Поняття та види юридичних осіб
Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
Кафедра цивільного права та процесу
Курсова робота
з навчальної дисципліни
«Цивільне право України»
на тему № 2:
«Поняття та види юридичних осіб»
Виконав: студент 3-К-А курсу
групи № 4
Кондратюк
Дарина Павлівна
Залікова книжка № 10-012-КА
Київ – 2012
Зміст
Вступ
Актуальність теми дослідження.
В умовах ринкової економіки важливим є питання, наскільки ефективно держава братиме участь в цивільних відносинах, здійснюватиме своє право власності. Державна власність та державний сектор економіки будуть і в майбутньому відігравати значну роль у забезпеченні загальносуспільних потреб. Однією з правових форм участі держави в цивільних відносинах є створення нею юридичних осіб. У тих галузях, в яких держава покликана виконувати загальносуспільні, найважливіші соціальні функції, діють засновані нею юридичні особи публічного права. У сферах, де держава повинна бути активним учасником ринкових відносин, функціонують юридичні особи приватного права, засновані державою. Тому необхідно з’ясувати правовий статус створених державою юридичних осіб і на основі цього змоделювати такі організаційно-правові форми цих юридичних осіб, які б відповідали сучасним соціально-економічним і правовим умовам.
Правовий статус юридичних осіб недостатньо врегульований в законодавстві України. Нечисленні норми Цивільного кодексу України 1 лише в загальних рисах констатують право держави на створення юридичних осіб, право цих юридичних осіб здійснювати діяльність, торкаються питання розмежування відповідальності між державою та юридичною особою. Інші ж норми Цивільного кодексу України є бланкетними і відсилають до окремих нормативних актів, зокрема щодо правового статусу юридичних осіб публічного права.
Норми Господарського кодексу України 2 також регулюють статус юридичних осіб, проте часто суперечать положенням Цивільного кодексу України, що не сприяє єдності правового регулювання відносин за участю юридичних осіб. Більше того, як показує практика, реальний зміст діяльності юридичних осіб часто не відповідає законодавчо встановленим організаційно-правовим формам, в яких створювалися такі особи, що спонукає до пошуку нових ефективних форм їх функціонування.
Правовий статус юридичних осіб був предметом дослідження вчених-правознавців у радянський період. Що стосується дослідження правового статусу окремих видів цих осіб у період української державності, то існує робота І. М. Бондаренко «Правова регламентація господарської діяльності казенних підприємств» (2001 р). В українській правовій науці відсутні спеціальні роботи з комплексного дослідження правового статусу юридичних осіб, зокрема після прийняття Цивільного та Господарського кодексів України. Це зумовлює необхідність і актуальність дослідження правового статусу юридичних осіб в сучасних умовах.
Науково-теоретичною базою нашого дослідження є роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник, В.П. Грібанова, І.П. Грєшникова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Єршової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, В.М. Кравчука, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, В.В. Луця, О. Огоновського, Д.В. Петрова, А. Пушкіна, А.П. Сергєєва, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та ін.
Нормативною основою дослідження є чинне законодавство України, установчі документи конкретних юридичних осіб, окремі нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Мета і завдання дослідження.
Метою роботи є вдосконалення правового статусу юридичних осіб та розробка конкретних пропозицій до законодавства, яке регулює правовий статус цих юридичних осіб.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
– визначити та дослідити елементи правового статусу юридичних осіб, заснованих державою;
– з’ясувати обсяг правоздатності створених державою юридичних осіб;
– проаналізувати особливості створення і припинення юридичних осіб, заснованих державою;
– виокремити основні критерії, згідно з якими запропонувати класифікацію юридичних осіб, заснованих державою;
– з’ясувати правовий режим майна юридичних осіб публічного права та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення відповідного законодавства;
– з’ясувати характер майнової відповідальності, яку повинні нести юридичні особи, засновані державою, за своїми зобов’язаннями та випадки субсидіарної відповідальності держави.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із приводу створення і правового статусу юридичних осіб.
