Поняття та види деформації правової свідомості. Правовий нігілізм
Зміст
Вступ ……………………………………………………………………………. 3
1 Правова свідомість …………………………………………………………... 5
1.1 Поняття і роль у суспільному житті ……………………………….. 5
1.2 Структура правової свідомості …………………………………….. 7
1.3 Функції правової свідомості ………………………………………. 10
1.4 Види правової свідомості ………………………………………….. 12
2 Правова культура …………………………………………………………… 15
2.1 Поняття і загальна характеристика правової культури ………….. 15
2.2 Види і функції правової культури ………………………………… 16
2.3 Структура правової культури ……………………………………... 17
3 Поняття та види деформації правової свідомості. Правовий нігілізм …... 20
Висновок ………………………………………………………………………. 26
Список використаної літератури …………………………………………….. 27
Вступ
Свідомість
людини, відображаючи об'єктивні потреби
суспільного розвитку, є передумовою і
регулятором поведінки людини. Свідомість
додає цілеспрямованого характеру людській
діяльності.
Свідомість як система включає різні форми
відображення суспільних відносин: політичні,
правові, етичні, філософські, релігійні.
Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними
і справляють взаємний вплив одна на одну.
В ній відображена правова дійсність у
вигляді знань про право, осмислення того,
що є правом, яким воно було (ставлення
до права минулих років) і яким має бути
(ставлення до майбутнього права), а також
у вигляді правових настанов поведінки
як реакції на оцінку чинного права, роботу
правозастосовних органів. Правосвідомість
має бути властива не тільки творцям юридичних
норм, законодавцям, а й усім громадянам
держави.
Ключовий пункт правосвідомості
– усвідомлення людьми цінностей природного
права, прав і свобод людини і оцінка чинного
права з погляду його відповідності загальнолюдським
цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних
документах про права людини. Правосвідомість
не тільки виражає ставлення індивіда
до правової дійсності, а й спрямовує її
на певні зміни в правовому середовищі,
прогнозує і моделює їх.
Усі юридичні норми є нормами
культури, однак не всі норми культури
перетворюються на юридичні норми.
Право – частина соціальної культури, яке визначає один з її видів — правову культуру.
Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури – політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спільність завдання – створення морально-правового клімату в суспільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів.
У своїй курсовій роботі я розгляну правову свідомість та правову культуру. Окремими питаннями будуть розглянуті поняття та види деформації правової свідомості і правовий нігілізм, а також в кінці роботи буде зроблений висновок.
1 Правосвідомість
1.1 Поняття і роль у суспільному житті
Процеси виникнення, розвитку і функціонування права безпосередньо пов'язані із свідомою діяльністю суб'єктів суспільних відносин. У науці розрізняють різні форми суспільної свідомості: політичну, моральну, етичну, релігійну та правову. Виникнення правової свідомості є результатом еволюції свідомості суспільства в цілому від міфологічної свідомості до логічної, а від логічної — до правової та підвищенням ролі права у процесі регулювання суспільних відносин. Першим недосконалим нормам права відповідала примітивна правосвідомість, яка мала емпіричний характер. З розвитком і накопиченням правових знань, їх якісною зміною відбуваються зміни у його структурі: перехід від емпіричного до теоретичного рівня правового розуміння. З іншого боку, виникнення і розвиток правосвідомості проходить декілька етапів: знання права — ставлення до права — здійснення правової поведінки. Відповідно і зміст правосвідомості складається з декількох взаємопов'язаних компонентів: знання про існуюче право, оцінка права, модель відповідної правової поведінки.
З'ясування змісту норм права — суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, допомагає особі зіставити ці знання з існуючою практикою, накопичити правові знання, виробити власну правову позицію. Весь цей процес опосередковується свідомістю особи і, в кінцевому результаті, формує його правосвідомість.
Правосвідомість, як одна з форм суспільної свідомості тісно пов'язана з її іншими формами, що є об'єктивним і закономірним процесом. Політична свідомість як сукупність поглядів на взаємовідносини між різними суб'єктами політичних відносин на зміст, методи і форми діяльності органів державної влади та посадових осіб, слугує одним із джерел формування правосвідомості. Зв'язок останньої з моральною свідомістю можна прослідкувати на прикладі формування змісту таких понять як правомірність, протиправність, законність, правопорядок тощо, які базуються на загальновідомих і прийнятих категоріях «добра» і «зла», їх співвідношенні. Наприклад, не існує конституційних норм, які не мали б політичного та морального змісту. Тому в процесі реалізації таких норм правосвідомість функціонує у єдиній системі суспільної свідомості, у тому числі й з політичною, моральною.
