Поняття та види акціонерного товариств

Вступ

У сучасних економічних  умовах, які характеризуються запровадженням у господарську систему України  ринкових відносин з одночасним забезпеченням  державою їх соціальної орієнтації, провідною організаційно-правовою формою господарських організацій стають акціонерні товариства. Це зумовлено численними перевагами, що притаманні цьому виду господарських товариств: можливістю використання в усіх секторах економіки (державному, комунальному, приватному), в більшості сфер народного господарства, в процесі роздержавлення та приватизації, а також як зручного засобу інвестування вітчизняного виробництва шляхом залучення коштів численних акціонерів-інвесторів, що набувають можливість взяти участь в управлінні справами таких товариств і в розподілі прибутку, отриманого від їх діяльності, без тягаря додаткової майнової відповідальності у разі негараздів (невдач).

Зазначені обставини  зумовили бурхливий розвиток акціонерної справи в Україні і започаткування великої кількості акціонерних товариств як шляхом заснування, так і в результаті перетворення з державних та комунальних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації. Це привело до появи розгалуженого акціонерного законодавства, яке перебуває у процесі розвитку та вдосконалення, а, отже, потребує грунтовного вивчення з метою раціонального його використання на практиці.

Запровадження в Україні  ринкових відносин з адекватними їм організаційно-правовими формами господарювання викликало відродження після багатьох десятиліть забуття інституту господарських товариств, серед яких особливе місце посідають акціонерні товариства. В цій організаційно-правовій формі підприємницької діяльності започатковується більшість нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

У формі акціонерних  товариств створюються не лише господарські організації низової ланки економіки, а й їх об'єднання. Створення холдингових  компаній з мережею дочірніх підприємств  акціонерного типу дозволило зберегти цілісні виробничі комплекси, що функціонували в старих організаційно-правових формах виробничих і науково-виробничих об'єднань і в процесі приватизації могли зазнати руйнування в результаті виходу підприємств-учасників з таких об'єднань.

Реформування державного та комунального секторів економіки також відбувається з широким застосуванням акціонування - перетворення державних та комунальних унітарних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації у відкриті акціонерні товариства. Саме акціонування дозволило широким верствам населення взяти участь у приватизації державного та комунального майна шляхом обміну своїх приватизаційних майнових та компенсаційних сертифікатів на акції підприємств, що приватизувалися. У такий спосіб значна кількість громадян України набула статусу акціонерів і отримала змогу брати участь в управлінні справами акціонерних товариств.

1. Поняття корпоративного права

Характеризуючи дане питання слід зазначити, що грунтовних наукових досліджень теорії корпоративного права, на жаль, немає. Складається враження, що наука не встигає за бурхливим розвитком корпоративного законодавства. Основна теоретична проблема, щодо якої досі немає єдиної позиції - це предмет корпоративного права. Від вирішення цієї проблеми залежить обгрунтованість постановки питання про корпоративне право як таке. Видається, що предмет корпоративного права складають наступні відносини:

1)  відносини щодо  створення юридичних осіб;

2)   відносини між  засновниками (учасниками) з приводу  юридичної особи;

3)   відносини між засновниками (учасниками) та самою юридичною особою;

4)  відносини між  органами товариства;

5)  відносини між  членами органів управління і  товариством;

6)  відносини щодо  управління юридичною особою;

7)  відносини щодо  припинення юридичних осіб.

Окремі з названих відносин входять до предмета регулювання інших галузей права. Так, створення та припинення юридичних осіб регулюється цивільним та адміністративним правом, відносини між учасниками - цивільним правом, відносини щодо управління - адміністративним правом. Однак існують й такі відносини, які не регулюються жодною галуззю права, наприклад, відносини між засновниками та самою юридичною особою. На перший погляд ці відносини є цивільно-правовими. При глибшому їх розгляді ми не можемо не звернути увагу на одну особливість, яка характеризує ці відносини: нерівність їх суб'єктів.

