Поняття та роль світових фінансових центрів

ВСТУП 
 

Становлення глобальної господарської системи, яка не визнає кордонів національних господарств, пов′язаних стабільними  фінансовими, політичними, соціальними  і економічними, - процес, що визначає характер світу на початку ХХl століття.

Глобалізація  – це черговий етап інтернаціоналізації, який ґрунтується на розвитку інформаційних технологій. Сучасні технології зв′язку й інформації створили цілком нові умови для руху капіталу, швидкого його переливу з економіки однієї держави в економіку інших. Рухом фінансових потоків тепер можна управляти з єдиного телекомунікаційного центру, засоби зв′язку між окремими підрозділами чи філіями транснаціональних компаній дають змогу оперативно змінювати стратегію діяльності, розширювати асортимент послуг і кількість операцій незалежно від адреси розміщення.

При цьому  роль власне національної держави відходить  на другий план, транснаціональний  капітал перебуває поза юрисдикцією  цих держав. Надії на регулювальну роль національного ринку втрачають  сенс в умовах глобалізації. Фінансова інтеграція – найконфліктніший процес у ході глобалізації в цілому й економічної зокрема. Її породженням стало відносно нове явище у світовій економіці – поява в післявоєнний час у міжнародній валютно-кредитній сфері міжнародних фінансових центрів. Саме поняття міжнародного (світового) фінансового центру є похідним від поняття міжнародного ринку позичкових капіталів, тому що формування міжнародних фінансових центрів означає відокремлення щодо невеликого числа міжнародних фінансових ринків, на яких здійснюється інтернаціональна фінансова-кредитна діяльність, мобілізуються і перерозподіляються кредитні ресурси і відбуваються різноманітні валютні операції.  

Метою роботи є вивчення та аналіз основних особливостей та тенденцій діяльності світових фінансових центрів з огляду на перспективи ефективного співробітництва з ними України.

Завдання, які вирішуються в даній курсовій роботі є наступні: 

1. проаналізувати  сутність, основні етапи та умови  становлення світових фінансових центрів;
2. дослідити географічне розмежування та сучасний стан діяльності світових фінансових центрів;
3. провести вивчення особливостей трьох найбільших фінансових центрів сучасності: лондонський, токійський та нью-йоркський;
4. розглянути перспективи взаємодії України зі світовими фінансовими центрами.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ ЦЕНТРІВ 

1.1. Поняття світових фінансових центрів. 

Фінансовий  центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових  компаній тощо), які або надають  фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою  ознакою фінансового центру є  наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.[1, с. 261]

Світові фінансові центри є складовими міжнародних  ринків капіталу, які можуть функціонувати  лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів:

1. створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства;
2. виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу;
3. достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій.[ 3, с. 187]

Більш-менш реальної сили ці фактори набрали  лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Виникнення  відносного надлишку капіталу в окремих  центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді  прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Швидкі  темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху капіталу з країни в країну, то з кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характером економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Світові фінансові центри є найважливішою  складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові  операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.[ 7, с.58]

Сучасні світові фінансові центри створюються  в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

Нині  у світі діє велика кількість  різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри  у країнах з розвинутою ринковою  економікою;

2) центри  у країнах, що розвиваються;

3) офшорні  фінансові центри, що сформувалися  в обох згаданих групах країн.[ 2, с.324]

Міжнародні фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових центрів «офшор», (off-shor). Вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорний  банківський (фінансовий) центр —  фінансовий центр, де можна проводити  операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

- виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;

- мінімальне офіційне регулювання;

- практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;

- діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;

- підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги.

Для багатьох країн і територій (наприклад  для Багамських островів), створення  офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, враховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

До загальних  рис офшорних банківських центрів  можна віднести такі:

1. майже відсутність регулювання руху коштів;
2. міжнародна основа операцій;
3. високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура;
4. надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;
5. внутрішня політична стабільність;
6. забезпечення таємниці угод;
7. ефективне функціонування центральних банків;
8. основна або альтернативна англійська мова;
9. розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків;

10) висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки  створюються з метою:

1) отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

2) забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;

3) розширення спектра банківських послуг національних банків;

4) використання офшорних банків для роботи на національних ринках;

5) кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

6) доступ до міжнародних фінансових організацій;

7) емісії фінансових продуктів;

8) оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують певні види офшорних фінансових центрів, серед яких розрізняють так звані  паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять  у незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

        I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

        II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

         III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.[6, с.98] 

1.2. Світове розмежування  та види світових фінансових  центрів. 

В даний  час існує два види світових фінансових центрів:

- одні  виникли на базі національних  ринків капіталу;

Хоча  перші з′явилися раніше, нині вони мають підлегле значення. Переважна  ж більшість світових фінансових центрів являє собою зовсім нові утворення, що виникли на основі міжнародних ринків капіталу, а точніше, євроринків.

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі  по обсягу міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і  депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом.

Великими  міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також  Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург.

Цюріх – найбільший у світі  фінансовий центр по реекспорті (це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах) капіталу, найбільший (поряд з Лондоном) ринок золота, один з найбільших валютних ринків і ринків банківських кредитів.[10, с.345]

Париж – переважно ринок міжнародного капіталу у формі банківських  кредитів.[9, с.147]

Головні ринки Франкфурта-на-Майні – ринок  банківських кредитів і ринок  цінних паперів. Це економічний центр  ЄС – тут знаходиться Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).[11, с.44]

Люксембург  – типовий приклад світового  фінансового центра нового часу, найбільший у світі ринок довгострокового  капіталу. Його швидкому післявоєнному  зльоту сприяв статус «фінансового оазису», розташованого в самому центрі Західної Європи (у Люксембурзі діє більше 200 банків, переважно іноземних).[13, с.222]

Нью-Йоркський  центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним  ринком капіталу, ринком іноземних  кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острови). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій.

В останні  десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій в Японії.

У 70-80-ті рр.. у міжнародних валютно-кредитних  відносинах істотно зросла роль світових фінансових центрів, розташованих у країнах, що розвиваються. Вони виникли переважно на основі росту там власних національних ринків капіталів чи на базі пільгового податкового і валютного режимів в так званих «офшорних» центрах і зонах. Останні є важливою складовою частиною ринків євровалют, через них здійснюється великий обсяг кредитно-банківських розрахунків і перекладів. Пануюче положення в нових фінансових центрах займають банки західних країн, особливо США.

Найбільший район міжнародних кредитних операцій у країнах, що розвиваються – зона Карибського басейну. Безперечне лідерство тут належить Багамам; інші великі міжнародні фінансові центри – Кайманові острови, Панама, о. Кюрасао (Нідерландські Антіли). До центрів цього регіону відносять і розташовані в Атлантиці Бермуди.

Два найбільших міжнародних фінансових центрів  в Південно-Східній і Східній  Азії (не вважаючи Токіо) – Сінгапур і Сянган (Гонконг). Активно формуються нові – в Аомині (Макао) і на Тайвані.

На Близькому Сході нові міжнародні фінансові центри – Бахрейн (найважливіший і найбільш динамічний у районі), Об′єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт. Їхнє утворення почалося після стрибка цін на нафту в 1973 р.

Основа  світового ринку позичкових капіталів  – так названий ринок євровалют. Він виник наприкінці 50-х рр.. , спочатку як євродоларовий ринок. США ввели у 1957-58 рр. ряд обмежень на експорт капіталу, так що американський ринок на довгий час виявився закритим для іноземних постачальників. У відповідь банки США розширили свою філіальну мережу за кордоном, особливо в Західній Європі. Стали здійснювати операції в доларах і банки ряду європейських країн. Долари США, переведені на рахунки в банки за межами цієї країни і використовувані для кредитних операцій у всіх країнах, одержали назву євродоларів. Після створення в Нью-Йорку в 1981 р. вільної банківської зони в географію євроринку був включений і ринок позичкових капіталів США. Поступово євродоларовий ринок трансформувався в євровалютний. Крім доларових на ньому відбуваються також операції євро марками, євро єнами, євро швейцарськими марками, євро французькими франками та іншими валютами. Варто мати на увазі, що євровалютами називаються платіжні засоби, що обертаються не тільки в Західній Європі, але і за її межами. Хоча долари, використовувані для операцій на валютних ринках Азії, часто називають також азіатськими доларами. Євровалюти належать іноземцям і знаходяться у формі записів на рахунках в іноземних банках.

Ринок євровалют залучає відсутністю  контрою з боку національних урядів, більш прийнятними, у порівнянні з національними ринками капіталів, процентними ставками, можливістю для комерційних банків, фірм та інших організацій одержати на цьому ринку кредит у доларах, не звертаючись безпосередньо в США. Тому євроринок розвивається винятково високими темпами – у 1979 р. його загальний обсяг був 1трлн. доларів, а на початку 90-х рр.. – приблизно 4.5 трлн.. Найбільш розповсюдженим видом кредитування є так названі синдиковані євро кредити, тобто кредити, надані позичальнику не одним, а групою (синдикатом) банків. Більш скромне місце займають єврооблігації (євробонди).

Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямах фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося  більше ½ ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилась після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот складав 2 трлн. дол.. і перевершував оборот фондових та інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджирування. Акумулюючи, у тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, «обвалюючи» валюту якої-небудь країни й одержуючи десятки і навіть сотні мільйонів доларів прибутку.

В останні  роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем за лідерство системі європейських фінансів, що формується. Так, Лондон нагромадив за кілька сторіч різнобічний досвід, має кадри висококваліфікованих фахівців, розвинуті, давно налагоджені міжнародні зв′язки, а також гнучку й ефективну систему державного регулювання фінансової сфери. Цими ж перевагами в порівнянні з іншими конкурентами багато в чому володіє Цюріх. На Лондон і Цюріх приходиться більше ½ капіталізації фондових ринків Європи. Франкфурт-на-Майні робить ставку на новітні технології, вигідне географічне положення усередині зони євро і сильні позиції німецької марки як інтернаціональної валюти.[13, 230] 

1.3. Специфіка роботи світових фінансових центрів 

В останній третині ХХ ст.. сфера світових фінансів і розвиток світових фінансових центрів характеризувалася лібералізацією і перегулюванням, у процесі яких відбувалась її структурна перебудова і глобалізації. Так, у 60-ті роки розвитку світогосподарських відносин сприяло переплетення господарств країн з різною інтенсивністю протікання даних процесів, що використовувала методи фінансового регулювання. У цей період фінансові структури з розвинутими міжнародними зв′язками одержали можливість вибору країн, у яких можна було, використовуючи особливості податкового й іншого законодавства, з максимальною вигодою здійснювати операції. Зростаюча мобільність коштів також сприяла розвитку офшорних операцій. Розвал Бреттон-Вудської системи і скасування багатьох обмежень на експорт капіталу і валютних операцій сприяли активізації даних процесів.

Сформувалися  і стали нарощуватися фінансові  ресурси, які прагнули уникнути жорстких регулюючих норм, що існували в багатьох країнах. Оскільки вперше подібна практика виникла у Великобританії, де зосереджувалися  фінансові ресурси, що фактично приховувалися від податкової служби США, ці кошти стали називатись євродоларами.

Надалі  в сферу подібних операцій були утягнені значні ресурси. Так, 1964 році у євродоларовій  системі їхня сума складала 11 млрд. дол.., наприкінці 70-х рр.. – 400 млрд. дол.. і 80-х рр.. – близько 2.8 трлн. дол..

Наприкінці 70-х рр.. обсяг «грошей, що відірвалися  від держави», перевищував сумарні  золотовалютні запаси всіх держав світу. У боротьбі за їхнє залучення розгорнулася «конкуренція шляхом перегулювання», у ході якої багато країн і регіональні влади стали надавати усе більше пільг іноземному капіталу, створювали інфраструктуру, необхідну для діяльності фінансових центрів.

В останній чверті ХХ ст.. масштаби, форми й умови  традиційного банківського кредитування стали неадекватні вимогам світового господарського розвитку. У економічному просторі, який невпинно ліберизувався, з′явилось багато нетрадиційних фінансових установ, що залучали значну частину особистих і корпоративних нагромаджень. У США з початку 60-х рр.. до початку 90-х рр.. пенсійні фонди акумулювали близько 2трлн. дол.., тобто близько 2/3 приросту ресурсів фінансових установ країни. У 80-ті рр.. зросло значення взаємних фондів та інших інституціональних керуючих фінансовими активами. Вони в основному формують «пакети» цінних паперів, що забезпечують пайовикам найбільші доходи при найменшому ризику.

За даними дослідження інституту німецької  економіки, інституціональні інвестори (інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії, вкладаючи капітал у компанії, роблять на них вплив.

