Поняття про державний суверенітет Жана Бодена
Курсова робота
З дисципліни «Історія політичних вчень»
На тему:
«поняття про державний суверенітет
Жана Бодена»
Запоріжжя 2010 р.
ПЛАН
Вступ…………………………………………………………………
1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ
АСПЕКТ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ………………………………………………
1.2 Методологія
в теорії Жана Бодена…………………………
1.3 Вивчення теорії
Жана Бодена…………………………………………………
2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
КОНЦЕПЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ…………………………………………………
3. ВПЛИВ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ...…………………………26
ВИСНОВОК……………………………………………..………
СПИСОК ЛІТЕРАКТУРИ………………………………
ВСТУП
Визначення сутності поняття державного суверенітету є одним з найважливіших і складних питань в сучасному світі, яке не втрачає своєї актуальності вже кілька століть.
Внаслідок існування різноманітних, іноді, неоднозначних трактувань поняття «суверенітет», виникають особливі протиріччя і конфлікти в житті суспільства окремої країни. Дотримання певних поглядів на визначення «суверенітету» дають підстави автономіям, муніципальним утворенням в державах претендувати на частину цієї держави, говорити про ущемлення громадянських прав, суверенітету держави, використання цього політичного терміну у вигідному контексті з боку політичного суб’єкта. Це дає підстави говорити, що чітке визначення поняття «суверенітету» є актуальною проблемою, яку потрібно вирішувати, а вивчення історії політичних вчень про державний суверенітет дає основу відштовхуватись від перших визначальних ознак і вивчати його розвиток.
Для
того, щоб віднайти найбільш близьке
трактування суверенітету, потрібно
звернутись до витоків. Найпершим, хто
сформулював поняття «
Метою курсової роботи являється всебічне вивчення основних теоретичних засад визначених Жаном Боденом, які мали вплив на подальший розвиток політичної думки, яку вагомість вони мали.
Завдання курсової дослідити і вивчити першоджерело «Шість книг про державу» Жана Бодена. В процесі вивчення:
- з’ясувати на чому засновувалась теорія Жана Бодена;
- розкрити поняття «суверенітет», «суверен» «держава», їх особливості і функції;
- визначити специфіку здійснення законів;
- з’ясувати роль народу , права і свободи;
- розглянути особливості визначення формулювання поняття «суверенітет» іншими вченими.
Теорія
Жана Бодена є фундаментом наукового
вивчення, розвитку і удосконалення теорії
державного суверенітету, яка має вплив
на формування погляду на державний суверенітет.
1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
Суверенітет як ознака держави виник за довго до того, коли філософи почали обґрунтовувати її в своїх теоріях держави. Суверенітет – це термін, який нині ототожнюється з державністю, виступає як ознака державності. Саме слово в перекладі з німецької souveranitat або французької souverainite - верховна влада. В історії політичної думки простежуються різні погляди на трактування поняття «державний суверенітет».
Проблемними питаннями різних аспектів державного суверенітету, його складових у різні часи займалися відомі вітчизняні та закордонні автори, зокрема, С. Алексеєв,У. Бек, Ж. Боден, М. Ільїн, Я. Кларк, В. Копєйчиков, С. Краснер, Н. Матузов, О. Петришин, В. Тацій, Ю. Тодика, М. Цвік, І. Щербина, І. Умнова та ін. У своїх працях учені досліджують в основному загальні ознаки розуміння суверенітету держави.
Взагалі поняття «суверенітет» в науку ввів Ж. Боден в ХVI ст., який позначав цим терміном абсолютну і неподільну владу, що належала монарху (суверену), і виключав наявність будь-якої іншої влади в державі або поза нею, яка б могла бути вищою за владу монарха. Абсолютність, на думку Бодена, означає, що суверен як джерело закону стоїть вище за власні закони, так і своїх попередників, він не зв’язаний волею інших суб’єктів політичного співтовариства: народу, церкви, станових корпорацій, інших держав. Безумовна неподільність суверенітету він пояснює можливістю народу наділяти особу суверенітетом для збереження державного майна, посилення влади, яку сам суверен має право передати на свій розсуд. Єдине, від чого залежав суверен – це від «закону Бога та природи», він був їм підпорядкований.