Предметом дослідження є правовий статус юридичних осіб, заснованих державою.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять дві групи методів: загальнонаукові (історичний, системний, аналізу та синтезу) та спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий). За допомогою формально-логічного та історичного методів досліджувалися процеси становлення і розвитку вчення про юридичну особу, поняття окремих видів юридичних осіб. Шляхом аналізу і синтезу досліджували сучасний стан законодавства та розроблялися пропозиції вдосконалення нормативно-правової бази.
В даній роботі будуть розглянуті наступні питання: історичний аспект вивчення правового статусу юридичної особи та теорії сутності юридичної особи; поняття та ознаки юридичної особи; правоздатність юридичної особи; порядок виникнення, реорганізації і припинення юридичних осіб; види юридичних осіб. Всі перелічені питання висвітлюватимуться через призму чинного законодавства України.
1. Історичний аспект вивчення
правового статусу юридичної особи.
Теорії сутності юридичної особи
Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілістиці з’ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб, насамперед підприємств.
Основу цього становили потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник – держава, що на свій розсуд створювала і припиняла діяльність переважної більшості підприємств.
В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні власники. А тому виникає необхідність зміни підходів до трактування сутності юридичної особи.
Почати розгляд цього питання доцільно зі згадування про погляди на сутність юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавства і навіть новий ЦК саме їм завдячують низкою своїх положень.
Наука цивільного права приділяла багато уваги вченню про юридичних осіб як суб’єктів цивільного права, що обумовлювалось потребами розвитку виробничих та деяких інших суспільних відносин. Були розроблені різні теорії щодо суті юридичної особи, які зводилися в основному до трьох основних напрямів: а) теорія фікції; б) теорія заперечення юридичної особи; в) теорія реальності юридичної особи 3.
Теорія реальності визнає юридичну особу повноцінним суб’єктом цивільних правовідносин. Її послідовники акцентували увагу на тому, що фізичні особи залежно від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об’єднуються вони між собою у разі виникнення спільних інтересів. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об’єднанням громадян виступати суб’єктами цивільних правовідносин. Нині ця теорія є домінуючою та має кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об’єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Теорія фікції базується на тому, що суб’єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб’єктність організацій є імітацією правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно, передусім, для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичної. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об’єднань.
Теорія заперечення юридичної особи. Прибічники цієї теорії намагалися визначити, – хто ж отримує кінцеву вигоду від правовідносин у суспільстві – юридичні чи фізичні особи. У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин отримують виключно фізичні особи. На цих підставах прибічники цієї теорії відмовлялися визнавати юридичну особу суб’єктом цивільного права 4.
Отже, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об’єднання між собою.
З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає за ініціативою держави. У цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими (теорії колективу, держави, директора та ін.) 5. Проте ці теорії будувалися на визнанні панівного становища державної власності і, відповідно, пристосування юридичної особи до цієї форми власності.
З цього приводу в літературі зазначається, що на етапі розвитку ринкових відносин, який набуває в Україні дедалі більшого розмаху, правове становище юридичних осіб, їх класифікація, визначення можливостей та правових засад їх діяльності не може ґрунтуватися на застарілих теоріях і побудованого відповідно до них законодавства. Неможливе також епігонське перенесення положень про юридичних осіб із зарубіжного законодавства, тим більше, що воно неоднорідне, і ці питання по-різному вирішуються в країнах континентального і загального права 6.
Таке твердження, поряд з існуванням багатьох наукових теорій юридичної особи, є ще одним доказом величезної складності цього явища. На різних етапах суспільного розвитку на перший план ставились то одні, то інші ознаки юридичної особи залежно від умов економічного розвитку суспільства. При цьому слід звернути увагу на висновок зроблений Саллейлем: «...після багатьох спроб вирішити питання про юридичну особу нічого не може бути легшим за нову спробу його вирішення, однак разом з тим, нічого не може бути більш безплідним...» 7.
Наукові розробки радянських цивілістів щодо визначення суті юридичної особи можуть знадобитись у формуванні правових засад економічного розвитку України, особливо при визначенні правового статусу юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України).
