Поняття та види підсудності адміністративних справ



 

„поняття та види підсудності

адміністративних справ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………........................С.3

Розділ 1. Теоретичні основи інституту підсудності  адміністративних  справ……………………………………………………………………………С. 6

1.1. Співвідношення понять «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підвідомчість», «підсудність» у адміністративному судочинстві………....С.6

1.2. Інститут  підсудності в адміністративному судочинстві...……………..С.12

Розділ 2. Види підсудності адміністративних справ……………...……..С.16

2.1.Предметна  підсудність адміністративних справ……………….……….С.16

2.2.Територіальна  підсудність адміністративних справ…………...….........С.19

2.3. Інстанційна  підсудність адміністративних справ…………....................С.24

Розділ 3. Порушення правил підсудності адміністративних справ…...С.26

3.1. Поняття та  види порушень правил підсудності 

адміністративних  справ …………………………………………………..…..С.26

3.2.Наслідки  порушення правил підсудності  адміністративних 

справ…………………………………………………………..……..................С.28

Висновки…………………………………………………………………..…..С.31

Список  використаної літератури……………………………………..........С.33

 

 

 

 

Вступ

Конституція України 1996 року визнала людину, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні, проголосивши, що головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Всесвітня декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року до числа основних прав та свобод, що представляють собою абсолютну цінність, відносить право людини на «ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення його основних прав, наданих йому конституцією чи законом». Відповідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Важлива роль у  справі захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у сфері державного управління та місцевого самоврядування відводиться адміністративним судам, бо саме на них з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року покладено розгляд і вирішення правових спорів, де однією стороною виступає особа (фізична або юридична), а іншою — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти публічної влади при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 року ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Правильне встановлення підсудності суду є необхідною умовою реалізації права на звернення до суду і гарантією безперешкодного доступу до правосуддя. При порушенні правил підсудності страждають інтереси не тільки окремих осіб, а і правосуддя в цілому. Значимість підсудності адміністративних справ полягає у тому, що від правильного визначення суду, в якому належить розглянути й вирішити конкретну адміністративну справу,  насамперед залежить реальний захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів зацікавленої особи. За таких обставин питання щодо дослідження підсудності адміністративних справ набувають особливої актуальності. Також значимість такого дослідження підкреслюється недостатністю фундаментальних досліджень щодо підсудності в адміністративному судочинстві, зокрема часто ці питання розглядаються лише фрагментарними моментами у монографіях, навчальних посібниках і статтях по суміжним категоріям. Дослідженню ж саме цього питання були присвячені праці таких науковців як Осадчий А. Ю., Кафарський В.В., Панченко О. Н., Куйбіда Р. О.

Тому об’єктом даного дослідження стали суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративного судочинства при вирішенні питань щодо підсудності адміністративних справ, а предметом виступає інститут підсудності адміністративних справ.

Мета даної  роботи полягає в дослідженні  інституту підсудності адміністративних справ, детальному розгляді видів підсудності та  теоретичному аналізі проблем, що виникають при визначенні підсудності адміністративних справ та наслідки порушення правил підсудності. Для досягнення цієї мети у роботі поставлені такі завдання:

  1. розкрити поняття підсудності адміністративних справ;
  2. проаналізувати його відмежування від суміжних категорій права, таких як «юрисдикція», «компетенція», «підвідомчість» і т.д.;
  3. розглянути види підсудності адміністративних справ та їх особливості;
  4. визначити поняття та види порушення правил підсудності адміністративних справ;
  5. дослідити наслідки порушення підсудності адміністративних справ.

Методологічною  основою дослідження стала система  загальнонаукових та спеціальних методів  дослідження: діалектичний метод; метод системно-структурного аналізу, що застосовувався для визначення структури дослідження; формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство, що регулює питання, пов’язані із підсудністю адміністративних справ. Зазначені та інші методи дослідження використовувалися у їх взаємозв’язку, що дало можливість досягти, як видається, належного рівня обґрунтованості та достовірності сформульованих в роботі положень.

    1.  Нормативною основою роботи стали такі нормативні акти як Конституція України від 28 червня 1996 р., Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року, Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, Про судоустрій та статус суддів від 7 липня 2010 року, Указ Президента «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 року, Постанова Пленуму ВАСУ №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року та ін.

Науковою основою  при написанні даної роботи стали  праці відомих вітчизняних вчених, таких як: В. Б. Авер'янов, М. Р.Аракелян, В.М. Бевзенко, В.І. Бутенко, Е.Ф. Демський, Кафарський В.В., С.В. Ківалов, І.Б. Коліушко, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, Р.О. Куйбіда, Р.С. Мельник, А.Ю.Осадчий,    О.М. Пасенюк, С. М. Пелевін, B.C. Стефанюк, О. І. Xapитонова, В.І. Шишкін   та ін.

Робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи інституту підсудності  адміністративних справ

1.1. Співвідношення понять «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підвідомчість», «підсудність» у адміністративному судочинстві

В юридичній  літературі та у законодавстві широко використовуються такі категорії як «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підсудність» та «підвідомчість».  З моменту започаткування адміністративного судочинства в Україні одним з основних питань стало визначення підсудності адміністративних справ та розмежування цього поняття із такими спорідненими поняттями як «юрисдикція», «компетенція», «повноваження» та «підвідомчість». Аналіз змісту вказаних понять має велике значення як для практичного використання в адміністративному судочинстві, так і для розвитку науки адміністративного процесуального права, оскільки дозволяє відобразити специфіку процесуальних відносин у сфері відправлення адміністративного судочинства. Встановлення співвідношення між поняттями "юрисдикція", "компетенція", "повноваження", "підвідомчість", "підсудність" зобов'язує звернутись до положень теорії права, науки адміністративного права та процесу, а також теоретичних напрацювань з цивільного процесу.

У цивільному процесі співвідношення зазначених понять влучно характеризував С. М. Пелевін. Він відмічав, що держава наділяє повноваженнями державні та громадські організації для виконання ними певних функцій. Коли, поряд із іншими функціями, державний або громадський орган виконує правоохоронну функцію, він наділяється юрисдикційними повноваженнями і стає юрисдикційним органом. Визначивши юрисдикцію органу, держава у особі законодавця встановлює підвідомчість суб'єктивних прав та інтересів, які підлягають захисту цими державними та громадськими органами1 .

Спершу визначимо поняття «юрисдикція». У Великому енциклопедичному юридичному словникові, підготовленому за редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, "юрисдикція" - (лат. jurisdictio - суд, судочинство) визначається як встановлена нормами права сукупність повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів права розглядати та вирішувати правові спори, справи про правопорушення, встановлювати факти, надавати правові оцінки, застосовувати санкції2. У науці адміністративного права та процесу до адміністративної юрисдикції відносять діяльність, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права3.

Серед усіх наукових думок щодо змісту поняття "юрисдикція" можна виділити спільне і особливе. Спільне стосується підходу до визначення змісту цього поняття - через здійснення правозастосовної діяльності, яка має певне спрямування. Відносно спрямування такої діяльності думки вчених стають різними - від отримання рішення, що має правові наслідки (широкий підхід) до відправлення правосуддя (можна назвати вузьким підходом), залежно від галузевої належності наукового пошуку. У зв’язку із цим доцільним уявляється виділяти загальну юрисдикцію як правозастосовну діяльність, пов'язану із прийняттям рішення, що має правові наслідки, і спеціальну (галузеву) юрисдикцію. При цьому в адміністративно-процесуальних відносинах слід виокремлювати судову юрисдикцію як повноваження адміністративних судів з відправлення правосуддя у адміністративних справах (справах адміністративної юрисдикції). Доцільність такого розуміння поняття «юрисдикція» у адміністративному судочинстві ґрунтується на наступних аргументах. Юрисдикційна діяльність завжди є правозастосовною, а застосування норм права і законодавства не може здійснюватись без повноважень. При цьому повноваження з відправлення правосуддя адміністративним судом принципово відрізняються від інших повноважень щодо здійснення управлінського процесу чи провадження у справах про адміністративні правопорушення. Принципова різниця обумовлюється змістом судової юрисдикції – відправлення правосуддя, яке характеризується наступними ознаками: а) здійснення тільки адміністративним судом; б) завдання полягає у вирішенні спору про право у публічно-правових відносинах; в) мета полягає у забезпеченні  реалізації конституційного права на судовий захист прав, свобод, законних інтересів; г) здійснюється виключно за встановленою законом процедурою; д) результатом є судове рішення, яке має загальнообов’язковий характер і підлягає виконанню на усій території України4. Отже, юрисдикцію адміністративного суду доцільно визначити як його діяльність з відправлення правосуддя у адміністративних справах (справах адміністративної юрисдикції).

У Великому енциклопедичному юридичному словникові, за редакцією  академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, визначено поняття «повноваження» як сукупність прав і обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових і інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку здійснення покладених на них функцій5. Зміст функції визначається як діяльність, процес вирішення завдання. Завдання - це те, що необхідно зробити6.

