Поняття про непрямі мовленнєві акти, їх типи

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВИХ                         АКТІВ ………………………………………………………………………………..5

1. Мовленнєвий акт як комунікативна одиниця……………………………….6
2. Класифікація ілокутивних актів……………………………………………..8

РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ НЕПРЯМИХ МОВЛЕННЄВИХ

АКТІВ……………………………………………………………………….............12

2.1.     Поняття про непрямі мовленнєві акти, їх типи…………………………...14           

2.2.     Причини вживання непрямих мовленнєвих актів………………………...17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………..22

ВСТУП

Актуальність теми полягає у необхідності вивчення мовної комунікації, в цілому, і способів впливу на людину за допомогою слова, зокрема; у важливості проблематики типології непрямих мовленнєвих актів, з одного боку, та відсутністю ґрунтовних та всебічних досліджень у цій галузі, з іншого.

Теорія мовленнєвих актів покликана вирішити певне комунікативне завдання, яке визначає вибір тих чи інших вербальних та невербальних засобів.

 В останні десятиріччя  проблема мовного спілкування  є найбільш привабливою галуззю  дослідження. Теорія мовленнєвих  актів ввійшла в коло актуальних  проблем сучасної теорії комунікації. З’явилися лінгвістичні праці, присвячені  вивченню певних видів мовленнєвих  актів. 

З самого початку класична теорія мовленнєвих актів займалась визначенням, аналізом і класифікацією мовленнєвих актів, але не звертала увагу на реалізацію непрямих мовленнєвих актів та їх типологію.

Недостатність об’єкта вивчення дозволило дослідникам звернути увагу на детальне вивчення структури мовленнєвого акту як елементарної одиниці спілкування. У такому контексті мовленнєвий акт є мінімальною одиницею мовленнєвої комунікації.

Вирішення проблеми непрямих мовленнєвих актів є однією із головних у сучасній лінгвістиці.

Метою курсової роботи є визначення та опис різних типів непрямих мовленнєвих актів. Основою створення типологічної анкети непрямих мовленнєвих актів, на наш погляд, може бути орієнтація на різні принципи класифікацій.

Досягнення поставленої у роботі мети вимагає вирішення таких завдань:

1. розглянути основні положення теорії мовленнєвих актів;
2. дослідити класифікації мовленнєвих актів;
3. вивчити поняття про непрямі мовленнєві акти;
4. розробити типологію непрямих мовленнєвих актів;
5. проаналізувати причини вживання непрямих мовленнєвих актів у різних галузях.

Об'єктом  дослідження  є  непрямі  мовленнєві  акти,  дібрані  з    художніх  текстів та розмовної мови.

Предметом дослідження є семантичні  ознаки  непрямих  мовленнєвих  актів  та їх класифікація. 

Наукова  новизна  дослідження  полягає  перш за все у вивченні типології непрямих мовленнєвих актів та виявленні їх спільних ідентифікаційних ознак.

РОЗДІЛ 1

 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

Мовленнєвий акт - це елементарна одиниця мовного спілкування. Він втілюється в мовленнєвій діяльності людини. Словосполучення та речення, які є складовими частинами мовленнєвого акту, отримують у мовленні людини певне лексичне наповнення і стають носіями конкретної інформації.

Перші систематизовані спостереження над структурою мовленнєвих актів були викладені англійським філософом Дж. Остіном у лекціях 1955               року [1, 170]. На його думку, в основі мовленнєвого акту лежить інтенція мовця, тобто бажання, для реалізації якого будуть прийняті певні кроки. Інтенція може бути маніфестуюча (відкрита) і латентна (прихована). Непрямі мовленнєві акти співвідносяться з маніфестуючою інтенцією, але все залежить від жанру і умов спілкування. 

На думку Дж. Остіна, мовленнєвий акт можна розглядати на трьох рівнях:

• локуція (локутивний мовленнєвий акт);
• ілокуція (ілокутивний мовленнєвий акт);
• перлокуція (перлокутивний мовленнєвий акт) [10, 227].

Локуція з англійської означає «певний зворот» - це побудова та виголошення висловлювання певної мови з певним смислом - акт висловлення.

Ілокуція - використання ілокутивного акту в певній ситуації з певною метою, спосіб використання локуції. Поняття «ілокуція» знаходиться в центрі мовленнєвого акту.

Перлокуція - використання додаткових засобів для отримання результату.

Теорія мовленнєвих актів дозволяє виділити характеристики ситуації спілкування: інформативність чи неінформативність, офіційне чи неофіційне спілкування, залежність чи незалежність автора від адресату і навпаки.

Попередниками Дж. Остіна у проблематиці мовлення були В. Гумбольдт, Ш. Баллі, С. Карцевський, К. Бюллер, Е. Бенвеніст. Суттєву роль у створенні теорії мовленнєвих актів відіграли ідеї лінгвістичної філософії, зокрема, концепція Л. Вітгенштейна про інтеракцію мови та життя у соціальних «мовленнєвих іграх». Отже, теорія мовленнєвих актів розвивалася як комплексний дослідницький напрям зусиллями філософів, логіків та лінгвістів.

1. Мовленнєвий акт як комунікативна одиниця

Мовленнєвий акт - це цілеспрямована дія мовця в ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем. Джон Остін вважав, що призначення мови - це виконання цілеспрямованих дій.

 Його послідовниками були такі вчені: Джон Серль, Джордж Локар, Пол Грайс. Вони вважали, що визначною рисою мовленнєвого спілкування є не слово, не речення, а створення цього значення у процесі мовленнєвого акту. Саме Пол Грайс запропонував схему мовленнєвого акту, яка має такий вигляд : А (мовець) мав намір створити висловлення Х, тим самим здійснити вплив на слухача так, щоб слухач розпізнав цей намір.

Для того, щоб мовленнєвий акт став цілеспрямованою дією потрібні певні умови:

• наявність учасників спілкування, мовця та слухача;
• окреслення соціальних ролей мовця і слухача, які визначають тип їхніх стосунків;
• ситуація спілкування: місце, час, умови  [10, 228].

Певні значення формуються  в певній ситуації з певною метою із залученням певної форми і тим самим забезпечують здійснення мовленнєвого акту.

Дж. Серль, продовжуючи  ідеї Дж. Остіна про три аспекти мовленнєвого акту, зосередив свою увагу на ілокуції, окреслюючи її як різновид дії, що полягає у втіленні у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певного наміру.

Загалом ілокутивне висловлювання характеризують такі величини: ілокутивний намір, ілокутивна мета, ілокутивна сила та зв'язок з мовленнєвою ситуацією.

Ілокутивний намір - це тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної мети, що буває осмисленим та інтуїтивним.

Ілокутивна мета - це запланований мовцем стратегічний результат на який сплановане спілкування, ментальний стан до якого мовець має намір довести слухача. Саме ілокутивна мета визначає тип мовленнєвого акту. Для прикладу наведемо порівняльну таблицю 1:

Залежність ілокутивного акту від висловлювання та

ілокутивної мети

Ілокутивна сила – це розпізнавання слухачем спрямованого на нього ілокутивного наміру мовця.

Дж. Остін вважав, що для здійснення мовленнєвого акту необхідно виконати такі мовні та мисленнєві операції: побудувати граматично правильне висловлювання із слів певної мови, вкласти в нього певний зміст, референцію, тобто посилання на реальність, про яку буде йтися (locution), надати висловлюванню бажаної комунікативної спрямованості на певну реакцію та наслідки (illocution) та забезпечити засобами мовленнєвого акту створення нової ситуації через вплив на свідомість або поведінку адресата (perlocution).

Терміни «мовленнєвий акт» та «ілокутивний акт» майже завжди вживаються як синоніми.

Дослідники у понятті мовленнєвий акт виділяють різні аспекти, які є важливими для лінгвістики. Так, М. Хеллідей розглядає мовленнєвий акт як вибір однієї із багатьох альтернатив, які складають «семантичний потенціал» мови. Ми вибираємо одну з форм: ствердження, питання, узагальнення чи уточнення, повторення чи додавання чогось нового. Іншими словами, на відміну поглядам про мову як набір правил, тут пропонується концепція мови як сукупність виборів, які можуть бути розцінені по різному.