Еволюція цивільного права має відбуватися не тільки за рахунок розширення сфери регулювання суспільних відносин, вироблення нових принципів, понять, а й шляхом збереження всього, що зарекомендувало себе корисним і доцільним. «Корисно зберегти все, що не потребує знищення. Закони повинні покращувати звичаї, якщо вони не перетворились в пороки» 8.
Законодавство зарубіжних країн визнає юридичну особу самостійним суб’єктом цивільного і торгового права, але єдиного визначення поняття юридичної особи не дає. У ЦК Російської Федерації визначення поняття юридичної особи залишилось майже таким, яким воно було в ЦК РРФСР 1964 р.
У радянській цивілістиці щодо сутності юридичної особи найбільш популярними були такі теорії.
1) Теорія держави (теорія власника), автором якої був C.I. Аскназій. Згідно з нею державна юридична особа – це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній ділянці єдиної господарської системи, де вона використовує певне майно за допомогою певного колективу працівників.
2) Згідно з теорією
колективу, яку запропонував А.
3) Теорія директора,
запропонована Ю.К. Толстим,
4) Теорія соціальної реальності сформульована в загальних рисах Д.М. Генкіним. На його думку, необхідність існування державних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошову форму, а тому потребують, щоб державні організації діяли як самостійні, відокремлені у майновому сенсі, утворення – суб’єкти цивільно-правових зв’язків. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, існування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.
У цих та інших теоріях державної юридичної особи, запропонованих у радянському цивільному праві, можна вказати на сильні та слабкі сторони 9. Водночас майже всі вони так чи інакше вплинули на зміст норм цивільного законодавства, більшість з яких донині є чинними в Україні. Наприклад, «теорія держави» значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування. «Теорія директора» вплинула на визначення статусу органів юридичної особи та їх значення для здійснення правосуб’єктності останньої. «Теорія колективу» помітна у нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.
Однак спільним (і головним) недоліком наведених теорій було те, що вони розроблялися в умовах одержавлення економіки, коли домінуюча роль у цивільних відносинах належала державним організаціям. Тож не дивно, що у своїй більшості ці теорії присвячені визначенню сутності лише державної юридичної особи та прояву в останньої цивільної правосуб’єктності держави.
Щоправда, на загальному тлі виділялася позиція О.А. Красавчикова, який використав більш універсальний підхід, що дозволяло вести мову не тільки про державні, а й про інші види юридичних осіб. На його думку, юридична особа є правовою формою вираження певних суспільних відносин людей, об’єднаних єдиною метою. Звідси випливав висновок, що юридичною особою є організація, причому така, яка виступає не як сума індивідів, що її складають, а як певне соціальне утворення – система істотних соціальних взаємозв’язків, об’єднаних для досягнення поставлених цілей у єдине структурно і функціонально диференційоване соціальне ціле, яке має ознаки юридичної особи 10.
Втім наведена позиція не отримала широкої підтримки у радянській науці цивільного права.
У сучасних умовах зводити проблему з’ясування сутності юридичної особи лише до встановлення юридичної природи державних юридичних осіб було б помилкою, оскільки останні становлять лише незначну частину загальної сукупності соціальних утворень, що визнаються законом юридичними особами.
У зв’язку з цим логічно звернутися до тлумачення сутності юридичної особи в інших правових системах.
Сучасне поняття юридичної особи у цивільному і торговому праві розвинених країн характеризується як одне з найменш розроблених. Цивільні кодекси або взагалі не дають визначення юридичної особи, або обмежуються найзагальнішими і дуже короткими формулюваннями. Тому у характеристиці поняття «юридична особа» важливе значення має саме з’ясування сутності останньої.
При обґрунтуванні правосуб’
Найчіткіше визначилися два концептуальних підходи: теорія фікції та теорія соціальної реальності.
Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За вченням її прихильників, корпорація як така не має власної волі. Тому спочатку вважалося, що вона не здатна вчиняти злочини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену в законі й акті про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.
