Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація

Курсова робота

Поняття вільні економічні зони, їх види та класифікація

Зміст

ВСТУП                                                                                                                    3

1.Визначення поняття – спеціальна  або вільна економічна зона                      6

2.Функції ВЕЗ. Макроекономічні  цілі та локальні задачі                                 13

3.Класифікація видів ВЕЗ                                                                                     20

ВИСНОВКИ                                                                                                          33

Література                                                                                                              34

Вступ

На етапі  реформуваня економіки України, пошуку ефективних шляхів господарювання та переходу її на ринкові структури, створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон є актуальним питанням. Світовою практикою доведено , що через СЕЗ можна комплексно вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку окремих територій через  надання їм статусу реального  субєкта економічних відносин, делегування  державою розширених правових норм та реальних економічних можливостей  місцевим органам державної влади  і самоурядування. Це є мобільна структура і, що найважливіше приваблива для інвестора, що бажає вкладати кошти у розвиток виробництва  на цих територіях

Об'єктивними  передумовами створення єврорегіонів виступають спіль ність географічного положення, подібність природних умов, а також наяв ність різноманітних суспільно-географічних зв'язків. Якщо раніше нериферійність прикордонних територій визначала в переважній більшості відставання у соціально-економічному розвитку, що обумовлювалося голов ним чином залишковим принципом в системі централізованого розподілу та постачання ресурсів, то нині, з переходом до ринкової системи господарювання та розвитком інтеграційних процесів, вони мають певні переваги. Це -територіальна близькість підприємств, організацій як суб'єктів зовнішньо економічних зв'язків; вища, порівняно з іншими територіями, питома вага сформованої інтеграційної інфраструктури; етнічна близькість населення, значна частина якого володіє мовою чи мовами населення країн-сусідів; високий рівень міжособових контактів; близькість елементів соціальної психології, культури тощо.

Багато  які країни зверталися і звертаються  до нетрадиційних методів активізації  своєї участі у міжнародному розподілу  праці. Одним з напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращаня платіжного балансу та одержання доступу до нових і новітніх технологій є утворення вільних економічних зон (ВЕЗ) з особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валют но-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитно ввозити машини і устаткування, тех нології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону ВЕЗ. Складність даної проблеми полягає в тому, що вільні економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і, в той же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.

Важливою  задачею функціонування ВЕЗ є  створення передумов для поступового  поширення із зони на економіку навколишнього  регіону і всієї країни найбільш ефек тивних елементів ринкового  механізму, які використовуються для  стимулювання та прискорення процесу  вдоскона лення системи управління, який проходить в країнах з  перехідною економікою.

Запропонований  Вашій увазі реферат висвітлює  поняття ВЕЗ.    Він підготовлений з урахуванням переходу України до ринкових відносин, однією з основних умов якого є орієнтація на органічне включення нашої країни у світове господарство, міжнародний розподіл праці.

Реферат висвітлює поняття ВЕЗ, функції  та класифікацію видів спеціальних  економічних зон.       В умовах обмеженості державного бюджету України в найближчий час неможливо у повній мipi реалізувати великомасштабну інвестищйну програму розвитку ринковoї інфраструктури. А тому актуальними є регіональш программ розвитку відкритої економіки i створення вільних економічних зон з метою поетапної інтеграції України у світове господарство.

В зв'язку з цим, запропонована концептуальна  схема регулювання i орган1зації комерційної діяльності у ВЕЗ, освоєння якої допоможе нам одержати необхщний запас знань про економічні та організаційні основи спльного підприємництва в умовах такмх зон.

1. Визначення поняття  - спеціальних  або вільних економічних зона.

Безперервний  і послідовний розвиток виробничих сил супроводжується адекватним процесом усуспільнення виробництва  і суспільного розподілу праці. Це у свою .чергу спричиняє посилення  інтеграційних зв'язків. Формування вільних економічних зон у  багатьох країнах світу віддзеркалює дію об'єктивних інтеграційних процесів. Поряд з розвитком усуспільнення  виробництва шляхом його спеціалізації  і концентрації, збільшенням випуску  товарної продукції відбувається посилення  міжрегіональних та міжнаціональних  контактів. Формується нова світова  територіальна структура, відповідно до якої проходить закріплення виробництва  певних видів продукції чи послуг за окремими країнами. Такому закріпленню  сприяє розвиток зовнішньоекономічних зв'язків через вільні економічні зони. Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхом встановлення стабільних економічних зв'язків, торгівлі науково-технічними досягненнями, послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системи країн-партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічну структуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи   систему   більш   високого   рівня.   У   такій економічній системі зявляється можливість ефективного використання основних факторів виробництва, до складу яких входять робоча сила, капітал та інформація. Виникають додаткові можливості для прискореного зростання національних економік.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) -один з  досить помітних елементів структурних  перетворень світової економічної  системи другої половини XX ст. Вони географічно розосереджені практично на всіх континентах та присутні в різних групах країн - як у тих, що розвиваються, так і в промислово розвинених. Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці, досягнення відкритості зовнішньому світові, залучення іноземних інвестицій.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) в Україні є одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень. У фаховій літературі СЕЗ визначається як частина території, на якій встановлюються спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законо давства, орієнтовані на посилення зовнішньоекономічних зв'язків. Це один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

Метою створення  СЕЗ в Україні є:

- вирішення  проблем зайнятості населення  та формування нових робочих  місць;

-стимулювання  структурних перетворень в економіці  шляхом залучення іноземних інвестицій;

- активізація  спільної з іноземними інвесторами  підприємницької діяльності для  нарощування експорту товарів  та послуг;

- збільшення  поставок на внутрішній ринок  високоякісної продукції та послуг;

-активізація  науково-технічного обміну, залучення  і впровадження нових технологій;

- запозичення  передового організаційного та  управлінського досвіду ринкових  методів господарювання;

- створення  сучасної ринкової інфраструктури;

- поліпшення  використання природних ресурсів  тощо.

Серед основних факторів розміщення СЕЗ є наявність  достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичних умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого  потенціалу тощо); забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови СЕЗ); розвиненість системи комунікацій, особ ливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність (або враху

вання) екологічних  обмежень та заборон щодо створення  СЕЗ, а також заці кавленість органів  місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної  економічної зони тощо.

Прийняття рішення про доцільність створення  і функціонування СЕЗ можливе, якщо в ході розробки техніко-економічного обгрунтування та розрахунку економічних  результатів діяльності зони доведено, що витрати на утворення СЕЗ будуть перекриті доходами від її діяльності, а також дося гатиметься позитивний соціально-економічний ефект для  держави, території розташування, суб'єктів  зони і населення.

Однією  з початкових лексем, що визначали суть вільної зони, був "вільна гавань" З розповсюдженням механізму зон та його модифікацією, зміною цільової та функціональної спрямованості СЕЗ, понятійний ряд розширювався, у тому числі під впливом мовних особливостей держав-засновниць. У результаті явище, шо має внутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні експортно-виробничі    зони,    технологічні    зони,    вільні експортні зони, зони безмитного ввозу, вільні зони заохочення експорту, індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.

Існує менше 30 різних назв, що виначають це явище. Найбільш розповсюдженими   з  них   є  вільна економічна зона "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший термін найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона являє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін, досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі - Міжнародною Організацією Праці, Центром ООН з Транснаціональних Корпорацій, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім  того, існує багатоваріантність підходів у  визначенні самого явища вільних  зон. Власні трактування поняття  та статусу зон дає законодавство  країн, що беруть участь у процесі  зонування, а також міжнародні угоди, науково-практичні дослідження, документи  спеціалізованих організацій, асоціацій  тощо. Серед найбільш відомих назвемо  лише ті визначення, що були дані в постанові  Ради спільного ринку від 4 березня 1969р., VII додатку до Конвенції в Кіото від 18 березня 1973 р., документах UNCTAD від 1975 р., Ради спільного ринку від 1988 р. Всі вони, співпадаючи у віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують оригінальні трактування.

Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як "чітко визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному  та торговому режимі приймаючої країни і в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію  на експорт, отримують вигоду з наданих  фіскальних пільг", викладено Центром  ООН ТНК. Це формулювання далеко не ідеальне і, за словами експертів  Центру, не враховує відхилень від  схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у тому, і',о зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватись  на всю територію країни, якщо остання  відмінила власним рішенням торговельні (тарифні та нетарифні) обмеження. Є  сумніви і щодо обгрунтованості  вказування лише на іноземні підприємства. Крім того, під наведене визначення не підпадають офшорні території. Тобто, поняття ЕВЗ є вузьким, частковим  випадком більш загального явища, що займає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічними результатами діяльності).

Виходячи  з традиційних форм існуючих вільних  зон, у процесі систематизації різноманіття на засадах виділення основних (суттєвих) рис, можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому як вихідні  критерії,  що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур до вільних  економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальність утворення  відносно митних кордонів та індиферентність  до торгового режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької  та зовнішньоекономічної діялчюсті, використання для власного розвитку зовнішніх  ресурсів, у тому числі  - іноземних' інвестицій; особливий (що відрізняється  від загального, який існує на території  держави розташування) ортанізаційно-правовий механізм.

Особливості формування політики відкритої економіки  в Україні і створення вільних  економічних зон складаються  виходячи з безпрецедентних умов, які виникли на перехідному етапі  трансформації економічних відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами  значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є  звичайни ми у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню  національної економіки у процес створення вільних економічних  зон (наприк лад, Китай).

Разом з  тим, світовий досвід функціонування таких  зон свідчить про те, що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і об'єктивно оцінивши всі  позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької  діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі економічної науки.

 В  економічній літературі зустрічаються  різні формулювання її сутності. Наведемо визначен ня, яке дали  експерти ООН [11; С. 10—11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

•    в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також  готової продукції на експорт  при максимальному спрощенні  всіх процедур, обу- мовлених експортно-імпортними операціями;

•    існує пільговий режим оподаткування  і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава  надає загальні гарантії від конфіскації  іноземної власності і надає  зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території  України, у якій встановлюються і  діють спеціальний правовий режим  еко- номічної діяльності і порядок  застосування та дії законо давства  України. На території спеціальної (вільної) еконо мічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно фінансові, податкові та інші умови економічної  діяльності національних і іноземних  юридичних та фізичних осіб»  Разом  з тим, визначається, що статус, строк  і територія спеціальної економічної  зони встановлюються Верховною Радою  України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Слід  зауважити: фактор залучення зовнішніх  фінансових та інших ресурсів - визначальний і не може не враховуватись у процесі  аналізу. Це принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про  використання форм особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим  сприяння окремим видам підприємницької  діяльності, незалежно від орієнтації на іноземний капітал або таких, що гтрямо стимулюють національних виробників. Як підтверджує практика, цс важлива  та ефективна форма стимулювання підприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, а також засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Мова йде про такі особливі територіально-господарські утворення. як зони підприємництва і партнерства, території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності тощо. Але якщо детально проаналізувати процеси, що відбуваються в рамках подібних утворень, то можна визначити, що вони врешті-решт також будуть поступово підключатися до системи міжнародного поділу праці та науково-технічного обміну і, таким чином, - до процесів міжнародного руху капіталів. Зокрема, подолання регіональних проблем у деяких країнах відбувалось за спеціальними програмами, орієнтованими лише (або переважно) на використання внутрішніх фінансових та інших ресурсів. Маються на увазі програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині. Подібні територіальні ■ програми були спрямовані на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей промисловості, розвиток підприємництва,   експортного   виробництва,   активізацію інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо. Території, задля яких готувались такі програми, весь час залишались "відкритими" для зовнішньоекономічного співробітництва.

Спеціальна    (вільна)    економічна   зона    - це обмежена частина території держави, на якій встановлюється особливий (митний, податковий, фінансовий, організаційно-правовий) режим діяльності суб'єктів підприємництва, спрямований на активізацію економічного розвитку та інтеграцію у світове господарство.

2. ФУНКЦІЇ ВЕЗ. МАКРОЕКОНОМІЧНІ  ЦІЛІ ТА ЛОКАЛЬНІ ЗАДАЧІ

Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування, що проявляється в їх функціях.

При формуванні зон важливо визначити, якими  показниками можна вимірювати їх досягнення. Це можуть бути показники  експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості (Схема І) [6].

Але треба  мати на увазі, що на практиці багато зон  не виправдали сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.

Приклади  класичних невдач на етапах планування і роз робки проекту:

>   невдалий  вибір місця для зони (наприклад,  слабко розвинений регіон з  поганими дорогами та авіаційним  сполученням);

>   недостатня  увага до базової інфраструктури, наприклад, телекомунікації та  забезпечення електроенергією;

> слабкі  організаційні зв'язки між керівництвом  зони та різними державними  органами (Міністерством фінансів, Митним управлінням та інш.) підтримка  яких необхідна для розвитку  зони.

Якщо  врахувати всі зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги [1; С. 10—14]:

•    модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;

•    можливість експериментувати з політичними  інструментами, які не використовувались  в інших секторах еко номіки;

•    їх здатність полегшувати перехід  від закритої до відкритої економіки.

Будь-яка  держава, що йде на утворення ВЕЗ  на своїй території визначає законом  порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.

При цьому  переслідуються, перш за все загальнонаціональні, макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні (Схема 2). Це особливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ покликані  сприяти прискоренню темпів економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами, тощо.

В індустріально  розвинутих країнах створення ВЕЗ  спрямовано на подолання застою в  окремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.

Поряд з  макроекономічними цілями створення  ВЕЗ покликано вирішувати і локальні задачі окремих регіонів:

•    сприяти розвитку відсталих у  економічному відношенні регіонів;

•    забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ та прилеглих  регіонах;

•    залучення іноземних інвестицій;

•    організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти  на експорт, не ущемляючи місцеві  підприємства;

•    спільна підготовка фахівців;

•    спільна діяльність у галузі рекреації  і туризму тощо.

В економічний  літературі пропонуються деякі концептуальні  підходи до формування вільних економічних  зон у нових державах Східної  Європи. Виділяються два концептуальні  підходи:

а) вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим («територіальний підхід»);

б) режим  якій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям («режимний підхід»).

Аргументи на користь територіального підходу полягають в тому, що він дозволяє:

•    концентрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури, якої немає у приймаючій країні;

•    можливість забезпечення дефіцитними  ресурсами;

•    створювати адекватні адміністративні  одиниці із залученням висококваліфікованого  персоналу, що нелегко забезпечити  при застосуванні режимного підходу.

З іншого боку, режимний підхід до ВЕЗ надав можли вість:

•    сприяти окремим видам економічної  діяльності незалежно від місць  їх здійснення;,

•    забезпечувати тісний зв'язок з місцевою економікою,

оскільки  фірми, що отримують користь від  такого режиму, уже діють переважно  в місцевих умовах;

•    надавати іноземним фірмам право  вибору місця розташування для своєї  діяльності.

Враховуючи  сьогоднішній стан економіки країн  Східної Європи, видається, що територіальний підхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж  режимний. На користь територіального  підходу існує третій аспект, а  саме величезна технічна складність організації та розподілу різноманітних  фінансових та адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств, що діють в різних місцях і в різних умовах.

Територіальний  та режимний підходи можуть співіснувати поряд [1; С. 23—24].

Роль  ВЕЗ у східноєвропейських країнах  виявляється в таких сферах:

•    перехід від високо централізованої  економіки, що базується на централізованому розподілі вкладень та розподілі  результатів діяльності до економіки, більше орієнтованої на ринок;

•    підвищення незалежності економічних  суб'єктів країни, які у довгостроковому  плані перетворяться на підприємницькі організації, що самостійно приймають  рішення ( на відміну від їхньої нинішньої  функції агентів державної бюрократичної  машини);

•    урізноманітнення форм власності підприємств, а також видів організаційних структур;

•    поступова ліквідація монополії  зовнішньої торгівлі у міру надання  доступу до зовнішньоторговельних  операцій всім господарським організаціям країни;

•    більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарах  та промислових потреб у новій  техніці і більш якісних товарах  виробничого призначення;

•    активніше входження самостійних  країн у світову економіку  та міжнародний розподіл праці. В  цьому плані ВЕЗ можна розглядати як сполучний механізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості грошової одиниці.

ВЕЗ можуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей цих країн.

ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш  конкретних завдань [1; С. 27-29]:

>   їх  можна розглядати як джерело  нових товарів і техніки;

>   вони  можуть виробляти нові знання  і виконувати освітню функцію;

>   вони  можуть виконувати важливу функцію  випробувального полігону перед  широкомасштабним впровадженням  окремих реформ;

>   вони  можуть бути механізмом для  зосередження досить обмежених  ресурсів (технічних, фінансових, управлінських,  організаційних) та їх концентрованого  спрямування на досягнення певної  мети;

>   зони  можна розглядати як засіб  сприяння розвитку певного регіону.

В Україні  згідно з Законом «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення полягають:

1)  у залученні  іноземних інвестицій та сприяння  їм;

2)  активізації  спільно з іноземними інвесторами  підприємницької діяльності для  нарощування експорту товарів  та послуг, поставок на внутрішній  ринок високоякісної продукції  та послуг;

3) у залученні  і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання;

4)  у розвитку  інфраструктури ринку;

5)  покращанні  використання природних і трудових  ресурсів;

6) у прискоренні  соціально-економічного розвитку  України.

У відповідності  з цілями свого функціонування БЕЗ  можуть мати різні назви. Різноманітність  вільних економічних зон в  світі обумовлюється як самим  процесом їх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку країни, посилення експортного і науко'во-виробничого  потенціалу регіону, покращанням стану  інфраструктури (транспорту, соціально-побутової  сфери та інш).

3. Класифікація видів  ВЕЗ

У міжнародній  практиці нараховується понад трьох  десятків різновидностей вільних економічних  зон. За матеріалами ООН зустрічаються  такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський  термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та інш. При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж  явище — створення господарських  анклавів, які мають безмитний  або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сі-мадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості» [9; С. 14].

Досвід  функціонування БЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам (Схема 3) [6]:

•    комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених  територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях  міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;