Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та підстави виникнення

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Кафедра цивільного процесу

КУРСОВА РОБОТА

З цивільного процесу 

На тему: «Поняття цивільних  процесуальних правовідносин,

 їх особливості та  підстави виникнення»

Студентки 3 курсу 2 потоку 2 групи

напрямку підготовки бакалавру

спеціальності правознавства

Варнавської А. В.

Керівник: асистент Полтавчук Ю. О.

                        Члени комісії: ___________  __________________

                                                          (підпис)       (прізвище та ініціали)

                                     ___________  __________________

                                                   (підпис)        (прізвище та ініціали)

    ___________  __________________

                                                          (підпис)        (прізвище та ініціали)

м. Одеса – 2013 рік

З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН…………………………………….…. …………………….4 -10

1.1 Поняття та специфічні  ознаки цивільних процесуальних  правовідносин..4- 6

1.2 Умови та передумови  цивільних процесуальних правовідносин.................6 -10

РОЗДІЛ ІІ.

ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНИХ  ПРОЦЕСУАЛЬНИХ

 ПРАВОВІДНОСИН ……………………………………………………..……... .11-17

2.1 Суб’єкти як елемент  цивільних процесуальних правовідносин  ...……..….11-12

2.2 Об’єкт цивільних процесуальних  правовідносин………..…………….……13-14

2.3 Зміст цивільних процесуальних  правовідносин …………………………….15-17

РОЗДІЛ ІІІ.

ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ  ПРАВОВІДНОСИН …………...….18-22

3.1 Класифікації цивільних  процесуальних правовідносин   ……..………….…18 -19

3.2 Цивільний процес як  комплекс цивільних процесуальних  правовідносин..20-22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ….......................................................24 - 26

В С Т У П

На сучасному етапі  розвитку України і в умовах розбудови  правової держави визначальним є  затвердження законності, верховенства права, правопорядку, дотримання прав і свобод громадян, їх рівності перед  законом. Конституція України закріплює  і гарантує право людини і громадянина  на судовий захист ( ст. 55 ). При розгляді і вирішенні цивільних справ  між судом і іншими учасниками процесу виникають суспільні  відносини, які будучи врегульовані нормами цивільного процесуального права стають цивільно - процесуальними відносинами.

В теорії цивільного процесуального права багато уваги приділено  визначенню поняття правовідносин, їх змісту, структури, детально охарактеризовані їх суб'єкти, співвідношення з матеріальними  правовідносинами. Така увага до проблеми цивільних процесуальних правовідносин  обумовлена їх значенням і роллю  в контексті проведення судово –  правової реформи на Україні. Вивчення цивільних процесуальних відносин на сучасному етапі розвитку судочинства  та теорії цивільного процесу залишається  актуальним, оскільки це полегшує науковий пошук рекомендацій щодо вдосконалення  процесуального законодавства та практики його застосування, дає можливість дослідити механізм впливу права  на врегульовані суспільні відносини, пізнати правову дійсність, виявити  прогалини та колізії в цивільному процесуальному законодавстві та запропонувати  шляхи вдосконалення форм та методів  правового регулювання.

Будучи однією із центральних  в правознавстві, проблемі правовідносин  приділено багато уваги в загальній  теорії права, в галузевих юридичних  науках а також в теорії цивільного процесуального права. Зокрема слід зазначити праці Комарова В.В.Михеенко М.М.,Радченко П.І., Треушнікова М.К., Штефана М.Й., Шакарян М.С., Щеглова  В.Н., Чечиної М.А. та інших .

  Дослідження проблеми процесуальної правовідносини, її складових є базою для розробки інших проблем цивільного процесуального права. Можна сказати, що майже всі теоретичні розробки процесуальної науки будуються на базі дослідження питань процесуальних відносин.

РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ  ПРАВОВІДНОСИН

1. Поняття та специфічні ознаки цивільних процесуальних правовідносин

В науці цивільного процесуального права існує чимало думок щодо того, що потрібно розуміти під цивільними процесуальними правовідносинами. Багато вчених, виходячи з того, що предметом  регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини, вважають, що цивільні процесуальні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами цивільного процесуального права¹.

Існує також точка зору, що в результаті правового регулювання  відбувається не «перетворення» одних  відносин в інші, а виникнення нових відносин, які раніше не існували. Тобто вони не замінюють вже існуючі відносини, а доповнюють та закріплюють їх².