Характерні ознаки суверенітету, які були обґрунтовані Боденом, вже існували в історичній практиці. Вивчаючи історичну ретроспективу розвитку теорії про державний суверенітет, то можна виявити перші зародки існування суверенітету в історичній практиці стародавніх держав. Так держави Греції, Месапотамії, Східні цивілізації і Римська імперія характеризувалися деспотичністю і абсолютністю влади, верховністю влади, відстоюванням свої недоторканності, використанням системи законів, що допомагала здійснювати внутрішнє регулювання, веденням тактики збереження своїх кордонів - відстоювання недоторканості. Все це дає підстави говорити про існування державного суверенітету в зародковому стані.
Історія розвитку суверенітету починається за часів Арістотеля. Суверенітет як історична категорія виник на певному етапі розвитку людства як якість держави. Арістотель вважав вищою формою об’єднання людей поліс, а первинним осередком суспільства – сім’ю. Давні греки не розглядали державу в якості самостійного суб’єкта володарювання. Давні римляни прирівнювали поняття держави до поняття народ – «держава – це громадяни». Говорити про існування поняття «суверенітет» було б неправильно, але було б вірно казати про існування самого суверенітету як ознаку.
Теоретичні ознаки суверенітету з’являються до Бодена, в римському праві часів імперії, які мали своє юридичне закріплення в «Кодексі» Юстиніана, що вказує на верховенство права імператора («Що бажає государ, те має силу закону», «Государ законом не зв’язаний»). Також, теоретичне обґрунтування суверенітету государя існує в проекті універсальної християнської монархії, що подав Данте, та в соборній теорії Римсько-католицької церкви. Так на ранньому етапі державності суверенітет, тільки-но починав зароджуватися.
Так, наприклад, М.Падуанський, Н.Макіавеллі вважали за необхідне надати абсолютного характеру владі монарха з метою зосередження в його руках усієї її повноти. Це повинно було позбавити можливості посягань на верховну владу як дрібних феодалів, так і церкву.
Ці ж самі мотиви примусили Ж.Бодена у праці “Шість книг про Республіку” визнати владу монарха необмеженою, неподільною, вічною і назвати владу, наділену такими властивостями, суверенною. На відміну від попередників, які вважали суверенітет сумою прав суверена, Ж.Боден визнав його суттю державної влади, яка має пріоритет встановлення законів (але не судочинства, як раніше). Починаючи з XVI ст. ідею суверенітету доповнюють новими конструктивними елементами наступні покоління мислителів і вчених.
Реалізація нової форми державного суверенітету – абсолютної монархії, відбулася в XVI ст. У Франції абсолютна монархія затвердилась з часів правління попередника Бодена – Франциска І, який стає уособленим джерелом законодавчої влади, виправдовуючи свої укази фразою: «Бо така наша воля».
Подальший розвиток ідеї суверенітету державної влади (кінець XVII-XVIII ст.) характеризується виникненням ідеї про обмеження діяльності державної влади. Крім незаперечних обмежень природним і божественним правом, Дж. Локк, а за ним і Ш. Монтеск’є пропонують визнати функціонування трьох гілок влади у рамках визначених законом повноважень, та з метою охорони прав і свобод громадян. Тобто мислителі визначають нормативні та організаційні рамки діяльності державної влади.
Акцент починає переноситися з політичного суверенітету особистої влади феодала, монарха, суверена на прерогативи держави, а потім (у Д. Локка , Спинозы, Ж.-Ж.Руссо) і народу у XVII – XVIIIст. Виникають ідеї про обмеження діяльності державної влади природнім і божественним правом, абсолютизм якої особливо загострюється в цей час у Європі. Крім незаперечних правових обмежень, Дж. Локк, а за ним і Ш.Монтеск’є пропонують визнати функціонування трьох гілок влади у рамках визначених законом повноважень, та з метою охорони прав і свобод громадян. Тобто мислителі визначають нормативні та організаційні рамки діяльності державної влади.
Аналіз
розвитку політико-правової теорії засвідчує,
що поняття суверенітету змінювало
свій зміст залежно від особливостей
конкретного історичного
Ідеї Ж. Ж. Руссо щодо несумісності принципу народного суверенітету i представницької демократії мали своїх опонентів ще за часів французької революції XVIII ст. Найбільш знаними серед них були такі мислителі i політичні дiячi, як Шарль Монтеск'є та Еммануїл Сiйєс. Вони прийняли ідею народного суверенітету, але тлумачили її по-своєму. Зокрема, Ш. Монтеск’є писав, що народ не є компетентним ні щодо безпосередньої реалізації виконавчої влади, ні щодо прямої законотворчості. Ще категоричнішими були висловлювання Е. Сiйєса. Він вважав, що переважна бiльшiсть громадян нездатна оцінювати зміст законів, оскільки, на його думку, їй не вистачає освіти, щоб розуміти ці закони, i дозвілля, щоб їх вивчати.
