². Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права. Оскільки злочини становлять собою підвищену суспільну небезпечність для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення і найбільш гострі примусові заходи – кримінальні покарання. Застосування покарання – це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину.

У покаранні, що визначається судом  від імені держави за вчинений злочин, як санкція за порушення  кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість. Кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки[17,с.49]: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, щодо кримінального виступають дуже чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.

  Норми кримінального права регулюють кримінально-правові відносини, які виникають з факту вчинення злочину. Це особливі правовідносини, які носять назву «кримінальні правовідносини».

Кримінально-правові відносини - це специфічний вид суспільних відносин які виникають у зв'язку із вчиненням особою найтяжчого виду правопорушень – злочинів[21,с.375]. За змістом кримінально-правовові правовідносини можуть бути диференційовані на два основних види: 

• охоронні кримінально-правові відносини які становлять переважну більшість, оскільки саме для охорони найважливіших цінностей суспільства покликана дана галузь права; 
• заохочувальні кримінально-правові відносини які покликані регулювати позитивну поведінку громадян в екстремальних ситуаціях, що примикають до сфери кримінально-правового регулювання - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця та ін

Звідси об'єктами правовідносин є, з одного боку, порушення встановленого законодавцем правила поведінки, вчинення діяння, яке заборонено державою, а з іншого - діяння, яке хоча і спричиняє шкоду, однак за своїм змістом є суспільно корисним.

Суб'єктами правовідносин виступають, з одного боку, держава в особі  органів правосуддя, а з іншого - особа, яка порушила кримінально-правовий припис. Зміст кримінальних правовідносин полягає в праві органів правосуддя притягати до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні кримінально-правових приписів, призначати їм покарання, яке є адекватним ступеню їх вини, а також в обов'язку осіб, що порушили кримінальний закон, відповідати за вчинене, відбути покарання та перенести інші негативні наслідки, пов'язані із застосуванням кримінального закону.

Кримінальні правовідносини реалізуються в діяльності органів правосуддя в процесі розкриття злочину, притягненні винного до кримінальної відповідальності, постанові вироку та застосуванню кримінального покарання. Кримінальні правовідносини виникають з моменту вчинення особою злочину і закінчуються в момент набуття обвинувальним вироком законної сили. Отже, кримінальне право як галузь права – це система, (сукупність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили[22,с.151]. Предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням до особи, що його вчинила, кримінального покарання або інших видів впливу кримінально-правового характеру. Застосування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, зазначених засобів державного примусу становить метод правового регулювання тих відносин, поштовхом до виникнення яких є юридичний факт -- вчинення злочину. Кримінальне право як навчальна дисципліна — це сукупність розташованого відповідно до структури КК навчального матеріалу, в якому розглядаються теоретичні положення, що розкривають зміст кримінально-правових норм і дозволяють студентам засвоїти суму знань, необхідних для обґрунтованої кримінально-правової оцінки вчиненого злочину в якості особи, яка застосовує кримінальний закон (наприклад, слідчого, адвоката, прокурора, судді)[22,с.152]. Кримінальне право, як наука - це система наукових положень і поглядів щодо підстав і меж кримінальної відповідальності, а також: напрямів використання можливостей кримінального права в боротьбі зі злочинністю. Предметом науки кримінального права є:

а) теорія кримінального права, яка  займається дослідженням і розробкою  проблем боротьби зі злочинністю, формулюванням  загальних понять основ кримінальної відповідальності, злочинів, покарання  та інших інститутів кримінального  права;

б) певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального  закону, практики його застосування та перспективи розвитку, історії національного  кримінального права та права  зарубіжнтих країн;

в) до предмета науки «Кримінальне право» входить вивчення суспільних відношень, які виникають у зв’язку  зі скоєнням злочину і призначенням кримінального покарання, теоретичне осмислення практики застосування кримінального  законодавства.

г)дослідження чинного кримінального права, а також положень майбутнього.

Методи науки кримінального права

Наука кримінального права використовує певні методи дос-лідження для усвідомлення соціального змісту кримінально-правових норм, їх призначення та ефективного застосування, всебічного вивчення і розуміння проблеми боротьби зі злочинністю, скоєння злояину і покарання за нього:

а)догматичний;                                                                                                       б)конкретно-соціологічний;                                                                                         в)історико-правовий;                                                                                        г)діалектичний;                                                                                          д)статистичний;                                                                                                           е)метод порівняльного правознавства.

Виходячи з вищевикладеного, можна  дійти висновку, що предмет регулювання, тягне за собою використання певних методів, які дають більш якісні показники в тій чи іншій сфері.

2. Принципи, завдання і функції кримінального права

Виникнення права, взагалі, та кримінальне право, зокрема, об’єктивно

зумовлене потребою соціальної регламентації, регулювання існуючих

суспільних відносин та захисту  їх від різного роду посягань.

Ефективність такої регламентації (регулювання) багато в чому буде залежати від того, які відправні ідеї та начала будуть покладені в його основу.

Теоретична думка відповідної  епохи завжди виділяє в якості кримінально-правових принципів саме ті положення, які мають  в даних соціально-економічних та політичних умовах найбільш важливе, а підчас і визначальне значення. У зв’язку з цим, проблема основних положень, що лежать в основі кримінально-правової охорони суспільних відносин, завжди перебувала в полі зору фахівців науки кримінального права, адже дія та реалізація таких положень (принципів) має першочергове значення для здійснення цілей та завдань галузі кримінального права.

В той же час не можна  погодитися з думкою, що проблема принципів

кримінального права є  “чистою теорією” і кримінально-правові принципи не

мають ніякого практичного  значення. По-перше, історія показує, що будь-яка правова теорія, яка має прогресивний характер для конкретної соціальної обстановки, у цій обстановці отримує закріплення у нормативному матеріалі, що відображає об’єктивний процес розвитку суспільства та правової системи. По-друге, важко не погодитися з тим, що на правосвідомість громадян впливають не тільки і не стільки конкретні правові приписи, а найбільш загальні ідеї та положення, адже загальновідомо, що громадяни більше знають принципи, а ніж конкретні статті Кримінального кодексу.

Принципи кримінального права - це фундаментальні ідеї, які лежать в основі побудови кримінального права, визначають його систему та методи реалізації[23,с.208]. Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального права, можуть бути поділені на:

• конституційні (загальноправові);
• галузеві (спеціальні).                                                                                              До перших належать ті, що закріплені в Конституції України, а саме:

♦ принцип поділу державної влади  на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6);

♦  принцип верховенства права (ст. 8); Конституція України, має найвищу юридичну силу. Закони та інпгі нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй

♦  принцип наявності вини у діях особи для визнання її злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК)

♦  принцип рівності громадян перед законом (ст. 24); Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). Тобто всі особи, які вчинили злочин, незалежно від їх соціальних і демографічних даних однаково підлягають кримінальній відповідальності.

♦ принцип  індивідуальної юридичної  відповідальності, в тому числі й  кримінальної (ст. 61 Конституції України) полягає в тому, що відповідальність і покарання за вчинений злочин може нести тільки особа, яка цей злочин вчинила. Це конкретна фізична особа, що має всі ознаки суб'єкта злочину (ст. 18 КК).;

♦  принцип законності (статті 29, 61, 62, 124); Принцип законності походить з формули "Nuttum crimen, пипа poena, sine lege" (Нема злочину, нема покарання без вказівки на те в законі).

♦  принцип гуманізму.

Загальноправові принципи притаманні фактично всім галузям законодавства, оскільки Конституція України є  витоком для всіх галузей системи  права.Галузевими (спеціальними) є ті принципи, які визначають структуру, методи реалізації саме кримінального  права у світлі завдань, які стоять перед ним.                                                                                                                                        До спеціальних принципів кримінального права належать[25,с.490]:

• принцип нормативного визначення кола злочинних діянь. Цей принцип має чи не основоположне значення, оскільки визначає і систему кримінального законодавства, і обсяги кримінального регулювання, і межі кримінальної репресії, і підстави кримінальної відповідальності. Він практично скасував притаманний десятиріччями радянському кримінальному праву принцип аналогії кримінального закону, за «допомогою» якого тисячі людей були репресовані в часи тоталітаризму. Принцип походить від латинського nullum crimen sine lege - немає злочину без вказівки на те в законі;
• принцип відповідальності за власні діяння передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності виключно за діяння, які вчинені безпосередньо винним. Це випливає зі змісту ст. 2 КК України, яка встановлює, що «1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»;принцип відповідальності при наявності вини також випливає зі змісту ст. 2 КК України. «2. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду»;
• принцип сукупності відповідальності знаходить свій прояв у притягненні до відповідальності за всі злочинні діяння, які вчинені особою і за які до цього вона до відповідальності не притягалась (статті 70, 71 КК);
• принцип відповідності покарання тяжкості злочину — ідеалізований принцип кримінального законодавства, який полягає в необхідності співвідношення злочину і призначеного за нього покарання. Цей принцип зафіксовано в ст. 65 ч. 1 п. З КК, яка визначає необхідність призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину. У реальній практичній діяльності цей принцип, на жаль, ще діє недосконало;
• принцип економії кримінальної репресії визначає співвідношення кола діянь, які визнані в суспільстві злочинами, і загального рівня економічного та культурного розвитку суспільства.                                Окремі автори розглядають і такі положення:

    - норми кримінального  права обов’язкові для всіх  суб’єктів права;   

- норми кримінального права  докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;    

- норми кримінального права  мають забезпечити правильне  застосування норм всіх інших  галузей права;   

- покарання має призначатися  в межах, установлених кримінальним  законом;   

- аналогія кримінального закону  не припускається;   

- підставою кримінальної відповідальності  є вчинення діяння, що містить  усі ознаки складу злочину,  передбаченого ККУ;   

 - пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;   

- відповідність норм ККУ Конституції держави;

- письмова форма кримінальних  законів, що виключає судові  прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;   

- повна кодифікація норм про  кримінальну відповідальність;   

- криміналізація лише вчинків, а не думок;   

- необхідність користуватися не  духом, а "буквою" закону;   

- проблема визначення найважливіших  кримінально-правових термінів і понять у самому ККУ (у тому числі питання оцінних ознак);   

- межі суддівського розсуду  не повинні бути надто широкими;    

- особа, винна у вчиненні  злочину, несе обов’язки та  користується правами відповідно  до закону. 

Кримінальне право, яке знаходить  своє вираження у Кримінальному  кодексі України має ряд завдань: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом IIКонституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона  тих чи інших прав і свобод людини та громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття «людина» у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримінально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя та здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок - це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту людей[24, с.125].

Термін «довкілля», вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законодавчих актах терміна «навколишнє природне середовище» і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Конституційний  устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів, а безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо. У ч. 1 ст. 1 КК законодавець вказує на профілактичне завдання : його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати винуватих осіб за вчинені злочини, а й запобігати вчиненню нових злочинів. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільно небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Одним із логічних висновків, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені, як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»