Поняття та основні характеристики правового регулювання

  МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

"Теорія держави і права"

на тему:

« Поняття та основні характеристики правового регулювання »

2011 р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..……………….2

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ……………………………………………………………………………….........5

1. Поняття механізму правового регулювання…………….……….12
2. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення………..……………………………………….……………13
3. Стадії механізму правового регулювання…………..…….........17

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ……………………………………….20

          2.1Характеристика поняття правової поведінки……………………….28

2.2 Юридична відповідальність  при правоплрушення………………..32

2.3 Аналіз типології держав за формаційним підходом……………..35

РОЗДІЛ 3. ОЗНАКИ ЕФЕКТИВНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ. СТАН І МОЖЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ………………………………………………38

3.1 Критерії ефективного правового регулювання……………………38

3.2 Аналіз основних напрямів вдосконалення системи законодавства в Україні……………………………………………………………………44

3.3 Напрями національної конституційної реформи………………….49

ВИСНОВКИ…………………………………………………..………….…....55

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………..…………58

Вступ

Держава забезпечує життєдіяльність  суспільства як системи через  використання влади, а право - через  нормативне регулювання. Останнє споконвічне  покликано бути стабілізуючим і  заспокійливим фактором завдяки  принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване  державою за допомогою права і  сукупності правових засобів упорядкування  суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Відмітна риса правового регулювання полягає  в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Актуальність даної теми пов’язана с тим, що в умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливого значення. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги. Правове регулювання є найважливіші для держави та об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками. З розвитком суспільства змінюється предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, що пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні. Перед законодавцем коштує складне завдання – дотримати баланс між правовим регулюванням і суспільним саморегулюванням. Перш ніж піддати суспільне відношення нормативної регламентації, слід обґрунтувати необхідність, доцільність такого кроку. Зайве широке втручання законодавця в суспільне і приватне життя приводить до невиправданого обмеження особистої свободи індивідів, до порушення свобод людини, до тоталітаризму. Крім того, ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.

Ступінь вивченості. До дослідження даної теми привертали свою вітчизняні і зарубіжні вчені. Найбільшу розробку даної теми представлено в роботах таких авторів, як Тимченко С.М. [23], Рабінович П.М. [15], Сіренко В.Ф. [18], Оніщук М. [10], Лисенков С.Л [6], Оніщенко Н.М. [12], Сарновська С.О. [17].

Об'єктом даного дослідження є ефективність правового регулювання і шляхи ії підвищення.

Метою курсової роботи є досліджування сутніти правового регулювання і ознак ії ефективність.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні задачі:

• вивчити сучасний зміст і значення елементів та механізму правового регулювання,
• розглянути сфери, межи та механізм правового регулювання
• дати характеристику методів (засобів) і типів правового регулювання
• привести ознаки ефективного правового регулювання.
• вивчити стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні (на прикладі розвитку виконання законів і стану конституційної реформи).

Методи дослідження. При написанні курсової роботи застосовувалися метод індукції і дедукції, які дозволили визначити ознаки ефективного правового регулювання, а також розглянути цю правову категорію в площині розвитку українського права. Використання системно-структурного методу дозволило дати характеристику структурних елементів правового регулювання.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати даного дослідження буде можливо застосувати при державному будівництві України, а також дозволити вирішити задачі вдосконалення механізму правового регулювання шляхом розбудови конституційної реформи.

Структурно робота складена з вступу, трьох розділів, висновків і списку джерел (25).

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Держава забезпечує життєдіяльність  суспільства як системи через  використання влади, а право – через нормативне регулювання. Останнє споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання – це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання – різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання  відносини між суб'єктами набувають  певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

3) правове регулювання має конкретний  характер, тому що завжди пов'язане  з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує  доведення норм права до їх  виконання.

Не слід плутати два явища: правове  регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського  слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Сфера правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання – галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини – економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин – процеси виробництва; в галузі політичних відносин – розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних – релігійні відносини та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового  регулювання слід виходити не стільки  із класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого – порядок у суспільстві.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових  суспільних відносин. Наприклад,  в Україні на конституційному  рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона ювкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних  відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум уводиться нове суспільне явище – ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Межі правового регулювання – межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами.

Межу у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують такого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів  правового регулювання. Необхідне  застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи. Превалювати мають дозволяння; зобов'язування і заборони повинні встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

Сутність правового регулювання

Механізм правового  регулювання – це система юридичних засобів, організованих найбільш послідовним способом з метою подолання перешкод, що стають на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

Стадії правового регулювання:

1. Видання норми права (регламентація суспільних відносин).
2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
3. Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Елементи механізму  правового регулювання: норма права, юридичний факт, правовідносини, акти реалізації права, акти застосування права, акти офіційного тлумачення, нормативно-правові акти та інші правові засоби.

Правові засоби – це правові  явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технологіях), за допомогою яких задовольняються  інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Ознаки правових засобів:

1. Вони є узагальнюючими юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів права, досягнення поставлених цілей.
2. Відображають інформаційно-енергетичні якості і ресурси права, що додає їм особливу юридичну чинність, спрямовану на те, щоб подолати перешкоди, які стоять на шляху задоволення інтересів учасників правовідносин.
3. Поєднуючись певним чином, виступають основними елементами дії права, механізму правового регулювання, правових режимів (тобто функціонального боку права).
4. Призводять до юридичних наслідків, конкретних результатів, того чи іншого ступеня ефективності або дефективності правового регулювання.
5. Забезпечуються державою.

Види правових засобів:

1. За характером.

1. Матеріальні.

2. Процесуальні.

2. За галузевою приналежністю.

1. Конституційні.
2. Цивільні.
3. Адміністративні.
4. Інші.

3. За функціональною роллю.

1. Регулятивні.
2. Охоронні.

4. За інформаційно-психологічною спрямованістю (чиїм інтересам віддається перевага).

1. Стимулюючі. Прикладом можуть бути заохочення, пільги, дозволи.
2. Обмежуючі. Прикладом можуть бути покарання, заборони, обов'язки.

Правовий стимул –  це правове спонукання до законослухняних  дій, що створює певний режим сприяння для задоволення власних інтересів  суб'єкта.

Види правових стимулів:

1. За елементом структури норми права.

1. Юридичний факт-стимул (гіпотеза).

2. Суб'єктивне право (диспозиція).
3. Законний інтерес (диспозиція).
4. Пільга (диспозиція).
5. Заохочення (санкція).

2. За предметом правового регулювання.

1. Конституційні.
2. Цивільні.
3. Екологічні.
4. Інші.

3. За об'ємом.

1. Основні. Прикладом може бути суб'єктивне право.
2. Часткові. Прикладом може бути законний інтерес.
3. Додаткові. Прикладом може бути пільга.

4. За часом дії.

1. Постійні.
2. Тимчасові.

5. За змістом.

1. Матеріально-правові. Прикладом може бути премія.
2. Морально-правові. Прикладом може бути подяка.

Правове обмеження –  це правове стримування протизаконної  акції, що створює умови для охорони  і захисту інтересів контрсуб’єкту  і суспільних інтересів.

Види правових обмежень:

1. За елементом структури норми права.

1. Юридичний факт-обмеження (гіпотеза).

2. Юридичний обов'язок (диспозиція).
3. Заборона і припинення (диспозиція).
4. Покарання (санкція).

2. За предметом правового регулювання.

1. Конституційні.
2. Цивільні.
3. Екологічні.
4. Інші.

3. За об'ємом.

1. Повні.
2. Часткові.

4. За часом дії.

1. Постійні. Прикладом можуть бути встановлені законом виборчі обмеження.
2. Тимчасові. Прикладом можуть бути позначені в акті про надзвичайне положення.

5. За змістом.

1. Матеріально-правові. Прикладом може бути позбавлення премії.
2. Морально-правові. Прикладом може бути догана.

Різновидом правових стимулів є правові заохочення.

Правове заохочення –  це форма і міра юридичного схвалення  добровільної заслуженої дії, у результаті чого суб'єкт винагороджується, для  нього настають сприятливі наслідки.

Характерною ознакою  правового заохочення є заслужена поведінка (заслуга).

Одним із видів правового  заохочення є правова пільга –  правомірне полегшення стану суб'єкта, що дозволяє йому повніше задовольнити власні інтереси і виражається як у наданні додаткових особливих  прав (переваг), так і в звільненні від обов'язків.

Протилежністю правового  заохочення є правове покарання  – форма і міра юридичного осуду (осудження) винної, протиправної поведінки, у результаті якої суб'єкт у чомусь обов'язково обмежується, чогось позбавляється.

1.1. Поняття механізму правового регулювання

Відмітна риса правового регулювання  полягає в тому, що воно має специфічний  механізм. Поняття механізму правового  регулювання використовується в  теорії для розкриття взаємодії  різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання  – це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Основні ознаки (риси) механізму правового  регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму  соціального регулювання. Його  правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою  за обсягом, збирає воєдино  всі явища правової дійсності:

– засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах);

– способи (дозволяння, зобов'язування, заборона);

– форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових  засобів, способів, форм, що перебувають  у взаємозв 'язку і взаємодії.  Кожна частина механізму правового  регулювання знаходиться на своєму  місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість  виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової  системи суспільства. Його рух  виражається в стадіях, яким  відповідають свої механізми  дії. Як і правова система  суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні 'їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

1.2. Елементи механізму правового регулювання

та  їх призначення

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права,  нетипові правові розпорядження  (спеціалізовані норми права), об'єктивовані  в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації  прав і обов'язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів  і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Розглянемо коротко кожний з  елементів.

1. Норма права в механізмі  правового регулювання.

Норма права – це споконвічний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання.

Норма права являє обою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки – суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки – суб'єктивні юридичні обов'язки.

Специфічне завдання норми права  в механізмі правового регулювання  полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також  об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа  повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

Зобов'язуючі норми регламентують активну поведінку зобов'язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій  носієм суб'єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної  основи механізму правового регулювання залежить від того, як впливає право:

шляхом зобов'язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього  вираження в нормативно-правовому  акті, який забезпечує її дійовість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається їх офіційне роз'яснення, тлумачення.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні  акти) не містять нових правоположень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Правовідносини у механізмі  правового врегулювання. Правовідносини – необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб – другий рівень правового регулювання.

Особливості прав, обов'язків, повноважень  і відповідальності (а звідси й  особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру  регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види правовідносин – регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі  правового регулювання утворюють  певну систему і лише так вони забезпечують переведення загальних  розпоряджень норм права в суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

При цьому центром загальних  юридичних зв'язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі  правового регулювання виконують  такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися  особи;

в) служать умовою для можливого  приведення в дію спеціальних  юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання –це засіб «переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів.

3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків – це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, повязана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

• активний – вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);