Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський  національний університет імені  Василя Стефаника

Юридичний інститут  
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему:

    Поняття, види та особливості  земельних правовідносин  в Україні 
 
 
 

Виконала:

студентка4 курсу

групи ПР(З) – 42

Бельмега  Н. В. 

Перевірив:

Мороз Г.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 

м. Івано-Франківськ

2011

План

ВСТУП            3

РОЗДІЛ  І ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                           5

РОЗДІЛ  ІІ ВИДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                                   9

РОЗДІЛ  ІІІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ І ПРИПИНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                                                                 19

ВИСНОВОК

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ            27

     ВСТУП

     До  числа найважливіших нових законодавчих актів, прийнятих після Конституції  України, належить Земельний кодекс України, який закріпив низку принципових  положень у галузі регулювання земельних  правовідносин.

     Основним  земельним законом держави, який було прийнято 25 жовтня 2001 р., закріплені нові правові інститути: право земельного сервітуту, набувальна давність, договір  довічного утримання, застава, з  приводу яких виникають земельні правовідносини.

     Актуальність  теми. Проведення в Україні земельної реформи зумовлює необхідність подальшого реформування земельного законодавства, що має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини. Отже, однією з умов розвитку української держави є зміцнення її правових основ стосовно забезпечення раціонального використання та охорони земель, оскільки суспільні відносини, що виникають у цій сфері, поширюються на всі галузі народного господарства і належна їхня правова регламентація суттєво впливатиме на розвиток економіки та інших сфер суспільно-державного життя. Великого значення при цьому набуває процесуально-правова регламентація юридично значимої діяльності, що здійснюється суб’єктами земельного права. Це зумовлено тим, що встановлення прав та обов’язків цих суб’єктів на землю безпосередньо здійснюється в матеріальних правовідносинах, які є основою всієї системи земельних правовідносин.

     Новий Земельний кодекс регулює підстави виникнення, зміни, припинення земельних  правовідносин, порядок здійснення захисту земельних прав суб’єктів  земельних правовідносин і розглядає  землю не тільки як об’єкт власності  і господарювання, але разом з  тим і як природний ресурс –  елемент довкілля.

     Також Земельним кодексом встановлено, що суб’єктами права приватної власності  на землі сільськогосподарського призначення  можуть виступати лише громадяни  України. Якщо ж ці землі будуть отримані у спадщину іноземними громадянами  та особами без громадянства або  ж іноземними юридичними особами, то ці землі підлягають відчуженню протягом року.

     Право власності на землю не є абсолютним. Воно має бути застережене повними  обмеженнями та умовами в інтересах  всього суспільства. Тому в Земельному кодексі України збереглися положення  щодо цільового призначення земель та встановлений обов'язок усіх власників  землі та землекористувачів використовувати  землю відповідно до її цільового  призначення. Крім цього, право на землю  може обмежуватися встановленням спеціальних  охоронних зон навколо певних категорій земельних ділянок, а  також інших обмежень права на набуття землі у власність (наприклад, іноземними громадянами та юридичними особами) та права щодо розпорядження  землею з боку приватних власників  та користувачів. На власників земель як на землекористувачів можуть бути покладені додаткові обов'язки щодо охорони земель та збереження їх продуктивності, естетичної привабливості тощо.

     Новий Земельний кодекс України в цілому відображає сучасні ідеї і тенденції  у сфері земельних відносин. Він  має пряму дію. На жаль, ступінь  деталізації багатьох положень не є  достатнім. У зв'язку з цим передбачається прийняття ще кількох десятків законів  та інших нормативних актів, які  розвиватимуть і уточнюватимуть окремі положення Кодексу.

     Проте на сьогодні першочерговою є проблема реалізації нового Земельного кодексу  України. Необхідною передумовою цього  є усвідомлення кожним громадянином і посадовою особою духу і букви  Кодексу.Цей закон, остаточно закріпивши багатосуб’єктність права власності на землю, забезпечує пріоритет права приватної власності на даний об’єкт природи і регулює земельні правовідносини, що виникають з приводу його використання.[1; с.4-5]

     Об’єктом  дослідження є: правовідносини у земельному господарстві України в умовах, які склалися на сьогоднішній день та зміни соціальних пріоритетів у державі.

     Предметом дослідження є: поняття, види та особливості земельних правовідносин в Україні згідно чинного законодавства.

     Мета даної курсової роботи є визначення та наукове обґрунтування земельних правовідносин на сучасному етапі.

     Основних завданнях роботи:

• визначити поняття земельних правовідносин;
• охарактеризувати види земельних правовідносин;
• проаналізувати підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин;

     Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються такі наукові методи як: логіко-юридичний, порівняльний, та системний.

Структура курсової роботи зумовлена її цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ  І ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 

       Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов’язки яких врегульовані нормами права.

       Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. [2;с.32]

       На  земельно правові відносини розповсюджуються загальні принципи, що стосуються суспільних відносин, врегульованих нормами  права, здійснення яких забезпечується державою. Основними засадами будь-яких правовідносин є визнання, що вони є вольовими суспільними відносинами  між людьми, між юридичними особами, а також між людьми, юридичними особами і державою.

       Особливість земельних правовідносин в Україні  полягає в тому, що вони є виникають  і здійснюються в межах правових норм, якими визначається мета(цілі) використання землі як об’єкта природи, просторового базису, території, місця  для поселення (проживання) людей  і основного засобу виробництва. [3;с.90-91]

       В Земельному кодексі України (далі ЗК України) дано таке визначення – земельних  правовідносин, це – суспільні відносини  щодо володіння, користування і розпорядження землею. [4]

       Володіння – це суспільно-земельне відношення певної особи до належної їй землі (земельної  ділянки), панування над нею, коли у стосунках з іншими людьми ця особа ставиться до землі як до „своєї”.

       Користування  означає виробниче чи інше особисте використання властивостей землі, споживання результатів використання землі.

       Для розпорядження характерним є  визначення долі землі (земельної ділянки), здійснення управлінських, розпорядчих  дій щодо землі. Власник на власний  розсуд вирішує, що зробити з належною йому земельною ділянкою, яким чином  її позбутися, обміняти, перевести з  однієї категорії в іншу, для задоволення яких потреб її використовувати. [1;с.17] Тобто власник має право вирішувати на власний розсуд юридичну долю земельної ділянки, з врахуванням її цільового призначення та інтересів власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів.

       Про те, дане в cт.2 ЗК України визначення не є досконалим оскільки воно фактично розкриває зміст лише права власності, але земельні правовідносини включають  в себе також відносини управління, землекористування, охорони та інші. Управлінські правовідносини включають  в себе відносини здійснення моніторингу  земель, обліку земель (земельний кадастр), охорона, контроль за використанням  земель, стандартизація і нормування.

       Таким чином можна дати таке визначення земельних правовідносин, з урахуванням  вищезазначеного, це суб’єктно-об’єктні суспільні зв’язки, опосередковані земельно-правовими нормами, що виникають  на підставі встановлених законодавством юридично значущих обставин(юридичних  фактів) і характеризуються наявністю  взаємо кореспондуючих прав та обов’язків щодо використання, відтворення та охорони земель і спрямованістю  на раціональне, дбайливе, ефективне, ощадливе володіння, користування і розпорядження  землями. [5;с.12]

       Інші  автори дають наступне визначення, земельні правовідносини – це суспільні  відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і  управління землею на державному, господарському і внутрігосподарському рівнях як об’єктом господарювання, так і засобами виробництва  у сільському господарстві.

       Поняття земельних правовідносин охоплює  широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія  власності на землю. Тому зміну і  розвиток форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим так і  стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

       Як  і інші правовідносини, земельні також  складаються з декількох елементів:

• норм права, якими необхідно керуватися при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;
• суб’єктів права, тобто учасників земельних правовідносин;
• об’єктів права – індивідуально визначеної земельної ділянки, з приводу якої виникають земельні відносини.
• змісту земельних правовідносин, тобто права і обов’язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні правовідносини. При цьому враховуючи особливості суб’єкта і об’єкта цих відносин. [6;с.66-67]

       Підставами  виникнення земельних правовідносин  є обставини, з якими законодавство  пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав на землю. Ними можуть бути спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, міна земельних ділянок, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення, викуп, приватизація, реприватизація, монополізація  земельної власності. [5;с.13]

       Однією  з особливостей земельних правовідносин  є те, що держава регулює, земельні відносини перш за все в якості органа влади. До такого виду регулювання  відносяться: обов’язкові приписи  при веденні земельного кадастру, санітарні і ветеринарні правила, вимоги щодо охорони природи, земельно-планові  обмеження і приписи і т.д. Однак, являючись власником землі, держава  виступає в ролі господарюючого суб’єкта, зацікавленого в найбільш продуктивному  і раціональному використанні належної їй землі. [6;с.67]

       Отже, земельні правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні вольові  відносини, які виникають на основі юридичних фактів, між суб’єктами земельних правовідносин з приводу  володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, а також відносини управління, охорони, контролю за цільовим використанням земель. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ ВИДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН  

       На  даний час в юридичній літературі не має єдності у визначенні видів  земельних правовідносин. Так у  підручнику за редакцією М.В Шульги дана наступна класифікація земельних правовідносин: земельні правовідносини можна класифікувати:

       за  інститутами земельного права;

       залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

       До  першої групи належать:

• земельні правовідносини у сфері власності на землю;
• правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності;
• правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням загального користування землею;
• правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні правовідносини.