В теорії цивільного процесуального права дискусія ведеться також з  приводу того, як виникає конкретне  правовідношення, а також яка  кількість правовідносин виникає  в конкретній цивільній справі. Так, існує підхід, що в цивільному процесі  виникає одне багатосуб’єктне цивільне процесуальне правовідношення, яке  розвивається під час судової  діяльності³. Однак, найбільш поширеною є думка, що в цивільному процесі виникає система правовідносин, їх кількість змінюється в залежності від того, скільки учасників в даному процесі⁴.

Беручи до уваги вище зазначене, можна сформулювати найбільш універсальне визначення цивільних процесуальних  правовідносин – це індивідуалізовані  суспільні відносини, які виникають  на основі норм цивільного процесуального права у формі зв’язку між судом, що здійснює правосуддя, та учасниками цивільного процесу.

Цивільні процесуальні правовідносини як самостійний вид правових відносин характеризується такими специфічними ознаками:

1) виникають на основі норм цивільного процесуального права;

2) виникають у певній процесуальній формі під час здійснення правосуддя у цивільних справах. На відміну від матеріальних правовідносин не можуть існувати поза процесуальною формою. Форма є не тільки способом їх фіксації та закріплення, але і їх невід’ємною частиною;

3) імперативно-диспозитивний характер відносин пояснюється тим, що владні повноваження суду поєднуються з рівністю сторін, диспозитивністю їх поведінки, що проявляється в свободі вибору поведінки сторін та інших осіб, що приймають участь у справі⁵;

4) системний характер. Цивільні процесуальні правовідносини складаються та змінюються в час судової діяльності у відповідності до її стадій, і складають собою систему. Система правовідносин індивідуальна та самостійна для кожної справи та знаходиться у динаміці в залежності від ходу процесу, стадії провадження, кількості суб’єктів провадження. При цьому кожне окреме процесуальне відношення є складовою частиною цивільних процесуальних правовідносин в цілому.

5) наперед встановлені комплекси прав та обов'язків для кожної особи, яка має у цивільному процесі певний правовий статус, що закріплені Цивільним Процесуальним Кодексом України;

 6) зв'язок з матеріально-правовими відносинами, адже без матеріального права цивільні процесуальні відносини втрачають предмет, а матеріальні, в свою чергу, не можуть бути примусово здійснені, тобто не мають юридичного захисту⁶.

7) кожні відносини є індивідуальними, оскільки залежать від множини критеріїв: чи скористається особа наданими їй процесуальними правами, чи утримається від вчинення процесуальних дій, кваліфікації осіб, особливостей конкретної справи, наявності доказів, аргументів і доводів іншої сторони, пасивної або активної позиції третіх осіб тощо;

8) послідовний розвиток  відносин, який залежить від стадії  процесу та реальних обставин, які виникають під час розгляду  справи;

9) як правило, цивільні  процесуальні правовідносини мають  публічний характер, це забезпечується  принципом публічності та відкритості  цивільного процесу⁷.

2. Умови та передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому  загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних  правовідносин, а спеціальні —  умовами (підставами) виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин⁸.

Передумови цивільних  процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без  них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких  передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального праваа також цивільна процесуальна суб’єктність .

Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються  в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних  справ.

Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації  судочинства, правовий статус учасників  цивільного процесу, порядок проходження  і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо⁹.

       Цивільні процесуальні норми, що виступають у якості передумов цивільних процесуальних правовідносин, мають наступні специфічні ознаки: 1) встановлюються лише державою; 2) є загальнообов’язковими; 3) мають загальних характер; 4) регулюють суспільні відносини лише в галузі здійснення правосуддя по цивільних справам, а також по справам наказного та окремого провадження судами загальної юрисдикції; 5) забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу та процесуальних заходів, що не пов’язані з державним примусом; 6) мають за мету забезпечення правильного та своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ, що віднесені законом до відання суду загальної юрисдикції¹⁰.

Передумовою виникнення цивільних  процесуальних правовідносин є  також цивільна правосуб’єктність.  Що складається з таких елементів: цивільна процесуальна правоздатність, та цивільна процесуальна дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованих осіб¹¹.

Відповідно до ст. 29 ЦПК  цивільну процесуальну дієздатність мають  фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Змістом цивільної процесуальної  дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність  цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення  процесу.

У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним  особам.

Неповнолітні особи віком  від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають  з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено  законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена¹².

  Умовами (підставами) виникнення цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин¹³.

Відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:

1) дії — обставини,  що залежать від волі людини. Вони є різновидом правомірної  свідомої поведінки, яка своїм  вольовим характером відрізняється  від інших проявів існування  особи (рефлексів, інстинктів  тощо);

2) події — обставини,  які виникають та існують незалежно  від волі людини і непідвладні  їй. Останні мають юридичне значення  у випадках, коли зазначені у  актах законодавства або договорі  як такі, що породжують правові  наслідки. Події класифікують за  різними ознаками: за походженням  — природні (стихійні) і пов'язані  з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю —  унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні  і тривалі у часі (процеси); за  кількістю учасників — персональні,  колективні, масові: останні — на  події з визначеною і з невизначеною  кількістю осіб, що беруть у  них участь; за характером наслідків,  що настали, — на події оборотні  та необоротні тощо.

Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або  припинення цивільних процесуальних  правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних  процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення  не допускає правонаступництва, є підставою  для припинення провадження у  справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу  не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення  судом відповідної постанови.

Оскільки суд є обов'язковим  учасником цивільних процесуальних  правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних  фактів у вигляді процесуальних  дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.

Процесуальне правовідношення  за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В  такому випадку для виникнення, зміни  або припинення правовідношення  необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних  дій учасника і відповідних процесуальних  дій суду. У випадку, коли ініціатором  виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо  одного юридичного факту — процесуальних  дій суду.

Процесуальні дії. що є  підставами виникнення, зміни або  припинення цивільних процесуальних  правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним  законом послідовності.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні  бути оформлені документально, тобто  мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть¹⁴.

РОЗДІЛ  ІІ. ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА

ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ  ПРАВОВІДНОСИН

1. Суб’єкти як елемент цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні відносини  можуть виникати лише між носіями  цивільних процесуальних прав та обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільному судочинстві. Коло суб’єктів цивільних процесуальних  відносин широке, тому існує багато критеріїв для класифікації суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Законодавець розрізняє  три основні групи суб’єктів  в залежності від процесуальних функцій, що вони виконують. Так, відповідно до ЦПК доцільно виділяти такі групи суб’єктів:

1. Органи, що здійснюють правосуддя по цивільним справам:

а) суди, що розглядають та вирішують справи в першій інстанції;

б) суди, що перевіряють законність та обґрунтованість рішень в апеляційному та касаційному порядку;

в) здійснюють провадження  в зв’язку з виключними обставинами  та за ново виявленими обставинами;

2) особи, що беруть участь у справі:

     а) з метою  захисту своїх прав та охоронюваних  законом інтересів: сторони,   

     треті особи,  що заявляють самостійні вимоги, в справах позовного  

     провадження, стягував та боржник в справах наказного провадження,

 заявник в справах  окремого провадження;

     б) з метою  захисту прав і охоронюваних  законом інтересів інших осіб, державних та суспільних інтересів:  прокурори, треті особи, що  не заявляють самостійних вимог,  представники, органи державної  влади та місцевого самоврядування, установи, організації та окремі  громадяни;

3) інші учасники цивільного  процесу: секретар судового засідання,  судовий розпорядник, свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти.

Суд є головним учасником  процесу, від якого залежить рух  цивільної справи. Усі інші учасники цивільного судочинства здійснюють процесуальні дії під контролем  суду. Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин  визначається в першу чергу конституційними  принципами, згідно з якими цей  орган влади є єдиним, наділеним  компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє  наявність або відсутність підстав  для порушення конкретної цивільної  справи, створює умови для її розгляду і своїм владним актом вирішує  спір між сторонами, тим самим  здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу¹⁵.

Особи, які беруть участь у справі як суб'єкти цивільних процесуальних  правовідносин, займають у процесі  особливе місце, їх діяльність активно  впливає на хід і розвиток цивільних  процесуальних відносин. Термін «особи, які беруть участь у справі» застосовується для позначення групи учасників процесу, що юридично заінтересовані у справі і внаслідок цього володіють комплексом процесуальних прав, які дають можливість впливати на рух цивільного процесу¹⁶.

Третю групу суб'єктів  цивільних процесуальних відносин становлять інші учасники цивільного процесу. Ці особи характеризуються відсутністю будь-якої юридичної  заінтересованості у справі. Для  деяких із них (секретар судового засідання, спеціаліст, експерт, перекладач) обов'язковою  умовою також є відсутність прямого  чи побічного інтересу. В іншому випадку вони не можуть брати участь у справі і підлягають відводу. Уся діяльність інших учасників цивільного процесу спрямована на сприяння суду у правильному та швидкому вирішенні справи.

2. Об’єкт цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб’єкта цивільних  процесуальних правовідносин, питання  щодо об’єкта та змісту цивільних  правовідносин є одним із найбільш дискусійних у науці цивільного процесуального права. Проблемність визначення об’єкта цивільних процесуальних правовідносин зумовлена його багатоваріантністю в залежності від виду відносин, що виникають.

В теорії цивільного процесу  існує чимало підходів до розуміння  об’єкту правовідносин, так  ним  називаються: дії всіх суб'єктів  правовідносин або тільки діяльність суду¹⁷; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа.

Існують також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта. Наприклад процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями лише реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Тобто є лише приводом для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Право на звернення до суду за захистом реалізується в результаті вчинення процесуальних дій — подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом і заінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але не стосовно саме цих дій, а у відношенні до тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, — відкриття провадження в суді , що направлене на захист суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються на реалізацію обов'язку свідчення про певні факти у справі; експерта — для дачі висновку про обставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин¹⁸.

  Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній справі одного спільного, загального об’єкта . Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин, зокрема: показання свідка, висновок експерта.

  Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і обов'язків встановлюється і визначається ЦПК залежно від мети участі суб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних процесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини в системі правовідносин у справі мають свій самостійний, так званий локальний об'єкт¹⁹.

3. Зміст цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні права  та обов'язки суб'єктів правовідносин  і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних  правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці переважає думка, що змістом процесуальних правовідносин виступають тільки права і обов'язки його суб'єктів. На інший погляд, — не всякому праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов'язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб'єкта, які витісняють обов'язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов'язки — форму правовідносин²⁰.

  Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже — і становити зміст правовідносин. Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст. 99, п. 6 ст. 143 ЦПК). Як суб'єкт процесуальних правовідносин суд має обов'язки, які кореспондують праву іншого суб'єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов'язків дає можливість іншому суб'єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві. Якщо вважати, що права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не відповідають обов'язкам суду, то можна дійти висновку, що носії цих прав перебувають у правовідносинах самі з собою, а це абсолютно неможливо.

 До змісту цивільних  процесуальних правовідносин входять  разом з правами і обов'язками  суб'єктів їх поведінка, тобто  процесуальні дії, які існують  не самі по собі, а є засобом  реалізації суб'єктами своєї волі  — прав і обов'язків. Від  дії суб'єктів залежить виникнення  і розвиток самих відносин. Так,  відповідно до ст. 4 ЦПК кожна  заінтересована особа вправі  звернутися до суду в порядку,  встановленому законом, за захистом  порушеного або оспорюваного  права чи охоронюваного законом  інтересу. Обов'язок суду приступити  до розгляду справи (здійснити  захист цивільного права) виникає  після того, коли така заінтересована  особа подасть до суду позовну  заяву, заяву, скаргу (ст. 5 ЦПК). Отже, право заінтересованої особи  на звернення до суду за  захистом реалізується пред'явленням  до суду заяви (виконанням процесуальної  дії). Цьому праву відповідає обов'язок  суду приступити (виконати процесуальну  дію) до розгляду справи. Між  судом і заінтересованою особою  виникли цивільні процесуальні  правовідносини, і його суб'єкти  можуть реалізувати процесуальними  діями встановлені ЦПК і пов'язані  між собою процесуальні права  і обов'язки.

  Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма — це об'єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке і є їх єдиною процесуальною формою²¹.

 Обсяг і характер  цивільних процесуальних прав  і обов'язків встановлений у  ЦПК залежно від тих завдань  і процесуальних функцій, які  вони покликані здійснювати в  цивільному судочинстві. Цивільні  процесуальні права і обов'язки  суду становлять повноваження, а  їх сукупність — компетенцію.  Процесуальні права і обов'язки  інших суб'єктів правовідносин  визначають їх процесуальне становище  в цивільному судочинстві. В  переважній більшості вони складаються  з процесуальних прав та обов'язків  особистого немайнового характеру  і як виняток з процесуальних  прав і обов'язків майнового  характеру (відшкодування судових  витрат, заподіяної шкоди невиконанням  процесуальних обов'язків тощо  — статті 75,77,158 та ін. ЦПК).

  Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій по реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною (статті 10, 160,172-176 ЦПК).

РОЗДІЛ  ІІІ. ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

1. Класифікації цивільних процесуальних правовідносин

При здійсненні правосуддя у цивільних справах знаходить  свій вияв різноманітність відносин. Будучи складовою частиною системи, кожні процесуальні правовідносини мають тільки їм властивий зміст  і суб'єктний склад. Цивільні процесуальні відносини є одним із видів правовідносин взагалі, тому загальні класифікації правовідносин є прийнятними. Але з метою впорядкування та виявлення функцій цивільних процесуальних правовідносин їх прийнято класифікувати на такі види: