Поняття страхового ринку та страхування

Розділ 1 «Теоретичні аспекти розвитку страхового ринку України.»

1.1. Поняття страхового  ринку та страхування

Перехід до ринкової економіки об'єктивно  зумовлює зростання потреби у  страховому захисті всіх суб'єктів  ринку, а таку потребу, своєю чергою, може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку.

Страховий ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга — страховий захист, на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу.Об'єктивними умовами існування страхового ринку є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.На особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка визначає його елементну структуру.

До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників та інших учасників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків, професійні оцінювачі збитків.

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити  таким чином:

Схема 1. Загальна структура страхового ринку України.

     Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страхових послугах, які пропонуються на ньому.

Відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001), страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до чинного страхового законодавства, а також товариства взаємного страхування.З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені й провадять свою діяльність такі об'єднання, як: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та інше.Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які потрібно з'ясувати.

Страховими посередниками  можуть бути страхові або перестрахувальні брокери, страхові агенти.

Об'єктом страхового ринку  є страхові продукти — специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування. Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором .

Особливості страхової  послуги:

— носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, зумовлена великою кількістю застережень;

— віддалена від виконання  тривалим строком;

— може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні  не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.

Законодавство визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником  третій особі.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка забезпечує можливість реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір, сприяє координації всіх суб'єктів страхового ринку; активізує страхову діяльність. її основними елементами є:

— фінансово-кредитна система;

— аудиторські служби;

— страхова експертиза;

— правове та нормативне забезпечення;

— розвинена система  підготовки кадрів;

— наукові дослідження;

— інформаційні технології тощо.

Крім елементної класифікації, страховий ринок структуризують за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної  та територіальної структури страхового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізацію; розмір статутного капіталу; територію обслуговування та ін.

Інституціональна структура  базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Відповідно до такого підходу розрізняють ринки акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній. В Україні їх діяльність регламентується Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням вимог Закону України "Про страхування".

За територіальною ознакою  виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою  страховий ринок поділяють на:

-ринок страхування життя;

- ринок загальних видів страхування.

Таким чином, страховий  ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від  загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

Страхування е тією категорією, що відображає особливу сферу економічних відносин суспільства, оскільки життєдіяльність як держави і суспільства в цілому, так і окремих осіб супроводжується певними ризиками.

В економічному аспекті  страхування являє собою систему  економічних відносин з приводу утворення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних засобів, необхідних для покриття непередбачуваних потреб суспільства і його членів. З матеріальної точки зору страхування передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ - страховиків, які використовуються для відшкодування шкоди, завданої стихійним лихом, нещасними випадками, а також у зв'язку з настанням певних подій.

Стосовно змісту страхування  як правової категорії, то в юридичній  науці поняття страхування розглядається насамперед з позицій як цивільного, так і фінансового права.

Як цивільно-правова  категорія поняття страхування  визначено положеннями Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 року в редакції Закону від 04.10.2001 р., відповідно до якого страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

З точки зору науки  фінансового права фінансово-правове  регулювання відносин у сфері  страхування передбачає застосування методу владних приписів і має публічний характер. Отже, страхування як фінансово- правову категорію можна розглядати як сукупність фінансово-правових відносин з приводу формування, розподілу та використання спеціальних фондів коштів — страхових фондів, спрямованих на захист законних інтересів держави в цілому, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб як суб'єктів фінансових правовідносин у випадку настання певних подій, в яких орган влади є обов'язковим учасником.Прояв сутності страхування розкривається через його функції

Страхуванню як самостійній  ланці фінансової системи притаманні всі основні функції фінансів, проте вони мають специфічний  прояв.Так, розподільча функція фінансів проявляється через такі функції  страхування, як попереджувальна, відновлювальна й ощадна.

Попереджувальна функція  страхування полягає у попередженні страхового випадку й зменшенні  завданої шкоди. Вона передбачає широкий  комплекс заходів, спрямованих на недопущення  чи зменшення негативних наслідків, викликаних різними несприятливими обставинами.

Відновлювальна функція  забезпечує право учасникам формування страхового фонду на відшкодування  втрат внаслідок страхового випадку  — відшкодування шкоди, отримання  особистого забезпечення тощо. В економічній літературі ця функція має здебільшого назву ризикової функції, оскільки саме в рамках відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій.

Ощадна функція страхування  найбільше зближує страхування з кредитом. За допомогою страхування є можливість відкласти конкретну страхову суму шляхом сплати періодичних страхових премій, що дозволяє підтримувати певний рівень життя.