Однією з ознак відносин, що регулюються цивільним правом, є юридична рівність сторін (ст. 1 ЦК). Кожна з них є автономною, самостійною  і незалежною. Природа відносин між  юридичною особою і засновником інша. Особливо це простежується в унітарних юридичних особах. Волевиявлення юридичної особи повністю залежить від волі засновника. Чи допустимо тут вести мову про рівність? Вважаю, що ні. Засновник і юридична особа - це пов'язані особи. Характер їх взаємозв'язку дозволяє засновнику (учаснику) впливати на формування волі та волевиявлення юридичної особи. Це відбувається безпосередньо або опосередковано, через участь в роботі колегіальних вищих органів управління. Ці відносини є особливими за своєю правовою природою, а тому потребують і спеціального правового регулювання. Ці відносини, за висловом О.Р. Кібенко, складають основний предмет корпоративного права.¹

Ще один вид відносин, котрі, як видається, виходять за межі цивільного права - це відносини між органами товариства. Органи юридичної особи не мають цивільної правосуб'єктності,

а тому учасниками цивільних  правовідносин бути не можуть. Попри  те, за законом та установчими документами  ці органи наділені певною компетенцією, а отже мають і права, і обов'язки щодо учасників, інших органів та третіх осіб.

Наявність цих специфічних  відносин, які не належать до предмета регулювання інших галузей права, вже дозволяє зробити висновок про  самостійність корпоративного права. Інші відносини включені до корпоративного права тому, що стосуються центральної категорії цієї галузі - юридичної особи. Однак вони регулюються іншими галузями права. Тому в цій частині корпоративне право - це комплекс норм інших галузей права, об'єднаних спільним предметом.

Щодо сфери суспільних відносин, котрі складають предмет  корпоративного права, висловлювалися різні думки. Один із перших дослідників  корпоративних правовідносин - Т.В. Кашаніна - визначає корпоративне право  як систему норм, що встановлюються органами управління корпорації, які виражають волю її членів, обов'язкових для членів корпорації та охороняються силою корпоративного примусу, а у разі його недостатності - силою державного примусу. Тобто сфера корпоративного права обмежується лише тими нормами, які створюються самими корпораціями. За такого підходу правові норми, тобто норми, встановлені державою, до корпоративного права не належать.²

Окремі науковці включають  до предмета корпоративного права відносини, пов'язані із діяльністю юридичних  осіб. Вважаю, що це недоцільно. Діяльність юридичних осіб - це багатоаспектне явище, яке не піддається визначенню якимись чіткими межами. Діяльність - це будь-яка форма активності. Вона може діставати вияв у різних суспільних відносинах, а отже і регулюватися нормами різних галузей права. Тому відносини, пов'язані з діяльністю юридичної особи, взагалі недоречно відносити до якоїсь однієї галузі права, тим більше до корпоративного. Це призвело б до невиправданого розширення предмета правового регулювання і розмило б його межі.³

На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини - це відносини, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх

 (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.

Вважаю, що недоцільно звужувати  сферу регулювання корпоративного права лише певними організаційно-правовими формами юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Це б призвело до неврегульова-ності аналогічних за своєю правовою суттю відносин за участю інших юридичних осіб. Принципова схожість відносин між учасниками і юридичними особами існує незалежно від їх виду. Разом з тим, для кожного виду юридичної особи існують певні особливості цих відносин. Тому справедливим буде твердження, що корпоративне право — це право юридичних осіб.⁴

Оскільки немає єдності  у розумінні предмету, не може бути й єдиного визначення поняття  корпоративного права. На думку О.Р. Кібенко, корпоративне право - це комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми якого регулюють приватноправові і публічно-правові відносини, що складаються у зв'язку зі створенням, діяльністю та ліквідацією господарських товариств, в тому числі відносини внутрішньофірмового характеру.⁵

Н.С. Глусь вважає, що корпоративне право в об'єктивному значенні є сукупність правових норм, які регулюють і охороняють цивільні та інші відносини, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.⁶

Обидва вчених не вважають корпоративне право галуззю права. Переважає думка, що корпоративне право - це підгалузь цивільного права, тобто його відносно самостійна частина.

На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини є різновидом господарських.

Специфіка предмета корпоративного права, про яку йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що корпоративне право – це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають між учасниками, юридичними особами та їх органами у зв'язку зі створенням, управлінням та припиненням юридичних осіб. Суб'єкти корпоративних правовідносин. Суб'єктами корпоративних правовідносин є учасники корпоративних відносин, зокрема:

1)  юридична особа.  Це - центральний суб'єкт корпоративних відносин, оскільки ці відносини виникають саме у зв'язку із юридичною особою. Більшість корпоративних правовідносин існують саме за участю юридичної особи;

2)  учасники - тобто особи, які мають корпоративні права щодо певної юридичної особи. Поряд із терміном "учасник" законодавство містить інші, близькі, але не тотожні за змістом поняття "засновники", "члени", "акціонери", "вкладники".

