Поняття цивільного права
Поняття цивільного права
План
Вступ……………………………………………………………….
Розділ І. Цивільне право як галузь права………………………..……………..5
1.1. Поняття цивільного права як галузі права…………………..……………...5
1.2. Цивільний кодекс України………………………………….….……………8
Розділ ІІ. Предмет цивільного права…………………………….……………..11
2.1. Предмет цивільного-правового регулювання…………….……………..11
2.2. Метод цивільного права……………………
2.3. Функції цивільного права…………………………………………………25
2.4. Принципи цивільного права……………………………..…………………26
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури………………………………………………32
Вступ
Право, як сукупність відомих загальнообов'язкових норм (право в об'єктивному змісті), має своєю загальною задачею регулювання відносин між людьми. Одні з цих відносин воно регулює примусовим образом, так що окремі частки особи своєю волею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі визначення в цій області виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі - волі держави. Так саме обстоїть справа в сфері державного права, карного права і т.д. — словом, у сфері публічного права. І в цьому змісті публічне право може бути характеризоване як система юридичної централізації: усе воно перейнято духом субординації, принципом влади і підпорядкування.
Сучасна правова система України перебуває в стані реформування, зумовленому побудовою в нашому суспільстві демократичної, соціальної, правової держави, яка б існувала і творила право для людини, для захисту її загальновизнаних прав і свобод. Встановлення європейського типу публічного правопорядку і законності в країні — його має забезпечити і гарантувати на своїй території молода незалежна держава — є метою такого реформування правової системи.
Цивільне право є однією з фундаментальних галузей правової системи нашої держави. Суспільні відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, які є головними в перебудованому процесі, що триває в державі, ґрунтуються на цивільно-правових засадах, регулюються цивільним - правом. Останнє тісно пов'язане з економікою держави, є юридичним виразом економічних основ її суспільного життя. 3 появою в нашій державі відносин, які базуються на приватній економічній свободі, підприємництві, рівності усіх форм власності, виникає необхідність у більш ефективних засобах їх правового регулювання, а відтак — удосконаленні існуючих та запровадженні принципово нових норм цивільного права.
Цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
- з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
- з адміністративних актів, у тому числі для державних, та інших громадських організацій — з актів планування;
- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
- внаслідок інших дій громадян і організацій.
Розділ І. Цивільне право як галузь права
- Поняття цивільного права як галузі права
Терміном "цивільне право" охоплюється кілька взаємозалежних, але не тотожних понять. Необхідно розрізняти цивільне право як галузь права, галузь законодавства й галузь правової науки (юридичних знань). При цьому насамперед особливо повинне бути виділене поняття цивільного права як галузі права через його основне значення.
Право України в цілому є сукупність установлених або санкціонованих державою норм, розрахованих на регулювання й охорону відносин суспільства, що представляє їм. Але це не проста, а систематизована сукупність норм. Вона підрозділяється на певні галузі залежно від специфіки норм і регульованих ними відносин. Однієї з таких галузей у системі права України і є цивільне право [16, с. 9].
Цивільне
право України у своєму
Становлення
незалежної й суверенної
Разом з тим термін "цивільне право", застосовуваний для позначення відповідної галузі права України, сам по собі не відбиває всього суб'єктного складу відносин нею регульованих, як наприклад, і термін "держава", похідний від слова "государ" не відбиває всієї сутності позначуваного їм поняття. Історично термін "цивільне право" веде свій початок від римського права - ins civile - права громадян древнього Рима, що ще не знало в регульованій їм області асоційованих суб'єктів суспільних відносин.
Сучасне цивільне право всіх цивілізованих держав, у тому числі й України, регулює, через ускладнення суспільного виробництва й пов'язаних з ним інших сфер громадського життя людей, численні й різноманітні відносини як за участю громадян, так і за участю організацій. Відповідно більш широко розуміється й цивільне суспільство. Таким уважається суспільство, у якому громадяни й організації, будучи зовсім самостійними в правовому відношенні, зв'язані один з одним винятково взаємними інтересами й діють, керуючись цими інтересами, за своїм розсудом. Ідеал громадянського суспільства - вільний розвиток кожного - є умова вільного розвитку всіх.
Отже, сучасне цивільне право України - це встановлена або санкціонована державою сукупність норм, які відбивають інтереси окремих осіб (громадян й організацій) як членів цивільного суспільства, сприяють на основі їхніх волевиявлень досягненню не суперечному закону цілей, забезпечує ним можливості для застосування своїх творчих сил, здатностей і дарувань, створюють умови для всебічного розвитку особистості [17, с. 7].
Іншу галузь права України
утворять норми публічного
У
правовій державі, у якому
Однак, незважаючи на незбіжне
призначення приватного (цивільного)
і публічного права, ці дві
галузі права утворять єдність
- цілісну систему права України,
Однак ясно й те, що кожна галузь права, регулюючи відносини у своїй області, по особливому впливає на них своїми нормами, здійснює властиві їй функції. Це значить, що єдність права не виключає, а, навпроти, припускає чітке визначення місця кожної галузі в його системі, змісту й границь їхньої дії. Відносини цивільного суспільства первинні в порівнянні із владо відносинами. Тому й місце цивільного (частки) права характеризується тим, що воно в системі права в цілому відіграє роль своєрідних "базисних" норм. Держава, як було сказано, покликано служити цивільному суспільству. Природно, що нормам цивільного права властиві свій метод впливу на регульовані ними відносини. Регулюючи відносини, вони здійснюють і властиві їм функції. Однак, хоча дані норми виходять від держави, є результатом його правотворчої діяльності, їхній специфічний характер і зміст визначені умовами суспільного виробництва, і вони не можуть бути іншими, поки існують, що викликали їх до життя умови суспільного виробництва. Доречно у зв'язку із цим згадати й слова К. Маркса про те, що законодавець законів не робить, він не винаходить їх, а тільки формулює.
Тому у всій повноті визначити
природу норм цивільного права
можна лише попередньо з'
- Цивільний кодекс України
Через закони держава реалізує гуманітарну, демографічну, господарську, аграрну, інвестиційну, житлову та інші види політики, які є складовими єдиної державної політики, що спрямована на забезпечення добробуту кожного громадянина, а відтак - і усієї держави.
Цивільний кодекс України є, безумовно, актом політичним, оскільки є засобом реалізації державної політики.
У кожен період нашої історії цивільне законодавство відображало певну ідеологію, обслуговувало її.
Гасло про деідеологізацію законодавства, яке було висунуте у перші роки незалежності України, було виваженим лише частково. З Цивільного кодексу 1963 р. була виключена преамбула, у якій, зокрема, йшлося про створення матеріально-технічної бази комунізму, були зроблені інші кроки до відмови від зовнішніх проявів соціалістичної, комуністичної ідеології в законі.
Складніше з внутрішньою ідеологією законодавства, яка притаманна кожному законові чи іншому нормативно-правовому актові. Ідеологічними засадами Цивільного кодексу Української РСР були фетишизація державної власності, утвердження споживчого характеру об'єктів права особистої власності, пріоритет планового акту перед договором, домінування імперативності у регулюванні цивільних відносин.
Час вимагав зміни внутрішньої ідеології цивільного законодавства, що пов'язувалося із пристосуванням його до нових умов життя суспільства і, звичайно, - відмови від ідеологічно застарілих правових принципів.
Однак зовнішня ідеологічна чистка не була проведена до кінця. У Цивільному кодексі станом на 16 січня 2003 р. залишилися і "моральні принципи суспільства, що будує комунізм" і "законодавство Союзу РСР і союзних республік" і "соціалістичні організації". Не було внесено змін і щодо назви валюти - "карбованці", хоча такої валюти насправді й не було. Були - "рублі".
Цивільний кодекс України базується на інших ідеологічних засадах, які сконцентровані у статті 3 "Загальні засади цивільного законодавства". її зміст - це своєрідна увертюра Цивільного кодексу, його програма.
У Цивільному кодексі України на перше місце поставлена людина, її права - як основна соціальна цінність суспільства. І в цьому - головний ідеологічний здобуток Цивільного кодексу України.
Власність - це те, що прив'язує людину до певного місця, робить її виваженою у своїй поведінці, оскільки їй є що втрачати. Власність є запорукою свободи. Власність робить людину незалежною, в тому числі від держави.
Не лише сам власник, а й все суспільство заінтересоване у стабільності відносин власності. Стабільність відносин власності зумовила неприпустимість позбавлення права власності, крім поодиноких випадків, визначених у законі.