Контрольна функція, як основна функція фінансів, притаманна й страхуванню. Ця функція проявляється одночасно з іншими функціями в конкретних страхових відносинах, оскільки на всіх етапах—формування, розподілу й використання страхових фондів—проводиться фінансовий контроль за відповідністю здійснюваних з цією метою фінансових операцій положенням чинного законодавства.

Виокремлюють також  деякі інші функції страхування: сприяння розвитку економіки, компенсаційну  функцію тощо.

1.2Суб'єкти та інфраструктура страхового ринку

Суб'єктами страхового ринку є страховики, які надають страхові послуги, страхувальники. Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери.Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства, котрі здійснюють обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів — юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.Із розвитком страхової справи набуває поширення і така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти — це фізичні особи, уповноважені одним або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному регіоні. Вони мають право наймати на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування й види страхування, які вони можуть здійснювати.

Взаємовідносини між генеральним страховим агентом і страховою компанією здійснюються на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти для організації страхової діяльності. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: 

- державна страхова компанія;

- акціонерні страхові  товариства;

- товариства взаємного  страхування;

- страховий пул.

Серед нових господарсько-організаційних форм страхової справи, які, на жаль, ще не набули достатнього розвитку в Україні, можна виділити такі:

концерн — об'єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність;

-господарські асоціації— договірні об'єднання підприємств та страхової компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій;

-консорціум — тимчасові договірні об'єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв'язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів.  

Обов'язковим складовим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми страхових експертів.

  Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.Страховий нагляд здійснюється також за рівнем страхових тарифів, формуванням запасних і резервних фондів страховиків, проведенням інвестиційної політики, організацією обліку і звітності, своєчасною і повною сплатою податків у бюджет, за рівнем фахової підготовки страхових працівників.

Специфічним товаром  на страховому ринку є страхові послуги.

Страховий ринок залежно  від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на місцевий, національний, світовий. 

Місцевий страховий ринок — це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг. Його функціонування забезпечує потреби конкретного регіону у страховому захисті.

Національний страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки. Він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни.

Ринок особистого страхування в Україні поділяється на такі сегменти:

-страхування життя;

-страхування від нещасних  випадків;

-страхування додаткової пенсії;

-медичне страхування.

Ринок майнового страхування включає:

-страхування майна  підприємств;

-страхування врожаю  сільськогосподарських культур;

-страхування домашнього  майна громадян;

-страхування транспортних  засобів та ін.    

 Особливість галузевої структури страхового ринку виявляється в тому, що кожен із цих ринків має свою внутрішню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цілому, визначають специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті.

Ціна страхової послуги  виражається у страховому тарифі і складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропонування.

Страхові організації  в процесі розвитку страхового ринку  повинні прагнути до розширення асортименту видів страхування, поліпшення кількості та якості страхових послуг, до стабілізації страхових тарифів. Цьому сприятиме не тільки конкуренція, а й співробітництво між страховиками в різноманітних формах, включаючи участь у перестрахуванні і формуванні гарантійних фондів на випадок банкрутства окремих страховиків.

За останні роки у  страхуванні спостерігається зростання  основних показників. Водночас не всі  резерви вичерпано. У державі  застраховано лише близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник досягає 90—95 %.

На думку спеціалістів, існуюча структура страхового ринку  України не сприяє зміцненню соціального  захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські компанії передають  іноземним до 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, які від'їжджають за кордон, до 50 % — під час страхування великих майнових ризиків.Очікується, що в результаті виконання програми у разі позитивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження страхових платежів збільшуватимуться щорічно на 70—80 %.

Інфраструктура страхового ринку - це система посередників, які прямо або побічно здійснюють на ринку роботу, спрямовану на обслуговування продавців і покупців страхових послуг.

З розвитком страхового ринку України роль посередників буде постійно зростати, оскільки при  цьому буде забезпечуватися відповідне поліпшення якості страхових продуктів  за рахунок налагодження тісного  взаємозв'язку між споживачами і виробниками.

1.3 Місце і роль страхового ринку в фінансовій системі.

Страхування — обов'язковий елемент виробничих відносин, зумовлений потребою забезпечення безперервності та стабільності від-творювальних процесів навіть у разі непередбачуваних ускладнень природного або техногенного походження. Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперервність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприємництва, що стабілізує соціально-економічний стан суспільства загалом.

Історичний розвиток продуктивних сил свідчить, що страхування  як особливі відносини виникло з  метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку товарного  виробництва ризики дедалі більше пов'язувалися  з виробничими відносинами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

З ускладненням політичної організації світу збільшилася  ймовірність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграційних процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним переливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

Економічною сутністю категорії  страхового захисту є страховий  ризик і запобіжні заходи проти  нього. Оскільки суспільне виробництво  охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення.

 Основними ознаками  економічної категорії страхового  захисту є такі:

-імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

-вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

-об'єктивна необхідність компенсації втрат;

-реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового захисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

У процесі історичного  розвитку форма страхового фонду  змінювалася від натуральної  до грошової. Саме грошова форма  страхового фонду дає змогу відшкодовувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно від їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

Цільове формування окремих  страхових фондів як за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами. Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостерігається страховий захист виробника, у другому — страховий захист виробника і населення.

Валовий внутрішній продукт  у результаті використання розпадається на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

Основними принципами функціонування страхових фондів є такі:

-наукова обґрунтованість на основі оцінювання ризику;

-комплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

-урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

-урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і які її страхують;

-різноманітність організаційних форм страхового фонду для забезпечення різнобічності страхування;

-державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

Особливість страхового фонду полягає у неможливості точно визначити розмір фонду  за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак превентивні заходи запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромадження фінансових ресурсів.

Мобілізація ресурсів у  страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховий захист підприємництва і окремої людини шляхом створення  страхового фонду здійснюється в  межах специфічних відносин —  страхових.

Страхування  — це сукупність замкнених пере-розподільних відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

Сутність страхування  як економічної категорії виявляється  в особливих інтересах та взаємодії  учасників страхових відносин —  суб'єктів таких відносин.

Економічний інтерес  організаторів страхування полягає  в отриманні прибутку від функціонування страхового фонду. Іншими словами, усі  учасники страхового фонду вступають  між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в  разі потреби одержують з нього гроші, а організатори страхування розпоряджаються прибутком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

Об'єктивна економічна необхідність застосування категорії  страхування в суспільному виробництві  найповніше виявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

У міждержавних економічних  відносинах страховий захист суверенних партнерів і партнерів з відокремленим майном можливий лише методами страхування.

Об'єктивні специфічні ознаки економічної категорії страхування  полягають у такому:

-страхуванню, як і категорії фінансів, властиві перерозподільні відносини при формуванні й використанні страхового фонду;

-страховий ризик має ймовірнісний характер, що обґрунтовує необхідність страхового захисту за допомогою спеціального страхового фонду;

-страховий фонд і страхова спільнота формуються спільними діями страховика і страхувальників;

-імовірний розмір втрат, що різниться за роками, спричинює потребу резервування частини страхових внесків у запасному страховому фонді, що використовується при відхиленні страхових виплат від середньорічного рівня;

-індивідуальні та групові страхові інтереси формуються як при створенні, так і при використанні страхового фонду;

-відповідальність усіх страхувальників за втрати має солідарний характер;

-розподіл відшкодування лише на страхувальників цього фонду і за видами страхування замкнений;

-перерозподіл втрат у просторі й часі означає відшкодування там і тоді, де реалізувався ризик і виник страховий випадок;

-повернення мобілізованих страхових внесків у масштабі одного фонду: сума нетто-платежів за певний період дорівнює розміру страхових виплат за той самий період;

-страховій діяльності за рахунок страхових внесків страхувальників властива самоокупність, тобто за характером функціонування страховий фонд комерційний.

Оскільки страхування  є однією з форм фінансових відносин, то ця економічна категорія має спільні риси з категорією фінансів, проте між ними існують і відмінності. Найголовнішою спільною ознакою для них є грошові відносини щодо формування і використання цільового грошового фонду на основі певних принципів, законодавчо закріплених відповідними документами.

Від категорії фінансів категорія страхування відрізняється  тим, що є підпорядкованою, а тому більш обмеженою в економічних  відносинах. Це виявляється переважно  в перерозподільних відносинах страхування  і фінансів. Страхуванню притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, що зумовлено солідарною відповідальністю за ризик. Замкненість перерозподіль-них відносин означає, що використання страхового фонду обмежене сукупністю суб'єктів, які його сформували, тоді як фінансові відносини не мають такої чіткої визначеності між сукупністю тих, хто формує грошові фонди, і тих, хто бере участь у їх розподілі. Наприклад, у формуванні фінансів бюджету бере участь усе населення, а виплати з бюджету отримують окремі категорії громадян.