Поняття, зміст, структура правосвідомості є предметом дослідження загальної теорії держави і права. Цим проблемам, у ході власних досліджень, значну увагу приділяли відомі теоретики права Л. Петражицький, М. Рейснер, І. Фарбер, О. Лукашова, Е. Назаренко та інші. Відповідно, з одного боку, під правосвідомістю розуміють сукупність ідей, уявлень, почуттів, які відображають ставлення суспільства до права, його структури, механізму правового регулювання суспільних відносин. З іншого боку, правосвідомість можна розглядати як спосіб впливу права через свідомість окремих індивідів на закріплення навичок їх правової позитивної поведінки. Об'єктивним є взаємозв'язок права і правосвідомості. Право і правосвідомість не створюють один одного. Вони формуються в об'єктивних умовах і взаємодіють. Право впливає на правосвідомість, складає уявлення членів суспільства про їх права і обов'язки, про належний правопорядок і, навпаки, правосвідомість впливає на право, визначає практику правозастосування в інтересах політичних сил, що перебувають біля влади, обумовлює нормотворчу діяльність держави. І навпаки, правосвідомість впливає на чинне право, обумовлюючи характер правореалізації, нормотворчої діяльності, механізм правового регулювання.
Виконання суб'єктами суспільних відносин приписів правових норм, ефективність правореалізаційної діяльності залежить від розуміння ними змісту цих приписів. Видання правових актів, з одного боку, і їх втілення на практиці, з іншого, свідчить про існування режиму законності, встановлення і зміцнення якого є одним із проявів правосвідомості. Крім того, правосвідомість суб'єктів права визначає сутність і принципи системи законодавства, шляхи його реалізації, визначає правові методи і форми вирішення соціально-економічних завдань на певних етапах розвитку держави. Таким чином, свідомість є психічним відображенням дійсності, відповідно правосвідомість — правової дійсності, дозволяє суб'єктам впливати на соціальну дійсність.
На процес формування правосвідомості впливає багато факторів, серед яких умови життя, соціальне становище, духовна культура суспільства, у тому числі й правова, стан правовиховної роботи, інтелектуальні можливості особи.
Визначають
наступні шляхи формування правосвідомості:
залучення широких верств населення
до правотворчої діяльності шляхом розвитку
інститутів прямої (безпосередньої) демократії
та представницької демократії (проведення
референдумів, всенародних опитувань),
що має на меті усвідомлення ними змісту
правових актів, причин їх прийняття та
відповідної реалізації; правова пропаганда;
правильне застосування правових норм
органами державної влади, державними
підприємствами та установами (забезпеченням
даної умови є чітка і ефективна діяльність
працівників органів внутрішніх справ,
прокуратури, підвищення рівня їх правової
культури); охорона конституційних прав
і свобод громадян уповноваженими органами
державної влади.
1.2 Структура правової свідомості
Дослідження поняття і змісту правосвідомості передбачає визначення її структури, яка складається з трьох елементів: правової ідеології, правової психології, поведінковий або вольовий елемент.
Правова ідеологія – це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є вчення природно-правової, позитивістської, класової та інших теорій права. Частину цієї ідеології становлять сучасні наукові погляди на право.
У правовій ідеології можуть відбиватися інтереси великих соціальних груп (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим чи іншим науковцем. В основі діяльності будь-якої сталої політичної партії завжди лежить певна політико-правова ідеологія — ідеологія лібералізму, консерватизму, соціал-демократичного або іншого спрямування. Більше того, розвиток будь-якої держави і навіть регіонального об'єднання держав передбачає наявність такої ідеології (національної ідеї). Так, державне будівництво в СРСР відбувалося на основі ідеології марксизму-ленінізму, а в основу розбудови української державності покладено панівну в Європейському Союзі концепцію демократичної, соціальної, правової держави. В цілому політико-правова ідеологія розвинених держав дістає своє відображення передусім в конституції країни.
До формування правової ідеології в демократичній, правовій державі висуваються такі вимоги. Вона повинна:
1)
формуватися на основі пріоритету
загальнолюдських
стандартів і цінностей, зокрема верховенства
права і закону,
принципів демократії, прав і свобод людини
і громадянина тощо;
- будуватися
на критичному сприйнятті вітчизняного
і
зарубіжного історичного досвіду, вивченні
нових поглядів та підходів
до правових явищ; - орієнтуватися
на раціональне поєднання інтересів особи,
суспільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме
людина і її права визнані найвищою соціальною цінністю, на
досягнення соціального і політичного компромісу.
Правова психологія – це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. Так, проявами правової психології буде відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю, емоційна реакція (у вигляді оплесків, викриків і таке інше) присутніх у залі судових засідань на певне рішення судді, тобто емоційне ставлення до права. В цілому — це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою властива усім суб'єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища.
Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології як населення, так і окремих осіб у процесі формування і проведення державної правової політики може призвести до суттєвої протидії (пасивної чи активної) здійсненню тієї чи іншої реформи (такою була, наприклад, протидія антиалкогольній кампанії під час перебудови в СРСР, не сприйняття частиною державних службовців адміністративної реформи в сучасній Україні тощо). Особливість правової психології визначається ще й тим, що вона містить елементи несвідомого. Йдеться про певні психічні явища і процеси (інтуїція, психологічний афект, звичка, збудження, соціальне збудження-паніка тощо), які обумовлені певними фактами навколишнього світу, вплив яких на свою поведінку людина зазвичай не усвідомлює. Однак ця сфера може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки (стереотипів, звичок тощо).
