Поняття власності

Вступ.

1. Власність як  економічна категорія.

1.1. Поняття власності.

1.2. Власність у  системі економічних відносин.

1.3. Теорія власності.

2. Структура власності  та її еволюція.

2.1. Основні типи  та форми власності.

2.2. Особливості  приватнокапіталістичної власності.

2.3. Державна власність.

2.4. Кооперативна  власність.

2.5. Корпоративна  власність.

3. Плюралізм форм  власності та їх розвиток в  Україні.

3.1. Суспільна власність.

3.2. Необхідність  різноманітних форм власності  та їх сучасний стан.

3.3. Форми власності  в національній економіці України.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має  розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних  відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини  власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але  не відбивають усієї різноманітності  їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність  характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних  відносин.

Структурна складність відносин власності виявляється  у багатоаспектності процесу  її історичного розвитку. Розрізняють  соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти  власності, Однак найважливішими є  економічне і юридичне розуміння  власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно  визначеною. Як соціально-економічна категорія  вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично  мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням  засобів виробництва та його результатів.

Мета і основні  завдання дослідження. Мета дослідження  – обґрунтування теоретичних  положень сутності власності, характеристики її основних видів та форм.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:

• визначення ролі та функцій власності;
• виявлення проблем власності у системі економічних відносин;
• аналіз стану форм власності та їх розвиток в Україні;
• визначення результатів розвитку форм власності в Україні.

Об’єкт дослідження– форми власності в економічній  сфері.

Предмет дослідження– теоретичні положення та прикладні  підходи до визначення сутності власності, її форм та типів.

1. Власність  як економічна категорія

1.1. Поняття  власності

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне  питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає  в характері привласнення засобів  виробництва і його результатів. Тому, щЬб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім  розкрити зміст існуючої системи  відносин власності.

Відносини власності  виникають між людьми з приводу  привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення  людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини  власності виступали у формі  певних історичних звичаїв. З виникненням  держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими  правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство  між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини  власності виражаються в закріпленні  за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини  щодо володіння, користування і розпорядження  майном".

Отже, відносини  власності втілюються, насамперед, у певних юридичних нормативних  актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому  останній чинник є визначальним: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.

Власність з економічної  точки зору є складною системою господарських  відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи:

а) відносини з  приводу привласнення умов виробництва  і його результатів;

б) відносини з  приводу господарського використання майна;

в) економічні форми  реалізації відносин власності[4, c. 54-56].

Розглянемо їх більш  конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий  зміст власності становлять переважно  матеріальні блага - предмети природи  або продукти людської праці. Проте  речі самі по собі - це не власність, так  само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворюються в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно об'єктом власності  є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних  відносин між людьми з приводу  привласнення речей.

Характер цих  відносин на різних етапах суспільного  розвитку складався неоднаково. Для  його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.

1.2. Власність  у системі економічних відносин

Відносини власності  охоплюють всю економічну систему  і, природно, обумовлюють відносини  з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. З проблемами власності  ми стикаємося щоденно протягом усього життя. В основі численних конфліктів

- від дрібної  сварки в транспорті до світової  війни - лежить невміння або  небажання розмежувати "моє"  і "чуже". Результатом невизначеності  поняття "наше" є безгосподарність.

Іноді ставлять знак рівності між власністю і виробничими  відносинами в цілому, ототожнюючи  їх. Дане тлумачення власності не враховує тієї обставини, що в системі виробничих відносин кожного суспільства поряд  з елементами, що безпосередньо характеризують привласнення людьми певних благ, є  елементи, пов'язані з привласненням  речей опосередковано, в кінцевому  підсумку, наприклад, значна частина  організаційно-економічних відносин з приводу концентрації, спеціалізації, кооперації, конкуренції, взаємодопомоги, обміну виробничим досвідом тощо.

У таких випадках економічні відносини не пов'язані  з поточним споживанням речей, а  залежать від власності, визначаються нею, але самі не є власністю.

Отже, власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина колективного суспільного  способу виробництва, її називають  ще основними, визначальними виробничими  відносинами. Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Будь-які  докорінні зміни в економічних  відносинах мають починатися з відповідних  перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти  скільки-небудь істотних зрушень у  господарському житті. Як живий організм людини відштовхує й поглинає чужорідні  тіла, так і економічна система  не сприймає часткових нововведень, розчиняє їх у своєму середовищі. Зламати адміністративно-командну систему управління можна було лише шляхом позбавлення її власності[2, c. 65-68].

1.3. Теорія  власності

Становлення ринкових відносин в Україні зумовило необхідність розроблення відповідних механізмів державного регулювання в усіх сферах господарювання, передусім у сфері  відносин власності.

Вітчизняними науковцями досить глибоко проаналізовано еволюцію категорії "власність", визначено  сучасні підходи до методологічного  обґрунтування економічної та юридичної  сутності цього базового поняття  ринкової економіки . Проте потребують подальшого розвитку дослідження щодо визначення місця промислової власності  як складової інтелектуальної власності  в системі відносин власності, а  також ролі ринків об'єктів права  промислової власності в поширенні  процесів інноваційної діяльності в  умовах становлення постіндустріального  суспільства. На мою думку, особливий  характер відносин об'єктів права  промислової власності є визначальним для досягнення ефективності вдосконалення  інструментів державного регулювання  зазначених ринків.

Права власності  складають певну систему, в рамках якої відбуваються різноманітні процеси  перетворень цих прав шляхом відокремлення, передання, розщеплень, обмежень окремих  правомочностей тощо. При цьому характер пануючої в суспільстві системи  прав власності є залежним від  системи економічних і соціальних відносин у межах того чи того суспільного  устрою. Саме тому у працях учених аналізуються процеси еволюції відносин власності  в рамках первіснообщинного, рабовласницького, капіталістичного і соціалістичного (радянського) суспільних устроїв.

Специфікація права  власності постає у визначенні суб'єкта й об'єкта власності, а також відповідних  форм.

Суб'єктами власності  є окремі індивіди, групи осіб, суспільні  організації, територіальні громади, держава, суспільство (народ). З правової точки зору суб'єктами власності  є фізичні та юридичні особи.

Об'єктами власності  є все те, з приводу чого між  людьми складаються відносини реалізації прав власності, передусім приналежності, володіння, розпоряджання і використання в їх юридичному й економічному сенсі. Насамперед об'єктами власності є  товари, робоча сила, земля, інші засоби виробництва, предмети особистого (невиробничого) споживання, гроші, цінні папери, нематеріальні  активи тощо.

Економічні відносини  власності в сучасному суспільстві  реалізуються у правових формах, якими  визначається відношення суб'єкта власності  до об'єкта власності. Відповідні правові  норми включають права власника, його майнову відповідальність, а  також захист його прав щодо володіння, використання і розпоряджання майном (об'єктами власності).

Основою ринкової економіки, в тому числі регульованої державою, виступає приватна власність у її різноманітних формах. Різноманіття форм власності відбиває різний ступінь  розвитку продуктивних сил і організаційно-економічних  відносин, неоднакову міру усуспільнення  виробництва в різних сферах господарювання.

Узагальнюючи сучасні  підходи до тлумачення критеріїв  класифікації форм власності, можна  сформулювати такі положення.

За ознакою присвоєння або за складом суб'єктів усе  різноманіття форм власності зводиться  до таких трьох груп - індивідуальна (особиста), колективна (групова) і державна (суспільна).

Індивідуальна власність  включає особисту власність на предмети споживання і домашнього вжитку, особисте підсобне господарство, індивідуальну  трудову діяльність. Суб'єктом індивідуальної власності є фізична особа  або родина.

Колективна власність  поділяється на кооперативну, орендну, акціонерну тощо. Суб'єктами колективної  власності є кооперативи, колективні й орендні підприємства, товариства, в тому числі акціонерні тощо.

Державна власність  складається з загальнодержавної  та муніципальної.

За правовими  ознаками розрізняють приватну власність (громадян і юридичних осіб), державну і спільну (колективну) форми власності.

За ознакою характеру  зв'язків суб'єктів власності  форми власності можуть бути уособленими (приватними) або спільними. Яскравим прикладом є акціонерна власність, яка є спільною власністю акціонерів, проте приватною стосовно держави  або інших суб'єктів господарювання.

У цьому зв'язку слід відзначити, що в західній науковій літературі й у законодавстві  приватна власність характеризується як форма недержавної форми власності. Ідеться про поділ усіх форм власності  на державну і приватну.

Заслуговує на увагу  критика окремих учених щодо реалізації права державної власності. Так, відомий угорський економіст  Я.Корнаї відзначає, що "державна власність  належить всім і нікому". На нашу думку, підґрунтям такої тези є низький  рівень управління державною власністю  в більшості постсоціалістичних країн, що знаходить прояв у відсутності  позитивного ефекту від і розпорядження  державною власністю для всього суспільства і використання права  розпорядження цією власністю в  інтересах окремих осіб на правах господарського відання. Підтвердженням цьому є обґрунтована згідно із світовим досвідом думка М.Хохлова, що "державна власність може бути дуже ефективною, коли держава як суб'єкт власності  формує адекватний об'єкт власності  і і відповідний господарський  механізм реалізації своїх прав власника".

Кожна держава врегульовує  власні співвідношення між різними  формами власності, при цьому  в кожній сфері господарювання встановлюється те чи те співвідношення зазначених форм залежно від ситуації, що складається  в національній економіці на певному  етапі розвитку, а також стратегічних цілей її розвитку.

Розкриваючи це положення, спід навести такі висловлювання  українських учених А.Покритана  і В.Гринчука: "...форми власності, як і всі елементи надбудови, не є  пасивним, дзеркальним відображенням  економіки. Вони можуть перебувати в  гармонії з останньою або стримувати її розвиток. Гальмуючий вплив форм власності може викликатися двома  причинами: або вони випереджають хід  розвитку економіки, або, навпаки, відстають  від виробничих відносин, що змінилися"17. Але настає час, коли прогресивні  сили, завоювавши державну владу, через  законодавство активно впливають  на право власності, обмежуючи або  усуваючи деякі її форми і захищаючі інші, які відповідають прогресивнішим способам виробництва.

Таким чином, можна  зробити висновок, що ефективність розвитку відносин власності, зокрема  стосовно регулювання співвідношення форм власності, є одним із важливих чинників стимулюючого характеру розвитку.

2. Структура  власності та її еволюція

2.1. Основні  типи та форми власності

Історії відомі два  основних типи власності - приватна і  суспільна.

Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним  особам. Вони можуть привласнювати  продукт як своєї, так і чужої  праці. Тому розрізняють приватну власність  трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Досить довго  в Україні панувала суспільна  власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності  і кооперативній власності.

Сьогодні в Україні  за умов демократизації економіки і  формування ринку відбуваються істотні  зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих Верховною  Радою України законах "Про  власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави  на привласнення засобів і результатів  виробництва і на управління ним  до різноманітних форм власності.

Власність в Україні  виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми  власності є рівноправними і  держава створює рівні умови  для розвитку всіх форм власності  та їх захисту. Суб'єктами права власності  в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а  також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Згідно з законом  нашої держави "Про власність" формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним  чином:

Індивідуальна власність  громадян

Зазначена форма  власності формується за рахунок  індивідуальної праці, участі в суспільному  виробництві, ведення підприємницької  діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а  також майна, одержаного внаслідок  успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові  будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену  продукцію, транспортні засоби, грошові  кошти, акції, інші цінні папери, а  також інше майно споживчого і  виробничого призначення.

Колективна власність:

a) власність колективу  орендарів - це вироблена продукція,  одержані доходи та інше майно,  придбане на підставах, не заборонених  законом;

b) власність колективного  підприємства - це форма власності,  яка виникає у тому випадку,  коли все майно державного  підприємства, вироблена продукція,  одержані доходи переходять у  власність трудового колективу;

c) власність кооперативу  - це будівлі, споруди, грошові  та інші майнові внески його  членів; виготовлена ними продукція;  доходи, одержані від її реалізації  та іншої діяльності, передбаченої  статутом кооперативу;

d) власність акціонерного  товариства - це майно, придбане  за рахунок продажу акцій, одержане  в результаті його господарської  діяльності;

e) власність громадських  організацій. Вони можуть мати  у власності будинки, споруди,  грошові кошти та інше майно,  необхідне виключно для забезпечення  виконання статутних функцій;

f) власність релігійних  організацій: культові споруди,  предмети релігійної обрядовості,  благодійного, культурно-просвітницького  і виробничого призначення, житлові  будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна  власність - майно, що забезпечує  діяльність Верховної Ради України  та утворюваних нею державних  органів; майно Збройних Сил,  органів служби безпеки, прикордонних  і внутрішніх військ; оборонні  об'єкти; єдина енергетична система;  кошти державного бюджету; національний  банк; інші державні банки; майно  вищих і середніх спеціальних  навчальних закладів; страхові, резервні  та інші фонди та майно, що  становить матеріальну основу  суверенітету України і забезпечує  її економічний та соціальний  розвиток;

b) комунальна власність  - майно, що забезпечує діяльність  відповідних Рад і утворюваних  ними органів; кошти місцевого  бюджету; житловий фонд; місцеві  енергетичні системи; комунальне  господарство;

c) майно державних  підприємств - це те майно, яке  закріплене за державним підприємством  і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна  власність

Інтелектуальна  власність - це є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій  і держав

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території  України у власності майно, необхідне  для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Іноземні держави  мають право на території України  у власності майно, необхідне  для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у  випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Приватна власність

Закон України "Про  власність" передбачає існування  приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення  і примноження їх власності. Власник  має право на договірній основі використовувати  працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця  якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені  законом. [9, c. 62-63].

Досвід країн  з розвинутою ринковою економікою переконливо  доводить, що в цивілізованому суспільстві  поруч існують різні типи і  форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві  є галузі, які можуть успішно розвиватися  переважно на основі приватної власності, - це, в основному, сфера обслуговування. Сучасна індивідуалізація виробництва  також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний  процес в окремих галузях вимагає  їх усуспільнення державою або окремим  колективом (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.)[12, c. 15-17].

2.2. Особливості  приватнокапіталістичної власності

Суспільний лад, який прийшов на зміну феодалізму, спочатку називався розпливчато  й не досить зрозуміло - "громадянським  суспільством". Французькі історики, які описували Велику французьку революцію, визначили поняття "класи", і тоді новий суспільний лад стали  називати "буржуазним" - за назвою панівного класу. З появою наукових праць А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, які розкрили суть капіталу як основного  чинника економічних відносин буржуазного  ладу, це суспільство дістало назву, яка вживається й нині, - "капіталізм".

У рабовласницькому суспільстві не лише засоби виробництва, а й сам виробник були власністю  господаря. Останній міг безкарно вбити  свого раба, як міг зламати будь-яку  річ, що належала йому. Раба в стародавньому  світі вважали знаряддям, здатним  говорити, або живим товаром, існувала відкрита експлуатація.

За феодалізму встановлюється інша форма приватної власності - повна власність на землю і  неповна на працівника виробництва, тобто кріпосного селянина, якого  феодал не міг убити, але міг продати  і купити. Кріпак володів дрібними знаряддями виробництва. Основною формою реалізації феодальної власності, як і  за рабства, була відкрита експлуатація.

У дрібному товарному  виробництві приватна власність  на засоби виробництва базується  на особистій праці їхнього власника. У цьому її відмінність від  усіх інших форм приватної власності.

Основу економічної  системи капіталізму становить  приватнокапіталістична власність. На ранніх етапах розвитку капіталізму  існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробництва, які  концентрувалися в руках небагатьох капіталістів. Безпосередні виробники - трудящі - були позбавлені засобів  виробництва, а отже, і засобів  існування.

Робітничий клас юридично є вільним класом. Капіталіст не може ні купити, ні продати, ні примусити  робітника працювати на себе. Але  щоб одержати засоби для утримання  себе і своєї родини, робітник змушений добровільно найматися на капіталістичну фабрику і там зазнавати експлуатації. Капіталістична експлуатація базується  не на прямому насильстві, як це було за рабства й феодалізму, а на економічному примусі до праці.

Природно, виникає  питання, чи мали місце відносини  експлуатації в суспільстві, яке  ми називали соціалістичним. Звичайно, соціалістична ідея передбачала  побудову суспільства повної справедливості і рівності в економічних відносинах між людьми. Проте реалізована  вона не була. За умов командно-адміністративної системи управління, властивої колишнім "соціалістичним" країнам, між  бюрократичним апаратом і трудящими  існували відносини експлуатації. Причому  останні, як свідчить практика, тією чи іншою мірою можуть поєднувати в  собі відносини експлуатації, які  були відомі раніше.

Матеріальна основа виникнення відносин експлуатації криється в самому виробництві, у здатності  робітника створювати додатковий продукт: робітник спроможний своєю працею утримувати не лише себе, а й іншого[10, c. 219-221].

2.3. Державна  власність

В процесі економічного розвитку поступово зростає значення інших форм власності. Так, сьогодні в США окремим приватним особам належить усього 10-15% капіталу. Водночас збільшується частка державної власності. Це - форма власності на засоби виробництва, за якої володарем їх виступає держава. Так, у ФРН на державний сектор припадає 98% видобутку кам'яного  вугілля, 70% виробництва електроенергії, 93% залізничних і 100% авіаційних перевезень, близько 70% виплавки алюмінію, понад 40% суднобудування, 11% виплавки сталі. Приблизно  такі ж дані характерні й для Англії, Австрії, Італії, Франції.

Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, включає рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури - освіти, соціального забезпечення, охорони, здоров'я тощо; засоби державно-кредитної  системи.

Як показує досвід розвинутих країн, є дві основні  причини, що викликають необхідність державного підприємництва:

по-перше, намагання  ліквідувати слабкі ланки в структурі  національної економіки. Наприклад, після  Другої світової війни найслабшими  ланками англійської економіки  були транспорт і енергетика. Вони вимагали великих капіталовкладень з тривалим строком обороту коштів, що робило їх малопривабливими для  приватного капіталу. Націоналізувавши ці галузі, держава взяла на себе всі обов'язки щодо їх технічного переозброєння  і розвитку;

по-друге, бажання  прискорити науково-технічний прогрес. Розробка і створення дослідних  зразків машин і технологічних  ліній стали справою дорогою  і ризикованою, тому фірми не завжди наважуються вкладати кошти в  ті напрями наукових досліджень, успіх  і вигідність яких не гарантовані. Держава, виступаючи ініціатором технічного прогресу, бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втрати вкладених  капіталів. Так, наприклад, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції. Розвиток державної власності часто має суперечливий характер, проте не заперечує того факту, що сучасна держава є крупним власником[5, c. 124-126].

2.4. Кооперативна  власність

Поряд із державною  широкого розвитку набула також кооперативна форма власності. Це - колективна власність  кооперативів на основі добровільного  усуспільнення членами кооперативів всіх, або частини належних їм засобів  виробництва і грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих  і постачальних. Вони створювалися на основі пайових внесків.

Уперше споживчий  кооператив був створений в Англії в 1844 р. під назвою "Товариство справедливих рочдельських піонерів". Основними  його принципами були: торгівля лише доброякісними  товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно  їхнім закупкам; поступове нагромадження  паю, що оплачується незначним відсотком; рівність голосів незалежно від  придбаних паїв.

Закупівельно-збутові  кооперативи - це об'єднання дрібних  товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідний збут продукції  членів кооперації, спільну закупку  сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання.