Поняття Регламенту Верховної Ради України

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми курсової роботи обумовлена тим що питання Регламенту Верховної Ради України є важливою проблемою внутрішньої політики держави. Адже неодноразово виникали сумніви та підстави вважати регламент Верховної Ради України  неконституційним , і те що регламент це не закон а підзаконний акт. Але не це не так адже регламент Верховної Ради України має вищу юридичну силу , а також є аргументи які нам наводить у своїй дисертації «Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України» Ганжа Наталія Володимирівна регламент Верховної Ради України є закон: по-перше, за своєю суттю – це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт; по-друге, за змістом – він встановлює порядок діяльності українського парламенту. Регламент визначено як нормативно-правовий акт окремої, відмінної від закону правової форми, який уповноважений приймати парламент. Юридична енциклопедія визначає поняття «регламент» як таке, що походить від французького regle – правило, латинського regula – правило: сукупність правил, якими визначається порядок роботи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, організації чи установи.  Ганжа Наталія Володимірівна виокремлює такі риси регламенту Верховної Ради України :

  1. Письмово-документальна форма.
  2. Вольовий та офіційний характер.
  3. Змістова єдність із Конституцією України, він встановлює права, обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин.
  4. Приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів.
  5. публікується в спеціальних (офіційних) виданнях – Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос України”.
  6. Особливий предмет правового регулювання – це парламентсько-правові відносини.
  7. Постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер.

Метою даної курсової є дослідження  розкрити зміст поняття “ Регламент Верховної Ради України ”, визначити стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України, висвітлити проблематику значення Регламенту Верховної Ради України в системі нормативно-правових актів, а також визначити організацію діяльності Верховної Ради України відповідно Регламенту Верховної Ради.

Предметом дослідження є поняття регламент Верховної Ради України,організація та порядок діяльності Верховної   Ради України, а також значення Регламенту Верховної Ради України системі нормативно-правових актів.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновка та списку використаних джерел та літератури.

Перший розділ «Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України»  містить у собі два підрозділи – «Поняття Регламенту Верховної Ради України» та « Стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України» в цьому розділі висвітлюється поняття «регламенту» його походження, а також процедура та стаді прийняття регламенту Верховної Ради України.

Другий розділ «Значення Регламенту Верховної Ради України для парламенту України» в цього розділі розкривається  організаційно-правова форма та порядок роботи парламенту України.

Третій розділ «Місце і  роль Регламенту Верховної Ради України  в системі нормативно-правових актів» в цьому розділі висвітлено проблематику  місця і значення Регламенту Верховної Ради України як виду нормативно-правового акту в системі законодавства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

1.1. Поняття Регламенту Верховної Ради України

Юридична енциклопедія визначає поняття «регламент» як таке, що походить від французького regle – правило, латинського regula – правило: сукупність правил, якими визначається порядок роботи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, організації чи установи1. Регламент – це «прийнятий розпорядок ведення зборів, засідання та інше; час, відведений цим розпорядком для доповіді чи виступу; правила, що регулюють порядок діяльності державного органу або комерційної організації; правила (постійні чи тимчасові), які регулюють внутрішню організацію та форми діяльності палати чи однопалатного парламенту, а також правове становище депутата; акти, які приймають уряди певних країн для здійснення регламентарної влади»  . Отже, регламент містить положення, які докладно визначають внутрішній порядок функціонування органу державної влади у процесі здійснення ним повноважень, закріплених законом (йдеться про динаміку, процедуру функціонування). Регламент регулює правила поведінки, зокрема внутрішні, якими визначається внутрішній порядок (розпорядок, режим) роботи Верховної Ради України. Він містить правові приписи, що встановлюють порядок, на підставі якого Верховна Рада певного скликання здійснює повноваження, визначені Конституцією, протягом відповідного строку.

Регламент як правовий акт у зарубіжних країнах має різний правовий статус, а саме: є внутрішнім документом парламенту в США – принципи палат, у Данії – резолюція; у Німеччині – регламент, прийнятий постановами палат; в Угорщині – регламент, прийнятий рішенням Державних зборів; у Великій Британії – регламент резолюції палат, акти, розпорядження; в Македонії – спеціальний акт Зборів Республіки, є конституційним законом в Австрії – федеральний закон «Про Регламент Національної Ради»2; в Чехії – закон, що встановлює регламенти палат; у Словакії – регламент Словацької Національної Ради, прийнятий законом; у Швеції – акт Риксдагу, прийнятий законом; у Литві – Статут Сейму, який має силу закону. Тобто парламентська практика демократичних держав стосовно регламентів є неоднозначною.

  У правовій системі Європейського Союзу (Acquis communautaire) терміном регламент (англ. regulation) позначають юридично обов'язковий акт, прийнятий компетентним органом ЄС, який належить до вторинного законодавства ЄС і є обов'язковим у всіх свої елементах, набирає сили закону в Європейському Союзі з моменту видання та має пряме застосування в усіх державах-членах ЄС. Регламенти приймають лише тоді, коли необхідно доповнити (а не гармонізувати) законодавство країн-членів додатковими наднаціональними правовими нормами. Регламент після набрання чинності стає інтегральною складовою законодавства держав-членів, що тягне за собою можливість його застосування в судах держав-членів ЄС стосовно громадян та компаній. Залежно від рамок регламенту кожна країна-член може за необхідності додатково приймати нормативно-правові акти, призначені забезпечити ефективне функціювання регламенту у відповідній країні. Згідно з міжнародними настановами у системі технічного регулювання терміном регламент позначають:     

Регламент (англ. regulation) - прийнятий органом влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень.     

Технічний регламент (англ. technical regulation) - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст. Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним положенням.   

Українське законодавство визначає поняття технічний регламент вужче. Згідно з3:     

технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

В Україні діє значна кількість  затверджених відповідними центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) нормативно-правових актів (НПА), які містять обов'язкові вимоги до продукції, процесів, послуг і по суті є технічними регламентами в міжнародному розумінні цього  поняття. нормативно-правові акти з охорони праці, пожежної безпеки, санітарні та будівельні норми тощо.

У технологічній документації на неперервні технологічні процеси термін регламент вживають в такому значенні: 

Технологічний регламент - вичерпний звід правил, необхідний і достатній для відтворення технологічного процесу.     

Порядок розроблення і затвердження технологічних регламентів в  Україні для підприємств хімічної промисловості регламентує

У організаційно-розпорядчій документації термін регламент  
вживають в іншому значенні4:     

Регламент - організаційний документ, що встановлює порядок діяльності установи, колегіального або дорадчого органу.     

Прикладами таких документів можуть бути:

  • Регламент Верховної Ради України, який "встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради" 
  • Регламент Кабінету Міністрів України, який "встановлює порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України, пов'язаної з виконанням його повноважень"5

Регламент, як правило, приймається  самим парламентом на основі та відповідно до Конституції й законів України, що визначають статус цього органу влади. Регламент не має сили закону, але його визнано джерелом конституційного права. Регламент парламенту може не бути законом, але за юридичною природою належить до нормативно-правових актів6. На думку О. Ющика , Регламент можна розглядати теоретично та з огляду на український досвід не як закон, а як «рівнозначний закону нормативно-правовий акт, як особливий законодавчий акт». За своєю юридичною природою Регламент – це підзаконний, внутрішній процедурний нормативний акт, який приймається парламентом відповідно до Конституції та законів, де визначено його статус, що вирізняється високим ступенем деталізації стосовно впорядкування внутрішньої структури, деталізує положення про внутрішню організацію й порядок роботи, визначає процедурні правила процесу реалізації Верховною Радою своїх повноважень протягом скликання. Він містить механізми реалізації конституційних повноважень парламенту, вирізняється високим ступенем деталізації щодо упорядкування внутрішніх відносин, які виникають у процесі реалізації зазначених повноважень, що характерно для регламенту і невластиво для закону як нормативно-правового акта.

За загальним правилом регламент можна віднести до похідного виду нормативно-правових актів, його місце в ієрархії визначається рівнем акта  основного виду, яким він приймається чи затверджується, тобто юридична сила регламенту прямо залежить від юридичної сили останнього. За  чинною редакцією Основного Закону України визначено нову форму нормативно-правового акта, що регулює порядок роботи Верховної Ради: Регламент – самостійний нормативно-правовий акт Верховної Ради, а не закон, як це було  в попередній його редакції.Конституційне положення, закріплене в частині п’ятій статті 83 Конституції, «порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та Регламентом Верховної Ради України» має імперативний характер і означає, що в ньому передбачено вичерпний перелік актів, які можуть регулювати порядок роботи Верховної Ради: Конституція та Регламент.

Регламент законодавчого  органу державної влади прийнято вважати сукупність правових норм ,викладених в одному нормативно-правовому акті,які  встановлюють порядок здійснення цим  органом та його посадовими особами  своїх повноважень.

