[email protected]                       Зміст

          ВСТУП…………………………………………………………………...3

             РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика судової влади ……………….....5

                    1.1. Поняття й основні ознаки судової влади………………..5

                    1.2.Загальні ознаки судової влади……………………………8

                   1.3.Специфічні ознаки судової влади………………….……13

                         1.4. Судова система України……………………….…...1

             РОЗДІЛ 2. Форми реалізації судової влади…………………….….….21

             РОЗДІЛ 3.Функції судової влади ………………………………….….25

          ВИСНОВОК….……..……………………………………………….….34

         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……….....…………........35

                                         ВСТУП

     Тема  курсової роботи «Поняття та функції  судової влади»

     Суд — це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на визначене адміністративно-територіальне утворення (район, область і т.д.); спори і справи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів).

     Судова  влада — незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судовими органами, і реалізується судами.

     Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

     Судочинство — встановлений законом або звичаєм порядок і форма вчинення суд. дій у межах завдань судів у здійсненні правосуддя. Цей порядок, як правило, регулює порядок розгляду справ у суді, порядок знаходження істини по справі, розрахунок судових витрат та інших можливих сплат тощо.

     Ідея  розподілу влади та виділення  судової влади як самостійної  гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла  вона вже досить давно.

     Ще  в працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов’язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.

     Деякі вчені висувають ідею про божествену сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.

     Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є та Ж.- Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.

     Ш. Монтеск’є у своєму творі „О духе законов” (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права». Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.

     На  відміну від Ш.Л. Монтеск’є, який розглядав судову владу як засіб  стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж.-Ж Руссо більш глибоко  розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.

     Сьогодні  цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом  вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві  постійно змінюється, ускладнюється  процес управління державою.

       Мета роботи – розглянути, дослідити та вивчити загальні закономірності розвитку та функціонування судової влади, її ознаки та функції.Для досягнення поставленної мети роботи,треба виділити задачі курсової роботи:

• Визначити поняття та ознаки судової влади;
• Дослідити основні функції судової влади;

     Після вивчення курсу студент повинен  знати систему,принципи організації  та діяльності,структури,функції суду.

     Вміти чітко визначати поняття и  завдання суду,виділяти перспективи  розвитку правосуддя, роз’язувати практичні завдання які стосуються діяльності суду.

     В предмет курсової роботи входять: завдання, система,принципи організації і  діяльності, функції, структура судових  органів.

     Структура й обсяг роботи. Відповідно до мети завдань,об’єкта й предмета дослідження курсова робота складається зі вступу,трьох розділів,висновку (обсяг 36 сторінок ),та переліку використаних джерел.

     Наукової  основою даної курсової роботи стали  такі навчальні посібники: Загальна теорія держави і права/За ред..М.В.Копейчікова.-К.:Юрніком  Інтер,2006г.;Скакун О.Ф.-2007., Хропанюк В.Н. Теорія держави і права :навчальний посібник для висших навчальних закладів.- М:2000.-387с.

                    РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика судової влади

                         1.1. Поняття й основні ознаки судової влади

     Судова  влада стала об’єктом самостійного наукового дослідження лише в рамках теорії поділу влади. Якщо феномен влади досліджується вже тисячоліття, то судова влада як самостійне соціальне явище звертає на себе увагу вчених близько трьохсот років.

     Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада». Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу — суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він з характеристикою судової системи, принципів її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.

     Другий  підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду по розгляду й вирішенню у визначеній законом процесуальній формі справ, що мають юридичні наслідки.

     Третій  підхід (організаційнофункціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури.

     Однак зазначені підходи до визначення поняття судової влади не враховують її владних проявів, державноатрибутивної природи. Також не дається відповіді, чому судова влада є однією з гілок державної влади, які ознаки споріднюють її з законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а які є притаманними лише владі судовій, характеризують її виключність і самостійність.

     Спроби  розкрити зміст терміна «влада» робилися ще мислителями далекого минулого. Спочатку (до з’ясування природи влади) панував синкретичний підхід, що об’єднував владу надприродних сил і людей, природні чинники і суспільну владу.

     Середньовічні вчені на перший план ставили владу  Бога, вважаючи її людський варіант лише похідним.

     Влада як соціальне явище зацікавила письменниківутопістів та енциклопедистів напередодні буржуазних революцій у Західній Європі, коли постало питання про повалення влади феодалів і заміну її новою. У їхніх творах йшлося про владу народу, що знайшло своє втілення в прийнятих згодом конституціях.

     Зараз при всьому розмаїтті існуючих поглядів на владу багатьом представникам  різних напрямків суспільної думки  притаманна її характеристика як авторитету, якому властива можливість змусити підкоряти своїй волі інших людей. Кожна влада заснована на силі авторитету: чим повніше влада виражає інтереси суспільства, тим більший вона має авторитет, а відповідно підкорення їй стає більш добровільним та усвідомленим.

     Отже, влада — категорія багатогранна, яку слід розглядати через концепцію управління, засобу нав’язувати свою волю, примусу, нарешті, владовідносин. Поняття «судова влада» характеризується наявністю, як правило, не менше двох суб’єктів відносин, одним з яких є суд. Влада — це засіб функціонування суспільства, який залежить від характеру й рівня суспільного життя, сутність якого полягає у відносинах підкорення волі окремих осіб та об’єднань керівній у цьому суспільстві волі. Розуміння сутності й ролі судової влади в державі буде змінюватись відповідно до певного історичного етапу розвитку суспільства, залежатиме від того, яке місце відведено в ньому суду як органу судової влади.

     Як  бачимо, судовій владі притаманні певні загальні ознаки, характерні для влади взагалі. Їх аналіз дозволяє з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі взагалі, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. Крім того, вона містить ознаки, що розкривають її специфіку, унікальну природу, виключне місце в системі державної влади, — специфічні ознаки. Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дозволяють визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності. 

                                   1.2.Загальні ознаки судової влади

     1. Соціальний характер влади. Влада  завжди притаманна людській спільноті.  Без неї соціум існувати не  може. Судова влада належить до  сфери соціальних відносин. Вона  не поширюється безпосередньо  на тваринний світ, на природні явища. Але якщо останні становлять собою елемент соціальних відносин (наприклад, щодо їх використання, права власності на них тощо), то судова влада може поширюватися і на них. Але її дія може бути лише опосередкована через соціальні відносини, тобто через взаємовідносини людей або поведінку окремого індивіда.

     Потреба суспільства в особливій сфері  розв’язання юридичних справ  визначається в першу чергу неминучістю  й систематичністю виникнення в  ньому низки конкретних ситуацій, здебільшого конфліктного характеру, що потребують постійного вирішення на підставі встановлених державою правил шляхом підведення конкретних обставин під найбільш типові можливості врегулювання поведінки людей.

     Обов’язковий  характер актів судової влади, забезпеченість їх засобами примусового виконання свідчать, що суд у взаємовідносинах із суб’єктами судочинства є саме органом влади, який, будучи інститутом із владними повноваженнями, впливає на їх поведінку.

     2. Структура владовідносин. Природа  судової влади характеризується  через соціальні відносини, які мають певну структуру: суб’єкт, об’єкт і зміст відносин між ними. Кожен із цих елементів має свою специфіку, яка відбиває місце суду в суспільстві. Стосовно першого елемента можна виділити два види суб’єктівучасників відповідних владовідносин. Поперше, це суб’єкт — носій влади, який може бути одноособовим (суддя) або колегіальним (колегія суддів, народні засідателі, присяжні). Подруге, суб’єктом є та особа (декілька осіб), щодо якої (яких) здійснюється владний примус носієм влади (суб’єктадресат). Це громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін., які з різних підстав стають учасниками судового розгляду справи, набуваючи певного процесуального статусу на цей період (як з власної ініціативи, подаючи звернення до суду, так і вимушено, наприклад, у разі вчинення особою злочину й необхідності притягнення її до відповідальності).

     Судовій владі властивий особливий об’єкт, тобто те, з приводу чого виникають  відносини: суд — учасники судового процесу. Необхідність розв’язання  юридично значущої справи виникає, коли існує певна невизначеність у суспільних відносинах або має місце порушення норми права і відновити первісний стан неможливо без винесення владного припису судом. Об’єкт судової влади складають правові питання, що стають предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

     Суд, будучи владним суб’єктом, має певні  зобов’язання перед учасниками процесу: прийняти у провадження справу або скаргу, вчасно призначити і провести судове засідання, забезпечити сторонам рівність у дослідженні обставин справи тощо. Кожна зі сторін, будучи підвладною суду, одночасно має право вимагати від нього певних дій і рішень, а суд відповідно до закону зобов’язаний виконати їх вимоги. У визначених законом випадках підвладні суду сторони мають право відмовитись від застосування судової влади або прийняти владне рішення, обов’язкове для суду (відмова від позову, примирення потерпілого й обвинуваченого у справах приватного обвинувачення та ін.). Особливістю судової влади є наявність у ній одночасно як незалежності судді від підлеглих йому учасників судового розгляду, так і необхідності враховувати їх процесуальні позиції, права й вимоги. Це свідчить про специфічний зміст владовідносин, що складаються в процесі реалізації судової влади, їх владноарбітральний характер, який поєднує елементи імперативності й диспозитивності.

     3. Цілеспрямованість влади. Владовідносини  виникають лише, коли необхідний  певний цілеспрямований вплив владного суб’єкта на підлеглий об’єкт, щоб досягти зміни його поведінки. Ця ознака в повній мірі характерна для судової влади, оскільки передбачає усвідомлення владовідносин всіма їх учасниками. Не випадково у сфері судової влади важливе правове значення мають такі поняття як «дієздатність» і «осудність», які свідчать про здатність особи усвідомлювати, розуміти свої дії, осмислено й цілеспрямовано будувати свою поведінку. Судова влада має своїм призначенням виключно розв’язання правових конфліктів і сприяння поновленню порушеного права незалежно від того, чиє право порушено і хто вчинив порушення, а також сприяння суб’єктам права в реалізації їх прав.

     4. Вольовий характер влади. Стосовно  влади судової ця ознака виражається  у прийнятті судового рішення щодо порушеного й розглянутого в судовому засіданні питання. Якщо вольовий акт не отримав матеріального визначення у формі акта судової влади, то судова влада себе ще не визначила, навіть якщо суддя вже знає, як слід вирішити те чи інше питання.

     5. Регулююче й організаційне призначення  влади. Владовідносини виникають  у суспільстві, коли воно потребує  узгодження волевиявлень і намірів  окремих його членів. За допомогою  судової влади усувається локальна  соціальна напруга й відновлюються  спокій і правопорядок у суспільстві.

     Застосовуючи  правові норми до конкретних життєвих ситуацій, судова влада впливає на суспільні відносини також шляхом уточнення й конкретизації правових норм. Судове тлумачення, оцінка конституційності окремих правових положень, право Конституційного Суду тлумачити Основний Закон країни дозволяють судовій владі доповнювати той організаційний вплив на суспільні відносини, який здійснює законодавча влада.

     6. Примусовий характер влади. Ця  ознака є природною, оскільки  влада завжди пов’язана з примушенням одним суб’єктом іншого до вчинення (або припинення) певної дії (бездіяльності). Судова влада як ніяка інша поєднана з примусом, без якого існувати не може. Але примус, характерний для судової влади, є доволі специфічним. З одного боку, функціонуючи у правовій сфері, вона вправі застосовувати примус — від владного посвідчення юридичного факту або порушеного права до застосування до злочинця покарання у вигляді позбавлення волі. З другого боку, судова влада своїми власними силами не в змозі реалізувати жодного заходу примусу, які вона визначила у своїх владних (судових) актах. Для цього необхідні державні ресурси, дії виконавчої влади. Тому судова влада може ефективно функціонувати не як абсолютно незалежний інститут, а лише у взаємодії з іншими гілками влади в межах системи стримувань і противаг.

     На  відміну від законодавчої й виконавчої гілок влади примус, який застосовує судова влада, має не загальний, а  завжди конкретний і персоніфікований характер. Визначаючи вид, характер, розмір примусу, суд у своєму рішенні зобов’язаний вказати його точно й конкретно. Він визначає всі персональні дані правопорушника, і крім нього ніхто не може бути притягнутий до відповідальності. Але суд повинен зіставляти примус, який призначається, з характеристиками й індивідуальними особливостями суб’єкта, щодо якого він застосовується.

     Крім  загальних ознак, притаманних будьякій владі, судова влада характеризується й певними ознаками, які належать лише їй і виражають її власну специфіку.

                          1.3. Специфічні ознаки судової влади

     1. Об’єктивність. Ще в давні  часи людство усвідомлювало, що  судова влада повинна бути  об’єктивною. У первіснообщинних  актах посередництва посередником  у розв’язанні суперечок обиралася  людина, яка не належала до роду сторін і була здатна неупереджено вирішити конфлікт. У найстаріших правових актах, що дійшли до нас, уже містилися вимоги щодо справедливості, сумлінності суддів, їх незаінтересованості у справі, необхідності пошуку й використання достовірних доказів для прийняття правильного рішення. Твердження, що ніхто не може бути суддею у власній справі, ні в кого не викликає сумніву. Закон передбачає право сторони висловити недовіру судді, мотивуючи його заінтересованістю у справі, а також низку обставин, які виключають участь судді у справі саме внаслідок його можливої упередженості (правила відводу суддів передбачені процесуальним законом).

     Соціальна роль судової влади полягає у  вирішенні юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Право  є об’єктивним критерієм правомірності дій судової влади, оскільки воно зосереджує систему цінностей, підвладних сфері реалізації судової влади. Застосовуючи право, вирішуючи конфлікт на підставі норми права, судова влада об’єктивно реалізує суспільну думку підвладних. Саме тому рішення суду повинні мати соціальне підґрунтя в праві. Приймаючи рішення, судді обов’язково аргументують його, посилаючись на правову норму.

     Будьяке процесуальне рішення, винесене суддею одноособово або колегією суддів, сприймається об’єктивно. Воля судді (суддів), викладена в ухвалі, постанові, рішенні, вироку, трансформується у волю судової влади, яка знайшла своє матеріальне закріплення в акті судової влади, винесеному від імені України.

     2. Легітимність. Ця ознака свідчить  про ступінь довіри суспільства судовій владі, його згоду на неї, готовність до виконання її рішень. Легітимність дуже тісно пов’язана із законністю, а законність є обов’язковою умовою легітимності. Але легітимність передбачає не лише відповідність судової влади вимогам закону, а й неформальне, процесуально не визначене ставлення суспільства до судової влади та її рішень. Формуванню її легітимності сприяє не лише законність і справедливість дій та рішень суду, а й уміння суддів, зокрема головуючого в судовому процесі, правильно побудувати відносини з учасниками процесу та іншими особами, присутніми в залі судового засідання, тощо.

     Громадяни, державні органи й посадові особи, юридичні особи, держава в особі законодавчої й виконавчої влади повинні довіряти судовій владі, визнавати її за легітимну. Держава має чітко окреслити предметну сферу судової влади, визнавати виключність її повноважень у цій царині. Різні суб’єкти правовідносин повинні зважати на її компетентність, самостійність і погоджуватися на використання нею всіх необхідних повноважень для вирішення конфлікту, підкорюватися велінням судової влади щодо добровільного та свідомого виконання її актів.

     До  чинників, що впливають на рівень легітимності судової влади, належать: а) незалежність і безсторонність суду при розв’язанні юридичних справ; б) об’єктивність процесу пізнання, правильність його результату; в) справедливість у матеріальноправовому (відповідність діяння і покарання за нього) і процесуальноправовому (надання сторонам рівних можливостей для відстоювання своїх інтересів) аспектах; г) законність (відповідність дій і рішень суду правовим нормам).

     Останнім  часом значно зросла кількість звернень до суду з приводу розв’язання  правових суперечок. Безумовно, разом  з іншими чинниками це є проявом  підвищення легітимності судової влади.

     3. Нормативність. Соціальна сфера,  у якій функціонує судова влада,  і процес реалізації нею своїх  владних повноважень, їх зміст  і форма здійснення закріплені  в нормах матеріального і процесуального  права. Судова влада шляхом  передбачених законом процедур сприяє поновленню порушеного права суб’єкта, тим самим захищає суб’єктивне право. Вона діє лише у сфері права. Розглядаючи юридичну справу, суд застосовує загальну правову норму до конкретної життєвої ситуації, тобто здійснює правозастосування.

     Судова  влада здійснюється лише у процесуальній  формі, визначає зміст і порядок  реалізації цієї влади. Порушення встановленої законом процедури є передумовою  визнання такої діяльності суду неправомірною. Нормативне закріплення судової  процедури гарантує не лише правомірність дій суду, а й можливість їх наступної перевірки, своєчасного виявлення й усунення судових помилок.

     4. Особлива предметна сфера. Предметна  сфера функціонування судової влади має виключний характер. Судову владу залучають до дії лише в умовах розгляду юридичної справи, тобто за умов, якщо: а) хоча б два суб’єкти знаходяться у стані суперечки; б) спір виник щодо відносин, які регулюються правом. Сторони звертаються до суду з проханням виступити безстороннім арбітром у розв’язанні їх справи. Будьякий конфлікт, що має правову природу, може стати предметом розгляду судової влади. Деякі правові конфлікти вирішуються в адміністративному, дисциплінарному або іншому порядку поза цариною дії суду.

     Можна вирізнити три групи правових конфліктів, які належать до юрисдикції суду. Це конфлікти:

     а) матеріальноправові, вирішення яких згідно із законом є виключною компетенцією суду (наприклад, визнання особи винною у вчиненні злочину; застосування до особи заходів, що обмежують її конституційні права та свободи; застосування до особи заходів примусового лікування тощо);

     б) процесуальні, що виникають під час  судового розгляду справи (наприклад, апеляційне або касаційне оскарження судового рішення, відвід судді за мотивом  його заінтересованості у справі та ін.);

     в) процесуальноправові, що не мають передбаченого в законі шляху вирішення (наприклад, у випадку конфлікту закону і міжнародного договору, принципів цивільного, господарського чи адміністративного судочинства тощо). За наявності прогалин у законодавстві особливого значення набуває суддівська правосвідомість і нормотворчість.

     Усі конфлікти, що належать до юрисдикції судової влади, мають конкретний, індивідуалізований характер. Завжди відомі сторони конфлікту, час, місце  й обставини його виникнення, оскільки це є необхідною передумовою звернення до суду.

     5. Ситуативний характер. Судова влада  функціонує лише за умови звернення  до неї суб’єктів права. За  своєю ініціативою суд не розпочинає  розгляд юридичних справ, тобто  судова влада «пробуджується» актом звернення до суду і функціонує на час розгляду справи. Реалізація судової влади лише в умовах конкретної юридичної справи і лише за умови звернення до неї заінтересованих сторін є ознаками, які підкреслюють ситуативний характер судової влади, її відмінність від законодавчої і виконавчої гілок влади, предметна сфера яких поширюється на більш загальне коло правовідносин.

     Таким чином, якщо діяльність суду характеризується в Україні як владна, то слід визнати, що особливості такого соціального  феномену як влада повинні мати в ній своє адекватне відбиття. Розкриваючи поняття «судова влада», треба враховувати наступні положення:

     — за своїми властивостями судова влада  є державною з усіма належними  владі атрибутами й чітко визначеною компетенцією;

     — вона є одним із продуктів застосування принципу поділу державної влади з ознаками незалежності й самостійності, що випливають із цього принципу;

     – судова влада повинна мати такі механізми  забезпечення її функціонування, які  гарантували б її самостійність;

     — вона здійснюється в певних організаційних і процесуальних формах, установлених у законі;

     — судова влада має універсальний  і виключний характер;

     — вона здійснюється на професійній основі.

     Отже, основу судової влади, безумовно, складає  сукупність судових органів, наділених різною компетенцією. Головним їх призначенням є вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Судовій владі відводиться особлива роль арбітра у спорах про право. Суб’єктом, який здійснює судову владу, виступає не будьякий державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей і соціальні процеси.

     Судова  влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.