Засновники - це особи, які прийняли рішення про створення юридичної особи.

Члени - це поняття, найбільш наближене до поняття "учасник". Воно застосовується для позначення учасників непід-приємницьких товариств (наприклад, політичних партій, громадських організацій), виробничих кооперативів. Вважаю, що оскільки різниці між учасником і членом немає, законодавцеві слід було б уніфікувати термінологію і використовувати один термін - "учасник".

Акціонер - це власник акції, учасник акціонерного товариства.

Вкладник - учасник командитного товариства, який несе обмежену відповідальність.

Учасниками можуть бути фізичні, юридичні особи, територіальні громади, держава;

3)  органи управління  юридичних осіб. Це специфічні  учасники корпоративних відносин. Вони не мають цивільної право-суб'єктності, але закон надає їм певні  права та передбачає обов'язки  у сфері корпоративного управління. Назовні дії органів управління вважаються діями юридичної особи, однак у внутрішньокорпоративних відносинах кожен орган має свій правовий статус;

4)  органи державного  управління (Державна комісія з  цінних паперів та фондового  ринку, Антимонопольний комітет  України, Фонд державного майна, місцеві державні адміністрації та ін.). Ці органи, як правило, не є безпосередніми учасниками корпоративних правовідносин, але вони здійснюють контроль за дотриманням корпоративного законодавства або управління державними корпоративними правами.

Досі ми застосовували  термін "корпоративне право" до усіх наведених відносин. Однак поряд  із цією назвою галузі зустрічаються  інші: "кооперативне право", "акціонерне право", "право господарських  товариств". Чому ж, власне, "корпоративне" право?

Напевно, жоден з термінів не є точним. Усі вони мають один спільний недолік: походять від якоїсь однієї організаційно-правової форми (виду) юридичної особи: корпорація, кооператив, акціонерне товариство, господарське товариство. При вузькому тлумаченні це дозволяє зробити висновок, що галузь стосується лише певного виду юридичних осіб, а це не відповідає дійсності.

Термін "корпоративне право" походить від терміна "корпорація". Останній, в свою чергу, означає об'єднання осіб. Отже, корпоративне право це право що регулює відносини щодо об'єднання осіб. Однак як бути з тими юридичними особами, які не є об'єднаннями (наприклад, унітарними підприємствами)? Аналогічні зауваження можуть бути і до "кооперативного права", адже "кооперація" і "корпорація" -  об'єднання.

З огляду на викладене, вважаю, що найбільш вдалим був би термін "право  юридичних осіб". Така назва підкреслює, що предметом галузі є відносини  щодо юридичної особи. Однак у  науковому світі цей термін малопоширений.

2. Поняття та види акціонерного товариств

Для акціонерного права XX ст. притаманні перехід від дозвільної системи до нормативно-явочної. Акціонерні товариства стають основною правовою формою організації великих та середніх підприємств, що залучають кошти великої кількості осіб. Враховуючи суспільну вагу акціонерних товариств і небезпеку порушення суспільних інтересів у процесі їх створення, функціонування та припинення діяльності, їх правове регулювання на рівні закону посилюється. У зв'язку з цим в країнах, де норми про акціонерні товариства включалися до Торгових кодексів (Франції, Німеччини та ін.), вони виділяються у спеціальні закони, завдяки яким акціонерна форма підприємництва зазнає більш ретельного регулювання з метою захисту суспільних інтересів.

У провідних країнах  ринкової економіки акціонерне право зазнало серйозної реформи в 60-х роках XX ст. В Німеччині у 1965 р. був прийнятий Акціонерний закон, який налічує понад 400 статей; у Франції 1966 р. - «Закон про торгові товариства», більшість статей якого присвячена акціонерним товариствам. В Англії правове становище акціонерних товариств визначено Законом 1985 р. «Про компанії», що налічує понад 747 статей і 25 додатків (до прийняття останнього діяли закони про компанії 1948, 1967, 1976, 1980, 1981 рр.).

У США акціонерному товариству за континентальним правом відповідає підприємницька (бізнесова) корпорація, що випускає акції. Хоча існує Федеральний Модельний закон «Про підприємницьку корпорацію» 1991 р., що налічує біля 200 статей, однак правове становище цих організацій визначається переважно законодавством штатів. Найбільш відомі Закон штату Нью-Йорк 1963 р. і Закон штату Делавер 1967 р. На підставі останнього організовано понад 30% підприємницьких корпорацій у країні, що пов'язано з низьким реєстраційним збором, що сплачується в цьому штаті.

Для американської підприємницької  корпорації характерні:

- відсутність вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу;

- відсутність вимоги щодо номінальної вартості акцій;

- дворівнева система управління (загальні збори і рада Директорів, яка формується не лише з акціонерів і визнається головним органом корпорації);

- заявницький порядок створення на відміну від нормативно-явочного за континентальним правом (за першим досить засновникам надіслати до реєструючого органу заяву Та комплект необхідних документів, що вже свідчить про Вчинення необхідних дій щодо легалізації підприємницької Корпорації як суб'єкта права);

- установчі документи - статут (що подається до реєстру-вального органу) та внутрішній регламент;

- наявність у акціонерів значних прав щодо захисту своїх інтересів: право подання прямих (в інтересах акціонера), непрямих (в інтересах корпорації) та колективних (в інтересах усіх акціонерів, інтереси яких порушено) позовів); - право на незгоду з рішеннями органів корпорації, що має досить своєрідний механізм реалізації;

- значний рівень захисту інтересів як явних (відомих корпорації), так і неявних кредиторів.

Після розпаду СРСР у  колишніх його республіках, що набули статусу незалежних держав, були прийняті спеціальні закони, що визначили правове становище акціонерних товариств. Так, на території РФ нині діють: Закон від 26.12.1995 р. «Про акціонерні товариства» і Закон 19.07.1998 р. «Про особливості правового становища акціонерних товариств працівників (народних підприємств)». ⁷У Республіці Бєларусь - За кон від 9.12.1992 р. «Про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою від-_: повідальністю»⁸,   в   Республіці   Казахстан   -   Закон   від 10.07.1998 р. «Про акціонерні товариства», в Литовській Республіці - Закон від 1994 р. «Про акціонерні товариства», що діє в редакції Закону від 10.02.1998 р.⁹ В Естонії правове становище акціонерного товариства регулюється Комерційним, кодексом 1995 року.                                             

Правове становище акціонерних товариств визначається ст. ст. 24-49 Закону України «Про господарські товарисва»

Дещо перефразуючи визначення акціонерного товариства, що міститься в ст. 24 названого Закону, цей вид господарського товариства можна охарактеризувати як господарську організацію корпоративного типу (різновид господарського товариства), яка має статутний фонд, поділений на  частки - акції рівної номінальної вартості і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями лише власним майном; акціонери за борги товариства не несуть додаткової відповідальності, а у разі несприятливого перебігу справ ризикують лише коштами, сплаченими за акції. Однак зазначене визначення не вміщує інших важливих ознак, притаманних цьому виду товариств. Тому їх слід назвати.

Отже, акціонерному товариству (АТ) притаманні такі риси:

- господарська організація  корпоративного типу, різновид господарського товариства;

- належність до товариств  - об'єднань капіталів, у яких  майнові елементи, домінують над особистими (для участі в акціонерному товаристві досить зробити майновий внесок - оплатити акцію, а персональна участь - трудова, в управлінні справами товариства - зазвичай є необов'язковою);

- мінімальна кількість  засновників - 2 (фізичні та/або  юридичні особи);

- можливість у засновників  (акціонерів) вибору типу АТ -закрите  або відкрите;

- обов'язковість двох  установчих документів - установчого договору та статуту;

- наявність статусу  юридичної особи;

- наявність власного  майна (закріпленого за АТ на праві власності), сформованого за рахунок майна (коштів), сплачених за акції, виробленої продукції, отриманих доходів, а також майна, набутого на інших законних підставах;

- поділ статутного  капіталу на частки рівної  номінальної вартості, що іменуються акціями;

- обов'язкова наявність  статутного і резервного (страхового) фондів, вимоги до мінімального розміру, співвідношення і порядку формування яких визначаються законом (статутний фонд АТ становить загальну номінальну вартість випущених акцій і не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ; розмір резервного (страхового) фонду визначається установчими документами товариства, але не може бути менше 25% статутного фонду; розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду не може бути меншим 5% суми чистого прибутку товариства);