На долі ж регламенту випадає розкриття, уточнення, конкретизація відповідних конституційних настанов і приписів. Він має встановити такий порядок діяльності парламенту,що дозволив би йому повноцінно та автономно від інших органів державної влади здійснювати притаманні йому конституційні повноваження.

 

 

 

1.2. Порядок прийняття Регламенту України

Закон України про Регламент  Верховної Ради України  приймається  так само як інші будь-які законопроекти.

7Згідно з розділом IV Регламенту «Законодавча процедура» проект закону проходить певні стадії, які в сукупності становлять законодавчу процедуру. Виділяють наступні стадії :

Внесення і відкликання  законопроектів;

Розгляд законопроектів у  першому читанні ;

Розгляд законопроектів у  другому читанні;

Розгляд законопроектів у  третьому читанні;

Підготовка прийнятих  законів до направлення їх Президенту України;

Прийняття постанов Верховної  Ради України;

Зберігання та опублікування  законів та інших актів прийнятих  Верховною Радою.

Законопроекти визначені  як невідкладні , Верховна Рада України  розглядає позачергово. Такі законопроекти  мають бути терміново включені  Верховною  Радою України до порядку  денного її сесії  і розглянуті у приорітетному порядку –  раніше від інших законопроектів – на всіх стадіях законодавчого  процесу відповідно до процедури  встановленої Конституцією України  та Регламентом Верховної Ради України8.

Законодавча ініціатива-це офіційне внесення  до Верховної  Ради уповноваженим суб’єктом  законопроекту  або  законодавчої пропозиції. Законодавчу  ініціативу мають: Народний депутат, Президент  України, Кабінет Міністрів, Національний Банк України. Законопроект та законодавча пропозиція – дві основні форми реалізації законодавчої ініціативи. Під законопроектом розуміють текст майбутнього  закону з усіма його атрибутами(преамбулою, статтями, параграфами тощо.) а під законодавчою пропозицією – ідея або  концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає  можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції що доповнює,що змінює  чи скасовує частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції вносяться на ім’я Верховної Ради України, реєструється в апараті Верховної Ради.9

Особа яка має право  законодавчої ініціативи, вносить на ім’я Верховної Ради  законодавчі  пропозиції, законопроекти, поправки у  письмовій формі за своїм підписом. Законодавчі пропозиції і проекти  законів вносяться разом із супровідною  запискою яка має містити обґрунтування  необхідності їх розробки або прийняття, а також  характеристику цілей , завдань  та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі  чинного законодавства. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту  або поправки ,реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок  державного чи місцевого бюджету, додаються  їх фінансово-економічне обґрунтування  та пропозиції щодо покриття цих витрат.

Внесенні для розгляду Верховною Радою законодавча  пропозиція чи чи проект закону у раз  невідповідності вимогам Закону про Регламент Верховної Ради та положень про порядок розробки проектів законів і про структуру, виклад, зміст та оформлення проектів законів і з врахуванням висновків  комітету з питань регламенту не пізніш як у п’ятнадцятиденний термін повертаються заступниками Голови Верховної Ради або Головою Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Основні підстави повернення законодавчих пропозицій чи законів мають бути передбачені Законом про Регламент Верховної  Ради України.10

Законопроект, підготовлений  головним комітетом до першого читання, висновки відповідних комітетів  та інші матеріали до нього надаються  депутатам не пізніше як за сім  днів .

При першому читанні законопроекту Верховна Рада заслуховує  доповідь його ініціатора,співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту,в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті,повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення,розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень  до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

За результатами обговорення  законопроекту у першому читанні  Верховна Рада може приймати рішення  про :

  • прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати підготувати його до другого читання ;
  • відхилення законопроекту;
  • повернення законопроекту субєкуту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету  для підготовки на повторне перше читання;
  • опублікування законопроекту для всенародного обговорення ,доопрацювання його  з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання;

Основним призначенням другого читання є постатейне обговорення законопроекту. Законопроект,       підготовлений до другого читання,подається у вигляді порівняльної таблиці ,яка має містити: текст законопроекту,прийнятого за основу; пропозиції та поправки законопроекту;висновок головного комітету  щодо внесених пропозицій,поправок; остаточну редакцію статтей законопроекту,що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні.

За результатами розгляду законопроекту у другому читані приймається рішення про:

  • прийняття законопроекту у другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;
  • прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;
  • прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів,глав,статей, частин статей та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;
  • повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з

наступним поданням на повторне друге читання.