Завдання адміністративного судочинства визначено ч.1 ст.2 КАС України7 і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Здійснення такого захисту відбувається у процесуальній формі. Саме тому можна зазначити, що повноваження адміністративних судів при здійсненні ними завдання із захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин стосуються саме процесуальних прав та обов'язків.

Термін «повноваження» близький за значенням до терміну «компетенція». Компетенція – сукупність встановлених в офіційній - юридичній чи неюридичній - формі прав та обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Обсяг компетенції залежить від місця, яке посідає той чи інший орган або посадова особа в ієрархічній структурі відповідних органів: чим вищий рівень органу та його посадової особи, тим більший обсяг компетенції8.

Так, компетенція являє собою обсяг підвідомчих питань, які вирішуються у процесі діяльності, а також сукупність відповідних прав і обов'язків (повноважень)9. Саме тому компетенція визначає місце і роль певного державного органу у системі таких органів. Виходячи із зазначеного, можна вказати на те, що компетенція адміністративного суду складається з юрисдикції як діяльності щодо відправлення правосуддя у адміністративних справах та відповідної для здійснення такої діяльності сукупності повноважень, а саме - процесуальних прав та обов'язків. Компетенція адміністративних судів зазнає змін, залежно від судової інстанції - першої, апеляційної чи касаційної.

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесено законодавством до компетенції тих чи інших органів держави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дає змогу розмежовувати компетенції різних органів і встановлювати характер та межі розв'язання відповідних справ (спорів) залежно від того, відносить закон вирішення спорів до ведення виключно одних конкретних органів чи до компетенції кількох органів при допущенні або недопущенні вибору позивача, згоди сторін, підвідомчість є виключною, альтернативною, договірною, імперативною. За виключної підвідомчості розгляд певної категорії справ є виключною компетенцією суду. Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Договірна підвідомчість визначається взаємною згодою сторін. Підвідомчість є імперативною (умовною), якщо справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності10. Закріплений ч.1 ст. 17 КАС України у імперативній формі перелік адміністративних справ є вичерпним і доповненню не підлягає. Тобто таким чином законодавець виключає можливість розгляду та вирішення вказаних публічно-правових спорів іншими судами чи юрисдикційними органами. Відтак, можна зробити висновок, що підвідомчість адміністративним судам є виключною11. Отже, підвідомчість адміністративних судів слід визначити як коло питань, вирішення яких віднесено законодавством до їх компетенції. Підвідомчість адміністративних судів змінюється залежно від судової інстанції.

У Великому енциклопедичному юридичному словникові, підготовленому за редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, визначаються поняття «підсудність у кримінальному судочинстві», «підсудність у цивільному судочинстві». Так, підсудність у кримінальному судочинстві - розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм кримінальних справ. Підсудність у цивільному судочинстві - розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ12. Текстуально поняття підсудності у цивільному судочинстві практично збігається із вищезазначеним визначенням підсудності у кримінальному судочинстві. Змістовна різниця визначається категорією справ (компетенцією). Підсудність у адміністративному судочинстві можна визначити як розмежування компетенції між окремими ланками системи адміністративних судів і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції (адміністративних справ). Кодекс адміністративного судочинства України13 визначає предметну(ст.18), територіальну(ст.19) та інстанційну(ст.20) підсудність адміністративних справ.

Таким чином, юрисдикція адміністративного суду визначається як діяльність суду з відправлення правосуддя у адміністративних справах (справах адміністративної юрисдикції). Компетенція адміністративного суду складається з юрисдикції як діяльності щодо відправлення правосуддя у адміністративних справах та відповідної для здійснення такої діяльності сукупності повноважень, а саме - процесуальних прав та обов'язків. Підвідомчість адміністративних судів слід визначити як коло питань, вирішення яких віднесено законодавством до їх компетенції. Компетенція, підвідомчість адміністративних судів змінюється залежно від судової інстанції. А підсудність стосується розмежування компетенції між різними ланками системи адміністративних судів за предметною, інстанційною та територіальною ознаками.

 

1.2. Інститут підсудності в адміністративному судочинстві

Відповідно до положень Конституції України14 та Закону України «Про судоустрій України»15, адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції, яка утворена за принципами територіальності та спеціалізації. Відповідно до цих принципів існуюча національна система адміністративних судів доволі складна та ієрархічна. Справи адміністративної юрисдикції вирішуються у формі адміністративного судочинства місцевими загальними судами як адміністративними судами, окружними адміністративними судами, апеляційними адміністративними судами, Вищим адміністративним судом України, а також Верховним Судом України. При цьому вказані суди наділено законом різним обсягом компетенції по розгляду і вирішенню адміністративних справ. Тому при поданні адміністративного позову виникає складність із визначенням конкретного суду, який, за законом, зобов'язаний прийняти рішення по такій заяві.

Отже, для визначення компетентного адміністративного суду при розгляді конкретної справи по певній інстанції недостатньо лише встановити віднесення її до адміністративної юрисдикції. Необхідно встановити компетенцію конкретного суду щодо розгляду і вирішення публічно-правових спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції, тобто визначити підсудність адміністративного суду. У КАС України16 (Глава 1 «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ» Розділу II «Організація адміністративного судочинства») з метою правильного визначення 1) адміністративної судової інстанції та 2) конкретного адміністративного суду, до яких слід звертатись із адміністративним позовом, закріплено поняття підсудності адміністративних справ.

З точки зору філології, "підсудний" буквально означає: 1) той, що підлягає суду, має розглядатися в суді; 2) який звинувачується в чому-небудь і перебуває під судом17.

Відтак, якщо норми  про підвідомчість встановлюють коло справ, віднесених до розгляду адміністративних судів як окремої системи юрисдикційних органів, то інститут підсудності дозволяє розмежувати справи, віднесені до компетенції адміністративних судів, у межах системи цих судів між окремими її ланками чи елементами18. Якщо при визначенні підвідомчості встановлюється, суд чи не суд має вирішувати правовий спір, то при визначенні підсудності питання про те, що справу вирішує суд, уже вирішено позитивно. Відтепер необхідно визначити, який саме суд має розглядати справу.

Однак, запропоновані поняття підсудності не єдині. Так, у юридичній літературі, наприклад, В. С. Стефанюком поняття підсудності також пов'язується із колом адміністративних справ, на вирішення яких має повноваження відповідний адміністративний суд19. З цього випливає, що підсудність адміністративних справ можна розглядати у двох аспектах:

1. як правовий інститут, який регулює віднесення адміністративної справи до компетенції, по-перше, окремої ланки системи адміністративних судів, по-друге, конкретного адміністративного суду цієї системи;

2. як сукупність  адміністративних справ, які завдяки своїм властивостям (зміст справи, суб'єкти справи, предмет спору) належать до компетенції як системи адміністративних судів в цілому, так і окремого суду цієї системи, зокрема.

Розподіл публічно-правових спорів у межах системи адміністративних судів здійснюється з урахуванням низки фактичних обставин, які мають місце у кожному конкретному виникненні конфлікту між двома суб'єктами. Обставинами, які впливають на такий розподіл публічно-правових спорів (обставини, які обумовлюють підсудність конкретної адміністративної справи адміністративному суду), є:

  1. юридична природа і характер публічно-правового спору, його предметна спрямованість;
  2. суб'єктивний склад сторін спірних правовідносин;
  3. місцезнаходження позивача та відповідача;
  4. компетентність органу владних повноважень за його ієрархічною структурою побудови, приналежністю до державних чи громадських органів;
  5. рівень і повноваження адміністративних судів;
  6. особливості проваджень окремих видів публічно-правових спорів тощо20.

Закріплення у  КАС України компетенції кожного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ є недоцільним21. Підсудність конкретного суду визначається за допомогою правових норм, що дозволяють розмежувати компетенцію стосовно розгляду адміністративних справ між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки. Правила підсудності у своїй сукупності становлять алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Тому, узагальнюючи все вищевикладене, під підсудністю адміністративних справ розуміється правовий інститут, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. За допомогою інституту підсудності встановлюється, до компетенції якого саме суду віднесено розгляд конкретної адміністративної справи.

Підсудність адміністративної справи визначається за допомогою трьох критеріїв, які позначаються як різновиди підсудності адміністративних справ: предметної (родової), територіальної (просторової), інстанційної (функціональної). Дотримання правил підсудності особою, яка подає до адміністративного суду позовну заяву, гарантує їй швидке порушення адміністративної справи, її вирішення та задоволення взаємних претензій сторін, виходячи із фактичних обставин справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Види підсудності адміністративних справ

2.1. Предметна  підсудність адміністративних справ

Правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме справу по першій інстанції. Предметна підсудність залежить від предмету спору або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Більшість справ вирішується саме по першій інстанції судами найнижчої ланки — місцевими судами , що зумовлено намаганнями створення для осіб, які потребують судового захисту своїх прав та інтересів, найкращих умов для участі у судочинстві, залучення всіх зацікавлених у справі осіб.

Виходячи із положень ч.-ч. 1-3 ст. 18 КАС України22, можна судити про існування в Україні дворівневої системи місцевих адміністративних судів, яка представлена: 1) місцевими загальними судами, які за своїми функціями віднесені до адміністративних судів та 2) окружними (місцевими) адміністративними судами. Дворівнева система місцевих адміністративних судів (до складу якої входять одночасно і місцеві загальні суди, і місцеві окружні адміністративні суди) дає можливість одночасно забезпечити доступність правосуддя для людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо від органів виконавчої влади23.

До компетенції місцевих загальних судів як адміністративних судів віднесено розгляд за першою інстанцією адміністративних справ, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування; з приводу рішень, дій чи бездіяльності будь-якого із суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 18 КАС України). З урахуванням цього слід зазначити, що окремі суди, всупереч ст. 17 КАС України, дотримуються позиції, що постанови суб'єкта владних повноважень у справі про адміністративні правопорушення не належить оскаржувати в порядку адміністративного судочинства. Таке розуміння даного припису є невірним, а практика цих судів вважається такою, що суперечить нормам законодавства, оскільки іншого механізму оскарження постанов про притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення органом та посадовими особами чинне законодавство не передбачає24. На практиці також виникають труднощі у визначенні питання чи є сторона в справі органом місцевого самоврядування чи органом державної влади? Для правильного визначення цього питання необхідно звернутись до   ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»25, де зазначено, що система місцевого самоврядування включає; територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є й головою її виконавчого комітету. Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону виконавчими органами рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Аналіз цих норм свідчить про те, що адміністративні справи, в яких сторонами є відділи й управління виконавчих органів рад, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Незважаючи на досконале правове врегулювання визначення предметної підсудності таких справ, місцеві загальні суди як адміністративні суди допускають помилки та безпідставно, в порядку пункту 6 ч. 3 ст.108 КАС України, повертають позовні заяви, або в порядку ст. 22 КАС передають такі справи до окружних адміністративних судів, обґрунтовуючи свої висновки непідсудністю їм цих справ.

Крім того, місцеві  суди розглядають частину адміністративних справ, пов'язаних із виборами та референдумом (ч. 5 ст. 172, ч. 2 ст. 173, ч. 3 ст. 174,  ч. 3 ст. 175, ч.8 ст.176 КАС України).

До компетенції  окружних адміністративних судів віднесено  адміністративні справи,  у  яких  однією зі сторін є орган державної влади,  інший державний  орган,  орган  влади  Автономної  Республіки  Крим,  їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам(ч. 2 ст. 18 КАС України). Окружні адміністративні суди також розглядають адміністративні справи, пов'язані з виборами та референдумом, що визначені у ч. 4 ст. 172, ч. 3 ст. 175, ч.9 ст. 176 КАС України, а також справи за зверненнями органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про обмеження права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 182 КАС України).

Разом із загальними правилами предметної підсудності щодо місцевих адміністративних судів КАС України встановив і можливість вибору адміністративного суду за вибором позивача (ч. З, ч. 5 ст. 18 КАС України), так звану альтернативну предметну підсудність. Компетентним буде місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд або окружний адміністративний суд), до якого звернеться позивач у справах щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, а також у інших справах, предметну підсудність яких не визначено КАС України. При цьому вважається, що місцевий загальний суд є більш доступним у просторовому плані, а розгляд справ окружним адміністративним судом забезпечує додаткові гарантії від стороннього впливу на суд26.

Апеляційні  адміністративні суди як суди першої інстанції вирішують такі справи:

  1. ч.2 ст. 1831 КАС України - справи  про примусове відчуження земельної ділянки,  інших об'єктів нерухомого майна,  що на ній розміщені, з мотивів   суспільної  необхідності;
  2. ч. 3 ст. 172 КАС України щодо оскарження рішення, дії або бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії;
  3. ч. 7 ст. 176 КАС України справи про оскарження дій кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб. 

До компетенції  Вищого адміністративного суду України  як суду першої і останньої інстанції, виходячи з величезної суспільної значимості та необхідності як можна швидшого та остаточного вирішення, віднесено справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або Всеукраїнського референдуму (ч. 4 ст. 18, ч. 11 ст. 176 КАС України).

Поняття та види підсудності адміністративних справ