Поняття, система принципів цивільно-процесуального права

     Курсова робота

     з предмету "Цивільно-процесуальне право"

     на  тему:

      "Поняття, система  принципів цивільно-процесуального  права" 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

Вступ 
 

     З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням  потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

     Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

     Виконання завдань цивільного судочинства  і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення.

     Актуальність  обраної теми полягає в тому, що принципи цивільного процесуального права — це основні ідеї, уявлення про суд та правосуддя, які закріплені Конституцією та нормами цивільного процесуального права, мають загальне значення для всього цивільного процесу, виділяють його типові риси, визначають характер процесуального права, порядок його здійснення та перспективи подальшого розвитку. Значення принципів цивільного процесуального права визначається їх впливом на нормотворчу та правозастосовну діяльність. При розробці чинного законодавства та внесенні змін до нього не може допускатись суперечностей нових норм права із закріпленими принципами. Принципи цивільного процесуального права визначають основні форми діяльності суду та інших учасників процесу в цивільних справах, а їх порушення, як правило, призводить до зміни судових рішень.

            Метою роботи є висвітлення основних принципів цивільного процесуального права України.

     Виходячи  з мети, завданням роботи є вивчення діючих нормативних актів, сучасної правової літератури та періодичних  видань для усестороннього вивчення об’єкту дослідження.

     Об’єктом  дослідження виступає система принципів цивільного процесуального права.

     Предметом дослідження виступають міжгалузеві  та галузеві принципи цивільного процесу.

     Виходячи  з мети та об’єкта дослідження  структура роботи складається з  трьох розділів. Перший розділ носить загальний характер і описує основні визначення та теорію. Другий розділ присвячено міжгалузевим принципам, тобто принципам які закріплені Конституцією, ЗУ „Про судоустрій” та іншими джерелами права. Третій розділ присвячено галузевим принципам, тобто принципам закріпленим Цивільним процесуальним законодавством.

Розділ 1. Поняття принципів цивільно-процесуального права та їх система  

      1.1. Поняття принципів і їх значення 

     Завданнями  цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

       Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (латинське слово principium — основа, засади).

     У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу [13,с.45].

     Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів та підкорення їх тільки законові, гласність здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

     З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням  потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку[17,с. 27].

     Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них  відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

     Виконання завдань цивільного судочинства  і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення [16,с.47].

     Визначення  в законодавстві принципів як загальних засад права  вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку. В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин [12, с. 28].

     Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень та процесуально-правового становища учасників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій . 

     1.2. Система принципів і їх класифікація 

     Принципи  цивільного процесуального права тісно  взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле, складене з частин).

     Кожний  з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права [15,с.38].

     Кількісний  склад системи принципів цивільного процесуального права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному. Це викликало зауваження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інституту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій.

     Розвиток  держави і права обумовив зміни  в системі принципів у напрямі  закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розвитку.

       Цивільному процесуальному праву  України притаманні і такі  принципи, як публічність, раціональна  процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління, інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси. Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове становище суду[14, с. 25].

     Принцип раціональної процесуальної форми  впроваджений у правове регулювання  процесуальних дій суду і учасників  процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

     Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи  за різними ознаками:

       а) за дією в системі права  на загальні, міжгалузеві і галузеві;

     б) за формою нормативного закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство;

     в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу;

     г) за предметом регулювання — на принципи організації правосудця (судоустрою і судочинства) і функціональні  — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

     д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи) [18, с.35].

       Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення.

     До  принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи:

• здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);
• принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125);
• участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124);
• виборність і призначуваність суддів (ст. 128);
• здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129);
• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);
• здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127);
• законність (п.1  ст. 129);
• рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п.2  ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129);
• гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129);
• державна мова судочинства (ст. 10);
• забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129);
• ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129);
• доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129);
• участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36);
• публічність (ст. 3, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121);
• недоторканність людини (статті 3, 29);
• недоторканність житла (ст. 30);
• таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
• охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32)[1].

     До  принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність (ст.11), об'єктивність, процесуальна рівноправність та змагальність сторін (ст. 10), раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, обов’язковість судових рішень (ст. 14), гласність та відкритість (ст. 6), повага до честі та гідності (ст. 5) [2]. 

      Розділ 2. загальні та Міжгалузеві принципи цивільно-процесуального права 

     2.1. Аналіз загальних принципів в цивільному процесі 

     Загальні  принципи властиві всім галузям права, у тому числі й цивільному.

     Дати  вичерпний перелік загальних  принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.

     Загальні  принципи права:

     1. Принцип свободи означає, що  право виступає як міра свободи  — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується  через надання свободи вибору  суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

     2. Принцип справедливості означає,  що право виступає як міра  справедливості, як морально-правова  домірність вкладеного та отриманого  в усіх сферах життєдіяльності  людини та їхнього правового  забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

     3. Принцип рівності означає рівність  усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

     Важливими складовими елементами принципу рівності є:

     — єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

     — взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками [5, с. 217].

     4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства,  розкриває одну з найважливіших  ціннісних характеристик права,  домінування У формуванні та  функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи.

     5. Принцип демократизму знаходить  свій прояв у тому, що право  та законодавство виражають волю  народу, волю всіх і кожного,  формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку  демократію.

     6. Принцип законності виражається  у вимогах:

     а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один

     одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

     б) суворого додержання та виконання юридичних  норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом.

       в) невідворотної відповідальності  за вину громадян і посадових  осіб. 
 
 
 
 

     2.2. Характеристика міжгалузевих  принципів 
 

     Міжгалузеві принципи цивільного правосуддя закріплені Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК), Законом України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 року.

     До  міжгалузевих принципів відносяться: здійснення правосуддя виключно судами; рівність громадян перед законом і судом; незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону; колегіальність і одноособовість розгляду і вирішення цивільної справи в суді; гласність судового розгляду і його повна фіксація технічними засобами; всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин справи.

     1. Здійснення правосуддя виключно  судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі та суспільстві. Не допускається делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно поклали на себе функції суду, несуть відповідальність в порядку, визначеному законом.

     Таким чином, правосуддя, в тому числі й  цивільне, здійснюють спеціально уповноважені (компетентні) державні органи — суди [3].

     2. Рівність громадян перед  законом  і судом. Даний принцип здійснення правосуддя має важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, так як судова процедура найбільше гарантує забезпечення законності, незалежності й об'єктивності при розгляді та вирішенні цивільних справ. Рішення суду після їх вступу в законну силу набувають загальнообов'язкового значення.

     Згідно  статей 24, 129 Конституції України, ст. 5 ЦПК всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи й рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність можливостей для зацікавлених осіб при зверненні до суду, а також при використанні процесуальних засобів захисту своїх інтересів. Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства. Наприклад, при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може подати зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони можуть відмовитись від позову і зустрічного позову, можуть підписати мирову угоду. Рівними є можливості участі сторін в наданні доказів суду тощо[14, с. 48].

2. Незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

     Підкорення  суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

     4. Колегіальність і одноособовість розгляду і вирішення цивільної справи в суді. Даний принцип закріплений в ч.2 ст. 129 Конституції України, відповідно до якої судочинство провадиться суддею одноособово і колегією суддів.

     Згідно  Закону України «Про судоустрій» справи в судах першої інстанції розглядаються суддями одноособово, колегіально чи за участю народних засідателів або суду присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. В апеляційній і касаційній інстанціях цивільні справи розглядаються колегіально в складі не менше трьох професійних суддів. Яким чином буде розглядатися справа — колегіально чи одноособово — визначається ЦПК України та Законом України «Про судоустрій» і залежить від категорії справи та інстанції, яка її розглядає.

     Судочинство   в  Україні  здійснюється державною   мовою. Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська   мова.   Застосування   інших   мов   в   судочинстві здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом. Виходячи з цього, допускається здійснення судочинства українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою проводиться судочинство, згідно ст. 7 (ст. 9 ЦПК 1963 р.) ЦПК України забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Суд зобов'язаний роз'яснити громадянам це право, судові документи відповідно до встановленого порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою воші володіють. Порушення принципу національної мови судочинства обмеження прав особи на користування в процесі рідною мовою, необґрунтована відмова у запрошенні перекладача є суттєвим порушенням процесуального закону, яке може призвести до скасування винесеного рішення суду[18, с. 32].

     5.  Гласність судового розгляду  і його повна фіксація технічними  засобами. Даний принцип закріплений Конституцією України, Законом України «Про судоустрій» та ст. 6 чинного ЦПК. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коші це суперечить інтересам охорони державної таємниці. При відкритому судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до залу суду і бути присутніми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються судові рішення; особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з усіма її матеріалами, обговорювати їх. В той же час за мотивованою ухвалою суду, згідно ст. 6 ЦПК, з метою охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення допускається проведення закритого судового розгляду.