На повазі до інтересів кожного суб'єкта цивільних відносин вибудована свобода договору, яка дозволяє сторонам самим творити для себе право, з врахуванням тих особливостей, яких законодавець об'єктивно не може знати.
Кожна людина - невичерпне джерело приватних ініціатив, які стримувалися впродовж десятиріч. Цивільний кодекс відкриває простір для їх виявлення та реалізації, зокрема у сфері господарювання. Стара ідеологічна засада: "багата держава - багата людина" замінена на свою протилежність: "багата людина - багата держава", - яка стала обґрунтуванням свободи підприємництва.
Лише суд є тією інституцією, яка здатна забезпечити швидке та справедливе вирішення спору про право цивільне. Лише судова процедура забезпечує можливість повного, всебічного вияснення обставин справи.
Немає такого права або інтересу, який би не міг бути об'єктом судового захисту.
Потужним кінцевим акордом статті З ЦК є необхідність узгодженості актів цивільного законодавства із засадами справедливості, добросовісності та розумності. Ним розшифровано суть конституційного принципу верховенства права.
Надання нормам Конституції України прямої дії означає право суду не застосовувати ту норму закону чи іншого нормативно-правового акта, яка є несправедливою, нерозумною, оберігає майнові інтереси того, хто діяв недобросовісно.
Практика життя засвідчує, що, на жаль, ці засади ще не діють повною мірою. Але це - уже інший аспект проблеми.
Розділ ІІ. Предмет цивільного права
2.1. Предмет цивільного-правового регулювання
Предмет цивільно-правового регулювання становлять майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями. Про це прямо сказано в статтях 1 й 2 Цивільні кодекси України. Учасником цих відносин може бути й держава.
Майнові відносини - це основна й найбільш широка у своєму обсязі частина відносин, регульованих нормами цивільного права. Вони насамперед й обумовлюють існування особливих цивільно-правових норм, згідно яким учасники цих відносин визнавалися б носіями відповідних прав й обов'язків.
Ф. Енгельс правильно вказував, що цивільне право "санкціонує існуючі, за даних обставин нормальні, економічні відносини між окремими особами". Маються на увазі через відношення, що складаються між особами в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ на основі певної форми власності на засоби виробництва. Однак не будь-які економічні (виробничі) відносини приймають форму майнових відносин, а лише ті, які є товарно-грошовими, обумовлені існуванням товарного суспільного виробництва, охоплюються поняттям ринкової економіки.
Із сказаного випливає, що майнові відносини в цивільному праві - це по своїй глибинній сутності товарно-грошові, економічні або, що те саме, виробничі відносини. У цьому змісті вони є об’єктивними, матеріальними, складаються по об'єктивних економічних законах товарного виробництва [1, с. 45].
Разом з тим люди, що беруть участь у цих відношеннях діють свідомо, тому що тільки в результаті їх свідомої й вольової діяльності має місце виробництво. Це означає, що майнові відносини будучи об'єктивними в своєму значенні, проявляються у вольових актах людей і здійснюються людьми завжди в більшій або меншій мері свідомо. "Товари не можуть самі відправлятися на ринок й обмінюватися. Щоб дані речі могли ставитися друг до друга як товари, товаровласники повинні ставитися друг до друга як особи, воля яких розпоряджається цими речами." Отже, товарно-грошові економічні відносини з погляду своєї форми є вольовими відносинами. Тому право, незважаючи на об'єктивну сутність названих відносин, може робити й впливає на їх, певним чином їх регулює відповідно до пізнаних закономірностей їхнього розвитку. [2, с. 15]
Таким чином, майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, - це властиві товарному виробництву об'єктивні в своєму значенні й вольові за своєю формою відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями або між організаціями в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання насамперед матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва), якими вони володіють, користуються й розпоряджаються, підкоряючись загальним вимогам товарного виробництва, але в рамках, певних юридичними законами, а саме нормами цивільного права.