У подальшому зазначена теорія була деталізована. Виникли різні її модифікації. Наприклад, з’явилися теорії цільового майна, інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позитивістські і нормативістські теорії юридичної особи. Вони, власне, є варіантами теорії фікції.
Згідно з теорією
цільового майна права
Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються. Майно юридичних осіб служить інтересам певних осіб. Правосуб’єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юридико-технічною вимогою.
Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке. що належить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті ця теорія трактувала юридичну особу як персоніфіковане правове відношення.
Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, саме поняття «юридична особа» ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об’єднання.
У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської теорії, юридична особа характеризувалася як створений об’єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов’язків, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфікацією правових норм, предметом правосвідомості.
На відміну від теорії фікції та її модерних варіантів, реалістичні теорії визнають юридичних осіб соціальною реальністю.
Їх прихильники виходять
з факту реального існування
групових інтересів окремих
Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопорядком тілесно-духовний організм, що має власну душу, волю і діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біологічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне утворення, що має волю і діє з метою забезпечення спільних інтересів своїх членів.
Певний інтерес становить також теорія відокремлення власності від управління, хоча вона і мала обмежену мету – з’ясування сутності лише акціонерного товариства. Ця теорія набула поширення практично в усіх розвинених країнах.
На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують подвійні функції. Вони управляють власністю і одночасно є організаторами економічного життя країни. Завдяки наявності великої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль над своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управління нею. Управління власністю зосередилося в руках керуючих корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної економічної влади над власністю. Власність на засоби виробництва у її речовому вираженні, що використовується корпораціями, більше не знаходиться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками паперів – акцій. Корпорації стали квазіпублічними організаціями, що здійснюють народний розподіл виробленого ними продукту на підставі затраченої праці при збереженні інституту приватної власності.
Отже, можна зазначити, що найбільш придатною для пояснення сутності юридичної особи видається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на підґрунті і для реалізації норм природного права). Такий підхід адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об’єднуватися в організації і таким чином захищати та реалізовувати свої права у різних сферах діяльності, насамперед у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об’єднань лише з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, які не посягають на громадські інтереси, що трактуються як спільні інтереси індивідів.
2. Поняття, суть та ознаки юридичної особи
Природним суб’єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.
Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов’язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб’єктом цивільного права – юридичною особою.
Інститут юридичної особи – це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення 12.
Інститут юридичної особи з’явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів.
Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб’єктом цивільного права.
Суб’єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи – об’єднання громадян. Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому частину своїх прав і обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере на себе ці права і обов’язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується заінтересованість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере у створенні юридичних осіб публічного права. Вони створюються з метою ефективнішого і раціональнішого використання державного та громадського майна. Зрозуміло, що держава, територіальні чи регіональні громади не можуть управляти всіма належними їм цінностями. Закріплюючи майно за окремими підприємствами, установами та організаціями, держава, територіальні громади, як власники, дозволяють їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надають їм статус суб’єктів цивільного права 13.
Згідно зі ст. 80 ЦК України, юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді 14.
Отже, ЦК України не дає визначення поняття «юридична особа». Натомість, ст. 80 ЦК України, яка має назву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді 15.
Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:
1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;
2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;
3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов’язки від свого імені;
4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.
Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи:
- організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб’єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу;
- майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні підприємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі;
- можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов’язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов’язань тощо;
- здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака). Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільним процесуальним правом 16.
Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов’язані між собою.
Отже, юридична особа – це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.
Цивільна правосуб’єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юридична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридична особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) – займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін.
Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю і здійснюється її органами.
Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи:
- одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні (правління, рада, колегія);
- ті, що обираються, та ті, що призначаються;
- керівні та структурні, залежно від повноважень 17.
Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи – таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов’язаннями.
Для аналізу поняття «юридична особа» повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об’єднань, філій і представництв, які не є суб’єктами цивільного права 18.
Зупинімося на наведених ознаках детальніше.
1) Наявність певним
чином організаційно і
Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога організаційної єдності 19.
Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.
Організаційна єдність
закріпляється у статуті