У структурі правової психології виділяють такі складові:
2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) та емоційні (правові емоції, почуття, настрої);
3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї).
Поведінковий
або вольовий елемент
правосвідомості включає в себе мотиви
правової поведінки, правові установки,
тобто ті установки, які зумовлюють та
визначають поведінку особи у правовому
середовищі. Спочатку людина отримує інформацію
про певну сторону правового життя. Отримавши
цю інформацію, людина починає її аналізувати.
На підставі цього у неї виробляється
певна оцінка того чи іншого правового
явища. Залежно від оцінки правових явищ
з’являється певний мотив поведінки,
людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших
умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим
явищем. Поведінкові елементи напряму
пов’язані з волею людини. Дізнавшись
про закон і оцінивши його, людина вирішує,
як вона буде діяти в межах, передбачених
законом. Дотримуватись його чи ні, визначається
вольовим компонентом правосвідомості.
Вольову спрямованість ще називають вольовою
установкою, тобто готовністю людини до
певних дій.
1.3 Функції правової свідомості
Функції правосвідомості – це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин. Основними функціями правосвідомості є: пізнавальна, регулятивна, оціночна.
Пізнавальна
Пізнавальна, націлена на пізнання правової дійсності і як наслідок — формування правових знань. Пізнавальна функція правосвідомості полягає в тому, що сприйняття й осмислення правових явищ приводить до виявлення загальних закономірностей, установлення подій, дій, станів, ознак тощо.
Оціночна
Оціночна, набуття правового досвіду, здійснення юридичної діяльності сприяє формуванню емоційного ставлення особи до різних проявів правової дійсності (чинного законодавства своєї поведінки і поведінки оточуючих суб'єктів, діяльності органів державної влади тощо), оцінки їх значення для потреб юридичної практики. На підставі реалізації емоційного ставлення виникають правові установки як можливість особи сприймати і оцінювати правову дійсність, формувати життєву позицію і готовність до дії згідно з цією оцінкою і позицією. Результатом оцінки правової дійсності може бути правомірна або протиправна поведінка.
Регулятивна
Регулятивна, що здійснює безпосередній вплив на поведінку людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки. Регулятивна функція правосвідомості реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, що виступають специфічними регуляторами поведінки і мають особливі механізми дії. Так, інформація про юридичні норми породжує у суб’єктів права комплекс психологічних реакцій: емоцій, переживань, з якими пов’язане виникнення певної мотивації поведінки.
У структурі правової свідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки: правові знання, правові оцінки та правові установки.
Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовних і правоохоронних органів та їхніх посадових осіб тощо. Проте наявність певного обсягу знань щодо правових явищ ще не означає високого рівня правосвідомості. Цей рівень визначається не лише формальним набуттям певної суми юридичних знань, а й рівнем дійсного розуміння сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення тощо.
Необхідність певного обсягу правових знань зумовлена входженням суб'єкта до системи правових відносин. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються завдяки соціальному і правовому досвіду особи. «Профільтровані» крізь її свідомість правові явища вимагають певної оцінки з боку останньої, що відображається як у визначенні особою значущості здобутих знань для її повсякденної практичної діяльності, так і у визначеності цінності правової дійсності в цілому.
Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто прямо відтворює у своїх діях поведінку, яка моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює її у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.
Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:
1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості - позитивного та негативного ставлення до права;
2) особливою увагою до поведінкових (регулятивних) аспектів;
3) домінуючим значенням елементів, що стосуються обов'язкового, нормативного у поведінці.
Функції правосвідомості відображають соціально-змістовну, предметно-діяльну спрямованість правосвідомості, характеризують її специфічні способи і форми прояву, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі. Крім того, аналіз функцій правосвідомості дозволяє з'ясувати: соціальне джерело походження й існування права; основні напрями і методи впливу правосвідомості на суспільну практику; її соціальну цінність, призначення, завдання і способи виразу.
1.4 Види правової свідомості
Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно розглянути її різновиди. Так з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.
Перший рівень — побутова (емпірична) правосвідомість, це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.
Другий рівень — професійна правосвідомість притаманна юристам професіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.
Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.
Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія преважає над правовою психологією.
За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на: індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначено, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.
Індивідуальна — правосвідомість окремої особи, формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, з одного боку, а, з іншого — правовою культурою суспільства.
Групова — правосвідомість певних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.
Масова - правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний характер.
Суспільна — правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування.
Взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.
Отже, правосвідомість — це форма суспільної свідомості, змістом якої є сукупність понять, ідей і принципів про сутність права та всіх пов'язаних з ним явищ.
2 Правова культура
2.1 Поняття і загальна характеристика правової культури
Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, змістом якої є сукупність знань про право. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура (за визначенням К. Гіртця) є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.
Отже, правова культура — особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, — це цілеспрямована систему заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.
2.2 Види і функції правової культури