Під час третього читання відбувається прийняття законопроекту в цілому. У третьому читанні розглядаються і приймаються рішення щодо поправок,поданих після прийняття законопроекту в другому читанні. Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:голосування щодо статей  законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні  парламент може  прийняти рішення  про:

  • прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;
  • перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв’язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або подання Кабінетом Міністрів України проектів актів,прийняття яких передбачено в законопроекті ,що розглядається;
  • схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;
  • відхилення законопроекту

Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України і  невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання  закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює  його або  повертає закон зі своїми вмотивованими  і сформульованими  пропозиціями до Верховної Ради України для  повторного розгляду(тобто застосовує право вето). У разі якщо Президент  України  протягом встановленого  строку не повернув  закон для  повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України  і має бути підписаний і офіційно оприлюднений.

Вето вважається подоланим,якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менше як двома третинами від її конституційного складу. Попри те в окремих випадках достатньо простої більшості голосів депутатів для подолання вето. У разі прийняття Верховною Радою Україно закону після повторного прийняття розгляду з урахуванням пропозицій Президента України глава держави зобов’язаний підписати його і офіційно оприлюднити у десятиденний строк.11

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 ЗНАЧЕННЯ РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ  ДЛЯ ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ

У становленні парламентаризму  майже кожної країни  одним з  найскладніших,  найтриваліших  і  найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами : змістом  і формами його роботи , складом  і структурою, статусом і особистими рисами парламентаріїв тощо.

Порядок роботи Верховної  ради України, а також її органів  та посадових осіб  визначається Конституцією України,Регламентом Верховної Ради України ,а надалі про законом про Регламент Верховної Ради України,законами України про комітети Верховної Ради,про статус народного депутата України та іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційно-правовими формами роботи Верховної Ради України є сесії і засідання. Верховна Рада . як це зазначається  у Конституції , працює сесійно( ст. 82 Конституції України)

Сесія Верховної Ради України (від лат. – засідання) – це термін  протягом якого парламент України проводить свої пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією та законами України. У перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та  інших органів Верховної Ради. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час воєнного чи надзвичайного стану її повноваження тривають  до дня першого засідання першої  сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Проекти законів, постанов та інші документи поширюються серед депутатів під час їх реєстрації. Сесії Верховної Ради  поділяються на чергові і позачергові. Чергові сесії починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня ( частина перша  ст..83 Конституції України). У зв’язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку  чергові сесії не скликаються. Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну чергову сесію. Цей документ включає , як правило,  два розділи: перший -  питання які повністю підготовлені  для включення до розділу   пленарних засідань ; другий – питання,підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам. Тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам. Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради  на вимогу не менше як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради  або на вимогу Президента. У разі ведення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада  збирається у дводенний термін без скликання ( частина третя ст.. 83 Конституції України) Окремо Конституція України та Регламент Верховної  Ради  регулюють процедуру першої  сесії новообраної Верховної Ради  . Так, Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. При цьому Верховна Рада згідно з частиною  другою  ст.. 82 Конституції України є повноважною за умови обрання не менше як двох  третин від її конституційного складу. Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України і веде його обрання Президії сесії. Президія сесії визначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради , організовує роботу Верховної Ради і підписує  прийняті нею акти  до обрання Голови Верховної Ради та його заступників. Далі засідання Верховної Ради веде голова  Верховної Ради веде голова Верховної Ради  або його заступники.12

У сесійний період щотижнева  робота Верховної Ради та її комітетів  починається у вівторок  о 10 годині і закінчується у п’ятницю о 14:00. Понеділок кожного тижня відводиться  для самостійної роботи депутатів, пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень, для їх роботи у фракціях. Пленарні засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом  засідань. Їх відкривають , ведуть  і закривають  Голова Верховної Ради або його заступники, а на першій сесії новообраної Верховної Ради – найстарший за віком народний депутат , а після обрання Президії сесії – члени президії. Перед кожним  пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація депутатів з пред’явленням  посвідчення , персональної картки для голосування і з особистим підписом депутата. На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий повідомляє  про кількість депутатів,  що зареєструвалися,  а також  про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого  засідання   кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій вони включені до порядку денного. Перед закриттям засідання робочого дня головуючий уточнює та оголошує порядок денний на наступний день пленарної роботи відповідно до розкладу засідань Верховної Ради. Під час засідання Верховної Ради депутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які перешкоджають викладенню  або сприйманню виступу. Рішення Верховної Ради з будь-якого  питання приймаються, як правило, після його обговорення . Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для доповіді – не менше 30 хвилин, співдоповіді – 20 хвилин і заключного слова  - 10хвилин. Виступаючим у обговоренні  надається час 10 хвилин , для заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів – 5 хвилин, для повторних виступів – 3 хвилини.