У сучасній науковій літературі є й інші думки про поняття майнових відносин і співвідношення їх з поняттям відносин економічних. Зокрема, висловлена думка про те, що майнові відносини можуть бути предметом регулювання не тільки норм цивільного, але й норм публічного права (наприклад, адміністративно-правових) [3, с.10]. Із цією думкою важко погодитися. Як було вже сказане, форму майнових відносин приймають не будь-які економічні відносини, а тільки товарно-грошові. Крім того, важливо враховувати й те, що майнові відносини, будучи вольовою формою вираження економічних відносин, являють собою одночасно я юридичну кваліфікацію цих економічних відносин. Тому майнові відносини можуть становити тільки предмет цивільно-правового регулювання.
Погляди та співвідношення понять майнових й економічних (виробничих) відносин можна звести до трьох напрямків. Відповідно до першого з них, майнові відносини - це і є в чистому виді економічні (виробничі) відносини [4,5].
На думку прихильників другого напрямку, майнові й економічні (виробничі) відносини - це різні відносини: перші - це конкретні відносини, а. другі - їх сукупний кінцевий результат. При цьому одні з авторів не визнають майнові відносини економічними, оскільки вони є вольовими [6, с. 9], інші вважають їх економічними [6, с. 10].
Відповідно до третього напрямку, під майновими відносинами розуміються економічні (виробничі) відносини, але те, у повному їхньому обсязі, а в тій частині, у якій вони втілюють у собі вольові людські акти.
Зазначена суперечка, як представляється, у відомій мері носить схоластичний характер, навіяний догматичним трактуванням економічних (виробничих) відносин як базисних і вольових (юридичних) відносин, як надбудовних. Вся справа в тому, що економічні (виробничі) відносини, узяті самі по собі, тобто поза вольовим їхнім вираженням, - це лише наукова абстракція. У реальному житті - це завжди конкретні вольові (юридичні) відносини, лише визначені у своєму змісті, становленні й розвитку об'єктивними умовами суспільного виробництва, які й обумовлюють їх відповідним цим умовам правове регулювання. Отже, коли мова йде про правове регулювання відносин у сфері виробництва, обміну, розподілу й споживання матеріальних благ, немає підстав для розчленовування цих відносин на два самостійних види - економічні (виробничі) і вольові (юридичні). Вони існують у єдності матеріального й вольового, хоча в науковому плані вони можуть і повинні вивчатися політекономією як відносини економічні (виробничі), юриспруденцією - як вольові (юридичні). Тому всякі спроби кваліфікувати майнові відносини як предмет цивільного права як чисто економічні або як тільки вольові (юридичні), ділити всі економічні відносини на вольові і невольові або розглядати майнові відносини як тільки частина економічних (виробничих) відносин представляються марними. Разом з тим, варто підкреслити ще раз, що майнові відносини, будучи в те саме час економічними й вольовими, такими вважаються лише в системі товарного суспільного виробництва, у системі ринкової економіки [8, с. 4].
В умовах існування в Україні адміністративно-командної системи господарювання сфера дії справжніх-майнових відносин, природно, була обмеженою.
Юридичними ознаками майнових відносин, що виражають їхню економічну сутність, є: майнова відособленість, автономність суб'єктів цих відносин й, як узагальнююча ознака, їхня рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру. Зокрема, всім цим ознакам і відповідають відносини власності, а також відносини економічного обороту - найважливіші види майнових відносин цивільного права. Відносини власності вказують на приналежність особам певних матеріальних благ, на те, що ці особи (власники) володіють, користуються й розпоряджаються названими благами як своїми. Всі інші особи, їм конфронтуючі, повинні це визнавати й зважати на це.
Відносини економічного обороту - це відносини, у рамках яких відбувається рух матеріальних благ. Розпоряджаючись своїм майном, власник вступає з іншими особами у відносини купівлі-продажу, міни, позики й т.д. Для цих відносин характерно те, що воля їхніх учасників предметно виражена або, інакше кажучи, персоніфікована в приналежним їм речах (майнова відособленість); учасники ставляться друг до друга як незалежні особи (автономність); вони рівні, тому що кожний з них перебуває в однаковому положенні й перехід майна від одного до іншому можливий лише за допомогою їх загального вольового акту (рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру). Названі відносини об'єктивно вимагають для свого врегулювання встановлення специфічних норм права. Причини ж, що повідомляють цим майновим відносинам зазначені властивості, криються в їхньому змісті, у способі виробництва, необхідним елементом якого ці відносини є [19, с. 11].
