Поняття та зміст прямих іноземних інвестицій
ЗМІСТ
Вступ
За останні 50—60 років транснаціональні корпорації зайняли домінуючі позиції у світовій економіці. Вони різко посилили взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік, інтенсифікували поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації. Кількість таких компаній стрімко зростає, підвищується їх питома вага у світовій торгівлі. Транснаціональні корпорації стали головним суб'єктом руху міжнародних інвестицій, технології та функціонування міжнародного виробництва.
Міжнародне виробництво — це виробництво, яке організують або контролюють транснаціональні корпорації. Іншими словами, міжнародне виробництво охоплює ту частину виробництва товарів та послуг країн, що контролюється та управляється фірмами, які мають штаб-квартири в інших країнах. Цей контроль та управління фірми здійснюють або через їх власність на акціонерний капітал підприємств, де відбувається це виробництво, або внаслідок контрактних (неакціонерних) механізмів.
Швидкі технологічні зміни, інтенсифікація конкуренції та зростання світової економічної лібералізації стали важливими факторами безпрецедентного зростання міжнародного виробництва. Воно охоплює практично всі країни, галузі та види економічної діяльності. Зниження витрат на транспортування та зв'язок дає змогу транснаціональним корпораціям інтегрувати виробництво та інші корпоративні функції в глобальному масштабі. Міжнародне виробництво ТНК формує єдність, цілісність сучасної світової економічної системи.
Поява та розвиток транснаціональних корпорацій безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції (ПІІ), стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва ТНК.
Таким чином, здійснення прямих іноземних інвестицій є однією з головних ознак транснаціональної корпорації.
Розділ 1. Поняття та зміст прямих іноземних інвестицій
1.1 Теоретичний зміст прямих іноземних інвестицій
Прямі іноземні інвестиції (foreign direct investment) — це реальні капіталовкладення в підприємства, землю, обладнання, технологію або послуги, що створюють матеріальну базу для розширення бізнесу за національні кордони. Ключовою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.
На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції (foreign portfolio investment) являють собою вкладення капіталу в іноземні цінні папери, тобто суто фінансові активи (облігації, акції), що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.
За схваленим МВФ та іншими міжнародними організаціями визначенням, прямі іноземні інвестиції — це вкладення капіталу за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних форм ПІІ належать здійснення управлінського контролю інвестором та акціонерна форма функціонування підприємства.
Таким чином, для того, щоб переміщення капіталу з країни — джерела інвестицій до країни — реципієнта інвестицій набуло форми прямого зарубіжного інвестування ТНК, необхідні принаймні дві умови:
1) здійснюється контроль через
володіння значною частиною
2) частина капіталу, виробництва, продажу компанії-інвестора переміщується в країну, де знаходиться об'єкт інвестицій.
Розрізняють вертикальні і горизонтальні прямі іноземні інвестиції та, відповідно, вертикальну і горизонтальну інтеграцію виробництва ТНК.
Вертикальні прямі інвестиції — це прямі інвестиції в галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту. Вони дають ТНК змогу заміняти окремі частини внутріфірмових систем виробництва та збуту на неефективних ринках. Наприклад, вертикальні прямі інвестиції дають можливість фірмі розмістити у двох пунктах знаходження спеціалізоване низьковитратне обладнання без ризику, що його потужності будуть не завантажені (що, наприклад, можливо внаслідок незгод або конфліктів у разі зв'язків між незалежними, тобто неафілійованими, підприємствами). Вертикальні ПІІ ведуть до утворення вертикально інтегрованого міжнародного виробництва.[20,15]
Горизонтальні прямі інвестиції — це прямі інвестиції за рубіж, але в межах однієї галузі. Горизонтальні прямі інвестиції дають ТНК змогу використовувати такі свої переваги, як технологія, ноу-хау, і не нести додаткових переговорних (організаційних) витрат, що зазвичай відбувається, коли фірма вступає у зв'язки з незалежними компаніями. Такий тип прямих іноземних інвестицій є основою формування горизонтально інтегрованого міжнародного виробництва транснаціональних корпорацій.
Таким чином, коли ми говоримо про горизонтально побудоване виробництво ТНК або про горизонтальні інвестиції, ми маємо на увазі фірми, що виробляють приблизно однакові кінцеві продукти в різних країнах, навіть якщо їхні зарубіжні філіали отримують різноманітні поставки від материнської компанії. Компанії з вертикальною орієнтацією звичайно виробляють продукцію, що не випускається підприємствами в країні розташування штаб-квартири транснаціональної фірми. Материнська компанія може, наприклад, постачати технологію, проміжні продукти до іноземного складального філіалу, а він, своєю чергою, буде експортувати готову продукцію назад, у країну базування ТНК.
Прямі іноземні інвестиції означають потоки капіталу, технології, підприємницьких навичок до країни — реципієнта інвестицій, тобто переміщення під контролем ТНК цілого "набору" факторів виробництва. В результаті цього виникають довгострокові ділові відносини між резидентом однієї країни (прямим інвестором) та підприємством — резидентом другої країни (об'єктом інвестування). Контролюючи вказаний вище "набір" факторів виробництва, ТНК-інвестор отримує значні важелі впливу на прийняття рішень підприємством — реципієнтом інвестицій.
Багато ТНК ведуть зарубіжну інвестиційну діяльність тільки за умови володіння 100% акцій підприємства — об'єкта інвестицій, що забезпечує повний контроль за його діяльністю. Частина компаній вважають достатнім мати принаймні 51 % акцій. Деякі ТНК забезпечують ефективний контроль над об'єктом інвестицій навіть при меншому акціонерному володінні.
Експерти Організації
Багато країн визначають, що 10% акціонерного капіталу можна вважати кількісним критерієм ПІІ. Таке рішення базується на багаторічних емпіричних дослідженнях, які свідчать, що 10% можуть бути необхідною і достатньою часткою для забезпечення контролю над підприємством. Однак статистика деяких країн відносить до прямих іноземних інвестицій навіть такі, що становлять і менше 10% акціонерного капіталу. При цьому, однак, вимагається підтвердження дійсно ефективного контролю над об'єктом інвестицій. Можлива і зворотна ситуація: за відсутності контролю та впливу на прийняття рішень підприємства — реципієнта інвестицій навіть більші, ніж 10% акціонерного капіталу, інвестиції можуть вилучатися з розряду ПІІ.[22,51]
При здійсненні прямих іноземних інвестицій трансфер капіталу від ТНК до підприємства — резидента іншої країни може здійснюватися в таких формах:
• експорт за кордон власного капіталу (капітал батьківської компанії або інших філіалів):
• гроші, паї, акції, інші цінні папери;
• майнові внески, основні фонди;
• права на використання нематеріальних активів;
• права користування землею, водою та іншими ресурсами або майном;
• реінвестовані прибутки (нерозподілені дивіденди, що належать іноземному інвестору);
• внутріфірмові трансфери (субсидії, кредити, позики батьківської компанії або однієї філії до іншої філії).
Рис.1.1 Основні форми інвестицій[21,23]
Прямі іноземні інвестиції ТНК можуть бути спрямовані:
• на створення нового підприємства чи розширення вже існуючого дочірнього підприємства цієї ж ТНК;
• на отримання/придбання участі в
існуючому зарубіжному
В найзагальнішому вигляді основні форми інвестицій можна
схематично зобразити таким чином (рис. 1.1).
Інвестиції можуть здійснюватися за рахунок власних коштів або за допомогою запозичених ресурсів. При цьому вони можуть відрізнятися за строками їх здійснення (рис. 1.2).