       Земельні  правовідносини у сфері власності  на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми  власності на землю здійснюється при приватизації державних чи комунальних  земель, укладенні будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

       Правовідносини  з приводу прав на землю, похідних від права власності виникають  тоді, коли власник заінтересований  в передачі прав на земельну ділянку  іншим особам. У цьому разі між  власником і такою заінтересованою  особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права і обов’язки . Ця група земельних правовідносин  поділяється на дві підгрупи : правовідносини що мають характер речових прав ( право постійного користування земельною  ділянкою і сервітут) правовідносини які мають зобов’язальний характер (оренда, застава (іпотека)). [2;с.32-33]

       Правовідносини  землекористування можна поділити на такі :

       - земельні правовідносини постійного землекористування;

       - земельні правовідносини тимчасового землекористування.

       Земельні  правовідносини постійного землекористування  за суб’єктним складом можуть виникати згідно чинного ЗК України переважно  лише стосовно підприємств, установ  і організацій, що належать до державної  або комунальної власності.

       Земельні  правовідносини постійного землекористування  громадян можуть виникати лише за юридичних  обставин, визначених законом. При цьому  земельні правовідносини постійного землекористування  можуть виникати щодо земельних ділянок, наданих у постійне користування юридичним особам із земель державної  чи комунальної власності, після  відповідного їх вилучення та надання  за встановленими процедурами громадянам та у разі ліквідації державних і  комунальних сільськогосподарських  підприємств, установ і організацій, що використовують на праві постійного користування земельні ділянки; можуть передаватися за рішенням уповноважених  органів, зокрема громадянам, для  використання їх за цільовим призначенням.

       Право орендного землекористування може бути короткостроковим – не більше п’яти років, та довгостроковим –  не більше п’ятдесяти років.[7;с.29-30]

       Крім  того, ці правовідносини можна класифікувати  залежно від категорій земель на правовідносини щодо використання земель

• сільськогосподарського призначення,
• житлової та громадської забудови,
• природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення,
• оздоровчого призначення,
• рекреаційного призначення,
• історико - культурного призначення,
• лісового фонду, водного фонду,
• промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

       Правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням  права загального користування землею, зумовлюють користування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набережними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладовищами  тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим  колом осіб і не потребує наявності  у них спеціальної правосуб’єктності. Правовідносини щодо права спеціального землекористування потребують спеціальних  дозволів ( на зняття грунтового покриву  землі, видобуток корисних копалин, розробку родовищ, надр тощо).

       Правовідносини  у галузі управління використанням  і охороною земель мають місце  у випадках, коли державні і місцеві  органи влади виконують відповідні функції. До таких функцій належать: надання земель у власність або у користування з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання і охорони земель; вилучення земель; землеустрій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

       Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов’язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультивації земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних , забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід’ємної частини навколишнього природного середовища, як засобу виробництва і просторового базису.

       До  охоронних земельних відносин належать також відносини, що виникають під  час порушення норм земельного права, суб’єктивних прав землевласників і  землекористувачів та невиконання  обов’язків цими суб’єктами. Такі правовідносини реалізуються на основі норм, якими  встановлюється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

       Характер  земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділянка, тобто від правового  режиму відповідної категорії земель.

       Нарешті, земельні правовідносини поділяються  на:

• матеріальні;
• процесуальні.

       Матеріальні – передбачені нормами, що встановлюють права і обов’язки суб’єктів  земельних правовідносин (наприклад, право на отримання земельної  ділянки, обов’язок підвищувати  родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок).

       Процесуальні  регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура  розгляду земельних спорів). [2;с.33-34]

                   До земельних процесуальних правовідносин належать відносини, що складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється порядок:

• переведення земельної ділянки з однієї категорії в іншу;
• проведення приватизації земельної ділянки, тобто зміна права державної власності на право приватної форми власності на землю;
• передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України;
• надання земель у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди;
• припинення права власності та права користування земельною ділянкою. [3;с. 93-94]

       З урахуванням відмінностей природних  властивостей землі та неоднакового господарського її використання можуть виникати різні види земельних правовідносин.

