Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав

План

Вступ

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних орав. Класифікація речей. Майно

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

2.5. Подільні і неподільні речі.

2.6. Речі головні і приналежності.

2.7. Плоди і доходи.

2.8. Гроші та валютні цінності.

2.9. Нерухомі та рухомі речі.

2.10. Майно.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

4.2. Поняття і види векселя.

4.3. Форма векселя.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учсників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюреалізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчіакти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення нними підприємницької діяльності.

Посилюється роль чіткого визначення і характеристики об’єктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності суб’єктів товарно грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забеспечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття тотожні.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта[1]. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують також інші визначення по­няття об'єкта цивільних прав. Проте, на нашу думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за фор­мою.

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та право­вим режимом поділяються на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі май­нові права, дії (роботи) та послуги, результати творчої діяль­ності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав.

Класифікація речей. Майно

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предме­ти споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задо­волення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей сто­совно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “право­вий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділя­ються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилу­чені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва — основних і оборотних. До основних нале­жать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому про­цесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що ви­робляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продук­ти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей поля­гає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки У відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до зако­ну можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і пред­метів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби вироб­ництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилу­чені з цивільного обороту.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є У виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предме­том застави і на нього не може бути звернене стягнення по пре­тензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставина­ми. З міркувань держав­ної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоак­тивні речовини, сильнодіючі отрути тощо)[2].

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регу­люється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

Індивідуально визначені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна “Запорожці”);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод “Арсенал”).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1 т пшениці, 1 м3 дров, 10 л бензину, 5 м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначе­ної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредито­ру, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначена річ — є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 265 ЦК України) і боржник не вправі замінити ЇЇ грошовою компенса­цією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей борж­ник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визна­чені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

При використанні речі або знищу­ються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них нале­жать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише ви­трачаючи.

Неспожшнчми звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вка­зані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, пред­метом договору позики можуть бути споживні речі (фоші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, викорис­тавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст. 374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

2.5. Подільні і неподільні речі.

До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити телевізор, авто­машину, не втративши їх основного призначення. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розподіл майна в натурі. У такому випадку неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від про­дажі гроші, або неподільна річ залишається одній особі, яка зо­бов'язується надати іншій грошову компенсацію[3].

Інколи в принципі подільна річ належить до неподільної. На­приклад, невеликий житловий будинок, який не може бути поді­лений між кількома спадкоємцями для проживання в ньому. Статусу неподільних набувають речі, об'єднані ознакою загаль­ного призначення, наприклад, столовий сервіз, колекція пошто­вих марок, меблевий гарнітур, спеціальна бібліотека. Хоча за домовленістю такі комплексні речі можуть стати і подільними. Нерідко подільні речі знаходяться У такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них стає головною, а інша — її приналежністю (наприклад, скрипка і футляр, трактор і набір інструментів до нього тощо). Приналеж­ністю є річ, покликана служити головній речі і зв'язана спільним господарським призначенням. Тобто приналежність фізично не зв'язана з головною річчю, не є її частиною і може бути предме­том самостійної угоди. Приналежність, зазначається у ст. 132 ЦК України, наслідує долю головної речі, якщо у договорі або за­коні не встановлено інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими ви­значається комплектність продукції, що поставляється (ст.251 ЦК України).

Приналежність головної речі не слід плутати з поняттям скла­дової частини речі (наприклад, телевізор і динамік, піаніно і клавіші). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного знецінення самої речі. При переході права на річ складові частини її не підляга­ють відділенню (ст.131 ЦК України).

2.7. Плоди і доходи.

Плоди — це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев). Доходи — те, що при­носить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (на­приклад, плата за житло, орендна плата тощо). Плоди, приплід тварин, доходи від речей належать їх власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

2.8. Гроші та валютні цінності.

Речами з погляду цивільного права є також гроші та валютні цінності.

А. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, шо розмір грошової суми ви­значається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами.

Гроші — річ замінна, а тому боржник не може бути звільнений від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (були загублені чи украдені) (ст.ст.212—215 ЦК Украї­ни). Як речі родові, вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків, наприклад у колекції чи слідчому протоколі.

Як об'єкт права гроші виконують переважно платіжну функ­цію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст.ст.213, 231 ЦК України). Проте гроші можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин, наприклад, у договорі позики (ст.374 ЦК Украї­ни), у договорі банківської позички (ст.ст.382,383 ЦК України), при заповіті збережень у кредитних установах (ст.564 ЦК Украї­ни).

Б. Валютні цінності — це визначені законом певні види май­на. До валютних цінностей відноситься валюта України, інозем­на валюта та монетарні метали.

Валюта України це є, власне, грошові знаки у вигляді банк­нотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Валютними цінностями є кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінан­сових установах на території України, платіжні документи (акції, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені в гро­шових знаках, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України.

Теж саме можна сказати щодо іноземної валюти, зазначивши лише, що це є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на тери­торії відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових оди­ницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банків­ських та інших кредитно-фінансових установ за межами Украї­ни. До іноземної валюти відносяться також зазначені вище платіжні та інші документи, що виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

До монетарних металів відносяться золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Законодавством встановлюється режим здійснення валютних операцій на території України, визначаються загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулю­ванні валютних операцій, а також права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства (див. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).

Валютні цінності не слід ототожнювати з дорогоцінними ме­талами і дорогоцінними каменями як самостійними об'єктами правових і виробничих відносин. Правовий режим названих об'єктів визначається Інструкцією про порядок одержання, ви­трачання, обліку, зберігання та транспортування дорогоцінних металів і дорогоцінного каменю на підприємствах, в об'єднан­нях, установах і організаціях, затвердженою Міністерством фінансів України 29 ірудня 1992 р.

2.9. Нерухомі та рухомі речі.

До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане. Переміщення таких речей практично виключається, бо в разі їх переміщення це може призвести до втрати цивільного призна­чення нерухомості речей і непропорційних збитків.

Правочини з нерухомими речами вимагають спеціальної дер­жавної реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є публічною. Реєструвальний орган зобов'язаний надати інфор­мацію про здійснену реєстрацію та зареєстровані права будь-якій особі.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або пра-вочину з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інфор­мації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти — як такі, що підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно пере­міщувати у просторі без будь-яких особливих формальностей.

2.10. Майно.

У цивільному праві термін “майно” вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Під майном розуміється також комплекс речей. Таким майновим комплексом є підприємство, як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівельні спору­ди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підпри­ємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові наймену­вання, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.

Підприємство у цілому як майновий комплекс визнається не­рухомістю.

Підприємство у цілому, або його частина, можуть бути об'єк­том купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, по­в'язаних з установленням, зміною та припиненням речевих прав. Терміном “майно” охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав осо­би, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, ви­знаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття май­на відрізняється від поняття сукупності майнових прав і обо­в'язків особи. У такому розумінні термін “майно” використо­вується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадко­ємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідно­син, що нині широко застосовуються як в господарському обо­роті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяль­ності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Легальне визначення цінних паперів вміщене в ст.1 Закону України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу”.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають з цих документів, іншим особам[4].

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше ка­жучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо кон­кретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) повинне відповідати встановленим вимогам. Слід, проте, мати на увазі, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в елект­ронних базах даних)[5].

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини по­зики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання до­ходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можли­ве лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінно­го паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаці­ями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втрати­ла цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, вста­новленому главою 38 Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни, просити суд про визнання паперу недійсним і про віднов­лення її прав на втрачений цінний папір.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред 'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, шо виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріпле­не цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного паперу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом “Про цінні папери і фондову біржу” або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явни-іеа обертаються вільно.

В Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання респуб­ліки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери[6].

Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обі-іу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмо­ве найменування акціонерного товариства та його місцезнаход­ження, найменування цінного паперу — “акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонер­ного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може дода­ватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен місти­ти такі основні дані: порядковий номер купона на виплату диві­дендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіден­ди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, Що акції одного виду (класу) дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. За­лежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчу­ження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.