- відповідальність АТ  за своїми зобов'язаннями лише  власним майном;

відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

- обмеженість ризику  акціонерів сплаченими за акції  коштами (майном);

обов'язковість  майнової участі  акціонерів  в  АТ  і' необов'язковість для них персональної участі;

- придатність форми  АТ для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (банків, страхових організацій тощо), господарських об'єднань;

- корпоративний характер  управління і відповідна система  органів: вищий орган - загальні збори акціонерів, виконавчий - правління, контрольні - спостережна рада (контроль за діяльністю правління і захист інтересів акціонерів у перерві між загальними зборами акціонерів), ревізійна комісія (контроль за фінансово-господарською діяльністю правління);

- участь акціонерів  в управлінні залежить від  кількості належних їм акцій;                                                               

- можливість залучення  значних інвесторів на правах  власників привілейованих акцій;

- визначення обсягу прав акціонерів у залежності від виду (класу) акцій (прості чи привілейовані), що їм належать;

- вихід акціонера з  АТ здійснюється шляхом відчуження  акцій;

- значний  ступінь  державного  регулювання  діяльності  товариства.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачив, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Така конструкція у юридичній літературі отримала назву «компанія однієї особи». Це новела для українського законодавства, оскільки вперше визнано право за фізичною чи юридичною особою створювати господарське товариство (фактично як єдиний засновник господарського товариства до цього часу виступала лише держава).  
       На відміну від класичних торгових товариств господарські товариства з одним учасником з‘явились лише у другій половині ХХ століття: в німецькому праві такі товариства називаються «Einmanngesellschaft», у Франції - «la sosiete unipersonalle», у праві Англії — «one man company». На сьогодні існують різні точки зору щодо можливості існування таких юридичних осіб. Так, виходячи з того, що акціонерне товариство ґрунтується на колективних засадах (спільне формування статутного капіталу, спільне управління і розподіл прибутку і т.п.) Д. Нефедов вважає компанію однієї особи «неоправданным исключением»(I). Тому ним пропонується дозволити створення господарського товариства одним засновником, але що стосується учасників такого товариства, то їх обов‘язково має бути декілька. Причому законодавчо - встановити обов‘язковий строк, протягом якого господарське товариство може діяти з одним учасником-засновником. Такі погляди грунтуються на теорії юридичної особи як колективного утворення, прибічниками якої були, зокрема, А.Венедиктов, С. Братусь, О. Іоффе. Тоді як можливість існування компанії однієї особи базується на теорії фікції, або її різновиді - теорії персоніфікованої цілі (Бринца та Беккера), яка, заперечуючи існування реального суб‘єкта - юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль. Дійсно, компанія однієї особи заперечує існування юридичної особи як колективного утворення, тоді як зазначав М. Kулагін розуміння юридичної особи як колективного утворення пояснюється історією становлення і розвитку цього інституту, який виник як юридичний механізм централізації капіталу. За допомогою юридичної особи здійснювався процес зрощування банківського і промислового капіталу, утворення крупних компаній. Проте, все більшого значення набували інші функції юридичної особи. Однією із найважливіших функцій є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу.    Тобто компанія однієї особи вже не забезпечує інтереси концентрації капіталу, а, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, яка буде використовуватися у підприємницькій діяльності. Така форма організації підприємницької діяльності застосовується у випадку, коли одна особа володіє достатнім капіталом для того, щоб не об‘єднуватися з іншими особами, бажає обмежити свій ризик лише майном, вкладеним у юридичну особу. Причому функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу, дістає найбільше вираження саме у господарському товаристві з одним учасником. Таким чином, виникнення господарських товариств з одним учасником, як і будь-якого явища в суспільстві, зумовлено в першу чергу потребами економічного розвитку суспільства

Акціонерні товариства (їх правове становище) можуть відрізнятися в залежності:

- від способу створення  та порядку відчуження акцій (відкриті акціонерні товариства та закриті акціонерні товариства);

- від виду їх діяльності (акціонерні банки, страхові організації, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо);

- від характеру здійснюваної  ним діяльності - безпосереднє здійснення господарської діяльності (підприємства у формі акціонерних товариств) чи управління господарською діяльністю інших суб'єктів господарювання (холдингові компанії);                                                                        

- від виду (мети) господарської  діяльності (традиційні комерційні, що діють з метою отримання прибутку, і некомерційні (фондові біржі);