       Одні  відносини складаються в процесі  сільськогосподарського виробництва, інші – під час використання землі  в промисловості і будівництві; треті - в лісовому господарстві; четверті – у разі розподілу і використанні земель населених пунктів. Це свідчить про поділ земель за їх основним господарським призначенням.

       Поділ земельних правовідносин за видами можна будувати і за іншими ознаками, в залежності від того, яку особливість  земельних правовідносин ми бажаємо  виділити і дослідити. Учасниками цих  правовідносин можуть бути сільськогосподарські організації, товариства, акціонерні об’єднання, громадяни. За своїм змістом земельні правовідносини характеризуються тими правами й обов’язками, які повинні  визначати поведінку їх учасників. Так праву того чи іншого громадянина  на отримання землі відповідає обов’язок  державного органа надати чи сприяти  в наданні йому земельної ділянки. Праву орендодавця що здав ділянку  в оренду відповідає обов’язок орендаря своєчасно виплатити орендну  плату за користування землею.

       За  функціональним призначенням земельні правовідносини поділяються на:

• регулятивні;
• правоохоронні.

       Регулятивні правовідносини – це такі відрегульовані нормами земельного права правовідносини, які проявляються у вчиненні учасниками даних відносин позитивних дій. Це – звичайні земельні відносини, які зустрічаються в практиці придбання, використання земельних ділянок.

       Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятивних, викликаються відхиленнями у поведінці учасника земельних відносин від норми закону. Тому правоохоронні земельні відносини виникають з приводу правопорушень, коли наступає необхідність юридичного впливу на правопорушника земельного законодавства. Названі відносини можуть виникнути і при відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. В такому випадку з боку державних органів вживаються охоронні (попереджувальні) заходи, щоб не допустити правопорушення.

       За  своїм юридичним змістом найбільш складними являються земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави  як власника землі. Управлінський державний  орган, як і всякий власник, має право  повного володіння землею. Ці відносини  держави називають ще абсолютними  земельними правовідносинами. Однак  це не означає, що держава може нехтувати  економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі  інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами  її землею на взаємовигідній основі.

       Земельні  правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов’язань їх учасників. Вони можуть бути:

• відносинами рівноправності (партнерськими);
• відносинами підлеглості однієї сторони іншій.

       Як  правило рівноправні земельні відносини  виникають між тими чи іншими громадянами  або юридичними особами.

       Під час відносин підлеглості складаються  інший характер поведінки суб’єктів  права користування землею. В цих  відносинах, як правило, однією з сторін є орган управління, який за законом  правомочний дати ті чи інші вказівки землекористувачу, добиватися від нього  відповідних дій, контролювати його поведінку. Так посадова особа землевпорядної служби може вимагати від будь-якої сільськогосподарської організації  припинення робіт, що приносять шкоду  угіддям, і власник, землекористувач  зобов’язані підкоритись цим  вимогам. [6;с.68-71]

       Отже, земельні правовідносини можна класифікувати  за різними підставами. За інститутами  земельного права земельні правовідносини можна поділити на відносини власності та відносини землекористування. Відносини власності виникають при здійсненні власником своїх правомочностей володіння, користування і розпорядження.

       Відповідно  до форм власності на землю, земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають з приводу земель

• державної власності;
• комунальної власності;
• приватної власності.

       За  суб’єктами права власності на землю  земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають між:

• фізичними особами (громадянами України, іноземцями);
• фізичними і юридичними особами,
• територіальними громадами, державою;
• юридичними особами і територіальними громадами, державою; територіальними громадами і державою, в особі їх органів;
• державою „Україна” та іноземними державами, з приводу набуття у власність земельних ділянок для розміщення дипломатичних представництв, та інших прирівняних до них організацій.

       Якщо  земельна ділянка перебуває у  спільній власності декількох суб’єктів, то між ними виникають відносини  щодо спільного використання, управління земельною ділянкою.

       Відносини землекористування – це відносини з приводу володіння земельною ділянкою та вилучення її корисних властивостей для задоволення своїх потреб, відповідно до їх цільового призначення.

       За  тривалістю земельні правовідносини можна  поділити на відносини:

• постійного землекористування;
• тимчасового (орендного) землекористування.

       Постійне  землекористування здійснюють державні чи комунальні підприємства, установи і організації. Право постійного землекористування посвідчується державним актом і підлягає державній реєстрації. Тимчасове землекористування здійснюється за договором оренди.

       За  кількістю суб’єктів земельні правовідносини можна поділити на:

• прості (що відбуваються між двома суб’єктами земельних правовідносин)
• складні – між трьома і більше.