У подальшому ідею суверенітету розвинули представники школи природного права, найбільш відомий з яких - Гуго Гроцiй - розмежував поняття суверенітету i його носія. Г. Гроцiй розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість.
Наступними кроками у розвитку політичної думки про державний суверенітет є пошук рушіїв і механізмів здійснення влади. Представники ліберального напряму політико-правової думки "порушили" абсолютний характер державної влади, вказавши на необхідність її обмеження на користь прав і свобод людини. Тут йдеться про те, що "необхідно поставити в центр життя суспільства людину як таку, особу з високим статусом і достоїнством, невідчужуваними правами...". Роосійський професор С.С. Алексєєв, "права людини виявилися саме тією соціальною засадою, яка покликана визначити високий правовий статус людини, що не поступається становищу держави як суверена – носія політичної влади" [22, с.119].
Механізмом здійснення влади, який гарантує збереження зазначених цінностей, є розподіл влади, що міститься у концепціях представників ліберального напряму політико-правової думки різних країн: англійських мислителів І. Бентама, Дж.С. Міля, французів Б. Констана, А. де Токвіля та ін.
Крім того, для гарантування свободи пропонують: 1) представницьке правління (Дж.С. Міль, А. де Токвіль, Л. Гумплович); 2) звуження функцій державної влади лише до охорони безпеки і власності підданих (І. Бентам, В. фон Гумбольт).
Поява розгорнутих концепцій правової держави ХІХ ст.. сприяла розвиткові ідей про панування безособової влади (С.О. Котляревський, Б.О. Кістяківський). У зв’язку з цим також з’являються теорії бюрократичного правління, технократії, технобюрократії, згідно з якими особа, що здійснює владу, механічно виконує норми досконалого закону.
Мислителі,
вчені, підтримуючи принцип
Досліджуючи державу, Г. Кельзен твердить, що норми міжнародного права мають стати нормами національного права, що збереже суверенітет державної влади, яка продовжуватиме функціонувати в рамках права, частину якого становитимуть адаптовані норми міжнародного права. Він вважає за можливе обмежити державний суверенітет. На думку вченого, "еволюція права народів має привести до створення світової держави. А це означатиме трансформацію права народів у національне право, обсяг зобов’язуючої сили якого буде узгоджуватися із загальнообов’язковим правом народів" [10, с.326].
В
наш час ще ширше почали розглядати
теорію державного суверенітету в умовах
глобалізації. Концепція суверенітету
державної влади є частиною парадигми
суверенітету, яку варто розглядати не
окремо, а тільки в сенсі її еволюції в
бік глобалізації суспільства. Такий підхід
має глибокі історичні корені він особливо
актуальний саме тепер у зв’язку з трансформацією
міжнародної системи, природу і характер
якої необхідно виявити для розробки нової
концепції "державного суверенітету".
1.2 Методологія в теорії Жана Бодена.
При
розгляді теорії державного суверенітету
Жана Бодена доречно застосовувати
історичний метод дослідження. Історичний
метод полягає у вивченні і
осмисленні теорії Жана Бодена, в історичному
контексті, що обумовило її появу. Таким
чином можна зрозуміти суть теорії,
зрозуміти певні чинники, які
вплинули на написання певних постулатів.
В цьому плані допомагає
Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки. Суверенітет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності.
Сам Жан Боден спробував підійти історично в дослідження держави. Політична ідеологія Жана Бодена - це ідеологія світської національної централізованої держави, що йде на зміну феодальної роздробленості, проти якої він висуває одну з найважливіших політичних ідей того часу, - ідею державного суверенітету. У основі лежить думка про неподільну, єдину, постійну, таку, що стоїть над законом державну владу. Державу Боден визначає як правове управління багатьма сім'ями і тим, що у них загальне, на основі суверенної влади. Держава - саме правове управління, згідне із справедливістю і законами природи; правом воно відрізняється, від зграї розбійників або піратів, з якими не можна укладати союзів, вступати в угоди, вести війну, укладати мир, на яких не поширюються загальні закони війни.
У вченні про державу Боден багато в чому слідує Арістотелю, але не Арістотелю, спотвореному і містифікованому середньовічною схоластикою, а справжньому Арістотелю, осмисленому в світлі подальшої історії політико-правових установ.
