Поняття тв завдання норм господарського права

Зміст

Вступ...................................................................................................................3

1.1. Поняття субєкта господарювання.............................................................5

1.1.1. Ознаки субєктів господарського права.................................................6

1.1.2. Види та групи суб’єктів господарювання.............................................8

1.2.1. Юридичні особи — суб’єкти господарювання..................................12

1.2.1.1. Юридичні особи, створені відповідно до ЦК..................................12

1.2.1.2. Юридичні особи, створені відповідно до ГК...................................14

1.2.1.3. Інші юридичні особи, які здійснюють господарську

діяльність та зареєстровані в  установленому законом порядку.................14

1.2.2. Фізичні особи — суб’єкти господарювання.......................................15

1.2.3. Відокремлені підрозділи господарських організацій — суб’єкти господарювання...............................................................................................16

2.1. Правова регламентація утворення субєктів господарюванн................17

2.1.1. Етапи створення господарської органзаії............................................18

2.1.2. Характеристика утворення субєктів господарювання.......................19

3.1. Державна реєстрація субєктів господарювання.....................................23

3.1.1. Інститут резервування найменування юридичної особи....................23

3.1.2. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації.....24

3.2. Процедура реєстрації субєкта господарювання.....................................27

3.1.3. Обмеження щодо заснування суб'єкта підприємницької діяльності.........................................................................................................30

Висновки..........................................................................................................34

Список використаних джерел........................................................................36

Практичне завдання

1. Протокол зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю.

2. Статут ТОВ.

3. Реєстраційна картка на проведення державної реєстрації.

Вступ

В наш час в умовах впровадження ринково-економічних відносин з одночасним збереженням у дкржаві соціальної орієнтації, правовому забезпеченню господарської діяльності підприємств приділяється значна увага.Варто зауважити, що правове регулювання сфери господарювання надзвичайно складне, що зумовлено обєетивними чинниками, перш за все динамізм зростання господарських вдносин,їх різноманітність та не однородність.Субєкти господарювання займають основне міце у сфері господарювання, вони наділені сукупність господарських прав та обов’язків, мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями, реалізуючи свою господарську компетенцію.

Обєктом данної роботи є субєкти господарювання, їх форми,види та ознаки.

Предметом виступають їх права та обовязки,регламентовані та закріпленв законодавством.

В данній роботі використі системно-структурний, формально-юридичний (юридико-технічний), порівняльно-правовий, соціологічний методи дослідження.

Актуальність теми полягає в тому ,що Україна намагається стати на дорогу системних реформ. Реформуванню підлягають різні сфери життя - економіка, політика, освіта і культура, право і соціальне забезпечення. В даний час не обговорюється питання про відміну Цивільного кодексу. Обговорюються питання удосконалення і подальшого розвитку Цивільного кодексу. Відносно ж Господарського кодексу присутні аргументи на користь його усунення. Дуалізм Цивільного і Господарського кодексу, а також формалізм останнього, є предметом для професійних дискусій, а веде до негативних практичних наслідків при забезпеченні конкретних прав.Ряд норм Цивільного кодексу і Господарського кодексу встановлюють правила поведінки, які один з одним не узгоджуються, а то і знаходяться в прямому протиріччі.Виходячи із-за схожості предмету регулювання, норми Господарського кодексу дублюють норми Цивільного кодексу. Проте, норми Цивільного кодексу не виключають регулювання правовідносин у сфері підприємницької діяльності.Проблемітикапитання полягає в тому, що по своїй суті Господарський кодекс може стати зведенням законів, регулюючих реєстрацію суб'єктів господарювання, ліцензування господарської діяльності і так далі. На сьогоднішній день основним критерієм вживання на практиці норм Господарського кодексу є, перш за все, суб'єктивний склад учасників правовідносин. Круг цих учасників набагато вужчий, ніж круг учасників правовідносин, які регулюються Цивільним кодексом.

1.1.Поняття субєкта господарювання

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка  виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських  відносин.

