Поняття та види територіального (державного) устрою держави

Тема № 8: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО 

(ДЕРЖАВНОГО) УСТРОЮ ДЕРЖАВИ

ПЛАН

ВСТУП ..........................................................................3-5

1. Форма держави .......................................................5-7

2. Форми та поняття державного устрою ...........7-8

2.1. Проста унітарна держава.................................... 8

2.2. Конфедерація......................................................... 12

2.3. Федерація................................................................16

2.4. Імперія......................................................................25

3. Державний устрій України .................................26

Висновок ........................................................................27

Література......................................................................29

ВСТУП

Складність  таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні  вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.

Вивчаючи право і державу  в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду  якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси.

Таким чином, теорія права і держави  — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави  взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні  і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.

Марксистко-ленінська теорія вважає основною причиною виникнення держави  розкол суспільства на протилежні класи  з непримиренними протиріччями. З  цієї причини офіційна радянська  історіографія довгий час не визнавала  державність скіфів. Тим часом наявність держави язичеських слов'ян ніяк не оспорювалось.

Другий помилковий наслідок з даної  посилки полягав в тому, що всі  держави древнього світу повинні  були бути неодмінно рабовласницькими. Тому кастова чи інша стратифікація необґрунтовано ототожнювалися з рабовласництвом.

На цих позиціях стоїть і сучасна  теорія держави.

Незважаючи на те, що представники різних класів, страт, каст виявлялися далеко не в рівному становищі, держава  все-таки завжди виникала в зв'язку з необхідністю задоволення загальних інтересів населення: захисту від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов і т.п.

Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив  будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога, виходить, вона повинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, що опікує підданих, як батько своїх дітей. Договірна теорія Руссо надає владі тільки ті повноваження, якими її наділяють громадяни, "що домовилися". Теорія, що затверджує владу держави через згоду підданих на підпорядкування, і теорія правової держави, що вимагає обмеження влади законом, вимогами справедливості, правами людини, відбивають хоча і правильні, але сугубо ідеологічні і психологічні основи виникнення і функціонування держави.

Держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють її територію, незалежно від їхньої приналежності якому-небудь роду чи племені. Це означає, що держава має свою територію, визначає її границі і захищає від нападу ззовні. Постійне населення даної території, як правило, має стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства або громадянства і користається його захистом усередині країни і за її межами. Державна влада поширюється і на іноземних осіб, що знаходяться в країні і які не мають громадянства. Однак вони мають особливе правове положення.

Актуальність роботи: у зв’язку  з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає  нагальна потреба для засвоєння  знань в цьому напрямку. Такі поняття  все частіше звучать в повсякденному  житті.

Мета роботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія держави і права” з питання “Поняття та форми державного устрою”.

 Завдання роботи: проаналізувати  поняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного  правління,  державного устрою  та політичного режиму.

Предмет дослідження: поняття та форми  територіального (державного) устрою держави.

Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з  періодичних видань.

1. Форма держави.

Терміном “держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, що характеризуються наступними рисами:  а) відношенням влади і підпорядкування;  б) монопольним використанням насильства тими, хто володіє владою;  в) наявністю  юридичного порядку;  г) відносною сталістю;  д) інституціональним виміром. Таким чином, держава - це не утворення, що знаходиться над суспільством і незалежна від нього, а визначений тип юридично регульованого соціальної поведінки, що існує в конкретних  просторово-тимчасових умовах. Держава - це не фізичне явище, що може виявлено за допомогою органів почуттів, а соціальний факт, що припускає юридично нормовану ієрархічну взаємодію його членів. Коли ми говоримо про державу, то маємо на увазі визначені відносини між людьми, юридично регульовані тими, хто уповноважений для цього.

Держава - це колективний феномен, що існує в конкретному просторово-тимчасовому  контексті. Просторово - часовий характер держави обумовлюється тим фактом, що юридичний порядок діє на конкретній території в конкретний час. Юридичний порядок визначеної держави діє не вічно і не у всіх державах. Його застосовність звужена до даної території протягом даного періоду.

Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ході історичного  процесу розвиваються у форму  держави.

Форма держави - це її устрій, що виражається  в характері політичних взаємин  між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі  управління ними (політичний режим), у  способах організації вищих органів  державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою).[7, С. 48]

Кожна держава має свою форму  і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання  про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства.[10, С. 74]

Форма держави характеризується трьома основними елементами:

• формою державного правління,
• формою державного устрою
• формою політичного режиму.

Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління.

Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.

Політичний (державний) режим  — це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні.

Форма держави — це спосіб або  порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.

2. Форми та  поняття державного устрою.

Внутрішній розподіл держави, правове  становище її частин, їх взаємовідносини  один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій - історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.

Розглядаючи форми територіального  устрою, теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.[7, С. 57]

Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.).

Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.

2.1. Проста  унітарна держава.

Поняття «унітарна  держава» походить від латинського  слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[20, С. 89], про це мова піде далі у роботі.

Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується  по неоднакових принципах і включає  різне число ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця.

Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін у територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами центральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У Росії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації (наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації економіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначеними політичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднань набагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вони висувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічної політики.[17, С. 229]

Друга тенденція  зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед США), де вже давно  створювалися спеціальні округи (з  питань утворення, водопостачання, санітарії  й ін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що є професіоналами в даній області.

Особливе положення  займають столиці держав чи столичні округи (столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається в столиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевими представницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означають великий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити роль населення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояння різних соціальних і політичних групувань. Центром таких подій, що надають вирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці.

Унітарна держава  – найбільш централізована форма  державного устрою. Однак є визначені  градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань.

Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіального розподілу  є органи, що тільки обираються, і  немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії, Японії).

Найбільш централізованим  є така унітарна держава, де існує  вертикальна система призначених  органів управління від верху  до низу. В даний час така система  створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування.[16, С. 76]

Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому.

Проста унітарна держава  — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Беларусь, Польща, Болгарія.[9, С. 112] Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.[9, С. 112]

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Унітарний державний устрій припускає  існування злитої держави, що підрозділяється  лише на адміністративно-територіальні  одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.). [9, С. 118]

У залежності від ступеня централізації  унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих  державах на чолі місцевих органів  державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.

Складний державний устрій припускає  існування держави, що включає в себе інші державні утворення.

Розглядаючи окремі територіальні  устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такі класи  складних держав, як протекторат і унія.

Під протекторатом розуміється  міжнародний договір, згідно якого  одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій  державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати  збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу.

Протекторат відносять до числа  різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання  міжнародного договору про заступництво нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і  про її територіальну організацію.

2.2. Конфедерація.

Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняються  конфедерації, федерації, об'єднання  монархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.

Конфедерація - постійний  союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захист загальних  інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку "третьої" держави і  т.п.

Вступивши в конфедеративний  союз, держава цілком зберігає свій суверенітет і продовжує виступати  самостійним суб'єктом у всіх зовнішніх і внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативної влади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи.[10, С. 89]

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[10, С. 158]

Прикладами конфедерацій також можуть служити Німецький  союз з 1815 по 1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. і ін.[17, С. 34]

Конфедерація  виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішення яких-небудь суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, культурі чи мистецтві, економіці й ін.). Як правило, конфедерація не має власних органів управління; найчастіше створюються консультативні, спостережливі чи контрольні органи.

Як форми союзу  держав, що зберігають суверенітет  у повному обсязі, у даний час  не існує ніде. Hа різних етапах історії  утворювалися конфедерації, але після нетривалого існування вони розпадалися, або знаходили федеративну форму державного устрою. По суті, сполучаючи в собі риси як міжнародно-правової так і державної організації, вона під впливом тих чи інших причин втрачає, необхідне для її збереження. Вирішальне значення при цьому мають етнічні й економічні фактори. Характерно, що до федеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональним складом (США, Німеччина), а конфедерації з багатонаціональним складом (Австро-Угорщина, Норвегія і Швеція, Сене Гамбія і ряд інших) розпалися. Велике значення й економічних факторів. Фактично тільки вони можуть збити хвилю відцентрових тенденцій і інтегрувати конфедерацію в єдине ціле. Найбільш відомі дві конфедерації - північноамериканська і швейцарська. В даний час Європа прагне до конфедерації (але тільки в економічному питанні).[7, С. 203]

Досвід історії  північноамериканської, швейцарської й ін. конфедерацій дозволили виділити наступні ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:

1. Договірна форма утворення конфедерації. Більша частина конфедерацій була утворена на основі відповідних договорів.

2. Воля виходу з  конфедерації (сецесії). На відміну  від федерації, де спроба сецесії  розглядалася як заколот, вихід  же зі складу конфедерації означає розірвання договірного зв'язку із союзом.

3. Конфедерація не  має суверенітету, суверенітет належить  державам, що входять у неї.  Тобто ніякі вирішення союзної  влади не мають сили на території  держави, що входить до складу  конфедерації, без їхньої згоди.

4. Предмети ведення конфедерації  обмежені переліком невеликого й у цілому незначного кола питань - це питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб'єктами конфедерацій.

5. У конфедерації утворюються  не всі державні органи, а тільки ті, котрі необхідні для здійснення завдань, виділеним по договірних актах.

6. У представницьких органах  конфедерації делегати представляють  не територіальні частини чи  населення однієї держави, а  суверенітет держави. 

7. Постійно діючі державні  органи конфедерації не мають владних повноважень. Акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії й адресовані до органів влади суб'єктів конфедерації.

8. Суб'єктам конфедерації належить  право нуліфікації, тобто відмовлення  у визнанні, або відмовлення в застосуванні актів союзної влади.

9. Бюджет конфедерації формується  за рахунок добровільних внесків  суб'єктів конфедерації. Правом безпосереднього  оподатковування конфедерація не  володіє. 

10. Суб'єкти конфедерації  мають право встановлювати митні  й інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.

11. Як правило, у конфедераціях  відсутня єдина система грошового  обігу.

12. Військові формування комплектуються  суб'єктами конфедерації, причому  нерідко зберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органам конфедерації і її суб'єктів.

13. У конфедерації немає  союзного громадянства.

2.3. Федерація.

Федерація - союзна держава, що поєднує  кілька держав або державних утворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який має свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На відміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом, федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією, системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація - саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітету вхідних у неї державних одиниць.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН.[21, С. 155] До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

Федерація є розповсюдженою формою державного устрою. Нині у світі  нараховується близько 30 федеративних держав, більшість з них великі по території і чисельності населення  співтовариства. У їхнім числі  і могутні в політичних і економічних  відносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралія), і держави з високим (Швейцарія, Австрія, Бельгія) і середнім рівнем індустріального розвитку (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Індія, Пакистан), і країни, що розвиваються, (Малайзія, Нігерія, Об'єднані Арабські емірати, Коморські острови).

Федерація, як говорилося уже вище, - це така форма державного устрою, при  якій кілька державних утворень поєднуються  і створюють нову союзну державу. Складові федерацію державні утворення (штати, республіки, землі, провінції, кантони й ін.) є її суб'єктами, що володіють визначеною политико-правовою самостійністю.

До складу сучасних федерацій входить  різне число суб'єктів: США - 50, Австралійського  Союзу - 6, Канади - 10, Австрії - 9, Бельгії - 3, ФРН - 16, Швейцарії - 23, Аргентини - 22, Бразилії - 26, Венесуели - 20, Мексики - 31, Індії - 25, Пакистану - 4, ОАЕ - 7, Малайзії - 13, Нігерії - 21, Коморських островів - 3. Найбільша кількість суб'єктів входить до складу Російської Федерації - 89.[11;107]

Федерації створюються по різних ознаках. Найбільш розповсюдженими є федерації, побудовані по територіальній ознаці (США, ФРН, Австрія, Мексика, Австралія, Аргентина, Бразилія, Венесуела й ін.). У минулому існували федерації, засновані по національно - територіальній ознаці (СРСР, Югославія, Чехословаччина). Однак ці федерації розпалися, не витримавши іспит часом. Життя показало, що в таких федераціях зберігається погроза націонал-сепаратизму. При визначених обставинах дезінтеграційні, сепаратистські тенденції можуть узяти верх і привести до розпаду єдиної федеративної держави. Саме це і відбулося з зазначеними федераціями, коли республіки, що входять у їхній склад, під прапором самовизначення націй відокремилися і створили суверенні держави.