Рис. 1.2 Строки здійснення та джерела фінансування інвестицій[21,24]
Важливий аспект прямих іноземних інвестицій, що відрізняє їх від портфельних інвестицій (наприклад, від спекулятивних міжнародних фондових операцій), — це довгостроковий інтерес, тобто значна тривалість стратегічних орієнтирів.
Портфельні інвестиції мають здебільшого короткостроковий або середньостроковий характер. ПІІ, як правило, вкладаються на термін більш ніж 5 років.
З точки зору ролі в процесі організації або функціонування виробництва інвестиції можуть спрямовуватися на різні цілі (рис. 1.3).
Рис. 1.3 Цілі інвестицій[21,24]
• Засновницькі інвестиції
Метою засновницьких інвестицій є організація нового бізнесу. Фаза засновницьких інвестицій вважається завершеною лише тоді, коли підприємство в змозі вперше вийти на ринок. Це відбувається в тому випадку, коли здатні функціонувати виробництво, управління і збут. При заснуванні інвестиції, як правило, спрямовуються в такі сфери: земельні ділянки; машини; транспортні засоби; виробниче і підприємницьке обладнання; сировинні, допоміжні й виробничі матеріали для випуску першої продукції; ліцензії; засновницькі затрати (вповноважені представники, нотаріус, консультанти і т.д.); інвестиції в персонал; різні виробничі витрати до повного запуску підприємства.
• Доповнюючі інвестиції
Доповнюючі інвестиції розширюють наявний виробничий потенціал підприємства. При цьому зростання попиту задовольняється наявними виробничими потужностями. Додатково випускаються нові продукти, при цьому можуть освоюватися нові ринки. Планування таких інвестицій пов'язане з високим ступенем ризику, який насамперед стосується відкриття нових ринків.
На практиці капітальні доповнюючі інвестиції часто тягнуть за собою значні додаткові інвестиції в інші сфери підприємства. Так, додаткові капіталовкладення в машинне устаткування часто приводять до зростання витрат на персонал і матеріали.
Замінюючі інвестиції
Під замінюючими інвестиціями розуміють капіталовкладення, спрямовані на заміну використовуваних або зношених факторів виробництва, зокрема обладнання, яке з технічних причин не підлягає подальшій експлуатації.
Часто фактором, що зумовлює необхідність замінюючих інвестицій, є не ступінь зношеності тих чи інших фондів, а технічний прогрес. При цьому нове обладнання або демонструє кращі кількісні (якісні) продуктивні можливості (наприклад, більші обсяги виробництва, точніша обробка деталей), або пов'язане з раціоналізаторськими ефектами.
Раціоналізаторські інвестиції
Раціоналізаторські інвестиції набули великої ваги в епоху зростаючої технізації. В підприємницькій практиці під цим поняттям розуміють заходи або інвестиції переважно в галузі виробничого і технологічного процесів, а також — останнім часом дедалі більше — в адміністративній площині з метою зниження витрат. Головним чинником раціоналізаторських інвестицій є технологічний прогрес, який забезпечує нові праце- і матеріало-збережувальні зразки виробничої техніки.
Інші інвестиції
Під іншими інвестиціями розуміють насамперед гарантійні та інноваційні інвестиції. Вони сприяють безпеці та зміцненню всього підприємства. Форми їх надзвичайно різноманітні й охоплюють інвестиційні витрати в галузі досліджень і розробок, рекламу і роботу з громадськістю, спеціальні проекти, спрямовані на утримання певного ринку. Особливо важливу роль відіграють "креативні інвестиції" (інноваційні інвестиції), які створюють суттєві передумови для поліпшення конкурентоспроможності й довгострокової рентабельності підприємства.
Зрозуміло, що наведена класифікація має умовний характер. Часто не можна провести чіткого розмежування між замінюючими, раціоналізаторськими або доповнюючими інвестиціями; на практиці неможливе окреме здійснення замінюючих і раціоналізаторських інвестицій.
