Поняття, суб'єкт, об'єкт, склад кримінально-правових відносин в науці кримінального права України
Поняття, суб'єкт, об'єкт, склад кримінально-правових відносин в науці кримінального права України
зміст
ВСТУП…………………………………………………………………
Розділ 1. Поняття кримінально-правових відносин……5
Розділ 2. Види кримінально-правових відносин……….11
Розділ 3. Елементи кримінально-правових відносин…………………………………………………………
3.1. Об’єкт кримінально-правових відносин...………………………….17
3.2. Суб’єкт кримінально-правових відносин…………………………...20
3.3. Склад кримінально-правових відносин……………………………..26
Розділ 4. Функції виділення та вивчення елементів кримінально-правових відносин…………………………………...30
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….36
Вступ
Розуміння кримінально-правових відносин (кримінальних правовідносин) як предмета кримінального права в цілому характерне для сучасної науки кримінального права, з тим лише застереженням, що переважна кількість дослідників називає їх не правовідносинами, а суспільними відносинами.
Актуальність курсової роботи полягає в тому, що кримінально-правові відносини, як один із різновидів правовідносин має широке теоретичне і практичне значення у науці кримінального права та у суспільному житті зокрема. Таке важливе поняття, як кримінальна відповідальність, відбиває факт реальної взаємодії особи, що вчинила злочин, і суду та спеціальних органів держави. Ця взаємодія урегульована нормами кримінального права і тому здійснюється у рамках певних правовідносин, що називаються кримінально-правовими.
Дослідженням даної теми займались безліч науковців-правовиків, починаючи з радянського періоду М.С.Строговичем та Н.Н.Полянським, які і поставили вперше проблему кримінально-правових відносин. Їх діяльність продовжили зокрема такі автори як Я.М.Брайнін, що зосереджував свою увагу на даних відносинах, як на владо відносинах, а також В.Г.Смирнов, який відстоював думку відсутності правового характеру кримінальних правовідносин. Надаючи цій категорії суто філософського значення, за основу дослідження даної теми беруться роботи з концепцій К.Маркса та Ф.Енгельса.
Метою курсової роботи є уточнення предмета кримінально-правового регулювання через описання його структури, а також визначення місця кримінально-правових відносин у системі суспільних та правових відносин.
Об’єктом кримінально-правового регулювання є сукупність врегульованих нормами кримінального права суспільних відносин, що складаються між державою та особами, які вчиняють злочин, у зв’язку з покладенням на останніх кримінальної відповідальності чи звільнення їх від неї.
Предметом виступає врегульований нормами кримінального права суспільний зв'язок між державою та конкретною особою, яка вчинила злочин.
Методи дослідження обрані відповідно до мети, предмета та об’єкта дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. Формально-логічний метод і метод системного аналізу дає нам змогу проаналізувати поняття, зміст та значення кримінально-правових відносин.
Структура курсової роботи складається зі вступу, чотирьох взаємопов’язаних розділів, один з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків, списку використаної літератури.
У розділі 1 розкривається загальне поняття про кримінальні правовідносини, надається їм відповідна характеристика, а також досліджується співвідношення даних відносин з іншими правовідносинами.
У розділі 2 характеризується окремі види кримінально-правових відносин, надаються їм відповідні ознаки.
В розділі 3 розкриваються поняття
та значення об’єкта, суб’єкта
та складу кримінально-
У розділі 4 розкриваються поняття та характеристика функцій виділення та вивчення елементів кримінально-правових відносин.
Розділ 1. Поняття кримінально-правових відносин
Не дивлячись на очевидну практичну та теоретичну актуальність розглянутої проблеми, кримінально-правова наука, як і загальна теорія права, довгий час не приділяли належну увагу розробці питань правовідносин в кримінальному праві.
Навіть на початку шестидесятих років можна було зустрітись з думкою деяких великих вчених, представників науки радянського кримінального права, які вважали, що проблема кримінально-правових відносин не має істотного значення, оскільки теорія та практика обходилась без її розробки більше сорока років і тому немає необхідності досліджувати це питання тепер. В ті ж роки виражався також сумнів у самому існуванні кримінальних правовідносин в радянському соціалістичному суспільстві, а іноді і прямо заперечувалось їх існування1 .
Вперше поняття правовідносин, яке відображало найбільш соціальні ознаки, було сформульоване М.С. Строговичем в роботі “Природа радянського кримінального процесу і принципи змагальності” в 1939 році. “Матеріально-правове відношення (в кримінальному праві, - писав М.С.Строгович, виражена в законі відношення державної влади до особи, яка здійснила діяння, визначене законом, як злочин)”.
У 1946 році А.Н.Трайнін, розглядаючи систему Загальної частини радянського кримінального права писав про “правовідносини, які виникають між державою, яка охороняє громадський порядок, і громадянина, який здійснив злочин”2.
Аналогічно визначав поняття правовідносин радянському кримінальному праві в подальшому А.А.Піонтковський, розглядаючи його як “відносини між злочинцем і державою”3.
Поряд з цим в кримінально-правовій науці сформульовані більш розширені визначення кримінальних правовідносин. Так, Б.С.Маньковський у 1956 році визначав кримінальні правовідносини як “специфічні суспільні відносини, які регулюються нормами кримінального права; відносини, які виникають між державою і злочинцем і направлені на охорону державного устрою і суспільного правопорядку шляхом притягнення до відповідальності особи, яка здійснила злочин, і застосування до неї покарання у відповідності з встановленими законом правами і обов’язками учасників кримінально-правових відносин”4.
Ще повніше визначає поняття і суть правовідносин у кримінальному праві Н.А.Стручков. “Кримінально-правові відносини – це відносини між державою в особі органів правосуддя (органів дізнання, слідства, прокуратури, суду) і злочинцем з приводу здійсненого останнім суспільно небезпечного діяння. Ці відносини мають матеріальний зміст: вони стосуються факту здійсненого злочину (який склад здійсненого злочину, яка ступінь і форма вини, особа суб’єкта, закінчений чи незакінчений злочин, чи мало місце виконання злочину, співучасть у ньому чи причетність до злочину тощо), умов призначення і зміни покарання, звільнення від покарання ”5. У цьому визначенні не тільки найбільш повно розкривається суттєві загальні і специфічні, матеріальні і правові ознаки кримінальних правовідносин, його елементи, але одночасно проявляються, фіксуються нерозривні діалектичні зв’язки і взаємозалежності цих правовідносин, всіх його елементів з усіма іншими інститутами кримінального права, починаючи від юридичного факту, що породжує правовідносини, і закінчуючи покаранням.
Отже, суть проблеми кримінальних правовідносин тут ставиться по-новому – значно глибше і ширше, як проблеми, яка має першочергове, основоположне науково-методологічне значення для всіх понять і інститутів кримінального права, які правовідносини об’єднують в єдине і неподільне ціле – кримінальне право. Саме цим визначення кримінальних правовідносин, сформульоване Н.А.Стручковим, суттєво і вигідно відрізняється від інших його визначень.
Але і це визначення правовідносин в кримінальному праві, враховуючи всі його згадані вище переваги, потребує деякого уточнення.
Справа в тому, що результатом здійснення кримінально-правових відносин є настання для злочинця кримінальної відповідальності. У цьому сенс існування дійсно виникаючого у житті, об’єктивно породженого здійсненням злочину правовідносин в кримінальному праві, мета реалізації цих правовідносин. Тому кримінальні правовідносини слід розглядати у нерозривному зв’язку з результатом, наслідком їх реалізації – кримінальною відповідальністю, її змістом і поняттям. Проте кримінальна відповідальність не зводиться лише до призначення і зміні покарання, а тим більше до звільнення від нього. Покарання – суттєвий, але не єдиний елемент кримінальної відповідальності, який повністю не вичерпує її більш широкого і глибокого змісту. Кримінальна відповідальність можлива і без призначення покарання при винесенні судом обвинувального вироку.
Підсумовуючи вищесказане, слід визначити, що кримінально-правові відносини являють собою відносини між державою в особі органів правосуддя (дізнання, слідства, прокуратури і суду) і злочинцем з приводу здійснення останнім суспільно небезпечного діяння – злочину і кримінальної відповідальності винного у вчиненому.
Треба зазначити, що таке визначення кримінальних правовідносин найбільш повно і точно відповідає структурі правовідносин, що розглядаються, сутності всіх елементів, що його складають, особливо, правильному розумінні об’єкта правовідносин, їх специфіці як особливого виду правових відносин – “владовідносин”, а також поняттю і змісту самої кримінальної відповідальності6.
У загальній теорії права зміст правовідносин прийнято розглядати в єдності його юридичного та матеріального (фактичного) аспектів. Зокрема, під юридичним змістом розуміють власне суб’єктивні права і юридичні обов’язки, а під матеріальним – реальні дії з використання та здійснення таких суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, фактичну поведінку (дію або бездіяльність), яку правомочний суб’єкт може, а правозобов’язаний повинен здійснити.
Стосовно того, який юридичний зміст має кримінальне правовідношення, судження криміналістів мають як спільні моменти, так і відмінності. Практично ніким не піддається сумніву, що особа, яка вчинила злочин, має у кримінальному правовідношенні обов’язок підлягати кримінальний відповідальності, що покладена державою. При цьому окремі автори доповнюють його також правом «вимагати, щоб її відповідальність повністю відповідала положенням кримінального закону7.
Що ж стосується юридичного статусу держави у такому правовідношенні, то одні вчені вважають, що вона має право покласти на особу кримінальну відповідальність, інші – що вона має право і обов’язок покласти таку відповідальність, що держава у кримінальному правовідношенні має виключно обов’язок покласти на особу кримінальну відповідальність.
На думку деяких авторів, типовим для змісту кримінального правовідношення є наявність у його суб’єктів виключно обов’язків. Держава зобов’язана покласти на особу, яка вчинила злочин, кримінальну відповідальність або звільнити її від такої за наявності передбачених у законі підстав для того. Особа ж, яка вчинила злочин, зобов’язана підкоритися будь-якому рішенню держави. При цьому не можна заперечувати того, що так особа має право домагатися кримінальної відповідальності у визначених законом обсягах або звільнення від неї. Проте таке право є не матеріально-правовим, а процесуально-правовим і реалізується у кримінально-процесуальних відносинах (право на захист). І лише в тому випадку, коли закон передбачає альтернативні види звільнення від кримінальної відповідальності, у змісті кримінального правовідношення з’являється нетиповий елемент – право держави обирати один із двох варіантів поведінки: покласти га особу кримінальну відповідальність чи звільнити її від такої8.
Таким чином, структуру кримінального правовідношення становлять його суб’єкти (особа, яка вчинила злочин, та держава), об’єкт (кримінальна відповідальність) і соціальний зв'язок (обов’язок держави покласти на особу кримінальну відповідальність або звільнити її від такої й обов’язок особи зазнати впливу того чи іншого рішення держави).
Ряд авторів, що сприйняли поняття кримінальних правовідносин як «владовідносин», що виражає його специфіку порівняно з деякими іншими видами правовідносин (наприклад, цивільним та іншими), поклали в основу цього, здавалося б, ясного поняття зовсім інший зміст, що доходить до прямого заперечення за ним якості правовідносин взагалі.
Кримінальні правовідносини, вміщуючи всі ознаки ідеологічно суспільних відносин, мають і свою специфіку, що полягає перш за все в тому, що вони можуть існувати тільки у формі правовідносин, і ні в якій іншій формі. У цьому знаходить своє вираження державно-правове начало, що його пронизує, публічність, що обумовлені підвищеною мірою суспільної небезпеки злочинного діяння, з яким закон пов’язує виникнення кримінальних правовідносин, і пов'язаний з ним специфічний кримінально-правовий каральний метод правового регулювання. Кримінальні правовідносини органічно пов’язані з кримінально-процесуальними відносинами, перетворюючись у форму яких, вони виникають, розвиваються і реалізуються (здійснюються). Кримінальні правовідносини виникають, розвиваються, змінюються і припиняються лише у зв’язку з юридичними фактами, що мають кримінально-правове значення. Вони характеризуються чітко виділеним колом суб’єктів в особі злочинця та держави. Суб’єкти кримінальних правовідносин наділяються законом специфічними правами та обов’язками.