У Німеччині  ведучі позиції займає Франкфурт-на-Майні, у Франції Ліон уступає місце  Парижу, в Австралії – Мельбурн Сіднею. У цих країнах зростання  значення ведучого центра пов′язано  з прискореним його розвитком, а не зі згортанням діяльності його конкурентів. Більшість ведучих центрів домагаються статусу світового фінансового центра, концентруючи непропорційно велику частку міжнародних операцій. Так, у Нью-Йорку зосереджено більш 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США.

Концентрація  учасників і глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному зростанню і консолідації світових фінансових центрів. В даний час  у 25 містах світу зосереджено більше 4/5 усіх титулів власності, що знаходяться  в розпорядженні інституціональних керуючих. На частку трьох міст – Лондона, Нью-Йорка і Токіо приходиться більше 1/3 світових титулів власності, що знаходяться в інституціоналізованому керуванні, і більше половини обсягу операцій валютних бірж світу. Муніципалітети багатьох міст прагнуть залучити великі фінансові установи з метою перетворення в МФЦ. Ряд країн зацікавлені у формуванні власних МФЦ, тому що ці центри сприяють значному припливу капіталів в країну, приносять великі доходи у виді податків, у тому числі на доходи високооплачуваних фахівців, і забезпечують ріст зайнятості. Так, у Лондоні безпосередньо в сфері фінансів зайняте близько 1 млн. чоловік і їх обслуговує ще більше число осіб. МФЦ впливає на стан валюти країни перебування і приносить їй значні доходи по статтях платіжного балансу. У МФЦ входять різні структури, але ведуче місце належить банкам та іншим учасникам, що надають фінансові послуги. При великій диверсифікованості фінансових послуг звичайно зберігається чітка спеціалізація МФЦ. Так, значна частка Лондона у світових валютних операціях і наданих міжнародних позиках, у Нью-Йорку знаходиться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання. Ряд фінансових центрів спеціалізується на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більше ½ світового ринку ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні).

Ведучі  позиції в МФЦ займають фірми, що обслуговують їхні потреби, у тому числі юридичні й аудиторські, а  також управлінські консультанти (“McKinsey”, “Boston Consulting”, “Arthur D. Little” і т.д.). Тому операції, які проходять через МФЦ є досить різноманітні.

МФЦ поступово  перетворюється в могутні інформаційно-аналітичні й організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним  потенціалом.

Крім  того, МФЦ залучають широке коло фахівців. Зростає значення аналітичних  центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів (“Moody′s”, “Standart and Poor′s”). Ведучі МФЦ займаються аналізом стану і перспектив світового господарства й економіки країн світу. В останні роки однією з основних функцій МФЦ є вироблення й реалізація довгострокової стратегії зміцнення і розширення сформованої наприкінці ХХ ст.. світової фінансової системи.

Фінансові інститути МФЦ займаються також керуванням міжнародною заборгованістю і проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи майбутніх платежів, а також надходження максимально можливого обсягу поточних платежів. МФЦ, концентруючи засоби, направляють їх у периферійні країни, що усе більше залежать від надходження нових позик і іноземних інвестицій. Національні регулювальні органи виробляють погоджені міри з метою впливу на поточну ситуацію і координують діяльність по формуванню нового світового фінансового порядку. В даний час їхнього зусилля зосереджені на створенні нової системи керування і контролю, у тому числі підготовці відповідної законодавчої бази, уніфікації системи звітності й аудита, забезпеченні її просторості і приступності.

Крім  МФЦ, розташованих у розвинутих капіталістичних  країнах, існує також більш 50 невеликих  офшорних фінансових центрів в основному  в малих країнах з вузькою  господарською базою й обмеженими джерелами доходів. Країни і території, що мають офшори, відрізняються зниженими податковими ставками і невеликими реєстраційними платежами. Вони, як правило, надають гарантії таємності операцій, а також інші пільги, при кредитуванні низькі вимоги у відношенні резервів. Реєстрація і функціонування іноземних фірм забезпечують істотне поповнення їхніх доходів. Частина офшорів негласно залучає сумнівний капітал, зобов′язуючись зберігати конфіденційність, а також обмежувати міри регулювання фінансової діяльності.

У конкурентній боротьбі за залучення капіталів  офшорні фінансові центри домагаються успіху, спеціалізуючи на наданні визначеного набору послуг і виконанні обмеженого кола фінансових операцій. Одні надають гарантовану таємність, інші – особливі пільгові тарифи і збори. Частина з них займається наданням послуг банківським організаціям, інші – фондам страхових компаній.