Інвестиційний цикл при здійсненні ПІІ охоплює довгостроковий комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до заключної стадії реалізації інвестиційного проекту, тобто виходу на заплановані показники окупності.
Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:
1) передінвестиційна фаза;
2) фаза інвестицій — вкладення капіталу;
3) експлуатаційна фаза —
Інвестиційний процес при вкладенні прямих іноземних інвестицій може охоплювати кілька інвестиційних циклів, що повторюються.
Як правило, прямі інвестори очікують одержання прибутків і окупності проектів через 5—7 років з моменту інвестування. В багатьох капіталомістких галузях (наприклад, добувна, металургійна і т.д.) цей термін може бути значно більшим.
У більшості промислове розвинутих країн до довгострокових інвестицій відносять інвестиції на термін від 5 до 30 років.
Слід зазначити й ще одну особливість ПІІ, що відрізняє їх, наприклад, від кредитних операцій ТНК. ПІІ є для транснаціональних фірм значно ризикованішими, ніж інші види бізнесу.[24,15]
Мета ПІІ — збільшення капіталу за рахунок прибутку від міжнародного виробництва та пов'язаної з ним торговельної, науково-технічної та іншої діяльності. Але вкладання інвестицій і отримання прибутків можуть відбуватися в різній часовій послідовності: а) паралельно; б) послідовно; в) з певним часовим інтервалом (рис. 1.4).
Рис. 1.4. Часове співвідношення ПІІ та отримання прибутків[21,27]
У першому випадку отримання прибутку можливе ще до завершення інвестиційного процесу. У другому — надходження прибутків відбувається після закінчення або наприкінці фази інвестицій. Нарешті, в останньому випадку існує певний часовий розрив між фазою інвестування і фазою отримання прибутків.
Ризикованість ПІІ означає, по-перше, що точна величина майбутніх прибутків невідома (через непередбачуваність довгострокової ситуації на ринку), по-друге, що "винагорода" за інвестиції може бути взагалі відсутня і проект виявиться неприбутковим, по-третє, що існує ймовірність втрати не тільки доходів, а навіть частини інвестованих первісних коштів.
При здійсненні контрактних операцій ТНК уникають цих ризиків. За передачу технології, управлінського досвіду, субконтрактні роботи та послуги вони отримують винагороду, а ризики функціонування проектів переходять до фірм — реципієнтів таких послуг.
На відміну від "реальних" інвестицій ТНК значна частина міжнародних потоків капіталу має форму міжнародних портфельних інвестицій. Поштовхом для цих міжнародних потоків є диверсифікація портфеля активів.
Початкове прямі та портфельні закордонні інвестиції вважалися і єдиним об'єктом дослідження. За основу бралося припущення про те, що вони не тільки співвідносяться, а й виконують однакові економічні функції, і тому немає необхідності їх розділяти. Згодом дослідники транснаціональних корпорацій схилилися до того, щоб поставити знак рівності між теоріями ТНК та вченням про прямі іноземні інвестиції. Такий підхід у другій половині XX ст. заклав передумови відокремлення портфельних і прямих зарубіжних інвестицій.
Раніше ми навели основні кількісні
та якісні критерії поділу капіталопотоків
на прямі і портфельні. Але інколи
різниця між прямими і
Щодо вживання терміна "зарубіжні портфельні інвестиції" універсального підходу немає. Нижче наведено тільки кілька їх визначень, що часто трапляються в економічній літературі:
• це всі інвестиції (як короткострокові, так і довгострокові), що надходять до країни і не підпадають під класифікацію прямих інвестицій;
• це лише довгострокові інвестиції, відмінні від ПІІ;
• це обсяг так званих сек'юритизованих інвестицій (тобто інвестицій в облігації та акції), що не входять до складу ПІІ та не охоплюють довготермінові банківські позики;
• це інвестиції виключно в акції, що не підпадають під категорію прямих інвестицій.