Отже, теорія мовленнєвих актів має багато недоліків, які можуть бути пояснені її незакінченістю. Перспективи використання теорії мовленнєвих актів досить багатогранні. Оскільки мовленнєвий акт - це вид дії, то при його аналізі використовуються ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб’єкт, ціль, спосіб, інструмент, засоби, результат, умови тощо.

2. Класифікація мовленнєвих актів

Мовленнєвий акт - явище досить складне і не існує єдиної класифікації. Дискусійним залишається питання типології мовленнєвих актів. Як зауважує М. Л. Макаров, майже всі автори, які займалися теорією, намагалися вибудувати класифікацію типів мовленнєвих актів за їх ілокутивною спрямованістю, комунікативним наміром. Перша класифікація, вибудована на основі близько 1000 дієслів, належить Дж. Остіну.

Найважливішими характеристиками  ілокутивного акту він вважає ілокутивну мету, ілокутивний зміст та пропозиційний зміст, а за критерієм мети виділяє різноманітні жанрові типи мовленнєвих актів:

1. Жанр: вердиктив.

Тип комунікативної ситуації: винесення вироку арбітром, присяжними. Типи мовленнєвих актів: засудження, виправдання тощо. Приклади: «я вважаю його винним/невинним».

Тип комунікативної ситуації: оцінка. Приклад: «я назвав би його приємним співбесідником».

Тип комунікативної ситуації: діагностичне прогнозування. Приклад: «хворий буде жити».

2. Жанр: екзерситив.

Тип комунікативної ситуації: здійснення влади, прав або впливу.

Типи мовленнєвих актів: наказ, вимога. Приклад: «вимий посуд».

Тип мовленнєвого акту: попередження. Приклад: «паління небезпечне для Вашого здоров’я».

Тип мовленнєвого акту: заборона. Приклад: «сьогодні на вечірку не підеш».

Тип мовленнєвого акту:порада. Приклад: «візьми парасольку».

3. Жанр: комісив.

Типи комунікативних ситуацій: обіцянка, декларації та заява про наміри.

Тип мовленнєвого акту: підтримка. Приклад: «можеш на мене розраховувати».

Тип мовленнєвого акту: присягнення. Приклад: «заприсягаюся любити вічно».

Тип мовленнєвого акту: планування. Приклад: «тут я посаджу троянди».

Тип мовленнєвого акту: прийняття поглядів. Приклад: «я присягаюся на вірність прапору».

4. Жанр: бехабітив.

Тип комунікативної ситуації: реакція на поведінку та різні несподівані повороти долі інших людей.

Типи мовленнєвих актів: вибачення, подяка, вираження симпатії, несхвалення, побажання, співчуття, лайка, виклик на дуель тощо.

5. Жанр: експозитив.

Типи комунікативної ситуації: пояснення, ведення дискусії.

Типи мовленнєвих актів: підтвердження, дискусії, заперечення, опис, запитання, свідчення, опис, інформування, нехтування.

6. Жанр: репрезентатив.

Тип комунікативної ситуації: констатація, прогнозування.

Типи мовленнєвих актів: констатація. Приклади: «іде дощ», «потяг спізнився» тощо [10, 230].

Найбільш важливими з названих ознак Дж. Серль вважає перші три, які покладені в основу жанрової диференціації мовленнєвих актів. Тут виділяють п’ять типів мовленнєвих актів, а саме:

1. репрезентативи, або асертиви;
2. директиви;
3. комісиви;
4. експресиви;
5. декларативи.

Репрезентативи, або асертиви - висловлювання, мета яких усвідомлюється як фіксація мовцем власної відповідальності за повідомлення про певний стан речей.

Директиви - це висловлювання, ілокутивна мета яких усвідомлюється як втілення слухачем у життя певного стану справ, що, як правило, відповідає інтересам мовця.

Комісиви – висловлювання, ілокутивна мета яких усвідомлюється як прийняття мовцем  зобов’язань стосовно виконання певних дій у майбутньому, або дотримання певної лінії поведінки.

Експресиви - висловлювання, ілокутивна мета яких усвідомлюється як вираження психологічного стану мовця, його ставлення до тої чи іншої ситуації, спрямована на керування почуттями співрозмовника.

Декларативи – висловлювання, ілокутивна мета яких усвідомлюється як встановлення відповідності між змістом висловлювання та реальністю            [10, 229].

Існують різні класифікації мовленнєвих актів. Одна з найпоширеніших – класифікація американського лінгвіста Т. Баллмера, заснована на врахуванні тих контекстних змін, які відбуваються внаслідок впливу мовленнєвих актів:

• зміни у «фізичному» контексті: усне мовлення (казати, повторювати), писемне мовлення (записати, зареєструвати), стан справ (бажати, планувати);
• зміни в ментальному контексті: уявлення (інформувати, повідомляти, переконувати), опозиція (віщувати, пророкувати), увага (підкреслювати, вказувати), емоційний стан (проклинати, журитися), зобов’язання (наказувати, гарантувати), пам'ять (нагадувати, згадувати) та ін.. ;
• зміни соціальних станів: усередині певного колективу (призначати, звільняти), індивідуально-публічні (дякувати, хвалити) тощо;
• зміни в мовному контексті: спосіб вираження (перекладати, реферувати), значення (визначати, інтерпретувати), референція (називати, вказувати), мовленнєвий хід (переривати) та ін..

Деякі дослідники прагнуть виявити та систематизувати якомога більше мовних засобів, що використовуються у мовленнєвих актах. Тут варто зазначити багатоступеневу систематизацію 4800 дієслів англійської мови, що беруть участь у мовленнєвих актах (Т. Баллмер та В. Бренненштуль), а також створений А. Вежбицькою семантичний  словник дієслів мовленнєвих актів, де наведено 37 груп таких дієслів.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ ПРО НЕПРЯМІ МОВЛЕННЄВІ АКТИ

Прийнято розрізняти прямі та непрямі мовленнєві акти. Не завжди за зовнішньою формою висловлювання можна говорити про те, що має на увазі адресат. Значна кількість мовленнєвих актів може  бути використана у значенні інших. Саме непрямі мовленнєві акти є наглядною ілюстрацією визначення прагматичного значення, про що адресат намагається розповісти.

Непрямий мовленнєвий акт - це висловлення, мета якого не відповідає типу мовної структури. Наприклад: «Могли би Ви зачинити вікно?» (мовленнєвий акт питання використовується у значенні прохання).

Класичним зразком непрямого мовленнєвого акту стало непряме вираження прохання у значенні питання: Чи могли би Ви передати сіль?, яке було використане у роботі Дж. Серля «Косвенные речевые акты». В даному випадку має місце прагматична транспозиція. Так, питальне речення у своїй первинній функції служить для отримання відповіді. Але вони ж можуть виражати і констатацію (Ти ще тут!), і прохання (Ти не можеш принести мені книжку?), запрошення (Ти не хочеш сходити зі мною в кіно!) і т.д.

Як правило, використовуючи непрямий мовленнєвий акт, люди можуть казати одне, насправді думаючи про щось інше. У спілкуванні ми часто маємо на увазі значно більше, ніж дійсно висловлюємо. Наприклад, коли людина говорить «Приїду», вона має на увазі обіцянку приїхати.

Висловлювалась думка, що непрямі мовленнєві акти слід розглядати як прояв мовної полісемії.

У непрямих мовленнєвих актах адресат не є фактичним адресатом. У них звертання до конкретної особи носить символічний характер. Це - лише спосіб вплинути на аудиторію в цілому або на одного із присутніх під час мовленнєвого акту. Наведемо приклад:

«Мати (звертаючись до дитини у присутності батька): Тобі не здається, малюк, що тато мусить погуляти з тобою?»

«Механік (звертаючись до машини у присутності напарника): Чорт забирай, мені потрібні ще дві руки, щоб поставити твоє колесо на                місце!» [10, 231].

Існують типові репрезентації непрямих мовленнєвих актів:

1. питання у значенні прохання «Могли би Ви купити хліба?»;
2. питання у значенні спонукання;
3. питання у значенні пропозиції «Чи не закрив би ти вікно?»;
4. питання у значенні твердження «Ви що, хворі?»;
5. питання у значенні міркування «Чи справедливе таке рішення?»;
6. питання у значенні оцінки, вираження емоцій «Чи не надто ти самовпевнений?»;
7. питання у значенні заперечення «Та що у нас красти?»;
8. питання у значенні відмови «Давай візьмемо позику в банку. – Щоб я потім ходила боса і гола?».

