Поняття та структура грошового обігу та грошових потоків

ВСТУП

Один із найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки – високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві, головною складовою яких є грошовий обіг.

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Грошовий обіг – це процес безперервного руху грошових знаків у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також товарні платежі і розрахунки в господарстві. Грошовий обіг здійснюється між усіма суб'єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг.

Грошовий обіг здійснюється між певними суб'єктами ринку  і складається з певних грошових потоків.

Грошовий потік – це рух грошей, який має певний напрям, пов'язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг.

Метою роботи є визначення суті грошового обігу і грошових потоків та можливих шляхів вдосконалення грошового обігу в Україні.

Ця мета реалізується шляхом виокремлення таких завдань:

• з’ясувати стан і повноту дослідження проблеми;
• вивчити загальні тенденції і специфічні особливості грошового обігу та грошових потоків в Україні;
• проаналізувати значення грошового обігу в Україні.

Об’єктом дослідження даної роботи виступають грошові потоки та грошовий обіг в Україні.

Предметом дослідження є  процес створення та функціонування грошового обігу, його роль у соціально-економічному, політичному та культурному житті України.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ГРОШОВОГО  ОБІГУ ТА ГРОШОВИХ ПОТОКІВ.

Один із найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки – високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві, головною складовою яких є грошовий обіг.

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Грошовий обіг – це процес безперервного руху грошових знаків у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також товарні платежі і розрахунки в господарстві. Грошовий обіг здійснюється між усіма суб'єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг.

Суб'єктами грошового обігу є  всі юридичні й фізичні особи, що беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВВП. Розглянемо суб’єкти грошового обігу на рисунку 1.1.

Рис.1.1. Суб’єкти грошового обігу.

   До групи сімейних господарств входять усі сімейні одиниці, які мають власні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До такої одиниці може входити як одна, так і декілька осіб. Та частина грошового обігу, що бере участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом (НД).

До групи державних структур входять юридичні особи – державні управлінські та інші структури, які  забезпечують розподіл і перерозподіл НД та національного продукту (НП), впливаючи  на реалізацію та споживання останнього.

До групи фінансових посередників входять суб'єкти грошового ринку, які, виконуючи роль посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові  кошти і розміщують їх від свого  імені і за власний рахунок (банки, небанківські фінансово-кредитні установи). їх головною функцією є акумуляція тимчасово вільних коштів, які  є в суспільстві, і надання  їх у тимчасове користування тим, хто має в них потребу, на умовах платності, терміновості і поворотності.

Слід розрізняти грошовий обіг на мікро- та макроекономічному рівнях.

Грошовий обіг на мікроекономічному  рівні обслуговує кругообіг індивідуального капіталу (домашні господарства і фірми), при цьому гроші є однією з функціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. При цьому грошовий обіг на мікрорівні має свої особливості:

1) з погляду суб'єкта грошового обігу гроші є багатством, але в період інфляції в грошах зменшується втілення багатства;

2) рух грошей на мікрорівні  має дві форми – рух капіталу  і рух доходу; у першому випадку  гроші є знаряддям для збільшення  вартості, у другому вони функціонують  як гроші;

3) джерело грошей, необхідних для  виробничого й особистого споживання, безпосередньо пов'язане із самим  суб'єктом господарювання, який виробляє  товари або надає послуги, та  з власником робочої сили, який  продає її на ринку ресурсів[12].

Грошовий обіг на макроекономічному  рівні обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного виробництва (у виробництві, споживанні, розподілі). Він також має певні особливості:

1) гроші не є багатством: у  сучасних умовах вони лише  знаки, що не мають власної  вартості і тому не є багатством  як таким, а від збільшення  маси грошей сукупне багатство  суспільства не зростає;

2) гроші функціонують лише як  гроші і за допомогою них  здійснюється розподіл і перерозподіл  виробленого продукту.

3) завжди є певна, дійсна на  кожний конкретний період часу  рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами.

Грошовий обіг на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямами:

– забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

– реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і  формування доходів;

– сплата податків, обов'язкових відрахувань  і зборів;

– забезпечення спільної діяльності підприємств;

– отримання і погашення кредитів, сплата відсотків за кредит кредитним установам тощо.

В Україні процес формування ринкових умов відобразився на загальній організації  грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки почався. Суттєвою перешкодою на цьому етапі розвитку грошового обігу стає ще низький рівень конкурентоспроможності банківської системи [4].

Важливою проблемою на макрорівні організації грошового обігу  є той факт, що в державі протягом усього періоду її незалежності спостерігається  таке явище, як заборгованість із заробітної плати, яка стримує рух товарів  і послуг, а також недостатньо  високий рівень організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу.

Грошовий обіг має свої певні  характерні ознаки, розглянемо їх на рисунку 1.2.

Рис.1.2. Ознаки грошового  обігу.

Еквівалентність: покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту.

Безповоротність: отримані продавцем гроші назад не повертаються, а використовуються для придбання нових покупок.

Прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб'єктів обігу, що використали їх для купівлі продуктів.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

– між центральним банком і комерційним банком;

– комерційними банками;

– комерційними банками і підприємствами та організаціями;

– підприємствами й організаціями;

– банками і населенням;

– фізичними особами;

– підприємствами, організаціями й населенням;

– небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами – з іншого;

– між небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками [7].

Відмінності в характері економічних  відносин між суб'єктами грошового  обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори (рис.1.3).

Рис.1.3. Сектори грошового  обігу.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між  економічними суб'єктами:

— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

— ринок ресурсів, на якому фірми  купують необхідні для виробництва  ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в  кілька великих потоків залежно  від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати  весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей [8].

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або його частину) процесу розширеного відтворення [15].

У сукупному грошовому обігу  виділяють такі окремі грошові потоки :

— сукупність витрат фірм на придбання  необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

— оплата урядовими органами праці  державних службовців;

— трансфертні платежі — всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

— доходи домашніх господарств від  реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід.

Розглянемо окремі грошові потоки на рисунку 1.4[19].

Рис.1.4. Грошові потоки.

Національний дохід поділяється  на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми  господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля  продуктів на внутрішньому ринку  продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу — це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення тут —  єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва  в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8.

Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому  ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий  грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація  урядом коштів на фінансовому ринку  спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель — потоку 11.

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку [15].

На рис. 1.4 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 — оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 — надходження в країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 — чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 — чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться  меншим від потоку 4 (національного  доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого  імпорту забезпечується через залучення  грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового  обігу вимагає вирівнювання передусім  національного доходу і національного  продукту. Для цього повинні балансуватися  й усі взаємопов'язані грошові  потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

Для збалансування національного  доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій  повинні вирівнюватися [10].

Однією з проблем управління грошовими потоками на макрорівні є  неузгодженість в роботі органів  державного управління. Налагодженість процесу управління грошовими потоками потребує постійного контролю з боку держави за грошовими потоками, так як саме грамотне та сплановане розподілення грошових коштів приведе до отримання збаланованості державного бюджету та владнання питань неузгодженості в русі грошових коштів.

Аналіз грошових потоків  у 2010-2011 роках показав перевищення  видатків державного бюджету над доходами, що свідчить про незбалансованість грошових потоків [12].

Однією з основних проблем  незбалансованості грошових потоків  державного бюджету є велике боргове навантаження, накопичене за попередні роки. Так, у 2011 році видатки державного бюджету з обслуговування державного боргу зросли у 1,5 раза [13].

Ще однією проблемою в  управлінні грошовими потоками України  є дефіцит державного бюджету, що можна розглянути у таблиці 1.

Таблиця 1

Дефіцит грошових потоків державного бюджету України

Отже,з даної таблиці  ми бачимо,що державні видатки перевищують  державні доходи протягом даного періоду, що свідчить про дефіцит грошових потоків в Україні, що потребує певної збалансованості.

РОЗДІЛ 2

РОЗРАХУНОК ВЕЛИЧИНИ ОКРЕМИХ  ГРОШОВИХ АГРЕГАТІВ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ГРОШОВОЇ БАЗИ І ГРОШОВОГО МУЛЬТИПЛІКАТОРА.

Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Зміна маси грошей, що циркулює в економічній  системі, може суттєво вплинути на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість тощо.

Маса грошей в обігу - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів економіки у певний момент часу[7].

Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, необхідно володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. В умовах розвинутих ринкових відносин визначення кількості грошей - надзвичайно складне завдання. Це пояснюється тим, що в сучасній економіці різні види активів одночасно тією чи іншою мірою виконують усі основні функції грошей (засіб обігу, міра вартості, засіб нагромадження). Тобто немає вагомих підстав для того, щоб провести чітку межу між власне грошима та іншими ліквідними активами.

Залежно від можливості одночасного  використання різноманітних видів грошових коштів розрізняють кілька грошових агрегатів, що є показниками обсягу і структури грошової маси.

Сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси.

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угруповання ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси [9].

Основними принципами формування грошових агрегатів є:

- грошова маса містить не лише готівкові гроші, а й депозитні;

- уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується та виконує функцію збереження вартості;

- сукупна грошова маса містить також: банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

На основі вихідних даних, що зображені в таблиці 2.1, розрахуємо величину окремого грошового агрегата, грошової бази та грошового мультиплікатора.

Таблиця 2.1.

Вихідні дані для  розрахунку грошових агрегатів, грошової бази та грошового мультиплікатора.

Арегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка у касах банків сюди не входить.

Отже, М0 = 200 млрд.грн.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади у банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Отже, М1 = 200 млрд.грн. + 85 = 285 млрд.грн.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Отже, М2 = 285 + 120 = 405 млрд.грн.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Отже, М3 = 405 + 45 = 450 млрд.грн.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно.інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна  визначити за формулою:

Гб = М0 + Мк + Мрез ,де

М0 – сума готівки, що перебуває  поза банками;

Мк - сума готівки у касах  банків;

Мрез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Отже, Гб = 200 + (100 +10) + 80 = 390 млрд.грн.

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, що характеризує зв'язок між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити.

Для того, щоб визначити  грошовий мультиплікатор потрібно визначити  пропозицію грошей.

Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення  додаткових платіжних коштів, які  надходять до каналів готівкового і безготівкового обігу.

Пропозицію грошей як економічний показник становлять готівка (С) поза банківською системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби можуть використати для операцій. Вона визначається з а формулою:

MS = C + D

Отже, MS = 200 + (120 + 85) = 405 млрд.грн.

Визначивши пропозицію грошей, можна  визначити грошовий мультиплікатор, він визначається за формулою:

m = MS / MB

Грошову базу позначають ще як МВ.

Отже, m = 405 / 390 = 1,4

Грошовий мультиплікатор показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

РОЗДІЛ 3

ВДОСКОНАЛЕННЯ СТАНУ ГРОШОВОГО  ОБІГУ В УКРАЇНІ.

В умовах переходу на ринкові засади існуюча система управління готівковим обігом в цілому є централізованою  та адміністративною. Зокрема, складання  прогнозів касових оборотів (починаючи  від суб`єктів господарювання і  закінчуючи Національним банком України) є трудомістким і тривалим процесом, кількість показників та відповідних  розрахунків досить значна, недостатньо  аналізується стан і динаміка готівкового  обігу в регіонах у зв`язку з  економічною ситуацією, яка там  склалася. Більш чіткою має бути взаємодія з Банкнотно-монетним двором при видачі йому замовлень  на виробництво грошових білетів  на основі відповідних прогнозних розрахунків.

Окремі недоліки у практиці ведення  касових операцій пояснюється певною мірою тим, що Інструкцією № 1 "З  організації емісійно-касової роботи в установах банків України" не передбачено розмежування функцій  регіональних управлінь НБУ та комерційних  банків, а також єдиного порядку  виконання комерційними банками  операцій зі зберігання цінностей у  депозитних сховищах і операцій з  приймання комунальних та інших  платежів від населення тощо.

Комерційним банкам бракує ретельності  у роботі з відсортування зношених банкнот через відсутність єдиних параметрів зношеності банкнот та реальних стимулів для проведення такої роботи [1].

Украй негативним фактом у справі поліпшення організації здійснення операцій з готівкою є відсутність  комплексного підходу до проблеми обробки  готівки, починаючи від її виробництва  і випуску в обіг до обробки  в Національному банку України  і комерційних банках та у позабанківській  сфері. Це веде до зростання витрат на виробництво грошей та їх обіг, збільшення чисельності обслуговуючого персоналу, пов`язаного з обробкою готівки, зменшення швидкості обігу грошей, зниження рівня захисту грошових знаків від підробки, посилення вірогідності зловживань із боку обслуговуючого персоналу, звуження можливостей банку щодо надання клієнтам різноманітних послуг тощо.

Істотним фактором, що негативно  впливає на розвиток готівкового  обігу, є недосконалість законодавчої і нормативної бази, якою регулюється  більшість етапів обігу готівки. В установленому порядку мають  бути розроблені нові або вдосконалені існуючі законодавчі та нормативні документи, які б створили необхідну  нормативно-правову базу цілеспрямованого впровадження в практику концептуальних положень щодо створення ефективної системи управління готівковим обігом у країні.