Кожна держава має право, яке має свої особливості. Право, за вченням Бодена, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавного утворення. Він зазначав, що для з'ясування загальних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в історії людства, використовуючи одночасно філософський та історичний підходи.
Таким
чином, Ж. Боден, узагальнюючи історичний
досвід державного управління, обґрунтував
стрижень абсолютної влади, визначив його
юридичним терміном «суверенітет», але
не з’ясував його походження, корінну
природу й взаємодію з суспільством. Ж.
Боден зробив перший крок тим, що обґрунтував
суверенітет як властивість держави.
1.3 Вивчення теорії Жана Бодена.
Починаючи з XVI ст. ідею суверенітету доповнюють новими конструктивними елементами наступні покоління мислителів і вчених. Принцип суверенітету став обґрунтуванням прагнення утворити самостійні, незалежні від імперії національні держави.
Родоначальником іншого федералістського напряму поняття «суверенітет», що зароджується, вважається німецький Теоретик права Іоганн Альтузій (1557–1638). Якщо Ж. Боден наділяв суверенітетом монарха, то Альтузій — народ. Цей дослідник продовжив традиції Арістотеля, в якого держава ідентифікується з народом, а монарх здійснює пов'язані з суверенітетом права від імені народу, що володіє суверенітетом. Для Альтузія держава — це не машина панування над населенням, що володіє суверенною владою. На його думку, вивчення держави є предметом не правової, а політичної науки, яка пояснює появу суспільних зв'язків між приватними особами. Альтузій приділяв велику увагу об'єднанням усередині держави як його основа і, таким чином, заклав основи розуміння федералізму як форми політичної організації.
Вклад
основоположника науки
Ідеалістична традиція розпочалася з розмежування поняття суверенітету і його носія. Г.Ґроцій, І.Кант та їхні послідовники розглядали суверенітет як властивість державної влади, її ознаку чи особливість, а не як саму державну владу.
Прихильники раціоналістичного підходу, підкреслюючи роль права, намагаються “збудувати міст” між реалістичною та ідеалістичною традиціями.
Англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) звільнив вчення про державу і суверенітет від релігійного змісту, відстоюючи теорію їх договірного походження. На думку Т. Гоббса вся влада має бути передана монархові. В Гоббса як держава, так і суверенітет зводяться в абсолют і асоціюються, по суті, з суверенітетом правителя.
Гоббсова теорія суверенітету значно ширша, ніж юридична концепція Бодена. Англійський філософ розглядає суверенітет як феномен, який зумовлений сутністю суспільства і є структурним компонентом людського буття. Суверенітет у Гоббса десакралізується, його сила переноситься на саму державу, яка становиться «смертним Богом». Саме державі зобов’язані миром та безпекою спільнота й окрема людина. «Адже завдяки, повноваженням, якими наділила їх кожна окрема людина у державі – пише філософ – одна особа чи зібрання людей користуються такою величезною, зосередженою в них силою і владою, що страх, який ця сила і влада викликають, робить цю особу чи це зібрання людей здатними спрямовувати волю всіх людей до внутрішнього миру і до взаємної боротьби у боротьбі проти спільних ворогів» [22, c. 106].
Засновник лібералізму, англієць Джон Локк (1632–1704) вперше віддає пріоритет закону, якому повинні підкорятися всі, включаючи монарха. Він стверджує, що «вище за всіх коштує закон, з підпорядкування якому ніхто, навіть монарх не може бути вилучений, а верховна влада належить більшості, тобто народові». Локк теоретично обґрунтовує необхідність законодавчого обмеження влади держави і несумісність абсолютизму монарха з державним порядком.
Стан страху був відправною крапкою досліджень Гоббса, базою його концепції громадянського стану, держави та суверенітету. В своїй роботі про громадянина робить спробу обґрунтувати принципи суверенітету.
Французький філософ Жан-Жак Руссо (1712–1778), розвиваючи услід за І. Альтузієм і Д. Локком ідею народного суверенітету, якнайповніше і всесторонньо для свого часу обґрунтував ідею народного повновладдя і всемогутності народу, з якої, на його думку, витікає абсолютний характер суверенітету. На його думку, держава може мати в своєму розпорядженні внутрішній суверенітет, не володіючи зовнішнім, оскільки усередині держави суверенітет залежить лише від однобічної волі держави і тому абсолютний, а зовні він є результатом міждержавного спілкування і, отже, завжди відносний і обмежений. Руссо сформував вчення про народний суверенітет і прийшов до висновку, що за допомогою суспільного договору особи підпорядкували себе народній волі, яку він назвав «загальною волею». В противагу вченню Т. Гоббса про суверенітет монарха вчення Ж. Руссо про народний суверенітет містить положення про безперервне відновлення суспільного договору в кожен конкретний момент часу.