Розглядаючи дану проблему з точки зору визначення поняття іноземних портфельних інвесторів, деякі джерела відносять до них усіх закордонних інвесторів, що здійснюють довготермінові капіталовкладення, крім тих, хто здійснює прямі інвестиції. Інші дослідники не включають сюди всіх або деяких урядових (державних) інвесторів. Так само йде дискусія про відокремлення довготермінового та короткотермінового інвестування, про часові критерії інструментів портфельного інвестування. Отже, у вживанні терміна "портфельні інвестиції" існують різні підходи.
Зазначаючи відмінності між прямими і портфельними інвестиціями, слід пам'ятати, що іноземний прямий інвестор здійснює "активне" капіталовкладення, тобто планує отримати прибуток не лише на основі свого фінансового внеску, але й завдяки трансферам матеріальних активів, методів управління та ведення бізнесу, технології. Портфельні інвестиції — це фінансові капіталовкладення, які можуть здійснюватися у боргові зобов'язання (сек'юритизовані чи несек'юритизовані; суверенні чи корпоративні) або акції. Наміром портфельного інвестора є "пасивне" вкладення без прагнення управляти діяльністю підприємства, в яке вкладаються кошти.
1.2 Передумови
глобального інвестиційного
Прямі іноземні інвестиції відрізняються від портфельних більшою тривалістю та стійкістю. ПІІ пов'язані з конкретними секторами економіки, фірмами та, як уже підкреслювалося, орієнтуються на довгострокові цілі. ТНК буває складно швидко вилучити свої первісні інвестиції та продати зарубіжне дочірнє підприємство. Портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках. Оскільки вони не пов'язані з конкретною галуззю або компанією, їхня спрямованість визначається перспективами отримання доходів та зниженням ризику шляхом диверсифікації портфеля. Портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.
Таким чином, можна узагальнити відмінності між прямими і портфельними зарубіжними інвестиціями:
• ПІІ охоплюють трансфери як фінансових, так і нефінансових активів, а портфельні — тільки фінансових;
• ПІІ передбачають існування тривалого контролю, тоді як портфельні капіталовкладення цього не передбачають;
• ПІІ є, як правило, більш рівномірними, стабільними та "видимими", ніж портфельні;
• заохочувальним мотивом для здійснення портфельних інвестицій є виключно кращі, ніж удома, фінансові результати, які можна отримати за кордоном. Кількість стимулів для індивідуальних проектів ПІІ є набагато більшою;
• учасники та методи здійснення цих форм інвестицій відрізняються так само, як і віддача та ефект від інвестування.
Існує значний дефіцит статистичних даних про загальний обсяг ПІІ. Тому точний підрахунок кумулятивного (нагромадженого) обсягу прямих іноземних інвестицій в історичній ретроспективі практично неможливий. Ці дані існують лише як приблизна оцінка. Відсутність національної статистики щодо ПІІ, а також різна методологія класифікації прямих іноземних інвестицій не дають змоги порівнювати нагромаджені обсяги експорту капіталу з різних країн. Найбільш систематизовані дані про щорічні прямі іноземні інвестиції дає статистика платіжного балансу країни.[21,159]
Узагальнені дані про нові припливи капіталу по всіх країнах дає, зокрема, статистика МВФ (Balance of Payments Statistics Yearbook). Детальну інформацію про міжнародний рух прямих іноземних інвестицій містить щорічне видання Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) "Звіт про іноземні інвестиції" (UNCTAD.World Investment Report). Ця публікація не тільки надає інформацію про нові щорічні припливи та відпливи ПІІ по окремих країнах та групах країн, а й оцінює кумулятивний обсяг нагромаджених прямих інвестицій.
Серед окремих країн найбільш детальні та систематизовані дані про експорт та імпорт ПІІ публікують США. Статистично-аналітичне видання Департаменту торгівлі США — Survey of Current Business — містить дані не тільки про щорічний рух нових інвестицій (приплив капіталу в США та вивіз прямих інвестицій американськими корпораціями), але й оцінює кумулятивний обсяг ПІІ США за останні роки.