Але на відміну від деяких інших видів правовідносин, що виникають між юридично рівноправними суб’єктами (наприклад, цивільних, трудових тощо), кримінально правовідносини виникають як відносини між юридично нерівноправними суб’єктами. Якщо у першому випадку кожний з учасників правовідносин має право вимагати поведінку іншого, що визначено законодавством, і сам зобов’язаний дотримуватися цих вимог, то в другому випадку один із суб’єктів правовідносин – держава – наділена владними повноваженнями, правом владного припису, якого зобов’язаний дотримуватися інший суб’єкт – злочинець, який не наділений таким правом. І хоча правовідносини такого роду дійсно є відносинами влади – підпорядкування, інакше кажучи, «владо відносинами», це зовсім не виключає наявність у кожного із його суб’єктів – у держави та злочинця – інших прав та обов’язків.
Таким чином, всі конкретні кримінально-правові відносини – це відносини юридично нерівноправних суб’єктів, проте таких суб’єктів, які, безумовно, мають, як і в будь-яких інших правовідносинах, специфічні взаємні права та обов’язки, що випливають з характеру даних правовідносин.
Кримінальні правовідносини не складають у цьому сенсі винятку. Такими ж відносинами влади – підпорядкування, «владо відносинами», що характеризуються юридичною нерівністю сторін, хоча і меншою мірою, є кримінально-процесуальні відносини, адміністративно-правові відносини та деякі інші правовідносини. Ніхто не заперечує на цій основі за кримінально-процесуальними та адміністративно-процесуальними відносинами якості правовідносин. Немає ніяких конкретних підстав для заперечення такої якості і за кримінальними правовідносинами.
Існуючі розходження у визначенні та розумінні кримінальних правовідносин зводяться зараз, в основному, до різних тлумачень різними авторами підстав та часу виникнення даних правовідносин, кола його суб’єктів, змісту правовідносин і, перш за все, його об’єкта, а також інших питань. Розгляду саме цих проблем та пошукам їх позитивного рішення приділяється велика увага у теорії сучасного кримінального права9.
Розділ 2. Види кримінально-правових відносин
Сучасне суспільство характеризується величезною кількістю і складністю зв'язків, що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Ці відносини мають різну спрямованість, різні за кількістю учасників, що обумовлює ті або інші особливості правових норм, які регулюють конкретні соціальні відносини. Різноманіття суспільних відносин і особливості норм права, що їх регламентують, обумовлюють виникнення правовідносин, які багато у чому відрізняються між собою.
Багатоманітні існуючих у суспільстві правовідносини залежно від їх певних ознак поділяють на кілька видів.
За функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, правовідносини поділяються на:
-
регулятивні, які виникають в
результаті правомірної
-
охоронні, які виникають з факту
неправомірної поведінки суб'
За рівнем індивідуалізації суб'єктів:
-
відносні, в яких точно визначені
права і обов'язки всіх
-
абсолютні, в яких визначена лише
одна уповноважена сторона, яка
є носієм певного суб'
За галузями норм права правовідносини поділяють залежно від того, до якої галузі права належить норма, що є підставою для виникнення правовідношення:
- конституційно-правові,
- адміністративно-правові,
-
кримінально-процесуальні та
За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:
- односторонні, в яких кожна сторона стосовно іншої має або лише права, або лише обов'язки;
- двосторонні, в яких кожна із сторін має як права, так і обов'язки10.
Відомо, що публічно-правові відносини (в тому числі в охоронюваній частині правопорядку) є владновідносинами, тобто відносинами влади та підкорення, методом регулювання яких є імперативний метод, а єдиним центром такого регулювання є держава. Саме в межах таких правовідносин встановлюється і реалізується кримінальна відповідальність за злочин. Оскільки метою такої відповідальності є покарання, а також виправлення злочинця і попередження злочинів, то кримінальна відповідальність не може бути нічим іншим, як обмеженням прав і свобод правопорушника. Разом з тим таке обмеження життєво важливих благ людини на підставі принципів правової держави можливе з урахуванням поділу державної влади на законодавчу, судову та виконавчу (ст. 6 Конституції України).
Іншими словами, вид і міра обмежень прав і свобод людини, винної у злочині, мають бути визначені законодавцем (законодавчий аспект кримінальної відповідальності), призначені судом (судовий аспект) і здійснені спеціальними органами виконавчої влади (виконавчий аспект). Кожен з цих видів діяльності має свій зміст і правову форму, які, однак, все ж таки відображають єдину для них сутність кримінальної відповідальності, а саме: обмеження прав і свобод правопорушника.