Тобто, при вивченні теорії Жана Бодена виводились все нові і нові погляди на суверенітет, яким він може бути, його різноплановість, спростування положень вченого. Таким чином виділилися різновиди суверенітету як «народний суверенітет» і «національний суверенітет», та доречне обґрунтування.
Теорію Бодена за основу брали і українські вчені такі як Б. Кістяківський, С Котляревський, О.С.Алєксєєв, С.С.Дністрянський, Г.Єлінек, Ф.Ф.Кокошкін, М.М.Коркунов.
Так, наприклад, Кістяковський відстоював суверенітет держави як природного право. Тільки на відміну від Жана Боден він відстоював ідею народовладдя (безособової), а не абсолютизму, але в двоє виступали за панування закону над всіма приватними, особистими і груповими інтересами.
Отже,
теорія державного суверенітету не залишилась
без уваги. Вчені, яків в своїх
концепціях тлумачили роль держави,
сутність, функціонування і ознаки
зверталися до джерел, одним з основних
яке було «Шість книг про республіку»
Жана Бодена.
2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
Жан Боден (1530–1596) один з найвизначніших політичних діячів і публіцистів ХVI ст. Він був політичним діячем в генеральних штатах і разом з тим плідним письменником. Його творчість характеризується різноманітністю творів присвячених законодавствам різних країн, політичним переслідуванням, державній владі та іншим соціальним явищам, що були характерні сучасності в якій він жив. "Жан Боден - цінний автор нашого часу, наділений набагато більшим розумом, ніж натовп писак його століття, і він заслуговує, щоб його цінували і поважали" - писав Мішель Монтень.
Але з ряду його творів найвизначнішим твором є «Шість книг про республіку. «Шість книг про республіку» - основна робота Бодена і говорячи про його філософію, дуже часто мають на увазі саме це творіння. За ґрунтовністю і обширністю викладення, за юридичними відомостями і державним контекстом цей твір займає почесне місце в політичній літературі всіх часів і народів. Ця праця дійсно зробила революцію суспільства. Боден детально і виразно дослідив сутність і механізм держави, в який виставляв головну її ознаку - верховну владу.
Боден вперше сформулював і широко обґрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави: "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави. Абсолютна, не пов'язана законами влада над громадянами і підданими ".
Влада держави постійна і абсолютна; це - вища і незалежна влада як усередині країни, так і у відносинах із зарубіжними державами. Вище носія суверенної влади - тільки Бог і закони природи.
Суверенітет, за Боденом, означає, перш за все, незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від станів, від іншого держави. Суверенітет як верховна влада включає права видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати верховний суд, право помилування, права карбувати монету, встановлювати міри та ваги, стягувати податки. «Суверенітет – найбільш верховна, абсолютна і вічна влада над громадянами і підданими в державі» - так визначає Боден найважливішу ознаку державності. Така влада необхідний елемент держави, який проявляється через його правителя суверена, який зв’язує його з іншими громадянами – членами суспільства. Більше того, держава є перш за все особливим порядком управляння народом, суспільством.
Тому для того, щоб обґрунтувати поняття «суверенітет», Жан Боден спочатку досліджує державу, її походження. Аналізує розвиток держави, суспільства їх взаємозв’язок і ототожнення, виявляє основні складові і рушії надійного її розвитку.
В «Шести книгах про державу» Жан Боден дає наступне визначення поняттю «держава»: «правове управління багатьох сімей і тим, що в них спільне, під суверенною владою». Якщо порівнювати це визначення с традиційним сучасним визначенням, то можна виділити такі поняття: «правовий спосіб управляння» (за Боденом, в це поняття включається як публічний характер влади, так і управління завдяки законом), «народ» («більшість сімей»), «державна власність» («те, що належить всім сім’ям спільно»), «суверенна влада». Ці поняття – всі основні сучасні ознаки держави, крім територіальної цілісності.
Для
мислителя держава — це, перш
за все, правове управління, вона має
правий, справедливий, правовий характер.
Це означає, що вона діє на основі права,
справедливості і законності. Цим
держава відрізняється від