Більшість статистичних видань містять дані про прямі іноземні інвестиції як у поточних ринкових цінах, так і в "історичних" цінах. Для перерахунку зарубіжних активів на визначену поточну дату використовують поточні котировки акцій дочірніх компаній ТНК.
Статистика США, наприклад, розрізняє доларову вартість і балансову вартість ПІІ.
• Доларова вартість прямих іноземних інвестицій — це вартість, що зареєстрована в бухгалтерських звітах материнських компаній США.
• Балансова вартість ПІІ — це початкова вартість на момент
інвестування, тобто оцінка інвестицій в "історичних цінах"
без урахування інфляції.
Зрозуміло, що поточна вартість ПІІ та балансова "історична" вартість ПІІ будуть суттєво розрізнятися. В цьому й полягає одна з проблем підрахування нагромадженого (кумулятивного) обсягу прямих іноземних інвестицій.
Особливістю операцій ТНК в останні десятиріччя стала наявність кількох тривалих циклів збільшення міжнародної інвестиційної діяльності. Цей період дістав назву "глобальні інвестиційні цикли", або "глобальні інвестиційні хвилі". Кожна хвиля характеризується різким збільшенням вивозу прямих інвестицій. Спостерігається тенденція, що кожні 10 років після динамічного зростання ПІІ відбувається 2—3-річний спад.[17,127]
Протягом останніх 25 років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978-1981 pp., 1986-1990 pp., 1993-2000 pp. Кожний з циклів характеризувався все більш значним зростанням прямих іноземних інвестицій. Якщо в 1980—1985 pp. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2%, то в 1986-1990 pp. - 26%, а в 1995-2000 pp. - понад 30%.
Максимальна динаміка першої глобальної хвилі припливу інвестицій спостерігалася в 1981 p., але в 1982—1983 pp. відбувся спад. Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 p., після чого щорічний обсяг вивозу прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати з 1992 p. Зазначений п'ятирічний цикл швидкого зростання зарубіжних інвестицій набагато перевищив аналогічні показники попереднього циклу, що спостерігався в 1978—1981 pp.
Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть Азійська фінансова криза 1997 p.) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли в цей час 6,6 трлн дол.), а й мав свою особливість. Під час першої глобальної хвилі головну роль відігравали інвестиції ТНК у нафтодобувний сектор, у період другого інвестиційного циклу головною сферою інвестицій були промислове розвинуті країни. Останній (третій) інвестиційний бум характеризувався активною участю у ньому компаній телекомунікаційного сектора та збільшенням ролі країн, що розвиваються.
Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Щорічний приплив нових прямих іноземних інвестицій постійно зростав і досягнув у 2000 р. рекордного рівня — 1150 млрд дол.
Хвилеподібне глобальне
Серед них треба виділити передовсім циклічні фактори. В теоретичному плані доведено, що існує стабільний позитивний зв'язок між потоками глобальних ПІІ та рівнем і темпами зростання світового ВНП. Підраховано, що кореляція між темпами зростання світових прямих інвестицій і ВНП у період 1971— 2000 pp. становила 0,3.
Як показують емпіричні дослідж
З погляду пропозиції на ПІІ впливає
наявність інвестиційних
Позитивний взаємозв'язок між зростанням ВНП та ПІІ підтверджується емпіричними даними для групи промислове розвинутих країн із ринковою економікою. Високі й стабільні темпи зростання цих країн у другій половині 80-х років зумовили значне збільшення експорту прямих інвестицій у цей період. Але уповільнення зростання в 1990 p. і економічний спад у США, Великій Британії, Канаді перервали період дуже високих темпів збільшення зарубіжних капіталовкладень. Відновлення економічної динаміки в середині 90-х років знову викликало новий сплеск ПІІ.