Згідно з  ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері  господарювання є:

а) суб'єкти господарювання,

б) споживачі,

в) органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

г) громадяни, громадські та інші організації, які  виступають засновниками суб'єктів  господарювання чи здійснюють щодо них  організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна  розглядати як суб'єктів господарського права.[2,c.96]

 Суб’єктом господарювання, за Господарським кодексом України, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами  господарювання є:

• господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
• філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності (ст. 55).

1.1.1.Ознаки субєктів господарського права

Суб'єкти господарювання мають ряд ознак  правосуб'єктності, закріплених господарським  законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарювання. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним  правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих  організаційних форм суб'єктів господарювання визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець  має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом  форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У  цьому разі підприємець керується Законами України та своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта господарювання є те, що він має юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарювання є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом  власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ  і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарювання є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарювання має основану на" законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарювання (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.[3,c.129]

Отже, суб'є́кт господарюва́ння — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Поняття суб'єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарювання, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Серед організацій - суб'єктів господарювання можна  виділити: а) організації, які у вигляді  професійного промислу виробляють і  реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації - споживачі  результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.[4,c.257]

1.1.2.Види та групи суб’єктів господарювання

Господарське  законодавство і право регулює  умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид  має законодавче визначені назву  і правове становище.

Суб'єктів  господарювання класифікують на види згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції  суб'єкта, які він виконує в  економічній системі України.

Враховуючи  особливості функцій, господарське законодавство визначає правове  становище таких суб'єктів господарювання, як:

1) підприємства  та їхні структурні підрозділи;

2) об'єднання  підприємств;

3) фінансові  та посередницькі інститути; 

4) громадяни-підприємці;

5) органи  державної виконавчої влади в  економіці.

 Крім  того, у кожній з цих груп  враховуються особливості правового  становища окремих видів суб'єктів  господарювання.

Підприємства  відповідно до їхніх функцій посідають  головне місце в економіці. З  урахуванням соціально-економічної  ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку  народного господарства України. Така кваліфікація зумовлена тим, що підприємство є господарською організацією, господарюючим  суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється  для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному  законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну "підприємство" в  зарубіжному комерційному праві  відповідають поняття "компанія" або "корпорація".[5,с.45]

Суб'єктами господарської діяльності є також  підрозділи підприємств та інших  господарських організацій. Вони створюються  самими організаціями для певної господарської діяльності. Функції  і компетенцію таких суб'єктів  визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.[7,c.298]

Другим видом суб'єктів господарювання є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами для спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Специфічним видом господарського об'єднання є промислово-фінансова група. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім  видом суб'єктів господарювання є так звані фінансові і  посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити  як організацію, що засновується у формі  акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонування ринків товарів  і капіталів.

Такі  акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих  суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові  біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарювання є громадяни-підприємці (громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства). Ці особи мають  право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах за їх вибором. Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

П'ятим видом  суб'єктів господарювання є органи влади і органи адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно з Законом  України "Про захист економічної  конкуренції" органи влади - це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; органи адміністративно-господарського управління та контролю - це суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;[7,c.302]

Вищим органом  у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України, який спрямовує і координує  роботу міністерств, інших органів  виконавчої влади. Кабінет Міністрів  може Утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями  або сферами діяльності; контрольно-наглядові  функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних  осіб. До системи центральних органів  виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади  зі спеціальним статусом (Антимонопольний  комітет України, Державна податкова  адміністрація України, Державна митна  служба України та ін.). Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Отже, види суб’єктів господарювання наведено в ч. 2 ст. 55 ГК, де зазначено, що суб’єктами господарювання є:

1) господарські  організації — юридичні особи,  створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а  також інші юридичні особи,  які здійснюють господарську  діяльність та зареєстровані  в установленому законом порядку;

2) громадяни  України, іноземці та особи  без громадянства, які здійснюють  господарську діяльність та зареєстровані  відповідно до закону як підприємці;

3) філії,  представництва, інші відокремлені  підрозділи господарських організацій  (структурні одиниці), створені ними  для здійснення господарської  діяльності.

Зробимог  висновки що, суб’єкти господарювання становлять три відносно відокремлені групи:

1)юридичні особи — суб’єкти господарювання;

2)фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

3)відокремлені підрозділи господарських організацій, насамперед філії та представництва.

1.2.1. Юридичні особи — суб’єкти господарювання

Юридичні  особи — суб’єкти господарювання мають три підстави створення:

1) юридичні  особи, створені відповідно до  ЦК;

2) юридичні  особи — державні, комунальні  та інші підприємства, створені  відповідно до ГК;

3) інші  юридичні особи, які здійснюють  господарську діяльність та зареєстровані  в установленому законом порядку.[2,c.127]

1.2.1.1.Юридичні особи, створені відповідно до ЦК

Відповідно  до ст. 80 ЦК юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована  в установленому законом порядку. Юридична особа може бути створена способом об’єднання осіб та (або) майна.

Юридичні  особи залежно від порядку  їх створення поділяються на юридичних  осіб приватного права та юридичних  осіб публічного права.

Юридичні  особи приватного права, своєю чергою, поділяються на товариства, установи та юридичні особи, створені в інших  формах відповідно до закону.

Товариством є організація, створена способом об’єднання осіб (учасників), які мають право  участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькими  є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання  прибутку та наступного його розподілу  між учасниками і можуть бути створені тільки як господарські товариства (повне  товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі  кооперативи.[8,c.37]

Непідприємницькими  товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між  учасниками (наприклад, споживчі кооперативи, об’єднання громадян, біржі, торгово-промислові палати тощо).

Установчим  документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький  договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або  кількома особами (засновниками), які  не беруть участі в управлінні нею, способом об’єднання (виділення) їхнього  майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Установа створюється на підставі індивідуального  або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також  і в заповіті. В установчому  акті установи окреслюється її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Непідприємницькі  товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд  зі своєю основною діяльністю здійснювати  підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для  якої вони були створені, та сприяє її досягненню.Крім того, держава, Автономна  Республіка Крим, територіальні громади  мають право створювати, у тому числі одноособово, підприємницькі (господарські) товариства, що є юридичними особами приватного права (ч. 3 ст. 167, ч. 3 ст. 168, ч. 3 ст. 169 ЦК).

1.2.1.2.Юридичні особи, створені відповідно до ГК

З огляду на загальний поділ юридичних  осіб на юридичних осіб приватного права і юридичних осіб публічного права варто наголосити, що переважна  більшість юридичних осіб приватного права створюється відповідно до ЦК, а юридичні особи публічного права — відповідно до положень Конституції України, ГК та законів.

До юридичних  осіб публічного права належать усі  установи (організації), що створюються  державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами і  не здійснюють господарської діяльності (наприклад навчальні заклади).

Юридичними  особами, створеними згідно з ГК, є  державні, комунальні та інші підприємства. Відповідно, юридичними особами публічного права є державні унітарні підприємства і державні комунальні підприємства.[9,c.14]

1.2.1.3.Інші юридичні особи, які здійснюють господарську

діяльність та зареєстровані в  установленому законом порядку

Загальний порядок створення, організаційно-правові  форми та правовий статус юридичних  осіб приватного права встановлюється ЦК, а правовий статус унітарних  і корпоративних підприємств  регламентується ГК. Водночас, ураховуючи положення ч. 2 ст. 9 ЦК («законом можуть бути передбачені особливості регулювання  майнових відносин у сфері господарювання»), юридичними особами приватного права  можуть визнаватись певні підприємства, створені відповідно до положень ГК. Наприклад, ст. 114—117 ГК передбачають можливість створення  селянських (фермерських) господарств, орендних підприємств, підприємств  з іноземними інвестиціями, іноземних  підприємств. Зазначені суб’єкти господарювання не є особливими організаційно-право­вими формами підприємств, а тому мають створюватись в організаційно-правових формах, передбачених для юридичних осіб приватного права. Крім того, за певних обставин до юридичних осіб приватного права, не предбачених ЦК, можна віднести як унітарні, так і корпоративні підприємства, передбачені ГК. Наприклад, створене фізичною особою унітарне (приватне) підприємство, унітарні підприємства, створені споживчими товариствами, об’єднаннями громадян, релігійними організаціями, або корпоративне підприємство (господарське товариство), створене на основі приватної власності юридичної особи, потрібно, на нашу думку, визнавати юридичними особами приватного права. [10,c.43]

Юридичними  особами приватного права і суб’єктами господарювання можуть визнаватись  також кредитні спілки, благодійні та неприбуткові організації (ст. 130, 131 ГК).

1.2.2. Фізичні особи — суб’єкти господарювання

До суб’єктів  господарювання ГК відносить громадян України, іноземців та осіб без громадянства. За загальним правилом іноземці та особи без громадянства під час  здійснення господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України.

Відповідно  до ст. 128 ГК громадянин визнається суб’єктом  господарювання в разі здійснення ним  підприємницької діяльності за умови  державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин  може здійснювати підприємницьку діяльність:

1) безпосередньо  як підприємець або через приватне  підприємство, що ним створюється;

2) із  залученням або без залучення  найманої праці;

3) самостійно  або спільно з іншими особами.

Громадянин-підприємець  відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Слід  зазначити, що правовий статус підприємців  — фізичних осіб регламентовано також  гл. 5 ЦК. Відповідно до ст. 50 ЦК право  на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична  особа з повною цивільною дієздатністю. Разом з тим згідно з ч. 3 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла  шістнадцяти років і яка бажає  вести підприємницьку діяльність.

Привертає до себе увагу той факт, що в ГК фізична особа — суб’єкт господарювання визначається як «громадянин-підприємець», а в ЦК використовується інший  термін — «фізична особа — підприємець».

Крім  того, ГК не зовсім вдало визначає правові  форми підприємницької діяльності громадян. Так, положення ГК про здійснення громадянином підприємницької діяльності через приватне підприємство, що ним  створюється, може сприйматись як умова  попередньої реєстрації фізичної особи  як підприємця за створення приватного підприємства. Але відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК умова державної реєстрації фізичної особи поширюється тільки на підприємницьку діяльність фізичної особи без створення юридичної  особи. Отже, фізична особа, що є засновником  приватного підприємства чи учасником  господарського товариства, на наш  погляд, не повинна реєструватись  як підприємець.[2,c.145]

1.2.3. Відокремлені підрозділи господарських  організацій — суб’єкти господарювання

Відповідно  до ст. 55 ГК суб’єктами господарювання є філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для  здійснення господарської діяльності.

Зауважимо, що суб’єкти господарювання — відокремлені підрозділи господарських організацій, насамперед філії та представництва, можуть діяти тільки на підставі права  оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної  особи.

Поняття філії та представництва визначено  в ст. 95 ЦК. Філія — це відокремлений  підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної  особи, що розташований поза її місцезнаходженням  та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії  та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної  особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв  призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею  довіреності.[2,c.147]

2.1.Правова регламентація утворення  субєктів господарюванн

Процес  утворення суб'єкта господарювання охоплює відносини, пов'язані з  його фактичним виникненням та наступною  легалізацією його правового статусу.

Відмінності у процесі створення суб'єктів  господарювання обумовлені: існуванням різних видів таких суб'єктів; наявністю  різних порядків створення суб'єктів  господарювання — юридичних осіб (господарських організацій); особливостями  створення, притаманними окремим організаційно-правовим формам; додатковими вимогами до суб'єктів  окремих сфер господарювання тощо.11,c.209]

Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб’єктів господарювання:

1) суб’єкт  господарювання створюється за  рішенням власника чи власників  майна або уповноваженого ним  органу, а у випадках, спеціально  передбачених законодавством, також  за рішенням інших органів,  організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб`єктів господарювання з додержанням вимог законодавства;

2) створення  нових може бути також наслідком  примусового поділу (виокремлення) діючого суб`єкта господарювання  за розпорядженням антимонопольних  органів відповідно до антимонопольно-конкурентного  законодавства України.