Для прикладу наведемо уривок з твору сучасної літератури:

1. Лікарі почекають до труни, а ти негайно обійди нормальні магазини. І не скупуйся, не скупуйся, маклершо ти моя незрівнянна! Десять штук купи. Найзухваліших! І яскравих, яскравих: червоних, жовтих, синіх. Бажано отих, нині наймодніших.

• Це ще які?

• А ось такі: щоб їх побачити – треба розсовувати попку, кажуть чоловіки. От які. А приміряння влаштуй після вечері. Під музику і з виключеним телефоном.
• Свєто, і не соромно тобі годувати мене такими порадами?! – Катя перестала хлипати.
• Дурна ти, Катерино. Набита дурепа… - лагідно вимовила Світлана. – Поки я тут по старій пам’яті буду наводити довідки, ти, будь ласка, роби те, що тобі кажуть знаючі люди. (Матіос Марія. Фуршет: - Львів: Кальварія, 2002. – С.10).

1. Непрямий мовленнєвий акт

2. Питання вжито у значенні осуду.
3. Мовець вдається до непрямого мовленнєвого акту, бо обурюється, що його турбують безглуздими порадами. Комунікативна мета досягнута.

Отже, загалом непрямий мовленнєвий акт розпізнається у межах конкретного комунікативного акту з урахуванням усіх без винятку його складових. Особливе значення при цьому має рівень комунікативної компетенції учасників спілкування, контекст і ситуація, у межах яких це спілкування відбувається.

2.1. Типологія непрямих  мовленнєвих актів.

Непрямі  мовленнєві  акти  виділили  і  класифікували  такі  вчені,  як Герасимова О.І., Шевченко О.Л., Дж. Серль, Селіванова О., їх окремий вид глибоко дослідила Н. Тагуші. Вони виявили, що усі непрямі мовленнєві акти є формами непрямої комунікації. Існують різні види непрямих мовленнєвих актів.

Виділяють два типи непрямих мовленнєвих актів: конвенціональні і контекстуально-ситуативні. Типовим прикладом конвенціональних непрямих мовленнєвих актів є використання питальних речень у значенні прохання («Чи не купив би ти хліба?»).

Контекстно-ситуативним непрямим мовленнєвим актом є мовленнєвий акт, який в ізольованому від контексту вигляді не розпізнається носіями мови. Для того, щоб їх виокремити необхідні знання особливостей ситуації спілкування, індивідуальних характеристик мовця та адресата, а також загальних знань співрозмовників. У романі А. Хейлі «Готель» клієнт очікує, що йому запропонують номер у готелі: «Помічник повернувся до господаря «все готово, сер». Куртіс О’кіф кивнув. Потім, супроводжена капітаном Хербелом Чендлером, мала процесія рухалася до чекаючого ліфта». Твердження про те, що все готове,  має значення запрошення до кімнати.

Саме  конвенціональні непрямі мовленнєві акти стають прагматичними ідіомами, кліше, усталеними в українській мові.

На основі типу зв’язку прямого і непрямого значення розмежовують так звані дериваційні та алюзивні непрямі мовленнєві акти.

У класифікації О.М. Старикової [9, 128] виділяються такі типи непрямих мовленнєвих актів:

1) непрямі акти, які можна охарактеризувати лише на рівні тексту;

2) непрямі акти, які трактуються тільки у ситуації спілкування;

3) ілокутивні акти, непряме  значення міститься у самому висловлюванні.

На основі ступеня опосередкування розмежовують висловлювання з першим і з другим ступенем опосередкування. До першої групи належать висловлювання, непряме значення  яких визначається лексичним складом речення (модальними дієсловами, частками). Другий ступінь опосередкування мають висловлювання, в яких непряме значення визначається не стільки змістом усього речення, скільки контекстом і тими екстралінгвістичними умовами, в яких відбувається мовленнєвий акт комунікації. Такий же підхід до аналізу непрямих мовленнєвих актів характерний і для Х. Хаверкейта, який має шкалу опосередкування. За її одиницю приймаються висловлювання, які мають пряме значення. Потім висловлювання розташовуються на шкалі відповідно до другого, третього та четвертого ступенів опосередкування. Так, другий ступінь опосередкування мають висловлювання, у яких є пряме називання акту дії адресата: Я був би вдячний якби ви включили світло. Висловлювання, у яких є опосередкована вказівка на дію адресата, мають третій ступінь опосередкування: Чи є сіль на столі? І нарешті до останнього типу належать висловлювання, які не мають ніякої вказівки на дію адресата: Тут нестерпно холодно.

У непрямих мовленнєвих актах виділяють три види імплікації: локутивну, ілокутивну і перлокутивну. Ілокутивна імплікація збігається з обмеженими трактуваннями непрямих мовленнєвих актів і полягає в імпліцитному вираженні ілокутивного значення. Якщо мовленнєвий акт успішний, то ілокутивна імплікація збігається з перлокутивною імплікацією. Локутивна імплікація відбувається у так званих упереджуючих висловлюваннях: їх структура описує теперішню ситуацію, а мається на увазі наступна - секвенція. Прикладом можуть бути висловлювання про негативний стан речей  Спекотно. Немає грошей. і т.п.,  коли імплікуються певні дії, спрямовані на скасування причин такого стану речей, тобто Зачини двері або Дай гарячої кави, Купи хліба і т.п.. Отже, можна зробити висновок про існування двох типів непрямих мовленнєвих актів: ілокутивно-імпліцитних і локутивно-імпліцитних.

Розгляд непрямих мовленнєвих актів  у плані розуміння їх ілокутивного змісту дозволив виділити непрямі акти, значення яких пов’язане з трансформаційним використанням висловлювання, і непрямі мовленнєві акти, значення яких пов’язане з комунікативними преформаціями. У першій групі перехід від одного змісту до другого можна пояснити процесами трансформації. Наприклад, Ви повинні зробити це - Ви робите це. - Зробіть це. Друга група мовленнєвих актів характеризується переносним уживанням висловлювання. Наприклад, Немає піску  означає Принеси піску, Іде дощ - Візьми парасольку (або щось інше  залежно від ситуації). Наявність негативного або відсутність позитивного передбачає, що адресат виправить це становище.

Залежно від зв’язку непрямого мовленнєвого акту і контексту                   Л.М. Мінкін виділяє автосемантичні самореферентні непрямі мовленнєві акти, які є зрозумілими поза контекстом використання: Ти не міг би відчинити кватирку, і синсемантичні непрямі мовленнєві акти, які є залежними від контексту: Обід уже готовий [5, 8].

Слід відмітити, що за класифікацією Дж. Серля до непрямих мовленнєвих

актів входять непрямі прохання, непрямі відповіді, непрямі вказівки, непрямі

накази, непрямі експресиви (протести). Він створив свою типологію непрямих мовленнєвих актів:

1. Висловлення, що відносяться  до здатності слухача виконати  певну дію:

- Не могли б Ви передати сіль?

 - Чи є у Вас дріб'язок розміняти долар?

2. Висловлення, що виражають  побажання мовця, щоб слухач здійснив  певну дію:

-  Я сподіваюся, що ви це зробите.

-  Я хотів би, щоб ви пішли зараз.

3. Висловлення, що належать  до здійснення певної дії слухачем: 
- Офіцери надалі будуть при краватках під час обіду.

- Чи не збираєтеся Ви їсти вашу вівсяну кашу?

4. Висловлення, що належать  до бажання чи наміру слухача  зробити певну дію:

-  Чи не будете Ви так люб'язні не чинити такого шуму?

 - Чи не занадто Вас обтяжить повернути мені гроші наступної середи?'

5. Висловлення щодо причин  здійснення дії:

- Вам би слід бути більш ввічливим з Вашою матір'ю.

-  Вам краще  зараз піти.

6. Висловлення, в яких  можуть сполучатися елементи, перераховані  в 
пунктах 1-5:

- Чи не можу я попросити вас зняти капелюха?

- Я сподіваюся, Ви не заперечуватимете, якщо я попрошу Вас залишити нас наодинці?