- від форм власності, на базі якої утворюються та в якій перебуває весь пакет акцій товариства {державні, комунальні, колективно-приватні, змішані (засновані на публічній і колективно-приватній власності);

- від процесів реформування  економіки, з якими пов'язане  створення акціонерних товариств (акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації; акціонерні: товариства, створені в процесі приватизації;          - акціонерні товариства, створені в процесі започаткування підприємницької справи).                                                                                              

Традиційно акціонерні товариства поділяють на два основні види: відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ), кожен з яких має свої особливості. Зокрема, ВАТ і ЗАТ відрізняються:

- порядком розміщення акцій (у ВАТ - шляхом підписки і вільної купівлі-продажу на фондовому ринку, в ЗАТ - розміщенням серед засновників);

- порядком руху учасників (у  ВАТ він вільний, у ЗАТ - дещо  обмежений, оскільки акції такого  товариства не продаються/купуються на біржі);

- видами акцій, що випускаються  цими товариствами 0(ВАТ може випускати  як іменні акції, так і акції  на "пред'явника, а ЗАТ - лише  іменні);

- порядком створення (у ВАТ  він досить складний, що пов'язано  з розміщенням акцій серед  заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом підписки, а, отже, і наявністю етапів, не притаманних ЗАТ: реєстрації інформації про акції (що публікується), оголошення про підписку, процедури

підписки,    вирішення    на    установчих    зборах    питань, пов'язаних з результатами підписки);

- кількістю акцій, що розподіляються  між засновниками: при створенні  ЗАТ між засновниками останнього  розподіляються усі оголошені до емісії акції, а засновники ВАТ повинні підписатися і протягом 2 років з моменту державної реєстрації бути держателями щонайменше 25% акцій товариства;

- мінімальним розміром оплати  акцій на момент скликання  установчих зборів (у ВАТ він  має бути не меншим за 30%, а  в ЗАТ - 50% номінальної вартості  акцій);

- переліком обов'язкових для  розгляду на установчих зборах  питань (у ВАТ він більш значний, що пов'язане з результатами підписки на акції ВАТ);

- обсягом обов'язків і відповідальністю  засновників: у засновників ВАТ  вони більш значні, що пов'язано  з підпискою на акції (обов'язок  повернути особам, що підписалися  на акції, сплачені ними суми у разі: а) якщо підписка не

відбулася; б) якщо установчі  збори вчасно не були скликані і  підписчики акцій зажадали повернення сплачених сум; в) якщо установчі  збори з необхідним кворумом не вдалося  зібрати ні в перший, ні в другий раз);

- обсягом публічності  діяльності (у ВАТ вона більш  значна, що пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб, і передбачає інформування усіх зацікавлених осіб через друковані органи масової інформації про підписку на акції, про результати фінансово-господарської діяльності).

Закрите акціонерне товариство нерідко ототожнюють з товариством  з обмеженою відповідальністю. Між цими товариствами дійсно чимало спільних рис, що зумовлено належністю їх до об'єднань капіталів, а також створенням організаційно-правової форми ТОВ на базі використання прийнятних для малого бізнесу. До таких рис належать:

- уже згадувана належність  ЗАТ і ТОВ до об'єднань капіталів, для участі у яких досить зробити лише майновий внесок - сплатити частки або акції (з деякими застереженнями щодо ТОВ, найбільш важливі питання діяльності якого вирішуються за участю всіх учасників);

- наявність в обох  згаданих товариствах основного  капіталу, що іменується статутним, мінімальний розмір якого визначається законом; він поділяється на частки (в ЗАТ - акції), розмір яких визначається установчими документами можливість створення згідно зі ст. 1 Закону «Про господарські товариства» (надалі - Закон) кількома засновниками (як мінімум двома, оскільки, говорячи у множині про осіб, які можуть бути учасниками господарського товариства, цей Закон не зазначає їхньої мінімальної кількості); при цьому засновниками (учасниками) можуть бути фізичні та/або юридичні особи, що мають відповідний обсяг право-і дієздатності;

- обов'язкова наявність у ЗАТ і ТОВ поряд із статутним фондом резервного (страхового) фонду, розмір якого має становити не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і відрахування до якого мають здійснюватися у розмірі не менше ніж 5 відсотків чистого прибутку товариства (ст. 14 Закону);