У Регламенті Верховної Ради значна увага приділяється  питанням дисципліни та етики на пленарних  засіданнях. На пленарному засіданні  ніхто не може виступати без дозволу  головуючого. Промовець  мусить виступати  тільки з питання, з якого  надано йому слово : він не повинен вживати  образливі висловлювання та непристойні  та непристойні й лайливі слова, закликати до незаконних та насильницьких  дій. Головуючий на засіданні має  попередити промовця про недопустимість таких висловлювань і закликів або  припинити його виступ, а у разі повторного порушення  головуючий  протягом дня за згодою більшості  депутатів від їх фактичної кількості, визначеною без обговорення шляхом голосування шляхом голосування, може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал,головуючий на засіданні припиняє засідання до виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комітету, до компетенції якого  належить питання депутатської етики, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата брати участь у пленарних засіданнях (до п’яти засідань).  Це рішення доводить до відома виборців через газету «Голос України». У разі брутального порушення  дисципліни або перешкод у проведенні засідання головуючий на засіданні може оголосити перерву або закрити засідання.13

Голосування здійснюється депутатами особисто  в залі засідань або  у відведеному для таємного голосуванню  місці біля зали засідань. Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти  більшістю голосів  депутатів від  її конституційного  складу, крім випадків передбачених Конституцією. Рішення Верховної Ради приймаються  відкритим голосуванням за допомогою  електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування  проводиться за пропозицією будь-якого  з депутатів, підтриманою не менше  як 1/3 кількості депутатів , що взяли  участь у голосуванні. На голосування  ця пропозиція ставиться першою серед  інших пропозицій щодо способу голосування. Регламент передбачає  такі види голосування у Верховній Раді : сигнальне , відкрите нефіксоване, і  відкрите фіксоване (поіменне). Сигнальне  застосовується не для прийняття  рішення , а оголошується головуючим для того, щоб з’ясувати кількість  депутатів , які не підтримують або  заперечують проти тієї чи іншої  пропозиції. Сигнальне голосування  проводиться без обговорення  і здійснюється підняттям руки. Відкрите нефіксоване  і відкрите фіксоване  голосування здійснюється за допомогою  електронної системи підрахунку  голосів. Головуючий на засіданні Верховної Ради згідно з Регламентом здійснює такі завдання : оголошує перерви в засідання Верховної Ради , закриває відриває та неупереджено веде засідання, вносить на обговорення проекти законів, постанов, інших актів Верховної Ради, оголошує їх повну назву , редакцію та ініціаторів внесення; інформує про матеріали, що надійшли до Верховної Ради; організовує розгляд питань; повідомляє списки осіб , які записались для виступу; надає слово для доповіді; ставить питання на голосування, оголошує результати ; забезпечує дотримання Регламенту всіма присутніми на засіданні; робить офіційні повідомлення , а також ті, за які вважає за необхідне оголосити; має право виправити фактичні помилки, допущені у виступах на пленарному засіданні; здійснює інші повноваження , що випливають з Регламенту. Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведене за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради.14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

 

 

РОЗДІЛ 3

МІСЦЕ І РОЛЬ  РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТАХ

Питання юридичної сили регламентів  та форми їх закріплення в законодавчій практиці різних країн, місце в системі  джерел права не раз ставали об’єктом наукових досліджень, як правило, за розгляду процесуальної складової конституційного  права. За загальним визнанням регламентні  норми мають переважно процесуальний  характер, незважаючи на те, що в них  є норми як матеріального, так  і процесуального права. Автор першого  посібника з правил процедури  Конгресу США Томас Джеферсон  вважав, що набагато важливішою є наявність  правил, якими можна керуватися, ніж їх сутність, оскільки наявність  правил необхідна для злагодженості  процесу роботи . У такий спосіб він акцентував увагу на регламенті як на стримувальному механізмі та застерігав від нехтування регламентом  і відходу від нього.    Єдиний орган орган законодавчої влади  в нашій державі – парламент Верховна Рада України. Правовою підставою його діяльності є Конституція України, Закони України «Про комітети Верховної Ради», «Про статус народного депутата України», « Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради» та Регламент Верховної Ради України. Останнім часом у доктрині конституційного права з’явилося багато різних позицій щодо визначення Регламенту Верховної Ради як виду нормативно-правового акту. На  основі рішень органів конституційної юрисдикції визначимо місце і значення  Регламенту Верховної Ради України.

Поняття Регламенту Верховної Ради України