Зміст зазначеної діяльності може бути представлений як взаємодія його складових елементів, до яких належать її суб'єкти, об'єкти та саме діяння. З цієї точки зору суб'єктом встановлення кримінальної відповідальності виступає, як відомо, лише парламент — Верховна Рада України. Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Таким законом в Україні є Кримінальний кодекс. Згідно з ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить лише Кримінальний кодекс. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності КК, включаються до нього. Далі, предметом Кримінального кодексу є визначення того, «які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили» (ч. 2 ст. 1 КК ).
Індивідуалізація судом кримінальної відповідальності здійснюється в межах кримінально-правових відносин. Ці відносини виникають з моменту вчинення особою злочину. На цьому етапі виконавча влада здійснює кримінальне переслідування цієї особи в рамках кримінально-процесуальних відносин.
Суд в обвинувальному вироку констатує, що дана особа дійсно вчинила певний злочин, і індивідуалізує їй кримінальну відповідальність у порядку, визначеному вище.
Така індивідуалізація здійснюється в рамках кримінального правовідношення в порядку, встановленому нормами кримінально-процесуального права. Індивідуалізація визнається завершеною з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду. У визначеному вигляді вона існує до дня звернення цього вироку до виконання11.
Кримінально-правовим наслідком індивідуалізації кримінальної відповідальності є, за загальним правилом, виникнення судимості у засудженої особи. Виконавчий аспект кримінальної відповідальності має дві сторони: з одного боку, це діяльність спеціальних органів виконавчої влади (суб'єкт діяльності) по виконанню обвинувального вироку суду, тобто діяльність, пов'язана з реальним обмеженням визначених судом прав і свобод засудженої особи. 3 іншого боку, це перетерплення цією особою обмеження її тих прав і свобод (об'єкт діяльності), які індивідуалізовані судом. Іноді цей процес правильно називають «виконання — відбування покарання це явище можна ще назвати і реальною кримінальною відповідальністю.
Сутністю кримінальної відповідальності як категорії публічного права є обмеження прав і свобод злочинця. Така відповідальність існує в трьох аспектах: законодавчому, судовому та виконавчому. Зміст кримінальної відповідальності становить взаємодія трьох її складових елементів — суб'єктів, об'єктів та діяння. Правовою формою законодавчо визначеної кримінальної відповідальності є санкція кримінально-правової норми, передбаченої КК; індивідуально визначеної судом — обвинувальний вирок суду і реально здійснюваної — діяльність органів виконавчої влади, спеціально уповноважених на виконання обвинувального вироку суду. Таким чином, кримінальна відповідальність — це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави12.
З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею й державою виникають певні юридичні відносини (Кримінально-правові відносини), які визнаються як основні охоронні кримінально-правові відносини. Унаслідок зазначених правовідносин у держави виникають владні повноваження щодо особи, яка вчинила злочин, а в особи - обов'язок підкоритися законному обмеженню державою її певних прав і свобод. При цьому, як правило, ця особа має право вимагати від держави, щоб її дії були правильно кваліфіковані; покарання було призначене лише в межах санкції тієї статті КК, яка передбачає вчинений нею злочин, при врахуванні відповідних положень про врахування пом'якшуючих обставин та особи засудженого. Держава уповноважена засудити злочинця за вчинене ним діяння і таким чином обмежити його правовий статус у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і строків погашення або зняття судимості, при цьому зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого, призначити покарання відповідно до вимог КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, а також обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання.
Специфіка кримінально-правових відносин полягає в тому, що вони реалізуються виключно у визначений Кримінально-процесуальним кодексом України спосіб. Кримінально-правові відносини існують, за загальним правилом, з моменту вчинення злочину протягом усього часу, коли особа зазнає обмеження прав і свобод, пов'язаних з кримінальною відповідальністю. Остаточно кримінально-правові відносини припиняються з моменту погашення або зняття судимості (ст. 89 КК). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі, наприклад, через смерть винного, сплив строків давності, звільнення від кримінальної відповідальності, застосування акту амністії або помилування тощо13.