Із сказаного також випливає, що регульовані цивільним правом майнові відносини є відносини, які безпосередньо виражають розподіл у суспільстві матеріальних умов виробництва, що визначають природу самого цього виробництва, наступний розподіл створених у процесі виробництва матеріальних благ, їхній обмін і споживання. Громадяни, що беруть участь у цих відносинах, організації (у тому числі державні), діють не як органи влади, а господарюючих суб'єктів, тобто організацій, що здійснюють господарську діяльність. Всі інші відносини, у яких беруть участь державні організації, виражають обумовлену суспільним виробництвом потреба керування їм або опосередковують перехід майна від суб'єктів відносин, регульованих нормами цивільного права, у доход держави по підставах, передбачених у законі. Тут характерні владні початки. Тому до всіх цих відносин, заснованим на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони інший, а також до податкових і бюджетних відносин норми цивільного права не застосовуються (ст.2 ЦК України). Ці відносини, як було сказано, регулюються нормами публічного права.
У літературі дискусійним є й питання про найбільш істотну юридичну ознаку майнових відносин цивільного права. Один з наукових напрямків у цьому питанні зводиться до того, що рівність сторін - ознака не самих майнових відносин, а методу їхнього регулювання. Головною ознакою останніх є те, що об'єкт цих відносин - завжди майно, що має певну вартість [5].
Із цим твердженням важко погодитися, по-перше, тому, що вартість, якщо під нею розуміти абстрактна праця ув'язнений у товарі, саме й обумовлює в "цих відносинах рівність сторін. Відношення однієї особи до іншого в процесі обміну товарами на основі загального для обох вольового акту "є відношення рівності [9, с. 187]. По-друге, вказівка на "вартість майна" як просто на певну грошову суму або річ, що має грошову оцінку не є ознакою, що дозволяє відмежувати майнові відносини цивільного права від відносин публічного права, оскільки й платежі в бюджет, і податки, все це - "вартості", виражені в грошових сумах.
Багато авторів визнають рівність сторін як ознака майнових відносин цивільного права, але вказують, що майнові відносини цивільного права мають цю ознаку тому, що всі вони так чи інакше пов'язані з товарним оборотом. Із цього погляду й відносини власності становлять предмет цивільно-правового регулювання лише остільки, оскільки вони виконують роль передумови й результату товарно-грошового обігу [10, с. 86]. Важко погодитися й із цим, тому що безпідставно звужується коло майнових відносин, регульованих нормами цивільного права, і за його межами виявляються відносини, що виникають при спадкуванні, всі безоплатні майнові відносини.
Нарешті, в цивілістичній літературі не завжди підкреслюється, що майнове відношення, у якому суб'єкти цивільного права діють на засадах рівності, позбавлено владного характеру. Тому справедливо вказують, що й у відносинах, наприклад, між пенсіонером і відповідним органом соціального забезпечення у зв'язку з ходатайством про призначення пенсії жодна з сторін не підлегла один одному [11, с. 8]. Але ці відносини коштують за межами цивільного права, тому що державні організації, що беруть участь у цих відносинах, діють як органи влади. Зрозуміло, що ці відносини й не можна кваліфікувати як майнові. Для останніх, тільки як для відносин цивільного права, характерні юридична децентралізація й приватне самовизначення. Цивільне право регулює відносини між громадянами й організаціями лише як між членами цивільного суспільства.
Іншу групу відносин, регульованих нормами цивільного права, становлять особисті немайнові відносини, тобто ті відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага. Зрозуміло, і особисті немайнові відносини між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями регулюються цивільним правом як відносини між членами цивільного суспільства. Тому не входять у предмет цивільного права, наприклад, особисті немайнові відносини, що складаються в області політичної діяльності громадян при здійсненні ними виборчих прав і права бути обраними у відповідні органи державної влади. Ці відносини визначають участь громадян у керуванні справами держави.
Норми цивільного права регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є добутки науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д.), і особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь і достоїнство громадян й організацій, інші нематеріальні блага, невіддільні від особистості людини).
Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (з можливістю одержання винагороди за використання добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і т.д.), становлять із останніми єдине ціле. Однак названі особисті немайнові відносини незалежно від їхнього зв'язку з майновими регулюються цивільним правом тоді, наприклад, коли мова йде лише про визнання авторства на відповідні добутки науки, літератури або мистецтва й про захист цих благ як таких.