Розділ 3. Елементи кримінально-правових відносин
3.1. Об’єкт кримінально-правових відносин
На певному етапі розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступає суд. Саме обвинувальний вирок суду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин. Вирок є формою вираження державного осуду злочинця і вчиненого ним діяння та індивідуалізує вид і міру тих обмежень, яким має бути піддано засудженого. Таким чином, з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком правовідносини досягають своєї повної визначеності. Об’єктом таких правовідносин слід вважати ті особисті, майнові або інші блага особи, обмеження яких передбачається в санкції кримінально-правової норми, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину і які визначені обвинувальним вироком суду. По суті таким об’єктом є кримінальна відповідальність. Надалі, при відбуванні засудження покарання, суб’єктами, що представляють державу в кримінально-правових відносинах, виступають органи, що відають виконаннями призначеного судом покарання. Паралельно з кримінально-правовими тут виникають і розвиваються кримінально-виконавчі правовідносини14.
Питання про об’єкт кримінально-правових відносин часто недооцінюється в літературі. Так, іноді стверджується, що “особливості будь-яких суспільних відносин визначаються особливостями ї учасників, а також колом прав і обов’язків цих учасників ”. Дотримуючись такої посилки, в подальшому автор і не розглядає питання того, з приводу чого суб’єкти кримінального правовідношення мають певні права та обов’язки. Разом із тим в окремих дослідженнях криміналісти звертаються до проблеми об’єкта кримінального правовідношення. І таким пропонується вважати, наприклад, покарання та виправлення та перевиховання засуджених, кримінальну відповідальність, реалізацію кримінальної відповідальності та покарання, а також звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, злочин, злочинця, суспільне відношення, яке порушується злочином15.
Ю.Мельникова зазначала, що кожне кримінальне правовідношення має загальний об’єкт (охорона правопорядку від злочинних посягань) та конкретний – конкретне покарання за вчинене діяння. На думку М.Григор’євої, об’єктом правовідносин по звільненню від кримінальної відповідальності є кримінальне-правове заохочення, тобто звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин і дійсно розкаялась в ньому.
Вважається, що якщо виходити із загального теоретичного розуміння об’єкта правовідносин як того, з приводу чого правовідносини виникають або на що вони спрямовані, можна дійти висновку, що об’єктом кримінальних правовідносин є той обсяг право обмежень, які держава повноважна покласти на особу, яка вчинила злочин, а особа – зобов’язана зазначити. Такий обсяг право обмежень у сучасній літературі називається кримінальною відповідальністю, стосовно якої суб’єкти такого правовідношення мають юридичні права та обов’язки, що є змістом цього правовідношення16.
Значення об’єкта кримінальних правовідносин полягає в тому, що:
- В якості об’єкта кримінально-правових відносин виступає небезпечне діяння, що містить ознаки передбаченого кримінальним законом конкретного складу злочину і є центром юридичного факту, що тягне за собою виникнення даних правовідносин. Без наявності даного суспільно небезпечного діяння, заключного в юридичному факті, що містить всі вище названі ознаки, кримінальні правовідносини взагалі не можуть існувати;
- Характер об’єкта кримінальних правовідносин обумовлює розмір і ступінь суспільної небезпеки, що спричиняється державним та суспільним відносинам;
- Своєрідність об’єкта кримінальних правовідносин – підвищена ступінь небезпечності вчиненого діяння, що містить ознаки конкретного складу злочину, - порівняно з іншими видами менш небезпечних правопорушень (цивільні делікти, адміністративні проступки); в цьому безумовно заклечається теоретико-пізнавальне значення правильного вирішення проблеми об’єкта, а саме рівня небезпечності для розмежування злочину від інших правопорушень;
- Об’єкт вважається одночасно і єдиною підставою кримінальної відповідальності, передбачає концентрацію предметно-практичної та пізнавальної діяльності суб’єктів цих правовідносин – держави в особі органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, з однієї сторони, та злочинця, з іншої сторони;
- Фокусуючи свідомо предметно-практичну та пізнавальну діяльність даних органів держави, що ведуть боротьбу зі злочинністю, на названому вже об’єкті кримінального правовідношення можна впливати політично більш правильній орієнтації діяльності цих органів.
